Луки 1 глава

Євангелія від св. Луки
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

Оскільки багато хто брався складати розповіді про події, що відбулися в нас, [1]

Поне́же ѹ҆́бѡ мно́зи нача́ша чини́ти по́вѣсть ѡ҆ и҆звѣ́ствованныхъ въ на́съ веще́хъ,

і як нам передали їх ті, які з самого початку були очевидцями й служителями Слова,

ѩ҆́коже преда́ша на́мъ, и҆́же и҆спе́рва самови́дцы и҆ слѹ́ги бы́вшїи словесѐ:

то задумав і я, дослідивши пильно все від початку, написати за порядком тобі, високоповажний Теофіле,

и҆зво́лисѧ и҆ мнѣ̀ послѣ́довавшѹ вы́ше всѧ҄ и҆спы́тнѡ, порѧ́дѹ писа́ти тебѣ̀, держа́вный ѳеофі́ле,

щоб ти переконався в достовірності науки, якої навчився.

да разѹмѣ́еши, ѡ҆ ни́хже наѹчи́лсѧ є҆сѝ словесѣ́хъ ѹ҆твержде́нїе.

У дні Ірода, царя Юдеї, був один священик на ім’я Захарія, з денної черги Авії, та його жінка з дочок Аарона, а ім’я її — Єлизавета.

(За҄ 2.) Бы́сть во днѝ и҆́рѡда царѧ̀ ї҆ѹде́йска, ї҆ере́й нѣ́кїй, и҆́менемъ заха́рїа, ѿ дневны́ѧ чреды̀ а҆вїа́ни: и҆ жена̀ є҆гѡ̀ ѿ дще́рей а҆арѡ́новѣхъ, и҆ и҆́мѧ є҆́й є҆лїсаве́тъ.

Вони обоє були праведні перед Богом, бездоганно виконували всі Господні заповіді й настанови.

Бѣ́ста же првдна ѻ҆́ба пред̾ бг҃омъ, ходѧ҄ща во всѣ́хъ за́повѣдехъ и҆ ѡ҆правда́нїихъ гд҇нихъ безпорѡ́чна.

Та не мали вони дитини, бо Єлизавета була неплідна; обоє постаріли в днях своїх.

И҆ не бѣ̀ и҆́ма ча́да, поне́же є҆лїсаве́тъ бѣ̀ непло́ды, и҆ ѻ҆́ба заматорѣ҄вша во дне́хъ свои́хъ бѣ́ста.

Одного разу, коли він за своєю денною чергою служив перед Богом,

Бы́сть же слѹжа́щѹ є҆мѹ̀ въ чинѹ̀ чреды̀ своеѧ̀ пред̾ бг҃омъ,

за звичаєм священства випало йому ввійти до Господнього храму, щоб кадити.

по ѡ҆бы́чаю свѧще́нничества ключи́сѧ є҆мѹ̀ покади́ти, вше́дшѹ въ це́рковь гд҇ню:

А весь народ під час кадіння молився знадвору.

и҆ всѐ мно́жество люде́й бѣ̀ моли́твѹ дѣ́ѧ внѣ̀, въ го́дъ {во вре́мѧ} ѳѷмїа́ма:

І з’явився йому Господній ангел, який стояв праворуч кадильного жертовника.

ѩ҆ви́сѧ же є҆мѹ̀ а҆́гг҃лъ гд҇ень, стоѧ̀ ѡ҆деснѹ́ю ѻ҆лтарѧ̀ кади́лнагѡ:

Захарія, коли побачив, жахнувся, його охопив страх.

и҆ смѹти́сѧ заха́рїа ви́дѣвъ, и҆ стра́хъ нападѐ на́нь.

Та ангел промовив до нього: Не бійся, Захаріє, тому що молитва твоя почута! Твоя дружина Єлизавета народить тобі сина, і даси йому ім’я Іван.

Рече́ же къ немѹ̀ а҆́гг҃лъ: не бо́йсѧ, заха́рїе: занѐ ѹ҆слы́шана бы́сть моли́тва твоѧ̀, и҆ жена̀ твоѧ̀ є҆лїсаве́ть роди́тъ сы́на тебѣ̀, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мѹ̀ ї҆ѡа́ннъ.

