2 Петра 1 глава

Друге соборне послання св. апостола Петра
Сучасний переклад → Синода́льный перево́д

Вітання від Симона Петра, слуги і апостола Ісуса Христа, до тих, хто одержав ту ж дорогоцінну віру, що й ми від Бога нашого і Спасителя Ісуса Христа, праведного і справедливого.

Си́мон Пётр, раб и Апо́стол Иису́са Христа́, приня́вшим с на́ми ра́вно драгоце́нную ве́ру по пра́вде Бо́га на́шего и Спаси́теля Иису́са Христа́:

Нехай мир і благодать збільшуються в вас через пізнання Бога та Ісуса, нашого Господа.

благода́ть и мир вам да умно́жится в позна́нии Бо́га и Христа́ Иису́са, Го́спода на́шего.

Все, що потрібно нам для духовного життя і служіння Богу, було дано Ісусом, Який має силу Божу. Ми отримали ті дари, бо знаємо Того, Хто покликав нас Славою і добротою.

Как от Боже́ственной си́лы Его́ даро́вано нам всё потре́бное для жи́зни и благоче́стия, че́рез позна́ние Призва́вшего нас сла́вою и бла́гостию,

І завдяки тій Славі й доброті Своїй, Він дав нам обіцяні дорогоцінні й великі дари, щоб змогли ми стати подібними Самому Богу, та уникнути духовного тління, яке панує у світі через лихі людські бажання.

кото́рыми даро́ваны нам вели́кие и драгоце́нные обетова́ния, дабы́ вы че́рез них соде́лались прича́стниками Бо́жеского естества́, удали́вшись от госпо́дствующего в ми́ре растле́ния по́хотью, —

Тому докладіть усіх зусиль, щоб додати до віри вашої доброчинність, а до доброчинності — знання.

то вы, прилага́я к сему́ всё стара́ние, покажи́те в ве́ре ва́шей доброде́тель, в доброде́тели рассуди́тельность,

Щоб до знань ви змогли додати стриманість, а до стриманості — терпіння, а до терпіння — побожність.

в рассуди́тельности воздержа́ние, в воздержа́нии терпе́ние, в терпе́нии благоче́стие,

Щоб до побожності ви змогли додати братолюбство, а до братолюбства — любов.

в благоче́стии братолю́бие, в братолю́бии любо́вь.

І якщо все це у вас є і примножується, то дієво й плідно ви досягнете повного розуміння нашого Господа Ісуса Христа.

Е́сли э́то в вас есть и умножа́ется, то вы не оста́нетесь без успе́ха и плода́ в позна́нии Го́спода на́шего Иису́са Христа́.

А хто не має цього, той сліпий, бо не бачить того благословення, яке отримав від Бога. Він забув, що був очищений від гріхів своїх минулих.

А в ком нет сего́, тот слеп, закры́л глаза́, забы́л об очище́нии пре́жних грехо́в свои́х.

Тому, брати і сестри, намагайтеся знову й знову доводити, що ви справді покликані й обрані Богом. Бо якщо ви йдете цим шляхом, то ніколи не спіткнутися вам і не впасти.

Посему́, бра́тия, бо́лее и бо́лее стара́йтесь де́лать твёрдым ва́ше зва́ние и избра́ние; так поступа́я, никогда́ не преткнётесь,

І будете ви жаданим гостем у вічному Царстві Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа.

и́бо так откро́ется вам свобо́дный вход в ве́чное Ца́рство Го́спода на́шего и Спаси́теля Иису́са Христа́.

Ось чому я завжди буду нагадувати вам про все це, навіть якщо ви знаєте і утвердилися в правді, що відкрилася вам.

Для того́ я никогда́ не переста́ну напомина́ть вам о сём, хотя́ вы то и зна́ете, и утверждены́ в настоя́щей и́стине.

Я вважаю справедливим повсякчас нагадувати вам про це, поки живу я на цій землі.

Справедли́вым же почита́ю, доко́ле нахожу́сь в э́той теле́сной хра́мине, возбужда́ть вас напомина́нием,

Адже знаю я, що скоро залишу тіло своє, як відкрив мені Господь наш Ісус Христос.

зна́я, что ско́ро до́лжен оста́вить хра́мину мою́, как и Госпо́дь наш Иису́с Христо́с откры́л мне.

Отже, я буду робити все від мене залежне, щоб навіть після того, як покину я цей світ, ви про все це завжди пам’ятали.

Бу́ду же стара́ться, что́бы вы и по́сле моего́ отше́ствия всегда́ приводи́ли э́то на па́мять.

Ми спиралися не на хитромудрі людські історії, коли сповіщали вам про силу і пришестя Господа нашого Ісуса Христа. Ми самі були свідками Його величі.

И́бо мы возвести́ли вам си́лу и прише́ствие Го́спода на́шего Иису́са Христа́, не хитросплетённым ба́сням последу́я, но быв очеви́дцами Его́ вели́чия.

Христос одержав честь і Славу від Бога-Отця. До Нього злинув голос великого й славного Бога, котрий мовив: «Це Син Мій улюблений, Якого Я вподобав».

И́бо Он при́нял от Бо́га Отца́ честь и сла́ву, когда́ от велеле́пной сла́вы принёсся к Нему́ тако́й глас: «Сей есть Сын Мой возлю́бленный, в Кото́ром Моё благоволе́ние».

Ми теж чули цей голос, який лунав з Небес у той час, коли ми були з Ним на святій горі.[1]

И э́тот глас, принёсшийся с небе́с, мы слы́шали, бу́дучи с Ним на свято́й горе́.

Ми вважаємо послання пророків найнадійнішими. Ви правильно робите, коли звертаєтеся до них, бо вони подібні до світла, що розганяє темряву, аж доки не прийде світання і ранкова зірка не засяє у серцях ваших.

И прито́м мы име́ем верне́йшее проро́ческое сло́во; и вы хорошо́ де́лаете, что обраща́етесь к нему́, как к свети́льнику, сия́ющему в тёмном ме́сте, доко́ле не начнёт рассвета́ть день и не взойдёт у́тренняя звезда́ в сердца́х ва́ших,

Найголовніше, що маєте ви зрозуміти, — це те, що жодне з пророцтв у Святому Писанні не було вигадане самими пророками.

зна́я пре́жде всего́ то, что никако́го проро́чества в Писа́нии нельзя́ разреши́ть са́мому собо́ю.

Бо ніяке пророцтво не прийшло з волі людини. Ні, люди, натхнені Святим Духом, висловлювали послання Божі.

И́бо никогда́ проро́чество не́ бы́ло произноси́мо по во́ле челове́ческой, но изрека́ли его́ святы́е Бо́жии челове́ки, бу́дучи дви́жимы Ду́хом Святы́м.

« 5 глава 2 глава »