Филип’ян 1 глава

Послання св. апостола Павла до филип'ян
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

Павло і Тимофій, раби Ісуса Христа, — усім святим в Ісусі Христі, які у Филипах, з єпископами і дияконами: [1]

Па́ѵелъ и҆ тїмоѳе́й, рабѝ ї҆и҃съ хр҇тѡ́вы, всѣ҄мъ ст҃ы҄мъ ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ сѹ́щымъ въ фїлі́ппѣхъ, съ є҆пі́скѡпы и҆ дїа́кѡны:

благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа.

блгдть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ и҆ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀.

При кожній згадці про вас я дякую моєму Богові;

Благодарю̀ бг҃а моего̀ ѡ҆ все́й па́мѧти ва́шей,

завжди, у кожній моїй молитві за всіх вас, з радістю молюся

всегда̀ во всѧ́цѣй моли́твѣ мое́й за всѣ́хъ ва́съ съ ра́достїю моли́твѹ мою̀ творѧ̀,

за вашу участь у поширенні Євангелія — від першого дня і аж дотепер.

ѡ҆ ѻ҆бще́нїи ва́шемъ въ бл҃говѣствова́нїе ѿ пе́рвагѡ днѐ да́же и҆ донн҃ѣ,

Я впевнений у тому, що Той, Хто розпочав у вас добре діло, завершить його до дня Ісуса Христа.

надѣ́ѧвсѧ на сїѐ и҆́стое, ѩ҆́кѡ начны́й дѣ́ло бл҃го въ ва́съ соверши́тъ є҆̀ да́же до днѐ ї҆и҃съ хр҇то́ва:

Справедливо мені думати так про всіх вас, адже ви — у моєму серці; усі ви є в моїх кайданах, в обороні та в утвердженні Євангелія: мої співучасники в благодаті.

ѩ҆́коже є҆́сть пра́ведно мнѣ̀ сїѐ мѹ́дрствовати ѡ҆ всѣ́хъ ва́съ, за є҆́же и҆мѣ́ти мѝ въ се́рдцы ва́съ, во ѹ҆́захъ мои́хъ и҆ во ѿвѣ́тѣ и҆ и҆звѣще́нїи бл҃говѣ́стїѧ, соѻ́бщникѡвъ мнѣ̀ блгдти всѣ́хъ ва́съ сѹ́щихъ.

Бог мені свідок, що в сердечній любові Ісуса Христа я тужу за всіма вами.

(За҄ 236.) Свидѣ́тель бо мѝ є҆́сть бг҃ъ, ѩ҆́кѡ люблю̀ всѣ́хъ ва́съ по мл҇ти ї҆и҃съ хр҇то́вѣ {ѹ҆тро́бою ї҆и҃съ хр҇то́вою}:

Молюся про те, щоб ваша любов усе більше й більше зростала в пізнанні та в усякому досвіді,

и҆ ѡ҆ се́мъ молю́сѧ, да любо́вь ва́ша є҆щѐ па́че и҆ па́че и҆збы́точествѹетъ въ ра́зѹмѣ и҆ во всѧ́цѣмъ чѹ́вствїи,

щоб ви досліджували все краще та були чисті й бездоганні в день Христа,

во є҆́же и҆скѹша́ти ва́мъ лѹ҄чшаѧ, да бѹ́дете чи́сти и҆ непреткнове́нни въ де́нь хр҇то́въ,

сповнені плодами праведності через Ісуса Христа — для Божої слави та похвали.

и҆спо́лнени плодѡ́въ пра́вды ї҆и҃съ хр҇то́мъ, въ сла́вѹ и҆ похвалѹ̀ бж҃їю.

Хочу, брати, щоб ви знали: те, що зі мною сталося, ще більше пішло на користь Євангелія,

(За҄ 237.) Разѹмѣ́ти же хощѹ̀ ва́мъ, бра́тїе, ѩ҆́кѡ ѩ҆̀же ѡ҆ мнѣ̀ па́че во ѹ҆спѣ́хъ бл҃говѣствова́нїѧ прїидо́ша,

оскільки мої кайдани за Христа стали відомі всім іншим та в усьому преторію.

ѩ҆́кѡ ѹ҆́зы моѧ҄ ѩ҆влє́нны ѡ҆ хр҇тѣ̀ бы́ша во все́мъ сѹди́щи и҆ въ про́чихъ всѣ́хъ,

Багатьом братам у Господі мої кайдани додали сміливості, і вони набралися відваги безстрашно звіщати Слово.

и҆ мно́жайшїи бра́тїѧ ѡ҆ гд҇ѣ, надѣ́ѧвшїисѧ ѡ҆ ѹ҆́захъ мои́хъ, па́че дерза́ютъ без̾ стра́ха сло́во бж҃їе глаго́лати.

Втім, деякі проповідують Христа через заздрощі та суперництво, а інші — з добрих спонукань.

Нѣ́цыи ѹ҆́бѡ по за́висти и҆ ре́вности, дрѹзі́и же и҆ за благоволе́нїе хр҇та̀ проповѣ́даютъ:

Декотрі — з любові, знаючи, що я поставлений для захисту Євангелія,

ѻ҆́ви ѹ҆́бѡ ѿ рве́нїѧ хр҇та̀ возвѣща́ютъ нечи́стѣ, мнѧ́ще печа́ль нанестѝ ѹ҆́замъ мои҄мъ:

а інші — підступно, нещиро звіщають Христа, прагнучи збільшити тягар моїх кайданів.

