1 1-4 Через те, що чимало людей бралося складати оповідь про справи, які здійснилися між нами, так само, як нам розповіли їх ті, хто спочатку були очевидцями і хто служив Богу, проголошуючи Його Слово, я також подумав, що це добра справа, оскільки я ретельно вивчив усе від початку, щоб написати для тебе докладну повість, високошановний Теофіле,[1] аби ти міг затямити, що все, чого вчили тебе, — то є істинна правда.
2
3
4
5 У дні, коли в Юдеї правив цар Ірод, був собі священик на ймення Захарія. Він належав до денної черги Авія.[2] Дружину Захарієву звали Єлизаветою, і була вона з прямих нащадків Ааронових.
6 Обоє вони були праведні перед Богом, неухильно дотримувалися всіх Божих заповідей і настанов.
7 Але вони не мали дітей, оскільки Єлизавета була неплідна, та й були вони вже старі.
8 8-9 Якось, коли була черга Авієвого роду і Захарія саме правив службу Божу, випало йому за жеребом (так водилося серед священиків) іти до Храму Господнього й покадити там.
9
10 Дуже багато людей зібралося біля стін Храму молитися, коли Захарія почав кадити.
11 І от праворуч від кадильного вівтаря з’явився йому Ангел Господній.
12 Побачивши Ангела, Захарія стривожився і дуже перелякався.
13 Та Ангел заговорив до нього: «Не бійся, Захаріє, бо молитва твоя почута, й дружина твоя Єлизавета, народить тобі сина, якого назвеш ти Іоаном.
14 Він принесе тобі радість і щастя. І багато людей будуть радіти з його народження.
15 Бо він буде великим у Господа. Лише не мусить він пити вина, ані міцніших напоїв, а від самого народження він буде сповнений Духом Святим.
16 І він поверне багатьох дітей Ізраїлевих до Господа Бога їхнього.
17 Він прийде перед Господом, наділений духом і владою пророка Іллі, й знову поверне серця батьків до дітей їхніх, а непокірних настановить на путь мудрості праведних і приготує людей до приходу Господа».
18 І запитав Захарія Ангела: «Звідки мені знати, що це так? Адже я старий, та й дружина моя вже похилого віку».
19 У відповідь Ангел сказав: «Мене звати Ґавриїл. Я стою перед Богом. І я посланий говорити з тобою і повідомити цю добру звістку.
20 Але слухай: ти мовчатимеш і не зможеш говорити, аж доки не настане день, коли це трапиться через те, що не повірив моїм словам. А слова ці неодмінно збудуться в належний час».
21 Люди біля Храму чекали на Захарію і дивувалися, чому він так довго не виходить.
22 А коли він вийшов, то не здатен був заговорити до людей, і вони здогадалися, що в Храмі йому було якесь видіння. Захарія пояснював щось жестами, але залишався німим.
23 Коли закінчився час його служби, він повернувся додому.
24 Через деякий час його дружина Єлизавета завагітніла й усамітнилася на п’ять місяців.
25 Вона сказала: «Нарешті Господь допоміг мені. Він добре подбав, аби зняти з мене мою ганьбу перед людьми».
26 26-27 Коли пішов шостий місяць Єлизаветиної вагітності, Бог послав Ангела Ґавриїла до Ґалилейського міста Назарета, до діви, зарученої з чоловіком на ймення Йосип, з роду Давидового. І звали ту діву Марією.
27
28 Прийшовши до неї, Ангел промовив: «Вітаю тебе, благословенна. Господь з Тобою».
29 Але вона була дуже збентежена тими словами й думала собі, що б те привітання могло означати.
30 І Ангел сказав їй: «Не бійся, Маріє. Ти здобула прихильність Божу.
31 Послухай! Ти завагітнієш і народиш Сина, і назвеш Його Ісусом.
32 Він матиме велич, і Його називатимуть Сином Всевишнього Бога. І Господь Бог дасть Йому трон Його батька Давида.
33 Він повік правитиме народом Якова, і Царству Його не буде кінця».
34 Марія запитала Ангела: «Як же таке може статися, адже я ніколи не була з чоловіком?»
35 Ангел відповів їй: «Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього Бога огорне Тебе. То ж Святе Дитя, Яке народиться, буде назване Сином Божим.
36 І ще послухай: „Твоя родичка Єлизавета також вагітна сином, незважаючи на її похилий вік. Це вже шостий місяць її вагітності, а про неї ж казали, що вона неплідна!
37 Немає нічого неможливого для Бога”».
38 Марія сказала: «Я слуга Господня, хай буде мені те, що ти сказав». І Ангел полишив її.
39 Тими днями Марія зібралася й подалася, поспішаючи у гірську околицю, до міста юдейського.
