Римлян 1 глава

Послання св. апостола Павла до римлян
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

1-2 Павло, слуга Христа Ісуса, покликаний Богом апостол, вибраний для того, щоб нести людям Добру Звістку Божу. Про неї ще раніше сповіщали пороки у Святому Писанні.

Па́ѵелъ, ра́бъ ї҆и҃съ хр҇то́въ, зва́нъ а҆п҇лъ, и҆збра́нъ въ бл҃говѣ́стїе бж҃їе,

є҆́же пре́жде ѡ҆бѣща̀ про҇рѡ́ки свои́ми въ писа́нїихъ ст҃ы́хъ,

3-4 Ця Добра Звістка — про Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа. Як людина Він походив з роду Давидового, але Духом Святим,[1] був проголошений могутнім Сином Божим завдяки воскресінню з мертвих.

ѡ҆ сн҃ѣ свое́мъ, бы́вшемъ ѿ сѣ́мене дв҃дова по пл҃ти,

нарече́ннѣмъ сн҃ѣ бж҃їи въ си́лѣ, по дх҃ѹ ст҃ы́ни, и҆з̾ воскр҇нїѧ ѿ ме́ртвыхъ, ї҆и҃са хр҇та̀ гд҇а на́шегѡ,

Від Нього я одержав велику благодать бути апостолом, щоб принести в ім’я Христа всім неюдеям смирення, народжене вірою.

и҆́мже прїѧ́хомъ блгдть и҆ а҆п҇лство въ послѹша́нїе вѣ́ры во всѣ́хъ ѩ҆зы́цѣхъ, ѡ҆ и҆́мени є҆гѡ̀,

Серед цих народів і ви, римляни, також покликані Богом належати Ісусу Христу.

въ ни́хже є҆стѐ и҆ вы̀, зва́ни ї҆и҃сѹ хр҇тѹ̀:

Звертаюсь я до всіх вас, хто живе в Римі, кого Бог любить і покликав бути святим народом Божим. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа!

всѣ҄мъ сѹ́щымъ въ ри́мѣ возлю́блєннымъ бг҃ѹ, зва҄ннымъ ст҃ы҄мъ: (За҄.) блгдть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ, и҆ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀.

Насамперед, я дякую моєму Богу через Ісуса Христа за вас усіх, бо люди всього світу говорять про вашу віру.

Пе́рвое ѹ҆́бѡ благодарю̀ бг҃а моего̀ ї҆и҃сомъ хр҇то́мъ ѡ҆ всѣ́хъ ва́съ, ѩ҆́кѡ вѣ́ра ва́ша возвѣща́етсѧ во все́мъ мі́рѣ:

9-10 Богу я служу всім своїм серцем і несу людям Добру Звістку про Його Сина. Бог — свідок мені в тому, що я постійно пам’ятаю вас. У своїх молитвах я завжди прошу Бога, щоб Він дозволив мені прийти до вас.

свидѣ́тель бо мѝ є҆́сть бг҃ъ, є҆мѹ́же слѹжѹ̀ дѹ́хомъ мои́мъ во бл҃говѣствова́нїи сн҃а є҆гѡ̀, ѩ҆́кѡ безпреста́ни па́мѧть ѡ҆ ва́съ творю̀,

всегда̀ въ моли́твахъ мои́хъ молѧ́сѧ, а҆́ще ѹ҆́бѡ когда̀ поспѣ́шенъ бѹ́дѹ во́лею бж҃їею прїитѝ къ ва́мъ:

Бо прагну я вас побачити, щоб розділити з вами той духовний дар, що надасть вам сили.

жела́ю бо ви́дѣти ва́съ, да нѣ́кое пода́мъ ва́мъ дарова́нїе дѹхо́вное, ко ѹ҆твержде́нїю ва́шемѹ:

Я маю на увазі те, що коли ми будемо разом, то зможемо підбадьорити одне одного через нашу віру: ви допоможете мені, а я допоможу вам.

сїе́ же є҆́сть, соѹтѣ́шитисѧ въ ва́съ вѣ́рою ѻ҆́бщею, ва́шею же и҆ мое́ю.

Браття і сестри, я хочу, щоб ви знали, що багато разів я збирався до вас, щоб зібрати гарний урожай також серед вас, так само, як я вже зібрав серед інших народів, та на моєму шляху завжди вставали якісь перешкоди.

