Мудр. Соломона

Полюбіть праведність, ви, що судите землю, будьте розумні в Господі, шукатимете Його в доброті та в простоті серця. Бо Він знаходиться з тими, що Його не випробовують, а з’являється тим, що Йому вірять. Адже викривлені думки відділяють від Бога, а випробувана сила картає безумних. Бо мудрість не ввійде до неправедної душі й не замешкає в тілі, підвладному гріхові. Бо святий дух напоумлення уникне оманливого, віддалиться від безглуздих думок і буде напоумлений, коли надійде неправедність. Адже мудрий дух є тим, що любить людей і не зробить безвинним того, що проклинає своїми губами. Бо Бог — свідок його нирок, праведний наглядач його серця і слухач язика. Адже Господній Дух заповнив усесвіт, і те, що вміщує все, має знання голосу. Через це не затаїться ніхто, хто говорить неправедне, і не мине його караюча праведність. Бо допит безбожних буде у випробуваннях, а до Господа дійде чутка його слів на оскарження його беззаконь. Адже вухо ревнивості слухає все, і вістка бурмотання не сховається.

Тож стережіться некорисного бурмотання і щадіть язик від обмови. Бо вимовлене потай марно не піде, а уста, що говорять неправду, убивають душу. Не ревнуйте смерті в блуді вашого життя і не накликайте погибелі ділами ваших рук. Адже Бог не зробив смерть і не веселиться погибеллю живих. Бо Він створив усе для буття, і спасенні роди світу, і немає в них ліків на погибель, ані царства аду на землі. Адже праведність безсмертна. А безбожні руками і словами його прикликали, вважаючи його другом, розплилися і зробили з ним завіт, бо вони гідні його частки.

Адже вони сказали в собі, думаючи неправильно: Наше життя є малим і смутним, і на кінець людини немає оздоровлення, і не знається когось, що звільнився з аду. Бо ми без плану народилися і після цього будемо, як і ті, яких не було. Адже в наших ніздрях — дим дихання, і слово — іскра в русі нашого серця, коли вона погасне, тіло стане попелом, і дух розіллється, як порожнє повітря. І наше ім’я забудеться в часі, і ніхто не згадає наші діла, і наше життя мине, як стопа хмари, і розійдеться, як мряка, розігнана променями сонця, яка стала тяжкою від його тепла. Бо наш час — тінь, що проходить, і немає повороту нашому кінцю, бо було запечатане, і ніхто не поверне.

Тож ходіть і скористаємося існуючим добром, і послужимося творінням швидко, як в молодості. Наситимося дорогим вином і миром, і хай нас не мине весняний цвіт. Увінчаймо себе прикрасою троянд раніше, ніж зів’яне. Нехай жодна галявина не буде позбавлена нашої розпусти, усюди залишимо знаки радості, бо це — наша частка, і це — жереб. Пригнітимо бідного праведника, не пощадімо вдовиці й не пошануймо довгочасну сивину старця. Нехай же наша сила буде законом праведності, а слабке нехай визнається непотрібним. Поставмо пастку для праведного, бо він нам невигідний, противиться нашим ділам, докоряє нам гріхами закону і розголошує наші гріхи нашого виховання. Він звіщає, що має Боже знання і себе називає Господнім сином. Він нам став на докір наших задумів, він нам тяжкий і на вигляд, бо його життя не подібне до інших, і його стежки такі, що відрізняються. Ми його вважали за неправильного, і він уникає наших доріг, наче нечистот. Блаженним називає кінець праведних і хвалиться, що Бог — батько. Погляньмо, чи його слова правдиві, і випробуймо те, що в його відході. Бо якщо праведний є Божим сином, Він йому допоможе і визволить його з руки противників. Випробуймо його насиллям і мукою, щоб ми взнали його розумність і дослідили його терпеливість. Засудімо його на ганебну смерть, бо зі слів його буде йому Божий нагляд.

Це задумали і обманулися. Бо їх засліпила їхня злоба, і не пізнали Божі таємниці, не поклали надію винагороди праведності та не судили про честь непорочних душ. Адже Бог створив людину на нетлінність і зробив її образом власної подоби. А через заздрість диявола смерть прийшла у світ, а скуштують її ті, що є з його частки.

А душі праведних — у Божій руці, і до них не доторкнеться мука. В очах безумних здавалося, що вони померли, і їхній відхід вважався злом, і відхід від нас — за знищення, а вони є в мирі. Бо хоч і на виду людей приймають муку, їхня надія сповнена безсмертя. І трохи карані одержать велике добро, адже Бог їх випробував і знайшов їх гідними Себе. Він випробував їх, як золото в горнилі, та прийняв їх, як жертви всепалення. І в час їхнього відвідання засяють і побіжать, як іскри по стеблі.

Судитимуть народи і пануватимуть над народами, і їхній Господь зацарює навіки. Ті, що на Нього поклали надію, зрозуміють правду, і вірні в любові залишаться при Ньому. Бо милість і милосердя — в Його преподобних, і відвідини — в Його вибранцях. А безбожні за задуманим матимуть кару, — ті, що знехтували праведним і відступили від Господа. Адже той, хто погорджує мудрістю і напоумленням, нещасний, і марна їхня надія, і труди без користі, і даремні їхні діла. Їхні жінки — безумні, і їхні діти — погані, їхній рід — проклятий. Бо блаженна не опоганена неплідна, яка не знала ліжка в проступку, бо матиме плід у відвідинах душ, і євнух, який не вчинив рукою беззаконня і не задумав зло проти Господа, бо Йому буде дана вибрана милість віри і дуже приємний спадок у храмі Господа.

Адже плід добрих діл — славний, і корінь розумності — неруйнівний. А діти перелюбників не будуть досконалими, і насіння з беззаконного ложа пропаде. Бо якщо й будуть жити довго, вважатимуться за ніщо, і в кінці їхня старість буде без пошани. Якщо швидко переставляться, не мають надії, ані радості в дні пізнання. Бо поганий кінець неправедного роду.