І буде тобі радість та потіха, і багато хто зрадіє з його народження.

И҆ бѹ́детъ тебѣ̀ ра́дость и҆ весе́лїе, и҆ мно́зи ѡ҆ рождествѣ̀ є҆гѡ̀ возра́дѹютсѧ.

Бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні п’янкого напою не питиме; і наповниться Духом Святим ще з лона своєї матері.

Бѹ́детъ бо ве́лїй пред̾ гд҇емъ: и҆ вїна̀ и҆ сїке́ра не и҆́мать пи́ти, и҆ дх҃а ст҃а́гѡ и҆спо́лнитсѧ є҆щѐ и҆з̾ чре́ва ма́тере своеѧ̀:

І наверне він багатьох ізраїльських синів до їхнього Господа Бога;

и҆ мно́гихъ ѿ сынѡ́въ ї҆и҃левыхъ ѡ҆брати́тъ ко гд҇ѹ бг҃ѹ и҆́хъ.

і він ітиме перед Ним у дусі та силі Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, а непокірних — до мудрості праведних, щоби приготувати Господу підготовлений народ.

И҆ то́й пред̾и́детъ пред̾ ни́мъ дѹ́хомъ и҆ си́лою и҆лїино́ю, ѡ҆брати́ти сердца̀ ѻ҆тцє́мъ на ча҄да, и҆ проти҄вныѧ въ мѹ́дрости пра́ведныхъ, ѹ҆гото́вати гд҇ви лю́ди совершє́ны.

І промовив Захарія до ангела: Із чого я про це дізнаюся? Адже я старий, та й дружина моя постаріла в днях своїх.

И҆ речѐ заха́рїа ко а҆́гг҃лѹ: по чесомѹ̀ разѹмѣ́ю сїѐ; а҆́зъ бо є҆́смь ста́ръ, и҆ жена̀ моѧ̀ заматорѣ́вши во дне́хъ свои́хъ.

У відповідь ангел сказав йому: Я Гавриїл, — той, хто стоїть перед Богом; мене послано говорити з тобою і благовістити тобі це.

И҆ ѿвѣща́въ а҆́гг҃лъ речѐ є҆мѹ̀: а҆́зъ є҆́смь гаврїи́лъ предстоѧ́й пред̾ бг҃омъ, и҆ по́сланъ є҆́смь глаго́лати къ тебѣ̀ и҆ благовѣсти́ти тебѣ̀ сїѧ҄:

І ось ти будеш мовчати і не зможеш говорити до того дня, поки це збудеться, за те, що ти не повірив моїм словам, які сповняться свого часу!

и҆ сѐ бѹ́деши молчѧ̀ и҆ не могі́й проглаго́лати, до негѡ́же днѐ бѹ́дѹтъ сїѧ҄: занѐ не вѣ́ровалъ є҆сѝ словесє́мъ мои҄мъ, ѩ҆́же сбѹ́дѹтсѧ во вре́мѧ своѐ.

Люди чекали на Захарію і дивувалися, чому він затримувався у храмі.

И҆ бѣ́ша лю́дїе ждѹ́ще заха́рїю: и҆ чѹдѧ́хѹсѧ коснѧ́щѹ є҆мѹ̀ въ це́ркви.

Коли він вийшов, то не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що він бачив видіння в храмі, а він говорив до них знаками й залишався німим.

И҆зше́дъ же не можа́ше глаго́лати къ ни҄мъ: и҆ разѹмѣ́ша, ѩ҆́кѡ видѣ́нїе ви́дѣ въ це́ркви: и҆ то́й бѣ̀ помава́ѧ и҆̀мъ, и҆ пребыва́ше нѣ́мъ.

І коли закінчилися дні його служіння, він пішов до свого дому.

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ и҆спо́лнишасѧ дні́е слѹ́жбы є҆гѡ̀, и҆́де въ до́мъ сво́й.

