2 Петра 1 глава

Друге соборне послання св. апостола Петра
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

 
 

Вітання від Симона Петра, слуги і апостола Ісуса Христа, до тих, хто одержав ту ж дорогоцінну віру, що й ми від Бога нашого і Спасителя Ісуса Христа, праведного і справедливого.
 
Сі́мѡнъ пе́тръ, ра́бъ и҆ посла́нникъ ї҆и҃съ хр҇то́въ, равноч҇тнѹю съ на́ми полѹчи́вшими вѣ́рѹ въ пра́вдѣ бг҃а на́шегѡ и҆ сп҃са ї҆и҃са хр҇та̀:

Нехай мир і благодать збільшуються в вас через пізнання Бога та Ісуса, нашого Господа.
 
блгдть ва́мъ и҆ ми́ръ да ѹ҆мно́житсѧ въ позна́нїи бг҃а, и҆ хр҇та̀ ї҆и҃са гд҇а на́шегѡ.

Все, що потрібно нам для духовного життя і служіння Богу, було дано Ісусом, Який має силу Божу. Ми отримали ті дари, бо знаємо Того, Хто покликав нас Славою і добротою.
 
ѩ҆́кѡ всѧ҄ на́мъ бж҇твенныѧ си́лы є҆гѡ̀, ѩ҆̀же къ животѹ̀ и҆ бл҃гоче́стїю, по́дана ра́зѹмомъ {позна́нїемъ} призва́вшагѡ на́съ сла́вою и҆ добродѣ́телїю,

І завдяки тій Славі й доброті Своїй, Він дав нам обіцяні дорогоцінні й великі дари, щоб змогли ми стати подібними Самому Богу, та уникнути духовного тління, яке панує у світі через лихі людські бажання.
 
и҆́миже чт҇на҄ѧ на́мъ и҆ вели҄каѧ ѡ҆бѣтова҄нїѧ дарова́шасѧ, да си́хъ ра́ди бѹ́дете бж҇твеннагѡ прича҄стницы є҆стества̀, ѿбѣ́гше, ѩ҆́же въ мі́рѣ, по́хотныѧ тлѝ:

Тому докладіть усіх зусиль, щоб додати до віри вашої доброчинність, а до доброчинності — знання.
 
и҆ въ са́мое же сїѐ, тща́нїе всѐ привне́сше, подади́те въ вѣ́рѣ ва́шей добродѣ́тель, въ добродѣ́тели же ра́зѹмъ,

Щоб до знань ви змогли додати стриманість, а до стриманості — терпіння, а до терпіння — побожність.
 
въ ра́зѹмѣ же воздержа́нїе, въ воздержа́нїи же терпѣ́нїе, въ терпѣ́нїи же бл҃гоче́стїе,

Щоб до побожності ви змогли додати братолюбство, а до братолюбства — любов.
 
во бл҃гоче́стїи же братолю́бїе, въ братолю́бїи же любо́вь.

І якщо все це у вас є і примножується, то дієво й плідно ви досягнете повного розуміння нашого Господа Ісуса Христа.
 
Сїѧ҄ бо сѹ҄щаѧ въ ва́съ и҆ мнѡ́жащаѧсѧ, не пра́здныхъ нижѐ безпло́дныхъ сотворѧ́тъ вы̀ въ гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀ позна́нїе:

А хто не має цього, той сліпий, бо не бачить того благословення, яке отримав від Бога. Він забув, що був очищений від гріхів своїх минулих.
 
є҆мѹ́же бо нѣ́сть си́хъ, слѣ́пъ є҆́сть, мжа́й, забве́нїе прїе́мъ ѡ҆чище́нїѧ дре́внихъ свои́хъ грѣхѡ́въ.

Тому, брати і сестри, намагайтеся знову й знову доводити, що ви справді покликані й обрані Богом. Бо якщо ви йдете цим шляхом, то ніколи не спіткнутися вам і не впасти.
 
(За҄ 65.) Тѣ́мже па́че, бра́тїе, потщи́тесѧ и҆звѣ́стно ва́ше зва́нїе и҆ и҆збра́нїе твори́ти: сїѧ҄ бо творѧ́ще, не и҆́мате согрѣши́ти никогда́же,

І будете ви жаданим гостем у вічному Царстві Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа.
 
си́це бо ѻ҆би́лнѡ припода́стсѧ ва́мъ вхо́дъ въ вѣ́чное цр҇тво гд҇а на́шегѡ и҆ сп҃са ї҆и҃са хр҇та̀.

