Плач Єремії

І сталося, що після того, як захопили в полон Ізраїль і спустошили Єрусалим, Єремія сів, плачучи, і голосив цією жалібною піснею над Єрусалимом, і проказував:
1 Як самотньо сидить місто , що було, сповнене народами, воно перетворилося, немов на вдову! Те, котре було виповнене народами, яке володіло країнами, стало здавачем данини. Воно гірко заплакало вночі, і його сльози на його щоках, і не має нікого, хто б його потішив з усіх, що його любили. Усі його друзі відреклися від нього, стали його ворогами. Переселено Юдею від його впокорення і від безлічі його рабства. Воно осіло між народами, не знайшло спочинку. Усі, хто його переслідував, його захопили посеред тих, що гноблять. Дороги Сіону плачуть, оскільки немає тих, що приходять у свято. Усі його брами знищені, його священики стогнуть, його дівчата відведені в полон, і воно засмучене в собі. Гнобителі стали йому за голову, і пощастило його ворогам, бо Господь упокорив його через значне число його безбожностей. Його немовлята пішли в полон перед обличчям гнобителя.

І забрано в дочки Сіону всю її красу. Її володарі стали, як барани, що не знаходять стада, і, безсилі, пішли перед обличчям переслідувача. Єрусалим згадав дні свого впокорення і своїх відкинень, усе своє любе, що було від давніх днів, коли його народ упав у руки гнобителя, і для нього не було помічника, його вороги, бачачи, сміялися з його переселення. Єрусалим згрішив гріхом, — через це він захитався. Усі, що його прославляли, його впокорили, бо побачили його сором, і він стогне, і повернувся назад. Його нечистота біля його ніг, він не згадав свого кінця. Він понизив свою гордість, немає того, хто його потішає! Господи, поглянь на моє впокорення, бо ворог звеличився і, гноблячи, простягнув свою руку на все йому любе. Адже він побачив народи, які входили до його святині, ті, кому Ти заповів не входити до Твого збору. Весь його народ стогне, шукаючи хліба, — дали його улюблене на їжу, щоб повернути душу. Господи, поглянь і подивися, бо він став без честі! Не до вас, усі, що проходять дорогою! Поверніться і погляньте, чи є біль, як мій біль, що стався? Мене впокорив Господь у дні гніву Його обурення. Зі Своєї висоти послав вогонь у мої кості, зібрав його. Простягнув сіть моїм ногам, повернув мене назад, дав мене знищеним, — цілий день у болях. Він чував над моїми безбожностями. На моїх руках вони сплелися, піднялися мені на шию. Ослабла моя сила, бо дав Господь у мої руки страждання, не зможу встояти.

Господь забрав усіх моїх володарів з-посеред мене, скликав на мене час, щоб розбити моїх вибраних. Господь витиснув чавило дівиці, дочці Юди. За це я плачу. Моє око вивело воду, бо віддалився від мене Той, Хто мене потішає, Хто повертає мою душу. Мої сини були знищені, бо ворог зміцнився. Сіон розвів своїми руками, немає того, хто його потішає. Господь заповів Якову, довкола нього його гнобителі, Єрусалим став відлучений посеред них.

Праведний Господь, бо я засмутив Його уста. Послухайте ж, усі народи, і погляньте на мій біль. Мої дівчата і мої молоді пішли в полон. І закликала я до моїх коханців, а вони мене обманули. Мої священики і мої старійшини — у місті їх не стало, бо шукали собі їжі, щоб повернути свої душі, та не знайшли. Поглянь, Господи, бо я пригнічена! Моє лоно стривожилося, обернулося в мені серце моє, бо я зовсім збунтувалася. Ззовні бездітним зробив мене меч, — так, як у домі смерть. Послухайте ж, бо я стогну, немає того, хто мене потішає. Усі мої вороги почули про мою біду і зраділи, бо Ти вчинив. Ти навів день, Ти назвав час, і вони стали подібними до мене. Нехай прийде все їхнє зло перед Твоє обличчя, тож очисти їх, як Ти зробив очищення і за всі мої гріхи, бо численні мої стогони, і моє серце — засмучене.

