1 Самуїла 1 глава

Перша книга Самуїлова (або Перша книга царів)
Українська Біблія. Турконяк → Синода́льный перево́д

Був соді чоловік з Арматаїм-Сіфа, з гори Єфрема, на ім’я Елкана, син Єремеїла, сина Іллі, сина Токея, у Насіві Єфрема.

Был оди́н челове́к из Рамафаи́м-Цофи́ма, с горы́ Ефре́мовой, и́мя ему́ Елка́на, сын Иероха́ма, сы́на И́лия, сы́на То́ху, сы́на Цу́фа, — Ефрафя́нин;

У нього було дві жінки, ім’я першої — Анна, ім’я другої — Феннана. І були у Феннани діти, а в Анни не було дитини.

у него́ бы́ли две жены́: и́мя одно́й А́нна, а и́мя друго́й Фенна́на; у Фенна́ны бы́ли де́ти, у А́нны же не́ бы́ло дете́й.

І чоловік ходив з року в рік зі свого міста, з Арматаїма, щоб поклонитися і принести жертву Господу, Богові Саваотові, у Силом. А там Ілі та два його сини Офні й Фінеес були Господніми священиками.

И ходи́л э́тот челове́к из го́рода своего́ в поло́женные дни поклоня́ться и приноси́ть же́ртву Го́споду Савао́фу в Сило́м; там бы́ли И́лий и два сы́на его́, О́фни и Финее́с, свяще́нниками Го́спода.

Тож настав такий день, і Елкана приніс жертву, і дав частини своїй жінці Феннані, її синам і її дочкам.

В тот день, когда́ Елка́на приноси́л же́ртву, дава́л Фенна́не, жене́ свое́й, и всем сыновья́м её и дочеря́м её ча́сти;

Анні ж він дав одну частину, бо в неї не було дитини. Однак Елкана любив Анну більше за Феннану, та Господь закрив її лоно.

А́нне же дава́л часть осо́бую, и́бо люби́л А́нну, хотя́ Госпо́дь заключи́л чре́во её.

Оскільки Господь не дав їй дитини в її болі та в зневірі її болю, то через це була зневірена, бо замкнув Господь її лоно, щоб не дати їй дитини.

Сопе́рница её си́льно огорча́ла её, побужда́я её к ро́поту на то, что Госпо́дь заключи́л чре́во её.

Так вона чинила з року в рік, коли вона приходила до Господнього дому. І була зневірена, плакала та не їла.

Так быва́ло ка́ждый год, когда́ ходи́ла она́ в дом Госпо́день; та огорча́ла её, а э́та пла́кала и не е́ла.

І сказав їй Елкана, її чоловік: Анно! А вона відповіла йому: Ось я, володарю! І сказав їй: Що з тобою відбувається, чому плачеш і чому не їси, і чому ти побиваєш твоє серце? Хіба я для тебе не є кращий за десятьох дітей?

И сказа́л ей Елка́на, муж её: А́нна! что ты пла́чешь и почему́ не ешь, и отчего́ скорби́т се́рдце твоё? не лу́чше ли я для тебя́ десяти́ сынове́й?

І після того, як попоїли вони в Силомі, Анна піднялася і стала перед Господом, а Ілі, священик, сидів на сидінні, на порозі Господнього храму.

И вста́ла А́нна по́сле того́, как они́ е́ли и пи́ли в Сило́ме. И́лий же свяще́нник сиде́л тогда́ на седа́лище у вхо́да в храм Госпо́день.

Вона була пригноблена душею і молилася до Господа, і дуже плакала [1].

И была́ она́ в ско́рби души́, и моли́лась Го́споду, и го́рько пла́кала,

І вона помолилася молитвою до Господа, кажучи: Адонай Господи, Елоі Саваот, якщо Ти справді зглянешся [2] на приниження Твоєї рабині та згадаєш мене і даси Твоїй рабі насіння чоловічої статі, то я дам його тобі в дар аж до дня його смерті. І він не питиме вина та п’янкого напою, і залізо [3] не підніметься до його голови.

и дала́ обе́т, говоря́: Го́споди Савао́ф! е́сли Ты призри́шь на скорбь рабы́ Твое́й и вспо́мнишь обо мне́, и не забу́дешь рабы́ Твое́й и дашь рабе́ Твое́й дитя́ му́жеского по́ла, то я отда́м его́ Го́споду на все дни жи́зни его́, и бри́тва не коснётся головы́ его́.

І сталося, коли помножила молитви перед Господом, і священик Ілі дивився на її вуста,

Ме́жду те́м как она́ до́лго моли́лась пред Го́сподом, И́лий смотре́л на уста́ её;

— вона говорила у своєму серці і її вуста рухалися, та її голосу не було чути, — тож Ілі вважав її за п’яну.

и как А́нна говори́ла в се́рдце своём, а уста́ её то́лько дви́гались, и не́ бы́ло слы́шно го́лоса её, то И́лий счёл её пья́ною.

І слуга Ілі сказав їй: Доки будеш п’яною? Нехай мине твоє вино, тож піди з-перед Господнього обличчя!

И сказа́л ей И́лий: доко́ле ты бу́дешь пья́ною? вы́трезвись от вина́ твоего́.

