1 Павло, апостол Ісуса Христа, за велінням Бога, нашого Спасителя, та Ісуса Христа — нашої надії, [1]
2 до Тимофія, справжнього сина у вірі: благодать, милість і мир від Бога, [нашого] Отця і нашого Господа Ісуса Христа!
3 Коли я йшов до Македонії, то просив тебе залишитися в Ефесі, щоби декому ти заборонив навчати чогось іншого,
4 не зважати на байки та на безкінечні родоводи, які викликають більше суперечок, ніж Божого утвердження у вірі.
5 Метою ж повеління є любов від чистого серця, від доброго сумління та нелицемірної віри.
6 Деякі, відступивши від цього, вдалися до пустих балачок,
7 бажаючи бути вчителями Закону і не розуміючи ні того, що говорять, ні того, на чому наполягають.
8 Знаємо, що Закон добрий, коли хто його законно застосовує;
9 знаємо й те, що Закон не даний для праведного, але для беззаконних і нестриманих, безбожних і грішників, несправедливих і нечестивих, для тих, хто зневажає батька й матір, для вбивць,
10 розпусників, мужоложників, викрадачів людей, неправдомовців, клятвопорушників і для всього іншого, що противиться здоровому вченню,
11 за Євангелієм слави блаженного Бога, яка мені була довірена.
12 Дякую Тому, Хто зміцнює мене, — Ісусові Христові, Господу нашому, оскільки, настановивши на служіння, Він відніс мене до числа вірних, —
13 мене, який колись зневажав, переслідував і нападав на Господа! Але я був помилуваний, бо це я робив через незнання, у невірстві.
14 Тож благодать нашого Господа надмірно збільшилася в мені — з вірою та любов’ю, що в Ісусі Христі.
15 Вірним є слово і гідне повного прийняття, що Ісус Христос прийшов у світ, аби спасти грішників, серед яких я — перший.
16 Але я тому був помилуваний, щоб у мені першому Ісус Христос показав усе довготерпіння, як приклад для тих, хто має повірити в Нього для вічного життя.
17 А Цареві віків — нетлінному, невидимому, єдиному, [премудрому] Богові — честь і слава навіки-віків, амінь [2]!
18 Це веління передаю тобі, сину Тимофію, згідно з пророцтвами, які раніше були дані про тебе, аби ти, згідно з ними, боровся доброю боротьбою,
19 маючи віру та добру совість, яку декотрі відкинули і відпали від віри.
20 Серед них — Гіменей та Олександр, котрих я передав сатані, щоб навчилися не хулити Бога.
20 Это важно постольку, поскольку предполагает серьезное отношение ко всякому лжеучению, и особенно к такому, которое неверно трактует воскресение; поэтому Павел и называет «богохульством» учение о том, что «воскресение уже было» (2Тим 2:17−18).