Луки

Оскільки багато хто брався складати розповіді про події, що відбулися в нас,

і як нам передали їх ті, які з самого початку були очевидцями й служителями Слова,

то задумав і я, дослідивши пильно все від початку, написати за порядком тобі, високоповажний Теофіле,

щоб ти переконався в достовірності науки, якої навчився.

У дні Ірода, царя Юдеї, був один священик на ім’я Захарія, з денної черги Авії, та його жінка з дочок Аарона, а ім’я її — Єлизавета.

Вони обоє були праведні перед Богом, бездоганно виконували всі Господні заповіді й настанови.

Та не мали вони дитини, бо Єлизавета була неплідна; обоє постаріли в днях своїх.

Одного разу, коли він за своєю денною чергою служив перед Богом,

за звичаєм священства випало йому ввійти до Господнього храму, щоб кадити.

А весь народ під час кадіння молився знадвору.

І з’явився йому Господній ангел, який стояв праворуч кадильного жертовника.

Захарія, коли побачив, жахнувся, його охопив страх.

Та ангел промовив до нього: Не бійся, Захаріє, тому що молитва твоя почута! Твоя дружина Єлизавета народить тобі сина, і даси йому ім’я Іван.

І буде тобі радість та потіха, і багато хто зрадіє з його народження.

Бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні п’янкого напою не питиме; і наповниться Духом Святим ще з лона своєї матері.

І наверне він багатьох ізраїльських синів до їхнього Господа Бога;

і він ітиме перед Ним у дусі та силі Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, а непокірних — до мудрості праведних, щоби приготувати Господу підготовлений народ.

І промовив Захарія до ангела: Із чого я про це дізнаюся? Адже я старий, та й дружина моя постаріла в днях своїх.

У відповідь ангел сказав йому: Я Гавриїл, — той, хто стоїть перед Богом; мене послано говорити з тобою і благовістити тобі це.

І ось ти будеш мовчати і не зможеш говорити до того дня, поки це збудеться, за те, що ти не повірив моїм словам, які сповняться свого часу!

Люди чекали на Захарію і дивувалися, чому він затримувався у храмі.

Коли він вийшов, то не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що він бачив видіння в храмі, а він говорив до них знаками й залишався німим.

І коли закінчилися дні його служіння, він пішов до свого дому.

А після тих днів його дружина Єлизавета зачала й таїлася п’ять місяців, кажучи:

Так мені вчинив Господь у ці дні, коли зглянувся, щоби зняти мою ганьбу перед людьми.

А на шостому місяці посланий був ангел Гавриїл від Бога до галилейського міста, названого Назаретом,

до діви, зарученої із чоловіком на ім’я Йосиф, із дому Давида, а ім’я діви — Марія.

І, прийшовши до неї, сказав: Радій , сповнена благодаті! Господь з тобою, [благословенна ти між жінками].

Вона стривожилася від цих слів і міркувала, що означало б це привітання.

Та ангел сказав їй: Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога.

І ось, ти зачнеш в утробі й народиш Сина, і даси Йому ім’я Ісус.

Він буде великий і Сином Всевишнього буде названий, і дасть Йому Господь Бог престол Його батька Давида,

і довіку царюватиме в домі Якова, і Його царюванню не буде кінця!

І озвалася Марія до ангела: Як станеться це, коли я чоловіка не знаю?

У відповідь ангел сказав їй: Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього тебе огорне; тому й Святе, Котре народиться, назветься Сином Божим.

Ось і твоя родичка Єлизавета, хоч звуть її неплідною, і та зачала сина у своїй старості; вона вже на шостому місяці;

тому що жодне слово не буває у Бога безсилим!

А Марія промовила: Ось, я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм! І ангел відійшов від неї.

Тими днями Марія, вставши, поспішно пішла в гірську місцевість, до міста Юдиного.

Вона ввійшла в дім Захарії і привітала Єлизавету.

Коли ж почула Єлизавета привітання Марії, заворушилося немовля в її утробі. Єлизавета сповнилася Святим Духом

і вигукнула гучним голосом, промовляючи: Благословенна ти між жінками і благословенний плід твоєї утроби!

І звідки ж мені це, щоби до мене прийшла мати мого Господа?

Бо як почула я твоє привітання, то з радощів заворушилася дитина в моїй утробі.

Блаженна ж та, яка повірила, що здійсниться сказане їй Господом!

А Марія промовила: Величає душа моя Господа,

і радіє дух мій у Бозі, Спасителі моїм,

бо Він зглянувся на покору раби Своєї. Ось, віднині блаженною зватимуть мене всі роди,

бо зробив мені велике Сильний! І святе Ім’я Його,

і милість Його з роду в рід для тих, хто боїться Його.

Він показав силу руки Своєї, розсіяв гордих думками сердець їхніх,

скинув сильних з престолів і підняв покірних,

голодним дав достаток, а багатих відіслав ні з чим.

Пригорнув Ізраїля, слугу Свого, щоби згадати милість,

як і проголосив нашим батькам — Авраамові та роду його аж до віку!

Тож Марія перебула в неї якихось три місяці й повернулася до свого дому.

А Єлизаветі настав час родити; і вона народила сина.

Почули сусіди та її родина, що Господь щедро злив Свою милість на неї, і раділи разом з нею.

Сталося, що восьмого дня прийшли обрізати дитя і хотіли назвати його ім’ям його батька — Захарією.

Та озвалася його мати й сказала: Ні, хай буде названий Іваном!

А їй сказали, що нікого немає в її родині, хто б називався цим ім’ям.

Тож знаками питали його батька, як хотів би його назвати.

Попросивши дощечку, написав слова: Його ім’я — Іван! І всі здивувалися.

У ту мить відкрилися його уста та його язик, і він став говорити, благословляючи Бога.

І страх напав на всіх їхніх сусідів; і по всій гірській околиці Юдеї розповідали про всі ці події.

Усі, хто почув це, брали до свого серця, запитуючи: Ким же буде ця дитина? Бо Господня рука була з нею!

Його батько Захарія наповнився Духом Святим і став пророкувати, промовляючи:

Благословенний Господь, Бог Ізраїля, бо Він відвідав і викупив Свій народ,

Він підніс нам ріг спасіння у домі Свого слуги Давида,

як заповідав устами святих Своїх відвічних пророків,

що спасе нас від наших ворогів і з руки всіх, хто ненавидить нас,

щоб виявити милість нашим батькам і згадати Свій святий Завіт,

Який дотримає клятву, котру Він дав нашому батькові Авраамові,

щоб ми визволилися з руки ворогів і без страху

служили Йому у святості й праведності, доки будемо жити.

І ти, дитино, будеш названа пророком Всевишнього, бо ти йтимеш перед Господом, щоби приготувати Йому дорогу;

щоби дати пізнати Його народові спасіння через прощення їхніх гріхів;

аби через превелике милосердя нашого Бога, в якому нас відвідає Схід з висоти,

освітити тих, які перебувають у темряві та в смертній тіні, і спрямувати наші ноги на дорогу миру!

А дитина росла й міцніла духом, перебуваючи в пустелях до дня свого з’явлення перед Ізраїлем.

І сталося тими днями, що вийшов указ кесаря Августа переписати всю землю.

Цей перепис уперше відбувся, як Сирією володів Кириній.

І йшли всі записатися, кожний до свого міста.

Пішов і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеємом, — бо був він з дому та з роду Давидового, —

записатися з Марією, зарученою з ним [жінкою], яка була вагітна.

І сталося ж так, що коли вони були там, сповнилися дні, щоб їй народити.

І вона народила свого Первістка — Сина, сповила Його й поклала в яслах, оскільки в гостиниці не було для них місця.

А в тій місцевості були пастухи, які вночі перебували в полі та стерегли свою отару.

Аж [ось] Господній ангел став між ними, і слава Господня осяяла їх, і вони були охоплені великим страхом.

Та ангел сказав їм: Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, яка буде для всього народу:

для вас сьогодні в місті Давида народився Спаситель, Який є Христос Господь.

А ось вам ознака: знайдете сповите Немовля, Яке лежить у яслах.

І раптом з’явилася біля ангела сила-силенна небесного війська; вони хвалили Бога і проголошували:

Слава Богові на висоті, а на землі — мир у людях доброї волі!

І сталося, що коли ангели відійшли від них на небо, пастухи почали говорити один одному: Ходімо у Вифлеєм і погляньмо, що там сталося, про що Господь сповістив нам!

Поспішаючи, вони прийшли та знайшли Марію, Йосифа й Немовля, Яке лежало в яслах.

Побачивши, вони розповіли про те, що було сказано їм про цю Дитину.

І всі ті, які чули, здивувалися зі сказаного їм пастухами.

Марія ж зберігала всі ці слова, беручи до свого серця.

А пастухи повернулися, славлячи й вихваляючи Бога за все, що чули та бачили, як їм було сказано.

Як виповнилося вісім днів, — коли мали обрізати Його, — то дали Йому Ім’я Ісус, як проголосив ангел ще перед Його зачаттям в утробі.

І коли, згідно із Законом Мойсея, минули дні очищення, то принесли Його до Єрусалима, щоби поставити перед Господом,

як то записано в Господньому Законі: кожне немовля чоловічої статі, яке є первородним, назветься святим для Господа.

І щоб скласти жертву, згідно зі сказаним у Законі Господнім, — дві горлиці або два молодих голуби.

В Єрусалимі був один чоловік на ім’я Симеон, людина праведна й побожна, який очікував утіхи Ізраїля, і Святий Дух був на ньому.

І було йому обіцяно Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього.

І привів його Дух до храму. Коли батьки внесли Немовля Ісуса, щоби зробити з Ним за законним звичаєм,

він узяв Його на руки, віддав хвалу Богові, та й сказав:

Нині відпускаєш Свого раба, Владико, згідно зі Своїм словом, у мирі,

бо мої очі побачили Твоє Спасіння,

яке Ти приготовив перед обличчям усіх народів:

Світло відкриття для язичників і славу Твого народу Ізраїля!

І Його батько та мати дивувалися тим, що говорилося про Нього.

А Симеон поблагословив їх і сказав Марії, Його матері: Ось, Цей поставлений на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі, як ознака суперечок;

і тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрилися думки багатьох сердець!

І була тут Анна — пророчиця, дочка Фануїла з роду Асира; вона дожила до глибокої старості, а з чоловіком прожила сім років від дівоцтва свого;

вдова вісімдесяти чотирьох років, яка не відходила від храму, служачи вдень і вночі постом та молитвами.

Прийшовши в той час, вона прославляла Господа і говорила про Нього всім, хто чекав на викуплення Єрусалима.

А як виконали все за Законом Господнім, вони повернулися до Галилеї, до свого міста Назарета.

Дитина ж росла й міцніла, сповнюючись мудрості, і благодать Божа була на Ній.

Його батьки щороку ходили в Єрусалим на свято Пасхи.

І коли виповнилося Йому дванадцять років, вони за звичаєм пішли на свято [в Єрусалим].

А як закінчилися дні свята, вони поверталися, а Хлопець Ісус залишився в Єрусалимі; та не знали того Його батьки, [Йосиф і мати].

Вони думали, що Він десь у натовпі. Пройшли день дороги і стали шукати Його поміж родичами та знайомими;

і, не знайшовши, вони повернулися до Єрусалима й там шукали Його.

І сталося, що через три дні знайшли Його в храмі; Він сидів серед учителів, слухав їх та розпитував.

Усі, які слухали, дивувалися з Його розуму та відповідей.

Побачивши Його, вони здивувалися; і мати Його сказала Йому: Дитино, чому Ти нам таке вчинив? Ось Твій батько і я, страждаючи, шукали Тебе.

А Він відповів їм: Чому ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Мого Отця?

Та вони не зрозуміли тих слів, які Він їм сказав.

І пішов Він з ними, і прибув у Назарет, і слухався їх. А Його мати зберігала всі ті слова у своєму серці.

А Ісус набував мудрості, віку та благодаті — у Бога і в людей.

На п’ятнадцятому році панування кесаря Тиверія, коли Юдеєю володів Понтій Пилат, а Ірод був тетрархом Галилеї, його брат Филип — тетрархом Ітуреї та Трахонітського краю, а Лисаній — тетрархом Авілинії,

за первосвящеників Анни й Каяфи, було Боже слово в пустелі до Івана, сина Захарії.

Він пройшов усю околицю Йорданську, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів,

як ото написано в книзі пророцтва пророка Ісаї: Голос того, хто кличе в пустелі: Приготуйте дорогу Господню, вирівняйте стежки Його!

Хай кожна долина наповниться і кожна гора та кожний пагорб понизиться! Нехай криві стежки стануть прямими, а вибоїсті — гладкими дорогами;

і кожна людина побачить Боже спасіння!

Іван казав людям, які приходили хреститися до нього: Роде гадючий, хто навчив вас утікати від майбутнього гніву?

Тож принесіть плоди, гідні покаяння, і не намагайтеся казати собі: Маємо батька Авраама! Бо кажу вам, що Бог може із цього каміння підняти дітей Авраамові.

Адже вже й сокира лежить біля коріння дерев; кожне дерево, яке не приносить доброго плоду, зрубують і вкидають у вогонь!

Запитували його люди, кажучи: Що ж маємо робити?

У відповідь він сказав їм: Хто має дві сорочки, нехай дасть тому, хто не має, а хто має їжу, так само нехай робить!

Прийшли й митники хреститися і запитують його: Учителю, а що нам робити?

А він сказав їм: Нічого більше від того, що встановлене вам, не вимагайте!

Питали його й воїни, кажучи: А ми що маємо робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, не обмовляйте і задовольняйтеся своєю платнею.

Коли народ чекав, і всі роздумували у своїх серцях про Івана, чи він часом не Христос ,

Іван відповідав усім, кажучи: Я хрещу вас водою, але йде дужчий від мене, Якому я не гідний розв’язати ремінців Його взуття; Він буде хрестити вас Духом Святим і вогнем.

У Його руці лопата, щоб очистити Свій тік і зібрати пшеницю до засіків, а полову спалити вогнем невгасимим.

Багато ще й іншого, потішаючи, він благовістив народові.

А тетрарх Ірод, якому Іван докоряв за Іродіяду, дружину його брата, і за все зло, яке зробив Ірод,

до всього додав ще й те, що замкнув Івана у в’язниці.

Сталося ж, коли хрестився весь народ, і коли Ісус, також хрестившись, молився, — розкрилися небеса,

і Дух Святий у тілесному вигляді, як голуб, зійшов на Нього, і почувся голос із неба: Ти — Мій Улюблений Син, у Тобі Моє вподобання.

