Дії

Першу книгу я написав про все, Теофіле, що Ісус почав робити й навчати,

аж до того дня, коли, давши через Святого Духа накази апостолам, яких вибрав, Він вознісся.

Після Своїх страждань Він постав живий перед ними, з багатьма доказами, з’являючись їм упродовж сорока днів і розповідаючи про Царство Боже.

І як були зібрані разом, Він звелів їм з Єрусалима не відходити, але очікувати обітниці від Отця, про котру, — сказав Він, — ви чули від Мене,

бо Іван хрестив водою, ви ж за декілька тих днів будете хрещені Духом Святим!

А вони зійшлися й запитували Його, кажучи: Господи, чи не в цей час Ти відновиш царство Ізраїля?

Та Він сказав їм: Не вам знати час і строки, котрі Отець встановив Своєю владою,

але ви приймете силу, коли Святий Дух зійде на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії — і аж до краю землі!

Сказавши це, коли вони дивилися, Він став підійматися, і хмара забрала Його з їхніх очей.

Як вони вдивлялися в небо, коли Він віддалявся, то два мужі в білих одежах постали перед ними

і сказали: Галилейські мужі, чого стоїте і вдивляєтеся в небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як оце ви бачили, коли Він відходив на небо!

Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, званої Оливною, що недалеко від Єрусалима, — на відстані ходи в суботу.

Прийшовши, вони увійшли в горницю, де були Петро та Іван, Яків і Андрій, Филип і Хома, Вартоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот і Юда Яковів.

Усі вони з жінками, з Марією, матір’ю Ісуса, та Його братами перебували однодушно в молитві [й благанні].

Тими ж днями Петро, ставши серед братів, а людей було близько ста двадцяти осіб, сказав:

Мужі, брати! Треба було, аби сповнилося Писання, яке провіщав Дух Святий устами Давида про Юду, котрий привів тих, які схопили Ісуса,

бо він був зарахований до нас і отримав частку в цьому служінні.

Він здобув місце ціною неправди і, коли впав сторчма головою, розпоров живіт, і випали всі його нутрощі.

Це стало відомо всім мешканцям Єрусалима, тому те місце їхньою мовою зветься Акелдама, тобто Поле крові.

Адже в книзі Псалмів написано: Нехай стане його житло пусткою і хай не буде нікого, хто жив би в ньому! А також: Служіння його нехай візьме інший!

Отже, треба, щоб один з тих мужів, який був з нами впродовж усього часу, коли Господь Ісус перебував і спілкувався з нами, —

почавши від хрещення Івана і до дня, як Він вознісся від нас, — щоб разом із нами один з них був свідком Його воскресіння.

І поставили двох: Йосифа, якого називали Варсавою, котрий був прозваний Юстом, і Маттія,

та, помолившись, сказали: Ти, Господи, Який знаєш серця всіх, покажи, кого з цих двох Ти вибрав

зайняти місце служіння і апостольства, замість Юди, який відпав, щоби піти на своє місце!

І кинули жереб. І випав жереб на Маттія, якого й зараховано до одинадцятьох апостолів.

Коли настав день П’ятидесятниці, усі вони були однодушно разом.

Раптом з неба долинув шум, наче подув бурхливий вітер, і наповнив увесь дім, де вони сиділи.

І з’явилися їм поділені язики, наче вогняні, і осіли на кожного з них.

І всі вони наповнилися Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як Дух велів їм промовляти.

А в Єрусалимі перебували юдеї та побожні люди з кожного народу, який під небом.

Коли ж стався цей шум, зібрався натовп, і були збентежені, коли почули, що кожний говорить до них їхньою власною мовою.

Вони в нестямі дивувалися і говорили [один до одного]: Хіба всі ці, які говорять, не галилейці?

Як же це, що ми чуємо кожний своєю рідною мовою, в якій ми народилися?

Партянці й мідянці, еламітці й ті, хто з Месопотамії, з Юдеї та Кападокії, з Понту й Азії,

Фригії і Памфилії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Киринеї, і захожі римляни,

юдеї і прозеліти, критяни й араби, — чуємо, як вони говорять нашими мовами про Божу велич!

Тож усі дивувалися і, розгублені, говорили одне одному: Що ж це має бути?

Інші, глузуючи, казали, що вони понапивалися вина.

А Петро, ставши з одинадцятьма, підвищив свій голос і сказав їм: Мужі юдейські й усі мешканці Єрусалима! Нехай буде це вам відоме, — прислухайтеся до моїх слів!

Вони не п’яні, як ви думаєте, бо щойно третя година дня.

Але це те, що провістив пророк Йоіл:

І буде останніми днями, — каже Бог, — Я виллю від Духа Мого на всяке тіло, і будуть пророкувати ваші сини і ваші дочки, а ваші юнаки видіння побачать, і вашим старцям будуть снитися сни.

І в ті дні виллю від Духа Мого на Моїх рабів і на Моїх рабинь, і будуть пророкувати.

І дам чудеса на небі вгорі й ознаки на землі внизу: кров, вогонь і куряву диму.

Сонце обернеться на темряву, а місяць — на кров, перш ніж прийде Господній день, великий та славний!

І станеться, що кожний, хто покличе Господнє Ім’я, спасеться!

Мужі ізраїльські, послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, мужа, про Котрого вам засвідчив Бог могутніми проявами, чудесами й ознаками, які Бог учинив через Нього серед вас, як самі знаєте,

Його, виданого згідно з Божим задумом і передбаченням, ви вбили, прибивши до хреста руками беззаконників;

та Бог Його воскресив, звільнивши від мук смерті, бо не під силу було їй втримати Його.

Давид говорить про Нього: Я завжди бачив Господа переді мною, бо Він — праворуч мене, щоб я не похитнувся.

Тому зраділо моє серце і звеселився мій язик, навіть тіло моє сповниться надією,

бо Ти не залишиш душі моєї в аді й не даси Своєму Святому побачити тління.

Ти дав мені пізнати дороги життя і сповниш мене радістю присутності Своєї!

Мужі-брати! Потрібно сміливо сказати вам про патріарха Давида, який помер і був похований, і його гріб у нас аж дотепер.

Будучи пророком і знаючи, що Бог клятвою пообіцяв йому з його нащадків [підняти Христа за тілом і] посадити на його престолі,

він пророче говорив про воскресіння Христа, що Він не залишиться в аді, і тіло Його не побачить тління.

Цього Ісуса воскресив Бог, свідками чого є ми всі.

Отже, правицею Божою був Він вознесений, обітницю Святого Духа одержав від Отця і вилив те, що ви бачите і чуєте.

Давид не піднявся на небо, бо сам говорить: Сказав Господь Господу моєму: Сядь праворуч Мене,

доки не покладу Твоїх ворогів під Твої ноги!

Тому нехай певно знає весь дім Ізраїля, що і Господом, і Христом зробив Його Бог — Цього Ісуса, Якого ви розіп’яли!

Почувши, вони розчулилися серцем і сказали Петрові й іншим апостолам: Що ж нам робити, мужі-брати?

А Петро [сказав] їм: Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в Ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа!

Адже для вас ця обітниця і для ваших дітей, і для всіх тих, хто далеко, кого лише покличе Господь, Бог наш!

Багатьма іншими словами він свідчив та заохочував їх, кажучи: Спасайтеся від цього лукавого роду!

Отже, вони, прийнявши [з любов’ю] його слово, охрестилися; і приєдналися до них того дня зо три тисячі душ.

Перебували вони постійно в навчанні апостолів і в братерській спільності, у ламанні хліба та в молитвах.

І страх охопив кожну душу, бо багато чудес і ознак сталося через апостолів; [в Єрусалимі панував великий страх серед усіх].

А всі, які повірили, були разом і мали все спільне.

Вони продавали маєтки та майно і ділилися ним з усіма, хто потребував.

І щодня вони однодушно перебували в храмі та, ламаючи по домах хліб, у радості й простоті серця приймали їжу,

вихваляючи Бога та маючи милість у всіх людей. Господь же додавав до них щодня тих, які спасалися.

Петро та Іван ішли до храму на молитву на дев’яту годину.

І був тут один чоловік, кривий від народження; його приносили і садовили щодня перед воротами храму, котрі називали Гарними, аби просив милостиню у тих, хто приходив до храму.

Побачивши Петра й Івана, які хотіли увійти до храму, він почав просити милостиню.

Поглянули на нього Петро з Іваном і сказали: Подивися на нас!

Він пильно дивився на них, сподіваючись щось від них одержати.

А Петро сказав: Срібла й золота не маю, але що маю, те й даю тобі: в Ім’я Ісуса Христа Назарянина встань і ходи!

І, узявши його за праву руку, підвів його. Відразу ж зміцніли його стопи й суглоби. Підскочивши, він устав і почав ходити.

Тож ввійшов з ними в храм, ходив і підскакував, хвалячи Бога.

І весь народ побачив, як він ходив і вихваляв Бога.

Коли ж дізналися, що це той, який сидів заради милостині біля Гарних воріт храму, переповнилися страхом і подивом від того, що з ним сталося.

Оскільки він був біля Петра й Івана, то збігся до них весь здивований народ у притвор, який називається Соломоновим.

Побачивши це, Петро звернувся до народу: Мужі ізраїльські! Чого дивуєтеся із цього? Чому дивитеся на нас так, наче ми своєю силою або побожністю зробили, щоб він ходив?

Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова, Бог наших батьків, прославив Свого слугу Ісуса, Якого ви видали й відреклися перед Пилатом, який присудив Його відпустити.

Ви відреклися від Святого й Праведного, а випросили звільнити вам людину-вбивцю.

Володаря життя ви вбили, та Бог воскресив Його з мертвих, свідками чого є ми.

І вірою в Ім’я Його — Його Ім’я оздоровило того, кого бачите й знаєте. Віра, яка від Нього, дала йому це зцілення перед усіма вами.

А тепер, [мужі-] брати, знаю, що зробили ви так через незнання — і так само ваші володарі.

Бог провістив наперед устами всіх пророків, що Христос має постраждати; так Він і виконав.

Тож покайтеся і наверніться, аби були стерті ваші гріхи,

щоб від обличчя Господнього прийшов час відлиги, щоби послав наперед призначеного вам Ісуса Христа,

бо треба, щоб небо прийняло Його до часу відновлення всього, про що Бог говорив устами Своїх святих відвічних пророків.

Мойсей провіщав [батькам], що Господь, Бог ваш, підійме вам Пророка з братів ваших, як і мене: Його слухайте в усьому, що тільки скаже вам.

Буде так, що кожна душа, яка не послухає Того Пророка, буде вигублена з народу.

І так само всі пророки — від Самуїла й пізніших — говорили й сповіщали про ці дні.

Ви — сини пророків і Завіту, який Бог заповів вашим батькам, кажучи Авраамові: І в нащадкові твоєму благословляться всі народи землі!

Воскресивши Слугу Свого, Бог насамперед послав Його вам, і Він благословить вас, щоб відвернувся кожний з вас від свого зла!

Коли вони промовляли до народу, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї ,

обурені тим, що вони навчали народ, проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі.

Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір.

Багато з тих, які чули слово, повірили; кількість таких людей сягала п’яти тисяч.

А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники;

і Анна — первосвященик, і Каяфа, і Іван, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященицького роду;

поставивши їх посередині, вони допитувалися: Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили?

Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старші [ізраїльські]!

Якщо нас нині допитують про добрий учинок хворій людині, як вона одужала,

то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: Ім’ям Ісуса Христа, Назарянина, Якого ви розіп’яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, хто стоїть перед вами.

Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним.

І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!

Помітивши відвагу Петра й Івана і дізнавшись, що це люди невчені й прості, вони дивувалися, бо знали їх, що були з Ісусом.

І дивлячись на оздоровленого чоловіка, який стояв з ними, вони нічого не могли сказати проти.

Наказавши їм вийти із синедріону , вони радилися між собою,

кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, — і не можемо того заперечувати.

Але щоби більше не поширювалося між народом, заборонімо їм [під загрозою], щоби далі нікому з людей не говорили про це Ім’я!

І, покликавши їх, наказали зовсім не говорити і не навчати в Ім’я Ісуса.

А Петро та Іван у відповідь сказали їм: Розсудіть, чи справедливо перед Богом більше слухати вас, аніж Бога?

Адже ми не можемо не розповідати про те, що бачили і чули!

Вони ж, погрозивши, відпустили їх, нічого не знаходячи, щоби покарати їх, — через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.

А чоловік, з яким сталося це чудо зцілення, мав понад сорок років.

Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що їм говорили первосвященики і старші.

Ті, коли почули, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико [Боже], Ти, Котрий створив небо і землю, море й усе, що в них!

Який Святим Духом устами нашого батька, Твого слуги Давида, сказав: Чому розбушувалися люди, і народи задумали марноту?

Зійшлися земні царі, зібралися правителі разом проти Господа та проти Його Христа!

Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, — Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю,

аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося.

Тепер же, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово.

Коли простягнеш Свою руку для оздоровлення, ознак і чудес, щоби збувалися вони святим Ім’ям Твого слуги Ісуса!

І як вони помолилися, затряслося те місце, де вони були зібрані, і всі наповнилися Святим Духом і сміливо почали говорити Боже Слово.

Усі ті, які повірили, мали одне серце і душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне.

Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх.

Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого

і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував.

Так Йосиф, прозваний апостолами Варнавою, — що в перекладі означає «син потіхи», — левіт, родом з Кіпру,

мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів.

А один чоловік на ім’я Ананій зі своєю дружиною Сапфірою продав маєток

і приховав частину грошей — про це знала й дружина, — а якусь частину приніс і поклав біля ніг апостолів.

Петро сказав: Ананію, як це так, що сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа й приховати частину вартості поля?

Невже воно не твоє було? Хіба продане не було у твоїй владі? Навіщо ти поклав це діло у своє серце? Ти ж сказав неправду не людям, а Богові!