Краща бездітність із чеснотою, бо є безсмертність в її пам’яті, бо знане і в Бога, і в людей. Коли вона присутня, її наслідують, а коли відійшла, то бажають. І у віку славиться, як вінценосна, перемігши змагання незаплямованих борців. А багатоплідна безліч безбожних не на користь і з байстрюків розпусти не видасть корінь в глибину, і не покладе непорушної основи. Бо хоч і галузками на час зацвіте, стоячи невпевнено, вітром буде зрушений і викоріниться силою вітру. Недосконалі галузки будуть відломлені, і їхній плід — непридатний, нестиглий для їжі й ні до чого не корисний. Бо діти, народжені з беззаконних снів, є свідками зла проти батьків при їхньому допиті.

А коли праведний прийде до закінчення, він буде спокійним. Бо шляхетна старість не довголітня і не вимірюється кількістю років, а розумність є сивиною людям, і незаплямоване життя — ріст старості. Ставши милим Богові, він був любимий і, живучи між грішними, був переставлений. Він був схоплений, щоби зло не змінило його розум чи омана обманула його душу. Адже поганий вплив поганого затемнює добро, і мандрування похоті змінює незлобний розум. Удосконалившись у короткий час, він сповнив довгі часи. Бо його душа була мила Господу, через це поспішив забрати його з-посеред зла. А народи бачили і не розуміли, і не поклали цього в розумі, що милість і милосердя — в Його вибраних, і відвідини — в Його праведних. А праведний, помираючи, судитиме живих безбожних, і молодість швидко удосконалює довголітню старість безбожного. Бо побачать кінець мудрого і не зрозуміють, що домовлено про нього, і на що Господь його оберіг. Побачать і погордують. А Господь їх висміє, і будуть після цього на падіння без честі та на погорду між мертвими навіки, бо розірве їх безмовних долілиць і зрушить їх від основ, і до кінця будуть знищені, і будуть в болі, і їхня пам’ять загине. Нещасні прийдуть до роздумування над своїми гріхами, і Він їх звинуватить в обличчя за їхні гріхи.

Тоді праведний постане з великою сміливістю перед обличчя тих, що його гнобили і за ніщо вважали його труди. Бачачи, замішаються від страшного страху і жахнуться преславним спасінням. Скажуть у собі, каючись і стогнучи через тісноту духу: Цей був тим, якого ми, безумні, колись мали за посміховисько і за притчу погорди. Його життя ми вважали безумністю, а його кінець — без честі. Як він, зачислений до синів Божих, і його жереб є між святими? Отже, ми зблудили з дороги правди, і нам не засяяло світло праведності, і сонце нам не світило. Ми наповнилися беззаконням, колючками і погибеллю, і ми пройшли непрохідні пустинні місця, а Господньої дороги ми не пізнали. Чим гордість для нас була корисною? І яке багатство зібрало нам із величанням?

Усе те минуло, як тінь і як вість, що пробігає. Як корабель, що проходить крізь розбурхану воду, якого слід проходу не можна знайти, ні стежки його корми у хвилях. Чи птах, коли пролітає повітрям, — жодного знаку ходу не знайти, а відкритим крилом б’ючи побиттям легкий вітер і силою розділюючи, він перелетів зі звуком при поруху крил, і після цього не знайдено в ньому знаку проходу. Чи як стріла, випущена до цілі, розрізане повітря відразу до себе сходиться так, що не знати її проходу. Так само і ми, народившись, тратимо силу і чесноти, не маємо жодного знаку, щоб показати, а в нашій злобі були винищені.

Адже надія безбожних, як порох, несений вітром, і як легка піна, нагнана бурею, і як дим, рознесений вітром, тож перейшла, як пам’ять проходу одного дня. А праведні живуть вічно, і їхня винагорода — в Господі, — турбота про них — у Всевишнього. Через це одержать царство краси і вінець красоти з Господньої руки. Бо Він їх покриє правицею і оборонить їх раменом. Він візьме зброю — Свої ревнощі — та зброєю зробить творіння на помсту ворогів. Зодягне панцир — праведність і накладе шолом — правдивий суд. Візьме незборимий щит — праведність і вигострить великий гнів, як меч, і з ним воюватиме всесвіт проти безумних. Підуть добре націлені стріли блискавиць і полетять до цілі, наче з добре натягненого лука — хмар, і від каменестрільного гніву буде викинений повний град. Поставатиме проти них вода моря, а ріки жорстоко затоплять. Проти них стане дух сили і розсіє їх, як буря. І беззаконня спустошить усю землю, і злоба переверне престоли сильних.

Тож послухайте, царі, і зрозумійте. Навчіться, судді кінців землі. Послухайте, ви, що володієте безліччю, і що гордитеся юрбами народів. Адже від Господа дано вам владу і силу — від Всевишнього, Який досліджуватиме ваші діла і дослідить ради. Бо будучи слугами Його царства, ви не судили правильно і не зберегли закон, і ви не пішли за Божою радою. Він страшно і швидко стане перед вами, бо суд страшним буває для тих, що є високо. Бо найменший допущений до милосердя, а сильні будуть сильно випробувані. Адже Владика не відвернеться через обличчя всіх і не пошанує велич, бо Він створив малого і великого, і подібно знає про все наперед, і перед сильними стоїть сильний допит.

Отже, до вас, о, тирани, мої слова, щоб ви навчилися мудрості й не відпали. Бо хто з побожністю береже праведність, той буде праведним, і хто його навчиться, знайде відповідь. Тож забажайте моїх слів, пожадайте і напоумтеся. Мудрість ясна і не зів’яла, є і її легко видно в тих, що її люблять, і її знаходять ті, що її шукають; вона випереджає тих, що бажають навчитися. Хто задля неї встає вранці, не трудитиметься, бо знайде, що вона сидить біля його дверей. Адже роздумувати про неї — досконалість розумності, і хто відчуває задля неї, швидко буде без клопоту. Бо вона обходить, шукаючи гідних її і на стежках радо їм показується, і зустрічає їх у всякому думанні. Бо дуже правдивий її початок — напоумлення бажання, а турбота напоумлення — любов, а любов — зберігання її законів, зберігання законів — певність нетління, а нетління чинить, щоби були близько Бога. Тож бажання мудрості приводить до царства.