40 Вона ввійшла в дім Захарії і привітала Єлизавету.
41 І сталося так, що коли вона почула Маріїне привітання, дитина в утробі її ворухнулась, і Єлизавета сповнилася Святого Духа.
42 Вона голосно скрикнула і сказала: «Ти найблагословенніша серед жінок, і благословенна та Дитина, Яку ти народиш.
43 Але за віщо мені така радість, що мати Господа мого завітала до мене?
44 Бо тільки-но звук того привіту торкнувся вуха мого, як дитина в утробі моїй стрепенулася.
45 Благословенна ж ти, тому що повірила у те, що збудеться сказане Господом».
46 І мовила Марія:
47 «Душа моя Господа звеличує, і дух мій радіє у Бозі, Спасителі моєму,
48 бо зглянувся Він на смиренну свою рабу, і віднині всі люди зватимуть мене благословенною,
49 бо Всесильний зробив для мене велике. Ім’я Його — святе.
50 Із роду в рід дарує Він милість тим, хто шанує Його.
51 Він явив могутність руки Своєї, усіх хвальків пихатих думкою сердець своїх Він розвіяв.
52 Правителів могутніх Він скинув з їх престолів, й людей смиренних натомість Він возніс.
53 Людей голодних Він обдарував добром, і геть прогнав ні з чим людей багатих.
54 Він допоміг народу Ізраїля, слузі Своєму, згадавши Свою милість,
55 як обіцяв Він нашим предкам: Авраамові й його нащадкам назавжди».
56 Марія лишалася у Єлизавети протягом трьох місяців, а потім повернулася додому.
57 Для Єлизавети прийшов час пологів, і вона народила сина.
58 Сусіди й родичі почули, що Бог подарував їй велику милість, і раділи разом з нею.
59 І сталося так, що коли малому сповнилося вісім днів, вони прийшли зробити йому обрізання, й хотіли назвати його Захарією, як і батька.
60 Але мати хлопчика заперечила: «Ні. Йому належить зватися Іоаном».
61 Гості їй кажуть: «Але ж нікого в вашому роду так не звали».
62 Знаками вони почали питати батька, яке ім’я хоче він дати синові.
63 Захарія попросив табличку й написав на ній: «Його звати Іоан». Усі були здивовані.
64 Тієї ж миті уста Захарії розімкнулися, язик розв’язався, і він заговорив, славлячи Бога.
65 І тоді страх охопив сусідів, і по всій гірській країні Юдеї обговорювалися ці справи.
66 Кожен, хто чув про те, дивувався й замислювався: «Ким буде це дитя?» Бо ж очевидно було, що сила Господня з ним.
67 А батько його, Захарія, сповнився Духом Святим і прорік:
68 «Хай буде благословен Господь, Бог Ізраїлю, бо прийшов Він, щоб допомогти народові Своєму і дати йому волю.
69 І Він прислав нам могутнього Спасителя з дому слуги Свого Давида,
70 як і обіцяв устами святих пророків, які жили в давнину.
71 Він обіцяв порятувати нас від ворогів наших і від влади всіх, хто нас ненавидить,
72 аби виявити милість нашим предкам і пам’ять про Свій святий Заповіт, [3]
73 про клятву, яку Він приніс нашому предкові Аврааму:
74 визволити нас з-під влади ворогів наших і дозволити нам служити Йому без страху,
75 а лише зі святістю й праведністю перед Ним у всі дні життя нашого.
76 Ти, дитино, будеш названий „пророком Всевишнього”, оскільки прийдеш перед Господом, аби приготувати шлях Йому
77 і сказати людям Його, що вони будуть спасенні через відпущення гріхів їхніх.
78 Через велике милосердя нашого Бога новий день [4] засяє на нас з висоти,
79 щоб освітити тих, хто живе під чорною тінню смерті, і щоб направити стопи наші на шлях миру».
80 Хлопчик ріс і міцнів у дусі. Він лишався в безлюдних місцях, доки не надійде йому час постати перед людьми Ізраїлю.
3 «Сначала»; по-греч. здесь анофен, то есть «свыше» — так переводится это слово у Иоанна (3:31; 19:11); и у Иакова (1:17; 3:15, 17). Лишь у Луки оно употреблено в значении «сначала». Это говорит не только о том, что Лука знал все, о чем пишет, от теи, кто с самого начала были очевидцами происходившего (Лк 1:2), но и о том, что это его знание было подтверждено откровением свыше. Так же и Павел несомненно слыхал от Oдиннадцати об учреждении Вечери Господней, но, кроме того, получил об этом откровение от Господа (1Кор 11:23). Следовательно как Павел, так и Лука, получили свои знания свыше («анофен»), другими словами, не по преданию, а из «первых рук».