Почувши це, Ананій упав і помер. І найшов великий страх на всіх, хто це почув.

Юнаки встали, обгорнули його, винесли й поховали.

Коли минуло зо три години, прийшла його дружина, ще не знаючи того, що трапилося.

Петро промовив до неї: Скажи мені, чи за стільки ви продали поле? Вона відповіла: Так, за стільки.

А Петро до неї: Як це сталося, що ви змовилися випробовувати Господнього Духа? Ось при дверях ті, які поховали твого чоловіка, — і тебе винесуть!

Упала й вона одразу біля його ніг і померла. Юнаки, увійшовши, виявили її мертвою; винесли й поховали біля її чоловіка.

І великий страх напав на всю Церкву, на всіх, хто це чув.

Руками апостолів у народі здійснювалися численні ознаки та чудеса. І всі однодушно перебували в притворі Соломона.

Ніхто зі сторонніх не наважувався приєднатися до них, але народ їх величав.

Віруючих у Господа множилося — багато чоловіків та жінок.

Недужих виносили на роздоріжжя і клали на носилках і постелях, щоб, як проходить Петро, хоч тінь його впала на декого з них.

Багато людей сходилося з довколишніх міст до Єрусалима; вони приносили недужих і тих, які страждали від злих духів. Усі вони одужували.

Піднявся первосвященик і всі його прибічники із садукейської течії, — вони наповнилися заздрощами,

наклали [свої] руки на апостолів і посадили їх у громадську в’язницю.

Та ангел Господній уночі відчинив двері в’язниці, вивів їх і сказав:

Ідіть, ставайте у храмі й кажіть народові всі слова цього життя!

Почувши це, вони пішли вдосвіта до храму й навчали. Тим часом первосвященик і ті, котрі з ним, прийшовши, скликали синедріон, усіх старших з-поміж синів Ізраїля і послали до в’язниці, щоб їх привести.

Слуги пішли, та у в’язниці їх не знайшли. Повернувшись, сповістили,

кажучи, що в’язницю знайшли ретельно замкненою, з охороною, яка стояла перед дверима. Але, відчинивши, усередині вони нікого не знайшли.

Коли почули ці слова [священик], начальник охорони храму та первосвященики, то дивувалися, як це все могло статися.

Тут прийшов хтось і сповістив їм, що мужі, яких вони посадили до в’язниці, перебувають у храмі, стоять і навчають народ.

Тоді начальник охорони пішов зі слугами, привів їх без застосування сили, бо боялися народу, щоб не побив їх камінням.

Привівши, вони поставили їх у синедріоні. І первосвященик запитав їх,

кажучи: Чи не з погрозою заборонили ми вам навчати в це Ім’я? А ви наповнили Єрусалим вашою наукою і хочете навести на нас кров цього Чоловіка?

Та Петро й апостоли у відповідь сказали: Потрібно більше слухатися Бога, ніж людей!

Бог батьків наших воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві.

Бог підняв Його Своєю правицею як Князя і Спасителя, щоби дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів.

І ми та Дух Святий, Якого дав Бог тим, хто кориться Йому, є [Його] свідками щодо цих слів!

Почувши це, вони лютували і змовлялися їх убити.

Та один фарисей у синедріоні на ім’я Гамалиїл, — законовчитель, шанований усім народом, — уставши, наказав, щоб апостолів вивели на короткий час,

а їм сказав: Мужі ізраїльські, поміркуйте між собою щодо цих людей, що ото хочете з ними зробити.

Недавно об’явився Тевда, кажучи, що він є кимось, — до нього пристало щось із чотириста людей. Він був убитий, і всі, котрі вірили в нього, розсіялися і зійшли на ніщо.

Після нього під час перепису об’явився галилеєць Юда, потягнувши за собою [чимало] народу. І він також загинув, а всі, хто слухав його, розпорошилися.

І нині кажу вам: відступіться від цих людей і залишіть їх. Бо якщо цей задум і ця справа від людей, — вона загине;

якщо ж від Бога, то ви не зможете зруйнувати її, — щоби часом не стати вам богоборцями! Тож вони послухали його,

і, покликавши апостолів, побили їх, пригрозили не говорити в Ім’я Ісуса й відпустили.

А вони вийшли із синедріону, радіючи, що за Ім’я Господа [Ісуса] удостоїлися прийняти зневагу.

І щодня в храмі й по домах вони не переставали навчати й благовістити про Ісуса Христа.

Тими днями, коли зростала кількість учнів, почалися нарікання елліністів на юдеїв, що про їхніх вдів не дбають при щоденному служінні.

Скликавши громаду своїх учнів, дванадцятеро сказали: Не годиться нам, облишивши Боже Слово, прислуговувати при столах.

Виберіть, брати, з-поміж вас сімох надійних мужів, сповнених [Святого] Духа та мудрості, і ми поставимо їх на це служіння.

Ми ж постійно перебуватимемо в молитві та служінні слова!

Усій громаді сподобалося це слово. І вони вибрали Степана — мужа, сповненого віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Никанора, Тимона, Пармена і прозеліта з Антіохії Миколу.

Їх поставили перед апостолами, і, помолившись, ті поклали на них руки.

А Боже Слово росло; кількість учнів у Єрусалимі дуже множилася; і серед священиків дуже багато були слухняними вірі.

Степан же, сповнений благодаттю і силою, здійснював у народі великі ознаки й чудеса.

Та піднялися деякі із синагоги, що називалася лібертинською, а також з киринейської та олександрійської, і ті, хто з Килікії й Азії, — і сперечалися зі Степаном,

але не могли протистояти мудрості й Духові, Яким він говорив.

Тоді вони підмовили людей, котрі казали, що чули, начебто він говорив зневажливі слова проти Мойсея і Бога.

Вони підбурили народ, старших, книжників і, накинувшись, схопили його та привели до синедріону.

Поставили фальшивих свідків, які говорили: Цей чоловік не перестає говорити [зневажливі] слова про це святе місце і проти Закону.

Адже ми чули, як він казав, що Ісус Назарянин зруйнує це місце та змінить звичаї, які нам передав Мойсей!

Поглянувши на нього, усі, хто сидів у синедріоні, побачили, що його обличчя було подібне до обличчя ангела.

Первосвященик запитав: Чи це так?

А він промовив: Мужі, брати і батьки, послухайте! Бог слави з’явився нашому батькові Авраамові, коли він був у Месопотамії перед тим, як він оселився в Харані.

І сказав йому: Вийди зі своєї землі, від свого роду та піди в край, який Я тобі покажу.

Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселився в Харані. А звідти, після смерті його батька, Бог переселив його в цю землю, де ви тепер живете.

І не дав йому спадщини в ній навіть на стопу ноги, але обіцяв дати її для володіння йому та його нащадкам після нього, хоч не було в нього дитини.

І сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужій землі, будуть поневолені й гнобитимуть їх чотириста років.

Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, якому вони служитимуть, і після цього вийдуть і будуть служити Мені на цьому місці!

І дав йому завіт обрізання. І він породив Ісаака й обрізав його восьмого дня, Ісаак — Якова, Яків — дванадцятьох патріархів.

А патріархи позаздрили Йосифові й продали його в Єгипет. Та з ним був Бог

і визволив його від усіх утисків, дав йому мудрість і милість перед фараоном, царем єгипетським, і поставив його правителем над Єгиптом і над усім своїм домом.

Настав же голод по всій [землі] Єгипетській та Ханаанській, і прийшла велика скрута, — наші батьки не знаходили поживи.

Почувши, що в Єгипті є пшениця, Яків послав спочатку наших батьків.

Коли ж вони прибули вдруге, Йосиф признався своїм братам, і рід Йосифа став відомим фараонові.

Йосиф послав покликати свого батька Якова з усім родом, — сімдесят п’ять душ.

Тож Яків переселився в Єгипет, де помер сам і батьки наші;

і перенесли їх до Сихема й поклали до гробниці, яку Авраам купив за срібло в синів Емора в Сихемі.

Коли наближався час виконання обітниці, яку Бог проголосив Авраамові, народ в Єгипті збільшився і помножився,

доки не постав у Єгипті інший цар, який не знав Йосипа.

Він, замисливши зло проти нашого роду, гнобив наших батьків, примушуючи їх викидати своїх немовлят, аби не давати їм жити.

У цей час народився Мойсей, і був він гарний перед Богом; його годували три місяці в батьківському домі.

Коли ж його покинули, то дочка фараона взяла його й вигодувала собі за сина.

І Мойсей був навчений усієї єгипетської мудрості, був сильний у своїх ділах та словах.

А коли сповнилося йому сорок років, прийшло йому на серце відвідати своїх братів — синів Ізраїля.

Побачивши, як кривдили одного з них, допоміг і, убивши єгиптянина, помстився за покривдженого.

Він думав, що його брати зрозуміють, що це Бог його рукою дає їм спасіння. Та вони не зрозуміли.

Наступного дня з’явився перед ними, коли вони билися, і намагався їх помирити, сказавши: Мужі, та ви ж брати, навіщо кривдите один одного?

А той, який кривдив ближнього, відштовхнув його, сказавши: Хто тебе поставив старшим і суддею над нами?

Чи ти хочеш мене вбити так само, як учора вбив єгиптянина?

Через цю справу Мойсей утік і став чужинцем у Мадіямській землі, де породив двох синів.

Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустелі при Сінайській горі ангел [Господній] у вогняному полум’ї куща.

Побачивши це, Мойсей дивувався з видіння. А коли він підійшов, щоб роздивитися, то пролунав голос Господа:

Я, Бог твоїх батьків, Бог Авраама й Ісаака та [Бог] Якова! Охоплений трепетом, Мойсей не наважився поглянути.

Та Господь сказав йому: Зніми взуття зі своїх ніг, бо місце, на якому стоїш, — це свята земля!

Я поглянув і побачив гноблення Мого народу, який у Єгипті, Я почув їхній стогін, тож зійшов визволити їх. А тепер іди, Я посилаю тебе до Єгипту!

Цього Мойсея, якого відкинули, сказавши: Хто тебе поставив старшим і суддею? — його, з’явившись у кущі, Бог рукою ангела послав як старшого й визволителя.

Саме він вивів їх, зробивши чудеса й ознаки в Єгипетській землі та на Червоному морі й упродовж сорока років у пустелі.

Це той Мойсей, який сказав синам ізраїльським: Пророка поставить вам Бог з ваших братів, як мене, [Його слухайте]!

Це той, хто в пустелі на зібранні був разом з Ангелом, який на Сінайській горі говорив до нього та до наших батьків, хто одержав живі слова, щоби дати нам;

якого не схотіли послухатися наші батьки, але відкинули його й повернулися своїми серцями до Єгипту,

сказавши Ааронові: Зроби нам богів, які йтимуть перед нами, бо не знаємо, що сталося з цим Мойсеєм, який вивів нас із Єгипетської землі!

І тими днями вони зробили теля, принесли жертву ідолові й веселилися з витвору своїх рук.

Тож Бог відвернувся і передав їх служити небесному війську, як написано в книзі Пророків: Доме Ізраїля, чи приносили ви Мені сорок років у пустелі заколення і жертви?

Ви ж підняли намет Молоха і зірку вашого бога Райфана — зображення, які самі зробили, щоби поклонятися їм! Я переселю вас аж за Вавилон!

Наші батьки мали в пустелі намет свідчення, як наказав Той, Хто велів Мойсеєві зробити його за зразком, який він бачив.

Узявши його, батьки наші занесли його разом з Ісусом у землю тих народів, які вигнав Бог з-перед обличчя наших батьків, — і так аж до днів Давида,

який знайшов благодать у Бога і просив, щоби знайти дім для Бога Якова.

Та дім Йому збудував Соломон.

Але Всевишній проживає не в рукотворному, як каже пророк:

Небо — Мій престол, а земля — підніжжя для Моїх ніг. Який дім збудуєте Мені, — каже Господь, — або яке місце для Мого спочинку?

Хіба не Моя рука все це зробила?

Ви, твердошиї, з необрізаними серцями й вухами! Ви завжди противитеся Святому Духові, — як батьки ваші, так і ви!

Кого з пророків не переслідували ваші батьки? І повбивали тих, які наперед провіщали про прихід Праведника, Якого ви тепер зрадили й убили.

Ви, котрі одержали Закон через веління ангелів, але не зберегли його!

Слухаючи це, вони палали гнівом у своїх серцях і скреготали на нього зубами.

Але Степан, сповнений Святого Духа, поглянув на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв праворуч Бога,

і сказав: Ось я бачу відкриті небеса й Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога!

Голосно закричавши й затуливши свої вуха, вони одностайно накинулися на нього.

І, вивівши за місто, вони почали побивати його камінням. А свідки поклали свій одяг біля ніг юнака, якого звали Савлом.

І побивали камінням Степана, а він молився і казав: Господи Ісусе, прийми дух мій!

Ставши на коліна, він скрикнув голосно: Господи, не зарахуй їм це за гріх! І, промовивши це, він упокоївся.

А Савло схвалював його вбивство. У ті дні настало велике переслідування Єрусалимської Церкви. Усі, за винятком апостолів, розсіялися по околицях Юдеї та Самарії.

Побожні мужі поховали Степана й гідно оплакали його.

Савло ж нищив Церкву, входячи до домів і виволікаючи чоловіків та жінок, укидав їх до в’язниці.

А ті, які були розпорошені, ходили й благовістили Слово.

Филип, прибувши до міста Самарії, проповідував їм про Христа.

А натовпи людей прислухалися до того, що говорив Филип, і однодушно приймали почуте, бо бачили чудеса, які він чинив.

З багатьох, сповнених нечистими духами, вони виходили й гучно кричали, а багато паралізованих і кривих оздоровлялися.

І настала велика радість у тому місті.

Був у місті один чоловік на ім’я Симон. Перед тим він займався чаклунством і дивував народ Самарії, видаючи себе за когось великого.

Його слухали від малого до великого, кажучи: Це велика сила Божа!