Отже, тирани народів, якщо насолоджуєтеся на престолах і при скіпетрах, шануйте мудрість, щоб ви царювали навіки. Що є мудрість і як сталася, я сповіщу й не приховаю від вас таємниці, але досліджу від початку народження і покладу в наявність її пізнання, і не обмину правди. Не піду з ненавистю, що пожирає, бо вона не буде спільником мудрості. А безліч мудрих — спасіння світу, і мудрий цар — сила народу. Тож будьте напоумлені моїми словами, і нехай вам буде на користь.

Адже і я — смертний чоловік, подібний до всіх і народжений від того, що народився від першого створеного. І мені в лоні матері надано тіло в десятимісячному часі, стиснений в крові, з насіння чоловіка і насолоди, що прийшла зі сном. І я, народившись, втягнув спільне повітря, і я впав на землю, подібну з природи, я, подібно до всіх, видав перший голос, плачучи. Я був турботливо вигодуваний в пеленах. Бо жодний цар не мав іншого початку народження, і для всіх — один вхід у життя і однаковий вихід.

Через це я помолився, і мені дано розумність. Я закликав, і на мене найшов дух мудрості. Я її вважав за кращу від скіпетрів і престолів, і я вважав багатство за ніщо, порівняно з нею. До неї я не уподібнив навіть дорогоцінний камінь, бо всяке золото перед її виглядом — трохи піску, і срібло перед нею вважатиметься за болото. Я її полюбив понад здоров’я і красу, і я її більше бажав мати, ніж світло, бо не згасає світло, що з неї. А разом з нею до мене прийшло все добро, і в її руках — незліченне багатство. Я розвеселився всім, бо ними керує мудрість, я ж не пізнав, що вона — їхня матір. Я навчився без омани і подаю без заздрості, не скриваю її багатства. Адже вона — невичерпний скарб для людей, а ті, що його придбали, встановили дружбу з Богом, об’єднані дарами напоумлення. Мені ж нехай Бог дасть говорити за пізнанням і збагнути праведно дане, бо Він і є провідником мудрості й Тим, Хто виправляє мудрих.

Адже в Його руці й ми, і наші слова, і вся розумність, і вміння діл. Бо Він дав мені те, що є правдивим пізнанням, аби знати склад світу і дії стихій, початок, кінець і середину часів, переміни звичаїв і зміни часів, круги літа і розташування зірок, єство живих і лють звірів, духи сили і роздумування людей, різнорідність рослин і сили коріння. І те, що є сховане, і те, що явне, я пізнав, бо мені показала мудрість — творець усього.

Адже в ній — Святий Дух, що пізнає, єдинородний, багатоденний, легкий, добре рухливий, ясний, пречистий, явний, що не підпадає ушкодженню, що любить добро, бистрий, не до зупинення, що чинить добро, що любить людей, стійкий, певний, без клопоту, всесильний, всевидючий, і що прошиває всіх розумних, чистих, дуже легких духів. Бо над усякий рух найрухливіша мудрість, а проходить і вміщає все через чистоту. Адже вона є подихом Божої сили — виливанням чистої слави Вседержителя. Через це до неї не проникне нічого нечистого. Бо вона є світінням вічного світла, непорочним дзеркалом Божої сили і образом Його доброти. А будучи одною, усе може і чистить усе те, що є в ній і в родах і, входячи в душі преподобних, будує Божих друзів і пророків. Адже Бог не любить нікого, хіба того, хто мешкає з мудрістю. Бо вона — гарніша за сонце і понад усяке розташування зірок, а коли прирівняти до світла, то буде світлішою. Бо ж вона замінює ніч, і зло не переможе мудрості.

Вона могутньо простягається від краю до краю і всім добре провадить. Її я полюбив і шукав від моєї молодості, і я шукав привести собі за дружину, і я став любителем її краси. Вона прославляє благородність, маючи співжиття з Богом, і її полюбив Володар усіх. Адже вона — та, що вводить до таємниці Божого пізнання, і та, що вибирає Його діла. Якщо ж багатство жадають придбати в житті, то що багатше мудрості, яка все робить? Якщо ж розумність робить, то хто з тих, що є, від неї є більшим художником? І якщо хтось любить праведність, то її труди є чеснотами. Бо вона навчає поміркованості, розумності, праведності та мужності, від яких у житті ніщо не є кращим для людей. І якщо хтось бажає великої досвідченості, то вона знає давнє і відгадує майбутнє, вона знає красномовні вислови і розв’язки загадок, передбачає знаки і дива, події пір і часів.

Отже, я розсудив її привести до співжиття, знаючи, що вона мені буде порадником добра і порадою в турботах і смутку. Через неї я, молодий, матиму славу в народах і честь у старців. Гострим знайдуся на суді й на виду сильних буду гідним подиву. Коли я мовчатиму, вони стерплять, коли я говоритиму, сприймуть, і коли я довго говоритиму, вони покладуть руку на свої уста. Через неї я матиму безсмертя і залишу вічну пам’ять тим, що зі мною. Розставлю народи, і мені народи підкоряться. Злякаються мене ті страшні тирани, що чують, між багатьма з’явлюся добрим і мужнім у війні. Увійшовши до мого дому, спочину з нею. Адже перебування з нею не має гіркоти, а співжиття з нею — болю, але веселість і радість.

Роздумуючи в собі над цим і розмірковуючи у своєму серці, що безсмертя є в роді мудрості, і в її дружбі — добра радість, і в трудах її рук — нескінчене багатство і розумність у вправлянні бесіди з нею, і добра слава в спілкуванні її слів, я обходив, шукаючи, щоб її взяти до себе. А я був розумний раб, і одержав я добру душу, радше ж, бувши добрим, я прийшов у не осквернене тіло. А знаючи, що не інакше стану власником, хіба що Бог дасть, і це через неї розумність знати, чия милість, я помолився до Господа, благав Його і сказав з усього мого серця:

Боже батьків і Господи милосердя, що все створив Своїм словом, і Ти Твоєю мудрістю створив чоловіка, щоб володів тими творіннями, що походять від Тебе, і вів світом у побожності та праведності й здійснював суд у простоті душі, дай мені мудрість, що сидить при Твоєму престолі, і не відкинь мене від Твоїх рабів. Адже я — Твій раб і син Твоєї рабині, чоловік немічний, короткочасний і малий у розумінні суду і законів. Бо якщо й буде хтось з людських синів досконалий, то коли не вистачає мудрості, що від Тебе, то він вважатиметься за ніщо.

