Йоіла 1 глава

Книга пророка Йоіла
Українська Біблія. Турконяк → Синода́льный перево́д

Господнє слово, яке було до Йоіла, сина Ватуїла.

Сло́во Госпо́дне, кото́рое бы́ло к Иои́лю, сы́ну Вафуи́ла.

Послухайте це, старці, і сприйміть усі, що живете на землі. Чи сталося таке у ваші дні, чи в дні ваших батьків?

Слу́шайте э́то, ста́рцы, и внима́йте, все жи́тели земли́ сей: быва́ло ли тако́е во дни ва́ши и́ли во дни отцо́в ва́ших?

Про це ви розповісте вашим дітям, і ваші діти — їхнім дітям, а їхні діти — наступному поколінню.

Переда́йте об э́том де́тям ва́шим; а де́ти ва́ши пусть ска́жут свои́м де́тям, а их де́ти сле́дующему ро́ду:

Те, що залишилося від гусениці, пожерла сарана, те, що залишилося від сарани, пожерла личинка сарани, і те, що залишилося по личинці сарани, пожерла іржа.

оста́вшееся от гу́сеницы е́ла саранча́, оста́вшееся от саранчи́ е́ли че́рви, а оста́вшееся от черве́й дое́ли жуки́.

Тож витверезіться, сп’янілі, від свого вина і заплачте! Заридайте, усі, що п’єте вино до оп’яніння, бо забрано з ваших уст веселість і радість!

Пробуди́тесь, пья́ницы, и пла́чьте и рыда́йте, все пью́щие вино́, о виногра́дном со́ке, и́бо он отня́т от уст ва́ших!

Адже сильний і незліченний народ пішов на Мою землю, його зуби — зуби лева, і його кутні зуби, як у левеняти.

И́бо пришёл на зе́млю Мою́ наро́д си́льный и бесчи́сленный; зу́бы у него́ — зу́бы льви́ные, и че́люсти у него́ — как у льви́цы.

Віддам Мій виноградник на знищення і Мої смоківниці на розбиття. Він справді дослідив [1] його і повалив, вибілив його галузки.

Опустоши́л он виногра́дную лозу́ Мою́ и смоко́вницу Мою́ облома́л, ободра́л её догола́ и бро́сил; сде́лались бе́лыми ве́тви её.

Заплач до Мене більше від невістки, підперезаної мішковиною за свого чоловіка-молодця!

Рыда́й, как молода́я жена́, препоя́савшись вре́тищем, о му́же ю́ности свое́й!

Забрано жертву і жертву виливання з Господнього дому. Плачте, священики, що служите жертовникові,

Прекрати́лось хле́бное приноше́ние и возлия́ние в до́ме Госпо́днем; пла́чут свяще́нники, служи́тели Госпо́дни.

бо рівнини потерпіли. Нехай заплаче земля, бо пшениця потерпіла, вино висохло, зменшилася олія.

Опустошено́ по́ле, се́тует земля́; и́бо истреблён хлеб, вы́сох виногра́дный сок, завя́ла масли́на.

Посохли рільники, плачте, посілості, над пшеницею і ячменем, бо пропав урожай з поля.

Красне́йте от стыда́, земледе́льцы, рыда́йте, виногра́дари, о пшени́це и ячмене́, потому́ что поги́бла жа́тва в по́ле,

Виноградник висох, і смоківниці змаліли. Гранатові яблука, пальми, яблуня і всі дерева поля засохли, бо людські сини засоромили радість.

засо́хла виногра́дная лоза́ и смоко́вница завя́ла; грана́товое де́рево, па́льма и я́блоня, все де́рева в по́ле посо́хли; потому́ и весе́лье у сыно́в челове́ческих исче́зло.

Підв’яжіться і плачте, священики, плачте, ви, що служите жертовникові! Увійдіть, засніть, одягнені в мішковину, — ви, що служите Богові, бо забрано з дому вашого Бога жертву і жертву виливання.

Препоя́шьтесь вре́тищем и пла́чьте, свяще́нники! рыда́йте, служи́тели алтаря́! войди́те, ночу́йте во вре́тищах, служи́тели Бо́га моего́! и́бо не ста́ло в до́ме Бо́га ва́шего хле́бного приноше́ния и возлия́ния.

Освятіть піст, сповістіть лікування, зберіть усіх старійшин, що живуть на землі, до дому вашого Бога і заголосіть ревно до Господа:

Назна́чьте пост, объяви́те торже́ственное собра́ние, созови́те ста́рцев и всех жи́телей стра́ны сей в дом Го́спода Бо́га ва́шего и взыва́йте к Го́споду.

Горе мені, горе мені, горе мені в день, бо Господній день близько і прийде, як нещастя з нещасть!

О, како́й день! и́бо день Госпо́день бли́зок; как опустоше́ние от Всемогу́щего придёт он.

Перед вашими очима знищена їжа, веселість і радість від дому вашого Бога.

Не пред на́шими ли глаза́ми отнима́ется пи́ща, от до́ма Бо́га на́шего — весе́лье и ра́дость?

Скочили телиці біля своїх ясел, знищені скарби, розбиті чавила, бо зерно висохло.

Истле́ли зёрна под глы́бами свои́ми, опусте́ли жи́тницы, разру́шены кладовы́е, и́бо не ста́ло хле́ба.

Що собі зберемо? Заплакали стада волів, бо немає для них пасовиська, і пропали отари овець.

Как сто́нет скот! уны́ло хо́дят стада́ воло́в, и́бо нет для них па́жити; томя́тся и стада́ ове́ц.

До Тебе, Господи, закличу, бо вогонь знищив гарні місця пустелі, і полум’я спалило всі дерева поля.

К Тебе́, Го́споди, взыва́ю; и́бо ого́нь пожра́л зла́чные па́стбища пусты́ни, и пла́мя попали́ло все де́рева в по́ле.

І худоба рівнини поглянула до Тебе, бо висохли джерела вод, і вогонь пожер гарні околиці пустелі.

Да́же и живо́тные на по́ле взыва́ют к Тебе́, потому́ что иссо́хли пото́ки вод и ого́нь истреби́л па́стбища пусты́ни.

« 14 глава 2 глава »