Слово Господнє, що було до Йоі́ла, Петуїлового сина. „Послухайте це, ви старші́, і візьміть до вух, усі мешка́нці землі: чи бувало таке́ за днів ваших, або за днів ваших батьків? Оповіда́йте про це синам вашим, а ваші сини — своїм ді́тям, а їхні сини — поколі́нню насту́пному. „Що лишилось по гу́сені, — зже́рла те все сарана́, що ж зоста́лося по сарані́ — пожер ко́ник, а решту по ко́нику зжерла черва́“. Пробудіться, п'яни́ці, і плачте й ридайте за виногра́довим соком усі, хто вина напива́ється, бо ві́днятий він від уст ваших! Бо на Край Мій прийшов люд міцний й незчисле́нний, його зуби — як ле́в'ячі зуби, а па́ща його — як в леви́ці. Виноград Мій зробив він спусто́шенням, Моє ж фі́ґове дерево геть полама́в, доще́нту його оголи́в та й покинув, галу́зки його побіліли. Голоси́, як та дівчина, вере́тою опере́зана, за нарече́ним юна́цтва свого́. Жертва хлі́бна й жертва лита спини́лася в домі Господньому, впали в жало́бу священики, слу́ги Господні. Опусто́шене поле, упала в жало́бу земля, бо спусто́шене збіжжя, вино молоде пересо́хло, зів'я́ла оливка. Засоро́милися рільники́, голосили були виногра́дарі за пшеницю й ячмі́нь, бо ви́гинуло жниво поля. Усох виноград, а фіґа зів'я́ла, грана́тове дерево, й па́льма та яблуня, і повсиха́ли всі пі́льні дере́ва, бо Він висушив радість від лю́дських синів. Опережіться веретою, — і ридайте, священики, голосіть, слуги же́ртівника, входьте, ночуйте в вере́тах, служителі Бога мого́, — бо хлі́бна жертва і жертва та лита затри́мана бу́де від дому вашого Бога!
Оголосіть святий піст, скличте збори, позбирайте старши́х, всіх мешка́нців землі до дому Господа, вашого Бога, і кли́чте до Господа. Горе дневі тому́! Бо близьки́й день Господній, і при́йде він від Всемогу́тнього, мов те спусто́шення! Чи ж з-перед оче́й наших не відіймається ї́жа, з дому нашого Бога веселість та втіха? Поко́рчились зе́рна під своїми гру́дами, спорожні́ли комо́ри, поруйно́вані клу́ні, бо висохло збі́жжя. Як стогне това́р, поголо́мшені че́реди, — бо немає їм па́ші, ота́ри спусто́шені! До тебе я кли́чу, о Господи, пожер бо огонь пасови́ща пустині, а жар попали́в усі дере́ва на полі. Навіть пі́льна худо́ба пра́гне до Тебе, бо водні джере́ла посо́хли, огонь же поже́р пасови́ща пустині!
Засурмі́ть на Сіоні в сурму́, здійміть крик на святій горі Моїй! Затремтіть, всі мешка́нці землі, бо прийшов день Госпо́дній, бо бли́зько вже він, день темно́ти та те́мряви, день хмари й імли́! Як несеться досві́тня зоря́ по гора́х, так наро́д цей великий й міцни́й. Такого, як він, не бувало відві́ку, і по ньому не бу́де вже більш аж до літ з роду в рід! Перед ним пожира́є огонь, і палахкоти́ть за ним по́лум'я! Земля перед ним, як еде́нський садо́к, а за ним — опусті́ла пустиня, і ряту́нку від нього нема! Його ви́гляд — ніби коні, гарцю́ють вони, наче ті верхівці́! Як гу́ркіт військо́вих возі́в, вони ска́чуть гірськи́ми верхі́в'ями, як ве́реск огни́стого по́лум'я, що солому жере́, наче поту́жний наро́д, що до бо́ю поста́влений. Наро́ди тремтять перед ним, всі обличчя поблі́дли. Як ли́царі, мчаться вони, немов вояки́ вибігають на мур, і кожен своєю доро́гою йдуть, і з стежо́к своїх не позбива́ються, — не пхають вони один о́дного, ходять своєю дорогою битою, а коли на списа́ упаду́ть, то не зра́няться. По місті хурча́ть, по мурі біжать, увіхо́дять в доми́, через ві́кна прола́зять, як зло́дій. Трясеться земля перед ним, тремтить небо, сонце та місяць темні́ють, а зорі загу́блюють ся́йво своє. I голос Свій видасть Госпо́дь перед ві́йськом Своїм, бо та́бір Його величе́зний, бо міцни́й викона́вець сло́ва Його, бо великий день Господа й ве́льми страшни́й, і хто зможе його перене́сти?