Ти обрав мене царем Твого народу і суддею Твоїх синів та дочок. Ти сказав збудувати храм у Твоєму святому місці й жертовник у місті Твого заселення, подобу святого шатра, який Ти наперед приготував від початку. І з Тобою — мудрість, що знає Твої діла і була при Тобі, коли Ти творив світ, і знає, що миле у Твоїх очах, і що правильне у Твоїх заповідях. Пошли її зі святих небес і пошли її з престолу Твоєї слави, щоби, будучи зі мною, трудилася, і щоб я взнав, що дуже миле в Тебе. Адже вона знає все і розуміє, і мудро скеровуватиме мене в моїх ділах, і обереже мене у своїй славі. І мої діла будуть сприйняті, я праведно судитиму Твій народ і буду гідний престолів мого батька.

Бо яка людина пізнає Божу раду? Чи хто збагне, що Господь бажає? Бо задуми смертних — нещасні, і їхні думки — нестійкі. Бо тлінне тіло тяжить на душі, і винахідливий розум тяжким чинить земне шатро. І ледь відгадуємо те, що на землі, і те, що з трудом знаходимо в руках. А те, що на небесах, хто дослідив? Хто ж пізнав Твою раду, якщо Ти не дав мудрості та не послав із висот Твого Святого Духа? І так були вирівняні стежки тих, що на землі, і люди навчилися, що миле Тобі, та врятувалися мудрістю.

Вона оберегла першого створеного батька світу, що сам був створений, і вирвала його з власного проступку, і дала йому силу володіти всім. А неправедний, відступивши від неї у своєму гніві, він загинув від братовбивчої люті. Через нього потоплену землю знову врятувала мудрість, скеровуючи праведного за допомогою малоцінного дерева. І вона пізнала праведного, як народи замішалися в однодумності лукавства, і зберегла його незаплямованим для Бога, і зберегла сильним через милосердя до сина. Вона врятувала праведного від безбожних, що погибали, того, що втікав від вогню, який спадав на п’ять міст, а свідком його зла, курячись, стоїть пуста земля, і дерева дають незрілі плоди, і на пам’ять невірної душі стоїть стовп солі.

Адже, минаючи мудрість, не тільки зазнали шкоди, оскільки не знали добра, але й залишили життям пам’ять безумності, щоб у тому, у чому згрішили, не змогли скритися. А мудрість визволила від біди тих, що їй служили. Вона праведного втікача від гніву брата скерувала по праведних стежках. Вона йому показала Боже царство і дала йому святе знання. Щедро подала йому роботи і помножила його труди. У зарозумілості тих, що ним володіли, вона стала і збагатила його. Оберегла його від ворогів і оборонила від тих, що насідали. І подала йому сильний подвиг, щоб він знав, що з усього найсильнішою є побожність. Вона не залишила проданого праведника, але визволила його від гріхів, зійшла з ним до рову і не залишила його в кайданах, аж доки не принесла йому скіпетри царства і владу тих, що його гнобили. А тих, що його опоганили, виявила неправдомовними і дала йому вічну славу.

Вона визволила побожний народ і невинне насіння від народів, що гнобили. Увійшла в душу Господнього раба і стала перед страшними царями в чудах і ознаках. Віддала побожним винагороду за їхній труд, повела їх дивовижною дорогою і стала для них покровом вдень і полум’ям зірок вночі. Провела їх крізь Червоне море і провела їх через велику воду. А їхніх ворогів затопила і викинула їх із глибин безодні. Через це праведні пограбували безбожних і оспівували, Господи, Твоє святе Ім’я, і одностайно хвалили Твою руку, що воювала за них. Бо мудрість відкрила уста німих і ясними зробила язики немовлят.

Вона успішно керувала їхніми ділами рукою святого пророка. Вони пройшли незаселену пустелю і поставили шатра в непрохідних місцях. Стали проти ворогів і відбили ворогів. Були спраглі й покликали до Тебе, і їм дано воду з нетесаної скелі та оздоровлення від спраги з твердого каменя. Бо через це потерпіли їхні вороги, а вони через це в труднощах зазнали добро. І замість джерела вічної ріки, введені в замішання опоганюючою кров’ю, за наказом на звинувачення за вбивства немовлят Ти їм дав безмірну, понад надію, воду, показавши, через що Ти тоді мучив спраглих, як ворогів. Бо коли вони були випробувані та напоумлені в милосерді, то пізнали, як в гніві суджені безбожні мучилися. Адже Ти випробував цих, навчаючи, як Батько, а дослідив тих, засуджуючи, як суворий Цар. І відсутні, і присутні однаково були винищені. Бо їх охопив подвійний смуток і стогін задля пам’яті минулого. Бо коли вони через власні муки почули, що тим чинять добро, то сприйняли Господа. Адже того, від кого давно відмовилися, кепкуючи, відкинувши відсуненням, у кінці подій подивляли, терплячи спрагу, неподібну до праведних.

А задля безумних задумів їхньої неправедності, в яких, блукаючи, вшановували безсловесних зміїв і диких звірів, Ти наслав на них безліч безсловесних тварин на помсту, щоб пізнали, що тим, чим хтось грішить, цим буде мучений. Бо й Твоя всесильна рука, що створила світ із безформної маси, не є неспроможна послати їм безліч ведмедів чи жорстоких левів, чи новостворених невідомих звірів, сповнених люті, чи тих, які видають подихи, що дихають вогнем чи смородом розсіяного диму, чи вистрілюють страшні іскри з очей, хижацтво яких не лише могло їх вигубити, але й вигляд, перелякавши, знищити. І без цього вони могли впасти від одного подиху, переслідувані судом і розсіяні духом Твоєї сили. Але Ти все постановив за мірою, і числом, і вагою.

