Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого починається словами, які провіщав пророк Ісая:
«Послухай! Я виряджаю посланця Мого поперед Тебе. Він приготує Тобі дорогу». Голос лунає в пустелі: «Готуйте дорогу Господу, зробіть прямим шлях для Нього».
З’явився Іоан, який хрестив людей у пустелі, проповідуючи хрещення, як символ покаяння для прощення гріхів. Уся Юдея і всі мешканці Єрусалиму виходили до Іоана та хрестилися у нього в річці Йордан, сповідуючись у своїх гріхах. Іоан носив вбрання з верблюжої вовни, підперезане шкіряним паском, і їв він сарану та дикий мед. Ось що він проповідував людям: «Незрівнянно Могутніший, ніж я, іде за мною: я не гідний навіть бути рабом, який схиляється, щоб розв’язати ремінці Його сандалій. Я хрещу вас водою, а Він хреститиме Духом Святим».
Саме в ті дні Ісус пішов із Назарета Ґалилейського й охрестився в Іоана у річці Йордан. Тільки-но вийшовши з води, Він побачив, як Небеса розкрилися, й Дух зійшов на Нього в подобі голуба. І голос пролунав з Небес: «Ти Син Мій улюблений, Ти догодив Мені».
Тоді ж Дух відіслав Ісуса до пустелі. Тож перебував Він у пустелі протягом сорока днів, і спокушав Його сатана. Жив Він серед диких звірів, та Ангели дбали про Нього.
Після ув’язнення Іоана Ісус прийшов до Ґалилеї, проповідуючи Добру Звістку Божу. Він казав: «Збувся час. Царство Боже вже близько. Покайтеся та увіруйте в Добру Звістку!»
Йдучи повз Ґалилейське озеро, Ісус побачив Симона й Симонового брата Андрія, які закидали невід в озеро, бо були рибалками. І сказав їм Ісус: «Ідіть услід за Мною, і Я зроблю вас ловцями не риби, а душ людських». Вони одразу ж полишили свої сіті й подалися за Ним. Потім Він пішов далі й побачив Якова, сина Зеведеєвого, та Якового брата Іоана, які у човні лагодили рибальські сіті. Він їх гукнув, тож вони одразу ж залишили в човні свого батька Зеведея з робітниками й подалися за Ісусом.
Ісус та Його учні прийшли до Капернаума. Наступної суботи Він вирушив до синагоги і навчав людей, котрі зібралися там. Вони були вражені тією наукою, оскільки Він навчав їх як людина, яка має владу, а не як книжники. У той час, коли Ісус знаходився в синагозі, там був присутній чоловік, одержимий нечистим духом. Раптом він закричав: «Що Тобі треба від нас, Ісусе з Назарета? Ти прийшов, щоб знищити нас? Я знаю, хто Ти! Ти — Божий Святий!»
Та Ісус суворо наказав йому: «Вгамуйся й вийди з нього». Тут нечистий почав колотити чоловіка, а потім з криком дух вийшов з нього. Подив охопив усіх присутніх та вони почали питати одне одного: «Що трапилося? Цей Чоловік владно проповідує нове вчення! Він навіть злим духам владно наказує, і ті слухаються Його!» Чутка про Нього хутко поширилася по всій Ґалилеї.
Ісус та всі учні Його залишили синагогу й попрямували до оселі Симона і Андрія. Яків й Іоан пійшли разом з ними. Симонова теща лежала в лихоманці, тож люди розповіли про неї Ісусу. Ісус підійшов до неї, взяв її за руку й допоміг підвестися. Лихоманка залишила жінку й вона почала прислуговувати їм.
Коли настав вечір, після заходу сонця, до Нього привели багатьох хворих і одержимих нечистим. Усе місто зібралося під дверима. Багатьох недужих на різні хвороби Він зцілив, і з багатьох вигнав демонів. Та говорити тим нечистим духам Ісус не дозволяв, бо вони знали, хто Він такий.
Рано-вранці, до схід сонця, Ісус залишив оселю, усамітнився в безлюдному місці й там молився. 36-37 Симон і ті, хто були з ним, пішли шукати Ісуса й, знайшовши Його, звернулися до Нього: «Всі Тебе шукають». Але Ісус відповів їм: «Нам потрібно йти до інших міст, щоб Я міг проповідувати Божу вість і там, бо саме для цього Я й прийшов». Так Він мандрував Ґалилеєю, проповідуючи в синагогах та виганяючи демонів.
Одного разу прийшов до Ісуса прокажений і, впавши долілиць перед Ним, змолився: «Якщо на те воля Твоя, Ти можеш зцілити мене». Перейнявшись милосердям, Ісус простягнув руку, торкнувся прокаженого й сказав: «Моя воля! Зцілися!» Тієї ж миті проказа зійшла з нього і він став чистим. Ісус відіслав його, суворо застерігши при тому: «Дивися ж, нікому не кажи про те, що Я для тебе зробив, а піди й покажися священику, та принеси пожертву за своє очищення, як наказував Мойсей. Це й буде свідченням твого одужання».
Але той чоловік пішов і почав повсюди розповідати про те, як Ісус зцілив його хворобу. Через те Ісус більше не міг відкрито ввійти у місто, та залишався в безлюдних місцях, але ж люди приходили до Нього звідусіль.
За кілька днів повернувся Ісус до Капернаума, і по місту пішла чутка, що Він був вдома. Тож зібралося там так багато людей, що місця не вистачало навіть за дверима. У той час, коли Ісус проповідував їм слово Своє, надійшов гурт із паралізованим чоловіком, якого четверо несли на ношах. Вони не могли пронести чоловіка до Ісуса крізь натовп, тож, розібравши дах будинку, де знаходився Христос, спустили до кімнати ліжко, на якому лежав паралізований. Коли Він побачив, як сильно вони вірують, то мовив до немічного: «Сину Мій, гріхи твої прощені».
Там сиділи деякі книжники, які бачили, що Ісус зробив, та почали говорити поміж собою: «Як Він може казати таке? Він зневажає Всевишнього! Ніхто не може прощати гріхи, крім Самого Бога!»
Ісус одразу взнав, що вони думали про себе і сказав їм: «Чому ви так думаєте? Що легше: сказати паралізованому: „Твої гріхи прощені” чи „Вставай, візьми свої ноші і йди?” Але Я доведу, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи». І мовив Він до паралізованого: «Кажу тобі: вставай, бери постіль свою і йди додому». Тієї ж миті паралізований встав, забрав свої ноші, і на очах у всіх пішов собі. Всі були приголомшені, та, славивши Бога, казали: «Ми ніколи не бачили нічого подібного».
І знову Ісус вийшов до озера. Увесь натовп вийшов до Нього, і Він навчав їх. По дорозі Він побачив збирача податків Левія, сина Алфієвого. Ісус сказав йому: «Слідуй за Мною!» Тож Левій встав і вирушив за Ним.
І сталося так, що коли Ісус їв у домі Левія, багато збирачів податків та грішників. (Адже чимало було таких, хто був Його послідовником).
Коли книжники, які належали до секти фарисеїв побачили, що Ісус обідає з грішниками та збирачами податків, вони запитали Його учнів: «Чому Він їсть за одним столом зі збирачами податків і грішниками?»
Коли Ісус почув це, Він відповів їм: «Не здоровим потрібен лікар, а хворим. Я прийшов, щоб покликати не праведників, а грішників до покаяння».
На той час учні Іоана та фарисеї постилися. Деякі з людей спитали Ісуса: «Чому учні Іоана та фарисеї дотримуються поста, а Твої учні — ні?»
Ісус відповів на те: «Чи бачили ви колись, щоб друзі нареченого постилися на весіллі, поки молодий ще з ними? Та прийде час, коли молодий залишить їх, тоді вони й засумують і почнуть поститися.
До старої одежі не пришивають латки з неусадженої тканини, бо вона збіжиться й відірветься від старої тканини і діра буде ще більшою. Ніхто не наливає молоде вино в старі міхи, бо воно їх розірве, та й міхи зіпсуються. Навпаки, для нового вина потрібні нові міхи».
Якось у суботу Ісус проходив пшеничним полем, а учні по дорозі почали зривати колоски та їсти зерно. Дехто з фарисеїв запитав Ісуса: «Поглянь, чому вони збирають зерно? Хіба Закон Мойсеїв не забороняє робити це в суботу?»
У відповідь Ісус сказав їм: «Хіба ви не читали, що зробив Давид, коли він і його супутники зголодніли? В той час, коли первосвящеником був Авіатар, Давид зайшов до Божого дому, та з’їв священні хліби, що були наготовані Богові, ще й дав тим, хто був з ним, хоч ті підношення, за Законом Мойсея, ніхто не міг їсти, крім священиків». Й Ісус додав: «Субота створена для людини, а не людина для суботи. Тож Син Людський — Господь і над суботою».
Якось іншого разу Ісус прийшов до синагоги. Там був чоловік з усохлою рукою. Деякі з євреїв уважно пильнували за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він зціляє того чоловіка в суботу.
Ісус сказав сухорукому: «Встань перед усіма!» Тоді Ісус сказав книжникам і фарисеям: «Чи годиться робити в суботу добро, а чи зло? Рятувати життя чи вбивати?» Та вони змовчали. Ісус суворо подивився на них, але сповнився скорботи через їхню впертість. Він сказав чоловікові: «Простягни руку свою!» Той простягнув руку, й вона зцілилася. Тоді фарисеї пішли геть й почали змовлятися з іродіанцями проти Ісуса, щоб знайти спосіб погубити Його.