Тому́ то тепер промовляє Госпо́дь: Верніться до Мене всім серцем своїм, і по́стом святим, і плаче́м та рида́нням! І деріть своє серце, а не свою одіж, і наверні́ться до Господа, вашого Бога, бо ласка́вий Він та милосе́рдний, довготерпели́вий та многомилости́вий, і жалку́є за зло! Хто знає, чи Він не пове́рнеться та не пожа́лує, і по Собі не зали́шить благослове́ння, жертву хлі́бну та жертву ту литу для Господа, вашого Бога. Засурмі́ть на Сіоні в сурму́, оголосіть святий піст, скличте зібра́ння! Зберіте наро́д, оголосіть святі збо́ри, ста́рців згрома́дьте, позбирайте дітей та грудни́х немовля́т, нехай вийде з кімна́ти своєї тако́ж молодий, молода́ ж з-під свого накриття́! Між притво́ром та же́ртівником нехай плачуть священики, слу́ги Господні, хай мо́лять вони: Змилуйся, Господи, над наро́дом Своїм, і не видай на га́ньбу спадку Свого, щоб над ним панували пога́ни. Нащо будуть казати між наро́дами: Де́ їхній Бог? І за́здрісним стане Госпо́дь за Свій край, і зми́лується над наро́дом Своїм“. І Господь відповів і сказав до наро́ду Свого: „Ось Я посилаю вам збіжжя й вино молоде та оливу, і наси́титесь нею, і більше не дам вас на нару́гу наро́дам. А цьо́го півні́чного ворога віддалю́ Я від вас, і його в край сухий та спусто́шений ви́жену, — його пе́ред до схі́днього моря, його ж край — до того́ моря за́днього. І вийде злий за́пах його, і піді́йметься смо́рід його, бо він лихо велике чинив. Не бійся ти, зе́мле, а тішся й радій, — бо велике Господь учинив! Не бійтеся, ти пі́льна худо́бо, бо пустинні пасо́виська зазелені́ють, бо дерево видасть свій плід, фіґо́вниця та виноград свою силу дадуть. А ви, сіонські сини, радійте та тіштеся Го́сподом, Богом своїм, бо вам ї́жі Він дасть на спасі́ння, і найперше зішле вам дощу́, дощу ра́ннього й пі́знього. І то́ки напо́вняться збіжжям, чави́льні ж кадки́ будуть перелива́тись вином молодим та оливою. І надолу́жу Я вам за ті роки, що поже́рла була сарана́, коник і черва́ та гусінь, Моє ві́йсько велике, що Я посилав проти вас. А їсти — ви будете їсти й наси́чуватись, і хвалитимете Ім'я́ Господа, вашого Бога, що з вами на по́див зробив, і посоро́млений більше не буде наро́д Мій навіки! І пізна́єте ви, що Я серед Ізраїля, і що Я — Господь, Бог ваш, і немає вже іншого, — і посоро́млений більше не буде наро́д Мій навіки! І бу́де потому, — виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкува́тимуть ваші сини́ й ваші до́чки, а вашим стари́м будуть сни́тися сни, юнаки́ ваші бачити будуть виді́ння. І також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого́. І дам Я озна́ки на небі й землі, — кров та огонь, та стовпи́ диму. Замі́ниться сонце на те́мність, а місяць — на кров перед прихо́дом Господнього дня, великого та страшно́го! І станеться, — кожен, хто кли́кати буде Господнє Ім'я́, той спасеться, бо на Сіонській горі та в Єрусалимі буде спасі́ння, як Госпо́дь говорив, та для тих позоста́лих, що Господь їх покличе.