Адже Тобі завжди можливо бути дуже сильним, і хто спротивиться силі Твого рамена? Бо весь світ перед Тобою, як важок на вазі та як крапля ранньої роси, що зійшла на землю. А Ти милосердишся над усіма, бо все можеш, і не зглядаєшся на гріхи людей задля покаяння. Бо Ти любиш усе, що є, і Ти не знехтував нічим з того, що Ти створив. Бо якби Ти щось ненавидів, Ти не створив би. Коли б щось залишилося, якщо б Ти не забажав, чи збереглося б, якщо б не було призване Тобою? А Ти оберігаєш усе, бо воно Твоє, Владико, — Ти, Який любиш душі.

Бо Твій нетлінний дух є в усіх. Тому тих, що впадуть, Ти коротко картаєш і, згадуючи те, у чому грішать, наставляєш, щоб, відкинувши зло, повірили Тобі, Господи. Бо і давніх мешканців святої Твоєї землі Ти зненавидів, тому що вони чинили дуже ганебне: діла ворожбитства, нечестиві обряди, немилосердні вбивства дітей і свято споживання людського тіла та крові посеред священних свят. Тож батьків-убивць безпомічних душ Ти забажав вигубити руками наших батьків, щоби гідне переселення Божих рабів сприйняла та земля, що в Тебе з усього найцінніша.

Але й цих, як людей, Ти пощадив, і послав оси передвісників Твого війська, щоб їх помалу вигубили. Не тому що Ти є безсилим у бою праведним чи страшним звірам підпорядкувати безбожних, чи страшним словом вигубити по одному. А здійснюючи суд потрохи, Ти давав місце для покаяння, не без знання, що їхній рід — поганий, і їхнє зло — вроджене, і що навіки не зміниться їхній задум. Бо насіння було прокляте від початку, і не з пошани до когось Ти давав прощення за те, у чому згрішили. Бо хто скаже: Що Ти зробив? Чи хто протиставлятиметься Твоєму судові? Хто ж Тебе звинуватить за винищені народи, які Ти створив? Або хто вийде напроти Тебе, як месник, за безбожних людей?

Адже немає Бога, крім Тебе, Який за все дбає, щоб Ти показав, що Ти не без правди судив, — ні цар чи тиран не зможе Тобі протистояти за тих, кого Ти покарав. А будучи праведним, Ти все праведно чиниш, вважаючи чужим Твоїй силі засудити на кару того, хто не заслужив. Адже Твоя сила — початок праведності, і те, що Ти всіма володієш, чинить, щоб Ти всіх щадив. Бо Ти показуєш силу тому, хто не вірить у повноту сили, і тим, які знають, доводиш сміливість. Ти ж, володіючи силою, судиш із рівновагою і з великою пощадою про нас дбаєш. Бо Тобі властивим є могти, коли хочеш. А ти навчив Твій народ через ці діла, що треба, аби праведний був чоловіколюбним, і Ти вкладав у Своїх синів добру надію, що даєш покаяння за погрішності. Бо коли Ти так покарав ворогів Твоїх рабів і тих, що заслужили на смерть, даючи часи, місце витверезіння і прощення, в яких змінять злобу, то з яким дбанням Ти судив Твоїх синів, батькам яких Ти дав клятви і завіти, обітниці добра?

Отже, напоумляючи нас, Ти бичуєш наших ворогів десятками тисяч більше, щоб ми, судячи, переймалися Твоєю добротою, а будучи суджені, щоб ми очікували милосердя. Тому і тих, які неправедно жили в безумності життя, Ти мучив власними мерзотами. Адже вони далеко заблукали блуканням доріг, мавши за богів те, що й між живими є, безчесне між соромним, бувши обмануті, наче безумні немовлята. Через це, як безсловесним рабам, Ти послав суд на висміювання. Вони ж, не сприйнявши напоумлення іграшками кари, випробують належний суд Божий. Бо те, чим вони, терплячи, були невдоволені, за цих, яких вважали за богів, ними мучені, знаючи Того, Якого давно відрікалися знати, пізнали правдивого Бога. Тому й на них надійшов кінець осудження.

Бо всі люди від природи безумні, які мають незнання Бога і з добрих видимих речей не змогли пізнати того, що є, і не пізнали Творця, сприймаючи діла, але богами — володарями Всесвіту — вважали чи вогонь, чи дух, чи швидке повітря, чи круг зірок, чи сильну воду, чи небесні світила. А якщо, насолоджуючись їх красою, сприйняли їх за богів, то хай знають, наскільки від них Володар є кращий, бо Він, родоначальник краси, їх створив. Якщо ж подивом дивляться на силу і діла, хай зрозуміють, наскільки сильніший є від них Той, Хто їх створив. Адже з величі й краси творіння відповідно видно їх Творця.

Але все ж таки в них є мала вина, бо вони швидко обманюються, шукаючи Бога і бажаючи Його знайти. Бо, живучи в Його ділах, досліджують і вірять побаченому, бо гарне те, що бачать. Знову ж і вони не прощені. Бо якщо змогли таке побачити, щоб могли пізнати вік, як швидко не знайшли їх Владику? Вони ж нещасні і їхні надії на мерцях, які богами назвали діла людських рук, золото і срібло, твір художника і подоби живих, чи непотрібний камінь, діло давньої руки.

Якщо ж і якийсь різьбяр по дереву, зрізавши відповідну рослину, вправно обчистив усю його кору і, майструючи, уміло зробив потрібний посуд на потрібне для життя, а залишками праці, використавши на приготування їжі, наситився, і з них, відкинуте, ні на що не придатне, викривлене дерево і повне ґудзів, взявши, дбайливо вирізьбив у своєму дозвіллі й уміло у відпочинку надав йому вигляду, уподібнив його до подоби людини чи схожим зробив до якоїсь простої тварини, помазавши його кіновар’ю і червоною фарбою, помалювавши його шкіру і замазавши всяку пляму, що на ньому, і зробивши йому гідне для нього помешкання в стіні, поставив його, прикріпивши залізом. Отже, подбав за нього, щоб не впав, знаючи, що воно неспроможне собі допомогти. Бо це — образ, і потребує допомоги. А молячись за майно, шлюби і дітей, він не стидається говорити до бездушного і прикликає немічне в справах здоров’я, просить мертвого про життя і благає про допомогу те, що безсиле, а про подорожування те, що не спроможне і стопою скористатися, і просить сили на прибуток, працю і зміцнення рук те, що найнемічніше руками.