7-8 Ісус і Його учні пішли до озера, а за ними сунув величезний натовп із Ґалилеї, з Юдеї, з Єрусалиму, з Ідумеї, з-за Йордану, з-довкола Тира і Сидона. Всі ці люди прийшли до Ісуса, оскільки почули про діяння Його. Була така тіснява, що Він наказав учням приготувати для Нього невеликого човна, аби люди не задавили Його. Він зцілив багатьох, тож усі хворі намагалися протовпитися, аби доторкнутися до Нього.
Коли ж нечисті духи бачили Його, то падали долілиць перед Ним і вигукували: «Ти — Син Божий!» Але ж Він їх суворо попередив, щоб не розголошували, хто Він такий.
13-15 Піднявшись на гору, Ісус покликав за Собою тих, кого хотів обрати послідовниками Своїми. Вони піднялися до Нього. Ісус обрав дванадцятьох і назвав їх апостолами Своїми, щоб вони були поруч із Ним і щоб міг Він послати їх до інших міст проповідувати. І наділив Він їх владою виганяти демонів. 16-19 Отже, Він призначив дванадцятьох:
Симона (якому Ісус дав ім’я Петро),
братів Якова і Іоана, синів Зеведеєвих (яким Він дав імена Воанерґес, що означає «сини грому»),
Андрія,
Пилипа,
Варфоломія,
Матвія,
Хому,
Якова, сина Алфієвого,
Тадея,
Симона Зилота
та Юду Іскаріота, котрий пізніше зрадив Ісуса.
Ісус вирушив додому, але знову там зібрався такий натовп, що Ісус і учні Його навіть попоїсти не могли. А рідні Ісуса, почувши про це, вийшли назустріч, щоб забрати Його, бо люди казали, що Він божевільний.
Книжники, які прийшли з Єрусалиму, казали: «В Нього вселився Вельзевул ! Він виганяє нечистих не інакше, як владою володаря демонів!» Ісус погукав їх і заговорив до них притчами: «Як може сатана виганяти сатану? Кожне царство, поділене міжусобною ворожнечею, гине. Якщо брат повстане на брата, така родина не зможе вціліти. І якщо сатана почне боротися сам із собою, то не вціліти йому, настане йому кінець.
Ясна річ, ніхто не зможете вдертися до хати дужого чоловіка й пограбувати його майно, якщо спершу не зв’язати господаря. Тому кажу Я вам, чоловік може отримати прощення всіх своїх гріхів та блюзнірств, що він мовить проти Бога, але той, хто поганить ім’я Духа Святого, не матиме прощення. Більше того, на ньому лежатиме вічний гріх». Так відповів Ісус тим, хто казав, що Він був одержимий нечистим духом.
Прийшли до Ісуса Його мати й брати. Вони зупинилися надворі й попросили погукати Його. Навколо Ісуса сиділо багато людей, тож вони сказали Йому: «Поглянь! Он мати, брати й сестри Твої чекають на Тебе зовні».
У відповідь Ісус сказав: «Хто є Моєю матір’ю і братами Моїми?» Він обвів поглядом усіх, хто сидів навколо Нього й повів далі: «Ось вони: Моя мати і брати Мої! Хто виконує волю Божу, той і є Моїм істинним братом, сестрою, і матір’ю».
Одного разу, коли Ісус проповідував біля озера, навколо Нього зібрався величезний натовп. Тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі. Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами.
Він сказав: «Послухайте! Вийшов селянин і заходився сіяти. Коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки, і ті не дали врожаю. Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більше від посіяного». Потім Він додав: «Той, хто має вуха, нехай почує!»
Коли натовп залишив Ісуса, то дванадцать апостолів та інші Його послідовники запитали Його про притчі. 11-12 І Він їм сказав: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах:
бо вони дивилися, дивилися, але не бачили, бо вони слухали, слухали, але не розуміли, а інакше навернулися й були б прощені».
Ісус сказав учням Своїм: «Хіба ви не зрозуміли цієї притчі? Якщо ви не зрозуміли цієї, як же ви зрозумієте інші притчі? Сіяч сіє Слово Боже в людях. Одні люди, як ті зерна при дорозі, де Слово посіяне. Як тільки вони чують його, з’являється сатана і віднімає посіяне в них Слово.
Інші люди, як зерна, посіяні у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри.
18-19 Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші бажання душать Слово, і воно не дає плодів.
Іще інші — зерно, що було посіяне в добру землю. Це ті, хто чують Слово, приймають його і приносять щедрий врожай: у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більший від посіяного».
І сказав їм Ісус: «Звичайно, ви заносите в приміщення світильник не для того, щоб поставити його під перевернуту посудину або під ліжко, а для того, щоб поставити його на підставку. Адже немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і немає нічого таємного, що не стане відомим. Той, хто має вуха, нехай почує!» І далі Він сказав: «Будьте уважні й обмірковуйте те, що ви чуєте. Господь Всевишній надасть вам розуміння згідно з тим, скільки розуміння в вас зараз є. Та будьте впевнені, Він надасть вам більше, ніж ви заслуговуваєте. Бо хто має розуміння, тому додасться ще більше, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить».
Потім Ісус сказав: «Царство Боже подібно чоловіку, який висіває в землю зерно. Чоловік спить чи прокидається, а у цей час зерно пускає пагони і ростє днями й ночами — як, він навіть сам не знає. Земля сама творить зерно: спершу стеблину, потім суцвіття, і нарешті — повен колос. Коли збіжжя визріває, чоловік негайно береться за серп, бо настали жнива».
Ісус мовив: «З чим порівняти Царство Боже? Яку притчу Мені розповісти? Царство Боже подібне до гірчичного зернятка. Воно є найменшою зерниною, яку у землю висівають. Та коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її затінку».
Багатьма притчами на зразок цієї Ісус доносив Слово до людей — стільки, скільки могли вони зрозуміти. Ісус завжди говорив притчами до людей, але тільки тоді, коли учні Його зоставалися самі, Він усе їм пояснював.
Увечері того дня Ісус сказав Своїм учням: «Нумо, перепливемо на інший берег озера!» Вони залишили натовп й сіли у човен, де вже знаходився Ісус. Інші човни послідували за ними.
Та налетів штормовий вітер, хвилі перехлюпували через борт, й човен уже був майже повен води. Але Ісус на кормі спав собі на подушці. Вони збудили Його й кажуть: «Вчителю, невже тобі байдуже, що ми гинемо?» Тоді Ісус прокинувся і наказав вітру й хвилям: «Тихо! Заспокойтеся!» Тоді ж вітер вгамувався, і на озері запала велика тиша. І звернувся Він до учнів Своїх: «Чого ви злякалися, маловіри?» Але вони були страшенно налякані й питали один одного: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?»
І припливли вони на протилежний берег озера до землі Ґерасинської. Тільки-но Ісус зійшов з човна, як назустріч Йому з-за гробниць вийшов чоловік, одержимий нечистим духом. 3-4 Він жив серед гробниць, і ніхто не міг зв’язати його, навіть ланцюгами. Його часто заковували в кайдани та ланцюги, але він рвав ланцюги й трощив кайдани, і ніхто не міг угамувати його.
Днями й ночами він никав між гробниць в горах, кричав і бив себе камінням.
6-7 Помітивши віддалік Ісуса, цей чоловік кинувся до Нього, упав долілиць перед Ним, а потім голосно закричав: «Що Тобі треба від мене, Ісусе, Сину Господа Всевишнього? Богом Тебе заклинаю, не муч мене». Ісус звелів йому: «Вийди з чоловіка цього, нечистий дух!»
Отже, Ісус запитав його: «Як тебе звати?» А той відповів: «Ім’я мені — Леґіон, бо багато нечистих духів вселилося в мене». Вони знову і знову благали Ісуса не виганяти їх із тієї землі. Неподалік на узвишші паслося велике стадо свиней. Тож духи благали Ісуса: «Пошли нас у свиней, аби ми могли вселитися в них». Ісус дозволив їм. Тож нечисті духи вийшли з чоловіка і вселилися в свиней. Тоді стадо, в якому налічувалося близько двох тисяч голів, кинулося з крутого берега в озеро й потонуло.
Коли свинопаси, які доглядали за стадом, побачили, що сталося, то побігли геть і розповіли про все по місту й околицях. І люди сходилися, щоб подивитися, що сталося. Вони прийшли до Ісуса й, побачивши того біснуватого одягненим і при здоровому глузді, дуже злякалися. Хто бачив, розповіли людям, що трапилося з чоловіком, одержимим нечистими, та про свиней. І люди почали благати Ісуса залишити їхню землю.
Коли Він сідав у човен, чоловік, який був одержимий нечистим духом, благав Ісуса узяти його з Собою. Та Ісус відмовив йому, сказавши: «Іди до дому свого, до своїх людей і розкажи, що Господь зробив для тебе і як змилувався над тобою».
Тож він пішов і почав усім у Десятимісті розповідати, як багато Ісус зробив для нього. І всі були вражені тим.