А після тих днів його дружина Єлизавета зачала й таїлася п’ять місяців, кажучи:

(За҄ 3.) По си́хъ же дне́хъ зача́тъ є҆лїсаве́тъ жена̀ є҆гѡ̀, и҆ таѧ́шесѧ мѣ҄сѧцъ пѧ́ть, глаго́лющи:

Так мені вчинив Господь у ці дні, коли зглянувся, щоби зняти мою ганьбу перед людьми.

ѩ҆́кѡ та́кѡ мнѣ̀ сотворѝ гд҇ь во дни҄, въ нѧ́же призрѣ̀ ѿѧ́ти поноше́нїе моѐ въ человѣ́цѣхъ.

А на шостому місяці посланий був ангел Гавриїл від Бога до галилейського міста, названого Назаретом,

Въ мѣ́сѧцъ же шесты́й по́сланъ бы́сть а҆́гг҃лъ гаврїи́лъ ѿ бг҃а во гра́дъ галїле́йскїй, є҆мѹ́же и҆́мѧ назаре́тъ,

до діви, зарученої із чоловіком на ім’я Йосиф, із дому Давида, а ім’я діви — Марія.

къ дв҃ѣ ѡ҆брѹче́ннѣй мѹ́жеви, є҆мѹ́же и҆́мѧ ї҆ѡ́сифъ, ѿ до́мѹ дв҃дова: и҆ и҆́мѧ дв҃ѣ мр҃їа́мь.

І, прийшовши до неї, сказав: Радій [2] , сповнена благодаті! Господь з тобою, [благословенна ти між жінками].

И҆ вше́дъ къ не́й а҆́гг҃лъ речѐ: ра́дѹйсѧ, блгдтнаѧ: гд҇ь съ тобо́ю: блг҇ве́на ты̀ въ жена́хъ.

Вона стривожилася від цих слів і міркувала, що означало б це привітання.

Ѻ҆на́ же ви́дѣвши смѹти́сѧ ѡ҆ словесѝ є҆гѡ̀ и҆ помышлѧ́ше, каково̀ бѹ́детъ цѣлова́нїе сїѐ.

Та ангел сказав їй: Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога.

И҆ речѐ а҆́гг҃лъ є҆́й: не бо́йсѧ, мр҃їа́мь: ѡ҆брѣла́ бо є҆сѝ блгдть ѹ҆ бг҃а.

І ось, ти зачнеш в утробі й народиш Сина, і даси Йому ім’я Ісус.

И҆ сѐ зачне́ши во чре́вѣ, и҆ роди́ши сн҃а, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мѹ̀ ї҆и҃съ.

Він буде великий і Сином Всевишнього буде названий, і дасть Йому Господь Бог престол Його батька Давида,

Се́й бѹ́детъ ве́лїй, и҆ сн҃ъ вы́шнѧгѡ нарече́тсѧ: и҆ да́стъ є҆мѹ̀ гд҇ь бг҃ъ пр҇то́лъ дв҃да ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀:

і довіку царюватиме в домі Якова, і Його царюванню не буде кінця!

и҆ воцр҃и́тсѧ въ домѹ̀ ї҆а́кѡвли во вѣ́ки, и҆ цр҇твїю є҆гѡ̀ не бѹ́детъ конца̀.

І озвалася Марія до ангела: Як станеться це, коли я чоловіка не знаю?

Рече́ же мр҃їа́мь ко а҆́гг҃лѹ: ка́кѡ бѹ́детъ сїѐ, и҆дѣ́же мѹ́жа не зна́ю;

У відповідь ангел сказав їй: Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього тебе огорне; тому й Святе, Котре народиться, назветься Сином Божим.

И҆ ѿвѣща́въ а҆́гг҃лъ речѐ є҆́й: дх҃ъ ст҃ы́й на́йдетъ на тѧ̀, и҆ си́ла вы́шнѧгѡ ѡ҆сѣни́тъ тѧ̀: тѣ́мже и҆ ражда́емое ст҃о нарече́тсѧ сн҃ъ бж҃їй:

Ось і твоя родичка Єлизавета, хоч звуть її неплідною, і та зачала сина у своїй старості; вона вже на шостому місяці;

и҆ сѐ, є҆лїсаве́тъ ю҆́жика твоѧ̀, и҆ та̀ зача́тъ сы́на въ ста́рости свое́й: и҆ се́й мѣ́сѧцъ шесты́й є҆́сть є҆́й нарица́емѣй непло́ды:

тому що жодне слово не буває у Бога безсилим!