Знову хтось, готуючись плисти і бажаючи пройти бурхливі хвилі, прикликає дерево, що слабше від того корабля, що його несе. Бо ж саме бажання користі придумало, а мудрість митця зробила. Твоя ж, Батьку, передбачливість провадить, бо Ти дав і в морі дорогу, і серед хвиль певну стежку, показуючи, що можеш з усього спасти, хоч як і без уміння хтось прийде. А Ти хочеш, щоб діла Твоєї мудрості не були порожні. Через це і маленькому дереву люди довіряють душі й, проходячи хвилі, корабликом спасаються. Адже і на початку, коли були винищені горді велетні, надія світу проваджена Твоєю рукою, втікши в кораблику, залишила вікові насіння буття. Бо благословиться дерево, через яке буває праведність. Та прокляте, зроблене руками, — воно саме і той, хто його зробив, бо він зробив, а воно, тлінне, назване богом. Адже однаково зненавиджені Богом і безбожний, і його безбожність. Тож зроблене мучитиметься з тим, хто зробив.

Через це й на ідолах народів будуть відвідини, бо між Божими створіннями стали гидотою і на спокусу душам людей, і на пастку для ніг безумних. Адже видумка ідолів — початок розпусти, а винахід їх — це знищення життя. Бо його як не було від початку, так і не буде до віку. Адже марнославство людей увійшло у світ, і через це їх кінець став коротким. Бо батько, виснажений передчасним плачем, як швидко забрано сина, зробивши образ того, що колись був мертвою людиною, тепер вшанував, як бога, і передав підвладним таїнства і обряди. Пізніше безбожний звичай, закріпившись у часі, зберігається, як закон. І приписами тиранів вшановуються боввани, яких люди не в змозі вшановувати в обличчя, тому що далеко живуть, здалека відобразивши явний вигляд, зробили образ шанованого царя, щоб ревно вшановувати — відсутнього, як присутнього.

А на розповсюдження вшанування і незнання наштовхнула любов митця до слави. Бо ж він, швидко бажаючи вгодити тому, хто має владу, намагався вмінням якнайкраще передати подобу. І безліч людей притягнуто красою праці, — того, кого недавно шанували, як чоловіка, тепер вважають богом. І це стало пасткою для життя, бо люди, служачи чи обставинам, чи тиранству, передали виключне ім’я каменю і дереву. А пізніше вони не задовольнялися блуканням у пізнанні Бога, але й, живучи у великій війні незнання, це зло назвали миром. Бо чи звершуючи обряди дітовбивства, чи скриті таїнства, чи проводячи безумні святкування дивних обрядів, вони більше не зберігають чистими ні життя, ні шлюби, а один на другого або засідаючи вбиває, або в розпусті завдає болю. А все змішалося: кров і вбивство, крадіжка і обман, тління, невірність, замішання, заклинання, заколот добра, забуття ласкавості, опоганення душ, зміна роду, безпорядок шлюбів, перелюб і розпуста. Адже вшанування безіменних ідолів — початок усього зла, причина і кінець. Бо коли веселяться, вони — безумні, коли пророкують — то обману, як живуть — то неправедно або швидко заклинають. Адже поклавши віру на бездушних ідолів, зле клянучись, не очікують отримати відплату. Та на них обох прийде справедливе, бо погане подумали про Бога, сприйнявши ідолів, і неправедно поклялися в обмані, зневажаючи праведність. Адже не сила того, чим клялися, але суд грішників завжди приходить за переступ неправедних.

А ти, Боже наш, добрий і правдивий, довготерпеливий і милосердний, що всім керуєш. Бо якщо грішимо, ми Твої, що знаємо Твою силу. А не згрішимо, знаючи, що вважаємося за Твоїх. Адже пізнати Тебе — повна праведність, і знати Твою силу — корінь безсмертя. Бо нас, людей, не звів обманливий задум і безплідний труд примарних малюнків, образ, сплямлений розлитими барвами, вигляд яких безумного приводить до бажання, а пожадає бездушний вигляд мертвого образа. Любителі злих речей гідні таких надій, — і ті, що роблять, і ті, що надіються, і ті, що вшановують.

Адже й гончар, виробляючи м’яку землю, з трудом виробляє на нашу службу кожну одну посудину. Але з тієї ж глини виробив посуд, що на службу для чистих діл, і те, що на противне, — усе однаково. А гончар є суддя, який вжиток кожного із цих. І він, що чинить погане, марного бога ліпить з тієї глини, він, який перед коротким часом поставши із землі, невдовзі піде до тієї, з якої був узятий, коли назад вимагатимуть звіт про душу. Але є в нього турбота, не тому що буде трудитися, і не тому що має короткочасне життя, але змагається із золотарями і сріблярами, і наслідує бронзовиків, і має славу, бо ліпить підробки. Його серце — попіл, і його надія менш варта, ніж земля, а його життя — безчесніше за глину, бо він пізнав Того, Хто його створив, і Хто вдихнув Йому душу, яка діє, і вдихнув живого духа, але вважали наше життя забавою і життя — святкуванням прибутку, бо кажуть: Треба тільки мати звідки, і хоч би набути від зла. Адже це знає більше за всіх той, що грішить, виробляючи легкий до розбиття посуд і вироби із земляних речей.

А всі вороги Твого народу, що панують над ним, дуже безумні та нещасніші від душі немовляти, бо вважали за богів усіх ідолів народів, в яких немає потреби очей, щоби бачити, і ніздрів, щоб вдихати повітря, ні вух, щоб чути, ні пальців рук, щоби дотикатися, і їхні ноги непридатні до ходьби. Бо людина їх зробила, і той, що позичив дух, їх зліпив. Адже жодна людина не може зліпити бога, подібного до себе. А будучи смертною, беззаконними руками робить мертвого, бо вона, будучи кращою за своїх ідолів, жила, а вони — ніколи. І вони вшановують найбільш зненавиджених тварин. Бо безумне, порівняно з іншими, є гірше. Вони не бувають такі гарні на вигляд, щоб їх бажати, як у тварин, а відступили і від Божої похвали, і Його благословення.