А Сам Ісус, розпочинаючи, мав років зо тридцять, будучи, як вважали, сином Йосифа, сина Іллі,

сина Маттата, сина Левія, сина Мелхії, сина Янная, сина Йосифа,

сина Маттатія, сина Амоса, сина Наума, сина Еслія, сина Нангея,

сина Маата, сина Маттатія, сина Семія, сина Йосиха, сина Йоди,

сина Йоанана, сина Рисія, сина Зоровавеля, сина Салатиїла, сина Нирія,

сина Мелхія, сина Аддія, сина Косама, сина Елмадама, сина Іра,

сина Ісуса, сина Еліезера, сина Йорима, сина Маттата, сина Левія,

сина Симеона, сина Юди, сина Йосифа, сина Йонама, сина Еліякима,

сина Мелея, сина Мени, сина Маттата, сина Натама, сина Давида,

сина Єссея, сина Овида, сина Вооза, сина Сали, сина Наассона,

сина Амінадава, сина Админа, сина Арнія, сина Есрома, сина Фареса, сина Юди,

сина Якова, сина Ісаака, сина Авраама, сина Тари, сина Нахора,

сина Сируха, сина Рагава, сина Фалека, сина Евера, сина Сали,

сина Каїнама, сина Арфаксада, сина Сима, сина Ноя, сина Ламеха,

сина Матусала, сина Еноха, сина Ярета, сина Малелеїла, сина Каїнама,

сина Еноса, сина Сита, сина Адама — сина Бога.

Ісус, сповнений Духа Святого, повернувся з-над Йордану, і Дух повів Його в пустелю;

сорок днів він був спокушуваний дияволом. І не їв нічого в ті дні, і коли вони скінчилися, Він зголоднів.

І сказав Йому диявол: Якщо Ти — Син Божий, скажи цьому каменеві, щоби став хлібом!

Та Ісус йому відповів: Написано, що не самим хлібом житиме людина, [але кожним Божим словом].

І [диявол], повівши Його [на високу гору], показав Йому на мить усі царства світу,

і сказав Йому диявол: Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передано, і я, кому тільки хочу, тому й даю її;

отже, коли Ти поклонишся переді мною, то все це буде Твоїм!

А Ісус у відповідь сказав йому: [Іди геть від Мене, сатано!] Написано: Господу, Богові своєму, поклонятимешся і Йому одному служитимеш!

Повів Його в Єрусалим, і поставив на краю храмового даху, та сказав Йому: Якщо Ти — Син Божий, кинься звідси додолу,

бо написано: Своїм ангелам накаже про Тебе, щоби берегли Тебе,

і вони на руках понесуть Тебе, аби Ти часом не спіткнувся об камінь Своєю ногою!

А Ісус у відповідь промовив йому: Сказано: Не спокушуватимеш Господа, Бога Свого!

Закінчивши всі спокушування, диявол залишив Його до часу.

Ісус повернувся в силі Духа до Галилеї. Чутка про Нього розійшлася по всій околиці.

Він навчав у їхніх синагогах, і всі Його прославляли.

І прибув Він у Назарет, де був вихований, увійшов за Своєю звичкою в день суботній до синагоги та встав, щоби читати.

Дали Йому книгу пророка Ісаї. І, розгорнувши книгу, Він знайшов місце, де було написано:

Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене [зціляти розбитих серцем], проповідувати полоненим визволення, сліпим — прозріння, і пригноблених відпустити на волю;

звіщати рік Господнього помилування!

Згорнувши книгу, Він віддав її слузі, та й сів, а очі всіх у синагозі пильно стежили за Ним.

І Він почав говорити до них: Сьогодні, коли ви чуєте, виконалося це Писання.

Усі були свідками Йому, дивуючись словам благодаті, які линули з Його уст. Тож вони казали: Хіба це не син Йосифа?

А Він промовив до них: Напевно, скажете Мені цю приказку: Лікарю, оздоров самого себе! Зроби й тут, на Своїй батьківщині, те, що, чули ми, сталося в Капернаумі.

І Він промовив: Запевняю вас, що жодний пророк не приймається на своїй батьківщині.

Запевняю вас, що багато вдів було у дні Іллі в Ізраїлі, коли небо замкнулося на три роки й шість місяців, і був тоді великий голод по всій землі.

Та до жодної з них Ілля не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську — до жінки-вдови.

І багато було прокажених за пророка Елісея в Ізраїлі, але ніхто з них не очистився, тільки Неєман — сирієць!

Почувши це, усі в синагозі сповнилися гнівом.

І, вставши, вигнали Його геть з міста, і повели Його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб Його з неї скинути;

та Він, пройшовши поміж ними, віддалився.

І прийшов Він у Капернаум, місто галилейське, і навчав їх щосуботи.

І дивувалися з Його вчення, бо слова Його мали владу.

А в синагозі був чоловік, який мав нечистого духа — демона. І він закричав гучним голосом:

Облиш! Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Чи Ти прийшов вигубити нас? Я знаю, хто Ти, — Святий Божий!

Та Ісус заборонив йому, кажучи: Замовкни й вийди з нього! І демон, кинувши його на саму середину, вийшов з нього, зовсім не заподіявши йому шкоди.

І всіх охопив жах. І вони говорили одне одному, кажучи: Що це за вчення, яке владою і силою наказує нечистим духам, і вони виходять?

І розходилася чутка про Нього по всіх місцях околиці.

Вийшовши із синагоги, Він увійшов у дім Симона. А Симонова теща була у великій гарячці. І Його просили за неї.

Ставши над нею, Він наказав гарячці, і вона залишила її. Відразу ж, уставши, вона служила їм.

Коли ж заходило сонце, усі, які мали хворих на різні недуги, приводили їх до Нього, а Він, покладаючи на кожного з них руки, оздоровляв їх.

З багатьох виходили біси, викрикуючи й гукаючи: Ти — Син Божий! Та Він їм забороняв і не давав говорити, бо вони знали, що Він Христос.

Коли ж настав день, Він вийшов і пішов у пустинне місце. А люди шукали Його, і коли знайшли, стримували Його, щоб Він не залишав їх.

Та Він сказав їм: І іншим містам Мені належить благовістити Боже Царство, бо на те Я посланий.

І Він проповідував по юдейських синагогах.

Сталося так, що коли натовп, аби слухати Боже слово, тіснив Його, а Він стояв біля Генісаретського озера,

то побачив два причалені до берега човни. Рибалки, відійшовши від них, полоскали сіті.

Увійшовши до одного із човнів, який належав Симонові, велів йому трохи відплисти від берега. Він сів і навчав людей із човна.

Коли ж перестав навчати, Він промовив до Симона: Відпливи на глибину і закинь сіті для риболовлі!

А Симон у відповідь сказав [Йому]: Наставнику, цілу ніч ми трудилися, але нічого не піймали, та за словом Твоїм закину сіті!

І, зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж їхні сіті почали рватися.

Тож вони дали знак друзям у другому човні, щоби прийшли їм допомогти. І вони прийшли й наповнили обидва човни, так що ті стали потопати.

Побачивши це, Симон-Петро припав до колін Ісуса, промовляючи: Відійди від мене, бо я грішний чоловік, Господи!

Бо від кількості риби, що вони наловили, жах охопив його й усіх, хто був з ним,

також і Якова, і Івана, синів Зеведеєвих, які були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: Не бійся — відтепер ти будеш ловити людей!

І, витягнувши човни на землю, вони залишили все і пішли за Ним.

І сталося так, що коли Він був в одному з міст, то ось чоловік, весь у проказі, побачивши Ісуса, упав долілиць і благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, то можеш мене очистити!

Простягнувши руку, Він доторкнувся до нього й промовив: Хочу, стань чистим! І враз проказа зійшла з нього.

І велів йому нікому про це не казати.
— Але йди, — промовив Він, — покажися священикові, принеси за своє очищення так, як наказав Мойсей, — для свідчення їм!

Однак чутка про Нього розійшлася далеко, і сходилося багато людей, щоби послухати й оздоровитися [в Нього] від своїх недуг.

А Він відходив у пустинні місця і молився.

І сталося одного дня, коли Він навчав, сиділи фарисеї і законовчителі, які поприходили з усіх сіл галилейських і юдейських та з Єрусалима; і сила Господня була в Ньому, щоб оздоровляти.

І ось люди принесли на носилках чоловіка, який був паралізований, і намагалися внести його й покласти перед Ним.

І, не знайшовши, як пронести його крізь натовп, вони вилізли на дах, та й крізь черепицю опустили його з носилками на середину перед Ісусом.

Побачивши їхню віру, Він сказав: Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи!

І книжники та фарисеї почали міркувати, кажучи: Хто ж Він, що говорить таку богозневагу? Хто може прощати гріхи, крім Самого Бога?

Пізнавши їхні думки, Ісус сказав їм у відповідь: Що ви роздумуєте у ваших серцях?

Що легше: сказати «прощаються тобі твої гріхи», чи сказати «встань і ходи»?

Але щоб ви знали, що Син Людський має на землі владу прощати гріхи! І сказав паралізованому: Кажу тобі, встань, візьми свою постіль і йди до свого дому!

І враз уставши перед ними, він узяв те, на чому лежав, і пішов до свого дому, прославляючи Бога.

А всіх охопив жах; вони славили Бога, сповнені страхом, кажучи: Неймовірне ми бачили сьогодні!

Після цього Він вийшов і побачив митника на ім’я Левій, який сидів на митниці, та й сказав йому: Іди за мною.

Залишивши все, той устав і пішов слідом за Ним.

Левій справив для Нього велику гостину у своєму домі; була там велика група митників та інших, які сиділи з Ним при столі.

А книжники та фарисеї нарікали на Його учнів, кажучи: Чому ви їсте і п’єте з митниками та грішниками?

А Ісус у відповідь їм сказав: Лікаря потребують не здорові, а хворі.

Я прийшов закликати до покаяння не праведних, а грішних.

Вони ж відказали Йому: Учні Івана часто постять і моляться, учні фарисеїв також, а Твої їдять і п’ють!

Він промовив до них: Чи можете ви змусити постити весільних гостей, доки молодий з ними?

Але прийдуть дні, коли молодого заберуть від них, тоді в ті дні й поститимуть!

І Він розповів їм притчу, що ніхто, відірвавши кусок нового одягу, не пришиває до старого одягу, бо і нове порве, і до старого не згодиться латка з нового.

І ніхто не вливає молодого вина в старі бурдюки, бо молоде вино прорве бурдюки — і само виллється, і бурдюки пропадуть.

Але молоде вино треба вливати до нових бурдюків, [тоді те і друге збережеться].

І ніхто, покуштувавши старого, не схоче молодого, бо скаже: Старе краще!

Сталося так, що в суботу Він ішов через засіяні лани, і Його учні зривали колосся та, розтираючи руками, їли.

А деякі фарисеї запитали: Чому робите те, чого не годиться [робити] в суботу?

У відповідь Ісус сказав їм: Хіба ви не читали про те, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, хто був з ним?

Як увійшов він до Божого дому, то взяв хліби покладання, яких не годиться їсти, хіба тільки самим священикам; він сам їв і дав тим, котрі були з ним?

І додав: Син Людський є Володарем [і] суботи!

І сталося іншої суботи, коли ввійшов Він до синагоги й навчав, був там чоловік, який мав суху праву руку.

Книжники й фарисеї стежили, чи в суботу Він буде оздоровляти, аби знайти звинувачення проти Нього.

А Він знав їхні думки й сказав чоловікові, який мав суху руку: Підведися і стань посередині. Той підвівся і став.

Ісус же промовив до них: Запитаю вас: що годиться в суботу — добро робити чи зло робити, душу спасти чи погубити?

Поглянувши на них усіх, сказав йому: Простягни свою руку! Той зробив, і рука його стала [здоровою, як і друга].

А вони сповнилися люттю і змовлялися один з одним, що ж зробити з Ісусом.

Сталося тими днями, що Він вийшов на гору помолитися і провів цілу ніч у молитві до Бога.

А коли настав день, Він покликав Своїх учнів, вибравши з них дванадцятьох, яких і назвав апостолами:

Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Филипа й Вартоломія,

Матвія і Хому, Якова Алфеєвого й Симона, званого Зилотом ,

Юду Якового та Юду Іскаріотського, який став зрадником.

Зійшовши, Він став з ними на рівному місці; також була велика юрба Його учнів та безліч народу з усієї Юдеї і Єрусалима, і з приморського Тира й Сидона,

які посходилися послухати Його й зцілитися від своїх недуг, а також ті, хто страждав від нечистих духів, — і оздоровлялися.

І кожний з натовпу намагався доторкнутися до Нього, бо з Нього виходила сила й оздоровляла всіх.

А Він, поглянувши на Своїх учнів, почав говорити: Блаженні вбогі, бо ваше є Царство Боже.

Блаженні голодні тепер, тому що ви насититеся. Блаженні ви, котрі плачете тепер, бо ви втішитеся.

Блаженні ви, коли люди ненавидітимуть вас, коли відлучать вас і ганьбитимуть, коли знеславлять ваше ім’я через Сина Людського.

Радійте того дня і веселіться, бо ось нагорода ваша велика на небі, адже так само чинили пророкам їхні батьки.

Та горе вам, багатії, бо ви вже маєте вашу втіху.

Горе вам, ситим тепер, тому що будете голодні. Горе вам, котрі смієтеся тепер, бо ви будете ридати і плакати.

Горе, коли будуть хвалити вас усі люди, адже так само робили з лжепророками їхні батьки.

Але вам, хто слухає, кажу: Любіть ворогів ваших; добро робіть тим, які ненавидять вас;

благословляйте тих, які проклинають вас; моліться за тих, які кривдять вас.

Тому, хто б’є тебе по щоці, підстав і другу, а від того, хто забирає в тебе одяг, не борони й сорочки.

Кожному, хто просить у тебе, — дай, а від того, хто забирає твоє, — не домагайся.

Як хочете, щоби чинили вам люди, — чиніть [і ви] їм так само.

А коли любите тих, хто любить вас, то яка вам благодать? Адже й грішники люблять тих, які їх люблять.

І коли добро чините тим, хто вам робить добро, яка вам благодать? Адже й грішники те саме чинять.

Коли позичаєте тим, від яких сподіваєтесь одержати, яка вам благодать? Грішники також позичають грішникам, щоб одержати стільки ж.

Тож любіть ворогів своїх, робіть добро, позичайте, нічого не очікуючи, — і буде вам велика нагорода: ви будете синами Всевишнього, тому що Він є добрий і до невдячних, і до злих.

Будьте милосердними, як і ваш Отець милосердний.

Також не судіть — і не будете суджені; не осуджуйте, щоб не бути осудженими. Прощайте — і проститься вам;

давайте — і дасться вам; міру добру, натоптану, струснуту й переповнену дадуть вам у поділ. Бо якою мірою ви міряєте, такою ж відміряється вам.

І Він розповів їм притчу: Чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму?

Учень не вищий за вчителя, але, вдосконалившись, кожний стане, як його вчитель.

Чому бачиш скалку, яка в оці брата твого, а колоди, яка у твоєму оці, не помічаєш?

