Українська Біблія. Турконяк
1 Першу книгу я написав про все, Теофіле, що Ісус почав робити й навчати,
2 аж до того дня, коли, давши через Святого Духа накази апостолам, яких вибрав, Він вознісся.
3 Після Своїх страждань Він постав живий перед ними, з багатьма доказами, з’являючись їм упродовж сорока днів і розповідаючи про Царство Боже.
4 І як були зібрані разом, Він звелів їм з Єрусалима не відходити, але очікувати обітниці від Отця, про котру, — сказав Він, — ви чули від Мене,
5 бо Іван хрестив водою, ви ж за декілька тих днів будете хрещені Духом Святим!
6 А вони зійшлися й запитували Його, кажучи: Господи, чи не в цей час Ти відновиш царство Ізраїля?
7 Та Він сказав їм: Не вам знати час і строки, котрі Отець встановив Своєю владою,
8 але ви приймете силу, коли Святий Дух зійде на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії — і аж до краю землі!
9 Сказавши це, коли вони дивилися, Він став підійматися, і хмара забрала Його з їхніх очей.
10 Як вони вдивлялися в небо, коли Він віддалявся, то два мужі в білих одежах постали перед ними
11 і сказали: Галилейські мужі, чого стоїте і вдивляєтеся в небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як оце ви бачили, коли Він відходив на небо!
12 Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, званої Оливною, що недалеко від Єрусалима, — на відстані ходи в суботу [1].
13 Прийшовши, вони увійшли в горницю, де були Петро та Іван, Яків і Андрій, Филип і Хома, Вартоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот [2] і Юда Яковів.
14 Усі вони з жінками, з Марією, матір’ю Ісуса, та Його братами перебували однодушно в молитві [й благанні].
15 Тими ж днями Петро, ставши серед братів, а людей було близько ста двадцяти осіб, сказав:
16 Мужі, брати! Треба було, аби сповнилося Писання, яке провіщав Дух Святий устами Давида про Юду, котрий привів тих, які схопили Ісуса,
17 бо він був зарахований до нас і отримав частку в цьому служінні.
18 Він здобув місце ціною неправди і, коли впав сторчма головою, розпоров живіт, і випали всі його нутрощі.
19 Це стало відомо всім мешканцям Єрусалима, тому те місце їхньою мовою зветься Акелдама, тобто Поле крові.
20 Адже в книзі Псалмів написано: Нехай стане його житло пусткою і хай не буде нікого, хто жив би в ньому! А також: Служіння його нехай візьме інший!
21 Отже, треба, щоб один з тих мужів, який був з нами впродовж усього часу, коли Господь Ісус перебував і спілкувався з нами, —
22 почавши від хрещення Івана і до дня, як Він вознісся від нас, — щоб разом із нами один з них був свідком Його воскресіння.
23 І поставили двох: Йосифа, якого називали Варсавою, котрий був прозваний Юстом, і Маттія,
24 та, помолившись, сказали: Ти, Господи, Який знаєш серця всіх, покажи, кого з цих двох Ти вибрав
25 зайняти місце служіння і апостольства, замість Юди, який відпав, щоби піти на своє місце!
26 І кинули жереб. І випав жереб на Маттія, якого й зараховано до одинадцятьох апостолів.
Комментарии Скоуфилда
6 В продолжение сорока дней Иисус наставлял апостолов, «говоря им о Царствии Божием»; несомненно Он делал это, соответственно Своему обычаю (Лк 24:27, 32, 44−45), научая их из Священного Писания. Один вопрос Он оставил незатронутым, а именно — время восстановления Царства Израилю, поэтому и задали его апостолы. Ответ Иисуса соответствовал тому, чему Он постоянно учил: о времени этом знает только Бог. Это Его тайна (25:13; ср. 1Фес 5:1).
11 Кратко — о двух Пришествиях:
1) В Ветхом Завете пришествие Мессии рассматривается в двух аспектах: отвержение и страдание Его (как об этом, к примеру, говорится у Исаии — гл. 53), и Его земные слава и власть (Ис 11; Иер 23; Иез 37). Нередко оба эти аспекта сливаются (см. Пс 2). Сами пророки приходили в недоумение, столкнувшись с кажущимся противоречием (1Пет 1:10−11). Разрешение его принесло частичное исполнение пророчества. В положенное время, как предсказывал Исаия, Мессия, рожденный от Девы, явился среди людей и начал Свое служение, возвестив о «приближении» предсказанного Царства (Мф 4:17, примеч.). За этим последовало отвержение как Царя, так и Царства.
2) Далее отвергнутый Царь заявил о предстоящем распятии Его, за которым последуют Его воскресение, вознесение и, наконец, Второе пришествие (Мф 12:38−40; 16:1−4, 21, 27; Лк 12:35−46; 17:20−36; 18:31−34; 19:12−27; Мф 24:25).
3) Он предсказал ход событий между Своим вознесением и возвращением (Мф 13:1−50; 16:18; 24:4−26).
4) Это-то обещанное Второе пришествие Христа и становится центральной темой Деяний Апостолов, Посланий и Откровения.
Новозаветное учение о Втором пришествии Христа можно суммировать следующим образом:
1) Приход Его будет событием, не процессом; Он явится лично, в теле (Мф 23:39; 24:30; 25:31; Мк 14:62; Лк 17:24; Ин 14:3; Деян 1:11; Флп 3:20−21;1Фес 4:14−17).
2) Его пришествие затронет Церковь, Израиль и все народы.
а) Для Церкви сошествие Христа «с неба» для воскрешения усопших святых и «изменения» живых — является предметом постоянных ожиданий и надежды (Мф 24:36, 44, 48−51; 25:13; 1Кор 15:51−52; Флп 3:20;1Фес 1:10; 4:14−17; 1Тим 6:14; Тит 2:13; Откр 22:20).
б) Израилю пришествие Господа предсказано как несущее исполнение еще неисполнившихся пророчеств о том, что народ этот вновь соберется из «рассеяния», обратится и утвердится в мире и силе под защитой завета, заключенного с Давидом (Деян 15:14−17; ср. Зах 14:1−9). См. «Царство» (В. 3.), 2Цар 7:8−17; Зах 13:8, примеч.; Лк 1:31−33; 1Кор 15:24, примечание.
в) Что касается языческих народов, то для них, согласно предсказанию, пришествие Христа будет означать разрушение существующих в мире политических систем (Дан 2:34−35; Откр 19:11, примеч.); суд (Мф 25:31−36), за которым последуют всемирное обращение язычников и их вхождение в Царство с его благословениями (Ис 2:2−4; 11:10; 60:3; Зах 8:3, 20, 23; 14:16−21.