Ось чому я завжди буду нагадувати вам про все це, навіть якщо ви знаєте і утвердилися в правді, що відкрилася вам.
 
Сегѡ̀ ра́ди не ѡ҆блѣню́сѧ воспомина́ти пр҇нѡ ва́мъ ѡ҆ си́хъ, а҆́ще и҆ вѣ́дите, и҆ ѹ҆твержде́ни є҆стѐ въ настоѧ́щей и҆́стинѣ.

Я вважаю справедливим повсякчас нагадувати вам про це, поки живу я на цій землі.
 
Пра́ведно бо мню̀, доне́лѣже є҆́смь въ се́мъ тѣлесѝ, возставлѧ́ти ва́съ воспомина́нїемъ,

Адже знаю я, що скоро залишу тіло своє, як відкрив мені Господь наш Ісус Христос.
 
вѣ́дый, ѩ҆́кѡ ско́рѡ є҆́сть ѿложе́нїе тѣлесѐ моегѡ̀, ѩ҆́коже и҆ гд҇ь на́шъ ї҆и҃съ хр҇то́съ сказа̀ мнѣ̀.

Отже, я буду робити все від мене залежне, щоб навіть після того, як покину я цей світ, ви про все це завжди пам’ятали.
 
Потщѹ́сѧ же и҆ всегда̀ и҆мѣ́ти ва́съ по мое́мъ и҆схо́дѣ па́мѧть ѡ҆ си́хъ твори́ти.

Ми спиралися не на хитромудрі людські історії, коли сповіщали вам про силу і пришестя Господа нашого Ісуса Христа. Ми самі були свідками Його величі.
 
Не ѹ҆хищрє́ннымъ бо ба́снемъ послѣ́довавше сказа́хомъ ва́мъ си́лѹ и҆ прише́ствїе гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀, но самови́дцы бы́вше вели́чествїѧ ѻ҆́нагѡ.

Христос одержав честь і Славу від Бога-Отця. До Нього злинув голос великого й славного Бога, котрий мовив: «Це Син Мій улюблений, Якого Я вподобав».
 
Прїе́мъ бо ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ че́сть и҆ сла́вѹ, гла́сѹ прише́дшѹ къ немѹ̀ ѿ велелѣ́пныѧ сла́вы: се́й є҆́сть сн҃ъ мо́й возлю́бленный, ѡ҆ не́мже а҆́зъ бл҃гоизво́лихъ.

Ми теж чули цей голос, який лунав з Небес у той час, коли ми були з Ним на святій горі.[1]
 
И҆ се́й гла́съ мы̀ слы́шахомъ съ небесѐ сше́дшь, съ ни́мъ сѹ́ще на горѣ̀ ст҃ѣ́й.

Ми вважаємо послання пророків найнадійнішими. Ви правильно робите, коли звертаєтеся до них, бо вони подібні до світла, що розганяє темряву, аж доки не прийде світання і ранкова зірка не засяє у серцях ваших.
 
И҆ и҆́мамы и҆звѣ́стнѣйшее про҇ро́ческое сло́во: є҆мѹ́же внима́юще ѩ҆́коже свѣти́лѹ сїѧ́ющѹ въ те́мнѣмъ мѣ́стѣ, до́брѣ творитѐ, до́ндеже де́нь ѡ҆зари́тъ, и҆ денни́ца возсїѧ́етъ въ сердца́хъ ва́шихъ,

Найголовніше, що маєте ви зрозуміти, — це те, що жодне з пророцтв у Святому Писанні не було вигадане самими пророками.
 
(За҄ 66.) сїѐ пре́жде вѣ́дѹще, ѩ҆́кѡ всѧ́ко про҇ро́чество кни́жное по своемѹ̀ ска́занїю не быва́етъ.

Бо ніяке пророцтво не прийшло з волі людини. Ні, люди, натхнені Святим Духом, висловлювали послання Божі.
 
Ни бо̀ во́лею бы́сть когда̀ человѣ́кѡмъ про҇ро́чество, но ѿ ст҃а́гѡ дх҃а просвѣща́еми глаго́лаша ст҃і́и бж҃їи человѣ́цы.



2007–2024. Сделано с любовью для любящих и ищущих Бога. Если у вас есть вопросы или пожелания, то пишите нам: bible-man@mail.ru.