[Або] як можеш сказати братові своєму: Брате, дозволь я вийму скалку з твого ока! — а не бачиш тієї колоди, яка у твоєму оці? Лицеміре, вийми спочатку колоду з власного ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.

Адже немає доброго дерева, яке родило б поганий плід, ані поганого дерева, яке родило би добрий плід.

Бо кожне дерево пізнається зі свого плоду; з терену не збирають смокви, а з глоду не збирають винограду.

Добра людина з доброго скарбу [свого] серця виносить добро, а погана — зі злого [скарбу свого серця] виносить зло, бо чим переповнене серце, те промовляють уста!

Чому Мене кличете: Господи, Господи! — а не робите того, що Я кажу?

Кожний, хто приходить до Мене і слухає слово Моє та виконує його, — скажу вам, до кого він подібний:

він подібний до людини, яка будує дім, котра викопала, поглибила і поклала основу на скелі; коли сталася повінь, підступила ріка до цього дому, та не змогла зрушити його, бо він був добре збудований.

А той, хто почув і не виконав, подібний до людини, яка збудувала дім на землі — без основи. І підступила до нього ріка, дім відразу завалився, — велика стала з нього руїна!

Коли Він закінчив усі Свої слова до людей, які слухали Його, то пішов у Капернаум.

Раб одного сотника, яким той дорожив, тяжко занедужав і вмирав.

Коли почув про Ісуса, послав до Нього юдейських старших, благаючи, щоби прийшов і врятував його раба.

Прийшовши до Ісуса, вони благали Його ревно, кажучи: Він гідний того, щоб Ти йому це зробив,

бо любить наш народ і синагогу нам збудував.

Ісус пішов з ними. Коли вже був недалеко від дому, сотник послав [до Нього] друзів, щоб сказали йому: Господи, не трудися, бо я не достойний, щоб Ти зайшов під мій дах;

тому я не вважав себе гідним прийти до Тебе. Але скажи слово — і видужає мій слуга.

Адже і я людина підвладна, і воїнів маю підлеглих; кажу одному: Іди, — і він іде, а іншому: Прийди, — і він приходить, а рабові своєму: Зроби це, — і він робить.

Почувши це, Ісус здивувався і, обернувшись до натовпу, який ішов за Ним, промовив: Кажу вам: навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри!

Коли посланці повернулися додому, знайшли [хворого] раба здоровим.

Після цього Він пішов до міста, яке зветься Наїн. І сталося, що з Ним ішли [численні] Його учні та багато людей.

Коли Він наблизився до міської брами, виносили мертвого — єдиного сина в матері, яка була вдовою; було з нею багато людей з міста.

Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: Не плач!

Підійшовши, Він доторкнувся до мар; ті, які несли, стали. І Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань!

Мертвий підвівся і почав говорити. Тож Ісус віддав його матері.

А всіх охопив страх. І вони прославляли Бога, кажучи: Великий пророк з’явився між нами, і Бог відвідав Свій народ!

І розійшлася ця мова про Нього по всій Юдеї та по всій країні.

І сповістили Івана його учні про все це. Тож покликавши двох зі своїх учнів, Іван

послав їх до Господа запитати: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам чекати на іншого?

Прийшовши до Нього, мужі сказали: Іван Хреститель послав нас до Тебе запитати, чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам чекати на іншого?

Саме тоді Він оздоровив багатьох від недуг та мук і від злих духів, і багатьом сліпим повернув зір.

Тож Він сказав їм у відповідь: Ідіть і сповістіть Іванові, що ви побачили й почули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Євангеліє;

блаженний той, хто через Мене не спокуситься!

А коли Іванові посланці відійшли, Він почав говорити про Івана до натовпу: На що ви ходили дивитися в пустелю? На колиханий вітром очерет?

То на що ж ви ходили дивитися? Може, на людину, вдягнену в м’які шати? Але ті, котрі одягаються пишно та розкішно, живуть у царських палацах.

На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, ніж на пророка!

Він той, про кого написано: Ось Я посилаю ангела Мого перед обличчя Твоє, який приготує Твою дорогу перед Тобою!

Кажу вам, що з-поміж народжених від жінок немає більшого від Івана, але найменший у Царстві Божому більший за нього!

Весь народ і митники, почувши, визнали правоту Бога й охрестилися Івановим хрещенням,

а фарисеї та законники відкинули задум Божий для них — не були хрещені ним.

Тож з ким порівняю людей цього роду? До кого вони подібні?

Подібні вони до дітей, які сидять на майданах і гукають одне одному, кажучи: Ми вам грали, а ви не танцювали; ми голосили, а ви не плакали!

Прийшов Іван Хреститель, який не їсть хліба і не п’є вина, а ви кажете: Він біса має.

Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, а ви кажете: Цей Чоловік ненажера і п’яниця, приятель митників і грішників.

Тож виправдалася мудрість усіма своїми дітьми.

Один із фарисеїв просив Його, щоб Він поїв з ним. Увійшовши до дому фарисея, Він сів до столу.

А жінка, яка була в місті, грішниця, довідавшись, що Він сидить при столі в домі фарисея, принесла в алебастровій посудині миро;

вона ззаду припала до Його ніг і, плачучи, почала обмивати Його ноги слізьми та обтирати волоссям своєї голови, і цілувала Його ноги та мастила миром.

Побачивши це, фарисей, котрий запросив Його, міркував собі й казав: Коли б Він був пророком, то знав би, хто і яка ця жінка, яка доторкається до Нього, — що вона грішниця!

Ісус у відповідь промовив до нього: Симоне, маю тобі щось сказати. А той промовив: Кажи, Учителю!

Були в одного лихваря два боржники: один був винен п’ятсот динаріїв , а другий — п’ятдесят.

Оскільки вони не могли віддати, то обом подарував. Отже, котрий з них більше любитиме його?

У відповідь Симон сказав: Думаю, що той, якому більше подарував. І Він сказав йому: Правильно ти розсудив.

Обернувшись до жінки, Він сказав Симонові: Чи ти бачиш цю жінку? Я ввійшов до твого дому, а ти води на Мої ноги не дав, а вона слізьми полила Мені ноги й волоссям своїм обтерла.

Поцілунку Мені ти не дав, а вона, відколи ввійшов Я, не перестає цілувати Мої ноги.

Голови Моєї ти олією не намастив, а вона миром намастила Мої ноги.

Через те кажу тобі: Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюбила, а кому мало прощається, той мало любить!

А до неї Він промовив: Прощаються твої гріхи!

Ті, хто сидів при столі, почали міркувати собі: Хто ж Він, що й гріхи прощає?

Він же сказав жінці: Твоя віра спасла тебе; іди в мирі!

І сталося, що після того Він проходив містами й селами, проповідуючи і звіщаючи Царство Боже. А з Ним було дванадцять

та деякі жінки, які були оздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів,

Іванна, дружина Хузи, прибічника Ірода, Сусанна і багато інших, які служили Йому зі свого майна.

Коли ж зібрався великий натовп і з усіх міст поприходили до Нього, Він розповів притчу:

Вийшов сіяч сіяти своє зерно. Коли сіяв його, одне впало при дорозі й було витоптане, і птахи небесні визбирали його.

А друге впало на каміння та, зійшовши, всохло, бо не мало вологи.

Інше впало серед терня, і як виросло терня, то заглушило його.

Ще інше впало в добру землю і, зійшовши, дало врожай у сто разів. Кажучи це, Він наголосив: Хто має вуха, щоб слухати, — нехай слухає!

Учні ж запитували Його, [кажучи]: Що означає ця притча?

А Ісус відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим — у притчах, щоби дивилися — і не бачили, щоби слухали — і не розуміли.

Ось що означає ця притча: Зерно — то Слово Боже.

А що при дорозі, — це ті, які почули, та потім приходить диявол і забирає Слово з їхнього серця, щоб не повірили й не спаслися.

А що на камені, — це ті, хто тільки почує, з радістю приймає Слово; але вони кореня не мають, до часу вірять, а під час випробування відступають.

А що в терня впало, — це ті, які почули, але, обтяжені клопотами, багатством та життєвими насолодами, відходять і не дозрівають.

А те, що на добрій землі, — це ті, хто, почувши Слово щирим і добрим серцем, бережуть і приносять плід у терпінні.

Запаливши світильник, ніхто не накриває його посудиною і не ставить під ліжко, але ставить на свічник, щоб ті, які входять, бачили світло.

Адже немає прихованого, що не стане явним, і немає таємного, що не стане відомим і не виявиться.

Тож уважайте, як ви слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, то й те, що начебто має, забереться від нього!

Прийшли ж до Ісуса Його мати й брати та не могли доступитися до Нього через натовп.

І сповістили Йому: Твоя мати і Твої брати стоять осторонь і бажають побачити Тебе.

А Він у відповідь сказав їм: Моя мати й Мої брати — це ті, котрі слухають Слово Боже й виконують.

Сталося, що одного дня Він та Його учні ввійшли до човна, і Він сказав їм: Перепливімо на другий бік озера! І вони відпливли.

Коли вони пливли, Ісус заснув. І здійнялася на озері буря з вітром; вода заливала їх, і вони були в небезпеці.

Тож вони підійшли й розбудили Його, кажучи: Учителю, Учителю, ми гинемо! А Він, підійнявшись, наказав бурі й хвилям, — і вони стихли, і настала тиша.

Він же сказав їм: Де ваша віра? Злякавшись, вони дивувалися і говорили один одному: Ким же є Він, що й вітрам наказує, і воді, а вони слухають Його?

І припливли вони до землі Герасинської, яка напроти Галилеї.

А коли Він ступив на суходіл, зустрів їх один чоловік із міста, якого впродовж багатьох років мучили демони: він не носив одягу і мешкав не в домі, а в гробницях.

Побачивши Ісуса, він вигукнув, припав до Нього і гучним голосом прокричав: Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч Ти мене!

Бо Ісус наказав нечистому духові вийти з того чоловіка. Тривалий час він хапав його, — його в’язали залізними ланцюгами й путами, стерегли, але він розривав кайдани, будучи гнаний бісом по пустелях.

Ісус його запитав, [кажучи]: Як тебе звати? Той відповів: Легіон! Бо багато бісів увійшло в нього.

І просили Його, щоб не наказував їм іти до безодні.

А було там велике стадо свиней, яке паслося на горі. І вони благали Його, щоб наказав їм увійти в них. І Він дозволив їм.

Біси ж, вийшовши із чоловіка, перейшли у свиней. І кинулося стадо з кручі в озеро, і утопилося.

А пастухи, побачивши те, що сталося, повтікали й сповістили в місті й по селах.

І люди вийшли побачити те, що сталося; вони прийшли до Ісуса і знайшли чоловіка, з якого вийшли біси: він сидів одягнений, при розумі, біля ніг Ісуса — і налякалися,

бо ті, які бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий.

І попросили Його всі люди Герасинської землі відійти від них, бо були охоплені великим страхом. Він увійшов до човна й повернувся.

Той же чоловік, з якого вийшли біси, просив Його, щоби бути з Ним. Та Він відіслав його, кажучи:

Повернися до свого дому й розкажи, що для тебе зробив Бог. І він пішов, розголошуючи по всьому місту, що зробив для нього Ісус.

Коли ж Ісус повернувся, натовп зустрів Його, бо всі чекали на Нього.

І ось прийшов чоловік на ім’я Яір, який був старшим у синагозі. Він, припавши до ніг Ісуса, благав Його зайти до його дому,

бо мав єдину дочку, років зо дванадцять, і вона помирала. Коли Він ішов, натовп тіснив Його.

А жінка, яка хворіла на кровотечу дванадцять років, котра віддала лікарям усе майно, однак ніхто не міг її вилікувати,

підійшовши ззаду, доторкнулася до краю Його одягу. І вмить спинилася її кровотеча.

А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро [і ті, хто з ним], сказали: Наставнику, люди товпляться навколо Тебе і тіснять, [а Ти питаєш: Хто той, який доторкнувся до Мене?]

Ісус же сказав: Доторкнувся до Мене хтось, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене.

А жінка, побачивши, що не втаїться, з тремтінням підійшла і впала перед Ним, розповідаючи перед усім народом, чому вона доторкнулася до Нього і як умить стала здоровою.

Він же сказав їй: Дочко, віра твоя спасла тебе; іди в мирі!

Коли він ще говорив, прийшов хтось від старшого синагоги, кажучи [йому]: Твоя дочка померла; не турбуй Учителя!

А Ісус, почувши це, відповів: Не бійся, тільки віруй, і вона буде здорова!

Прийшовши в дім, Він нікому не дозволив з Ним увійти, тільки Петрові, Іванові, Якову та батькові й матері дитини.

Усі плакали й голосили над нею. Він же сказав: Не плачте, вона не померла, але спить!

Та вони почали глузувати з Нього, бо знали, що вона померла.

А Він, [вигнавши всіх і] взявши її за руку, сказав: Дівчино, встань!

І повернувся до неї дух, і вона вмить воскресла. І звелів Ісус дати їй їсти.

Її батьки були сильно вражені, та Він наказав нікому не розповідати про те, що сталося.

А коли покликав дванадцятьох, то дав Він їм силу і владу над усіма бісами та оздоровляти від хвороб.

І послав Він їх проповідувати Боже Царство й оздоровляти недужих.

І сказав Він їм: Нічого не беріть у дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні грошей, ні двох одежин не майте.

І в який лише дім увійдете, там залишайтеся й звідти відходьте.

А як хто не прийме вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть пил з ваших ніг — на свідчення проти них.

Розійшовшись, вони ходили по селах, звіщаючи Євангеліє та оздоровлюючи всюди.

Ірод, тетрарх, почув про все, що сталося [через Нього], і бентежився, бо дехто казав, ніби це Іван устав із мертвих;

інші — що це Ілля з’явився; ще інші — що воскрес один із давніх пророків.

Тоді Ірод сказав: Іванові я відтяв голову; хто ж такий Оцей, про Кого я чую таке? І намагався побачити Його.

Повернувшись, апостоли розповідали Йому, що вони зробили. Забравши їх, Він усамітнився [у відлюдному місці] біля міста, що зветься Витсаїда.

Люди, довідавшись, пішли за Ним. І прийнявши їх, Він розповідав їм про Боже Царство й оздоровляв тих, котрі потребували оздоровлення.

День уже почав згасати. Дванадцятеро, підійшовши, сказали Йому: Відпусти людей, щоби пішли і розійшлися по довколишніх селах та по хуторах і знайшли їжу, бо ми тут у безлюдному місці!

А Він сказав їм: Дайте ви їм їсти! Вони відповіли: Немає в нас нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин; хіба підемо та купимо їжу для всього цього народу.

Було ж чоловіків десь близько п’яти тисяч. Та Він сказав Своїм учням: Розсадіть їх рядами по п’ятдесят!

І зробили так, і розсадили всіх.

Узявши п’ять хлібів та дві риби, Він звернув погляд до неба, поблагословив їх, поламав і давав учням, щоби поклали перед людьми.