Не хощѹ́ же не вѣ́дѣти ва́мъ, бра́тїе, ѩ҆́кѡ мно́жицею восхотѣ́хъ прїитѝ къ ва́мъ, и҆ возбране́нъ бы́хъ досе́лѣ, да нѣ́кїй пло́дъ и҆мѣ́ю и҆ въ ва́съ, ѩ҆́коже и҆ въ про́чихъ ѩ҆зы́цѣхъ.

Я боржник перед усіма народами: як перед греками, так і перед варварами, як перед ученими, так і перед неосвіченими.

Є҆́ллинѡмъ же и҆ ва́рвавѡмъ, мѹ҄дрымъ же и҆ неразѹ҄мнымъ до́лженъ є҆́смь:

Ось чому я прагну проповідувати Добру Звістку і вам, хто живе в Римі.

та́кѡ є҆́сть, є҆́же по моемѹ̀ ѹ҆се́рдїю и҆ ва́мъ сѹ́щымъ въ ри́мѣ благовѣсти́ти.

І не соромлюся я Євангелії, бо це сила Божа для спасіння всіх віруючих — спершу юдеїв, а тоді й поган.

Не стыжѹ́сѧ бо бл҃говѣствова́нїемъ хр҇то́вымъ: си́ла бо бж҃їѧ є҆́сть во сп҇нїе всѧ́комѹ вѣ́рѹющемѹ, ї҆ѹде́ови же пре́жде и҆ є҆́ллинѹ.

Бо Добра Звістка відкриває праведність Божу, яка ґрунтується на вірі — з самого початку й до кінця. Про це сказано у Святому Писанні: «Праведний вірою житиме».

Пра́вда бо бж҃їѧ въ не́мъ ѩ҆влѧ́етсѧ ѿ вѣ́ры въ вѣ́рѹ, ѩ҆́коже є҆́сть пи́сано: првдный же ѿ вѣ́ры жи́въ бѹ́детъ.

Гнів Божий сходить з Неба на все лихе й неправедне, що чинять люди. Своєю неправедністю вони пригнічують істину.

(За҄ 80.) Ѿкрыва́етсѧ бо гнѣ́въ бж҃їй съ нб҃сѐ на всѧ́кое нече́стїе и҆ непра́вдѹ человѣ́кѡвъ, содержа́щихъ и҆́стинѹ въ непра́вдѣ:

Бог гнівається на них, бо все, що може бути відоме про Бога, досконально ясно, тому що Він зробив це ясним для людей.

занѐ разѹ́мное бж҃їе {є҆́же возмо́жно разѹмѣ́ти ѡ҆ бз҃ѣ} ѩ҆́вѣ є҆́сть въ ни́хъ, бг҃ъ бо ѩ҆ви́лъ є҆́сть и҆̀мъ:

20-21 Від створення світу для людей стали ясними і зрозумілими Його незримі властивості — вічна сила Його і божественність. Це видно по тому, що Бог здійснив. Отже, немає людям виправдання за гріхи їхні, бо навіть знаючи Бога, вони не дякували й не прославляли Його. Вони знікчемніли думками своїми, а їхні нерозумні серця затьмарилися.

неви҄димаѧ бо є҆гѡ̀, ѿ созда́нїѧ мі́ра творе́ньми помышлѧ́єма, ви҄дима сѹ́ть, и҆ пр҇носѹ́щнаѧ си́ла є҆гѡ̀ и҆ бж҇тво̀, во є҆́же бы́ти и҆̀мъ без̾ѿвѣ҄тнымъ.

Зане́же разѹмѣ́вше бг҃а, не ѩ҆́кѡ бг҃а просла́виша и҆лѝ благодари́ша, но ѡ҆сѹети́шасѧ помышлє́нїи сво́ими, и҆ ѡ҆мрачи́сѧ неразѹ́мное и҆́хъ се́рдце:

Хоча й назвали вони себе мудрими, та стали нерозумними.

глаго́лющесѧ бы́ти мѹ́дри, ѡ҆б̾юродѣ́ша,

Вони проміняли Славу невмирущого Бога на вигадані образи, подібні до смертних людей, птахів, тварин і гадів.