Бо ось тими днями та ча́су того́, коли долю Юді та Єрусалиму верну́, то зберу́ всі наро́ди, зведу їх у долину Йосафа́тову, і там буду суди́тися з ними за наро́д Мій й спа́дщину Мою, за Ізраїля, що його розпоро́шили поміж наро́дами, а Мій край поділи́ли. І за народ Мій вони ки́дали же́реба, і юнака́ за блудни́цю давали, а ді́вчину — за вино продавали, і пили́. І що́ вам до Мене, Ти́ре й Сидо́не, та всі филисти́мські довкі́лля? Чи свій чин на Мені́ надолу́жите? Може хочете щось учинити Мені, то легко та скоро зверну́ Я ваш чин вам на го́лову, що срібло Моє й Моє золото позабирали, а кошто́вні клейно́ди Мої в свої хра́ми повно́сили. А синів Юди та Єрусалиму ви гре́цьким синам продали́, щоб їх віддали́ти від їхніх границь. Ось Я їх позбу́джую з місця того́, куди їх продали́, — ваш чин поверну́ вам на го́лову! І попро́даю ваших синів та ваших дочо́к в руку Юдських синів, а вони віддадуть їх шев'я́нам, до люду далекого, бо Господь так сказав. Кличте про це між наро́дами, оголосі́те святую війну, збудіте лица́рство, хай схо́дяться, нехай підійма́ються всі вояки́. Переку́йте свої лемеші́ на мечі́, а ваші серпи́ на списи́, хай на́віть безсилий говорить: „Я ли́цар!“ Поспішіть і прийдіть, всі наро́ди з довкі́лля, й зберіться, — туди, Господи, спу́стиш лица́рство Своє. Нехай збу́дяться й зі́йдуть народи в долину Йосафа́тову, бо сяду Я там, щоб суди́ти всі наро́ди з довкі́лля. Пошліть на роботу серпа́, бо жни́во дозріло, приходьте, зійдіть, бо чави́ло напо́внене, кадки перелива́ються, — бо зло їхнє розмно́жилось! На́товпи, натовпи у виріша́льній долині, бо близьки́й день Господній у виріша́льній долині. Сонце та місяць стемні́ють, а зо́рі загублять свій блиск, і Господь загримить із Сіо́ну, та з Єрусали́му Свій голос пода́сть, і небо й земля затремтя́ть, та Господь — охорона Своєму наро́дові, і твердиня синам Ізраїлевим! І пізнаєте ви, що Я — Госпо́дь, Бог ваш, Який пробува́є в Сіоні, на святій Своїй горі. І станеться Єрусали́м за святиню, і чужі вже не бу́дуть ходити по ньо́му. І станеться в день той, гори будуть кропи́ти виноградовий сік, а підгі́рки стоятимуть у молоці, і всі Юдські пото́ки водою заб'ю́ть, а з дому Господнього вийде джерело, і напо́їть долину Шіттім. Єгипет спусто́шенням стане, і пустинею голою стане Едо́м за насильство синам Юди, за те, що лили́ кров неви́нну у їхньому кра́ї. А Юдея жити буде пові́ки, і Єрусали́м — з роду в рід, і помщу́ за їхню кров, що за неї Я ще не помсти́в, і бу́де Госпо́дь пробува́ти на Сіоні!“