І вони поїли, і наситилися всі, а із залишених кусків назбирали дванадцять кошиків.

І сталося, коли Він молився на самоті й з Ним були учні, Він запитав їх, кажучи: За кого Мене вважають люди?

Вони у відповідь сказали: Деякі — за Івана Хрестителя, інші — за Іллю, а ще інші — за одного з давніх пророків, який воскрес.

Він же запитав їх: А ви за кого Мене вважаєте? Петро ж у відповідь сказав: За Христа Божого!

Та Він, заборонивши їм, наказав нікому не розповідати цього,

пояснивши, що Син Людський має багато постраждати, і буде відкинений старшими, первосвящениками й книжниками, і буде вбитий, і воскресне третього дня.

А до всіх Він промовив: Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, бере свій хрест щоденно й іде слідом за Мною.

Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той спасе її.

Адже що з того скористає людина, коли придбає весь світ, а погубить або знищить саму себе?

Бо хто посоромиться Мене й Моїх слів, того Людський Син посоромиться, коли прийде у Своїй славі, у славі Свого Отця і святих ангелів.

Запевняю вас, що деякі з присутніх тут не зазнають смерті, доки не побачать Божого Царства!

Через вісім днів після цих слів Він узяв Петра, Івана і Якова та піднявся на гору помолитися.

І сталося, що під час молитви вигляд Його обличчя змінився, а Його одяг став білим та блискучим.

І ось, два мужі розмовляли з Ним: були то Мойсей та Ілля,

котрі з’явилися у славі й говорили про відхід Його, який мав статися в Єрусалимі.

Петро й інші були зморені сном, а прокинувшись, побачили Його славу та обох мужів, які стояли з Ним.

І сталося, коли відходили ті від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути! Поставимо три намети: один Тобі, один Мойсеєві, один Іллі! Він не знав, що говорить.

Коли він ще говорив, з’явилася хмара й оповила їх; вони ж злякалися, як ті увійшли в хмару.

І почувся голос із хмари, який промовляв: Це Син Мій Вибраний — Його слухайтеся!

Коли залунав цей голос, Ісус залишився Сам. А вони мовчали й нікому в ті дні нічого не розповідали про те, що побачили.

Сталося наступного дня, як зійшли вони з гори, зустрів Його великий натовп.

І ось чоловік з натовпу закричав, гукаючи: Учителю, благаю Тебе зглянутись на мого сина, бо одинак він у мене!

А ото дух хапає його, він раптово кричить, кидається з піною. І, вимучивши його, насилу відходить від нього;

благав я учнів Твоїх, щоб вигнали його, але не змогли!

У відповідь Ісус сказав: О, роде невірний і розбещений, доки Я буду з вами й терпітиму вас? Приведи сюди свого сина!

Коли він ще йшов, кинув його і затряс ним біс. Та Ісус пригрозив нечистому духові, оздоровив дитину і віддав батькові.

І всі дивувалися з величі Божої. Коли ще всі захоплювалися тим, що робив Ісус, Він сказав Своїм учням:

Вкладіть до своїх вух такі слова: Людський Син має бути переданий у руки людей!

Вони не розуміли цього, бо були закритими ці слова, щоби збагнути їх. Та боялися запитати Його про ці слова.

І спало їм на думку: Хто з них був би найбільший?

А Ісус, знаючи задум їхнього серця, взяв дитину, поставив її коло Себе

і сказав їм: Хто прийме цю дитину в Моє Ім’я, той і Мене приймає, а як хто Мене прийме, той приймає Того, Хто Мене послав, бо хто найменший між вами, той великий!

У відповідь Іван сказав: Наставнику, бачили ми одного, хто Твоїм Ім’ям виганяв бісів, а ми забороняли йому, бо він не ходить з нами.

Та Ісус сказав йому: Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас!

І сталося, що коли наближалися дні Його відходу, Він твердо постановив іти в Єрусалим.

І Він послав вісників перед Собою. І, вирушивши, вони прибули до самарійського села, щоби приготувати Йому ночівлю.

А ті не прийняли Його, бо Він ішов до Єрусалима.

І, побачивши це, учні Яків та Іван сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і знищив їх [так, як зробив Ілля]?

Та, повернувшись до них, Він заборонив їм [і сказав: Не знаєте, якого ви духа, адже Людський Син прийшов не губити людські душі, а спасати їх].

І Він пішов до іншого села.

А в дорозі, коли вони йшли, один сказав Йому: Я піду за Тобою, куди тільки Ти підеш, [Господи]!

Та Ісус відповів йому: Лисиці мають нори, а птахи небесні — гнізда; Син же Людський не має де й голови прихилити.

До іншого Він промовив: Іди за мною. А той відповів: Господи, дозволь мені спочатку піти й поховати свого батька.

Та Він сказав йому: Залиши мертвим ховати своїх мерців, а ти йди та сповіщай Боже Царство!

А інший сказав: Я піду за Тобою, Господи, але спочатку дозволь мені попрощатися з домашніми.

Ісус же відповів йому: Жодний з тих, хто поклав руку на плуг і озирається назад, не годиться для Божого Царства.

Після того призначив Господь інших сімдесят двох і послав їх по два попереду Себе до кожного міста й місцевості, куди Сам мав іти.

І Він промовив до них: Жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнив, щоби послав робітників на Свої жнива.

Ідіть: Я посилаю вас, як ягнят між вовків!

Не беріть ні торби, ні палиці, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте.

До якого тільки дому ввійдете, спочатку кажіть: Мир цьому дому!

І коли буде там син миру, спочине на ньому мир ваш; коли ж ні, — до вас повернеться.

У тому ж домі перебувайте, їжте й пийте, що там є, бо робітник гідний своєї платні. Не переходьте з дому в дім.

І в яке тільки місто ввійдете, і де приймуть вас, їжте те, що покладуть вам;

оздоровляйте недужих, які там є, кажіть їм: Наблизилося до вас Боже Царство!

А коли в якесь місто прийдете і вас не приймуть, вийдіть на вулицю його, та й скажіть:

Навіть пил із вашого міста, що припав нам до ніг, струшуємо. Але знайте: наблизилося [до вас] Боже Царство!

Кажу вам, що жителям Содома того дня буде легше, ніж тому місту.

Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Витсаїдо: бо якби в Тирі й Сидоні сталися чудеса, які сталися у вас, вони вже давно покаялися б, сидячи у волосяниці та в попелі.

Однак Тиру й Сидону на суді буде легше, ніж вам.

А ти, Капернауме, хіба до неба піднесешся? До аду зійдеш!

Хто слухає вас, — той Мене слухає, а хто гордує вами, — Мною гордує; хто ж гордує Мною, — гордує Тим, Хто послав Мене.

Повернулися сімдесят два з радістю, кажучи: Господи, навіть біси коряться нам через Твоє Ім’я!

А Він сказав їм: Бачив Я сатану, який, наче блискавка, з неба впав.

Ось дав Я вам владу наступати на зміїв і скорпіонів, на всю ворожу силу, — і ніщо вам не пошкодить.

Однак не радійте з того, що вам підкоряються духи, але радійте, що імена ваші записані на небесах!

Тієї години [Ісус] звеселився Святим Духом і сказав: Прославляю Тебе, Отче, Господи неба і землі, бо приховав Ти це від премудрих та розумних і відкрив це немовлятам. Так, Отче, бо так було Тобі до вподоби!

[Звернувшись до учнів, Він сказав]: Усе передав Мені Мій Отець; і ніхто не знає, Хто Син, — один тільки Отець; і Хто Отець, — один тільки Син, — і кому Син захоче відкрити.

Звернувшись до учнів наодинці, Він сказав: Блаженні очі, які бачать те, що ви бачите.

Кажу вам, що численні пророки й царі бажали бачити те, що ви бачите, але не побачили, і почути те, що ви чуєте, але не почули!

І ось, один законник підвівся і сказав, випробовуючи Його: Учителю, що маю зробити, аби осягнути вічне життя?

Він же відповів йому: Що в Законі написано? Як читаєш?

Той у відповідь сказав: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всією думкою своєю, і ближнього свого, як самого себе.

Сказав же йому: Правильно ти відповів. Роби це, — і житимеш!

А той, бажаючи виправдати себе, запитав Ісуса: А хто є моїм ближнім?

У відповідь Ісус промовив: Один чоловік ішов з Єрусалима в Єрихон і потрапив до рук розбійників, які його пограбували й завдали йому ран, та відійшли, залишивши його ледь живим.

Та випадково тією дорогою проходив один священик і, побачивши його, обминув;

так само і левіт, прийшовши на те місце, поглянув — і оминув.

А якийсь самарієць, проходячи, підійшов до нього і, побачивши, змилосердився.

Він підійшов, перев’язав його рани, поливши на них олії та вина, посадив його на худобину, привіз до гостиниці й подбав про нього.

А другого дня, [як відходив], вийняв два динарії , дав власникові гостиниці та сказав: Подбай про нього, а якщо більше витратиш, то віддам тобі, коли повертатимуся.

Кого з цих трьох ти вважаєш ближнім тому, який попався розбійникам?

Він відповів: Того, хто змилосердився над ним! Тож сказав йому Ісус: Іди і ти чини так само.

А коли вони подорожували і Він Сам увійшов до якогось села, то одна жінка на ім’я Марта прийняла Його [до свого дому].

Мала вона сестру, котра звалася Марією, яка, сівши біля ніг Господа, слухала Його слова.

А Марта клопоталася різним приготуванням; тож спинившись, сказала: Господи, чи Тобі байдуже, що моя сестра залишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла!

У відповідь Господь сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся багато чим,

а потрібне — одне. Марія ж вибрала кращу частку, яка не відбереться від неї!

І сталося, що Ісус молився в одному місці, а коли закінчив, то один з Його учнів сказав Йому: Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів.

Він же промовив до них: Коли молитеся, то кажіть: Отче [наш, Який на небесах], нехай святиться Ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; [нехай буде воля Твоя — як на небі, так і на землі].

Хліб наш насущний дай нам кожного дня,

і прости нам гріхи наші, як і ми самі прощаємо кожному боржникові нашому, і не введи нас у спокусу, [але визволи нас від лукавого].

І сказав їм: Хто з вас, маючи друга, піде до нього опівночі та скаже йому: Друже, позич мені три хліби,

бо приятель мій прийшов до мене з дороги, і не маю що йому дати!

А той зсередини у відповідь каже: Не турбуй мене! Вже двері замкнені й діти мої зі мною на ліжку; не можу встати й дати тобі!

Кажу вам, якщо він не встане і не дасть йому заради дружби, то через його настирливість устане і дасть йому, скільки той потребує.

І кажу вам: просіть — і дасться вам; шукайте — і знайдете; стукайте — і відчинять вам.

Бо кожний, хто просить, — одержує; і хто шукає, — знаходить, а тому, хто стукає, — відчиняють.

Коли в когось з вас, батьків, попросить син [хліба, то невже подасте йому камінь? Або] риби, — чи замість риби подасте йому змію?

Або коли попросить яйце, чи подасте йому скорпіона?

Отже, якщо ви, будучи злими, умієте добрі дари давати вашим дітям, то наскільки більше Небесний Отець дасть Святого Духа тим, які в Нього просять?

Якось Він виганяв біса, який був німий. Сталося так, коли біс вийшов, німий заговорив, — а люди дивувалися.

Деякі ж з них сказали: Вельзевулом , князем бісівським, Він бісів виганяє!

А інші, випробовуючи, вимагали від Нього ознаки з неба.

Знаючи їхні думки, Він сказав їм: Кожне царство, яке саме в собі розділилося, запустіє; і дім, який розділився сам у собі, впаде.

Коли ж сатана сам у собі розділився, то як встоїть його царство? Ви ж кажете, нібито Я Вельзевулом виганяю бісів.

Коли Я Вельзевулом виганяю бісів, то ким сини ваші виганяють? Тому вони будуть вам суддями.

Коли ж Я перстом Божим виганяю бісів, то Боже Царство вже прийшло до вас.

Коли сильний, озброївшись, стереже свій двір, — його майно в безпеці.

Коли ж хто дужчий від нього нападе й переможе його, то забере всю його зброю, на яку покладався, і розділить свою здобич.

Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає.

Коли нечистий дух виходить з людини, то блукає безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить. Тоді каже: Повернуся до свого дому, звідки я вийшов!

І, прибувши, знаходить його заметеним і прибраним.

Тоді йде, бере сім інших духів, лукавіших за себе, і, ввійшовши, живуть там. І стає останнє тій людині гіршим від попереднього.

Сталося, коли говорив Він це, якась жінка з натовпу, підвищивши голос, сказала Йому: Блаженна утроба, яка носила Тебе, і груди, які Ти ссав!

А Він відказав: Дійсно блаженні ті, які слухають Боже слово і бережуть його!

А коли збиралися люди, почав говорити: Цей рід — лукавий: він ознаки шукає, та ознаки не буде дано йому, — хіба що ознака [пророка] Йони.

Бо як Йона став ознакою для ніневійців, таким буде й Син Людський для цього роду.

Цариця Півдня підніметься на суд з мужами цього роду і засудить їх, бо вона прийшла з кінця світу, щоби послухати мудрість Соломона. А ось тут — більше від Соломона.

Мужі ніневійські встануть на суд із цим родом і засудять його, бо вони покаялися після проповіді Йони, а ось тут — більше від Йони.

Запаливши світильник, ніхто не ставить його ні в сховок, ні під посудину, але на свічник, щоб ті, які входять, бачили світло.

Світильником тіла є твоє око. Якщо твоє око буде чисте, то й усе твоє тіло буде світле; коли ж воно буде лукаве, то й твоє тіло буде темне.

Отже, пильнуй, щоби світло, яке в тобі, не було темрявою.

Бо коли все твоє тіло у світлі, і воно не має жодної темної частини, то і все буде світле, наче світильник осяяв тебе промінням!

Коли Він говорив, один фарисей запросив Його до себе на гостину. Він прийшов і сів до столу.

Фарисей, побачивши, що перед обідом Він не зробив обмивань, здивувався.

А Господь промовив до нього: Тепер ви, фарисеї, чистите ззовні чаші та миски, а ваше нутро повне здирства і лукавства.

Нерозумні, чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє?

Тож те, що всередині, дайте як милостиню, і все для вас буде чисте.

Горе вам, фарисеям, бо ви даєте десятину з м’яти й рути та всякого зілля, але обминаєте суд і Божу любов; і це належить робити, і того не залишати!

Горе вам, фарисеям, бо ви любите перші місця в синагогах і вітання на майданах.

Горе вам, [книжники і фарисеї — лицеміри], бо ви, наче невидимі гроби: люди по них ходять і не знають того!

У відповідь один із законників каже Йому: Учителю, кажучи так, Ти ображаєш і нас.

А Він сказав: Горе й вам, законникам, бо ви накладаєте на людей тягарі, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не доторкуєтеся до тягарів.

