Сучасний переклад
1 Ще до існування світу було Слово,[1] і Слово було з Богом, і Слово було Бог.
2 Той, Хто був Словом, був з Богом споконвіку.
3 Все було створене через Нього, і ніщо не було створене без Нього.
4 В Ньому було життя, і воно було Світлом [2] для людей.
5 Світло сяє в пітьмі, й темрява не здолала [3] світла.
6 Був coбі чоловік, посланець Божий, на ймення Іоан.
7 Він прийшов свідчити про Світло, щоб через нього всі змогли почути й повірити у Нього.
8 Сам він не був Світлом, а прийшов, щоб свідчити про Нього,
9 про справжнє Світло, Яке приходить у світ і світить кожній людині.
10 Слово вже було в світі, і світ через Нього почався, та світ не впізнав Його.
11 Він прийшов у світ, що належав Йому, та Його власний народ не прийняв Його.
12 Але всім тим, хто прийняв Його й повірив у Нього, Він дав право стати дітьми Божими.
13 Вони не народжуються, як немовлята, за бажанням чи волею батьків їхніх. Вони народжуються від Бога.
14 І Слово стало Людиною й оселилося серед нас. Ми побачили Його Божественну Велич, Велич Єдиного Сина Отця Свого. Він був сповнений благодаті і правди.
15 Іоан свідчить про Нього, проголошуючи: «Це саме Той, про Кого я казав: „Той, Хто йде за мною — величніший за мене, бо Він був і до мене”.
16 16-17 Від повноти Його правди й благодаті ми приймали одну благодать за іншою, бо Закон був нам даний через Мойсея, але благодать і правда прийшли через Христа.
17
18 Ніхто й ніколи не бачив Бога, лише Єдиний Син, Який і є Богом, Tой, Xто найближчий до Отця, Він показав нам, який Бог є».[4]
19 19-20 Коли юдеїські лідери з Єрусалиму послали священиків і левитів запитати: «Хто ти такий?» Іоан признався щиро, не уникаючи відповіді: «Я не Христос».
20
21 «То хто ж ти такий? — спитали вони, — Ілля?» «Ні», — відповів він. «Може, пророк [5]?» Він знову відповів: «Ні».
22 Тоді вони мовили до нього: «Скажи нам, хто ти, щоб ми могли розповісти тим, хто нас послав сюди. Що ти скажеш про себе?»
23 Іоан сказав словами пророка Ісаї:
«Я голос Того, хто гукає в пустелі: „Зробіть прямим шлях для Господа”».
24 Цих людей, які розпитували Іоана, послали фарисеї.
25 Тож вони знову запитали його: «Якщо ти не Христос, не Ілля, не пророк, то чому ти хрестиш людей?»
26 26-27 У відповідь він сказав: «Я хрещу людей водою, та серед вас є Той, Невідомий вам, Хто прийде після мене. Я ж не гідний навіть бути рабом, який схиляється, щоб розв’язати ремінці Його сандалій».
27
28 Все це сталося у Віфанії, по той бік ріки Йордан, де Іоан хрестив людей.
29 Наступного дня, побачивши, що до нього йде Ісус, Іоан промовив: «Он гляньте, це Ягня Боже, Яке забирає на себе гріх світу.
30 Це Він, про Кого я казав: „За мною йде Той, Хто величніший за мене, бо Він був і до мене.
31 Навіть я не знав Його, але я прийшов хрестити людей водою, щоб народ ізраїльський знав, що Він — Христос”».
32 І ось іще що сказав Іоан: «Я бачив Духа, що сходив до Нього з неба в подобі голуба і залишався на Ньому.
33 Навіть я не знав Його, але Той, Хто послав мене хрестити людей водою, сказав мені: „Ти побачиш Духа, що зійде і залишиться з Чоловіком. Він і є Той, Хто хреститиме Духом Святим”.
34 Я це бачив і свідчу, що Він і є Син Божий[6]».
35 Наступного дня Іоан знову був там з двома своїми учнями.
36 Побачивши Ісуса, Який проходив повз них, він сказав: «Погляньте, ось Ягня Боже».
37 Двоє його учнів почули це й послідували за Ісусом.
38 Ісус обернувся і, побачивши, що вони йдуть за Ним, запитав: «Чого вам треба?» А ті відповіли: «Равві! Де Ти живеш?» («Равви» означає «Вчитель»).
39 «Ходімо, побачите», — відповів Ісус. Тож вони пішли й побачили, де Він живе, і залишилися в Нього аж до вечора. І було то близько четвертої години.
40 Почувши те, що сказав Іоан про Нього, вони пішли за Ісусом. Одного з тих двох, звали Андрієм, і був він братом Симона, якого ще звали Петром.
41 Насамперед він знайшов свого брата Симона і сказав йому: «Ми знайшли Месію». (Це слово означає «Христос»).
