Українська Біблія. Турконяк
1 І сталося, після того, як помер Саул, Давид повернувся. Розгромивши Амалика, Давид перебував у Секелаку два дні.
2 І сталося третього дня, що ось прийшов чоловік з табору, з людей Саула, його одяг роздертий, а на його голові — земля. І сталося, коли він підходив до Давида, то впав на землю і поклонився йому.
3 А Давид його запитав: Звідки ти прийшов? А він відповів йому: Я врятувався з табору Ізраїля.
4 І сказав йому Давид: Яке це слово, сповісти мені? Той відповів: Народ утік з бою, полягло багато народу і загинуло. Загинув також і Саул, і його син Йонатан загинув.
5 Тоді Давид сказав слузі, який йому сповіщав: Як ти довідався, що загинув Саул і його син Йонатан?
6 А слуга, який про це сповіщав йому, відповів: Випадково потрапив я на гору в Ґелвуї, і ось Саул опирався на свій спис, а колісниці й вельможі на нього напирали.
7 Він озирнувся позаду себе, побачив мене і покликав мене, а я сказав: Ось я!
8 Він же сказав мені: Хто ти? Я сказав: Я — амаликієць.
9 Стань же наді мною і вбий мене, — сказав він мені, — бо мене огорнула страшна темрява, і вся моя душа в мені!
10 Тож я став над ним, і я вбив його, бо знав, що він не житиме після свого падіння. І я взяв царський вінець, який на його голові, та браслет, що на його руці, і я приніс їх сюди моєму володареві.
11 Давид схопився за свій одяг і роздер його, і всі мужі, які були з ним, роздерли їхній одяг.
12 І плакали, і ридали, і постили аж до вечора за Саула і за його сина Йонатана, за народ Юди і за ізраїльський дім, бо були побиті мечем.
13 І сказав Давид слузі, який йому сповіщав: Звідки ти? Той відповів: Я — син мужа з роду Амалика.
14 А Давид йому сказав: Як же ти не побоявся підняти своєї руки, щоб убити Господнього помазаника?
15 І тоді Давид покликав одного зі своїх слуг, і сказав: Підійди і напади на нього! І він наніс йому удар, і той помер.
16 І промовив до нього Давид: Твоя кров на твоїй голові, бо твої уста засвідчили проти тебе, кажучи: Я вбив Господнього помазаника!
17 Такою скорботною піснею Давид оплакував Саула і його сина Йонатана,
18 і сказав навчити синів Юди, ось записано в Книзі праведного:
19 Постав стовпа, Ізраїлю, за померлих на твоїх висотах, за ранених. Як полягли сильні!
20 Не сповіщайте в Ґеті й не розповідайте на роздоріжжях Аскалона, щоби часом не зраділи дочки филистимців, аби часом не втішилися дочки необрізаних.
21 Гори, що в Ґелвуї, хай на вас не буде роси чи дощу, ні поля первоплодів, бо там зневажливо розправилися зі щитом сильних, — щит Саула не був помазаний олією.
22 Від крові поранених, від жиру сильних лук Йонатана не повертався порожнім, і меч Саула не приходив назад порожнім.
23 Саул і Йонатан, улюблені й прекрасні, нерозлучні, гарні були за їхнього життя і в їхній смерті не розділилися, легші за орлів і сильніші за левів.
24 Плачте, ізраїльські дочки, за Саулом, який одягав вас у кармазин з вашими прикрасами, який приносив золоті прикраси для вашого одягу.
25 Як полягли сильні посеред бою, Йонатан убитий на твоїх висотах.
26 Вболіваю за тобою, мій брате Йонатане! Ти для мене найпрекрасніший, прекраснішою за любов жінок є для мене твоя любов.
27 Як полягли сильні, і загинула бойова зброя!
Комментарии МакДональда
I. ВОСХОЖДЕНИЕ ДАВИДА К ВЛАСТИ (Гл. 1−10)
A. Оплакивание Саула и Ионафана (Гл. 1)
1:1−16 В главе 29 первой книги Царств говорится о том, как Господь уберег Давида от сражения, в котором погибли Саул и Ионафан. Вместо этого, он был занят сражением с Амаликитянами, вторгшимися в Секелаг (1Цар 30). После его возвращения в Секелаг, к нему с севера пришел гонец с вестью о смерти Саула. Гонец был в разодранной одежде, а голова его была посыпана пеплом — знаки скорби. Он рассказал о том, как нашел Саула раненым и опершимся на свое копье, в то время как армия врага приближалась. Он сказал, что Саул попросил его, Амаликитянина, нанести смертельный удар, и он исполнил просьбу царя. Этот рассказ о смерти Саула, очевидно, противоречит записанному в 1 Царств 31, где говорится, что Саул совершил самоубийство. Самое разумное разъяснение заключается в том, что рассказ Амаликитянина был ложью. Он думал, что Давиду будет приятно увидеть убийцу Саула, и он его щедро вознаградит. Вместо этого, Давид пребывал в глубокой скорби весь день, а затем, вечером, приказал убить Амаликитянина, потому что тот убил помазанника Господня.
Амаликитяне были закоренелыми врагами Израиля (Исх 17). Одна из причин, по которой Саул потерял царство, заключалась в том, что он не смог до конца привести в исполнение Божий гнев на них (1Цар 15). Давид и его люди совсем недавно убили несколько Амаликитян за то, что они разорили Секелаг. Поэтому, когда этот Амаликитянин пришел в стан и сообщил, что убил Саула, неудивительно, что он получил меч, а не награду.
1:17−18 Несомненно то, что Давид горько плакал, вместо того чтобы радоваться из-за смерти Саула, являлось признаком величия Давида.
О. Фон Герлах здесь видит параллели между Давидом и Христом:
«Единственная глубокая скорбь по Саулу, за исключением жителей Иависа Галаадского (1Цар 31:11), была у человека, которого он ненавидел и преследовал долгие годы даже до дня своей смерти; также, как преемник Давида оплакивал падение Иерусалима в то время, когда он был готов разрушить сам себя». Давид также сочинил трогательную плачевную песню под названием «Песня Лука». «Книга Праведного», была, вероятно, собранием стихов о великих людях Израильского народа (см. также Нав 10:13). Насколько известно, ее уже не существует, и она не является частью богодухновенных Писаний.
1:19−27 Трогательная ода Давида оплакивает смерть Саула и Ионафана — красы Израиля. С величественной поэтичностью она предупреждает, чтобы Филистимские города не узнали о смерти царя и его сыновей и не возрадовались. Горы Гелвуйские, где погиб Саул, призваны страдать от засухи и бесплодия. Там повержен щит Саула, не помазанный елеем (ст. 21); то есть, его выкинули, и больше не будут помазывать на сражение. Отдана дань уважения бесстрашию Саула и Ионафана (ст. 22) и их добродетелям. Они были вместе как в жизни, так и в смерти (ст. 23), но это не имеет отношения к их вечной судьбе. Тех, кому правление Саула принесло пользу, призывают плакать (ст. 24). Поэма завершается хвалебной речью Ионафану, близкому другу Давида. Припев «Как пали сильные» (ст. 19, 25, 27) стал частью нашего языка.