ѩ҆́кѡ не и҆знемо́жетъ ѹ҆ бг҃а всѧ́къ глаго́лъ.

А Марія промовила: Ось, я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм! І ангел відійшов від неї.

Рече́ же мр҃їа́мь: сѐ раба̀ гд҇нѧ: бѹ́ди мнѣ̀ по глаго́лѹ твоемѹ̀. И҆ ѿи́де ѿ неѧ̀ а҆́гг҃лъ.

Тими днями Марія, вставши, поспішно пішла в гірську місцевість, до міста Юдиного.

(За҄ 4.) Воста́вши же мр҃їа́мь во дни҄ ты҄ѧ, и҆́де въ гѡ́рнѧѧ со тща́нїемъ, во гра́дъ ї҆ѹ́довъ:

Вона ввійшла в дім Захарії і привітала Єлизавету.

и҆ вни́де въ до́мъ заха́рїинъ, и҆ цѣлова̀ є҆лїсаве́тъ.

Коли ж почула Єлизавета привітання Марії, заворушилося немовля в її утробі. Єлизавета сповнилася Святим Духом

И҆ бы́сть ѩ҆́кѡ ѹ҆слы́ша є҆лїсаве́тъ цѣлова́нїе мр҃і́ино, взыгра́сѧ младе́нецъ во чре́вѣ є҆ѧ̀: и҆ и҆спо́лнисѧ дх҃а ст҃а є҆лїсаве́тъ,

і вигукнула гучним голосом, промовляючи: Благословенна ти між жінками і благословенний плід твоєї утроби!

и҆ возопѝ гла́сомъ ве́лїимъ, и҆ речѐ: блг҇ве́на ты̀ въ жена́хъ, и҆ блг҇ве́нъ пло́дъ чре́ва твоегѡ̀:

І звідки ж мені це, щоби до мене прийшла мати мого Господа?

и҆ ѿкѹ́дѹ мнѣ̀ сїѐ, да прїи́детъ мт҃и гд҇а моегѡ̀ ко мнѣ̀;

Бо як почула я твоє привітання, то з радощів заворушилася дитина в моїй утробі.

се́ бо, ѩ҆́кѡ бы́сть гла́съ цѣлова́нїѧ твоегѡ̀ во ѹ҆́шїю моє́ю, взыгра́сѧ младе́нецъ ра́дощами во чре́вѣ мое́мъ.

Блаженна ж та, яка повірила, що здійсниться сказане їй Господом!

И҆ бл҃же́нна вѣ́ровавшаѧ, ѩ҆́кѡ бѹ́детъ соверше́нїе глагѡ́ланнымъ є҆́й ѿ гд҇а.

А Марія промовила: Величає душа моя Господа,

И҆ речѐ мр҃їа́мь: вели́читъ дш҃а̀ моѧ̀ гд҇а,

і радіє дух мій у Бозі, Спасителі моїм,

и҆ возра́довасѧ дх҃ъ мо́й ѡ҆ бз҃ѣ сп҃сѣ мое́мъ:

бо Він зглянувся на покору раби Своєї. Ось, віднині блаженною зватимуть мене всі роди,

ѩ҆́кѡ призрѣ̀ на смире́нїе рабы̀ своеѧ̀: се́ бо, ѿнн҃ѣ ѹ҆блажа́тъ мѧ̀ всѝ ро́ди:

бо зробив мені велике Сильний! І святе Ім’я Його,

ѩ҆́кѡ сотворѝ мнѣ̀ вели́чїе си́льный, и҆ ст҃о и҆́мѧ є҆гѡ̀:

і милість Його з роду в рід для тих, хто боїться Його.