Коли Ісус знову переправився на інший берег, великий натовп зібрався навколо Нього. Туди ж, на берег озера, прийшов голова синагоги на ймення Яїр. Побачивши Ісуса, він впав долілиць і звернувся до Нього з благанням: «Донька моя помирає. Прошу тебе: прийди й поклади руки на неї, щоб зцілилася вона і живою зосталася». Тож Ісус пішов з ним. І величезний натовп рушив за Ним, з усіх сторін щільно оточивши Його.
Серед них була жінка, яка вже дванадцять років страждала від кровотечі. Від багатьох лікарів вона натерпілася. Вона витратила на лікування вже все, що мала, але ніякого полегшення не було, навпаки, ставало тільки гірше. Вона чула про Ісуса і тепер підійшла до Нього в натовпі й торкнулася краю Його плаща. Вона казала собі: «Якщо я доторкнуся хоча б до Його одягу, то одужаю». Тієї ж миті кровотеча припинилася, й жінка відчула в тілі своєму, що хвороба залишила її.
Але Ісус одразу відчув, що сила вийшла з Нього. Він озирнувся до натовпу й запитав: «Хто торкнувся Мого одягу?» І учні Його відказали Йому: «Ти бачиш, який натовп зусебіч напирає на Тебе, а Ти запитуєш: „Хто доторкнувся до Мене?”» Та Ісус і далі видивлявся, хто це зробив.
Тоді жінка перелякалася, бо знала, що сталося з нею, підійшла до Нього і, впавши долілиць, розповіла Йому всю правду. Тоді Він мовив: «Дочко, віра твоя зцілила тебе! Йди з миром і більше ти не будеш страждати від своєї хвороби».
Поки Ісус ще говорив, чоловіки прийшли з дому Яїра й сказали йому: «Твоя дочка померла. Навіщо турбувати Учителя?» Але до Ісуса долинули ці слова, й Він звернувся до голови синагоги:«Не бійся. Тільки вір».
Ісус нікому не дозволив заходити з Ним, крім Петра, Якова та Іоана, Якового брата. Коли вони ввійшли до дому голови синагоги, то застали там метушню, плач і голосіння. Ввійшовши, Ісус мовив до присутніх: «Навіщо плакати і голосити? Вона не померла, а просто спить». Та люди почали насміхатися з Нього. Ісус випроводив усіх, а Сам узяв батька й матір дитини, а також трьох апостолів, які були з Ним, і ввійшов до кімнати, де лежало дівча.
Ісус узяв її за руку й мовив: «Таліта, кум!» — що означає: «Дівчинко, Я велю тобі, вставай!» Дівча тут же підвелося й почало ходити по кімнаті (їй було дванадцять років). Батьки дівчинки були приголомшені тим великим дивом. Ісус їм усім суворо наказав, щоб ніхто про це не довідався, а також звелів нагодувати дівча.
Залишивши те місце, Ісус вирушив до Свого рідного міста, й Його учні пішли за Ним. Коли настала субота, Ісус навчав у синагозі, та багато людей були здивовані, слухаючи Його. Дивуючись, вони говорили: «Звідки цей Чоловік володіє таким вченням, та мудрістю такою? Хто дав Йому силу, що дива такі підвладні рукам Його? Хіба ж Він не тесляр, син Марії? Чи ж не Він брат Якова, Йосії, Юди й Симона? Чи не Його сестри ось тут серед нас?» Земляки не бажали сприймати Його.
То Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або серед родичів, або ж у своєму домі». І ніяке диво не міг Він там звершити, хіба що на кількох хворих поклав Він руки Свої, зціливши їх. Він був здивований невірою тих людей. Тож пішов Він навколишніми селами, навчаючи народ.
Ісус покликав дванадцять апостолів, та почав надсилати їх по двоє, наділивши їх владою виганяти нечистих духів. І наказав їм Ісус: «Нічого не беріте з собою в дорогу, крім палиці самої: ні хліба, ні торби, ні грошей. Взуйте сандалії, а вбрання візьміть тільки те, що на вас. І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто.
А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших, як попередження проти тих людей». І пішли апостоли й почали проповідувати, щоб люди каялися в гріхах своїх. Багато демонів вони вигнали та багатьох недужих намащували оливою і зціляли їх.
Цар Ірод почув про Ісуса, бо Його ім’я стало відоме повсюдно. Дехто казав: «Цей чоловік є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу». Інші стверджували: «То Ілля». А ще інші міркували: «То пророк, такий, які були в давні часи». Тож коли про все це почув Ірод, він сказав: «Іоан, якому я відтяв голову, повстав із мертвих».
Ірод сам віддав наказ схопити Іоана й кинути його до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб. Іоан попереджав Ірода: «Не годиться тобі брати за себе дружину брата свого». 19-20 Й Іродіада затаїла лють на Іоана й хотіла вбити його. Але нічого вдіяти не могла, оскільки Ірод боявся Іоана, знаючи його як чоловіка праведного й святого, і оберігав його. Ірод завжди слухав Іоана з задоволенням, але водночас він відчував занепокоєння.
Та от настав сприятливий день, коли на свій день народження Ірод запросив на обід своїх урядовців, воєначальників і найможновладніших людей Ґалилеї. Дочка Іродіади прийшла на свято й дуже догодила своїм танком Іродові та його гостям. Тож цар звернувся до неї: «Проси все, що побажаєш. І я дам тобі». І він поклявся їй: «Я дам тобі все, що попросиш, хоч півцарства!» Та вийшла й запитала в матері: «Що мені попросити?» І мати навчила її сказати: «Дай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці». Дівчина тут же попрохала царя: «Будь ласка, подай мені зараз голову Іоана Хрестителя на тарілці».
Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, й тому не хотів їй відмовити. 27-28 Тож він негайно послав солдата з наказом принести Іоанову голову. І той пішов та стяв голову Іоанову і приніс її на тарілці й віддав дівчині, а та віддала її своїй матері. Коли Іоанові учні почули про те, вони прийшли й забрали його тіло та поклали у гробницю.
Всі апостоли повернулися до Ісуса й розповіли про все, що зробили, та чого людей вчили. Навколо завжди було повно людей, які снували туди й сюди, навіть поїсти не було можливості. Тож Ісус сказав апостолам: «Підемо зі Мною в тихе місце, де нам вдасться трохи відпочити».
От вони сіли в човен і попливли самі до безлюдного місця. Але чимало людей помітили, як вони відпливали, і впізнали їх, та з усіх міст люди побігли берегом і дісталися до того місця раніше, ніж Ісус та апостоли. Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей, бо вони були, наче вівці без пастуха. І почав Ісус навчати їх.
День хилився до надвечір’я. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно. Відпусти людей, щоб вони змогли піти по довколишніх селах і хуторах, та придбати собі якоїсь їжі». Та Ісус відповів апостолам: «Ви нагодуйте їх!» А вони кажуть: «Щоб придбати достатньо їжі для такої купи народу, треба щонайменше двісті динарів». Ісус запитав: «Скільки буханок хліба у вас є? Підіть подивіться». Вони подивилися й кажуть: «П’ять хлібин і дві рибини».
39-40 Ісус наказав учням розсадити людей на зеленій траві групами по сто й по п’ятдесят чоловік. Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, щоб вони нагодували народ. Так само розділив Він між ними усіма й дві рибини. Всі люди поїли й наїлися, а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі. А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків.
Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, до Вефсаїди, а Сам залишився, щоб відпустити людей. Відпустивши народ, Він пішов на гору помолитися. Коли настав вечір, човен був на середині озера, а Ісус лишався один на суходолі. 48-49 Ісус побачив, що човен віднесло досить далеко від берега, та Своїх учнів, які ледве веслували, бо вітер був зустрічний. Десь між третьою та шостою ранку Ісус пішов до Своїх учнів, ступаючи по воді. І коли Він майже перегнав їх, учні побачили, що Він іде по воді, та вирішили, що то привід, й почали кричати. Усі, хто побачив Його, були нажахані, але тієї ж миті Він заговорив до них. Ісус сказав: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!» 51-52 Коли Ісус сів до них у човен, то вітер вщух, а учні були здивовані, бо не зрозуміли ні цього чуда, ні того, що сталося з хлібами.
Перепливши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської. Коли вони зійшли з човна, люди впізнали Ісуса. Хоч би де люди почули, про прихід Ісуса, бігли по всіх околицях, щоб нести до Нього хворих на ліжках. І куди б Він не йшов: по селах, містах, хуторах — скрізь на майдани виносили хворих, благаючи дозволити їм хоча б торкнутися краю Його одягу. І кожен, хто торкався, одужував.
Дехто з фарисеїв та законників прийшли до Ісуса з Єрусалиму. Вони побачили деяких Ісусових учнів, які їли «нечистими» руками, тобто неомитими. Бо фарисеї і всі юдеї, дотримуючись традицій своїх пращурів, які не беруться до їжі, доки не омиють руки особливим, належним чином. А повернувшись із ринку, вони не вживають продуктів, поки не омиють їх особливим, належним чином. Існує й багато інших звичаїв, яких вони дотримуються: як то миття чаш, глеків, мідного посуду й лави.
То ж фарисеї та законники запитали Ісуса: «Чому Твої учні не дотримуються звичаїв наших предків і вживають їжу, не омивши руки?» Ісус відповів їм:
«Правий був пророк Ісая, коли пророчив про вас, лицемірів:
„Ці люди шанують Мене на словах, та їхні серця далеко від Мене. Пошана їхня до Мене — даремна, бо вчення їхнє — то закони, придумані людьми”.