Слухали його, бо довго дивував їх чаклунством.

Але коли повірили Филипові, який благовістив про Боже Царство й Ім’я Ісуса Христа, то охрестилися і чоловіки, і жінки.

Повірив і сам Симон; охрестившись, він постійно перебував з Филипом і дивувався, коли бачив прояви великої сили й чудеса.

Апостоли, які перебували в Єрусалимі, почули, що Самарія прийняла Боже Слово, і послали до них Петра та Івана.

Прийшовши, ті помолилися за них, щоб вони одержали Святого Духа.

Адже на жодного з них Він ще не зійшов, бо ті були тільки хрещені в Ім’я Господа Ісуса.

Тоді поклали на них руки — і вони одержали Святого Духа.

Коли Симон побачив, що покладанням рук апостолів дається [Святий] Дух, то приніс їм гроші

й промовив: Дайте і мені таку владу, щоб на кого я покладу руки, той одержував би Святого Духа!

Та Петро сказав йому: Твої гроші хай з тобою загинуть, бо ти думаєш за гроші набути дар Божий.

Немає тобі частки й наділу в цій справі, бо твоє серце не чесне перед Богом.

Отже, покайся за це своє зло й молися Богові, може, проститься тобі задум твого серця.

Бо ти, я бачу, переповнений жовчною гіркотою і перебуваєш в оковах неправди!

У відповідь Симон сказав: Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало ніщо з того, що ви сказали.

А вони засвідчили й після проповіді Слова Господнього повернулися в Єрусалим. Благовістили вони й у багатьох самарійських селах.

Ангел Господній промовив до Филипа, кажучи: Встань і йди на південь, — на шлях, що йде з Єрусалима до Гази, бо пустинний він!

Він устав і пішов. І ось муж, — євнух з Ефіопії, — вельможа ефіопської цариці Кандаки, який був над усіма її скарбами. Він їздив на поклоніння в Єрусалим;

повертаючись, він сидів у своїй колісниці й читав пророка Ісаю.

Дух же сказав Филипові: Підійди і пристань до цієї колісниці!

Филип підбіг і почув, що він читав пророка Ісаю, і запитав: Чи ти розумієш те, що читаєш?

Той відказав: Як же можу я розуміти, коли ніхто не наставить мене? І попросив Филипа, щоб увійшов і сів біля нього.

А місце з Писання, яке він читав, було: Неначе вівцю на заріз, повели Його; неначе ягня безголосе перед тим, хто стриже його, — Він не відкриває уст Своїх.

У Його приниженні відмовлено Йому в суді. [Але] хто розповість про рід Його? Бо життя Його забирається із землі!

А євнух обізвався і сказав Филипові: Благаю тебе, про кого це пророк каже? Про себе самого чи про когось іншого?

Відкривши уста й почавши з цього Писання, Филип благовістив йому про Ісуса.

Тим часом вони, мандруючи дорогою, під’їхали до якоїсь води. І євнух каже: Ось вода. Що ж забороняє мені охреститися?

[А Филип йому сказав: Якщо віриш усім своїм серцем, — то можна. Він у відповідь промовив: Вірю, що Ісус Христос є Сином Божим!]

І він наказав зупинити колісницю. Вони обидва ввійшли у воду — Филип і євнух; і він охрестив його.

Коли вони вийшли з води, Господній Дух забрав Филипа, і євнух більше не бачив його. І їхав він своєю дорогою та радів.

Филип же опинився в Азоті. Проходячи, він благовістив усім містам, аж поки не прийшов до Кесарії.

Савло, ще дихаючи погрозою і вбивством на Господніх учнів, підійшов до первосвященика

й випросив у нього листів у Дамаск — до синагог, аби привести зв’язаними в Єрусалим тих, кого знайде з того напряму вчення, — чоловіків і жінок.

Коли ж він ішов і наближався вже до Дамаска, раптом його осяяло світло з неба.

Він упав на землю і почув голос, який говорив йому: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?

А він запитав: Хто ти, Господи? Він же відповів: Я — Ісус, Якого ти переслідуєш. [Важко тобі бити ногою колючку!]

Тож встань, увійди до міста, і скажуть тобі, що тобі потрібно робити!

Люди, які подорожували з ним, стояли й дивувалися, бо чули голос, але нікого не бачили.

Савло ж підвівся із землі, і хоч очі його були відкриті, він нічого не бачив. Тож, ведучи його за руку, вони ввійшли в Дамаск.

Три дні він не бачив, не їв і не пив.

У Дамаску був один учень на ім’я Ананій. І Господь у видінні сказав йому: Ананію! А той відповів: Ось я, Господи!

Господь же промовив до нього: Встань, піди на вулицю, що зветься Рівна, у домі Юди шукай тарсянина на ім’я Савло, бо ось він молиться.

У видінні він побачив, що муж на ім’я Ананій прийшов і поклав на нього руки, щоб він прозрів.

Та Ананій відповів: Господи, чув я від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він наробив твоїм святим у Єрусалимі!

І тут має владу від первосвящеників ув’язнювати всіх, хто кличе Твоє Ім’я.

А Господь йому сказав: Іди, бо для Мене він є вибраною посудиною, аби понести Моє Ім’я до народів, до царів і до синів Ізраїля.

Тому що Я покажу йому, скільки має він постраждати за Моє Ім’я!

Тож Ананій пішов, увійшов до хати, поклав на нього руки й сказав: Савле, брате! Послав мене Господь Ісус, Який з’явився тобі в дорозі, котрою ти йшов, щоб ти прозрів і наповнився Духом Святим.

І в мить наче якась луска відпала з його очей, і він став бачити, а вставши, охрестився

і прийняв їжу, аби підкріпитися. Декілька днів він пробув з учнями, які перебували в Дамаску.

І в синагогах він відразу ж почав проповідувати про Ісуса, що Він — Син Божий.

Тож дивувалися всі, хто слухав, і говорили: Хіба це не той, котрий переслідував у Єрусалимі тих, які прикликають це Ім’я, а сюди прийшов, щоби в’язати їх і вести до первосвящеників?

Савло ще більше міцнів і бентежив юдеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Він є Христос.

А як минуло чимало днів, юдеї змовилися вбити його.

Савлові ж їхня змова стала відома. І вони стерегли брами день і ніч, щоб його вбити.

Та учні, взявши його, вночі спустили по стіні в кошику.

Прийшовши в Єрусалим, він намагався приєднатися до учнів, та всі боялися його, не вірячи, що він є учнем.

А Варнава, взявши його, привів до апостолів і розповів їм, як Павло в дорозі побачив Господа, Який говорив до нього, та як у Дамаску він відважно промовляв в Ім’я Ісуса.

І він був з ними, входячи й виходячи з Єрусалима, сміливо проповідуючи в Ім’я Господа.

Говорив же й диспутував з елліністами, а вони шукали його, щоб убити.

Довідавшись про це, брати повели його до Кесарії, а звідти відіслали до Тарса.

Отже, Церква по всій Юдеї, Галилеї та Самарії мала мир, збудовуючись і ходячи в Господньому страсі, наповнювалася втіхою Святого Духа.

Коли Петро обходив усіх, прибув він і до святих, які жили в Лідді.

Знайшов там одного чоловіка на ім’я Еней, котрий вісім років лежав у ліжку, бо був паралізований.

І сказав йому Петро: Енею, зціляє тебе Ісус Христос! Устань і прибери свою постіль! І той відразу встав.

Побачили його всі, які жили в Лідді та в Сароні, і навернулися до Господа.

А в Йопії була одна учениця на ім’я Тавита, що в перекладі означає Сарна; вона була сповнена добрих діл і милостинь, які чинила.

А сталося так, що вона тими днями захворіла й померла. Обмили її й поклали у верхній кімнаті.

Оскільки Лідда була близько до Йопії, то учні, почувши, що Петро там, послали до нього двох мужів, благаючи: Не полінуйся прийти до нас!

Уставши, Петро пішов з ними. Коли прийшов, завели його до верхньої кімнати. Усі вдови обступили його, плачучи й показуючи одяг і покривала, які робила Сарна, коли була з ними.

А Петро, випровадивши всіх і схилившись на коліна, помолився. І повернувшись, сказав тілу: Тавито, встань! Вона розплющила свої очі і, побачивши Петра, сіла.

Подавши їй руку, він підвів її. І, покликавши святих і вдовиць, він поставив її перед ними живою.

Це стало відомо по всій Йопії, і люди повірили в Господа.

Сталося так, що багато днів він залишався в Йопії, в одного Симона, який виправляв шкури.

У Кесарії [жив] один чоловік на ім’я Корнилій — сотник полку, який називався Італійським.

Був він побожний і богобоязний разом з усім своїм домом: давав багато милостинь людям і завжди молився Богові.

Близько дев’ятої години дня він явно побачив у видінні, що Божий ангел зійшов до нього і сказав йому: Корнилію!

Він же, поглянувши на нього, охоплений страхом, запитав: Що, Господи? А Той сказав йому: Твої молитви й твої милостині згадані перед Богом.

Тепер пошли людей до Йопії і поклич Симона, того, який зветься Петром.

Він гостює в одного Симона, що виправляє шкури і живе біля моря, [він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім].

Коли відійшов ангел, котрий говорив з ним, він покликав двох слуг і одного побожного воїна з тих, які служили в нього.

І, розповівши їм усе, він послав їх до Йопії.

А наступного дня, як ішли вони дорогою і наближалися до міста, Петро в шостій годині піднявся на покрівлю помолитися.

Він був голодний і хотів їсти. Поки вони готували, найшло на нього видіння.

І побачив він відкрите небо і якусь річ, яка спускалася [до нього], немов велика скатертина, [прив’язана] із чотирьох країв; вона спускалася на землю.

Там були всі земні чотириногі [звірі], плазуни й небесні птахи.

І пролунав голос до нього: Встань, Петре, заріж і їж!

Та Петро сказав: У жодному разі, Господи! Адже я ніколи не їв нічого поганого і нечистого!

І знову, вдруге до нього голос: Що Бог очистив, того не вважай за погане!

Це сталося тричі, але відразу піднялася та річ на небо.

Коли Петро дивувався сам у собі, що ж це було за видіння, яке він побачив, — саме тоді люди, послані Корнилієм, розпитавши про дім Симона, стали перед ворітьми

і, гукнувши, запитали, чи тут гостює Симон, який зветься Петром.

Коли Петро роздумував над видінням, то Дух сказав йому: Ось, троє людей розшукують тебе;

встань, зійди й, анітрохи не вагаючись, іди з ними, бо це Я їх послав!

Зійшовши, Петро сказав людям: Я той, кого шукаєте. Яка причина спонукала вас прийти?

Вони ж сказали: Корнилій — сотник, чоловік праведний, який боїться Бога, засвідчений усім юдейським народом, — дістав повеління від святого ангела покликати тебе до свого дому і послухати від тебе слово.

Тоді він, запросивши, гостинно прийняв їх. А наступного дня, уставши, пішов з ними; деякі з братів, які були з Йопії, також пішли з ним.

А назавтра вони прийшли до Кесарії. Корнилій закликав своїх родичів та близьких друзів і очікував їх.

Коли ввійшов Петро, Корнилій зустрів його і, упавши до ніг, поклонився.

Та Петро підвів його, кажучи: Встань, я ж така сама людина!

Розмовляючи з ним, він увійшов і знайшов, що зібралося чимало людей.

І він сказав їм: Ви знаєте, що не годиться мужеві-юдеєві приставати або приходити до чужинця. Та мені Бог показав, щоби жодної людини не називати поганою або нечистою.

Тому і прийшов я без вагання, коли покликали мене. Питаю, з якої причини послали ви по мене?

А Корнилій сказав: Від четвертого дня і до цієї години [я постив]; о дев’ятій годині я молився у своєму домі. І ось муж у сяючому одязі став переді мною

і сказав: Корнилію, твою молитву вислухано і твої милостині згадані перед Богом.

Пошли до Йопії і поклич Симона, який зветься Петром; він гостює біля моря в домі Симона, який виправляє шкури. [Він прийде й говоритиме до тебе].

Отже, я відразу послав по тебе. Ти добре зробив, що з’явився. Нині всі ми стоїмо перед Богом, аби слухати все, що Господь тобі звелів.

Відкривши уста, Петро промовив: Справді розумію, що не на обличчя дивиться Бог,

але в кожному народі є той, хто прийнятний для Нього, хто боїться Його і чинить праведне.

Він послав синам Ізраїля слово, звіщаючи мир через Ісуса Христа. Він — Господь для всіх.

Ви знаєте про справу, що сталася у всій Юдеї, починаючи від Галилеї, після хрещення, яке проповідував Іван,

про Ісуса з Назарета: як помазав Його Бог Духом Святим і силою, і Він ходив, роблячи добро й оздоровлюючи всіх поневолених дияволом, тому що Бог був з Ним!

І ми є свідками всього, що Він робив у юдейському краї та в Єрусалимі. Його вбили, повісивши на дереві;

та Бог воскресив Його на третій день і дав Йому з’явитися, —

не всім людям, але свідкам, які були наперед призначені Богом, — нам, які з Ним їли й пили по Його воскресінні з мертвих.

І Він наказав нам проповідувати народові та засвідчити, що Він призначений Богом Суддя живих і мертвих.

Про Нього свідчать усі пророки, що кожний, хто вірить у Нього, Його Ім’ям отримує прощення гріхів!

Коли Петро ще промовляв ці слова, то Дух Святий зійшов на всіх, які слухали слово.

І віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, здивувалися, що й на язичників зійшов дар Святого Духа,

бо чули, як вони говорили мовами і величали Бога. Тоді Петро сказав:

Хіба може хто стримати воду, щоб не хрестилися ті, хто, як і ми, одержав Святого Духа?

І звелів хрестити їх в Ім’я Ісуса Христа. Тоді вони попросили його залишитися в них на декілька днів.

Апостоли й брати, які були в Юдеї, почули, що і язичники прийняли Боже Слово.

