Луки 1 глава

Євангелія від св. Луки
Українська Біблія. Турконяк → Синода́льный перево́д

Оскільки багато хто брався складати розповіді про події, що відбулися в нас, [1]

Как уже́ мно́гие на́чали составля́ть повествова́ния о соверше́нно изве́стных ме́жду на́ми собы́тиях,

і як нам передали їх ті, які з самого початку були очевидцями й служителями Слова,

как переда́ли нам то бы́вшие с са́мого нача́ла очеви́дцами и служи́телями Сло́ва,

то задумав і я, дослідивши пильно все від початку, написати за порядком тобі, високоповажний Теофіле,

то рассуди́лось и мне, по тща́тельном иссле́довании всего́ снача́ла, по поря́дку описа́ть тебе́, достопочте́нный Феофи́л,

щоб ти переконався в достовірності науки, якої навчився.

что́бы ты узна́л твёрдое основа́ние того́ уче́ния, в кото́ром был наста́влен.

У дні Ірода, царя Юдеї, був один священик на ім’я Захарія, з денної черги Авії, та його жінка з дочок Аарона, а ім’я її — Єлизавета.

Во дни И́рода, царя́ Иуде́йского, был свяще́нник из А́виевой чреды́, и́менем Заха́рия, и жена́ его́ из ро́да Ааро́нова, и́мя ей Елисаве́та.

Вони обоє були праведні перед Богом, бездоганно виконували всі Господні заповіді й настанови.

О́ба они́ бы́ли пра́ведны пред Бо́гом, поступа́я по всем за́поведям и уста́вам Госпо́дним беспоро́чно.

Та не мали вони дитини, бо Єлизавета була неплідна; обоє постаріли в днях своїх.

У них не́ бы́ло дете́й, и́бо Елисаве́та была́ непло́дна, и о́ба бы́ли уже́ в лета́х прекло́нных.

Одного разу, коли він за своєю денною чергою служив перед Богом,

Одна́жды, когда́ он в поря́дке свое́й чреды́ служи́л пред Бо́гом,

за звичаєм священства випало йому ввійти до Господнього храму, щоб кадити.

по жре́бию, как обыкнове́нно бы́ло у свяще́нников, доста́лось ему́ войти́ в храм Госпо́день для кажде́ния,

А весь народ під час кадіння молився знадвору.

а всё мно́жество наро́да моли́лось вне во вре́мя кажде́ния, —

І з’явився йому Господній ангел, який стояв праворуч кадильного жертовника.

тогда́ яви́лся ему́ А́нгел Госпо́день, сто́я по пра́вую сто́рону же́ртвенника кади́льного.

Захарія, коли побачив, жахнувся, його охопив страх.

Заха́рия, уви́дев его́, смути́лся, и страх напа́л на него́.

Та ангел промовив до нього: Не бійся, Захаріє, тому що молитва твоя почута! Твоя дружина Єлизавета народить тобі сина, і даси йому ім’я Іван.

А́нгел же сказа́л ему́: не бо́йся, Заха́рия, и́бо услы́шана моли́тва твоя́, и жена́ твоя́ Елисаве́та роди́т тебе́ сы́на, и наречёшь ему́ и́мя: Иоа́нн;

І буде тобі радість та потіха, і багато хто зрадіє з його народження.

и бу́дет тебе́ ра́дость и весе́лие, и мно́гие о рожде́нии его́ возра́дуются,

Бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні п’янкого напою не питиме; і наповниться Духом Святим ще з лона своєї матері.

и́бо он бу́дет вели́к пред Го́сподом; не бу́дет пить вина́ и сике́ра, и Ду́ха Свято́го испо́лнится ещё от чре́ва ма́тери свое́й;

І наверне він багатьох ізраїльських синів до їхнього Господа Бога;

и мно́гих из сыно́в Изра́илевых обрати́т к Го́споду Бо́гу их;

і він ітиме перед Ним у дусі та силі Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, а непокірних — до мудрості праведних, щоби приготувати Господу підготовлений народ.

и преды́дет пред Ним в ду́хе и си́ле Илии́, что́бы возврати́ть сердца́ отцо́в де́тям, и непокори́вым о́браз мы́слей пра́ведников, дабы́ предста́вить Го́споду наро́д пригото́вленный.

І промовив Захарія до ангела: Із чого я про це дізнаюся? Адже я старий, та й дружина моя постаріла в днях своїх.

И сказа́л Заха́рия А́нгелу: по чему́ я узна́ю э́то? и́бо я стар, и жена́ моя́ в лета́х прекло́нных.