Божу заповідь ви зневажили, а людських звичаїв дотримуєтеся».
І далі вів Ісус: «У вас це спритно виходить: відкинути Закон Божий заради своїх власних звичаїв. Бо Мойсей заповідав: „Шануйте своїх батька й матір”. А також: „Хто злословить на батька чи матір, тому смерть має бути”. 11-12 Але ви навчаєте людей, що коли хтось скаже своїм батькові й матері: „Все, чим я можу вам допомогти, я віддам Богові” — то такий чоловік уже має право не піклуватися про батьків своїх. Через цей ваш звичай, який ви самі встановили, ви відкидаєте заповідь Господню. І ще багато подібного ви чините».
Ісус знову скликав до Себе народ і звернувся до нього: «Всі Мене послухайте і зрозумійте! Не існує нічого такого, що ввійшовши ззовні в людину, могло б опоганити її. Але заплямувати людину може тільки те, що виходить із неї. [Той, хто має вуха, нехай почує!»]
Коли Ісус залишив натовп і ввійшов у дім, учні запитали Його про цю притчу. І Він відповів: «Невже ви не зрозуміли? Невже не ясно, що людину не може заплямувати ніщо з того, що входить у неї ззовні? Бо їжа потрапляє не до серця, а до шлунку, і потім виходить геть». (Так Він проголосив будь-яку їжу чистою, або придатною для вживання).
Потім Ісус додав: «Людину поганить те, що виходить із неї. 21-22 Адже це зсередини, з людського серця виходять лихі думки та блуд, грабіжництво, вбивство, перелюб, жадність, злоба, брехня, непристойність, заздрість, наклеп, пиха й дурість. Усе це зло йде зсередини й робить людину нечистою (перед Богом)».
Залишивши те місце, Ісус подався до околиць Тира. Він бажав, щоб ніхто не довідався про Його прихід, тож Він увійшов у дім, але так і не зміг утаїтись. Одна жінка, в якої дочка була одержима нечистим, почула про Ісуса, прийшла і впала перед Ним на коліна. Жінка не була єврейкою, а була родом з сирійській Фінікії. Вона благала Ісуса вигнати біса з її дочки.
Ісус сказав їй: «Не годиться забирати хліб у дітей і давати його собакам, по-перше дай дітям наїстися». Та вона відповіла: «Так, Господи, але й собакам під столом перепадають крихти від того хліба, що діти їдять». Тоді Ісус мовив до неї: «Це дуже добра відповідь, тож іди з миром; біс вийшов із твоєї дочки». Жінка пішла додому й побачила, що дочка її лежить у ліжку, а біс і справді залишив її.
Ісус залишив околиці Тира й подався через Сидон до Ґалилейського озера через землі Десятимістя. Там до Нього привели глухого чоловіка, який і говорив дуже погано й благали Ісуса покласти на нього руки. Ісус відвів глухого вбік, подалі від натовпу, і вклав пальці в його вуха. Потім, сплюнувши, Ісус торкнувся його язика. Тоді подивився на небо, глибоко зітхнув і сказав глухому: «Еффата!» (Тобто: «Відкрийся!»)
І тієї ж миті вуха глухого відкрилися, і язик його розв’язався, і він почав говорити виразно. Ісус наказав усім присутнім нікому про це не розповідати. Але чим суворіше Він наказував, тим більше вони розголошували. Всі були дуже вражені й казали: «Він все робить добре: навіть глухим повертає слух, а німим дарує новий голос».
Іншого разу, коли знову зібрався великий натовп біля Ісуса, а їсти було нічого, Він покликав Своїх учнів і сказав їм: «Мене обирає жаль до цих людей, бо вони зі Мною вже три дні й тепер не мають що їсти. Мені неварто відпускати їх додому голодних, бо вони заслабнуть по дорозі до дому, адже дехто з них прийшов дуже здалеку». Учні відповіли Йому: «Хіба у цьому віддаленому місці знайдеш достатньо хліба, аби нагодувати стільки людей?» Ісус запитав їх: «Скільки у вас є хлібин?» Ті відповіли: «Сім».
Ісус звелів людям посідати на землю. Тоді Він узяв сім хлібин, віддав подяку Богу, а потім розломив хліб й почав роздавати його Своїм учням, аби ті нагодували народ. І вони роздали хліб людям. Вони також мали кілька дрібних рибин. Ісус віддав подяку й звелів учням роздати рибу. Люди їли, поки не наїлися, а опісля учні зібрали сім кошиків, повних залишків їжі. І було тих, хто їли, чотири тисячі чоловіків, а потому Ісус відпустив їх. Опісля Ісус сів у човен разом з учнями Своїми й поплив до землі Далманутської.
Фарисеї підійшли до Ісуса, й почали розпитуватися в Нього, та, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. Глибоко зітхнувши, Ісус відповів: «Чому ви вимагаєте від Мене знамення? Істинно кажу вам: ніякого знамення не буде здійсненно, аби вам щось довести». Після того Ісус залишив їх і, повернувшись в човен, поплив до іншого берега озера.
Тут з’ясувалося, що учні Його забули взяти з собою хліб, і в човні не було нічого, крім однієї буханки. Тоді Ісус остеріг їх: «Глядіть, остерігайтеся закваски фарисейської та Іродової». Учні почали обговорювати це між собою, міркуючи: «Можливо, Він це сказав, бо ми взагалі не маємо хліба».
Знаючи, про що учні говорять, Ісус спитав: «Навіщо ви говорите один одному, що ви не взяли з собою хліба? Невже й досі ви нічого не бачите й не розумієте? Невже ж розум ваш потьмарився? Ви маєте очі — то невже не бачите? Маєте вуха — невже не чуєте? Чи не пам’ятаєте, що коли Я розломив п’ять хлібів для п’яти тисяч їдців, скільки кошиків із залишками ви зібрали?»
«Дванадцять», — відказали вони.
«А коли Я розломив сім хлібин, що нагодували чотири тисячі чоловік, скільки кошиків зібрали ви тоді?»
«Сім», — відповіли вони.
І запитав їх Ісус: «Якщо ви все пам’ятаєте, чому ж й досі ви нічого не зрозуміли?»
Коли Ісус та Його учні прийшли до Вефсаїди, люди привели до Ісуса сліпого й благали доторкнутися до нього. Він узяв сліпого за руку й повів його за село. Там, послинивши йому очі, Ісус поклав руки на нього й запитав: «Ти щось бачиш?» Чоловік кинув погляд навкруги і відповів: «Я бачу людей. Вони подібні до дерев, що походжають собі». Ісус знову поклав руки на повіки сліпому і той широко розплющив очі. Зір йому відновився, й він чітко побачив усе навколо. Тоді Ісус відпустив його додому, застерігши: «Не заходь до Вефсаїди».
Ісус і Його учні подалися до поселень довкола Кесарії Пилипової. Й по дорозі Він запитав учнів: «Що кажуть люди — хто Я?» Ті відповіли: «Одні кажуть, що Ти — Іоан Хреститель, інші — Ілля, а дехто вважає, що Ти — один з пророків». Тоді Ісус запитав їх: «А ви як думаєте, хто Я такий?» І відповів Йому Петро: «Ти — Христос». Тоді Ісус суворо застеріг Своїх учнів нікому не казати, хто Він такий.
І почав Ісус навчати послідовників Своїх: «Син Людський мусить пройти через багато страждань. Його мають відцуратися старійшини, головні священики та книжники. Його мусять вбити, але на третій день Він воскресне». Ісус сказав їм про це відкрито, нічого не приховуючи. Петро відвів Ісуса вбік і почав картати Його. Та Ісус обернувся, поглянув на учнів Своїх і з докором сказав Петрові: «Відступись від Мене, сатано ! Не про Боже ти думаєш, а про людське».
Потім, покликавши до Себе народ та послідовників Своїх, Ісус сказав: «Якщо хтось бажає йти за Мною, той мусить зректися себе, узяти на себе хрест свій і рушати за Мною. Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене й за Добру Звістку, врятує його.
Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але занапастить душу свою? Бо що може людина віддати, щоб викупити свою душу? Нічого! Якщо ж хтось із-поміж цього зрадливого й грішного покоління буде соромитися Мене й Мого вчення, то і Син Людський посоромиться його, коли явиться у Славі Свого Батька, з Ангелами святими».
І сказав їм Ісус: «Істинно кажу вам: дехто з присутніх тут не спізнають смерті, доки не побачать Царство Боже в усієї силі».
Шість днів по тому Ісус узяв Петра, Якова та Іоана й вирушив з ними трьома на високу гору, щоб побути там з ними на самоті. І там Він преобразився в них на очах, а вбрання Його стало сліпучо білим — ніяка праля не могла б його так відбілити. Тоді раптом Мойсей та Ілля явилися їм і почали розмовляти з Ісусом.
І, звернувшись до Ісуса, Петро сказав: «Учителю, як добре, що ми тут! Дозволь нам поставимо тут три намети : один для Тебе, один для Мойсея, і один для Іллі». Петро не знав, що сказати, бо вони були налякані.
Тоді з неба спустилася хмара й огорнула їх тінню. І голос долинув із хмари: «Це Мій Улюблений Син. Слухайтеся Його!» Та підвівши очі, учні побачили, що більше з ними нікого немає, крім Самого Ісуса.
Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: «Не кажіть нікому про те, що бачили, аж доки Син Людський не воскресне з мертвих». Учні добре те затямили, тільки міркували між собою, що то означає «воскреснути з мертвих». Вони запитали Ісуса: «Чому книжники стверджують, ніби першим мусить прийти Ілля ?» На те Ісус їм відповів: «Це так, Ілля мусить першим прийти і все впорядкувати. Але чи не написано про Сина Людського у Святому Писанні, що Він прийме багато мук і буде зневажений? Та Я кажу вам, що Ілля вже прийшов, але люди вчинили з ним усе те погане, що хотіли, як і було написано про нього у Святому Писанні».
Коли Ісус, Петро, Яків та Іоан повернулися до інших учнів, то побачили, що великий натовп зібрався навколо них, і книжники сперечаються з ними. Побачивши Ісуса, всі були здивовані й побігли назустріч, щоб привітати Його. Ісус запитав: «Про що ви з ними сперечалися?» І один з-поміж натовпу відповів: «Я привів до Тебе свого сина. Він одержимий нечистим духом, і цей дух не дає йому розмовляти. Як ухопить його, то кидає об землю. На устах піна виступає, він скрегоче зубами, дерев’яніє. Я просив учнів Твоїх вигнати нечистого, але вони не змогли».
І мовив Ісус у відповідь: «О роде невірний! Скільки ж ще часу Мені бути з вами? Скільки ж Мені вас терпіти? Приведіть хлопчика до Мене!» Тільки-но побачивши Його, нечистий так затряс хлопця, що той упав додолу, і почав качатися по землі, й піна виступила на устах його. Ісус запитав його батька: «Як давно з ним таке?» Батько відповів: «З дитинства. Багато разів він кидав мого сина в огонь або воду, щоб убити його. Якщо Ти можеш щось зробити, змилуйся, допоможи нам». Ісус промовив: «Чому ти сказав: „Якщо можеш?” — Бо немає нічого неможливого для того, хто вірує». Тієї ж миті батько вигукнув: «Але ж я вірую! Укріпи віру мою!»
Побачивши, що натовп оточує їх, Ісус заговорив суворо до нечистого духа: «Ти, дух глухий і німий, наказую тобі вийти з цього хлопця й ніколи більше не входити в нього!» Нечистий дух заверещав, затрусив хлопця в жахливих конвульсіях і вийшов з нього. Було схоже на те, що хлопець помер, отож багато хто з людей казали, що він мертвий. Але ж Ісус узяв хлопця за руку, підняв його й поставив на ноги.
Коли Ісус повернувся до помешкання, учні запитали Його на самоті: «Чому ми не змогли вигнати нечистого?» Та Він відповів їм, мовивши: «Цей рід можна вигнати лише молитвою і постом».
30-31 Ісус та Його учні пішли звідти подорожувати Ґалилеєю. Він не бажав, щоби про те хтось знав, бо Він хотів навчати послідовників Своїх. Ісус казав їм: «Сина Людського буде віддано до рук людей, які вб’ють Його, але через три дні після смерті Він воскресне».
Однак учні Його не розуміли цих слів, а перепитати Ісуса боялися.
В Капернаумі, зайшовши до однієї з хатин, Ісус запитав Своїх учнів: «Про що ви сперечалися дорогою?» На те вони змовчали, бо по дорозі сперечалися, хто з них є найвеличнішим. Тоді Ісус сів і гукнув усіх дванадцятьох і мовив до них: «Хто хоче бути першим, хай буде останнім, хай буде слугою всім». Він узяв дитину, поставив її перед ними і, обійнявши, сказав Своїм учням: «Хто приймає одного з тих малих дітей в ім’я Моє, той приймає і Мене, а хто приймає Мене, той приймає й Того, Хто послав Мене».
Іоан сказав Ісусу: «Вчителю, ми бачили чоловіка, який виганяв нечистого іменем Твоїм. Ми намагалися зупинити його, оскільки він не є одним із нас». Та Ісус промовив: «Не зупиняйте його, бо той, хто творить диво в ім’я Моє, невдовзі вже не зможе лихословити Мене. Хто не проти нас — той за нас. Кожний, хто допоможе вам чим-небудь, хоч би напоївши вас водою через те, що ви належите до Христа, то істинно кажу вам — той напевне одержить винагороду свою».
«Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в морі. Якщо рука твоя примушує тебе на гріх, відітни її. Краще ввійти у вічне життя калікою, ніж мати обидві руки, та потрапити у пекло незгасне, [де черви не вмирають, і вогонь пече незгасний.]
Якщо нога твоя примушує тебе грішити, відітни її. Краще увійти у вічне життя кульгавим, ніж із двома ногами бути кинутим до пекла. [де черви не вмирають, і вогонь пече незгасний.] Якщо око твоє примушує тебе на гріх, виколи його. Краще однооким увійти у Царство Боже, аніж з обома очима бути ввергнутим у пекло, де черви не вмирають, і вогонь пече незгасний. Бо кожен буде просолений та кожна пожертва буде просолена вогнем.
Сіль — то добра річ. Але якщо вона втратить солоність, як її знову такою зробити? Майте сіль у собі й живіть у злагоді одне з одним».
І пішовши звідти, Ісус прийшов до країни юдейської та землі по той бік Йордану. І знову натовп зібрався навколо Нього, тож навчав Він людей за звичаєм Своїм. Підійшли до Ісуса кілька фарисеїв і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю?» Ісус відповів: «Що вам Мойсей заповідав?» Вони кажуть: «Мойсей заповів, що чоловік може розлучитися з жінкою, давши їй розвідного листа».
Ісус на те відповів: «Мойсей дозволив вам розлучатися з жінкою через упертість сердець ваших. Від самого початку створення світу, Господь „створив людей чоловіком і жінкою”. Ось чому „чоловік покине своїх батька та матір і з’єднається з дружиною своєю. І стануть вони єдиною людиною”, і більше не буде їх двоє, а буде одна плоть. Отож ніхто не роз’єднає тих, кого Бог з’єднав разом». Коли вони були в домі, учні знову запитали Його про це. І Він сказав їм: «Хто розлучається зі своєю дружиною й одружується з іншою жінкою, той грішить і чинить перелюб. І якщо жінка розлучається з чоловіком своїм і бере шлюб з іншим, також й сама чинить перелюб».
Люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Але учні Його почали дорікати їм. Коли Ісус побачив це, то розгнівався й сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони.
Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде». Ісус пригорнув дітей, поклав на них руки і благословив їх.
Коли Ісус вирушив у путь, до Нього підбіг один чоловік і, упавши на коліна, запитав: «Вчителю Добрий, що мушу я робити, аби успадкувати вічне життя?» На те Ісус йому сказав: «Чому ти називаєш Мене Добрим? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. Тобі відомі заповіді: „Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не бреши, не чини кривди, шануй батька й матір своїх”».
Той відповів: «З юності я дотримуюся цих заповідей». Ісус подивився на чоловікаі, сповнений любові до нього, сказав: «Одного тобі бракує: піди й продай усе, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним. І тоді матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною».
Той чоловік глибоко засмутився, бо був він дуже багатий. Ісус подивився на Своїх учнів й мовив до них: «Тяжко буде багатому ввійти в Царство Боже!»
Учні були здивовані Його словами, та Ісус повторив: «Діти мої, як важко ввійти в Царство Боже! Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Учні були ще дужче вражені і казали один одному: «То хто ж тоді може бути спасенний?» Подивившись на них, Ісус відповів: «Це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Нього немає нічого неможливого».
Тоді Петро промовив до Ісуса: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою!» 29-30 Тоді Ісус сказав: «Істинно кажу вам: кожний, хто залишив хату свою, братів, сестер, матір, батька, дітей або господарство своє заради імені Мого та Євангелія, ще в цьому житті одержить у сто разів більше помешкань, братів, сестер, матерів, дітей і ланів, так само, як і переслідувань, а також — нагороду вічного життя в прийдешні часи. Багато з тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні — першими».
Сталося це по дорозі до Єрусалиму. Ісус ішов попереду. Його учні були збентежені, а ті, котрі йшли позаду, відчували страх. Знову Ісус відкликав дванадцятьох і почав розповідати їм про те, що має статися з Ним в Єрусалимі: 33-34 «Ми йдемо до Єрусалиму. Там Сина Людського буде віддано до рук головних священиків та книжників. Вони засудять Його на смерть і віддадуть поганам. Ті збиткуватимуться з Нього, плюватимуть на Нього й битимуть Його батогами, а потім вб’ють. Але через три дні Він воскресне з мертвих».
Яків та Іоан, сини Зеведеєві, підійшли до Ісуса й кажуть: «Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив для нас те, про що ми попросим Тебе». Ісус запитав їх: «Що ж ви бажаєте, щоб Я зробив для вас?» А вони кажуть: «Дозволь нам розділити з Тобою велику Славу Твою: дозволь одному з нас сидіти по праву руку від Тебе, а другому — по ліву».
Ісус відповів: «Ви не знаєте, про що просите! Чи зможете ви випити чашу страждань, яку Я випити маю, і прийняти таке хрещення, яке Я приймаю?» 39-40 Вони відповіли: «Так, ми зможемо». Тоді Ісус сказав їм: «Істинно кажу вам, ви вип’єте з чаші, яку Я питиму, і приймете таке хрещення, яке Я приймаю, але кому сидіти від Мене праворуч чи ліворуч — те не Мені вирішувати. Господь приготував ці місця для обранців Своїх».
