Євреїв 1 глава

Послання до євреїв
Сучасний переклад → Елизаветинская Библия

У минулому Бог багато разів і різними способами спілкувався з нашими предками через пророків.

Многоча́стнѣ и҆ многоѡбра́знѣ дре́вле бг҃ъ гл҃авый ѻ҆тцє́мъ во про҇ро́цѣхъ,

Та цими останніми днями Він знову говорив до нас через Сина Свого, Якому призначив у спадок усе суще. Та й весь світ Бог створив через Сина Свого.

въ послѣ́докъ дні́й си́хъ гл҃а на́мъ въ сн҃ѣ, є҆го́же положѝ наслѣ́дника всѣ҄мъ, и҆́мже и҆ вѣ́ки сотворѝ.

Він — сяйво Божої Слави і точна подоба сутності Божої. Все на світі тримається через могутнє Слово Сина Божого. Він дав людям очищення від гріхів і за те посів Своє місце по праву руку [1] від Всевишнього на Небесах.

И҆́же сы́й сїѧ́нїе сла́вы и҆ ѡ҆́бразъ ѵ҆поста́си є҆гѡ̀, носѧ́ же всѧ́чєскаѧ гл҃го́ломъ си́лы своеѧ̀, собо́ю ѡ҆чище́нїе сотвори́въ грѣхѡ́въ на́шихъ, сѣ́де ѡ҆ деснѹ́ю пр҇то́ла вели́чествїѧ на высо́кихъ,

Він був набагато величніший за Ангелів, так само, як і ім’я, що Він успадкував, є вищим від їхніх імен.

толи́кѡ лѹ́чшїй бы́въ а҆́гг҃лѡвъ, є҆ли́кѡ пресла́внѣе па́че и҆́хъ наслѣ́дствова и҆́мѧ.

Бо до кого з Ангелів Бог звертався коли з такими словами: «Ти Син Мій, сьогодні Я став Твоїм Отцем». Або про кого з Ангелів говорив Він таке: «Я буду Батьком Йому, а Він стане Моїм Сином?» 2 Книга

Комѹ́ бо речѐ когда̀ ѿ а҆́гг҃лъ: сн҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀, а҆́зъ дне́сь роди́хъ тѧ̀; И҆ па́ки: а҆́зъ бѹ́дѹ є҆мѹ̀ во ѻ҆ц҃а̀, и҆ то́й бѹ́детъ мнѣ̀ въ сн҃а;

Та й знову ж таки: коли Бог приніс Свого Первістка в світ,[2] Він сказав: «Хай усі Ангели Божі вклоняються Йому».[3]

Є҆гда́ же па́ки вво́дитъ перворо́днаго во вселе́ннѹю, гл҃етъ: и҆ да покло́нѧтсѧ є҆мѹ̀ всѝ а҆́гг҃ли бж҃їи.

А про Ангелів Бог сказав: «Він робить Ангелів Своїх вітрами,[4] і слуги Його стають спалахами вогню».

И҆ ко а҆́гг҃лѡмъ ѹ҆́бѡ гл҃етъ: творѧ́й а҆́гг҃лы своѧ҄ дѹ́хи и҆ слѹги҄ своѧ҄ ѻ҆́гнь палѧ́щь.

Разом з тим про Сина сказано так: «Престол Твій, Боже, то є Твій престол на віки вічні. Закони праведності — то закони Твого царства.

Къ сн҃ѹ же: пр҇то́лъ тво́й, бж҃е, въ вѣ́къ вѣ́ка: же́злъ пра́вости же́злъ цр҇твїѧ твоегѡ̀:

Бо праведність Ти цінував завжди й завжди ненавидів Ти кривду. Тож Бог, Твій Бог Тебе обдарував такою великою благодаттю, як більш нікого з-поміж Твоїх побратимів».

возлюби́лъ є҆сѝ пра́вдѹ и҆ возненави́дѣлъ є҆сѝ беззако́нїе: сегѡ̀ ра́ди пома́за тѧ̀, бж҃е, бг҃ъ тво́й є҆ле́емъ ра́дости па́че прича҄стникъ твои́хъ.

І ще: «Спочатку, Господи, Ти заклав землі основу, і небо — також плід Твоїх зусиль.

(За҄ 304.) И҆ (па́ки): въ нача́лѣ ты̀, гд҇и, зе́млю ѡ҆снова́лъ є҆сѝ, и҆ дѣла̀ рѹкѹ̀ твоє́ю сѹ́ть небеса̀:

Колись настане їм кінець, а Ти залишишся навічно; вони геть зносяться, немов старе вбрання.

та҄ поги́бнѹтъ, ты́ же пребыва́еши: и҆ всѧ҄, ѩ҆́коже ри́за, ѡ҆бетша́ютъ,

Ти згорнеш їх, мов плащ, й тоді заміниш шатами новими. А Ти — ніколи не міняєшся, і нема кінця Твоїм рокам».

и҆ ѩ҆́кѡ ѻ҆де́ждѹ свїе́ши и҆̀хъ, и҆ и҆змѣнѧ́тсѧ: ты́ же то́йжде є҆сѝ, и҆ лѣ҄та твоѧ҄ не ѡ҆скѹдѣ́ютъ.

До кого з Ангелів Бог звертався з такими словами: «Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх [5]?»

Комѹ́ же ѿ а҆́гг҃лъ речѐ когда̀: сѣдѝ ѡ҆ деснѹ́ю менє̀, до́ндеже положѹ̀ врагѝ твоѧ҄ подно́жїе но́гъ твои́хъ;

Ангели є духами, які служать Богу. Він посилає їх на допомогу тим, кому призначено здобути спасіння.

Не вси́ ли сѹ́ть слѹже́бнїи дѹ́си, въ слѹже́нїе посыла́еми за хотѧ́щихъ наслѣ́довати сп҇нїе;

« 1 глава 2 глава »