и҆ и҆змѣни́ша сла́вѹ нетлѣ́ннагѡ бг҃а въ подо́бїе ѡ҆́браза тлѣ́нна человѣ́ка и҆ пти́цъ и҆ четверонѡ́гъ и҆ га҄дъ:

Через те Бог віддав їх розпусті разом з гріховними прагненнями їхніх сердець. Він дозволив їм оскверняти свої тіла одне з одним.

тѣ́мже и҆ предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ по́хотехъ серде́цъ и҆́хъ въ нечистотѹ̀, во є҆́же скверни́тисѧ тѣлесє́мъ и҆́хъ въ себѣ̀ самѣ́хъ:

Вони проміняли істину про Бога на брехню, оскільки поклонялись і служили радше творінням, аніж Творцю, благословенному в віках. Амінь.

и҆̀же премѣни́ша и҆́стинѹ бж҃їю во лжѹ̀, и҆ почто́ша и҆ послѹжи́ша тва́ри па́че творца̀, и҆́же є҆́сть блг҇ве́нъ во вѣ́ки, а҆ми́нь.

Отож Бог полишив тих людей, віддавши їх ганебним пристрастям: жінки проміняли природні статеві стосунки на протиприродні.

Сегѡ̀ ра́ди предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ стра҄сти безче́стїѧ: и҆ жєны́ бо и҆́хъ и҆змѣни́ша є҆сте́ственнѹю подо́бѹ въ през̾есте́ственнѹю:

Так само і чоловіки залишили природні статеві стосунки з жінками й запалилися безсоромною пожадливістю одне до одного. Вони почали чинити сором поміж собою, і за те прийняли покарання, яке заслужили за свої збочення.

та́кожде и҆ мѹ́жїе, ѡ҆ста́вльше є҆сте́ственнѹю подо́бѹ же́нска по́ла, разжего́шасѧ по́хотїю свое́ю дрѹ́гъ на дрѹ́га, мѹ́жи на мѹже́хъ стѹ́дъ содѣва́юще, и҆ возме́здїе, є҆́же подоба́ше пре́лести и҆́хъ, въ себѣ̀ воспрїе́млюще.

Вони не вважали за потрібне визнавати Бога, тож Він віддав їх їхньому ж збоченому розуму, щоб чинили вони те, що не годиться робити.

(За҄ 81.) И҆ ѩ҆́коже не и҆скѹси́ша и҆мѣ́ти бг҃а въ ра́зѹмѣ, (сегѡ̀ ра́ди) предадѐ и҆̀хъ бг҃ъ въ неискѹ́сенъ ѹ҆́мъ, твори́ти неподѡ́бнаѧ,

Ці люди сповнені всілякого гріха, злоби, себелюбства, скнарості, заздрощів, вбивства, розбрату, облуди й лихих думок про інших. Вони поширюють плітки,

и҆спо́лненыхъ всѧ́кїѧ непра́вды, блѹже́нїѧ, лѹка́вства, лихоима́нїѧ, ѕло́бы: и҆спо́лненыхъ за́висти, ѹ҆бі́йства, рве́нїѧ, льстѝ, ѕлонра́вїѧ:

зводять наклепи, ненавидять Бога. Вони брутальні й самовпевнені, вихваляються перед іншими, вигадують, як вчинити зло, і не шанують своїх батьків.

шепотникѝ, клеветникѝ, богомє́рзки, досади́тєли, велича҄вы, гѡ́рды, ѡ҆брѣта́тєли ѕлы́хъ, роди́телємъ непокори҄вы,

Це нерозумні люди, котрі ніколи не виконують обіцянок; вони недобрі й немилосердні.

неразѹ҄мны, непримири́тєлны, нелюбѡ́вны, неклѧтвохрани́тєльны, неми́лѡстивны.

Навіть знаючи праведний Наказ Божий, що кожен, хто чинить таке, заслуговує на смерть, вони не лише чинять так, а й схвалюють вчинки подібних до себе.

Нѣ́цыи же и҆ ѡ҆правда́нїе бж҃їе разѹмѣ́вше, ѩ҆́кѡ такѡва́ѧ творѧ́щїи досто́йни сме́рти сѹ́ть, не то́чїю са́ми творѧ́тъ, но и҆ соизволѧ́ютъ творѧ́щымъ.

« 1 глава 2 глава »