Коли Петро прийшов у Єрусалим, з ним почали сперечатися ті, хто з обрізаних,

кажучи: Чому ти ходив до людей, які не обрізані, чому їв з ними?

І, розпочавши, Петро виклав їм за порядком, кажучи:

Я був у місті Йопії, молився і, бувши в захопленні, побачив видіння: з неба спускалася якась річ, неначе велика скатертина, яка висіла, прив’язана за чотири кінці, і наблизилася аж до мене.

Поглянувши на неї, роздивившись, я побачив земних чотириногих — звірів, плазунів, небесних птахів —

і почув голос, який говорив мені: Встань, Петре, заріж і з’їж!

Та я сказав: У жодному разі, Господи, бо погане або нечисте ніколи не входило до моїх уст!

А голос із неба зазвучав удруге: Що Бог очистив, того не вважай за погане!

Це сталося тричі, — і все піднялося назад на небо.

Тут же троє людей з’явилися перед домом, в якому я був, — вони були послані до мене з Кесарії.

І Дух мені сказав іти з ними без жодних вагань. Пішли зі мною шестеро цих братів, і ми увійшли в дім чоловіка.

Той розповів нам, як побачив у своєму домі ангела, який став і сказав [йому]: Пошли до Йопії і поклич Симона, який зветься Петром,

котрий промовлятиме до тебе слова, якими спасешся ти і весь твій дім!

Коли ж я почав говорити, то злинув на них Святий Дух, — як і на нас спочатку.

І мені пригадалося Господнє слово, як Він говорив: Іван хрестив водою, ви ж будете хреститися Духом Святим!

Якщо Бог дав їм однаковий дар, як і нам, які повірили в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоби чинити перешкоду Богові?

Почувши це, вони замовкли і прославили Бога, кажучи: Отже, і язичникам Бог дав покаяння для життя.

Ті, хто був розсіяний через утиски, які виникли у зв’язку зі Степаном, пішли до Фінікії, Кіпру й Антіохії, не проголошуючи слова нікому, крім юдеїв.

Між ними були деякі люди з Кіпру та Киринеї, які, прийшовши до Антіохії, говорили і до греків, проповідуючи Євангеліє Господа Ісуса.

І Господня рука була з ними; тож велика кількість тих, які повірили, навернулися до Господа.

Вістка про них донеслася до Єрусалимської Церкви. І вони послали Варнаву, щоби пішов до Антіохії.

Він, прийшовши і побачивши Божу благодать, зрадів і заохочував усіх рішучістю серця триматися Господа,

оскільки він був доброю людиною і сповнений Духа Святого та віри. І багато людей приєдналося до Господа.

Він пішов у Тарс, щоб відшукати Савла.

А знайшовши, привів до Антіохії. Сталося, що вони цілий рік збиралися в Церкві, навчаючи велику громаду. Уперше в Антіохії учнів почали називати християнами.

Тими днями прибули з Єрусалима до Антіохії пророки.

Один з них на ім’я Агав, уставши, Духом провістив великий голод, який мав бути в усьому світі, який і настав за Клавдія.

Тоді постановили учні, кожний з них, по спроможності надіслати допомогу братам, які жили в Юдеї.

Це й зробили, відправивши до старших через руки Варнави і Савла.

На той час цар Ірод простягнув руки, щоби декому з Церкви заподіяти зло.

Він убив мечем Якова, брата Івана.

А коли побачив, що це подобається юдеям, задумав схопити й Петра. Були тоді дні Опрісноків.

Він схопив його і посадив до в’язниці, передав чотирьом четвіркам воїнів, щоб стерегли його, бажаючи вивести його до народу після Пасхи.

Отже, Петра стерегли у в’язниці. А ревна молитва за нього підіймалася від Церкви до Бога.

Тієї ночі, коли Ірод мав його вивести, Петро спав між двома воїнами, скований двома залізними ланцюгами, і вартові перед дверима стерегли в’язницю.

І ось Господній ангел став перед ним, і світло засяяло в кімнаті. Штовхнувши Петра в бік, він підвів його, кажучи: Швидко вставай! І залізні кайдани поспадали з його рук.

Ангел же сказав йому: Підпережися і надінь своє взуття! Тож він зробив це. І каже йому: Одягнися у свій одяг і йди за мною!

Вийшовши, він попрямував за ним, не знаючи, чи те, що відбувається через ангела, є дійсністю, бо думав, що бачить видіння.

Минувши першу і другу сторожі, вони прийшли до залізної брами, яка вела до міста, — вона сама собою їм відчинилася. Вийшовши, проминули одну вулицю, — і раптом ангел відступив від нього.

Отямившись, Петро сказав: Нині твердо знаю, що Господь послав свого ангела і вирвав мене з рук Ірода та від усього, чого сподівався юдейський народ!

Поміркувавши, він прийшов до дому Марії, матері Івана, прозваного Марком. Тут зібралося багато людей; вони молилися.

Коли він постукав у ворота двору, вийшла служниця на ім’я Рода, щоби довідатися.

Упізнавши голос Петра, з радості не відчинила дверей, а прибігла і повідомила, що Петро стоїть біля воріт.

Вони їй сказали: Ти не в собі! Вона ж наполягала, що так воно є. А вони говорили: Це його ангел!

Петро ж стукав далі. Відчинивши, побачили його й жахнулися.

Давши їм знак рукою, щоб мовчали, він розповів їм, як Господь вивів його із в’язниці. Сказав: Сповістіть це Якову й братам! І, вийшовши, він вирушив до іншого місця.

Коли настав день, поміж воїнами зчинилася велика тривога: Що сталося з Петром?

Ірод, пошукавши його і не знайшовши, допитав вартових і наказав їх відвести. Потім пішов з Юдеї до Кесарії і перебував [там].

Ірод був розлючений на тирців і сидонців. Вони прийшли до нього й однодушно благали Власта, царського постельника, просили примирення, бо їхні території забезпечувалися із царської.

Призначеного дня Ірод, зодягнений у царські шати, сівши на судилищі, красномовно виступив перед ними.

А юрба почала кричати: Це голос Бога, а не людини!

Та раптово вразив його Господній ангел, бо не віддав славу Богові. І з’їли [його] черви, і він помер.

А Боже Слово зростало і множилося.

Варнава й Савло, закінчивши служіння, повернулися в Єрусалим, взявши Івана, якого прозвали Марком.

В Антіохійській Церкві були [деякі] пророки та учителі: Варнава, Симон, прозваний Нігером, Луцій киринеєць, Манаїл, вихований разом з тетрархом Іродом, і Савло.

Як служили вони Господу й постили, Святий Дух сказав: Відділіть Мені Варнаву та Савла на діло, на яке Я покликав їх.

Попостивши, вони поклали на них руки й помолилися, а тоді відпустили.

Вони були послані Святим Духом і пішли до Селевкії, а звідти відпливли до Кіпру.

Бувши в Саламіні, звіщали Боже Слово в юдейських синагогах. І мали Івана до послуг.

Пройшовши весь острів аж до Пафи, знайшли якогось чоловіка-ворожбита, лжепророка, юдея на ім’я Вар-Ісус,

який був при проконсулі Сергії Павлі, розумному чоловікові. Той, покликавши Варнаву й Савла, намагався почути Боже Слово.

Та проти них виступив Еліма — ворожбит, — так перекладається його ім’я, — намагаючись відвернути проконсула від віри.

Але Савло, він же Павло, сповнившись Духом Святим і поглянувши на нього,

сказав: О, сповнений усякого підступу й усякої злоби сину диявола, ти ворог усякої правди! Чи не перестанеш ти перекручувати рівні Господні дороги?

І нині рука Господня на тобі: ти будеш сліпий, не бачитимеш деякий час сонця! І зненацька морок і темрява огорнули його, і, ходячи навпомацки, він шукав провідника.

Тоді проконсул, побачивши, що сталося, повірив, дивуючись ученню Господа.

Відпливши з Пафи, ті, хто був з Павлом, прийшли до Пергії Памфилійської. Іван же, відлучившись від них, повернувся в Єрусалим.

Вийшовши з Пергії, вони прибули до Антіохії Пісидійської і, ввійшовши до синагоги в суботній день, сіли.

Після читання Закону й Пророків послали начальники синагоги до них, кажучи: Брати, якщо є у вас слово потіхи для людей, говоріть!

Підвівшись і давши знак рукою, Павло сказав: Мужі ізраїльські й ви, хто боїться Бога, слухайте!

Бог цього народу, Ізраїля, вибрав наших батьків і підняв народ, який перебував у Єгипетській землі, могутньою рукою вивів їх із неї.

І сорок років годував їх у пустелі.

Підкоривши сім народів у Ханаанській землі, дав їм у спадщину їхню землю —

майже через чотириста п’ятдесят років. А після цього дав суддів — до пророка Самуїла.

Потім просили царя — і Бог дав їм Саула, сина Киса, мужа з племені Веніамина, — на сорок років.

Відкинувши його, Він поставив їм царем Давида, якому засвідчив і сказав: Знайшов Я Давида, сина Єссея, людину Мого серця, — він виконає всі Мої наміри!

З його потомства Бог за обітницею дав Ізраїлеві Спасителя Ісуса.

Іван перед Його приходом проповідував хрещення на покаяння всьому ізраїльському народові.

А коли Іван завершував свій шлях, то сказав: За кого ви мене вважаєте? Це не я! Але йде за мною Той, Якому я не гідний розв’язати ремінця від взуття!

Мужі-брати, сини Авраамового роду, і ті між вами, хто боїться Бога, вам послано слово спасіння.

Бо ті, хто живе в Єрусалимі, і їхні правителі не зрозуміли цього і, засудивши Його, виконали слова пророків, які читаються щосуботи.

Не знайшовши жодної вини, вартої смертної кари, попросили Пилата стратити Його.

Коли ж виконали все написане про Нього, то зняли з дерева й поклали до гробниці.

Та Бог воскресив Його з мертвих!

Він багато днів з’являвся тим, які пішли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які нині і є Його свідками перед людьми.

І ми благовістимо вам ту обітницю, яка була дана батькам;

Бог виконав її для нас, їхніх дітей, воскресивши Ісуса, як і написано в другому псалмі: Ти — Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.

А що Він воскресив Його з мертвих, що вже більше не повернеться в тління, так сказав: Я дам вам справжні святощі Давида!

Тому і в іншому місці говорить: Ти не даси Своєму Святому побачити тління.

А Давид, послуживши своєму родові, з Божої волі заснув і прилучився до своїх батьків, — і побачив тління.

Але Той, Кого Бог воскресив, — не побачив тління.

Тому нехай буде відомо вам, мужі-брати, що через Нього звіщається вам прощення гріхів і всього, від чого ви не могли оправдатися Законом Мойсея, —

у цьому кожний, хто вірить, оправдується.

Стережіться, щоб не прийшло [на вас] сказане в пророків:

Дивіться, глумителі, дивуйтеся і зникніть, бо справу роблю за днів ваших, — справу, в яку ви не повірите, якщо хтось і розкаже вам!

Коли виходили вони [з юдейської синагоги, язичники] просили, щоб наступної суботи говорити їм ці ж слова.

Як розійшлися із синагоги, багато з юдеїв і богобоязні прозеліти пішли за Павлом і Варнавою. Ті, говорячи до них, переконували їх перебувати в Божій благодаті.

А наступної суботи майже все місто зібралося, щоби послухати Господнє Слово.

Коли юдеї побачили натовп, то сповнилися заздрістю і заперечували те, що говорив Павло, [сперечалися і] хулили.

Та, набравшись відваги, Павло і Варнава сказали: Треба було в першу чергу вам проповідувати Боже Слово, оскільки ж ви відкинули Його і самі себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємося до язичників.

Бо так заповів нам Господь: Поставив Я Тебе як світло язичникам, щоб Ти був для спасіння аж до краю землі!

Чуючи це, язичники раділи і прославляли Господнє Слово; і повірили ті, хто був призначений для вічного життя.

І Слово Господнє ширилося по всій країні.

А юдеї підбурили побожних і шляхетних жінок та визначних громадян, і почали переслідувати Павла й Варнаву, і вигнали їх зі своєї території.

Вони ж, обтрусивши на них пил з ніг, прийшли до Іконії.

А учні сповнювалися радістю і Духом Святим.

В Іконії сталося таке, що вони разом увійшли до юдейської синагоги і говорили так, що повірила дуже велика кількість юдеїв і греків.

Ті ж юдеї, які не повірили, підбурили та озлобили душі язичників проти братів.

Втім, вони були тут досить часу, відважно діючи в Господі, Який підтверджував слово Своєї благодаті, роблячи ознаки та чудеса їхніми руками.

І розділилися люди в місті: деякі були з юдеями, інші — з апостолами.

Коли язичники та юдеї зі своїми керівниками здійснили напад, щоб над ними поглумитися й побити їх камінням,

вони, довідавшись про це, втекли до лікаонських міст: у Лістру, Дервію та в околиці

і там благовістили.

У Лістрі був один чоловік, хворий на ноги, кривий від народження; він ніколи не ходив.

Він слухав Павла, який говорив. Поглянувши на нього і побачивши, що має віру для зцілення,

Павло дуже голосно сказав: Устань прямо на ноги! Той підскочив і почав ходити.

Люди побачили, що зробив Павло, і піднесли свій голос, вигукуючи по-лікаонському: До нас зійшли боги в людській подобі!

І почали називати Варнаву Зевсом, а Павла — Гермесом, оскільки той був провідним у слові.

Жрець Зевса, який перебував за містом, привів до брами биків з вінками, збираючись разом з юрбою приносити жертву.

Почувши це, апостоли Варнава й Павло роздерли свій одяг і кинулися між людей, гукаючи:

Люди, що ви робите? Ми є такими ж людьми, як і ви, котрі благовістять вам відвертатися від цієї марноти до Живого Бога, Який створив небо, землю, море і все, що в них.