ѻ҆́ви же ѿ любвѐ, вѣ́дѧще, ѩ҆́кѡ во ѿвѣ́тѣ бл҃говѣствова́нїѧ лежѹ̀ {во ѿвѣ́тъ бл҃говѣствова́нїѧ ѹ҆чине́нъ є҆́смь}.

Що ж? Однак, як би не проповідували про Христа, — удавано чи правдиво, — я цим радію. І далі радітиму,

Что̀ ѹ҆́бѡ; Ѻ҆ба́че всѧ́цѣмъ ѡ҆́бразомъ, а҆́ще вино́ю {лицемѣ́рїемъ}, а҆́ще и҆́стиною хр҇то́съ проповѣ́даемь є҆́сть, и҆ ѡ҆ се́мъ ра́дѹюсѧ, но и҆ возра́дѹюсѧ:

бо знаю, що це мені буде на спасіння через вашу молитву і допомогу Духа Ісуса Христа,

вѣ́мъ бо, ѩ҆́кѡ сїѐ сбѹ́детсѧ мѝ во сп҇нїе ва́шею моли́твою и҆ подаѧ́нїемъ дх҃а ї҆и҃съ хр҇то́ва,

згідно з очікуванням і з моєю надією, що ні в чому не буду засоромлений, але з усією сміливістю, як завжди, так і нині, буде звеличений Христос у моєму тілі: чи то життям, чи то смертю.

по ча́ѧнїю и҆ ѹ҆пова́нїю моемѹ̀, (За҄ 238.) ѩ҆́кѡ ни ѡ҆ є҆ди́нѣмъ же постыжѹ́сѧ, но во всѧ́цѣмъ дерзнове́нїи, ѩ҆́коже всегда̀, и҆ нн҃ѣ возвели́читсѧ хр҇то́съ въ тѣ́лѣ мое́мъ, а҆́ще живото́мъ, а҆́ще ли сме́ртїю.

Адже для мене життя — це Христос, а смерть — це надбання.

Мнѣ́ бо є҆́же жи́ти, хр҇то́съ, и҆ є҆́же ѹ҆мре́ти, приѡбрѣ́тенїе (є҆́сть).

Та якщо життя в тілі — це для мене плід діл, тоді я не знаю, що вибрати.

А҆́ще же, є҆́же жи́ти (мѝ) тѣ́ломъ, сїѐ мнѣ̀ пло́дъ дѣ́ла: и҆ что̀ и҆зво́лю, не вѣ́мъ.

Те й друге вабить мене: маю бажання звільнитися і бути з Христом, бо це набагато краще,

Ѡ҆бдержи́мь же є҆́смь ѿ ѻ҆бою̀, жела́нїе и҆мы́й разрѣши́тисѧ и҆ со хр҇то́мъ бы́ти, мно́гѡ па́че лѹ́чше:

а залишатися в тілі — потрібніше для вас.

а҆ є҆́же пребыва́ти во пло́ти, нѹ́жнѣйше (є҆́сть) ва́съ ра́ди.

І я вже з певністю знаю, що залишуся і перебуватиму з усіма вами для вашого успіху й радості віри,

И҆ сїѐ и҆звѣ́стнѣ вѣ́мъ, ѩ҆́кѡ бѹ́дѹ и҆ спребѹ́дѹ ва́мъ всѣ҄мъ въ ва́шъ ѹ҆спѣ́хъ и҆ ра́дость вѣ́ры,

щоби через мене, коли знову прийду до вас, ваша похвала надмірно примножилася в Ісусі Христі.

ѩ҆́кѡ да похвала̀ ва́ша и҆збы́точествѹетъ ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ во мнѣ̀, мои́мъ прише́ствїемъ па́ки къ ва́мъ.

Тільки живіть згідно з Євангелієм Христа, щоб коли прийду й побачу вас, а навіть якщо буду відсутній, чув би про вас, що стоїте в одному дусі, однодушно відстоюючи віру Євангелія,

(За҄ 239.) То́чїю досто́йнѣ бл҃говѣствова́нїю хр҇то́вѹ жи́телствѹйте, да а҆́ще прише́дъ и҆ ви́дѣвъ ва́съ, а҆́ще и҆ не сы́й ѹ҆ ва́съ, ѹ҆слы́шѹ ѩ҆̀же ѡ҆ ва́съ, ѩ҆́кѡ (и҆́стиною) стоитѐ во є҆ди́нѣмъ дѹ́сѣ, и҆ є҆динодѹ́шнѣ сподвиза́ющесѧ по вѣ́рѣ бл҃говѣствова́нїѧ (во́лею),

і зовсім не боїтеся ваших противників, бо для них це доказ загибелі, а для вас — доказ спасіння. І це від Бога.

и҆ не коле́блющесѧ ни ѡ҆ є҆ди́нѣмъ же ѿ сопроти́вныхъ: є҆́же тѣ҄мъ ѹ҆́бѡ є҆́сть ѩ҆вле́нїе поги́бели, ва́мъ же сп҇нїѧ. И҆ сїѐ ѿ бг҃а:

Адже вам даровано через Христа не тільки вірити в Нього, а й за Нього страждати,

ѩ҆́кѡ ва́мъ дарова́сѧ, є҆́же ѡ҆ хр҇тѣ̀, не то́кмѡ є҆́же въ него̀ вѣ́ровати, но и҆ є҆́же по не́мъ страда́ти,

здійснювати той подвиг, який ви побачили в мені, а тепер чуєте про мене.

то́йже по́двигъ и҆мѹ́ще, ѩ҆ко́въ же во мнѣ̀ ви́дѣсте и҆ нн҃ѣ слы́шите ѡ҆ мнѣ̀.

« 6 глава 2 глава »