42 Тоді Андрій привів Симона до Ісуса, та подивившись на нього, Він мовив: «Ти, Симон, син Йони, зватимешся Кифою[7]».
43 Наступного дня Ісус вирішив іти до Ґалилеї. Зустрівши Пилипа, Ісус звернувся до нього: «Йди за Мною».
44 Пилип був родом із Вефсаїди, того ж самого міста, що і Андрій та Петро.
45 Коли Пилип зустрів Нафанаїла,[8] то сказав йому: «Ми знайшли Того, про Кого Мойсей писав у Законі і про Кого писали пророки. Це Ісус із Назарета, Йосипів Син».
46 Нафанаїл запитав Пилипа: «Чи може щось добре прийти з Назарета?» А Пилип відповів: «Ходімо, сам переконаєшся».
47 Побачивши, що Нафанаїл іде до Нього, Ісус сказав: «Ось справжній ізраїльтянин, який зовсім не має лукавства[9]».
48 «Звідки Ти знаєш мене?» — спитав Нафанаїл. Ісус відповів: «Перш ніж тебе покликав Пилип, Я бачив тебе, коли ти сидів під фіґовим деревом».
49 «Равві, Ти — Син Божий, Цар Ізраїлю», — сказав Нафанаїл. Ісус же відповів йому на те:
50 «Ти повірив у Мене, бо Я сказав, що бачив тебе під фіґовим деревом? Та ти побачиш іще більші дива».
51 І додав: «Істинно кажу тобі: побачиш ти, як небо розкриється і Ангели Господні підійматимуться та спускатимуться на Сина Людського».
Комментарии Скоуфилда
1 «Слово» Греч. Логос (арамейское Мемра) — употребляется в «Таргумах», арамейском переводе В. З., как синоним слова «Бог». По-гречески слово «логос» имеет два значения:
1) мысль или понятие;
2) выражение или произнесение мысли.
Таким образом, это слово особо подходит для определения Христа: ведь —
1) в Нем воплотились все сокровища Божественной мудрости, вся совокупность Божественной «мысли» (1Кор 1:24; Еф 3:11; Кол 2:2−3); и
2) Он от вечности, но особенно — в воплощении Своем, является выражением («произнесением») Личности и «мысли» Божества (Ин 1:3−5, 9, 14−18; 14:9−11; Кол 2:9).
Бог выявляет Себя в Бытии, Личности и делах Христа.
17 Благодать. Краткое изложение:
1) Благодать есть «человеколюбие Спасителя нашего, Бога», спасающего «нас не по делам праведности, которые бы мы сотворили» (Тит 3:4−5). Поэтому она постоянно противостоит закону, по которому Бог требует праведности от человека, тогда как под благодатью Он дает человеку праведность (Рим 3:21−22; 8:4; Флп 3:9). Закон связан с Моисеем и делами, а благодать — со Христом и верой (Ин 1:17; Рим 10:4−10). Закон благословляет доброе, благодать спасает злое (Ис 19:5; Еф 2:1−9). Закон требует, чтобы благословения были заслужены, под благодатью же — они даются как дар (Втор 28:1−6; Еф 2:8; Рим 4:4−5).
2) В соответствии с Божиим промыслом благодать начинается со смертью и воскресением Иисуса Христа (Рим 3:24−26; 4:24−25). С наступлением периода благодати условием спасения не является больше послушание Моисееву закону, но — принятие или отвержение Христа; добрые дела становятся последствием и плодом спасения (Ин 1:12−13; 3:36; Мф 21:37; 22:42; Ин 15:22, 25; Евр 1:2; 1Ин 5:10−12). Непосредственным результатом этой проверки явилось отвержение Христа иудеями и распятие Его ими и язычниками (Деян 4:27). Предсказанным завершением этого испытания человека, находящегося под благодатью, является отступление церкви, ложно и формально исповедующей христианство (см. «Отступление», 2Тим 3:1−8, примеч.) и — как следствие этого — неизбежность апокалиптических судов.
3) Благодать проявляется двояким образом: в спасении грешников (Рим 3:24) и в жизни и служении спасенных (Рим 6:15−18; 2Пет 3:18, примеч.). Касательно шести других периодов (диспенсаций) см. — «Невинность», Быт 1:28; Совесть», Быт 3:23; , Человеческое правление», Быт 8:21; «Обетование», Быт 12:1; «Закон», Ис 19:8; «Царство», Еф 1:10.
18 Ср. Быт 32:30; Ис 24:10; 33:18; Суд 6:22; Откр 22:4. Ни один человек во плоти не видел Бога в Его непознаваемой сущности, в Его Триединстве, но Бога в образе Ангела, и еще более явно — воплотившимся в Иисусе Христе, людям дано было видеть (Быт 18:2, 22; Ин 14:8−9).