У відповідь ангел сказав йому: Я Гавриїл, — той, хто стоїть перед Богом; мене послано говорити з тобою і благовістити тобі це.

А́нгел сказа́л ему́ в отве́т: я Гаврии́л, предстоя́щий пред Бо́гом, и по́слан говори́ть с тобо́ю и бла́говестить тебе́ сие́;

І ось ти будеш мовчати і не зможеш говорити до того дня, поки це збудеться, за те, що ти не повірив моїм словам, які сповняться свого часу!

и вот, ты бу́дешь молча́ть и не бу́дешь име́ть возмо́жности говори́ть до того́ дня, как э́то сбу́дется, за то, что ты не пове́рил слова́м мои́м, кото́рые сбу́дутся в своё вре́мя.

Люди чекали на Захарію і дивувалися, чому він затримувався у храмі.

Ме́жду те́м наро́д ожида́л Заха́рию и диви́лся, что он ме́длит в хра́ме.

Коли він вийшов, то не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що він бачив видіння в храмі, а він говорив до них знаками й залишався німим.

Он же, вы́йдя, не мог говори́ть к ним; и они́ по́няли, что он ви́дел виде́ние в хра́ме; и он объясня́лся с ни́ми зна́ками, и остава́лся нем.

І коли закінчилися дні його служіння, він пішов до свого дому.

А когда́ око́нчились дни слу́жбы его́, возврати́лся в дом свой.

А після тих днів його дружина Єлизавета зачала й таїлася п’ять місяців, кажучи:

По́сле сих дней зачала́ Елисаве́та, жена́ его́, и таи́лась пять ме́сяцев и говори́ла:

Так мені вчинив Господь у ці дні, коли зглянувся, щоби зняти мою ганьбу перед людьми.

так сотвори́л мне Госпо́дь во дни сии́, в кото́рые призре́л на меня́, что́бы снять с меня́ поноше́ние ме́жду людьми́.

А на шостому місяці посланий був ангел Гавриїл від Бога до галилейського міста, названого Назаретом,

В шесто́й же ме́сяц по́слан был А́нгел Гаврии́л от Бо́га в го́род Галиле́йский, называ́емый Назаре́т,

до діви, зарученої із чоловіком на ім’я Йосиф, із дому Давида, а ім’я діви — Марія.

к Де́ве, обручённой му́жу, и́менем Ио́сифу, из до́ма Дави́дова; и́мя же Де́ве: Мари́я.

І, прийшовши до неї, сказав: Радій [2] , сповнена благодаті! Господь з тобою, [благословенна ти між жінками].

А́нгел, войдя́ к Ней, сказа́л: ра́дуйся, Благода́тная! Госпо́дь с Тобо́ю; благослове́нна Ты ме́жду жёнами.

Вона стривожилася від цих слів і міркувала, що означало б це привітання.

Она́ же, уви́дев его́, смути́лась от слов его́ и размышля́ла, что бы э́то бы́ло за приве́тствие.

Та ангел сказав їй: Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога.

И сказа́л Ей А́нгел: не бо́йся, Мари́я, и́бо Ты обрела́ благода́ть у Бо́га;

І ось, ти зачнеш в утробі й народиш Сина, і даси Йому ім’я Ісус.

и вот, зачнёшь во чре́ве, и роди́шь Сы́на, и наречёшь Ему́ и́мя: Иису́с.

Він буде великий і Сином Всевишнього буде названий, і дасть Йому Господь Бог престол Його батька Давида,

Он бу́дет вели́к и наречётся Сы́ном Всевы́шнего, и даст Ему́ Госпо́дь Бог престо́л Дави́да, отца́ Его́;

і довіку царюватиме в домі Якова, і Його царюванню не буде кінця!

и бу́дет ца́рствовать над до́мом Иа́кова вове́ки, и Ца́рству Его́ не бу́дет конца́.

І озвалася Марія до ангела: Як станеться це, коли я чоловіка не знаю?

Мари́я же сказа́ла А́нгелу: как бу́дет э́то, когда́ Я му́жа не зна́ю?

У відповідь ангел сказав їй: Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього тебе огорне; тому й Святе, Котре народиться, назветься Сином Божим.

А́нгел сказа́л Ей в отве́т: Дух Свято́й найдёт на Тебя́, и си́ла Всевы́шнего осени́т Тебя́; посему́ и рожда́емое Свято́е наречётся Сы́ном Бо́жиим.