Він у минулих поколіннях допустив, щоб усі народи ходили своїми дорогами.

Проте Він не переставав свідчити про Себе, творячи добро, даючи вам дощ з неба і вчасно врожай, насичуючи їжею та веселістю ваші серця!

І, говорячи це, вони ледь стримали людей приносити їм жертву.

Але прийшли з Антіохії та Іконії юдеї і, підбуривши людей, побили Павла камінням і виволокли його за місто, думаючи, що він помер.

Коли учні оточили його, він устав і ввійшов у місто. А назавтра пішов з Варнавою до Дервії.

Звістивши Євангеліє тому місту та навчивши багатьох, повернули назад до Лістри, Іконії та Антіохії.

Вони зміцнювали душі учнів, закликали залишатися у вірі. Бо ми маємо, — казали вони, — через великі утиски увійти до Царства Божого.

І вони, настановивши їм пресвітерів для всіх Церков і помолившись з постом, передали їх Господу, в Якого повірили.

Пройшовши Пісидію, вони прийшли в Памфилію

і, проголосивши слово в Пергії, спустилися до Атталії.

Звідти вони відпливли до Антіохії, де були передані Божій благодаті на справу, яку вони і завершили.

Прибувши туди і зібравши Церкву, розповіли, що Бог зробив через них, як відчинив язичникам двері віри.

І немало часу перебували вони з учнями.

Та деякі, прийшовши з Юдеї, навчали братів: Якщо ви не будете обрізані за звичаєм Мойсея, не зможете спастися!

Коли ж виникло протистояння і чималі диспути Павла та Варнави з ними, то постановили, аби Павло й Варнава та деякі інші з них пішли до апостолів і старших у Єрусалим із цим питанням.

Тож вони, послані Церквою, проходили Фінікію і Самарію, розповідали про навернення язичників і приносили велику радість усім братам.

Прийшовши в Єрусалим, були прийняті Церквою, апостолами і старшими. Вони розповіли, що Бог зробив через них.

Та піднялися деякі з партії фарисеїв , які повірили, і говорили, що їм треба обрізатись і наказати, аби вони зберігали Закон Мойсея.

Тож зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю справу.

Після тривалого обговорення Петро, уставши, сказав їм: Мужі-брати, ви знаєте, що з перших днів Бог зробив серед нас вибір, щоб моїми устами язичники почули слово Євангелія і повірили.

І Серцезнавець Бог засвідчив їм, давши [їм], як і нам, Святого Духа;

жодної різниці не зробив між нами й ними, вірою очистивши їхні серця.

То чому ж тепер випробовуєте Бога, намагаючись накласти учням на шию ярмо, якого не змогли понести ні наші батьки, ні ми?

Але віримо, що ми, як і вони, спасемося благодаттю Господа Ісуса.

Замовкли всі люди й слухали Варнаву та Павла, які розповідали, скільки через них зробив Бог ознак і чудес між язичниками.

Коли вони закінчили, Яків у відповідь сказав: Мужі-брати, послухайте мене.

Симон розповів, як від самого початку навідався Бог, щоб вибрати з язичників народ для Свого Імені.

І з цим узгоджуються слова пророків, як написано:

Після цього повернуся і відбудую зруйнований намет Давида, і руїну його відбудую, і підніму його,

щоб решта людей і всі язичники, над якими закликається Моє Ім’я, шукали Господа, — говорить Господь, Який чинить це [все];

відомі від віку [Богові всі Його діла]!

Тому я вважаю, що не треба завдавати турбот тим язичникам, які навертаються до Бога,

але застерегти їх, щоби стримувалися від ідольських жертв, розпусти, задушеного і крові.

Адже Мойсей з давніх поколінь має своїх проповідників у містах, і вони читають його книги в синагогах щосуботи.

Тоді апостоли, старші й уся Церква вважали за потрібне послати в Антіохію з Павлом і Варнавою обраних з-поміж себе мужів: Юду, якого називали Варсавою, і Силу, — провідних мужів між братами.

І написали [таке] своєю рукою: Апостоли і старші, [і] брати, — вітання тим, хто в Антіохії, Сирії і Килікії, братам, які з язичників!

Ми почули, що деякі, кого ми не посилали, пішовши від нас, викликали у вас замішання вченням, яке схвилювало ваші душі, [навчаючи, що треба обрізатися і зберігати Закон];

ми, однодушно вибравши мужів, вважали за потрібне послати їх до вас із нашими улюбленими Варнавою і Павлом —

людьми, які посвятили свої душі Імені нашого Господа Ісуса Христа.

Отже, послали ми Юду й Силу, і вони словами перекажуть те саме.

Сподобалося Духові Святому і нам не накладати на вас жодного більшого тягаря, за винятком цього необхідного:

стримуватися від жертв ідолам, крові, задушеного і розпусти. Добре зробите, як цього будете уникати. Бувайте здорові!

Посланці прийшли до Антіохії і, зібравши людей, передали послання.

Прочитавши, ті зраділи від цієї потіхи.

Юда і Сила, будучи самі пророками, багатьма словами втішали і зміцнювали братів.

А коли вони перебули деякий час, брати їх відпустили з миром до тих, хто їх послав.

[Але Сила захотів залишитися там, а Юда сам повернувся в Єрусалим].

Павло ж і Варнава жили в Антіохії, навчаючи та разом з багатьма іншими благовістячи Господнє Слово.

А через декілька днів Павло сказав Варнаві: Ходімо знову, відвідаймо братів у всіх містах, де ми проповідували Господнє Слово, щоби побачити, як поживають.

Варнава забажав узяти із собою й Івана, прозваного Марком,

а Павло вважав за краще не брати того, хто покинув їх у Памфилії і не пішов разом з ними на працю.

І постала незгода, так що розійшлися вони один з одним. Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпру,

а Павло, переданий братами благодаті Божій, вибравши Силу, пішов.

І проходив він Сирією та Килікією, зміцнюючи Церкви.

Прибув він до Дервії і Лістри. І ось був тут один учень на ім’я Тимофій, син жінки-юдейки, яка повірила, і батька грека.

Про нього добре свідчили ті брати, які були в Лістрі та Іконії.

Павло забажав, щоб він ішов з ним, тож узяв і обрізав його через юдеїв, які були в тих місцевостях, бо всі знали, що його батько був грек.

Коли вони переходили через міста, то передавали братам зберігати постанови, які схвалили в Єрусалимі апостоли і старші.

Церкви ж зміцнювалися у вірі та щодня кількісно зростали.

Вони пройшли через Фригію і Галатійську країну, оскільки Святий Дух заборонив їм звіщати слово в Азії,

а дійшовши до Мисії, вони намагалися піти до Витинії, та Дух Ісуса їм не дозволив.

Перейшовши через Мисію, вони прибули до Троади.

І вночі з’явилося Павлові видіння: якийсь чоловік, македонець, стояв і благав його, закликаючи: Прийди до Македонії, допоможи нам!

Коли побачив він те видіння, ми відразу постаралися піти до Македонії, зрозумівши, що Бог покликав нас благовістити їм.

Відпливши з Троади, ми прибули до Самотракії, а наступного дня — до Неаполя;

звідти — до Филип — міста-колонії, що є першою частиною Македонії. У тому місті ми перебували декілька днів.

А в суботу вийшли за браму до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, говорили до жінок, які зібралися.

І слухала одна жінка на ім’я Лідія, продавщиця кармазину з міста Тиятир, яка шанувала Бога. Господь відкрив їй серце, аби сприймати те, що говорив Павло.

Коли охрестилася вона та її дім, то просила, кажучи: Якщо ви вважаєте мене вірною Господу, то прийдіть у мій дім, та й живіть! І змусила нас.

І сталося, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна рабиня, яка мала дух віщуна; віщуючи, вона приносила великий прибуток своїм господарям.

Вона йшла слідом за Павлом і за нами й кричала, вигукуючи: Ці люди — раби Бога Всевишнього, вони провіщають вам шлях спасіння!

Вона робила це багато днів. Тож надокучило [це] Павлові, і він, обернувшись, сказав духові: Наказую тобі Ім’ям Ісуса Христа — вийди з неї! І він вийшов у той же час.

Її пани, побачивши, що пропала надія на їхній заробіток, взяли Павла і Силу та потягли на майдан, до влади;

провівши їх до воєвод, вони сказали: Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто

і навчають звичаїв, котрих нам, римлянам, не годиться ні переймати, ні виконувати!

І юрба напала на них, а воєводи, подерши на них одяг, наказали бити їх палицями.

Тож завдавши їм багато побоїв, посадили у в’язницю, давши вказівку в’язничному сторожеві пильно їх охороняти.

Він, діставши таку вказівку, засадив їх до внутрішньої темниці й забив їхні ноги в колодки.

Опівночі Павло й Сила, молячись, співом прославляли Бога, а в’язні слухали їх.

Раптом стався великий землетрус, аж порушилася основа в’язниці; враз повідчинялися всі двері, і з усіх поспадали кайдани.

А коли прокинувся сторож в’язниці й побачив, що двері в’язниці відчинено, витягнув меча і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні повтікали.

Та Павло закричав сильним голосом, гукаючи: Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут!

Той, попросивши світла, вскочив і, тремтячи, припав до Павла та Сили,

і, вивівши їх надвір, запитав: Добродії, що потрібно мені робити, аби спастися?

А вони сказали: Віруй у Господа Ісуса [Христа] — і спасешся ти та твій дім!

І говорили йому Господнє Слово й усім, хто в його домі.

І забравши їх тієї ж пори ночі, обмив їхні рани і тут же охрестився сам і вся його родина.

Завівши їх до хати, запросив до столу і радів з усім своїм домом, що повірив у Бога.

Коли ж настав день, воєводи послали виконавців сказати: Відпусти цих людей!

І сторож в’язниці переказав ці слова Павлові: Воєводи прислали наказ вас відпустити. Тож виходьте тепер і йдіть з миром.

Але Павло відповів їм: Нас, римських громадян, прилюдно побито, без суду посаджено у в’язницю, а тепер таємно виводять нас? Ні, хай самі прийдуть і виведуть нас!

Ці слова виконавці сповістили воєводам. Ті ж, почувши, що вони римські громадяни, налякалися,

тож прийшли, попросили їх вийти і, вивівши, благали піти з міста.

Вийшовши із в’язниці, вони прибули до Лідії і, побачивши братів, потішили [їх], та й пішли.

Пройшовши Амфиполь і Аполонію, вони прийшли в Солунь, де була юдейська синагога.

За звичаєм, Павло ввійшов до них і впродовж трьох субот диспутував з ними щодо Писання,

пояснюючи й доводячи, що Христос мав постраждати й воскреснути з мертвих і що Той Ісус, — Якого я вам проповідую, — запевняв він, — є Христос.

І деякі з них повірили й приєдналися до Павла та Сили — дуже багато побожних греків і чимало шляхетних жінок.

Юдеї ж позаздрили і, зібравши з вулиць якихось негідних людей, учинили збіговисько та викликали безпорядок у місті. І, прийшовши до дому Ясона, шукали їх, щоб вивести до натовпу.

Та коли їх не знайшли, потягли Ясона і декого з братів до начальників міста, вигукуючи: Це ті, які перевернули світ і дійшли вже сюди!

Їх прийняв Ясон, а всі вони діють усупереч наказам кесаря, кажучи, що є інший цар — Ісус!

Тож вони підбурили юрбу і начальників міста, які це слухали.

А ті, взявши запоруку від Ясона та інших, відпустили їх.

Брати негайно відіслали вночі Павла і Силу до Вереї. Прибувши, вони пішли до юдейської синагоги.

Ці були шляхетніші від тих, які в Солуні. Вони прийняли слово з усією ревністю, щодня досліджуючи Писання, чи так воно є.

Тож багато хто з них увірував, і чимало з грецьких шляхетних жінок та чоловіків.

А як довідалися ті юдеї, які із Солуня, що й у Вереї Павло проповідує Боже Слово, прибули і там підбурювали та бунтували людей.

Тоді негайно брати відіслали Павла, щоб ішов аж до моря, а там залишилися Сила і Тимофій.

Ті, хто супроводжував Павла, провели його до Афін і, одержавши наказ для Сили і Тимофія, аби ті якомога швидше прийшли до нього, відбули.

Як Павло очікував їх у Афінах, дух його обурювався в ньому, коли бачив, що місто переповнене ідолами.

Він проводив бесіди з юдеями та з побожними в синагозі, і щодня на майдані із зустрічними.

Деякі з філософів, епікурейців і стоїків сперечалися з ним; одні говорили: Що ж то хоче сказати цей балакун? А інші: Здається, він проповідник чужих богів! Оскільки він благовістив [їм] про Ісуса та воскресіння.

Взявши, вони повели його в Ареопаг, кажучи: Не можемо зрозуміти, що це за нова наука, яку ти проповідуєш,

бо вкладаєш щось чуже до наших вух. Отже, хочемо знати, що б це могло бути!

Усі мешканці Афін та захожі чужинці нічим іншим не займалися, а лише говорили або слухали щось нове.

Тож Павло, ставши серед Ареопага, сказав: Мужі-афінці, з усього бачу, що ви дуже побожні,

бо проходячи й оглядаючи ваші святині, я знайшов також жертовника, на якому написано: Невідомому Богові! Отже, я вам і проповідую Того, Кого, не знаючи, ви побожно шануєте.

Бог, Який створив світ і все, що в ньому, будучи Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах.

Він не приймає служіння людських рук, — тому що не потребує нічого, оскільки Сам дає всім життя, дихання й усе.

Створив Він з одного весь людський рід, щоби жив по всій поверхні землі, визначивши заздалегідь окреслені пори та межі їхнього проживання,

щоб шукали Бога: може, відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас.

У Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо, як деякі з ваших поетів казали: Адже і ми з Його роду!

Таким чином, будучи з Божого роду, ми не повинні вважати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каміння — мистецького витвору та вигадок людини.

