О, кто дал бы мне в пустыне пристанище путников! оставил бы я народ мой и ушёл бы от них: ибо все они прелюбодеи, скопище вероломных.
Вони напина́ють свого язика́, немов лука свого́, для неправди, міцні́ють вони на землі не для правди, бо від злого до злого ідуть і не знають Мене, говорить Господь!
Напинають язика свого, брехні лука. Зміцнились у краю, та не для правди, від одного бо ледарства до другого переходять; мене ж не знають, — слово Господнє.
Ой коли б же менї дано в пустинї притулок подорожних! я покинув би людей моїх та й пійшов од них: всї бо вони перелюбники, купа зрадників.
Вони натягнули свій язик, як лук, омана і невір’я укріпилося на землі, бо зі зла вийшли до зла, а Мене не пізнали.