Почувши це, інші десять учнів розгнівалися на Якова та Іоана. Тоді Ісус покликав їх до Себе і сказав: «Ви знаєте, що погани обирають правителів, які люблять показувати владу свою над людьми, а їхні намісники гноблять народ. 43-44 Але ж не так має бути між вами:
хто хоче бути великим, хай стане слугою для вас; хто хоче стати першим серед вас, хай буде рабом для всіх. Бо навіть Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб Самому служити іншим й віддати життя Своє як викуп за багатьох».
Опісля прийшли вони до Єрихона, а коли Ісус виходив з того міста в супроводі Своїх учнів та великого натовпу, при дорозі сидів сліпий жебрак Вартимей, син Тимеїв. Почувши, що Ісус із Назарета проходить повз, він загукав: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!» Багато людей почали докоряти йому, щоб він замовк. Але він гукав ще голосніше: «Сину Давидів, змилуйся наді мною!»
Тоді Ісус зупинився й сказав: «Підведіть його до Мене!» Люди покликали сліпого, кажучи: «Радій! Підведися, бо Ісус кличе тебе». Сліпий, скинувши верхню одежину, швидко підвівся й підійшов до Ісуса. Христос запитав його: «Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе?» Жебрак сказав: «Учителю, я знову хочу бачити». Тоді Він промовив: «Іди! Твоя віра врятувала тебе». І тієї ж миті жебрак прозрів і подався вслід за Ісусом по дорозі.
1-2 Коли Ісус і Його учні наблизилися до Єрусалиму, вони зупинилися у містах Ветфаґія та Віфанія, що біля Оливної гори. Тоді Він відіслав двох Своїх учнів з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнутого віслючка, на якому ніхто ще не їздив. Відв’яжіть його й приведіть сюди. А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте його?” — то ви мусите відповісти: „Віслючок потрібен Господу, але Він незабаром пришле його сюди”».
Отож учні пішли до села й, знайшовши віслючка, припнутого до дверей на вулиці, відв’язали його. Дехто з людей, які стояли там, запитали їх: «Що ви робите? Навіщо віслючка відв’язуєте?» Та учні відповіли, як Ісус їх навчив, тож люди дозволили їм забрати віслючка. Привівши віслючка до Ісуса, вони поклали на нього свій одяг, а Ісус сів на нього верхи.
Багато хто з людей стелили на дорозі свій одяг, а інші — зелене віття, зрізане в лузі. Люди в натовпі, які йшли попереду й позаду Нього, вигукували:
«Осанна! Благословенний Той, Хто приходить в ім’я Господнє! Благословенне царство батька нашого Давида! Осанна Небесам Всевишнім!»
Увійшовши до Єрусалиму, Ісус ступив у Храм і оглянув усе навколо. Але оскільки було вже пізно, Він вирушив із дванадцятьма апостолами до Віфанії.
Наступного дня, коли Ісус вирушав з Віфанії, Він дуже зголоднів. Побачивши ряснолисте фіґове дерево, Він підійшов подивитися, чи не знайдеться на ньому плодів. Та наблизившись, Ісус не побачив на дереві нічого, крім самого листя, оскільки була не та пора, коли родить фіґове дерево. Тоді ж Ісус промовив до дерева: «Нехай же повік більше ніхто не їсть плодів твоїх!» Та учні Його те чули.
У Єрусалимі Ісус зайшов у двір Храму, і почав виганяти звідти усіх, хто щось там продавав або купував. Він перевертав столи мінял та лави тих, хто продавав голубів. І не дозволяв нікому нічого проносити через Храм. Потім Ісус почав навчати людей, промовляючи: «У Святому Писанні сказано: „Мій Храм буде домом молитви для всіх народів”, а ви перетворили його на розбійницьке кубло!» Головні священики та книжники почули те й почали обмірковувати, як убити Ісуса, бо боялися Його, адже весь народ був вражений Його наукою.
Як настав вечір, Ісус і Його учні подалися з міста.
Вранці, йдучи повз фіґове дерево, учні побачили, що воно геть висохло від самого кореня. Петро згадав про дерево і сказав Ісусу: «Вчителю, поглянь! Те дерево, що Ти прокляв, геть усохло». Ісус відповів на те: «Майте віру в Бога. Істинно кажу вам: якщо скажете цій горі: „Зруш з місця і впади в море!” І якщо матимете ви віру і не сумніватиметесь, то воно неодмінно збудеться. Ось чому Я й кажу вам: чого б не просили ви у молитві, вірте, що ви все це вже одержали, й тоді усе це стане вашим. Коли молитеся, прощайте тим, проти кого щось погане маєте, щоб і Отець ваш на Небесах міг простити вам гріхи ваші. [Але якщо ви не прощаєте, то й Отець Небесний не простить вам гріхів ваших».]
27-28 Повернувшись знову до Єрусалиму, Ісус прийшов до двору Храма. До Нього підійшли головні священики, книжники й старійшини і запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?» У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання, і якщо ви дасте Мені відповідь, тоді й Я скажу вам, чиєю владою Я все це роблю. Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей? Відповідайте ж Мені».
Юдейські лідери почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо: „Від Господа” — то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?” А якщо скажемо: „Від людей” — то народ розгнівається на нас». (Вони боялися людей, адже народ вважав, що Іоан був справді пророком). Тож вони відповіли Ісусові: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення». Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я це все роблю».
Ісус, навчаючи народ, розповів таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Навколо нього поставив огорожу, викопав яму для чавильні й звів башту. Потім здав виноградник в оренду та й поїхав собі мандрувати. Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю. Але орендарі схопили його, побили й відіслали ні з чим. Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі тому розбили голову й безсоромно з нього познущалися. Господар послав третього, але цього орендарі вбили. Знову й знову він посилав слуг, а виноградарі кого з них били, а кого й убивали.
З ним лишився тільки улюблений син його. Тож зрештою господар послав сина свого, міркуючи: „Вони неодмінно поважатимуть сина мого!” Але ж орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!” Тож вони схопили сина господаря, викинули його з виноградника і вбили.
То що тепер власникові виноградника діяти з ними? Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим. Хіба не читали ви у Святому Писанні:
„Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем. Так Господь зробив, та дивовижно це для нас”».
Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би схопити Його, але побоялися народу. Тож вони залишили Ісуса та й пішли собі геть.
Згодом, юдейські лідери підіслали до Ісуса декого з фарисеїв та іродіанців, аби зловити Його на слові. Ті підійшли до Ісуса й сказали: «Вчителю, ми знаємо, що Ти — чоловік чесний, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий. Тож скажи нам, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні? Мусимо ми платити їх, чи ні?»
Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? Принесіть динар, щоб Я міг подивитися на нього». Коли вони принесли динар, Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбоване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве». Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю цезареве, а Богу — Боже». Почувши таку відповідь, вивідники були вражені.
Згодом, декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”. От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей. Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним. Те ж саме трапилося й з третім братом. Усі семеро мали шлюб з тією жінкою, але всі вони померли, не залишивши дітей. Останньою померла жінка. Отже, в майбутньому житті, після воскресіння з мертвих, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
Ісус відповів їм: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої. Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних. А щодо воскресіння з мертвих, то хіба не читали ви в книзі Мойсеєвій, де йдеться про палаючий кущ ? Бог сказав Мойсеєві: „Я — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”. Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Тож усі вони — живі. Саме тому ви, саддукеї, глибоко помиляєтесь».
Один із книжників, наблизившись до Ісуса, слухав, як Він розмоляв з саддукеями, та фарисеями. Побачивши, як добре Ісус відповідав, книжник запитав Його: «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» Ісус відповів: «Ось найважливіша заповідь: „Слухай, Ізраїлю! Всевишній Господь наш — єдиний Бог. Тож любіть Господа Бога свого всім серцем, усією душею, всім розумом і силою своєю”. Друга за важливістю заповідь така: „Любіть ближнього свого, як себе самого”. Немає важливішої заповіді, ніж оці дві».
І книжник погодився: «Добре сказано, Вчителю. Ти маєш слушність, кажучи: Господь Всевишній — єдиний Бог, і немає іншого, крім Нього. Кожен мусить любити Його всім серцем, усім розумінням і силою своєю, а також любити ближнього свого, як себе самого, — усе те є багато важливішим за всі підношення й пожертви».
Почувши таку мудру відповідь, Ісус сказав книжникові: «Ти недалекий від Царства Божого». І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати.
Навчаючи у Храмі, Ісус говорив: «Чому книжники стверджують, що Христос — Син Давидів? Адже сам Давид, якого надихнув Дух Святий, казав:
„Господь Бог мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх ””.
Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?»
Та величезний натовп слухав Ісуса з задоволенням.
38-39 Ісус продовжував навчати народ, кажучи: «Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах. А самі вони оббирають вдів і виживають їх із їхніх осель, а потім моляться довго напоказ, щоб виглядати щирими. Господь покарає їх найтяжче».
Ісус сів біля жертовної скриньки у Храмі й почав стежити, як люди кладуть гроші до скарбнички. Й чимало багатіїв залишали там значні суми. Аж ось підійшла бідна вдова й поклала дві дрібні мідні монети. Тоді Ісус зібрав Своїх учнів і сказав їм: «Істинно кажу вам, що ця бідна вдова пожертвувала більше, ніж усі інші люди. Адже всі вони давали від лишка свого, а вона, бідна, віддала все, що мала на прожиття».