Отже, Бог, незважаючи на часи незнання, тепер наказує всім людям скрізь каятися,

тому що Він визначив день, коли має справедливо судити цілий світ через Мужа, Якого настановив, даючи віру всім, воскресивши Його з мертвих!

Почувши про воскресіння з мертвих, деякі почали глузувати, а інші сказали: Про це послухаємо тебе іншого разу!

Тому Павло вийшов з-поміж них.

А деякі чоловіки, приєднавшись до нього, повірили; серед них — Діонисій Ареопагіт, жінка, на ім’я Дамара, та інші з ними.

Після цього [Павло], залишивши Афіни, прибув до Коринта.

Він знайшов одного юдея на ім’я Акила, родом з Понту, який недавно прибув з Італії, та Прискилу, його дружину, — бо Клавдій наказав усім юдеям залишити Рим, — і прийшов до них.

Оскільки вони були того самого ремесла, то залишився в них і працював; їхнім ремеслом було виготовляти намети.

Щосуботи він проводив бесіди в синагозі, переконуючи юдеїв та греків.

А коли прибули з Македонії Сила й Тимофій, Павло, захоплений Словом, свідчив юдеям, що Ісус є Христос.

Та оскільки вони чинили опір і хулили, то він обтрусив свій одяг і промовив до них: Кров ваша — на вашу голову. Я чистий. Відтепер піду до язичників!

І, пішовши звідти, прибув у дім одного мужа на ім’я Тит Юст, який шанував Бога; його дім був поблизу синагоги.

А Крисп, старший синагоги, повірив у Господа з усім своїм домом; і багато з коринтян, почувши, увірували й охрестилися.

У видінні вночі Господь сказав Павлові: Не бійся, але говори і не мовчи,

бо Я з тобою, і ніхто не накинеться на тебе, щоби заподіяти тобі зло, тому що маю в цьому місті багато людей!

І він залишився на рік і шість місяців, навчаючи в них Божого Слова.

А коли Галіон був проконсулом в Ахаї, юдеї одностайно накинулися на Павла і привели його на суд,

кажучи: Він підбурює людей не за Законом шанувати Бога!

Коли ж Павло хотів відкрити уста, Галіон сказав юдеям: О юдеї! Якби справді був якийсь злочин або велика кривда, то я підтримав би вас у цій справі.

Але коли суперечка йде про принципи, про імена та про ваш Закон, розглядайте самі, [бо] в цьому я не бажаю бути суддею!

І вигнав їх із суду.

Тоді всі [греки] схопили Состена, старшого синагоги, та били перед судом, а Галіонові те було зовсім байдуже.

А Павло, пробувши ще багато днів, попрощався з братами й відплив до Сирії, і з ним Акила та Прискила. Він обстриг голову в Кенхреях, бо дав обітницю.

Причалив у Ефесі й залишив їх там, а сам, увійшовши до синагоги, розмовляв з юдеями.

Як просили вони залишитися [в них] на довший час, то він не погодився,

а попрощався і сказав: [Мені неодмінно потрібно провести свято, яке наступає, в Єрусалимі]; я знову повернуся до вас, як на те буде воля Божа! Та й відплив з Ефеса.

І, прибувши до Кесарії, зайшов та привітав Церкву і відбув до Антіохії.

Пробувши певний час, він вирушив далі, проходячи за порядком Галатійську країну та Фригію, підтримуючи всіх учнів.

Один юдей на ім’я Аполлос, родом з Олександрії, чоловік красномовний, який був сильний у Писанні, прибув до Ефеса.

Був він наставлений на Господню дорогу і, палаючи духом, упевнено говорив і навчав про Ісуса, знаючи тільки хрещення Івана.

І він почав сміливо промовляти в синагозі. Почувши його, Акила й Прискила прийняли його та докладніше йому виклали про Божу дорогу.

А коли він хотів піти в Ахаю, брати заохотили його і написали учням, щоби прийняли його. І як він прибув, то дуже допоміг тим, які повірили через благодать,

бо він завзято доказував юдеям їхню неправоту, прилюдно доводячи Писанням, що Ісус є Христос.

І сталося, як Аполлос був у Коринті, Павло, пройшовши внутрішні території, прибув до Ефеса і, знайшовши деяких учнів,

запитав їх: Коли ви увірували, чи отримали ви Духа Святого? Вони відповіли йому: Та ми й не чули, що є Дух Святий!

А він [їм] сказав: То в що ж ви хрестилися? Вони відповіли: В хрещення Івана.

Тож Павло промовив: Іван хрестив хрещенням на покаяння, кажучи людям, щоби повірили в Того, Хто йде за ним, тобто в Ісуса [Христа].

Почувши, вони охрестилися в Ім’я Господа Ісуса,

а коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкували.

А було їх усіх чоловік з дванадцять.

Увійшовши до синагоги, він рішуче три місяці переконував і говорив про Царство Боже.

А коли деякі опиралися і не вірили, злословлячи Господню дорогу на очах у безлічі народу, він відступив від них, відокремив учнів і викладав щодня в школі [одного] Тирана.

Це було впродовж двох років, тож усі, які жили в Азії, почули Господнє Слово, — юдеї і греки.

Бог чинив надзвичайні чудеса руками Павла,

так що на хворих клали хусточки й пояси з його тіла, і вони оздоровлялися від недуг, а злі духи виходили.

Деякі з мандруючих юдейських заклиначів почали закликати Ім’я Господа Ісуса на тих, хто мав злих духів, кажучи: Заклинаємо вас Ісусом, Якого проповідує Павло!

То були семеро синів одного юдейського первосвященика Скеви, — вони це робили.

А злий дух у відповідь сказав їм: Ісуса я знаю і Павла знаю, а ви хто такі?

І накинувся на них чоловік, в якому був злий дух, і, перемігши обох, подужав їх, так що втекли з того дому нагі та побиті.

Це стало відомо всім юдеям і грекам, які жили в Ефесі, і страх напав на них усіх, і величалося Ім’я Господа Ісуса.

Чимало хто з тих, які повірили, приходили, визнаючи й розповідаючи про свої вчинки.

А багато ворожбитів, зібравши книги, спалили в усіх на очах. І підрахували їхню ціну та знайшли, що це п’ятдесят тисяч срібняків.

Отак, завдяки Господній силі, Слово зростало і міцніло.

А як це завершилося, Павло в Дусі задумав, пройшовши через Македонію і Ахаю, попрямувати до Єрусалима, говорячи: Як побуваю там, то потрібно мені й Рим побачити!

Пославши до Македонії двох із тих, які прислуговували йому, Тимофія і Ераста, сам затримався на якийсь час в Азії.

Того часу зчинився чималий заколот щодо Господньої дороги.

Бо один золотар на ім’я Дмитро, який виготовляв маленькі срібні храми Артеміди, давав ремісникам чималий заробіток.

Зібравши їх та інших, які цим займалися, він сказав: Мужі, ви знаєте, що наш прибуток — від цієї роботи;

і бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, а майже по всій Азії цей Павло переконав і відвернув багатьох людей, говорячи, начебто те, що зроблено руками, — то не боги.

Є небезпека, що не тільки наше ремесло прийде в занепад, але й храм великої богині Артеміди вважатимуть за ніщо. І буде знищена велич тієї, якій поклоняється вся Азія та цілий світ!

Почувши це й переповнившись гнівом, вони кричали, вигукуючи: Велика Артеміда Ефеська!

Тож у місті зчинилася колотнеча. Схопивши Гая та Аристарха — македонців, супутників Павла, усі, як один, кинулися до амфітеатру.

Коли ж Павло хотів вийти до натовпу, то учні не дозволяли йому.

Дехто з азійських начальників, які були його приятелями, послали до нього і благали, щоб не йшов він до амфітеатру.

Отож, кожний кричав щось своє. Збори були бурхливі, та багато хто не знав, чому зібралися.

З юрби висунули Олександра, якого запропонували юдеї. Олександр, зробивши знак рукою, хотів дати пояснення юрбі.

Та довідавшись, що він юдей, усі зо дві години вигукували в один голос: Велика Артеміда Ефеська!

А міський писар, заспокоївши юрбу, сказав: Мужі ефеські, чи є якась людина, яка не знає, що місто Ефес шанує велику Артеміду та її образ, що впав з неба?

Отже, оскільки це незаперечне, треба вам вгамуватися і не робити нічого необачного.

А ви привели цих людей, які ані храму не обікрали, ані богині нашої не зневажають.

Тому коли Дмитро й ті ремісники, які з ним, мають до когось справу, то є судді та проконсули, хай позивають один одного.

А як чогось іншого домагаєтеся, то нехай вирішиться це на законних зборах.

Оскільки нам загрожує небезпека бути за сьогоднішнє звинуваченими в заколоті, і немає жодної причини, котрою зможемо виправдати цей безпорядок! Сказавши це, він розпустив збори.

Коли колотнеча вгамувалася, Павло скликав учнів, потішив і поцілував їх, та й вибрався йти до Македонії.

Пройшовши ті краї й підбадьоривши тамтешніх багатьма виступами, він прибув до Греції

і прожив там три місяці. Оскільки юдеї вчинили змову проти нього, коли він хотів відплисти до Сирії, то він надумав повернутися через Македонію.

З ним пішов [аж до Азії] син Пірра Сопатер з Вереї, солуняни Аристарх і Секунд, дервієць Гай, Тимофій та азійці Тихик і Трохим.

Вони вирушили раніше й очікували нас у Троаді,

а ми відпливли після днів Опрісноків із Филип і прибули до них через п’ять днів у Троаду, де прожили сім днів.

Першого ж дня тижня, коли ми зібралися для ламання хліба, Павло промовляв до них і, бажаючи відбути наступного дня, затягнув слово до півночі.

У горниці, де ми зібралися, було багато світильників.

А один юнак на ім’я Євтих сидів на підвіконні. Оскільки Павло довго промовляв. Його здолав глибокий сон. Зморений сном, він упав додолу з третього поверху; його підняли мертвим.

Зійшовши, Павло припав до нього, обняв і сказав: Не тривожтеся, бо його душа в ньому!

Повернувшись, він переломив хліб і спожив, і довго промовляв, аж до світанку, а після того відбув.

А юнака привели живим, і безмірно зраділи.

Ми ж, прийшовши до корабля, відпливли до Асона, маючи намір звідти взяти Павла, — він так нам наказав, тому що сам бажав іти пішки.

Коли ж він приєднався до нас у Асоні, ми взяли його, та й прибули до Мітилени;

наступного дня ми відпливли звідти і причалили напроти Хіоса. А через день відпливли до Самоса [і, перебувши в Трогилії], наступного дня прибули до Мілета,

оскільки Павло надумав обминути Ефес, щоб не затриматися в Азії, бо він поспішав, аби при можливості бути в Єрусалимі на день П’ятидесятниці.

А з Мілета, пославши в Ефес, він закликав пресвітерів Церкви.

Коли вони прибули до нього, він промовив до них: Ви знаєте, що з першого дня, відколи прийшов до Азії, я перебував з вами весь час,

служачи Господу з усією покірливістю, зі слізьми та випробуваннями, яких зазнав через змови юдеїв;

я не ухилявся ні від чого, що вам корисне, аби говорити вам і навчати вас прилюдно і по домах,

засвідчуючи юдеям і грекам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса.

І ось тепер я, зв’язаний Духом, іду в Єрусалим, не знаючи, що там мене спіткає,

проте Святий Дух у кожному місці свідчить мені, кажучи, що мене очікують кайдани та муки.

Але Я [ні про що не турбуюся] і не дорожу [своєю] душею, лише б [з радістю] закінчити свою дорогу та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса: засвідчити Радісну Звістку Божої благодаті!

І ось тепер я знаю, що більше не побачите мого обличчя всі ви, між якими я ходив, проповідуючи [Боже] Царство.

Тому свідчу вам сьогодні, що я чистий від крові всіх!

Адже я не ухилявся від того, щоб об’явити вам усю Божу волю.

Пильнуйте себе та всю отару, в якій вас Дух Святий поставив єпископами, щоби пасти Церкву [Господа і] Бога, яку Він придбав Своєю кров’ю.

[Бо] я знаю, що після мого відходу прийдуть до вас хижі вовки, які не будуть щадити отари.

І з-поміж вас самих постануть мужі, які будуть говорити перекручене, аби потягти учнів слідом за собою.

Тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я зі слізьми три роки, день і ніч, не переставав навчати кожного з вас.

І тепер доручаю вас Богові та Слову Його благодаті, яке може збудувати й дати спадщину між усіма освяченими.

Срібла, золота чи одягу я не жадав ні від кого.

Самі знаєте, що моїм потребам і тим, хто був зі мною, послужили ось ці руки.

Я вам увесь час показував, що так працюючи, треба захищати немічних і згадувати слова Господа Ісуса, Який Сам сказав: Блаженніше давати, ніж брати!

Промовивши це, він опустився на коліна та помолився з ними всіма.

Великий же був плач усіх! Припадаючи Павлові до шиї, вони цілували його,

сумуючи найбільше через слова, які сказав, що більше не побачать його обличчя. І вони провели його до корабля.

А коли ми розлучилися з ними і відчалили, то попливли прямо і прибули до Коса; наступного дня — до Родоса, а звідти — до Патари.

Знайшовши корабель, який плив до Фінікії, ми сіли й попливли.

Коли показався Кіпр, ми залишили його ліворуч і попливли до Сирії; причалили в Тирі, бо тут корабель мав вивантажити товар.

Тож знайшовши учнів, ми пробули тут сім днів; вони, натхненні Духом, говорили Павлові не йти в Єрусалим.

Коли закінчилися дні нашого перебування, ми вирушили й пішли; нас супроводжували всі з жінками та дітьми аж за межі міста. Схилившись на березі на коліна, помолилися.

Попрощавшись одне з одним, ми сіли в корабель, а вони повернулися додому.

Почавши плавання з Тира, ми причалили в Птолемаїді і, привітавши братів, залишилися в них на один день.