Горе вам, бо будуєте пам’ятники пророкам, яких батьки ваші повбивали.

Отже, свідчите і схвалюєте вчинки своїх батьків, бо ті вбивали їх, а ви будуєте [їм надгробки].

Через те й Божа мудрість сказала: Пошлю до них пророків та апостолів, і з них декого вб’ють і будуть переслідувати,

щоб від цього роду домагатися крові всіх пророків, що пролита від створення світу;

від крові Авеля до крові Захарії, який загинув між жертовником і храмом; так, кажу вам, вимагатимуть звіт за це в цього роду!

Горе вам, законникам, бо ви взяли ключ пізнання, та самі не ввійшли, і тим, які входять, перешкодили!

А коли Він виходив звідти, книжники і фарисеї почали сильно нападати й дуже випитувати Його,

сподіваючись упіймати Його на слові, [щоб Його звинуватити].

Коли довкола них зібралися тисячі людей, які аж напирали одне на одного, Він почав говорити насамперед Своїм учням: Стережіться закваски фарисейської, якою є лицемірство.

Адже немає нічого прихованого, що не відкрилося б, ані таємного, яке не стало б явним.

Тому все, що сказали ви в темряві, — при світлі почується; що на вухо прошепотіли ви в кімнатах, — буде проголошено з дахів.

Кажу вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а після цього не можуть більше нічого зробити.

Скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу, вбивши, ще й у геєну вкинути. Так, кажу вам: того бійтеся!

Чи не п’ять горобців продають за два асарії? І жодний з них не забутий перед Богом.

Адже навіть волосся на вашій голові все полічене. Не бійтеся: ви кращі за багатьох горобців.

Кажу вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, Син Людський визнає перед Божими ангелами,

а хто відрікся від Мене перед людьми, від того Він відречеться перед Божими ангелами.

Кожному, хто скаже слово проти Людського Сина, проститься, а тому, хто зневажить Святого Духа, не проститься.

Коли приведуть вас до синагог, до правителів, до влади, — не журіться, що або як треба відповідати, чи що сказати,

бо Святий Дух саме в ту мить навчить вас, що треба сказати.

Озвався до Нього хтось із натовпу: Учителю, скажи моєму братові, щоб він поділився зі мною спадщиною!

Та Він відповів йому: Чоловіче, хто Мене поставив суддею або розподілювачем над вами?

І промовив ще до них: Глядіть і стережіться всякої зажерливості, бо не від надміру багатства залежить життя людини!

І Він розповів їм притчу, кажучи: В одного багатого чоловіка рясно вродила нива.

Тож думав він, говорячи сам до себе: Що робити, коли не маю куди зібрати врожаю?

І сказав: Зроблю так: розвалю свої клуні, збудую більші, зберу туди все [моє] збіжжя та моє добро

і скажу своїй душі: Душе, маєш вдосталь добра, зібраного на багато років: спочивай, їж, пий, веселися…

А Бог до нього промовив: Нерозумний, цієї ночі душу твою зажадають від тебе! А те, що ти приготував, кому воно буде?

Так буває з тим, хто збирає для себе, але не багатіє для Бога.

Своїм же учням Він додав: Тому кажу вам: не журіться про душу, що будете їсти, ні про тіло, у що одягнетеся.

Бо душа є більша від їжі, а тіло — від одягу.

Дивіться на ворон, які не сіють, не жнуть, не мають ні комори, ні клуні, а Бог годує їх. Наскільки ж більше за птахів ви варті!

Хто з вас, журячись, зможе додати до свого росту хоч [один] лікоть?

Якщо ви навіть такого найменшого не можете, то чому про інше журитеся?

Дивіться на лілії, як вони ростуть: не прядуть і не тчуть. Але скажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них.

І якщо траву, яка нині на полі, а завтра вкидають до печі, Бог отак одягає, то наскільки більше одягне вас, маловіри?

І не шукайте, що будете їсти й пити, і не журіться.

Цього всього прагнуть народи світу; ваш же Отець знає, що цього і ви потребуєте.

Але шукайте Царства Його, а це все вам додасться.

Не бійся, мале стадо, бо вподобав ваш Отець дати вам Царство.

Продайте ваші маєтки, роздайте милостиню, зробіть собі гаманці, які не старіють, — невичерпний скарб на небесах, де злодій не підкрадається, де міль не точить,

адже де є скарб ваш, там буде й ваше серце.

Хай будуть підперезані ваші стегна і хай горять ваші світильники.

Тож будьте подібні до людей, які очікують свого пана, коли той повернеться з весілля; як прийде він і постукає, то відразу ж відчинять йому.

Блаженні ті раби, пан яких, прийшовши, застане їх на сторожі; запевняю вас, що підпережеться, посадить їх і, підійшовши, буде служити їм.

І якщо прийде і в другу, і в третю сторожу , і знайде їх так само, то блаженні вони.

Знайте, що якби господар знав, о котрій годині підкрадеться злодій, то [пильнував би і] не дав би вдертися до своєї хати.

Тож і ви будьте готові, бо саме тієї години, у котру не сподіваєтеся, прийде Син Людський!

Озвався Петро: Господи, чи цю притчу розповідаєш лише нам, чи всім?

А Господь сказав: Хто є вірним, мудрим управителем, якого пан поставив над своєю челяддю, щоби давав своєчасно мірку пшениці?

Блаженний той раб, якого пан, коли прийде, знайде, що чинить так.

Правду кажу вам, що такого над усім своїм володінням він поставить.

Якщо ж скаже раб той собі в серці: Затримується мій пан прийти! — і почне бити слуг та служниць, їсти, пити й упиватися,

то прийде пан того раба в день, в який не сподівається, і в годину, котрої не знає, і розітне його навпіл, і визначить йому долю разом з невірними.

Той же раб, який знав волю свого пана, але не приготувався і не вчинив згідно з його волею, буде тяжко битий;

той же, який не знав, але зробив щось гідне покарання, буде мало битий. У кожного, кому дано багато, від того будуть і багато вимагати; і кому багато довірено, від того і вимагатимуть більше.

Я прийшов вогонь кинути на землю; і як же Я прагну, щоб він уже розгорівся!

Я маю хреститися хрещенням; і як важко Мені, поки звершиться!

Чи думаєте, що Я прийшов мир принести на землю? Ні, кажу вам, — поділ!

Бо відтепер будуть п’ятеро в одному домі поділені: троє проти двох і двоє проти трьох.

Розділиться батько із сином і син з батьком; мати — з дочкою, а дочка — з матір’ю; свекруха — зі своєю невісткою, а невістка — зі [своєю] свекрухою.

Говорив Він і до натовпу: Коли ви побачите хмару, яка надходить із заходу, одразу кажете, що насувається дощ, — і стається так.

А коли вітер південний віє, кажете, що буде спека, — і збувається.

Лицеміри, вигляд землі й неба ви вмієте розпізнавати, чому ж ви не вмієте розпізнати часу цього?

Чому самі від себе не судите, що є справедливе?

Коли ти йдеш зі своїм обвинувачем до правителя, то доклади в дорозі зусиль звільнитися від нього, щоби часом він не притягнув тебе до судді, а суддя не видав тебе судовому виконавцеві, а виконавець не вкинув тебе до в’язниці.

Кажу тобі, що не вийдеш звідти, доки не віддаси останньої лепти.

Тим часом прийшли деякі й розповіли Йому про галилейців, кров яких Пилат змішав з їхніми жертвами.

У відповідь [Ісус] сказав їм: Чи ви думаєте, що ці галилейці, які так постраждали, були більш грішні від інших галилейців?

Ні, кажу вам; але якщо не покаєтеся, то всі так само загинете.

Або ті вісімнадцять, на яких упала силоамська вежа і побила їх, чи думаєте, що вони були більше винні від усіх людей, які проживають в Єрусалимі?

Ні, кажу вам; але якщо не покаєтеся, то всі отак загинете!

І Він розповів таку притчу: Один чоловік мав у своєму винограднику смоківницю і прийшов шукати на ній плоду, але не знайшов.

Тож сказав він виноградареві: Ось уже третій рік, як приходжу шукати плоду на цій смоківниці й не знаходжу; тому зрубай її, — нащо землю даремно займає?

А той у відповідь каже йому: Пане, залиш її ще на цей рік, доки обкопаю довкола неї та підсиплю гною,

то, може, наступного року зродить плід, а коли ні, зрубаєш її!

І навчав Ісус в одній із синагог у суботу.

Була там одна жінка, яка вісімнадцять років мала духа хвороби: була скорчена й зовсім не могла випростатися.

Побачивши її, Ісус покликав і сказав їй: Жінко, ти звільнена від своєї недуги!

Він поклав на неї руки — і враз випросталася, і стала прославляти Бога.

У відповідь старший синагоги, обурений тим, що Ісус оздоровив у суботу, промовив до натовпу: Є шість днів, в які належить працювати; тож приходьте тоді оздоровлятися, а не суботнього дня.

Та Господь відповів йому і сказав: Лицеміри, хіба кожний з вас не відв’язує у суботу вола або осла від ясел і не веде напувати?

А цю дочку Авраама, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцять років, чи не годиться звільнити від цього пута в суботній день?

І коли Ісус це говорив, стало соромно всім, які противилися Йому, і весь натовп радів усьому тому славному, що Він чинив.

А Він промовив: До кого подібне Боже Царство, і до чого його прирівняю?

Подібне воно до зерна гірчиці, яке людина взяла і кинула у свій город. І воно виросло і стало [великим] деревом, і птахи небесні оселилися в його гілках.

І знову сказав: До чого прирівняю Боже Царство?

Подібне воно до закваски, яку бере жінка, кладе в три мірки борошна, доки не вкисне все!

І проходив Ісус містами й селами, і навчав, ідучи в Єрусалим.

Сказав Йому хтось: Господи, чи мало є тих, які спасаються? Він відповів їм:

Силкуйтесь увійти через вузькі двері, бо багато хто, кажу вам, буде намагатися ввійти, та не зможе.

Коли ж устане Господар і замкне двері, ви станете знадвору й будете стукати у двері, кажучи: Господи, [Господи], відчини нам! А Він у відповідь скаже вам: Я не знаю вас, звідки ви є!

Тоді почнете казати: Ми їли й пили перед Тобою, і Ти навчав на наших площах.

А Він відповість вам і скаже: Я не знаю вас, звідки ви! Відступіть від Мене всі, які чините беззаконня!

Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака, Якова й усіх пророків у Царстві Божому, а себе — вигнаними геть.

І прийдуть зі сходу, із заходу, з півночі, з півдня і сядуть у Царстві Божому.

І ось, є останні, які будуть першими, і є перші, які будуть останніми!

У той час підійшли деякі з фарисеїв і сказали Йому: Виходь і йди звідси, бо Ірод хоче Тебе вбити.

А Він відповів їм: Ідіть і скажіть цьому лисові: Ось Я виганяю бісів і оздоровляю сьогодні й завтра, а третього дня закінчу.

Усе ж таки сьогодні та завтра, а наступного дня Мені треба йти, бо неможливо, щоби пророк загинув поза Єрусалимом.

Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, — та ви не захотіли!

Тому залишається вам дім ваш [порожнім]. Кажу вам, що не побачите Мене, аж поки не станеться, що ви скажете: Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє!

І сталося, що коли в суботу Ісус увійшов у дім якогось начальника з фарисеїв, щоб їсти хліб, то вони стежили за Ним.

І ось, перед Ним був один чоловік, хворий на водянку.

Озвавшись, Ісус сказав до законників і фарисеїв: У суботу годиться оздоровляти чи ні?

Вони ж мовчали. А Він, доторкнувшись, оздоровив його й відпустив.

І сказав Він їм: Коли в когось із вас син або віл упаде в криницю, хіба не витягнете відразу ж — у день суботній?

Та вони не могли дати відповіді на це.

А як Він помітив, що вони вибирали собі перші місця, розповів запрошеним притчу, кажучи їм:

Коли хто запросить тебе на весілля, не сідай на перше місце, аби часом хтось поважніший від тебе не виявився між запрошеними,

і щоб той, хто тебе та його запросив, не прийшов і не сказав тобі: Поступися йому місцем. І тоді, засоромлений, станеш займати останнє місце.

Але коли будеш запрошений, прийди, сядь на останнє місце, щоб той, хто запросив тебе, підійшов і сказав тобі: Друже, сядь вище! Тоді буде тобі честь перед усіма запрошеними з тобою.

Бо кожний, хто підноситься, буде понижений, а хто понижується, буде піднесений!

Говорив же Він і до того, хто запросив Його: Коли ти справляєш обід або вечерю, не запрошуй своїх друзів, ані своїх братів, ані своїх родичів, ані багатих сусідів, щоб і вони тебе колись запросили, — і в цьому буде тобі винагорода.

Але коли влаштовуєш гостину, клич бідних, слабких, кривих, сліпих, —

і будеш блаженний, бо не мають чим тобі віддати; віддасться ж тобі у воскресінні праведних!

Почувши це, один з тих, які сиділи при столі, сказав Йому: Блаженний той, хто їстиме хліб у Божому Царстві!

Він же сказав йому: Один чоловік справляв велику гостину і запросив багатьох;

і послав свого раба в час гостини, щоби сказав запрошеним: Ідіть, бо вже [все] готове!

І враз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: Поле купив я, потрібно мені піти й побачити його; благаю тебе, вважай мене за виправданого.

А другий сказав: Купив я п’ять пар волів і йду випробувати їх; благаю тебе, вважай мене за виправданого.

Ще один сказав: Я одружився і через те не можу прийти.

Повернувся раб і розповів це своєму панові. Тоді пан, розгнівавшись, сказав своєму рабові: Мерщій виходь на площі та вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кривих!

І сказав раб: Пане, сталося так, як наказав ти, і ще є місця.

Та пан рабові сказав: Вийди на шляхи, на загороди і змушуй увійти, щоб наповнився мій дім.

Кажу вам, що жодний з тих раніше запрошених мужів не скуштує Моєї вечері. [Бо багато покликаних, та мало вибраних].

Ішло за Ним багато людей. Обернувшись, Він сказав їм:

Якщо хто приходить до Мене і не зненавидить свого батька та матері, дружини й дітей, братів і сестер, та ще й душу свою, той не може бути Моїм учнем.

Хто не несе свого хреста і не йде слідом за Мною, не може бути Моїм учнем.

Бо хто з вас, бажаючи збудувати вежу, спочатку не сяде й не полічить коштів, чи вистачить для завершення,

щоб, коли покладе основу й не зможе докінчити, усі, які побачать, не почали сміятися з нього,

кажучи, що цей чоловік почав будувати й не спромігся закінчити.

Або який цар, ідучи на бій проти іншого царя, спершу не сяде порадитися, чи під силу йому з десятьма тисячами війська зустріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього?

Коли ні, то як той ще далеко, шле до нього посланців і просить примирення.

Так ото й кожний з вас, хто не відречеться від усього свого майна, не може бути Моїм учнем.