Коли Ісус виходив з подвір’я Храму, один з учнів Його сказав: «Вчителю, поглянь, які дивовижні будівлі, з якого чудового каміння вони збудовані!» Та Ісус йому відповів: «Ти бачиш ці величні споруди? У майбутньому, каменя на камені тут не залишиться — все буде зруйноване».
Згодом, коли Ісус знаходився на Оливній горі, навпроти Храму, Петро, Яків, Іоан та Андрій наодинці спитали Його: «Скажи нам, коли це трапиться? І яке буде знамення того, що все це вже близьке до здійснення?»
У відповідь Ісус мовив до них: «Стережіться, щоб ніхто вас не обдурив. Бо чимало прийде людей, які користуватимуться іменем Моїм, кажучи: „Я — Той Самий” — і багатьох вони обдурять. Як почуєте ви відлуння близьких боїв, та дізнаєтеся про віддаленні битви, не лякайтеся; це неодмінно має статися, але це ще не кінець. Народ повстане проти народу, а царство — проти царства. Прийде голод, й землетруси траплятимуться в різних кінцях світу. Та все це буде лише початком мук і страждань, то лише перші перейми, на зразок тих, що жінка має під час пологів».
«Стережіться за самих себе! За те, що ви йшли за Мною, люди арештовуватимуть вас й кидатимуть до суддів, битимуть у синагогах. Вас поведуть до царів та правителів через ім’я Моє, але ж все це дасть вам можливість свідчити про Мене. Але сперше Добру Звістку треба донести до всіх народів. Коли ж вас заарештують і поведуть до суду, не варто наперед турбуватися про те, що і як казати. Бог дасть вам, що сказати у той час, бо то говоритимете не ви, а Дух Святий промовлятиме вашими устами.
Брат видасть брата на смерть, а батьки віддадуть дітей своїх. Діти повстануть проти батьків своїх і віддадуть їх на смерть. І ненавидітимуть вас усі за те, що ви йшли за Мною, але той, хто витерпить усе до кінця, врятується.
Коли ви побачите „гидоту спустошення”, що запанує там, де бути їй не слід (читач має зрозуміти, про що йдеться), ті, хто лишатимуться в Юдеї на той час, змушені будуть рятувати життя, тікаючи в гори. 15-16 Вони мусять тікати не гаячи часу: хто сидітиме на даху своєї оселі, не повинен спускатися по свої пожитки, а хто працюватиме в полі, тому не слід забігати додому по вбрання своє. Найтяжче буде в ті дні вагітним жінкам та матерям із немовлятами на руках! Моліться, аби хоч не взимку те трапилося, бо то буде такий жах, якого світ не бачив від самого свого початку, коли Бог створив його. Та у всі прийдешні часи ніколи більше такого не буде. І якби не Божа воля скоротити ті жахливі дні, то жоден не врятувався б. Господь скоротив дні ті тільки заради обранців Своїх.
І якщо у ті дні хтось скаже вам: „Дивіться! Ось Христос!” — або — „Ось Він!” Не вірте тому. Бо чимало лжехристів та лжепророків з’явиться тоді. Вони показуватимуть знамення й творитимуть дива, намагаючись обдурити обраних Господом, якщо це можливо. То ж стережіться! Я попередив вас заздалегідь.
В ті дні, після часу лиха,
сонце затьмариться, і місяць перестане світити, зірки впадуть з небес, а всі небесні тіла зміняться.
І тоді народи побачать Сина Людського, Який йтиме у хмарах, з великою силою та Славою. І пошле Він Ангелів Своїх, аби зібрали вони всіх обраних людей з усіх кінців світу.
Навчіться мудрості слухаючи притчу про фіґове дерево: як тільки на ньому з’являється тендітне гілля й розбруньковується молоде листя, ви знаєте, що літо вже близько. Так само й ви, коли побачите всі ці події, про які Я що вам щойно казав, знайте: час настає, він уже на порозі. Істинно кажу вам: усе це станеться ще за життя цього покоління. Навіть якщо небо і земля знищені будуть, слова Мої не зникнуть ніколи».
«Коли той день і та година настануть, про те невідомо нікому: ні Ангелам Небесним, ані Синові, — лише один Отець знає. Пильнуйте! Будьте насторожі! Бо вам не відомо, коли час настане.
Все це подібно чоловікові, який вирушає в мандрівку і залишає слугам доручення: кожному в залежності від його обов’язків, а воротареві наказує пильнувати. Так і ви мусите пильнувати, оскільки не знаєте, коли господар маєтку повернеться: увечері, опівночі, з першими півнями чи вранці. Якщо він з’явиться зненацька, не дайте йому знайти вас сонним. Тож що кажу вам, те й усім кажу: „Будьте напоготові!”»
То було якраз за два дні до Пасхи та свята Прісних Хлібів. Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса. Вони говорили між собою: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами з нарду. Вона відкрила посудину й почала лити олію Ісусові на голову. Побачивши це, деякі з учнів дуже розсердилися й загомоніли поміж собою: «Навіщо таке марнотратство? Це мирро можна було б дорого продати. Це принесло б більше трьохсот динарів, які можна було б роздати бідним». Учні продовжували докоряти їй, кажучи, що негідне вдіяла вона.
Та Ісус сказав: «Облиште її. Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. Адже бідні завжди будуть з вами, то й допомагати їм ви зможете, коли схочете, а Я — ні. Вона зробила, що змогла. Помазавши мирром тіло Моє, вона приготувала Мене до похорону. Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
Один з дванадцятьох апостолів, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і почав говорити з ними про те, як він може допомогти їм зарештувати Ісуса. Ті дуже зраділи, почувши його, й пообіцяли добре заплатити йому за це. Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
Першого дня свята Прісних Хлібів, коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня, Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» 13-14 Ісус послав двох Своїх учнів, сказавши: «Ідіть у місто, там ви зустрінете чоловіка, який нестиме глечик з водою. Ідіть за ним до тієї оселі, куди він зайде, та скажіть господареві цього дому, що Вчитель питає: „Де кімната для гостей, в котрій Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями?” Та той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері». Отож учні пішли до міста, і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю.
Коли настав вечір, Ісус із дванадцятьма апостолами прийшов до тієї оселі. І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто тут зараз їсть зі Мною, зрадить Мене».
Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я?» Ісус відказав їм: «Так, це один із вас. Той, хто опустив хліб в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього в Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
За вечерею Ісус узяв хлібину, та, віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм, і всі пили з неї. І сказав Ісус: «Це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий для людей Його і що проллється на користь багатьох народів. Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли питиму молоде вино в Царстві Божому».
І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
Тоді Ісус сказав учням Своїм: «Усі ви втратите віру свою. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха, то й вівці порозбігаються”.
Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас».
Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Та Петро й далі вперто наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
Ісус та Його учні прийшли до місцевосці, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я помолюся». Він узяв з собою Петра, Якова та Іоана. Ісус почав тужити й журитися, говорячи учням Своїм: «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і пильнуйте». І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися, щоб, якщо це можливо, обминула Його лиха година. І молив Він: «Авва, Отче, все підвладне тобі. Хай обмине Мене ця чаша страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Симоне, чому ти спиш? Хіба ж не міг ти лише однієї години не спати? Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло — немічне». І знову відійшов Він і молився про те ж саме. Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. Знічені, вони не знали, що й сказати. І підійшов Він утретє й сказав їм: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Досить. Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики, книжники та старійшини.
Юда пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його і візьміть під варту». Тож він підійшов до Ісуса й, сказавши: «Вчителю» — поцілував Його. Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. Один із тих, хто стояв поруч із Ним, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
Тоді Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня був з вами у Храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Однак все це сталося, щоб збулося все, що було написане у Святому Писанні». Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
51-52 Серед Ісусових послідовників був один юнак, одягнений у лляну ряднину на голе тіло. Його також намагалися схопити, але він кинув ту ряднину і втік голий.
Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика, у якого зібралися головні священики, старійшини та книжники. А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика Каяфи. Увійшовши до подвір’я, Петро сів там разом із охоронцями, гріючись біля багаття.
Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть, але нічого знайти не могли. Хоча і багато людей лжесвідчили проти Нього, але всі ті свідчення не збігалися одне з одним. Деякі з присутніх вставали й зводили наклепи на Ісуса, кажучи: «Ми самі чули, як Він говорив: „Я зруйную цей Храм рукотворний і за три дні відбудую інший, нерукотворний”». Але й в цьому їхні свідчення не узгоджувалися одне з другим. Тоді первосвященик встав перед присутніми і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?»
Та Ісус мовчав, і нічого не відповів. Тоді первосвященик знову запитав Його: «Ти Христос, Син Благословенного Бога?» Ісус відповів: «Так, Я — Син Господа Всевишнього! Та в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога. І наближатиметься Він в хмарах небесних». Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього. Що скажете на це?» І всі вони визначили, що Ісус винен і заслуговує на смерть.
Деякі з людей почали плювати на Нього; вони затулили Ісусу очі й били Його кулаками, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк, назви того із нас, хто вдарив Тебе!» Тоді охоронці відвели Ісуса осторонь й почали бити Його.
66-67 Як раз у той час, коли Петро був на подвір’ї, туди прийшла одна зі служниць первосвященика. Побачивши Петра, який грівся біля вогнища, вона пильно подивилася на нього й сказала: «Ти також був з Ісусом, Тим, що з Назарету».