Ось і твоя родичка Єлизавета, хоч звуть її неплідною, і та зачала сина у своїй старості; вона вже на шостому місяці;

Вот и Елисаве́та, ро́дственница Твоя́, называ́емая непло́дною, и она́ зачала́ сы́на в ста́рости свое́й, и ей уже́ шесто́й ме́сяц,

тому що жодне слово не буває у Бога безсилим!

и́бо у Бо́га не оста́нется бесси́льным никако́е сло́во.

А Марія промовила: Ось, я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм! І ангел відійшов від неї.

Тогда́ Мари́я сказа́ла: се, Раба́ Госпо́дня; да бу́дет Мне по сло́ву твоему́. И отошёл от Неё А́нгел.

Тими днями Марія, вставши, поспішно пішла в гірську місцевість, до міста Юдиного.

Встав же Мари́я во дни сии́, с поспе́шностью пошла́ в наго́рную страну́, в го́род Иу́дин,

Вона ввійшла в дім Захарії і привітала Єлизавету.

и вошла́ в дом Заха́рии, и приве́тствовала Елисаве́ту.

Коли ж почула Єлизавета привітання Марії, заворушилося немовля в її утробі. Єлизавета сповнилася Святим Духом

Когда́ Елисаве́та услы́шала приве́тствие Мари́и, взыгра́л младе́нец во чре́ве её; и Елисаве́та испо́лнилась Свято́го Ду́ха,

і вигукнула гучним голосом, промовляючи: Благословенна ти між жінками і благословенний плід твоєї утроби!

и воскли́кнула гро́мким го́лосом, и сказа́ла: благослове́нна Ты ме́жду жёнами, и благослове́н плод чре́ва Твоего́!

І звідки ж мені це, щоби до мене прийшла мати мого Господа?

И отку́да э́то мне, что пришла́ Ма́терь Го́спода моего́ ко мне?

Бо як почула я твоє привітання, то з радощів заворушилася дитина в моїй утробі.

И́бо когда́ го́лос приве́тствия Твоего́ дошёл до слу́ха моего́, взыгра́л младе́нец ра́достно во чре́ве моём.

Блаженна ж та, яка повірила, що здійсниться сказане їй Господом!

И блаже́нна Уве́ровавшая, потому́ что соверши́тся ска́занное Ей от Го́спода.

А Марія промовила: Величає душа моя Господа,

И сказа́ла Мари́я: вели́чит душа́ Моя́ Го́спода,

і радіє дух мій у Бозі, Спасителі моїм,

и возра́довался дух Мой о Бо́ге, Спаси́теле Моём,

бо Він зглянувся на покору раби Своєї. Ось, віднині блаженною зватимуть мене всі роди,

что призре́л Он на смире́ние Рабы́ Свое́й, и́бо отны́не бу́дут ублажа́ть Меня́ все роды́;

бо зробив мені велике Сильний! І святе Ім’я Його,

что сотвори́л Мне вели́чие Си́льный, и свя́то и́мя Его́;

і милість Його з роду в рід для тих, хто боїться Його.

и ми́лость Его́ в роды́ родо́в к боя́щимся Его́;

Він показав силу руки Своєї, розсіяв гордих думками сердець їхніх,

яви́л си́лу мы́шцы Свое́й; рассе́ял надме́нных помышле́ниями се́рдца их;

скинув сильних з престолів і підняв покірних,

низложи́л си́льных с престо́лов, и вознёс смире́нных;

голодним дав достаток, а багатих відіслав ні з чим.

а́лчущих испо́лнил благ, и богатя́щихся отпусти́л ни с чем;

Пригорнув Ізраїля, слугу Свого, щоби згадати милість,

воспри́нял Изра́иля, о́трока Своего́, воспомяну́в ми́лость,

як і проголосив нашим батькам — Авраамові та роду його аж до віку!

как говори́л отца́м на́шим, к Авраа́му и се́мени его́ до ве́ка.

Тож Марія перебула в неї якихось три місяці й повернулася до свого дому.

Пребыла́ же Мари́я с не́ю о́коло трёх ме́сяцев, и возврати́лась в дом свой.

А Єлизаветі настав час родити; і вона народила сина.

Елисаве́те же наста́ло вре́мя роди́ть, и она́ родила́ сы́на.

Почули сусіди та її родина, що Господь щедро злив Свою милість на неї, і раділи разом з нею.

И услы́шали сосе́ди и ро́дственники её, что возвели́чил Госпо́дь ми́лость Свою́ над не́ю, и ра́довались с не́ю.