Через це відповідно були однаково мучені, і мучені були безліччю диких звірів. Замість цієї муки, зробивши добро Твоєму народові, у бажанні пожадання Ти приготував чужу для смаку їжу — перепелицю, щоб вони, маючи пожадання до їжі, через поганий вигляд посланого, відвернулися від кінцевого бажання, а вони, недовго перебуваючи в потребі, стали учасниками незвичного смаку. Бо потрібно, аби на тих, що панують, прийшла немилосердна потреба, а цим тільки показати, як їхні вороги мучені були. Бо й коли на них найшла страшна лють звірів, і вони вигублювалися укусами звивистих гадюк, Твій гнів не залишився до кінця. А ненадовго були стривожені на повчання, маючи знак спасіння на згадку заповіді Твого закону. Адже хто повернувся, спасався не через те, що бачив, але через Тебе, Спасителя всіх. І в цьому Ти переконав наших ворогів, що Ти є Тим, Хто визволяє з усякого зла. Бо їх убили укуси сарани й мух, і не знайдено оздоровлення для їхньої душі, бо були гідні, щоб ці їх мучили.

А Твоїх синів не здолали зуби отруйних зміїв, бо Твоє милосердя прийшло і їх оздоровило. Бо вкушені були для нагадування Твоїх слів і швидко спасалися, щоб, не впавши в глибоке забуття, не стали відчужені Твого добродійства. Бо їх не оздоровило ні зілля, ні обвивання, але Твоє слово, Господи, яке все оздоровляє.

Адже Ти маєш владу життя і смерті, і зводиш до дверей аду, і виводиш. А людина вбиває своєю злобою, і дух, вийшовши, не повертається і не повертає забраної душі. Втекти ж від Твоєї руки неможливо. Бо ті безбожні, що відрікалися Тебе знати, були побиті силою Твоєї руки незвичними дощами і градом, гнані безпощадними бурями і знищені вогнем. Адже набагато славніше діє вогонь у воді, що все гасить, бо світ бореться за праведного. Бо коли ущухало полум’я, це на те, щоб не спалити тих тварин, що послані на безбожних, але щоб вони, дивлячись, побачили, що вони переслідувані Божим судом. А коли палає і посеред води понад силу вогню, це на те, щоби знищити плоди неправедної землі.

Замість цього Ти нагодував Твій народ їжею ангелів, і Ти їм без труднощів подав з неба готовий хліб, що мав силу дати всяку насолоду і пристосований до всякого смаку. Бо Твоя підтримка виявляла Твою солодкість до дітей, а услуговуючи бажанню того, що їв, перемінювалося на те, що хто бажав. Він переносив сніг, лід та вогонь і не танув, щоб вони знали, що палаючий вогонь винищив плоди ворогів, блискаючи в граді та в дощі. А ось знову ж і забув про власну силу, щоб нагодувати праведних. Адже творіння, служачи Тобі, Творцеві, простягається на муку проти неправедних і полегшується на добродійство над тими, що надіються на Тебе. Через це і тоді, міняючись на все для того, що все даром годує, Тобі служить за бажанням потребуючих, аби Твої сини, яких Ти полюбив, Господи, навчилися, що не роди плодів годують людину, але Твоє слово зберігає тих, що Тобі вірять. Адже не знищене вогнем просто тануло, підігріте малою кількістю променів сонця, щоби було відомим, що треба випередити сонце у Твоєму благословенні й до Тебе молитися при сході світла. Бо надія невдячного танутиме, як зимовий іній і проллється, як непотрібна вода.

Адже великі та невимовні Твої суди. Через це ненавчені душі заблукали. Бо ті беззаконні, що взялися панувати святим народом, в’язні темряви і зв’язані довгою ніччю, замкнені під дахом лежали, як втікачі від вічного провидіння. Адже, думаючи сховатися в скритих гріхах, вони були розсіяні безпросвітним покривалом забуття, страшно жахаючись, і були перелякані появами. Бо навіть внутрішній покій, що їх тримав, не зберігав без страху, а звуки, шумлячи, їм звучали, і появлялися привиди із сумними пригніченими обличчями. І жодна сила вогню не могла світити, і не залишилися ясні вогні зірок, щоб освітити ту страшну ніч. А тільки їм від себе являлися страхітливі вогні, тож перелякані виглядом того, чого не бачили, вважали за гірше від того, що бачили.

І було зневажання мистецтва магії і глумлива догана за величання розуму. Бо ті, що взяли на себе відігнати страхи і жахи від хворої душі, вони страждали смішною боязню. Бо хоч і нічого страшного їх не лякало, настрашені проходом звірів і сичанням зміїв, гинули від переляку і, заперечуючи, що бачили повітря, від якого ніяк втекти не можна. Адже лукавство особливо боязливе, коли свідченням засуджується, а придавлена совістю, завжди виносить погане. Бо страх не є нічим іншим, як зрада допомоги розуму, а внутрішнє очікування, будучи меншим, вважає більшим незнання від дійсної причини муки. Вони ж справді в немічну ніч, у ту, що прийшла з внутрішніх покоїв немічного аду, тим самим сном сплячи, були переслідувані знаками привидів, і душі були ослаблені безсиллям, бо на них найшов раптовий і неочікуваний страх. Тож так, хто, коли, де впав, був бережений, замкнений не в залізній в’язниці. Бо чи хто був селянином, чи пастухом, чи з тих, що робив роботи в пустелі, захоплений, терпів нужду, від якої не можна втекти, бо всі були зв’язані одними залізними кайданами темряви.

