Йова 1 глава

Книга Йова
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

У країні Авсітіди був один чоловік на ім’я Йов, і той чоловік був праведний, непорочний, справедливий, побожний, який віддалявся від усякого злого діла.

Человѣ́къ нѣ́кїй бѧ́ше во странѣ̀ а҆ѵсїтїді́йстѣй, є҆мѹ́же и҆́мѧ їѡвъ, и҆ бѣ̀ человѣ́къ ѡ҆́нъ и҆́стиненъ, непоро́ченъ, првднъ, бг҃очести́въ, ѹ҆далѧ́ѧсѧ ѿ всѧ́кїѧ лѹка́выѧ ве́щи.

Було ж у нього сім синів і три дочки.

Бы́ша же є҆мѹ̀ сы́нове се́дмь и҆ дщє́ри трѝ.

І в нього була худоба — сім тисяч овець, три тисячі верблюдів, п’ятсот пар волів, п’ятсот ослиць, які пасуться, і дуже велике господарство, і він звершував великі справи на землі. І чоловік той був із найбільш знатних жителів сходу сонця.

И҆ бѧ́хѹ ско́ти є҆гѡ̀, ѻ҆ве́цъ се́дмь ты́сѧщъ, велблю́дѡвъ трѝ ты́сѧщы, сѹпрѹ҄гъ волѡ́въ пѧ́ть сѡ́тъ, и҆ ѻ҆сли́цъ пасо́мыхъ пѧ́ть сѡ́тъ, и҆ слѹ́гъ мно́гѡ ѕѣлѡ̀, и҆ дѣла̀ вє́лїѧ бѧ́хѹ є҆мѹ̀ на землѝ: и҆ бѣ̀ человѣ́къ ѻ҆́ный благоро́днѣйшїй сѹ́щихъ ѿ востѡ́къ со́лнца.

Коли його сини сходилися до нього, то відзначали торжество кожного дня, беручи разом із собою трьох своїх сестер, щоб їсти і пити з ними.

Сходѧ́щесѧ же сы́нове є҆гѡ̀ дрѹ́гъ ко дрѹ́гѹ, творѧ́хѹ пи́ръ на кі́йждо де́нь, спое́млюще вкѹ́пѣ и҆ трѝ сєстры̀ своѧ҄, ѩ҆́сти и҆ пи́ти съ ни́ми.

І як тільки закінчувалися дні торжества, Йов, уставши вранці, посилав і очищував їх, і приносив за них жертву за їхнім числом, і одне теля за гріхи, за їхні душі. Бо Йов казав: Щоб часом мої сини у своїй думці не вчинили зло проти Бога. І так Йов чинив усі дні.

И҆ є҆гда̀ скончава́шесѧ дні́е пи́ра, посыла́ше їѡвъ и҆ ѡ҆чища́ше и҆̀хъ, востаѧ̀ заѹ́тра, и҆ приноша́ше ѡ҆ ни́хъ жє́ртвы по числѹ̀ и҆́хъ, и҆ телца̀ є҆ди́наго ѡ҆ грѣсѣ̀ ѡ҆ дѹша́хъ и҆́хъ. глаго́лаше бо їѡвъ: не́гли когда̀ сы́нове моѝ согрѣши́ша и҆ въ мы́сли свое́й ѕла҄ѧ помы́слиша проти́вѹ бг҃а; та́кѡ ѹ҆̀бо творѧ́ше їѡвъ всѧ҄ дни҄.

Коли настав певний день, і ось Божі ангели прийшли, щоб постати перед Господом, то диявол прийшов з ними.

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ де́нь се́й, и҆ сѐ, прїидо́ша а҆́гг҃ли бж҃їи предста́ти пред̾ гд҇емъ, и҆ дїа́волъ прїи́де съ ни́ми.

І Господь запитав диявола: Звідки ти прийшов? А диявол у відповідь сказав Господу: Я прийшов, обійшовши землю і обійшовши піднебесну.