и҆ мл҇ть є҆гѡ̀ въ ро́ды родѡ́въ боѧ́щымсѧ є҆гѡ̀:

Він показав силу руки Своєї, розсіяв гордих думками сердець їхніх,

сотворѝ держа́вѹ мы́шцею свое́ю: расточѝ гѡ́рдыѧ мы́слїю се́рдца и҆́хъ:

скинув сильних з престолів і підняв покірних,

низложѝ си҄льныѧ со престѡ́лъ, и҆ вознесѐ смирє́нныѧ:

голодним дав достаток, а багатих відіслав ні з чим.

а҆́лчѹщыѧ и҆спо́лни бла҄гъ, и҆ богатѧ́щыѧсѧ ѿпѹстѝ тщы̀.

Пригорнув Ізраїля, слугу Свого, щоби згадати милість,

Воспрїѧ́тъ ї҆и҃лѧ ѻ҆́трока своего̀, помѧнѹ́ти мл҇ти,

як і проголосив нашим батькам — Авраамові та роду його аж до віку!

ѩ҆́коже глаго́ла ко ѻ҆тцє́мъ на́шымъ, а҆враа́мѹ и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ до вѣ́ка.

Тож Марія перебула в неї якихось три місяці й повернулася до свого дому.

Пребы́сть же мр҃їа́мь съ не́ю ѩ҆́кѡ трѝ мѣ́сѧцы и҆ возврати́сѧ въ до́мъ сво́й.

А Єлизаветі настав час родити; і вона народила сина.

Є҆лїсаве́ти же и҆спо́лнисѧ вре́мѧ роди́ти є҆́й, и҆ родѝ сы́на.

Почули сусіди та її родина, що Господь щедро злив Свою милість на неї, і раділи разом з нею.

И҆ слы́шаша ѡ҆́крестъ живѹ́щїи и҆ ѹ҆́жики є҆ѧ̀, ѩ҆́кѡ возвели́чилъ є҆́сть гд҇ь мл҇ть свою̀ съ не́ю: и҆ ра́довахѹсѧ съ не́ю.

Сталося, що восьмого дня прийшли обрізати дитя і хотіли назвати його ім’ям його батька — Захарією.

И҆ бы́сть во ѻ҆смы́й де́нь, прїидо́ша ѡ҆брѣ́зати ѻ҆троча̀, и҆ нарица́хѹ є҆̀ и҆́менемъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, заха́рїю.

Та озвалася його мати й сказала: Ні, хай буде названий Іваном!

И҆ ѿвѣща́вши ма́ти є҆гѡ̀ речѐ: нѝ, но да нарече́тсѧ ї҆ѡа́ннъ.

А їй сказали, що нікого немає в її родині, хто б називався цим ім’ям.

И҆ рѣ́ша къ не́й, ѩ҆́кѡ никто́же є҆́сть въ родствѣ̀ твое́мъ, и҆́же нарица́етсѧ и҆́менемъ тѣ́мъ.

Тож знаками питали його батька, як хотів би його назвати.

И҆ помава́хѹ ѻ҆тцѹ̀ є҆гѡ̀, є҆́же ка́кѡ бы хотѣ́лъ нарещѝ є҆̀.

Попросивши дощечку, написав слова: Його ім’я — Іван! І всі здивувалися.

И҆ и҆спро́шь дщи́цѹ, написа̀, глаго́лѧ: ї҆ѡа́ннъ бѹ́детъ и҆́мѧ є҆мѹ̀. И҆ чѹдѧ́хѹсѧ всѝ.

У ту мить відкрилися його уста та його язик, і він став говорити, благословляючи Бога.

Ѿверзо́шасѧ же ѹ҆ста̀ є҆гѡ̀ а҆́бїе и҆ ѧ҆зы́къ є҆гѡ̀, и҆ глаго́лаше, благословѧ̀ бг҃а.

І страх напав на всіх їхніх сусідів; і по всій гірській околиці Юдеї розповідали про всі ці події.

И҆ бы́сть на всѣ́хъ стра́хъ живѹ́щихъ ѡ҆́крестъ и҆́хъ: и҆ во все́й странѣ̀ ї҆ѹде́йстѣй повѣ́даеми бѧ́хѹ всѝ глаго́ли сі́и.

Усі, хто почув це, брали до свого серця, запитуючи: Ким же буде ця дитина? Бо Господня рука була з нею!