Та Петро заперечив, сказавши: «Я не знаю і не розумію, про що ти говориш!» Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та тієї ж миті проспівав півень. Але та дівчина-служниця, яка побачила його, знову почала говорити всім, хто там стояв: «Цей чоловік — один із учнів Христових!»
І знову Петро заперечив цьому. Але негайно люди, які стояли осторонь, сказали Петрові: «Безперечно, ти один із них, адже ти також з Ґалилеї».
Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка, про Якого ви говорите!» І тієї ж миті вдруге проспівав півень. І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Ти тричі зречешся Мене ще до того, як двічі проспіває півень». І він гірко заридав.
Вранці наступного дня головні священики разом зі старійшинами, книжниками й з усім Синедріоном надумали, що робити з Ісусом. Вони зв’язали Його й повели до прокуратора, щоб передати Ісуса до рук Пилата. І запитав Пилат Ісуса: «Ти — Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». А головні священики почали звинувачувати Ісуса в багатьох злочинах. І знову Пилат запитав Його: «Хіба ж Ти не чуєш усі ці звинувачення проти Себе? Чому ж Ти не відповідаєш?» Але Ісус і слова не відповів на жодне із звинувачень. І це дуже здивувало Пилата.
Кожного року, під час Пасхи, Пилат за звичаєм відпускав на волю одного з приречених злочинців, за якого просив народ. У той час, серед ув’язнених злочинців був чоловік на ім’я Варавва, який, разом з іншими бунтівниками, був винний у вбивствах. Як завжди, прийшли люди до Пилата й просили звільнити одного з в’язнів, як він, зазвичай, робив для них.
І запитав їх Пилат: «Чи хочете ви, щоб я відпустив для вас Царя Юдейського?» Пилат знав, що головні священики віддали Ісуса прокуратору, тільки тому, що заздрили Йому. Але головні священики умовили натовп просити Пилата відпустити Варавву замість Ісуса.
Та Пилат знову звернувся до них: «Що ж мені робити з тим Чоловіком, Якого ви називаєте Царем Юдейським?» У відповідь натовп загукав: «Розіп’яти Його!» «За що? — запитав Пилат. — Який на Ньому злочин?» Тоді всі ще дужче загорлали: «Нехай Його розіпнуть на хресті!» Пилат хотів догодити юрбі то й відпустив Варавву, а Ісуса наказав побити батогами, та опісля віддав Його на розп’яття.
Пилатові воїни відвели Ісуса до палацу, де був правитель (преторії), і там зібрався цілий відділ солдат. Вони наділи на Ісуса багряницю, а на голову Йому сплели терновий вінок. І почали вони вітати Ісуса: «Вітаємо Тебе, Царю Юдейський!» І били Його ціпком по голові, й плювали на Нього. При тому солдати падали на коліна, глузливо вклоняючись Ісусові як цареві. А як скінчили вони знущатися й насміхатися з Ісуса, то зняли з Нього багряницю й, вбраши Ісуса у Його власний одяг, повели на розп’яття.
Саме у той час, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин (він був батьком Олександра і Руфа). Тож воїни примусили його нести хрест, що призначався для Ісуса. Коли ж вони прийшли до місця, що називалося Ґолґофа (це означає «Лобне місце»), то дали Ісусові випити вина, змішаного з мирром, та Він не став його пити. Розіп’явши Ісуса, воїни, кидаючи жереб, поділили між собою Його вбрання, кому що дістанеться.
Була дев’ята година ранку, коли розіп’яли Ісуса. На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане офіційне звинувачення: «ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». Разом із Ісусом були розіп’яті ще двоє злочинців: один праворуч, а другий ліворуч від Нього. [І збулося сказане у Святому Писанні: «Його тримали між злочинців».]
Проходячи повз, люди ображали Ісуса й, хитаючи головами, промовляли: «Ти ж нахвалявся геть зруйнувати Храм і вібудувати знов його за три дні. Тож зійди з хреста і врятуй хоча б Себе Самого!» Головні священики й книжники також насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, а Себе Самого врятувати не може! Якщо Він насправді є Христос, Цар ізраїльський, то нехай Він зараз зійде з хреста. Побачивши це, ми пересвідчимося й повіримо в Нього». І навіть двоє злочинців, що були розіп’яті разом з Ісусом, і ті також лихословили проти Нього.
Опівдень темрява настала на всій землі, і було так аж до третьої години. А о третій Ісус голосно закричав: «Елої, Елої, лама савахтані?» Що в перекладі означає: «Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти Мене покинув?» Деякі з людей, які стояли поруч, почули це й заговорили між собою: «Послухайте, Він кличе Іллю». Один чоловік побіг, намочив губку оцтом і, настромивши її на тростину, дав Ісусові напитися. А потім і каже: «Заждіть! Зараз побачимо, чи прийде Ілля та зніме Його з хреста». Після того Ісус голосно скрикнув і помер.
Тієї ж миті завіса в Храмі розірвалася навпіл: від верху й до самого низу. Коли центуріон, який стояв поблизу, побачив, що трапилося коли Ісус помер, то промовив: «Цей Чоловік справді був Сином Божим!»
Кілька жінок спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Серед них були Марія Маґдалена, Марія, мати Якова молодшого та Йосипа, і Саломія. Вони супроводжували Ісуса в Ґалилеї й піклувалися про Нього. Було там також і багато інших жінок, які прийшли за Ним до Єрусалиму.
42-43 Настав вечір. І оскільки це був день приготувань (день перед суботою), то Йосип з Ариматеї, сповнений хоробрості, пішов до Пилата й попросив віддати йому тіло Ісусове. Він був поважним членом ради юдейської, який також чекав на прихід Царства Господнього. Коли Пилат дізнався про смерть Ісуса, він був дуже здивований, що це трапилося так скоро, тож він покликав центуріона й запитав його, чи це було дійсно правдою. Вислухавши доповідь центуріона, він звелів віддати тіло Ісусове Йосипові.
Йосип придбав лляне полотно й, знявши тіло Ісусове з хреста, загорнув Його в полотно й поклав до гробниці, що була висічена у скелі. Потім він прикотив величезний камінь і затулив ним вхід до склепу. Марія Маґдалена та Марія, Йосипова мати, бачили, де було поховано Ісуса.
Коли минула субота, Марія Маґдалена, Марія, мати Якова, й Саломія придбали пахощів, аби намастити тіло Ісусове. Рано-вранці, тільки-но зійшло сонце, в перший день тижня, вони прийшли до гробниці, де було поховано Ісуса. І сказали жінки одна одній: «Хто ж нам відкотить від входу той величезний камінь?»
Коли вони наблизившись до склепу, то помітили, що той величезний камінь, який затуляв вхід до гробниці, було відкочено вбік. Ввійшовши до склепу, жінки побачили, що праворуч сидить молодий чоловік, убраний в білу одежину. Тож вони були дуже налякані. Тоді він мовив до них: «Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса з Назарета, Який був розіп’ятий на хресті. Однак Його тут зараз немає, бо Він воскрес із мертвих! Огляньте те місце, де Він лежав! Тож йдіть негайно до Його учнів і Петра та й скажіть їм: „Він прийде в Ґалилею раніше за вас. Там ви знайдете Його, як Він вам і обіцяв”».
Тоді жінки вийшли звідти й побігли геть від гробниці, приголомшені й охоплені страхом. І, нажахані, вони нікому нічого не сказали. [Але згодом вони розповіли про все, що наказав Ісус Петру та усім іншим апостолам. Після того Сам Ісус відіслав їх в усі кінці світу, аби донести до людей Святе Послання, яке не згине ніколи — всі люди матимуть спасіння вічне.]
Після Свого воскресіння, рано-вранці першого дня тижня Ісус, насамперед, з’явився Марії Маґдалені, з якої Він вигнав сімох нечистих. Побачивши Ісуса, Марія одразу ж пішла й розповіла про це Його учням, які тужили й ридали за Ним. Почувши, що Ісус живий, і що вона бачила Його, учні не повірили їй.
Пізніше Ісус у іншій постаті з’явився двом учням Своїм, коли ті йшли по дорозі поза містом. Вони повернулися й розповіли про все іншим, але ніхто не повірив і їм.
Згодом Ісус з’явився і одинадцятьом апостолам, коли вони обідали. Ісус почав докоряти їм за їхнє невір’я і впертість, бо не повірили вони тим, хто бачив Його, воскреслого з мертвих. І промовив Ісус: «Ідіть по всьому світові й проголошуйте Добру Звістку Божу всім створінням Господнім. Хто повірить і охреститься, той буде спасенний, а хто не матиме віри, той приречений. 17-18 Та, як доказ цього, ті, хто віруватимуть, творитимуть такі чудесні знамення: Моїм ім’ям вони виганятимуть демонів, заговорять невідомими їм раніше мовами, гадюк братимуть голими руками, а якщо вип’ють отруту, вона не візьме їх. Вони покладатимуть руки свої на хворих, і ті зцілюватимуться».
Отак промовивши, Господь Ісус був вознесений на Небо, і там Він сів по праву руку від Бога.
Апостоли ж вирушили по всьому світу проповідувати Добру Звістку, і Господь допомагав їм. Давши їм владу творити чудесні знамення, Господь підтверджував те, що Слово Його було істинним.