Отже, сіль — добра річ, але коли сіль звітріє, чим посолите?

Ні на землю, ні на добриво вона не придатна — її висипають геть. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

Підходили до Ісуса всі митники та грішники, щоби послухати Його.

І нарікали фарисеї та книжники, говорячи, що Він грішників приймає і з ними їсть.

А Він розповів їм ось таку притчу, кажучи:

Який чоловік із вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не лишає дев’яносто дев’ять у пустелі та не йде за тією, що загубилася, доки не знайде її?

І, знайшовши, бере на свої плечі, радіючи,

і, прийшовши до хати, він скликає друзів і сусідів, кажучи їм: Радійте зі мною, бо я знайшов мою вівцю, яка загубилася!

Кажу вам, що за одного грішника, який кається, радість на небі буде більша, ніж за дев’яноста дев’ятьма праведниками, які не потребують покаяння.

Або яка жінка, маючи десять драхм , якщо загубила одну драхму, не запалює світильника і не замітає хати, шукаючи пильно, доки не знайде?

А знайшовши, скликає приятельок і сусідок, кажучи: Радійте зі мною, бо я знайшла драхму, що загубилася!

Такою, кажу вам, буває радість у Божих ангелів за одного грішника, який кається.

І Він розповів: Один чоловік мав двох синів.

І молодший з них сказав батькові: Батьку, дай мені належну частину майна! І він поділив між ними майно.

А через декілька днів, забравши все, молодший син подався до далекого краю і там розтратив своє майно, живучи розпусно.

Як витратив усе, настав великий голод у тому краї, і він став бідувати.

Пішов він, та й пристав до одного з громадян тієї землі, а той послав його на свої поля пасти свиней.

І бажав він насититися стручками, які їли свині, але ніхто йому не давав.

Опам’ятавшись, він сказав: Скільки наймитів мого батька мають у надлишку хліба, а я тут гину з голоду…

Устану, піду до свого батька і скажу йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою

і вже не гідний зватися твоїм сином; прийми ж мене як одного з твоїх наймитів!

Тож він, підійнявшись, пішов до свого батька. Коли він був ще далеко, батько побачив його й змилосердився; побігши, кинувся йому на шию і поцілував його.

А син сказав йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою; я вже не гідний зватися сином твоїм!

Та батько сказав своїм рабам: Негайно принесіть найкращий одяг і зодягніть його, дайте перстень йому на руку і взуття на ноги;

приведіть відгодоване теля та заколіть; будемо їсти й веселитися,

бо цей син мій був мертвий — і ожив, пропав — і знайшовся! І почали веселитися.

А його старший син був на полі. Коли, ідучи, наблизився до хати, почув співи й танці.

Закликавши одного зі слуг, він запитав: Що це таке?

Той сказав йому: Твій брат повернувся, і твій батько заколов відгодоване теля, бо здоровим його прийняв.

Тож він розгнівався і не хотів увійти. Його батько вийшов і вмовляв його.

Та він у відповідь сказав своєму батькові: Ось, стільки років я тобі служу, ніколи не переступав твоєї заповіді, а ти мені не дав і козеняти, щоб я повеселився з моїми друзями.

Коли ж цей син твій, який розтратив твоє майно з блудницями, повернувся, ти заколов йому відгодоване теля!

А той відказав йому: Сину, ти завжди зі мною, і все моє — твоє.

Тут треба таки веселитися і радіти, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, пропав — і знайшовся!

Говорив же Він і до учнів: Був один багатий чоловік, котрий мав управителя, якого звинуватили, нібито він розтрачує його майно.

Покликавши його, сказав йому: Що це я чую про тебе? Дай звіт за своє управління, бо більше не зможеш керувати!

Став міркувати собі управитель: Що маю робити, — мій пан позбавляє мене управління? Копати не маю сили, жебракувати соромлюся.

Знаю, що зроблю: коли буду усунений від управління, то хай приймуть мене до своїх домів!

І, покликавши кожного з боржників свого пана, запитав першого: Скільки винен ти моєму панові?

Той відповів: Сто мірок олії. І сказав він йому: Візьми свою розписку, швидко сідай і напиши: п’ятдесят!

Потім запитав другого: А ти скільки винен? Той відказав: Сто мірок пшениці. Каже йому: Візьми свою розписку й напиши: вісімдесят.

І похвалив пан нечесного управителя, бо той мудро вчинив. Адже сини цього світу мудріші від синів світла у своєму роді.

І Я вам кажу: Набувайте собі друзів з мамони неправди, щоб коли вона зникне, прийняли вас до вічних осель.

Вірний у найменшому — і у великому вірний; несправедливий у найменшому — і у великому несправедливий.

Тож коли в неправедному багатстві ви не були вірні, то хто вам довірить справжнє?

І коли в чужому ви не були вірні, то хто вам дасть ваше?

Жодний раб не може двом панам служити: або одного буде ненавидіти, а другого любитиме; або одного буде триматися, а другим нехтуватиме. Не можете служити Богові й мамоні!

Чули все це фарисеї, які були грошолюбами, і насміхалися з Нього.

А Він сказав їм: Ви вдаєте із себе праведних перед людьми; Бог же знає ваші серця, бо те, що серед людей високе, — огидне перед Богом.

Закон і пророки були до Івана. Відтоді благовіститься Боже Царство, і кожний його здобуває силою.

Швидше небо й земля проминуть, ніж пропаде хоч одна риска із Закону.

Кожний, хто залишає свою дружину й бере іншу, чинить перелюб; і хто одружується на розлученій із чоловіком, — також чинить перелюб.

Один чоловік був багатий, одягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня.

А другий — бідний, на ім’я Лазар, лежав перед його ворітьми в струпах

і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого; приходили пси й лизали його рани.

Сталося, що бідний помер, і віднесли його ангели на лоно Авраама; помер же й багатий, і його поховали.

І, терплячи муки аду, він звів свої очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні,

й закричав, гукаючи: Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоби змочив кінчик свого пальця у воді й охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум’ї!

Та Авраам промовив: Сину, згадай, як ти одержував своє добро за свого життя, а Лазар — одне лихо. А тепер він тут втішається, ти ж — мучишся.

І, крім усього цього, між нами й вами лежить велика безодня, щоб ті, які бажають перейти звідси до вас, не змогли, і щоби звідти до нас не переходили!

Той же відказав: Благаю тебе, батьку, пошли його до дому мого батька,

бо маю п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!

Та Авраам відповів: Вони мають Мойсея та пророків: хай їх слухають!

А той продовжував: Ні, батьку Аврааме, коли ж хто з мертвих прийде до них, то покаються!

Він же сказав йому: Якщо Мойсея і пророків не слухають, не повірять і тому, хто з мертвих воскресне.

А до Своїх учнів Він промовив: Неможливо, щоби спокуси не прийшли, та горе тому, через кого вони приходять;

йому було б краще почепити жорновий камінь на свою шию і кинутися в море, ніж щоби спокусив одного із цих малих.

Зважайте на себе! Коли згрішить твій брат, — докори йому, а коли покається, — прости йому.

І якщо сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів [на день] звернеться до тебе, кажучи: Каюся! — прости йому.

І сказали апостоли Господу: Додай нам віри!

А Господь промовив: Коли б ви мали віру, хоч як гірчичне зернятко, і повеліли б цій смоківниці: Вирви себе з корінням і посади себе в морі! — то послухала б вас.

Хто з вас, маючи раба, який оре або пасе, скаже йому, коли він прийде з поля: Негайно йди та сідай до столу?

Але хіба не скаже йому: Приготуй щось поїсти, підпережися і прислуговуй, поки я наїмся і нап’юся, а потім ти їстимеш і питимеш?

Чи подякує він рабові, який виконав наказане? [Не думаю].

Так і ви, коли зробите все наказане вам, кажіть: Ми, нікчемні раби, зробили те, що повинні були зробити!

І сталося, як ішов Він до Єрусалима, то проходив через Самарію і Галилею.

І як входив Він до одного села, зустріли Його десять прокажених мужів, які стали здалека.

Вони піднесли голос, гукаючи: Ісусе, Наставнику, помилуй нас!

Побачивши їх, Він сказав: Підіть і покажіться священикам! І сталося так, що коли вони йшли, — очистилися.

Один з них, побачивши, що видужав, повернувся, прославляючи Бога гучним голосом,

упав обличчям до ніг Його, дякуючи Йому; це був самарієць.

У відповідь Ісус сказав: Хіба не десять очистилося? А де ж дев’ять?

Не здогадалися повернутися, щоб віддати славу Богові, а тільки цей чужинець?

І сказав Він йому: Підведися і йди; твоя віра тебе спасла.

А як фарисеї запитали: Коли прийде Боже Царство? — Він відповів їм і сказав: Боже Царство не прийде помітно,

і не скажуть: Ось тут воно, або там! Адже Боже Царство всередині вас!

І сказав учням: Настануть дні, коли забажаєте побачити один із днів Людського Сина, — та не побачите.

І скажуть вам: Ось тут! — або: Ось там! — не виходьте і не біжіть слідом.

Адже як блискавка, блиснувши, світить від краю до краю неба, — так буде і Людський Син Свого дня.

Та спершу Він має багато постраждати і бути відкинутим цим родом.

І як було за днів Ноя, так буде і за днів Людського Сина:

їли, пили, женилися, виходили заміж — до дня, коли ввійшов Ной до ковчега; і настав потоп, і вигубив усіх.

Так само, як було за днів Лота: їли, пили, купували, продавали, садили, будували,

а того дня, коли Лот вийшов із Содома, вогонь і сірка впали з неба і вигубили всіх.

Так буде в день, коли з’явиться Людський Син.

Того дня, хто буде на даху, а речі його в домі, хай не сходить взяти їх, а хто на полі, також хай не повертається назад.

Згадайте дружину Лота.

Хто лише прагнутиме душу свою зберегти, він погубить її, а хто погубить, той оживить її.

Кажу вам: тієї ночі будуть двоє на одному ліжку, — одного візьмуть, а другого залишать;

будуть дві разом молоти, — одну візьмуть, а другу залишать.

[Двоє будуть на полі, — одного візьмуть, а другого залишать].

І кажуть Йому у відповідь: Де, Господи? А Він відповів їм: Де труп, там зберуться і орли.

Він розповів їм притчу, що треба завжди молитися і не занепадати духом,

кажучи: В якомусь місті був один суддя, який Бога не боявся і людей не соромився.

Була в тому місті й вдова, яка приходила до нього й говорила: Захисти мене від мого супротивника!

А він певний час не хотів, та згодом сказав собі: Хоч я і Бога не боюся, і людей не соромлюся,

але через те, що мені докучає ця вдова, захищу її, щоб не приходила й не надокучала мені!

І промовив Господь: Слухайте, що каже неправедний суддя.

То хіба Бог не захистить вибраних Своїх, які кличуть до Нього день і ніч? Чи буде Він зволікати щодо них?

Кажу вам: Він оборонить їх негайно! Однак, як прийде Людський Син, то чи знайде Він віру на землі?

А для тих, які надіються на себе, ніби вони праведні й за ніщо мають інших, розповів таку притчу:

Два чоловіки ввійшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митник.

Фарисей, ставши, про себе так молився: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, — грабіжники, несправедливі, перелюбники, або як оцей митник;

я пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю.

А митник, здалека стоячи, не смів навіть очей звести до неба, але бив себе в груди, промовляючи: Боже, будь милосердний до мене, грішного!

Кажу вам, що цей повернувся до свого дому оправданий більше, ніж той, бо кожний, хто підноситься, — буде понижений, а хто себе понижує, — піднесений буде!

Приносили ж до Нього й немовлят, щоби до них доторкнувся; учні, побачивши, забороняли їм.

А Ісус покликав їх, та й каже: Пустіть дітей, хай приходять до Мене, не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже!

Запевняю вас: хто не прийме Божого Царства, як дитина, той не ввійде до нього!

І запитав Його якийсь знатний, кажучи: Учителю добрий, що мені робити, аби успадкувати вічне життя?

Ісус же йому відповів: Чому звеш Мене добрим? Ніхто не є добрий, тільки Сам Бог.

Заповіді знаєш: Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідчи неправдиво, шануй батька свого та матір [свою]?

Він же сказав: Усе це я зберіг змолоду.

Почувши це, Ісус сказав йому: Ще одного бракує тобі: усе, що маєш, продай і роздай бідним — і будеш мати скарб на небесах, та приходь і слідуй за Мною.

Він же, почувши це, зажурився, бо був дуже багатий.

Коли Ісус побачив, що той зажурився, то сказав: Як тяжко багатим увійти до Божого Царства!

Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до Божого Царства.

А ті, які слухали, запитали: То хто ж тоді може спастися?

Він же відповів: Неможливе для людей є можливе для Бога.

І промовив Петро: Ось ми, залишивши своє, пішли за Тобою.

Він же сказав їм: Запевняю вас, що немає нікого, хто, залишивши дім, або дружину, або братів, або батьків, або дітей заради Божого Царства,

не одержав би значно більше тепер, а в прийдешньому віці — вічне життя!

Узявши дванадцятьох, Він промовив до них: Ось ідемо в Єрусалим, і збудеться все, написане пророками про Сина Людського,

бо Він буде виданий язичникам, буде висміяний, зневажений, опльований;

після бичування вб’ють Його, але третього дня Він воскресне!

Та вони нічого того не збагнули; це слово було приховане від них, — і вони не розуміли сказаного.

І сталося, коли Він наближався до Єрихона, якийсь сліпий сидів при дорозі й жебрав.

Почувши юрбу, яка проходила, він запитав, що це таке.

Йому відказали, що проходить Ісус Назарянин.

І він закричав, гукаючи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене!

А ті, які йшли попереду, погрожували йому, щоби замовк, та він ще дужче кричав: Сину Давидів, помилуй мене!

Спинившись, Ісус наказав привести його до Себе. Коли він наблизився, запитав його:

Що ти хочеш, щоб Я для тебе зробив? Він же сказав: Господи, щоб я знову бачив!

Ісус сказав йому: Прозрій, твоя віра спасла тебе!

І він враз почав бачити і пішов за Ним, прославляючи Бога. А весь народ, побачивши це, віддав хвалу Богові.

Увійшовши в місто, Ісус переходив через Єрихон.

І ось чоловік, якого звали Закхей, — це був старший над митниками і був багатий, —

прагнув побачити Ісуса, хто Він, але не міг через натовп, бо був малого зросту.

Побігши наперед, він виліз на смоківницю, щоби Його побачити, коли Він там проходитиме.

Прийшовши на те місце, Ісус поглянув, [побачив його і] звернувся до нього: Закхею, негайно злізай, бо сьогодні потрібно Мені бути у твоєму домі!

І він швидко зліз, і прийняв Його, радіючи.

А всі, побачивши це, нарікали, кажучи: Навіщо зайшов Він, щоби зупинитися в грішної людини!