Чи дух, що сичав, чи милозвучний звук птахів між галузками широких дерев, чи рух сильно текучої води, чи різкий шум каміння, що падає, чи невидимий біг звірів, що бавляться, чи звук нападаючих звірів, що ричать, чи звук, що відбивається від гірських печер, зробив немічними тих, що мали страх. Адже весь світ був освічений ясним світлом і перебував у ділах без перешкоди. А на них самих накладено тяжку ніч, образ темряви, що мала їх охопити. І вони для себе самих були тяжчі від темряви.

А для Твоїх побожних було велике світло. Їхній голос, чуючи, та вигляду не бачачи, оскільки й ті не потерпіли, назвали блаженними, бо тим, що зазнали образу, хоч не за вчинки зла, дякували і молилися, щоб прийшла милість. Задля цього Ти подав вогнем палаючий стовп, як вождя невідомого походу, і нешкідливе сонце для шляхетного мандрування. Адже вони, що замкнені, стерегли Твоїх синів, через яких нетлінне світло закону мало бути подане вікові, гідні бути позбавленими світла, щоб їх стерегли в темряві.

Коли вони радили вбити немовлят побожних, і коли одна дитина була відкладена і врятувалася, Ти на їхнє оскарження забрав безліч дітей, і Ти одностайно вигубив у великій воді. Та ніч наперед стала відома нашим батькам, щоб раділи, знаючи впевнено, яким клятвам повірили. Від Твого народу прийнято спасіння праведних і вигублення ворогів. Адже чим Ти помстився на ворогах, цим, прикликавши, нас Ти прославив. Бо скрито приносили жертву побожні раби добрих і в однодумності заповідали закон Божественного характеру, щоб вони так прийняли святощі добра і зла, вже наперед співаючи батьківські похвали.

А напроти зазвучав немилозвучний крик ворогів, і розносився плаксивий голос тих, що оплакували дітей. І раб разом із володарем, мучений подібною помстою, і простий із царем, — терплячи те саме, усі ж однаково мали — незліченних мертвих в одному смертному імені. Бо не вистачало живих для поховання, тому що в одну хвилину їхній найшляхетніший рід був знищений. Коли вони в усе не вірили через чародійство, через знищення первородних визнали, що народ є Божим сином.

Бо коли тиха мовчанка охопила все, і ніч у власному поспіху була при півночі, прийшло Твоє всесильне слово з неба, із царських престолів, строгий вояк посеред землі вигублення, несучи Твій нелицемірний наказ, як гострий меч, і, піднявшись, наповнив усе смертю; і він сягав аж до неба, хоча стояв на землі. Тоді раптово привиди страшних снів їх перелякали, і постали несподівані страхи, і кожний, кудись кинений напівживим, об’являв, з якої причини помирав. Бо сни, що їх лякали, це вказали наперед, щоб не були несвідомі, через що гинуть, терплячи зло.

Випробування смерті доторкнулося і до праведних, і в пустелі було побиття багатьох. Але недовго продовжувався гнів. Бо непорочний чоловік, поспішивши, воював, принісши зброю власного служіння, молитву і надолуження ладану. Він став напроти гніву і поклав кінець нещастю, показавши, що є Твоїм рабом. А поборов він гнів не силою тіла, не силою зброї, але підкорив мучителя, згадуючи слова клятви батьків і завіту. Бо вже як разом купами полягли, він, ставши між мертвими, обірвав напад і обірвав дорогу до живих. Бо на довгому одязі був увесь світ, і слава батьків на чотирьох рядах різьблених каменів, і Твоя величність на діадемі його голови. Перед цими губитель відступив, цього побоявся. Бо одна проба гніву була достатня.

А на безбожних настав немилосердний гнів — аж до кінця. Бо Він передбачив їх і те, що має бути, що вони, повернувшись, аби відійти, і з поспіхом відіславши їх, розкаявшись, гнатимуться за ними. Адже ще маючи в руках плач і голосячи над могилами мертвих, прийняли іншу думку безумності, і тих, кого, благаючи, вигнали, за цими гналися, як за втікачами. Бо їх тягнула до цього кінця їхня належна потреба і вклала забуття подій, щоб вони сповнили муку покарання. І Твій народ випробував преславну мандрівку, та вони знайшли чужу смерть. Адже все створіння у власному роді знову згори наново зображене було, служачи своїм приписам, щоби Твої раби були збережені неушкодженими.

Коли табір отінювала хмара, показалася суша з виступаючої землі, де раніше стояла вода, із Червоного моря дорога без перешкоди, і із сильної хвилі — рівнина, що породжує зелень. Нею всім народом вони пройшли, схоронені Твоєю рукою, бачачи дивовижні ознаки. Адже паслися, як коні, і скакали, як ягнята, хвалячи Тебе, Господи, що визволяв їх. Однак вони ще згадували те, що в їхньому поселенні, як замість тварин земля видала комарів, а ріка замість риби викинула безліч жаб. А на кінець побачили новий рід птиць, бо проваджені бажанням, попросили солодкості їжі. Бо на їхнє пожадання вийшли їм із моря перепелиці. І муки прийшли на грішних не без попередніх знаків силою блискавиць. Бо вони праведно потерпіли через власне зло, бо виказували дуже погану ненависть до чужинців. Адже ті не приймали незнаних, що прибували, а вони чужих добродіїв робили рабами.

І не тільки це, але якийсь нагляд буде для них, тому що ворожо приймали чужих. Вони ж, прийнявши їх зі святкуваннями, тих, що пристали до праведних звичаїв, озлобили страшними стражданнями. Але й були побиті незримістю, як і інші при дверях праведного, коли, покриті безмірною темрявою, кожний шукає вхід до власних дверей. Адже через них змінені стихії, як і на гуслах звуки ритму змінюють ім’я, завжди залишаючись звуком, оскільки докладно можна сприйняти за виглядом того, що сталося. Бо суша змінилася на водні місця, і те, що плаває, вийшло на землю. Вогонь був сильний у воді власною силою, і вода забула природу, що загашує. Знову полум’я не знищило тіла тих тлінних тварин, що проходили, і не стопили подібне до кристаликів льоду, рід безсмертної їжі, що тане. Адже в усьому, Господи, Ти звеличив Твій народ, і Ти прославив, і не знехтував, бувши присутнім в усякому часі та місці.