Сталося, що восьмого дня прийшли обрізати дитя і хотіли назвати його ім’ям його батька — Захарією.

В восьмо́й день пришли́ обре́зать младе́нца и хоте́ли назва́ть его́, по и́мени отца́ его́, Заха́риею.

Та озвалася його мати й сказала: Ні, хай буде названий Іваном!

На э́то мать его́ сказа́ла: нет, а назва́ть его́ Иоа́нном.

А їй сказали, що нікого немає в її родині, хто б називався цим ім’ям.

И сказа́ли ей: никого́ нет в родстве́ твоём, кто называ́лся бы сим и́менем.

Тож знаками питали його батька, як хотів би його назвати.

И спра́шивали зна́ками у отца́ его́, как бы он хоте́л назва́ть его́.

Попросивши дощечку, написав слова: Його ім’я — Іван! І всі здивувалися.

Он потре́бовал доще́чку и написа́л: «Иоа́нн и́мя ему́». И все удиви́лись.

У ту мить відкрилися його уста та його язик, і він став говорити, благословляючи Бога.

И то́тчас разреши́лись уста́ его́ и язы́к его́, и он стал говори́ть, благословля́я Бо́га.

І страх напав на всіх їхніх сусідів; і по всій гірській околиці Юдеї розповідали про всі ці події.

И был страх на всех, живу́щих вокру́г них; и расска́зывали обо всём э́том по всей наго́рной стране́ Иуде́йской.

Усі, хто почув це, брали до свого серця, запитуючи: Ким же буде ця дитина? Бо Господня рука була з нею!

Все слы́шавшие положи́ли э́то на се́рдце своём и говори́ли: что бу́дет младе́нец сей? И рука́ Госпо́дня была́ с ним.

Його батько Захарія наповнився Духом Святим і став пророкувати, промовляючи:

И Заха́рия, оте́ц его́, испо́лнился Свято́го Ду́ха и проро́чествовал, говоря́:

Благословенний Господь, Бог Ізраїля, бо Він відвідав і викупив Свій народ,

благослове́н Госпо́дь Бог Изра́илев, что посети́л наро́д Свой и сотвори́л избавле́ние ему́,

Він підніс нам ріг [3] спасіння у домі Свого слуги Давида,

и воздви́г рог спасе́ния нам в до́му Дави́да, о́трока Своего́,

як заповідав устами святих Своїх відвічних пророків,

как возвести́л уста́ми бы́вших от ве́ка святы́х проро́ков Свои́х,

що спасе нас від наших ворогів і з руки всіх, хто ненавидить нас,

что спасёт нас от враго́в на́ших и от руки́ всех ненави́дящих нас;

щоб виявити милість нашим батькам і згадати Свій святий Завіт,

сотвори́т ми́лость с отца́ми на́шими и помя́нет свято́й заве́т Свой,

Який дотримає клятву, котру Він дав нашому батькові Авраамові,

кля́тву, кото́рою кля́лся Он Авраа́му, отцу́ на́шему, дать нам,

щоб ми визволилися з руки ворогів і без страху

небоя́зненно, по избавле́нии от руки́ враго́в на́ших,

служили Йому у святості й праведності, доки будемо жити.

служи́ть Ему́ в свя́тости и пра́вде пред Ним, во все дни жи́зни на́шей.

І ти, дитино, будеш названа пророком Всевишнього, бо ти йтимеш перед Господом, щоби приготувати Йому дорогу;

И ты, младе́нец, наречёшься проро́ком Всевы́шнего, и́бо преды́дешь пред лицо́м Го́спода пригото́вить пути́ Ему́,

щоби дати пізнати Його народові спасіння через прощення їхніх гріхів;

дать уразуме́ть наро́ду Его́ спасе́ние в проще́нии грехо́в их,

аби через превелике милосердя нашого Бога, в якому нас відвідає Схід з висоти,

по благоутро́бному милосе́рдию Бо́га на́шего, кото́рым посети́л нас Восто́к свы́ше,

освітити тих, які перебувають у темряві та в смертній тіні, і спрямувати наші ноги на дорогу миру!

просвети́ть сидя́щих во тьме и те́ни сме́ртной, напра́вить но́ги на́ши на путь ми́ра.

А дитина росла й міцніла духом, перебуваючи в пустелях до дня свого з’явлення перед Ізраїлем.

Младе́нец же возраста́л и укрепля́лся ду́хом, и был в пусты́нях до дня явле́ния своего́ Изра́илю.

« 16 глава 2 глава »