Українська Біблія. Турконяк
1 І сталося, що після того, як захопили в полон Ізраїль і спустошили Єрусалим, Єремія сів, плачучи, і голосив цією жалібною піснею над Єрусалимом, і проказував:
1 Як самотньо сидить місто [1] , що було, сповнене народами, воно перетворилося, немов на вдову! Те, котре було виповнене народами, яке володіло країнами, стало здавачем данини.
2 Воно гірко заплакало [2] вночі, і його сльози на його щоках, і не має нікого, хто б його потішив з усіх, що його любили. Усі його друзі відреклися від нього, стали його ворогами.
3 Переселено Юдею від його впокорення і від безлічі його рабства. Воно осіло між народами, не знайшло спочинку. Усі, хто його переслідував, його захопили посеред тих, що гноблять.
4 Дороги Сіону плачуть, оскільки немає тих, що приходять у свято. Усі його брами знищені, його священики стогнуть, його дівчата відведені в полон, і воно засмучене в собі.
5 Гнобителі стали йому за голову, і пощастило його ворогам, бо Господь упокорив його через значне число його безбожностей. Його немовлята пішли в полон перед обличчям гнобителя.
6 І забрано в дочки Сіону всю її красу. Її володарі стали, як барани, що не знаходять стада, і, безсилі, пішли перед обличчям переслідувача.
7 Єрусалим згадав дні свого впокорення і своїх відкинень, усе своє любе, що було від давніх днів, коли його народ упав у руки гнобителя, і для нього не було помічника, його вороги, бачачи, сміялися з його переселення.
8 Єрусалим згрішив гріхом, — через це він захитався. Усі, що його прославляли, його впокорили, бо побачили його сором, і він стогне, і повернувся назад.
9 Його нечистота біля його ніг, він не згадав свого кінця. Він понизив свою гордість, немає того, хто його потішає! Господи, поглянь на моє впокорення, бо ворог звеличився
10 і, гноблячи, простягнув свою руку на все йому любе. Адже він побачив народи, які входили до його святині, ті, кому Ти заповів не входити до Твого збору.
11 Весь його народ стогне, шукаючи хліба, — дали його улюблене на їжу, щоб повернути душу. Господи, поглянь і подивися, бо він став без честі!
12 Не до вас, усі, що проходять дорогою! Поверніться і погляньте, чи є біль, як мій біль, що стався? Мене впокорив Господь у дні гніву Його обурення.
13 Зі Своєї висоти послав вогонь у мої кості, зібрав його. Простягнув сіть моїм ногам, повернув мене назад, дав мене знищеним, — цілий день у болях.
14 Він чував над моїми безбожностями. На моїх руках вони сплелися, піднялися мені на шию. Ослабла моя сила, бо дав Господь у мої руки страждання, не зможу встояти.
15 Господь забрав усіх моїх володарів з-посеред мене, скликав на мене час, щоб розбити моїх вибраних. Господь витиснув чавило дівиці, дочці Юди. За це я плачу.
16 Моє око вивело воду, бо віддалився від мене Той, Хто мене потішає, Хто повертає мою душу. Мої сини були знищені, бо ворог зміцнився.
17 Сіон розвів своїми руками, немає того, хто його потішає. Господь заповів Якову, довкола нього його гнобителі, Єрусалим став відлучений посеред них.
18 Праведний Господь, бо я засмутив Його уста. Послухайте ж, усі народи, і погляньте на мій біль. Мої дівчата і мої молоді пішли в полон.
19 І закликала я [3] до моїх коханців, а вони мене обманули. Мої священики і мої старійшини — у місті їх не стало, бо шукали собі їжі, щоб повернути свої душі, та не знайшли.
20 Поглянь, Господи, бо я пригнічена! Моє лоно стривожилося, обернулося в мені серце моє, бо я зовсім збунтувалася [4]. Ззовні бездітним зробив мене меч, — так, як у домі смерть.
21 Послухайте ж, бо я стогну, немає того, хто мене потішає. Усі мої вороги почули про мою біду і зраділи, бо Ти вчинив. Ти навів день, Ти назвав час, і вони стали подібними до мене.
22 Нехай прийде все їхнє зло перед Твоє обличчя, тож очисти їх, як Ти зробив очищення і за всі мої гріхи, бо численні мої стогони, і моє серце — засмучене.
Комментарии МакДональда
I. УЖАСНОЕ ОПУСТОШЕНИЕ ИЕРУСАЛИМА (1:1−11)
Перед нами предстает картина полного опустошения Иерусалима. Стихи 1−11 написаны от лица наблюдателя. Некогда многолюдный город теперь как вдова, князь, сделался данником — идолы бросили его на произвол судьбы, все друзья предали его (ст. 1−2). Из-за грехов своих отправился в изгнание народ, никто уже не приходит поклониться на Сионе (ст. 3−9). Вавилоняне забрали драгоценные сосуды из святилища (ст. 10), народ страдает от голода (ст. 11).
II. ГОРЕСТНЫЙ ПЛАЧ, РАСКАЯНИЕ И МОЛИТВА НАРОДА (1:12−22)
A. Плач (1:12−17)
Этот отрывок повествует о великом несчастии Иерусалима. Стих 12, который стал «классическим выражением скорби», напоминает нам плач Господа над Иерусалимом из-за его упрямого отвержения своего Мессии. Эти слова также соответствуют той атмосфере, которая царила на Голгофе, где умирал Христос: жестокие солдаты, религиозные вожди и бессердечная чернь, устроившая из ужасной казни забавное зрелище.
Иудеи понимают, что сам Господь (ст. 15) навел на них все это зло. И хотя Сион простирает руки свои, взывая о милости, утешителя нет ему, потому что Иерусалим сделался мерзостью среди них.
Б. Раскаяние (1:18−19)
Иудеи признают, что праведен Господь в том, что наказал их изгнанием, потому что народ непокорен был слову Его. Друзья Сиона — языческие народы — обманули его.
B. Молитва (1:20−22)
Евреи молят Бога — «ибо тяжки стоны мои» — чтобы Он воздал их врагам по их злобе и злорадству, полностью осознавая, при этом, свои грехи.