Наступного дня вийшли [ті, хто з Павлом], і прибули до Кесарії та завітали до дому євангеліста Филипа, одного із семи, і залишилися в нього.

Він мав чотирьох дочок — дівчат, які пророкували.

Оскільки [ми] перебували тут багато днів, то прийшов з Юдеї якийсь пророк на ім’я Агав.

І коли прибув до нас, то взяв пояс Павла, зв’язав собі руки та ноги і сказав: Так звіщає Святий Дух: Мужа, власника цього пояса, отак зв’яжуть юдеї в Єрусалимі й видадуть у руки язичників.

Коли ми це почули, то благали — і ми, і тутешні, — щоб він не йшов у Єрусалим.

А Павло відповів: Що ви робите, плачучи й надриваючи мені серце? Адже я готовий не тільки бути ув’язненим, але й померти в Єрусалимі за Ім’я Господа Ісуса!

Оскільки він не піддавався, ми замовкли, сказавши: Нехай буде Господня воля.

Після цих днів, приготувавшись, пішли ми в Єрусалим.

Прийшли з нами і деякі учні з Кесарії, які привели нас до того, у кого ми мали гостювати, — до одного Мнасона з Кіпру, давнього учня.

Коли ми прибули в Єрусалим, брати прийняли нас з любов’ю.

А наступного дня пішов Павло з нами до Якова; посходилися і всі старші.

Привітавши їх, він докладно розповідав про все, що зробив Бог між язичниками завдяки його служінню.

Вони ж, почувши, славили Бога і сказали йому: Чи бачиш, брате, скільки тисяч юдеїв, які повірили? І всі вони ревні прихильники Закону!

Але донеслося до них про тебе, що навчаєш усіх тих юдеїв, які між язичниками, відступати від Мойсея, говориш їм не робити обрізання дітям і не дотримуватися звичаїв.

Тож як бути? Напевне, [збереться натовп], бо почують, що ти прийшов.

Тому зроби те, що тобі радимо. Є в нас четверо чоловіків, які пов’язані обітницею.

Візьми їх і очистися з ними, заплати за них витрати, щоб вони обстригли голови. І всі довідаються, що чутки про тебе неправдиві, але що й сам дотримуєшся Закону, живеш згідно з ним.

А стосовно язичників, які повірили, ми, обміркувавши, написали, щоб [вони не дотримувалися нічого з того, а тільки щоб] оберігали себе від посвяченого ідолам, крові, задушеного і розпусти.

Тоді Павло, взявши чоловіків, очистився з ними наступного дня і ввійшов до храму сповістити, коли закінчаться дні очищення і за кожного з них буде принесено жертву.

А коли мали закінчитися сім днів, юдеї, які з Азії, побачивши Павла в храмі, підбурили весь натовп і наклали на нього руки,

вигукуючи: Мужі ізраїльські, допоможіть! Це людина, яка всіх усюди навчає проти народу, Закону і цього місця! Та ще й греків увів до храму і збезчестив це святе місце!

Бо вони побачили з ним у місті Трохима з Ефеса й думали, що Павло ввів його в храм.

Заметушилося все місто, і було збіговисько народу; схопивши Павла, потягли його геть із храму, а двері негайно зачинили.

Коли ж намагалися вони його вбити, вістка, що заворушився весь Єрусалим, дійшла до тисяцького когорти.

Узявши воїнів та сотників, він негайно подався до них, а вони, побачивши тисяцького й воїнів, перестали бити Павла.

Тоді тисяцький підійшов, схопив його, наказав скувати двома залізними ланцюгами та випитував, хто він і що зробив.

Але кожний у натовпі кричав щось своє. Він же, не маючи змоги докладно зрозуміти через колотнечу, наказав відвести його до казарми.

Коли ж ступив на сходи, воїни були змушені нести його через несамовитість юрби,

бо слідом ішов незліченний натовп, який кричав: Геть його!

Як мали ввійти в казарми, Павло сказав тисяцькому: Чи можна мені щось тобі сказати? Той відповів: То ти знаєш по-грецькому?

Ти часом не той єгиптянин, який перед цими днями вчинив заколот і вивів у пустелю чотири тисячі вбивць?

А Павло відповів: Я — чоловік, юдей із Тарса в Килікії, громадянин славного міста. Благаю тебе, дозволь мені промовити до народу!

Коли той дозволив йому, Павло, стоячи на сходах, дав народові знак рукою. А як настала велика тиша, звернувся юдейською мовою, кажучи:

Мужі-брати і батьки! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами.

Почувши, що заговорив до них єврейською мовою, ще більше притихли. А він сказав:

Я — чоловік-юдей, який народився в Тарсі в Килікії, вихований у цьому ж місті, біля ніг Гамалиїла, докладно навчений батьківського закону: я — ревнитель Бога, як усі ви сьогодні.

Я цей напрям учення переслідував аж до смерті, в’яжучи і передаючи до в’язниці чоловіків і жінок, —

як засвідчать про мене всі старші й первосвященик. Від них я одержав листи до братів у Дамаску й пішов, аби зв’язаними привести в Єрусалим для покарання тих, які там були.

Але сталося, коли я йшов і наближався до Дамаска, десь опівдні раптом з неба засяяло довкола мене велике світло.

Я впав на землю і почув голос, який говорив мені: Савле, Савле, чому Мене переслідуєш?

Я відповів: Хто Ти, Господи? Сказав мені: Я — Ісус Назарянин, Якого ти переслідуєш.

А ті, хто був зі мною, побачили світло [і перелякалися], але голосу, який говорив до мене, не чули.

Я запитав: Господи, що мені робити? А Господь промовив до мене: Встань, іди в Дамаск, а там скажуть тобі про все, що потрібно тобі робити!

І оскільки від того яскравого світла я не бачив, то ті, хто був зі мною, вели мене в Дамаск за руку.

А один Ананій, побожний, згідно із Законом, муж, про якого добре свідчать усі юдеї — мешканці [Дамаска], —

прийшов до мене, став і сказав мені: Савле, брате, прозрій! І в тій хвилині я побачив його.

Він же сказав: Бог наших батьків призначив тебе, щоб ти пізнав Його волю і побачив Праведного та почув голос з Його уст,

бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми про те, що побачив і почув.

А тепер чого очікуєш? Устань, охрестися та обмий свої гріхи, прикликавши Його Ім’я!

І сталося, коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, — в пориві захоплення

я побачив Його… Він говорив до мене: Поспіши, швидше виходь з Єрусалима, бо не приймуть твого свідчення про Мене!

А я сказав: Господи, вони самі знають, що я кидав до в’язниць та бив по синагогах тих, які вірять у Тебе,

а коли лилася кров Твого свідка Степана, то я сам стояв і, схвалюючи [його вбивство], стеріг одяг тих, які його вбивали!

Та Він сказав мені: Іди, тому що Я пошлю тебе далеко — до народів.

Слухали його аж до цього слова, а тоді піднесли свої голоси, вигукуючи: Геть такого із землі, бо не годиться йому жити!

Вони кричали, кидали одяг і жбурляли порох у повітря.

Тож тисяцький звелів відвести його до казарми, наказавши бичуванням допитати його, щоби зрозуміти, з якої причини так кричали проти нього.

А коли розтягли його ременями, то Павло сказав сотникові, який стояв: Хіба вам дозволено бичувати чоловіка — римлянина і не засудженого?

Почувши, сотник підійшов до тисяцького й сповістив, кажучи: [Вважай], що хочеш робити, бо цей чоловік — римлянин!

Наблизившись, тисяцький запитав його: Скажи мені, ти римлянин? Він відказав: Так.

А тисяцький відповів: Я набув це громадянство за великі гроші. Павло ж сказав: А я в ньому й народився.

Тоді від нього негайно відступили ті, які мали його допитувати, а тисяцький налякався, довідавшись, що він римлянин і що він його зв’язав.

А наступного дня, бажаючи краще дізнатися, у чому його звинувачують юдеї, звільнив його [з кайданів] і наказав, аби прийшли первосвященики й увесь синедріон. І, привівши Павла, поставив його перед ними.

Поглянувши на синедріон, Павло сказав: Мужі-брати, я до цього дня служив Богові з усієї доброї совісті!

Та первосвященик Ананій наказав своїм прислужникам бити його в уста.

Тоді Павло сказав йому: Бог тебе битиме, стіно побілена! Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, а наказуєш, переступаючи Закон, бити мене!

А прислужники сказали: Ти докоряєш первосвященикові Божому?

Павло ж промовив: Не знав я, брати, що це первосвященик, адже написано, що начальника свого народу не лихословитимеш!

Зрозумівши, що одна частина тут — садукеї , а друга — фарисеї, Павло вигукнув у синедріоні: Мужі-брати, я ж фарисей, син фарисеїв! За надію на воскресіння мертвих мене судять!

Як тільки він це промовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і збори поділилися.

Адже садукеї твердять, що немає ні воскресіння, ні ангела, ні Духа, а фарисеї це визнають.

І зчинився великий галас, і деякі книжники, які були з групи фарисеїв, підійнявшись, чинили опір, кажучи: Ми не знаходимо нічого лихого в цій людині. Що ж, як Дух заговорив до нього чи ангел? [Не будемо воювати з Богом!]

А як здійнялася велика колотнеча, тисяцький, боячись, щоб вони Павла не роздерли, наказав воїнам увійти, забрати його з-посеред них і відвести до казарми.

А наступної ночі Господь, ставши перед ним, промовив: Кріпися, [Павле]! Бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так тобі треба свідчити й у Римі!

А коли настав день, [деякі] юдеї, вчинивши змову, дали клятву, запевняючи, що не їстимуть і не питимуть, доки не вб’ють Павла.

Було понад сорок тих, які склали цю спільну клятву.

Вони, підійшовши до первосвящеників і старших, сказали: Ми дали клятву нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла.

Тож ви тепер із синедріоном скажіть тисяцькому, щоби [завтра] привів його до вас, ніби бажаєте докладніше довідатися про нього. Ми ж, перш ніж він прибуде, готові його вбити.

А син сестри Павла, почувши про засідку, прибув і, ввійшовши до казарми, сповістив Павлові.

Павло ж, покликавши одного із сотників, сказав: Проведи цього юнака до тисяцького, бо має йому щось сказати.

А тоді той, узявши його, привів до тисяцького й сказав: В’язень Павло, покликавши мене, попросив провести до тебе цього юнака, який має щось тобі сказати.

Узявши його за руку й відвівши вбік, тисяцький запитав: Що ти маєш мені сповістити?

Той розповів: Юдеї змовилися попросити тебе, щоби завтра привів ти Павла до синедріону, ніби бажають вони докладніше випитати його.

Ти ж не вір їм, бо на нього чекають у засідці понад сорок чоловік із них, які між собою склали клятву не їсти і не пити, доки не вб’ють його. Тож тепер вони готові й очікують від тебе розпорядження.

Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши: Нікому не розповідай, що ти мене повідомив про це.

І, покликавши якихось двох сотників, сказав: Приготуйте двісті воїнів, сімдесят кіннотників і двісті стрільців, щоби після третьої години ночі вони вирушили до Кесарії;

і приведіть в’ючних тварин, щоби посадити Павла та відпровадити до намісника Фелікса!

І написав листа такого змісту:

Клавдій Лисій — шановному намісникові Феліксові: вітання!

Цього мужа, якого схопили юдеї та хотіли вбити, я врятував, приступивши з воїнами та довідавшись, що він римлянин.

Бажаючи дізнатися про причину, у чому його звинувачували, я повів [його] до їхнього синедріону.

Я виявив, що його звинувачували в питаннях їхнього Закону і що немає жодної провини, вартої смерті або кайданів.

Коли мені стало відомо про лихий задум, який мали [юдеї] проти цього мужа, негайно послав я його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити перед тобою те, що мають проти нього. [Будь здоровий!]

Тож воїни, згідно з наказом, взяли Павла, повели вночі до Антипатриди,

а наступного дня, залишивши кіннотників, щоб ішли з ним, повернулися до табору.

А ті прибули до Кесарії й, давши листа намісникові, поставили перед ним і Павла.

Прочитавши листа та запитавши, з якого він краю, і довідавшись, що з Килікії,

Фелікс сказав: Вислухаю тебе, коли твої обвинувачі прийдуть! І наказав його стерегти в преторію Ірода.

А через п’ять днів прибув первосвященик Ананій зі старшими та якимсь промовцем Тертилом, котрі скаржилися намісникові на Павла.

Коли його закликали, Тертил почав звинувачувати, кажучи: Маємо тривалий мир — завдяки тобі, і завдяки твоїй дбайливості цей народ має добробут;

це ми, преславний Феліксе, завжди й усюди зі щирою вдячністю визнаємо.

Але щоби довго тебе не турбувати, прошу тебе з властивою тобі доброзичливістю коротко вислухати нас.

Бо знайшовши цього згубного чоловіка, який провокує колотнечу між усіма юдеями в цілому світі, який є провідником назорейської єресі

та намагався збезчестити храм, ми схопили його [й хотіли судити за нашим Законом.

А тисяцький Лисій, надійшовши з великою силою, вирвав його з наших рук, наказавши його обвинувачам з’явитися до тебе].

Від нього зможеш сам, розпитавши, про все це довідатися, у чому ми його звинувачуємо.

Приєдналися і юдеї, стверджуючи, що так воно і є.

А Павло, коли намісник дав йому знак говорити, відповів: Знаючи, що ти багато років є суддею цього народу, відважно себе захищатиму,

бо ти можеш довідатися, що не більше дванадцяти днів, як я прийшов у Єрусалим поклонитися.

І ні в храмі, ні в синагогах, ні в місті не знайшли мене, щоб я з кимсь сперечався або зчиняв колотнечу між людьми;

не можуть вони довести тобі й того, у чому тепер мене звинувачують.

Визнаю перед тобою, що згідно із цим напрямом вчення, який вони звуть єрессю, я служу Богові батьків, вірячи в усе, що написано в Законі та в Пророків.