Устав Закхей і сказав Господу: Ось, Господи, даю бідним половину свого майна, і якщо кого чим скривдив, повертаю вчетверо!

А Ісус промовив до нього: Сьогодні завітало спасіння до цього дому, бо й він — син Авраама;

Син Людський прийшов знайти та спасти те, що загинуло!

Коли вони слухали це, Він розповів ще одну притчу, оскільки був близько до Єрусалима, і вони сподівалися, що ось-ось має об’явитися Боже Царство.

Отже, — сказав Він, — один чоловік шляхетного роду пішов у далеку країну, щоби прийняти царство і повернутися.

Він покликав десятьох своїх рабів, дав їм десять мін і сказав їм: Торгуйте, доки прийду!

Та громадяни ненавиділи його і послали посланців слідом за ним, кажучи: Не хочемо, щоби цей панував над нами!

І сталося, що, одержавши царство, він повернувся і звелів покликати до себе тих рабів, яким дав гроші, аби довідатися, що вони вторгували.

Приходить перший і каже: Пане, міна твоя принесла десять мін.

І відказав йому: Гаразд, добрий рабе, так як в малому ти був вірний, володій десятьма містами.

Прийшов другий, кажучи: Пане, міна твоя принесла п’ять мін.

Сказав і цьому: І ти будь над п’ятьма містами.

І ще один прийшов, кажучи: Пане, ось твоя міна, яку мав я відкладену в хусточці.

Адже я боявся тебе, бо ти жорстока людина: береш те, чого не поклав, і жнеш те, чого не посіяв!

Каже йому: Устами твоїми суджу я тебе, лукавий рабе. Ти знав, що я жорстока людина, що беру те, чого не поклав, і що жну те, чого не посіяв.

Чому ж не дав ти моїх грошей купцям, і я, повернувшись, узяв би своє з прибутком?

А тим, які стояли поряд, сказав: Візьміть від нього міну і дайте тому, хто має десять мін!

І відповіли йому: Пане, він же десять мін вже має!

Кажу вам: кожному, хто має, дасться, а від того, хто не має, і те, що має, буде забране [від нього].

А тих моїх ворогів, які не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте їх переді мною!

Сказавши це, Він пішов попереду, прямуючи в Єрусалим.

І сталося, як наблизився Він до Витфагії і Витанії, до гори, що зветься Оливна, то послав двох учнів,

кажучи: Ідіть у село, що навпроти, а ввійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, на яке ніхто з людей ніколи не сідав; відв’яжіть його і приведіть.

Коли хто запитає вас, навіщо відв’язуєте, то скажете [йому], що Господь потребує його.

Посланці пішли й знайшли все так, як Він їм сказав.

Коли відв’язували осля, запитали його господарі: Навіщо відв’язуєте осля?

Вони ж відказали, що Господь потребує його.

Тож вони привели осля до Ісуса і, накинувши на нього свою одіж, посадили Ісуса.

А коли Він їхав, стелили свою одежу на дорозі.

Як наблизився Він до підніжжя Оливної гори, багато учнів почали з радістю хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які побачили,

вигукуючи: Благословенний Цар, Який іде в Ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!

Та деякі фарисеї з натовпу сказали Йому: Учителю, заборони це Своїм учням!

У відповідь Він сказав: Кажу вам, коли вони замовкнуть, кричатиме каміння.

А коли Він наблизився і побачив місто, то заплакав над ним,

кажучи: Якби ти зрозуміло хоч у цей день, що потрібне для [твого] миру! Тепер же це сховано від очей твоїх.

Адже прийдуть на тебе дні, — і твої вороги оточать тебе валом, візьмуть тебе в облогу, тіснитимуть тебе звідусіль,

поб’ють тебе й твоїх дітей у тобі, не залишать каменя на камені в тобі, бо не зрозуміло ти часу своїх відвідин!

Увійшовши в храм, Він почав виганяти тих, котрі продавали [в ньому й купували],

кажучи їм: Написано: Дім Мій буде домом молитви, а ви зробили його печерою розбійників!

І навчав щодня в храмі. А первосвященики, книжники та старші народу прагнули Його погубити,

але не знаходили, як це зробити, оскільки всі люди, слухаючи, не відходили від Нього.

І сталося одного дня, коли навчав Він народ у храмі й благовістив, то прийшли первосвященики та книжники зі старшими

і промовили до Нього, запитуючи: Скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу?

У відповідь Він сказав їм: Запитаю вас і Я [одну] річ; скажіть Мені:

хрещення Івана було з неба чи від людей?

Вони міркували собі, кажучи: Коли скажемо: З неба, — відкаже: Чому ж ви не повірили йому?

Якщо ж скажемо: Від людей, — увесь народ поб’є нас камінням, бо впевнений, що Іван — пророк.

І вони відповіли, що не знають звідкіля.

А Ісус сказав їм: То і Я не скажу вам, якою владою це роблю!

І почав Він розповідати людям таку притчу: Один чоловік насадив виноградник, віддав його робітникам, та й відбув на довгий час.

У певну пору послав до робітників раба, щоби дали йому з врожаю виноградника, а робітники, побивши його, відіслали ні з чим.

І знову послав другого раба; вони й того побили, зневажили, та й відіслали ні з чим.

І знову послав — третього; вони й цього, завдавши йому ран, вигнали.

Сказав тоді господар виноградника: Що маю робити? Пошлю свого улюбленого сина, — може, [побачивши] його, посоромляться?

Угледівши його, робітники міркували собі, кажучи: Це ж спадкоємець! Убиймо його, щоби спадщина стала наша!

І, викинувши його геть з виноградника, вбили. Що ж зробить їм господар виноградника?

Прийде й вигубить цих робітників та віддасть виноградника іншим! Почувши, вони сказали: Хай так не буде!

Він же, поглянувши на них, сказав: Що означає написане: Камінь, який відкинули будівничі, цей став наріжним?

Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється, [а] на кого він сам упаде, того розчавить.

Саме в той час хотіли первосвященики та книжники накласти руки на Нього, бо зрозуміли, що цю притчу Він сказав проти них, та побоялися народу.

Стежачи, вони послали підглядачів, які видавали себе за праведних, щоби спіймати Його на слові та видати Його урядові й владі намісника.

Тож вони запитали Його, кажучи: Учителю, знаємо, що правильно говориш і навчаєш, не дивишся на обличчя, але по правді наставляєш на Божу дорогу.

Чи належить нам давати данину кесареві, чи ні?

Зрозумівши їхню підступність, Він сказав їм: [Чому Мене спокушаєте?]

Покажіть Мені динарій. Чий там образ і напис? [У відповідь] вони сказали: Кесаря.

А Він відказав їм: Тож кесареве віддайте кесареві, а Боже — Богові!

І не могли піймати Його на слові перед народом, і здивувавшись Його відповіддю, вони замовкли.

Підійшли деякі з садукеїв , які стверджували, що немає воскресіння, та й запитали Його,

кажучи: Учителю, Мойсей записав нам, що якби у когось помер брат, котрий має дружину, і помер бездітний, то нехай його брат візьме її за дружину та відновить потомство для свого брата.

Отже, було сім братів. Перший, узявши дружину, помер бездітним.

І другий, [узявши дружину, також помер бездітним].

І третій узяв, — і так само всі семеро; жодний не залишив дітей, усі померли.

Останньою померла й жінка.

У воскресінні котрому з них вона буде дружиною? Бо ж семеро мали її за дружину.

Ісус же [у відповідь] сказав їм: Сини цього віку женяться і виходять заміж,

а ті, які будуть гідні досягнути того віку й воскреснуть з мертвих, не женяться і не виходять заміж,

адже вони більше вмерти не можуть, оскільки є рівні ангелам, є Божими синами, будучи синами воскресіння.

А що мертві встають, то й Мойсей показав біля куща, коли назвав Господа Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова.

Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі для Нього живуть!

У відповідь деякі з книжників сказали: Учителю, добре Ти сказав!

Тож більше не наважувалися Його ні про що запитувати.

А Він промовив до них: Як же це кажуть, що Христос є сином Давида?

Таж сам Давид говорить у книзі Псалмів: Промовив Господь до мого Господа: Сядь праворуч Мене,

поки не покладу ворогів Твоїх підніжком для Твоїх ніг!

Отже, Давид називає Його Господом, як же Він йому син?

Коли весь народ слухав, Він казав Своїм учням:

Стережіться книжників, які бажають ходити в шатах і люблять вітання на майданах та перші місця в синагогах і перші місця на гостинах,

які поїдають доми вдовиць і напоказ довго моляться; вони приймуть дуже тяжкий осуд!

Звівши очі, Він побачив тих, які кидали свої багаті дари до скарбниці.

Помітив і одну бідну вдову, яка вкидала туди дві лепти ,

і сказав: Правду кажу вам, що ця бідна вдова більше від усіх кинула,

бо всі ці зі свого достатку кидали в дар [Богові], а вона зі своєї вбогості вкинула все, що мала на прожиток.

І коли дехто говорив про храм, що прикрашений коштовним камінням та дарами, Він сказав:

Настануть дні, коли з того, що бачите, не залишиться і камінь на камені, який не був би зруйнований.

Вони запитали Його, кажучи: Учителю, коли ж це буде і яка ознака того, коли це має статися?

Він же відповів: Стережіться, щоб вас ніхто не ввів у оману, бо багато хто прийде під Моїм Ім’ям, кажучи: Це я! — і: Час наблизився! — Не йдіть за ними!

Коли ж почуєте про війни та розрухи, — не бійтеся, бо має це раніше статися, але це ще не кінець.

Тоді говорив їм: Повстане народ проти народу і царство проти царства;

і будуть місцями великі землетруси, голод, пошесті й жахливі події, і будуть великі ознаки з неба.

А перед цим усім накладуть на вас свої руки і будуть переслідувати, видаючи в синагоги та в’язниці; поведуть вас до царів і володарів через Моє Ім’я;

станеться ж вам це на свідчення.

Отже, покладіть у серцях ваших не турбуватися наперед, що відповідати,

бо Я вам дам слова та мудрість, яким не зможуть протистояти чи відповісти всі противники ваші.

Видаватимуть вас і батьки, і брати, і родичі, і друзі, і вб’ють декого з вас,

і будуть ненавидіти вас усі через Моє Ім’я.

Але й волосина з вашої голови не пропаде.

У вашій терпеливості здобудете ваші душі.

Коли ж побачите, що Єрусалим оточений військами, тоді знайте, що наблизилося його спустошення.

Тоді ті, хто в Юдеї, хай втікають у гори, а хто всередині міста, хай виходять; ті, хто в околицях, хай не входять до нього,

бо то будуть дні помсти, щоби сповнилося все написане.

Горе ж вагітним і тим, хто годуватиме грудьми в ті дні. Бо буде велике горе на землі й гнів на цьому народі;

і впадуть від вістря меча, і потраплять у полон до всіх народів, а Єрусалим буде топтаний язичниками, доки не закінчаться часи язичників.

І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, а на землі тривога народів від раптового морського реву та розбурханих хвиль,

коли люди ціпенітимуть від страху й очікування того, що надходить на цілий світ, бо сили небесні захитаються.

І тоді побачать Сина Людського, Який йде на хмарі з силою і великою славою.

Коли ж почне це збуватися, випростайтеся і підійміть свої голови, бо наближається ваше визволення!

І розповів їм притчу: Погляньте на смоківницю і на всі дерева:

коли вже пускають листя, і ви бачите це, то самі знаєте, що близько літо;

так і ви, коли побачите, що це збувається, — знайте, що близько Боже Царство.

Запевняю вас, що не мине рід цей, як усе станеться.

Небо і земля проминуть, а Мої слова не проминуть.

Стережіться, щоб ваші серця не обтяжувалися ненаситністю, пияцтвом і життєвими клопотами, і щоб не надійшов на вас той день несподівано,

наче пастка, бо прийде він на всіх, хто проживає на поверхні всієї землі.

Тож пильнуйте, постійно моліться, щоби змогли ви уникнути всього того, що має відбутися, — і стати перед Сином Людським!

Удень Ісус був у храмі й навчав, а вночі виходив і перебував на горі, що зветься Оливною.

Зранку всі люди приходили до Нього в храм, щоби послухати Його.

Наближалося свято Опрісноків, що зветься Пасхою.

Первосвященики та книжники шукали, як убити Його, але боялися народу.

Та сатана ввійшов у Юду, якого звали Іскаріотом, котрий був із числа дванадцятьох,

і він пішов, домовився з первосвящениками та начальниками варти, як Його видати їм.

Ті зраділи й погодилися дати йому срібняків.

І він пристав та шукав нагоди, щоб видати Його їм не при народі.

Настав день Опрісноків, коли належало приносити в жертву пасху.

І послав Він Петра й Івана, сказавши: Підіть і приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.

Вони сказали Йому: Де хочеш, щоб ми приготували?

А Він відповів їм: Ось, як будете входити до міста, зустріне вас чоловік, який у глечику нестиме воду; йдіть за ним до того дому, куди він увійде,

і скажіть господареві дому: Учитель питає тебе: Де світлиця, в якій споживатиму пасху зі Своїми учнями?

І він вам покаже велику прибрану світлицю, там приготуйте.

Пішовши, вони знайшли, як Він сказав їм, і приготували пасху.

І коли настав час, Він сів при столі й апостоли з Ним.

І Він сказав їм: Я дуже забажав спожити з вами цю пасху, перш ніж страждатиму;

кажу вам, що вже не буду споживати її, аж поки вона не сповниться в Божому Царстві.

Взявши чашу та віддавши подяку, Він сказав: Візьміть її і поділіть між собою.

Кажу вам, що не питиму відтепер з плоду виноградного, аж доки не прийде Царство Боже.

І взявши хліб та віддавши подяку, переломив і дав їм, кажучи: Це тіло Моє, яке за вас віддається; це робіть на спомин про Мене.

Так само й чашу по вечері, кажучи: Ця чаша — Новий Завіт у Моїй крові, яка за вас проливається.

Ось і рука того, хто видає Мене, зі Мною на столі.

Хоча Син Людський іде, як призначено, але горе тій людині, яка Його видає.

І вони почали з’ясовувати між собою, хто з них міг би бути тим, хто це зробить.

Була й суперечка між ними, хто з них більший.

А Ісус сказав їм: Царі народів панують над ними, а ті, хто володіє ними, звуться доброчинцями.

Ви ж не так, але більший між вами хай буде як менший, і начальник — як слуга.

Хто більший: той, хто сидить, чи той, хто обслуговує? Хіба не той, хто сидить? Я ж серед вас як Той, Хто обслуговує.

Ви є ті, які залишилися зі Мною в Моїх випробуваннях;

як заповів Мені Мій Отець Царство, так і Я заповідаю вам, —

щоб ви їли й пили за Моїм столом у Моєму Царстві, щоб сиділи на престолах і судили дванадцять племен Ізраїля.