И҆ речѐ гд҇ь дїа́волѹ: ѿкѹ́дѹ прише́лъ є҆сѝ; и҆ ѿвѣща́въ дїа́волъ гд҇еви, речѐ: ѡ҆бше́дъ зе́млю и҆ проше́дъ поднебе́снѹю, сѐ, є҆́смь.

А Господь йому сказав: Чи звернув ти свою увагу на Мого раба Йова? Адже немає між тими, хто на землі, такого чоловіка, як він: непорочного, праведного, побожного, який віддаляється від усякого поганого діла!

И҆ речѐ є҆мѹ̀ гд҇ь: внѧ́лъ ли є҆сѝ мы́слїю твое́ю на раба̀ моего̀ їѡва; занѐ нѣ́сть ѩ҆́кѡ ѻ҆́нъ на землѝ: человѣ́къ непоро́ченъ, и҆́стиненъ, бг҃очести́въ, ѹ҆далѧ́ѧсѧ ѿ всѧ́кїѧ лѹка́выѧ ве́щи.

А диявол у відповідь в присутності Господа сказав: Хіба не даром Йов вшановує Бога?

Ѿвѣща́ же дїа́волъ и҆ речѐ пред̾ гд҇емъ:

Чи не Ти поставив його зовнішню огорожу — і в середині його дому, і ззовні всього, що є довкола нього? Ти поблагословив діла його рук, і Ти зробив його худобу численною на землі.

є҆да̀ тѹ́не їѡвъ чти́тъ гд҇а; не ты́ ли ѡ҆гради́лъ є҆сѝ внѣ҄шнѧѧ є҆гѡ̀ и҆ внѹ́трєннѧѧ до́мѹ є҆гѡ̀, и҆ ѩ҆̀же внѣ̀ всѣ́хъ сѹ́щихъ є҆гѡ̀ ѡ҆́крестъ; дѣла́ же рѹкѹ̀ є҆гѡ̀ блг҇ви́лъ є҆сѝ и҆ скоты̀ є҆гѡ̀ мнѡ́ги сотвори́лъ є҆сѝ на землѝ:

Але простягни Твою руку і доторкнися до всього, що він має. Чи ж не поблагословить Тебе в обличчя?

но послѝ рѹ́кѹ твою̀ и҆ косни́сѧ всѣ́хъ, ѩ҆̀же и҆́мать, а҆́ще не въ лице́ тѧ благослови́тъ,

Тоді Господь сказав дияволові: Ось Я даю у твою руку все, що в нього є, та його самого не торкайся! І диявол відійшов від Господа.

Тогда̀ речѐ гд҇ь дїа́волѹ: сѐ, всѧ҄, є҆ли҄ка сѹ́ть є҆мѹ̀, даю̀ въ рѹ́кѹ твою̀, но самогѡ̀ да не ко́снешисѧ. и҆ и҆зы́де дїа́волъ ѿ гд҇а.

І був подібний день, сини Йова і його дочки пили вино в домі їхнього старшого брата.

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ де́нь се́й, сы́нове їѡвлєвы и҆ дщє́ри є҆гѡ̀ пїѧ́хѹ вїно̀ въ домѹ̀ бра́та своегѡ̀ старѣ́йшагѡ.

І ось вісник прийшов до Йова, і доповів йому: Пари волів орали, і ослиці паслися, тримаючись поблизу них.

И҆ сѐ, вѣ́стникъ прїи́де ко їѡвѹ и҆ речѐ є҆мѹ̀: сѹпрѹ́зи волѡ́въ ѡ҆рѧ́хѹ, и҆ ѻ҆сли҄цы пасѧ́хѹсѧ бли́з̾ и҆́хъ:

Та розбійники, напавши, захопили їх у полон, а рабів вони повбивали мечами! Я ж сам-один, врятувавшись, прийшов тобі сповістити!