И҆ положи́ша всѝ слы́шавшїи въ се́рдцѣ свое́мъ, глаго́люще: что̀ ѹ҆́бѡ ѻ҆троча̀ сїѐ бѹ́детъ; И҆ рѹка̀ гд҇нѧ бѣ̀ съ ни́мъ.

Його батько Захарія наповнився Духом Святим і став пророкувати, промовляючи:

И҆ заха́рїа ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ и҆спо́лнисѧ дх҃а ст҃а, и҆ проро́чествова, глаго́лѧ:

Благословенний Господь, Бог Ізраїля, бо Він відвідав і викупив Свій народ,

блг҇ве́нъ гд҇ь бг҃ъ ї҆и҃левъ, ѩ҆́кѡ посѣтѝ и҆ сотворѝ и҆збавле́нїе лю́демъ свои҄мъ:

Він підніс нам ріг [3] спасіння у домі Свого слуги Давида,

и҆ воздви́же ро́гъ сп҇нїѧ на́мъ, въ домѹ̀ дв҃да ѻ҆́трока своегѡ̀:

як заповідав устами святих Своїх відвічних пророків,

ѩ҆́коже глаго́ла ѹ҆сты̀ ст҃ы́хъ сѹ́щихъ ѿ вѣ́ка про҇рѡ́къ є҆гѡ̀,

що спасе нас від наших ворогів і з руки всіх, хто ненавидить нас,

сп҇нїе ѿ вра҄гъ на́шихъ и҆ и҆з̾ рѹкѝ всѣ́хъ ненави́дѧщихъ на́съ:

щоб виявити милість нашим батькам і згадати Свій святий Завіт,

сотвори́ти мл҇ть со ѻ҆тцы҄ на́шими и҆ помѧнѹ́ти завѣ́тъ ст҃ы́й сво́й,

Який дотримає клятву, котру Він дав нашому батькові Авраамові,

клѧ́твѹ, є҆́юже клѧ́тсѧ ко а҆враа́мѹ ѻ҆тцѹ̀ на́шемѹ, да́ти на́мъ,

щоб ми визволилися з руки ворогів і без страху

без̾ стра́ха, и҆з̾ рѹкѝ вра҄гъ на́шихъ и҆зба́вльшымсѧ,

служили Йому у святості й праведності, доки будемо жити.

слѹжи́ти є҆мѹ̀ преподо́бїемъ и҆ пра́вдою пред̾ ни́мъ всѧ҄ дни҄ живота̀ на́шегѡ.

І ти, дитино, будеш названа пророком Всевишнього, бо ти йтимеш перед Господом, щоби приготувати Йому дорогу;

И҆ ты̀, ѻ҆троча̀, про҇ро́къ вы́шнѧгѡ нарече́шисѧ: пред̾и́деши бо пред̾ лице́мъ гд҇нимъ, ѹ҆гото́вати пѹти҄ є҆гѡ̀,

щоби дати пізнати Його народові спасіння через прощення їхніх гріхів;

да́ти ра́зѹмъ сп҇нїѧ лю́демъ є҆гѡ̀, во ѡ҆ставле́нїе грѣ҄хъ и҆́хъ,

аби через превелике милосердя нашого Бога, в якому нас відвідає Схід з висоти,

милосе́рдїѧ ра́ди мл҇ти бг҃а на́шегѡ, въ ни́хже посѣти́лъ є҆́сть на́съ восто́къ свы́ше,

освітити тих, які перебувають у темряві та в смертній тіні, і спрямувати наші ноги на дорогу миру!

просвѣти́ти во тмѣ̀ и҆ сѣ́ни сме́ртнѣй сѣдѧ́щыѧ, напра́вити но́ги на́шѧ на пѹ́ть ми́ренъ.

А дитина росла й міцніла духом, перебуваючи в пустелях до дня свого з’явлення перед Ізраїлем.

Ѻ҆троча́ же растѧ́ше и҆ крѣплѧ́шесѧ дѹ́хомъ: и҆ бѣ̀ въ пѹсты́нехъ до днѐ ѩ҆вле́нїѧ своегѡ̀ ко ї҆и҃лю.

« 16 глава 2 глава »