[Сказав же Господь]: Симоне, Симоне, ось сатана випросив вас, щоби пересіяти, як пшеницю;

Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри; і ти, коли навернешся, зміцни своїх братів!

Той відказав Йому: Господи, з Тобою я готовий іти і до в’язниці, і на смерть.

Ісус же мовив: Кажу тобі, Петре, не заспіває півень сьогодні, як ти тричі зречешся Мене, стверджуючи, що не знаєш Мене!

І сказав їм: Коли Я послав вас без гаманця, без торби і без взуття, то хіба чогось вам бракувало? Вони ж сказали: Нічого.

А Він сказав їм: Але тепер, хто має гаманця, нехай візьме також і торбу, а хто не має, нехай продасть свій одяг і купить меча.

Кажу вам, що в Мені має збутися те, що написано: До злочинців зараховано Його, бо те, що сказане про Мене, звершується!

Вони сказали: Господи, ось тут два мечі. А Він відповів їм: Достатньо.

Вийшовши, Він попрямував за звичаєм на Оливну гору, а за Ним пішли учні.

Прийшовши на місце, Він сказав їм: Моліться, щоб не потрапили ви у спокусу.

А Сам відійшов від них на віддаль, як кинути каменем, упав на коліна й молився,

промовляючи: Отче, коли хочеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя!

З’явився Йому ангел з неба, який додав Йому сили.

Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився; піт Його став, як краплини крові, що капали на землю.

Уставши від молитви, Він підійшов до учнів і знайшов, що вони заснули від смутку.

І сказав їм: Чому спите? Устаньте й моліться, щоб ви не потрапили у спокусу.

Він ще говорив, як з’явилася юрба і з нею той, хто зветься Юдою, один із дванадцятьох; він ішов перед ними і наблизився до Ісуса, щоби поцілувати Його, [бо дав їм цей знак: Кого поцілую, — Той і є].

Ісус сказав йому: Юдо, то ти поцілунком видаєш Сина Людського?

Ті, хто був з Ним, коли побачили те, що відбувається, сказали: Господи, чи не вдарити нам мечем?

І один з них вдарив раба первосвященика і відтяв йому праве вухо.

Та Ісус озвався і сказав: Облиште, вже досить; і доторкнувшись до вуха, зцілив його.

А до тих, які виступили проти Нього, — до первосвящеників, начальників варти храму та старших, — Ісус сказав: Наче проти розбійника вийшли ви з мечами і киями.

Жодного дня, коли Я був з вами у храмі, ви не підняли руки на Мене. Але це ваш час і влада темряви.

Вони ж схопили Його, повели й привели у двір первосвященика. А Петро йшов слідом на віддалі.

Коли розклали вогонь серед двору і разом сиділи, Петро сидів серед них.

Коли він сидів при світлі, помітила його якась служниця і, поглянувши на нього, сказала: І цей був з Ним!

Він же відрікся, кажучи: Жінко, я не знаю Його!

Невдовзі другий, побачивши його, сказав: І ти — один з них! Петро ж сказав: Чоловіче, я — ні!

Минула приблизно одна година, і ще якийсь твердив, кажучи: Справді, і цей був з Ним, бо він — галилеєць.

Та Петро промовив: Чоловіче, не знаю, про що ти говориш! І тут же, як він говорив, заспівав півень.

Обернувшись, Господь поглянув на Петра; і Петро згадав слова Господа, коли Він йому сказав: Перше ніж півень сьогодні заспіває, відречешся від Мене тричі!

І, вийшовши геть, він гірко заплакав.

А мужі, які тримали Ісуса, глумилися з Нього, б’ючи;

вони, зав’язавши Йому очі, [били Його в обличчя і] запитували Його, кажучи: Пророкуй, хто Тебе вдарив?

І багато іншого, зневажливого, наговорювали на Нього.

Коли почався день, зібралася рада старших народу, первосвящеників і книжників, і повели Його на свої збори,

кажучи: Якщо Ти — Христос, то скажи нам! Він відповів їм: Якщо Я вам скажу, не повірите;

якщо ж запитаю, не відповісте [Мені й не відпустите].

Віднині ж буде, що Син Людський сидітиме по правиці Божої сили.

Тоді всі запитали: Чи Ти — Син Божий? А Він їм відповів: Ви самі говорите, що Я є.

Вони ж сказали: Навіщо нам потрібне ще якесь свідчення? Адже ми самі почули з Його вуст!

І встали всі вони, і повели Його до Пилата.

Почали Його звинувачувати, кажучи: Ми знайшли Цього, Який бунтує наш народ, забороняє давати кесареві данину і каже, що Він — Сам Христос, Цар.

Пилат запитав Його, кажучи: Ти є Цар юдеїв? А Він у відповідь сказав йому: Ти кажеш!

Пилат же сказав первосвященикам і юрбі: Жодної вини я не знаходжу в Цій Людині.

Та вони ще наполегливіше твердили, запевняючи, що Він підбурює народ, навчає по всій Юдеї, починаючи з Галилеї і аж сюди.

Пилат, почувши це, запитав, чи Він галилеєць.

Переконавшись, що Він з підвладних Ірода, відіслав Його до Ірода, який тими днями перебував у Єрусалимі.

Ірод, побачивши Ісуса, дуже зрадів; давно бажав Його бачити, бо чув [багато] про Нього і сподівався побачити від Нього якусь ознаку.

Ставив Йому багато запитань, але Він нічого йому не відповідав.

Первосвященики та книжники стояли, завзято обвинувачуючи Його.

Ірод зі своїми воїнами, принизивши та висміявши Його, одягнув у світлий одяг і відіслав Його до Пилата.

Того дня Ірод і Пилат стали друзями, хоча раніше вони ворогували між собою.

Пилат, покликавши первосвящеників, начальників та людей,

сказав їм: Привели ви мені Цю Людину як Того, Хто підбурює народ. І ось, я перед вами допитував і не знайшов у Цій Людині жодної провини з того, у чому Її обвинувачуєте.

Так само й Ірод, який повернув Його нам. Отже, нічого вартого смерті Він не зробив;

тож, покаравши Його, відпущу.

[Треба ж було йому щосвята відпускати їм когось одного].

Та вони всі разом закричали, вигукуючи: Візьми Цього, а відпусти Варавву!

Варавва був ув’язнений за якийсь заколот у місті й за вбивство.

А Пилат, бажаючи відпустити Ісуса, знову заговорив до них.

Та вони кричали, вигукуючи: Розіпни, розіпни Його!

Тож він утретє сказав їм: Яке ж зло Він зробив? Нічого вартого смерті не знайшов я в Ньому. Я покараю Його й відпущу.

Однак вони наполягали гучними голосами, вимагали Його розіп’яти, і голоси їхні [та первосвящеників] перемогли.

І Пилат присудив згідно з їхніми вимогами:

відпустив того, за кого вони просили, який за бунт і вбивство був посаджений до в’язниці, а Ісуса видав на їхню волю.

І повели Його. Взявши якогось Симона з Киринеї, який ішов з поля, поклали на нього нести за Ісусом хрест.

Ішла ж за Ним велика юрба народу та жінки, які голосили й оплакували Його.

Повернувшись до них, Ісус сказав: Дочки єрусалимські, не плачте за Мною, краще плачте за собою та за своїми дітьми,

бо ось настають дні, коли скажуть: Блаженні неплідні й утроби, які не родили, і груди, які не годували.

Тоді почнуть казати горам: Упадіть на нас! — і горбам: Покрийте нас!

Адже коли із зеленим деревом це роблять, то що станеться із сухим?

І вели з Ним на страту також інших двох злочинців.

І коли прийшли на місце, яке зветься Череповище, тут розіп’яли Його й злочинців — одного праворуч, а другого — ліворуч.

Ісус говорив: Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять! А ті, які ділили Його одяг, кидали жереб.

А народ стояв і дивився. Насміхалися і начальники [з ними], кажучи: Він інших спасав, тож нехай спасе і Себе Самого, якщо Він Христос, Божий Обранець!

Глузували з Нього й воїни; вони, приступаючи, подавали Йому оцет

і казали: Якщо Ти — юдейський Цар, спаси Себе!

Над Ним був напис, [зроблений грецьким, латинським та єврейським письмом]: Це — Цар юдеїв.

Один із розп’ятих злочинців лихословив Його, кажучи: Хіба Ти не Христос? Спаси Себе й нас!

А другий обізвався і, докоряючи йому, сказав: Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засуджений?

Але ми — справедливо, бо дістаємо належне за те, що вчинили; Він же нічого поганого не зробив!

І додав: Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє!

А Він сказав йому: Запевняю тебе: сьогодні ти будеш зі Мною в раю!

І коли настала шоста година, наступила темрява по всій землі — до дев’ятої години;

померкло сонце, а завіса храму роздерлася надвоє.

Скрикнувши гучним голосом, Ісус промовив: Отче, у Твої руки передаю Свій дух! Сказавши це, Він віддав духа.

Побачивши те, що сталося, сотник прославив Бога, промовляючи: Справді, праведний був Цей Чоловік!

Численні юрби, які прийшли на це видовище, спостерігаючи те, що сталося, били себе в груди й верталися.

На віддалі стояли й дивилися всі Його знайомі та жінки, які йшли за Ним із Галилеї.

Один чоловік, на ім’я Йосиф, який був радником, людина добра й праведна,

з юдейського міста Ариматеї, — не пристав до ради та до їхньої справи, бо він очікував Божого Царства;

підійшовши до Пилата, він попросив тіло Ісуса;

знявши його, він обгорнув полотном і поклав у висічену гробницю, де ще ніколи ніхто не лежав.

Була п’ятниця , і надходила субота.

А жінки, котрі йшли слідом, — ті, які прибули з Ним із Галилеї, — побачили гріб і як було покладене Його тіло.

Повернувшись, вони приготували пахощі та миро, а в суботу спочивали, згідно із заповіддю.

Першого ж дня тижня дуже рано вони [і ще дехто з ними] прийшли до гробу, несучи пахощі, які приготували.

Та вони виявили, що камінь відвалений від гробниці,

а ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса.

І сталося, як були вони через це розгублені, то два мужі стали біля них у блискучому одязі.

Вони налякалися і посхиляли обличчя до землі, а ті сказали їм: Чому ви шукаєте Живого між мертвими?

Немає Його тут, бо воскрес! Згадайте, як казав вам, коли ще був у Галилеї.

Він говорив: Потрібно, щоб Син Людський був виданий у руки грішних людей, був розп’ятий і воскрес на третій день.

Тоді вони пригадали Його слова.

Повернувшись від гробу, вони сповістили про все це одинадцятьом і всім іншим.

То були Марія Магдалина, Іванна, Марія, мати Якова, та інші з ними. Вони розповіли про це апостолам.

Та їхні слова здалися тим вигадкою, — не вірили їм.

Підвівшись, Петро побіг до гробу і, схилившись, побачив полотно, [яке лежало] окремо, — і пішов до себе, дивуючись з того, що сталося.

Двоє з них ішли того дня до села, віддаленого на шістдесят стадій від Єрусалима, яке називалося Емаус;

вони говорили між собою про все, що відбулося.

І сталося, коли вони розмовляли й обмірковували, Сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними,

та очі їхні були стримані, щоби Його не впізнали.

Тож Він запитав їх: Що це за справа, над якою міркуєте між собою, ідучи? І чого ви сумні?

У відповідь один, на ім’я Клеопа, сказав Йому: Ти хіба єдиний чужинець у Єрусалимі, Який не знає того, що сталося в ньому цими днями?

І запитав їх: Що саме? А вони розповіли Йому про Ісуса Назарянина, Мужа Пророка, сильного ділом і словом перед Богом і перед усім народом;

як видали Його первосвященики й наші старші на смертний присуд і розіп’яли Його.

А ми сподівалися, що Він Той, Хто має визволити Ізраїля. І до того ж, оце третій день, відколи те сталося.

Та деякі наші жінки здивували нас: побувавши рано в гробниці

й не знайшовши Його тіла, вони прийшли й розповіли, що бачили появу ангелів, які сповістили, що Він живий.

Тоді пішли деякі з нас до гробу — і знайшли все, як говорили жінки; Самого ж Ісуса не побачили!

Тоді Ісус сказав їм: О нерозумні й повільні серцем, аби вірити в усе, що говорили пророки!

Хіба не треба було Христові постраждати й увійти у Свою славу?

І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм з усього Писання те, що стосувалося Його.

І вони наблизилися до села, до якого йшли. А Він удавав, що йде далі.

Та вони просили Його, кажучи: Залишайся з нами, бо вечоріє, вже день закінчується! І Він увійшов, щоби залишитися з ними.

І сталося, як сів Він за столом з ними, то, взявши хліб, поблагословив і, переломивши, давав їм;

тут і відкрилися їхні очі, і вони впізнали Його. Та Він став невидимий для них.

І сказали вони один одному: Хіба не палало наше серце, коли Він говорив нам у дорозі та пояснював нам Писання?

Уставши, тієї ж години вони повернулися до Єрусалима та знайшли зібраних одинадцятьох і тих, які були з ними;

вони говорили, що справді Господь воскрес і з’явився Симонові.

А ці розповіли про те, що сталося в дорозі, та як Він відкрився їм під час ламання хліба.

Коли вони говорили про це, Сам [Ісус] став посеред них і сказав їм: Мир вам!

Та злякавшись, охоплені жахом, вони думали, що бачать духа.

А Він сказав їм: Чому ви стурбовані, чому такі думки входять до ваших сердець?

Гляньте на Мої руки, на Мої ноги! Це ж Я Сам! Доторкніться до Мене — подивіться, що дух тіла й костей не має, а Я, як бачите, їх маю!

Сказавши це, Він показав їм руки та ноги.

А як вони ще дивувалися і не вірили з радості, Він сказав їм: Чи маєте тут щось із їжі?

Вони дали Йому частину печеної риби [і бджолиного меду].

Тож, взявши, Він їв перед ними.

І промовив до них: Ось слова, які Я сказав вам, коли ще був з вами: Має збутися все написане про Мене і в Законі Мойсея, і в Пророків, і в Псалмах!

Тоді розкрив їхній розум, щоби зрозуміли Писання.

І Він сказав їм: Так написано, і [необхідно було] постраждати Христові та воскреснути з мертвих на третій день,

щоб, почавши з Єрусалима, проповідувалося в Ім’я Його покаяння для прощення гріхів між усіма народами.

Ви [ж є] свідками цього.

І ось Я посилаю на вас обітницю Мого Отця, а ви залишайтеся в місті [Єрусалимі], доки не зодягнетеся силою з висоти!

Вивівши їх за місто до Витанії, Він підняв Свої руки і поблагословив їх.

І сталося, що коли благословляв їх, Він віддалився від них і почав підійматися на небо.

А вони, поклонившись Йому, з великою радістю повернулися до Єрусалима

і були постійно в храмі, [хвалячи і] прославляючи Бога. [Амінь].