Як покрив мороком у Своєму гніві Господь дочку Сіон! Він скинув з неба на землю славу Ізраїля і не згадав підніжжя Своїх ніг у день Свого гніву. Господь потопив, не пощадивши всю красу Якова, знищив у Своєму гніві укріплення дочки Юди, приліпив до землі, опоганив її царів і її володарів. Розбив у гніві Свого обурення всякий ріг Ізраїля, повернув назад Свою правицю від обличчя ворога і запалив полум’я в роді Якова, як вогонь, і воно пожерло все, що довкола. Він натягнув Свій лук, як ворог, скріпив Свою правицю, як противник, і повбивав усе любе моїм очам у шатрі дочки Сіону, вилив Свій гнів, як вогонь.

Господь став, немов ворогом, затопив Ізраїля, потопив його замки, знищив його твердині та помножив у дочки Юди принижену й упокорену. Він розсипав Своє поселення, наче виноград, знищив Своє свято: Господь учинив, щоб у Сіоні забули свято та суботу, і розгнівив люттю Свого гніву царя, володаря і священика. Господь відкинув Свій жертовник, покинув Свою святиню, розбив рукою ворога мур його визначних домів. Голос подали в Господньому домі, як у день свята. І Господь повернувся, щоби знищити мур дочки Сіону. Він витягнув мірило, не відвернув Своєї руки від топтання, і передмур’я заголосило, і разом ослаб мур. Її брами прибиті до землі, Він знищив і розбив її засуви, її царя та її володарів між народами. Немає закону! І її пророки не бачили видіння від Господа.

Посідали на землю і замовкли старці дочки Сіону, посипали порох на свою голову, підперезалися мішковиною, звели в землю старших над дівчатами в Єрусалимі. Потемніли мої очі від сліз, стривожилося моє лоно, на землю вилилася моя слава через побиття дочки мого народу, коли забракло немовляти й дитини на дорогах міста. Своїм матерям вони казали: Де пшениця і вино? — коли вони зникали, як ранені на дорогах міста, коли виливалися їхні душі на лоно їхніх матерів. Що тобі засвідчу чи що уподібню до тебе, дочко Єрусалиме? Що до тебе прирівняю і як тебе потішу, дівице, дочко Сіоне? Адже великою стала чаша твого побиття! Хто тебе вилікує? Твої пророки бачили для тебе марне і безумність, і вони не відкрили твоєї неправедності, щоб повернути твоїх полонених, а побачили для тебе марні здобутки та вигнання.

Заплескали над тобою руками всі, що проходять дорогою, засичали і покивали своєю головою на дочку Єрусалима: Хіба це місто, про яке говорять: Вінець слави, радість усієї землі? Відкрили проти тебе свої уста всі твої вороги, засичали і заскреготали зубами, сказали: Ми його пожерли, однак це день, який ми очікували, ми його знайшли, ми побачили! Господь зробив те, що задумав, сповнив Свої слова, які заповів від давніх днів, — знищив і не пощадив, — і над тобою зрадів ворог! Він підняв ріг твого гнобителя. Їхнє серце заволало до Господа. Мури Сіону, зведіть сльози, як потоки вдень і вночі! Не дай собі спочити, хай не замовкне твоє око, дочко! Устань, радій вночі на початку твоєї сторожі, вилий, як воду, твоє серце перед обличчям Господа, підніми до Нього твої руки за душу твоїх немовлят, знесилених голодом на початку всіх виходів.

Поглянь, Господи, і подивися, кого Ти так обібрав! Хіба жінки їстимуть плід їхнього лона? Різник зробив збирання. Чи вб’єш у Господній святині священика і пророка? Заснули на дорозі землі дитина і старець. Мої дівчата і мої молоді впали від меча. Ти вбив у день Твого гніву, Ти влаштував різанину, не пощадив! Ти скликав, як на день свята, мої поселення довкола, — і не стало в день Господнього гніву того, що спасається чи залишається, як Я скріпив і помножив усіх Моїх ворогів.