І маю в Бозі надію на те, чого вони й самі очікують: що має бути воскресіння [мертвих] — праведних і неправедних.

І я пильно дбаю про те, щоби завжди мати незаплямовану совість перед Богом і людьми.

А по багатьох роках прийшов я, щоби принести моєму народові милостиню та пожертвування.

При цьому знайшли мене очищеного в храмі, а не з юрбою і не із заколотом.

Деяким же юдеям з Азії належало б перед тобою стати й говорити, коли мають щось проти мене.

Або хай вони самі скажуть, яку неправду знайшли [в мене], коли я стояв перед синедріоном;

хіба що цей єдиний вислів, який я вигукнув, стоячи між ними: Сьогодні ви мене судите за воскресіння мертвих!

[Почувши це], Фелікс, дуже добре обізнаний із цим напрямом учення, відклав їхню справу, кажучи: Коли тисяцький Лисій прийде, розсуджу вас!

І він наказав сотникові охороняти його, але дати полегшення і нікому з близьких не забороняти йому прислуговувати [чи приходити] до нього.

А через декілька днів прийшов Фелікс зі своєю дружиною Друзилою, яка була юдейкою, покликав Павла, щоби почути від нього про віру в Ісуса Христа.

Коли він говорив про праведність, стриманість та майбутній суд, Фелікс, перелякавшись, відповів: Тепер досить, іди, а відповідного часу я покличу тебе!

Водночас він сподівався, що Павло дасть йому грошей, [щоб він його відпустив]. Тому й часто його викликав та розмовляв з ним.

Коли минуло два роки, на зміну Феліксові прибув його наступник Порцій Фест. Та Фелікс, бажаючи догодити юдеям, залишив Павла ув’язненим.

А Фест, перебравши владу, через три дні прийшов з Кесарії до Єрусалима.

Первосвященики та провідники юдеїв поскаржилися йому на Павла і благали його,

ласкаво просячи, щоби прислав його в Єрусалим, а самі готували засідку, аби вбити його по дорозі.

Фест же сказав, щоб стерегли Павла в Кесарії, оскільки він сам мав незабаром туди піти.

Отже, — сказав він, — ті з вас, хто може, хай ідуть зі мною, і якщо є якесь порушення в [цьому] чоловікові, хай звинувачують його!

Пробувши в них не більше як вісім або десять днів, повернувся до Кесарії; наступного дня, сівши на місце судді, наказав привести Павла.

Коли його привели, оточили його ті юдеї, котрі прийшли з Єрусалима, висуваючи багато тяжких звинувачень, яких не могли довести.

Павло ж захищався: Я нічим не згрішив ні проти юдейського Закону, ні проти храму, ні проти кесаря!

Тоді Фест, бажаючи догодити юдеям, промовив Павлові у відповідь: Чи ти хочеш піти в Єрусалим і там щодо цього суд від мене прийняти?

А Павло сказав: Я стою перед судом кесаря, де мені належить суд прийняти. Юдеїв нічим я не скривдив, і ти це добре знаєш.

Якщо ж кривду або щось варте смерті я вчинив, то не відмовляюся вмерти. Якщо ж немає нічого того, у чому вони мене звинувачують, ніхто мене не може їм видати. Покликаюся на кесаря!

Тоді Фест, порозмовлявши з радниками, відповів: Ти покликався на кесаря, то й підеш до кесаря!

Коли минуло декілька днів, цар Агрипа й Верніка прибули до Кесарії поздоровити Феста.

Через те, що перебували там чимало днів, Фест розповів цареві про Павла, кажучи: Є один чоловік, в’язень, залишений Феліксом,

на якого, коли я був у Єрусалимі, первосвященики і юдейські старші подали скаргу, домагаючись його засудження.

Я відповів їм, що в римлян немає звичаю видавати якусь людину [на страту], поки обвинувачений не має перед собою тих, які його звинувачують, і не матиме змоги боронитися від звинувачень.

Коли ж вони тут зійшлися, я без жодної затримки наступного ж дня сів на місце судді й наказав привести чоловіка.

Обступивши його, обвинувачі не вказали жодної провини з тих, про які я підозрював,

а мали з ним якісь суперечки про свої забобони і про Якогось померлого Ісуса, про Якого Павло запевняв, що Він живий.

Розгубившись у цьому питанні, я сказав, чи не хоче він піти в Єрусалим і там судитися щодо цього.

Оскільки Павло вимагав, щоби його залишили на розсуд Августа, то я наказав охороняти його, доки не відішлю його до кесаря.

Агрипа ж промовив до Феста: Хотів би я і сам того чоловіка послухати. [Той же] сказав: Завтра почуєш його.

А наступного дня прийшли Агрипа й Верніка з великою пишнотою і ввійшли до судової зали разом із тисяцькими та знатними мужами міста. Коли наказав Фест, привели Павла.

І каже Фест: Агрипо, царю, і всі мужі, які прийшли з нами! Ви бачите того, за кого настирливо просила мене вся юдейська громада і в Єрусалимі, і тут, викрикуючи, що не належить йому більше жити.

Я ж, довідавшись, що нічого вартого смерті він не зробив, та й сам він покликався на кесаря, тож я вирішив послати його.

Не маю нічого певного написати про нього володареві, тому привів я його до вас, особливо до тебе, Агрипо, царю, щоб як розпитаєш його, мав що написати.

Бо здається мені недоречним посилати в’язня, не зазначивши звинувачення проти нього.

Агрипа сказав Павлові: Дозволяється тобі про себе самого говорити. Тоді Павло, простягнувши руку, почав оборону:

Царю Агрипо, вважаю себе щасливим, що сьогодні перед тобою можу дати відповідь на все те, у чому звинувачують мене юдеї;

особливо тому, що ти обізнаний з усіма юдейськими звичаями та питаннями. Тому прошу тебе терпеливо вислухати мене.

Отже, життя моє, яке змалку, із самого початку, пройшло між моїм народом у Єрусалимі, знають усі юдеї.

Вони знають мене здавна: аби тільки хотіли посвідчити, що я жив фарисеєм — згідно з дуже строгою течією нашої віри.

А тепер я стою, і мене судять за надію обітниці, яку Бог дав нашим батькам,

до якої дванадцять наших поколінь, служачи безнастанно ніч і день, надіються дійти, — за цю надію, царю, я звинувачений юдеями!

Чи вважаєте ви неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?

Правда, я вважав, що мені належить багато зробити проти Імені Ісуса Назарянина.

Це я і зробив у Єрусалимі: багатьох зі святих я замкнув у в’язниці, одержавши владу від первосвящеників. Коли ж їх убивали, я давав згоду.

І дуже часто, караючи їх по всіх синагогах, примушував їх хулити. А сильно лютуючи на них, переслідував їх — навіть по далеких містах.

Ідучи в Дамаск у цих справах з уповноваженнями і наказом від первосвящеників,

опівдні в дорозі побачив я, царю, світло з неба, яскравіше від сонячного світла, яке осяяло мене та тих, хто йшов зі мною.

Коли ми всі попадали на землю, я почув голос, який говорив до мене [й промовляв] єврейською мовою: Савле, Савле, чого Мене переслідуєш? Тяжко тобі бити ногою колючку!

Я запитав: Хто Ти, Господи? Господь відповів: Я — Ісус, Якого ти переслідуєш.

Але підведися і стань на свої ноги, бо на те Я і з’явився тобі, щоби зробити тебе служителем і свідком того, що ти бачив, і того, що Я покажу тобі,

визволяючи тебе від твого народу та від язичників, до яких Я тебе посилаю, —

відкрити їм очі, щоб вони навернулися від темряви до світла та від влади сатани до Бога, щоб одержали вони прощення гріхів і спадок між освяченими вірою в Мене.

Тому, царю Агрипо, я не став чинити опір небесному видінню,

а проповідував: спочатку тим, які були в Дамаску, а потім тим, котрі в Єрусалимі, у кожній юдейській околиці, та язичникам, — щоби покаялися і навернулися до Бога, щоби чинили діла, гідні покаяння.

Через це юдеї, схопивши мене в храмі, намагалися розірвати.

Та одержавши допомогу від Бога, аж до цього дня стою, щоб свідчити малому й великому, не розповідаючи нічого, крім того, що говорили пророки і Мойсей, що має статися:

що має постраждати Христос, що Він, перший воскреслий з мертвих, має проповідувати світло Своєму народові та язичникам.

Коли він отак захищався, Фест гучним голосом сказав: Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість приводить тебе до божевілля!

Я не божевільний, високоповажний Фесте, — сказав Павло, — а звіщаю правдиві й розумні слова.

Адже цар, до якого я сміливо говорю, знає про це, бо я не вірю, щоби щось із цього було скрите від нього, адже це не відбулося десь у закутку!

О, царю Агрипо! Чи віриш, пророкам? Знаю, що віриш!

Агрипа ж Павлові: Ще трохи і мене переконаєш стати християнином!

А Павло: Чи трохи, чи багато, але благав би я Бога, щоб не тільки ти, а й усі, хто сьогодні мене чує, стали такими, як я, за винятком оцих кайданів.

[І як сказав це йому], підвівся цар, і намісник, і Верніка, і ті, які сиділи з ними,

і, відійшовши, говорили одне одному, зауважуючи, що нічого, вартого смерті або кайданів, цей чоловік не робить.

Агрипа ж сказав Фестові: Цього чоловіка можна було би звільнити, якби не покликався на кесаря.

Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій.

Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.

Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою.

Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер.

Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії.

І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього.

Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони.

Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.

Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив,

кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.

Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло.

Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів.

Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.

Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон.

Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло.

Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен,

якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило.

Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж,

а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя.

Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.

Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати.

Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель.

Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу,

і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою!

Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано.

Ми маємо добратися до якогось острова.

А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі.

І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів.

А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день.

Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі,

Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися!

Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.

А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши.

Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде.

Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти.

Тоді всі підбадьорилися і почали вживати їжу.

Було нас усіх на кораблі двісті сімдесят шість душ.

Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.

А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем.

Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега.

Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.

Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік.

Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега,

а інші — хто на дошках, хто на уламках з корабля. І сталося так, що всі врятувалися на землю.

А коли ми врятувалися, то довідалися, що острів зветься Мальта.

Тубільці виявили нам надзвичайну людяність; запаливши вогонь, вони приймали нас усіх, тому що був дощ і холод.

Коли Павло назбирав купу хмизу й поклав на вогонь, то змія, виповзши через жар, учепилася в його руку.

Як тубільці побачили, що змія звисає з його руки, то говорили один одному: Напевно, цей чоловік — убивця, оскільки йому, врятованому від моря, помста не дозволила жити!

А він струснув змію у вогонь, не зазнавши жодної шкоди.

Вони ж очікували, що він спухне або вмить упаде мертвий. Як того довго очікували і бачили, що нічого злого йому не стається, змінили думку й почали говорити, що він — бог.

Навколо того місця були володіння начальника острова на ім’я Публій, який, прийнявши нас, три дні щиро виявляв гостинність.

І сталося, що батько Публія лежав хворий на гарячку і дизентерію; Павло, ввійшовши до нього і помолившись, поклав на нього руки й оздоровив його.

Коли ж це сталося, то й інші на острові, хто мав недуги, приходили й оздоровлялися.

І вони вшанували нас великими почестями, а як ми відпливали, давали нам усе, що було потрібно.

А по трьох місяцях ми відпливли олександрійським кораблем зі знаком Діоскурів, що перезимував на острові.

Допливши до Сіракуз, ми пробули там три дні.

Відпливши звідти, прибули до Реґії. А як через день повіяв південний вітер, то наступного дня ми прибули до Путеол,

де знайшли братів, а вони вмовили нас пробути з ними сім днів. Таким чином, ми підійшли до Рима.

А звідти брати, почувши про нас, вийшли нам назустріч аж до форуму Апія і до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився.

Коли ж ми прийшли в Рим, [сотник передав в’язнів воєводі], а Павлові дозволено було перебувати окремо зі своїм сторожем, воїном.

І сталося, що через три дні Павло скликав знатних юдеїв. Коли вони зійшлися, сказав їм: Мужі-брати, хоч я нічого не зробив проти народу або батьківських звичаїв, мене передали з Єрусалима в’язнем у руки римлян,

які, розсудивши мою справу, хотіли відпустити, бо жодної провини, вартої смерті, не було на мені.

Та юдеї були проти, тому я змушений був покликатися на кесаря, — не для того, щоб народ мій у чомусь звинуватити.

Саме з цієї причини попросив, щоб вас побачити й порозмовляти, бо заради надії Ізраїля закований я в ці кайдани.

А вони відказали йому: Ми ні листа про тебе не одержали з Юдеї, і жоден із братів, прийшовши, не сповістив і не сказав чогось злого про тебе.

Хочемо від тебе почути, що думаєш, бо про цю секту відомо нам, що їй скрізь чинять опір.

У призначений день багато хто прийшов до нього в господу. Він від ранку аж до вечора говорив їм, засвідчуючи про Боже Царство, переконував їх про Ісуса із Закону Мойсея і пророків.

Та деякі вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили.

Коли ж не погодилися одні з одними та стали відходити, Павло промовив так: Добре сказав Дух Святий через пророка Ісаю до ваших батьків,

проголошуючи: Іди до цього народу і скажи: Слухом почуєте, та не зрозумієте; вдивляючись, будете дивитися, та не побачите.

Адже серце цього народу загрубіло, і вухами важко стали сприймати, і свої очі примружили, аби часом не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися, — щоб Я оздоровив їх.

Тож нехай буде вам відомо, що це Боже спасіння послано до язичників, — і вони почують!

[І як він це казав, відійшли юдеї, ведучи між собою велику суперечку].

А він цілих два роки перебував на власному утриманні й приймав усіх, хто приходив до нього,

проповідуючи Боже Царство і з усією відвагою безборонно навчаючи про Господа Ісуса Христа.