и҆ прише́дше плѣни́телїе плѣни́ша и҆̀хъ и҆ ѻ҆́троки и҆зби́ша мече́мъ, и҆ спасо́хсѧ а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

Ще коли цей говорив, прийшов інший вісник і сказав Йовові: Вогонь упав із неба і спалив овець, і так само пожер пастухів! А я сам-один, врятувавшись, прийшов тобі сповістити!

Е҆щѐ семѹ̀ глаго́лющѹ, прїи́де и҆́нъ вѣ́стникъ и҆ речѐ ко їѡвѹ: ѻ҆́гнь спадѐ съ небесѐ и҆ пожжѐ ѻ҆́вцы и҆ па҄стыри поѧдѐ подо́бнѣ, спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

Ще як цей говорив, прийшов інший посланець і сказав Йовові: Кіннотники зробили проти нас три загони і оточили верблюдів, полонили їх, а рабів убили мечами! Я ж сам-один врятувався і прийшов тобі сповістити!

Е҆щѐ семѹ̀ глаго́лющѹ, прїи́де и҆́нъ вѣ́стникъ и҆ речѐ ко їѡвѹ: кѡ́нницы сотвори́ша нача҄лства трѝ и҆ ѡ҆крѹжи́ша велблю́ды и҆ плѣни́ша и҆̀хъ и҆ ѻ҆́троки и҆зби́ша мечьмѝ, спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

Ще як цей говорив, приходить інший вісник, звіщаючи Йовові: Коли твої сини і твої дочки їли та пили в їхнього старшого брата,

Е҆щѐ семѹ̀ глаго́лющѹ, и҆́нъ вѣ́стникъ прїи́де, глаго́лѧ їѡвѹ: сынѡ́мъ твои҄мъ и҆ дще́ремъ твои҄мъ ѩ҆дѹ́щымъ и҆ пїю́щымъ ѹ҆ бра́та своегѡ̀ старѣ́йшагѡ,

раптово здійнявся з пустелі сильний вітер і торкнувся чотирьох кутів дому, і дім завалився на твоїх дітей, і вони загинули! Я ж сам-один врятувався і прийшов тобі сповістити!

внеза́пѹ вѣ́тръ вели́къ на́йде ѿ пѹсты́ни и҆ коснѹ́сѧ четы́ремъ ѹ҆глѡ́мъ хра́мины, и҆ падѐ хра́мина на дѣ́ти твоѧ҄, и҆ сконча́шасѧ: спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.

Тож Йов, уставши, роздер свій одяг і обстриг волосся голови, і, упавши на землю, поклонився і сказав:

Та́кѡ (ѹ҆слы́шавъ) їѡвъ, воста́въ растерза̀ ри҄зы своѧ҄ и҆ ѡ҆стрижѐ власы̀ главы̀ своеѧ̀, (и҆ посы́па пе́рстїю главѹ̀ свою̀,) и҆ па́дъ на зе́млю, поклони́сѧ (гд҇еви)

Я сам нагим вийшов з лона моєї матері і нагим туди повернуся. Господь дав, Господь забрав. Сталося так, як було до вподоби Господу. Нехай Ім’я Господнє буде благословенне!

и҆ речѐ: са́мъ на́гъ и҆зыдо́хъ ѿ чре́ва ма́тере моеѧ̀, на́гъ и҆ ѿидѹ̀ та́мѡ: гд҇ь дадѐ, гд҇ь ѿѧ́тъ: ѩ҆́кѡ гд҇еви и҆зво́лисѧ, та́кѡ бы́сть: бѹ́ди и҆́мѧ гд҇не блг҇ве́но (во вѣ́ки).

У всьому цьому, що з ним трапилося, Йов у нічому не згрішив перед Господом і не виявив безумності перед Богом.

Во всѣ́хъ си́хъ приключи́вшихсѧ є҆мѹ̀ ничто́же согрѣшѝ їѡвъ пред̾ гд҇емъ, (нижѐ ѹ҆стна́ма свои́ма,) и҆ не дадѐ безѹ́мїѧ бг҃ѹ.

« 10 глава 2 глава »