Я — людина, яка бачить бідноту в палиці Його гніву. Він мене схопив і привів до темряви, а не до світла, лише на мене повернулася Його рука весь день. Зістарилось моє тіло і моя шкіра, Він розбив мої кості. Він понабудовував проти мене, і Він оточив мою голову, і навів злидні, посадив мене в темряві, як мертвих віку. Він понабудовував проти мене, і я не вийду, — тяжкими зробив мої мідні окови. І хоч я закричу, і голосно кликатиму, Він відгородив мою молитву. Він забудував мої дороги, загородив мої стежки, Він на мене навів тривогу. Він для мене — ведмідь, який полює, лев у схованці. Він переслідував мене, того, що відступив, і зупинив мене, поставив мене знищеним. Він натягнув Свій лук і поставив мене, як ціль для стріли. Він увів у мої нирки синів свого сагайдака. Я став кпинами для всього мого народу, піснею для них увесь день. Він наситив мене гіркотою, напоїв мене жовчю. І вибив мої зуби камінцем, наситив мене попелом. І відсторонив від миру мою душу, — я забув про добро, тож я сказав: Пропала моя перемога і моя надія від Господа. Я загадав через мою убогість і моє переслідування, — гіркота і жовч згадається, і надокучить мені моя душа. Це постановлю у своєму серці, через це терпітиму.

Господь добрий для тих, що Його очікують, — для душі, яка Його шукатиме. Добре терпеливо чекати на Господнє спасіння і мовчати. Добре людині, коли візьме ярмо у своїй молодості, сяде на самоті й мовчатиме, бо Він узяв на себе. Підставить щоку тому, хто його б’є, насититься впокоренням, бо Господь не відкине навіки. Бо Хто впокорив, змилосердиться за великим числом Свого милосердя. Адже Він не відповів від Свого серця і впокорив людських синів. Щоби впокорити під Його ногами всіх в’язнів землі, аби відхилити суд людини перед обличчям Всевишнього, щоб засудити людину, коли її судить, — хіба Господь не побачив? Хто так сказав, і сталося, чи Господь не заповів? Хіба з уст Всевишнього вийде зло і добро? Чому нарікає людина, живучи, — чоловік за свої гріхи?

Наша дорога розвідана і досліджена, тож повернімося до Господа! Піднімімо наші серця до Всевишнього — на руках до неба. Ми згрішили, ми були безбожні, і ми засмутили, і Ти не помилував. Ти навідався в гніві, і Ти нас відігнав. Ти вигубив, Ти не пощадив. Ти покрив Себе хмарою через молитву, щоб схилити мене і відкинути; Ти нас поставив посеред народів. Проти нас відкрили свої уста всі наші вороги. Нас охопив страх і жах, збудження і знищення. Моє око виведе потоки води над побиттям дочки мого народу. Моє око втопилося, тож не замовчу, щоб не було спочинку, аж доки Господь з неба не нахилиться і не побачить! Моє око нагромаджує на мою душу за всіх дочок міста. Мої вороги заповзялися полювати на мене без підстави, як на горобця, убили в ставі моє життя і поставили на мене камінь, — полилася вода на мою голову. Я сказав: Я відкинений.

Господи, я закликав Твоє Ім’я з глибокого ставу. Ти почув мій голос, не сховай Твоїх вух від моєї молитви. Ти наблизився для допомоги мені в день, в який я закликав до Тебе. Ти мені сказав: Не бійся! Господи, ти розсудив суди моєї душі, — Ти визволив моє життя! Господи, Ти побачив мої тривоги, Ти відсудив мій суд. Ти побачив увесь їхній суд, усі їхні задуми щодо мене. Ти почув їхню погорду, усі їхні задуми проти мене, уста тих, що повстали, — проти мене, і їхні намагання проти мене весь день. Поглянь на їхнє сидіння і їхнє вставання. Я — їхня пісня. Господи, віддаси їм відплату, за ділами їхніх рук, віддаси їм охорону серця! Твоє лихо для них, — Ти переслідуватимеш у гніві та вигубиш їх під небом, Господи!