Та Анна у відповідь сказала: Ні, володарю, я жінка, в якої тяжкий день, і вина чи п’янкого напою я не пила, а виливаю перед Господом мою душу.

И отвеча́ла А́нна, и сказа́ла: нет, господи́н мой; я — жена́, скорбя́щая ду́хом, вина́ и сике́ра я не пила́, но излива́ю ду́шу мою́ пред Го́сподом;

Не май твою рабу за хворобливу дочку, бо з великої моєї балакучості продовжила я аж до тепер.

не счита́й рабы́ твое́й него́дною же́нщиною, и́бо от вели́кой печа́ли мое́й и от ско́рби мое́й я говори́ла досе́ле.

А Ілі відповів: Іди в мирі, — сказав він їй, — і нехай Бог Ізраїля дасть тобі згідно з кожним твоїм проханням, яке ти в Нього просила.

И отвеча́л И́лий, и сказа́л: иди́ с ми́ром, и Бог Изра́илев испо́лнит проше́ние твоё, чего́ ты проси́ла у Него́.

А вона сказала: Твоя раба знайшла милість у твоїх очах! І жінка пішла своєю дорогою й увійшла до свого помешкання і їла та пила зі своїм мужем, а її обличчя більше не занепадало.

Она́ же сказа́ла: да найдёт раба́ твоя́ ми́лость в оча́х твои́х! И пошла́ она́ в путь свой, и е́ла, и лицо́ её не́ бы́ло уже́ печа́льно, как пре́жде.

І вони встають вранці, поклоняються Господу та ідуть своєю дорогою. І прийшов Елкана до свого дому в Арматаїмі, і пізнав свою жінку Анну, і Господь її згадав,

И вста́ли они́ поутру́, и поклони́лись пред Го́сподом, и возврати́лись, и пришли́ в дом свой в Ра́му. И позна́л Елка́на А́нну, жену́ свою́, и вспо́мнил о ней Госпо́дь.

і вона зачала. І сталося через певний час, і вона породила сина, і дала йому ім’я Самуїл [4] , і сказала: Адже я його випросила в Господа, Бога Саваота.

Че́рез не́сколько вре́мени зачала́ А́нна и родила́ сы́на и дала́ ему́ и́мя: Самуи́л, и́бо, говори́ла она́, от Го́спода я испроси́ла его́.

І пішов чоловік Елкана і вся його сім’я принести жертву в Силом, жертву днів і його молитви, і всі десятини його землі.

И пошёл муж её Елка́на и всё семе́йство его́ соверши́ть годи́чную же́ртву Го́споду и обе́ты свои́.

Анна ж не пішла з ним, бо сказала своєму чоловікові: Аж доки дитина не піде, аж доки його не відлучу від грудей, — а тоді він з’явиться перед Господнім обличчям, і перебуватиме там навіки.

А́нна же не пошла́, сказа́в му́жу своему́: когда́ младе́нец отня́т бу́дет от груди́ и подрастёт, тогда́ я отведу́ его́, и он я́вится пред Го́сподом и оста́нется там навсегда́.

І сказав їй Елкана, її чоловік: Чини те, що добре у твоїх очах, сиди, аж доки не відлучиш його. Але нехай виконає Господь те, що вийшло з твоїх уст. І жінка сіла, і годувала свого сина, аж доки його не відлучила.

И сказа́л ей Елка́на, муж её: де́лай, что тебе́ уго́дно; остава́йся, доко́ле не вско́рмишь его́ гру́дью; то́лько да утверди́т Госпо́дь сло́во, вы́шедшее из уст твои́х. И оста́лась жена́ его́, и корми́ла гру́дью сы́на своего́, доко́ле не вскорми́ла.

А тоді вона пішла з ним до Силома з трилітнім телям і хлібами та ефою пшеничного борошна, і бурдюком вина, і ввійшла в Господній дім у Силомі, і дитина була з ними.

Когда́ же вскорми́ла его́, пошла́ с ним в Сило́м, взяв три тельца́, и одну́ е́фу муки́ и мех вина́, и пришла́ в дом Го́спода в Сило́м, о́трок же был ещё дитя́.

Вона привела його перед Господа, а його батько зарізав жертву, яку приносив з року в рік для Господа, і привів хлопчину, і зарізав теля. А Анна, матір хлопчини, привела його до Ілі

и заколо́ли тельца́; и привела́ о́трока к И́лию

і сказала: Нехай живе душа твоя, справді, володарю, я — жінка, яка стояла перед тобою, котра молилася до Господа,

и сказа́ла: о, господи́н мой! да живёт душа́ твоя́, господи́н мой! я — та са́мая же́нщина, кото́рая здесь при тебе́ стоя́ла и моли́лась Го́споду;

молилася про цього хлопчину, і Господь виконав мені моє прохання, про яке я в Нього молила.

о сём дитя́ти моли́лась я, и испо́лнил мне Госпо́дь проше́ние моё, чего́ я проси́ла у Него́;

Тож я віддаю його Господу на всі дні, які він житиме, на помазання для Господа.

и я отдаю́ его́ Го́споду на все дни жи́зни его́, служи́ть Го́споду. И поклони́лась там Го́споду.

« 4 глава 2 глава »