Як потемніє золото і зміниться добре срібло! Порозкидали добре каміння на початку всіх виходів! Шановані сини Сіону, що підняті до золота, які вважаються за глиняний посуд, за діла рук гончаря. І дракони роздягнули груди, накормили своїх малят. Дочки мого народу — на смуток, як горобець у пустелі. Язик немовляти прилип до його горла у спразі. Діти просили хліба, та немає того, хто їм вділяє. - Ті, що їдять вишукані страви, загинули на дорогах; ті, що вигодувані в кармазині, одягнулися гноєм!

І звеличилося беззаконня дочки мого народу понад беззаконня Содому, що був швидко знищений, і не трудилися на нього руки. Його назореї очистилися понад сніг, просвітилися понад молоко, були розпалені понад каміння, їхня частка — частина сапфіра. Їхній вигляд став чорнішим за сажу, не були впізнані у виходах. Їхня шкіра пристала до їхніх костей, вони висохли, стали, наче дерево. Гарніші були покалічені мечем, аніж уражені голодом. Пішли, прошиті плодами полів. Руки милосердних жінок пекли своїх дітей, — були їм у їжу в знищенні дочки мого народу.

Господь завершив Свій гнів, вилив гнів Своєї люті, і запалав вогонь у Сіоні та пожер його основи. Царі землі не повірили, — усі, що живуть у всесвіті, що ворог і гнобитель увійде крізь брами Єрусалима, через гріхи його пророків, неправедності його священиків, що проливають праведну кров посеред нього. Його вартові захиталися на виходах, опоганилися кров’ю у своїй немочі, доторкнулися до їхнього одягу. Відступіть від нечистих, покличте їх, відступіть, відступіть, не доторкайтеся, бо загорілися і захиталися! Скажіть в народах: Не продовжуватимуть поселятися. Їхня частка — Господнє обличчя, не продовжуватиме на них споглядати. Вони не зглянулися на обличчя священиків, не помилували старців.

Ще як ми були, наші очі пропали надаремно, очікуючи нашу допомогу. Ми тільки й визирали за народом, який не спасає. Ми полювали на наших малих, щоб нам не ходити по наших дорогах. Надійшов час наш, сповнилися дні наші, прийшов наш час. Ті, що нас переслідували, стали швидшими за орлів неба, над горами ширяли, у пустелі на нас чатували. Дух нашого обличчя — Господній помазаник, був схоплений в їхніх знищеннях, той, про якого ми сказали: У його тіні житимемо в народах. Радій і веселися, дочко Ідумеї, що живеш на землі. І на тебе прийде Господня чаша, ти оп’янієш і виллєш. Скінчилося твоє беззаконня, дочко Сіону. Не продовжуватиме тебе відселяти. Він навідався до твого беззаконня, дочко Едома, відкрив твої безбожності.

Господи, згадай те, що сталося з нами. Поглянь і подивися на наше приниження. Наш спадок обернувся іншим, наші доми — чужинцям. Ми стали сиротами, немає батька. Наші матері — як вдови. Від наших днів наші дерева в заміну прийшли. Нас переслідують, дихають на нашу шию. Ми стомилися, ми не маємо спокою.

Єгипет дав руку, Ассур — на насичення хлібом. Наші батьки згрішили, їх немає. Ми прийняли наші беззаконня. Раби нами заволоділи, немає того, хто визволяє з їхніх рук. Нашими душами принесемо наш хліб від леза меча пустелі. Наша шкіра від обличчя навали голоду почорніла, як піч. Жінок упокорили в Сіоні, дівчат — у містах Юди. Володарі повішені були за свої руки, старці не були прославлені. Вибрані піднімали жорна, і молоді в колодах послабли. І старців не стало біля брами, і вибрані не співали своїх пісень. Не стало радості нашого серця, наші хороводи обернулися на плач. Упав вінець з нашої голови. Горе ж нам, бо ми згрішили. Через це наше серце стало хворим, тому наші очі стали темними, — за гору Сіон, бо вона була знищена, лисиці пройшлися через неї.

Ти ж, Господи, навіки поселишся, Твій престол — з роду в рід. Невже навіки забудеш про нас, залишиш нас на довгі дні? Поверни нас, Господи, до Себе, і повернемося! І обнови наші дні, як раніше. Адже Ти зовсім відкинув нас, сильно на нас розгнівавшись.