До Йони, сина Аматія, було Господнє слово, яке промовляло: Устань, піди до великого міста Ніневії і проповідуй у ньому, оскільки до Мене донісся крик його зла. І встав Йона, щоб від Господнього обличчя втекти до Тарсіса, спустився до Йоппії та знайшов корабель, що прямував до Тарсіса, дав свою плату за подорож і піднявся на нього, аби від Господнього обличчя плисти з ними до Тарсіса.
І Господь здійняв вітер на морі, і була велика буря на морі, тож корабель був у небезпеці розбитися. Моряки перелякалися, заголосили кожний до свого Бога і викидали в море вантаж, що на кораблі, щоб облегшитися, позбувшись його. А Йона зійшов усередину корабля, спав і хропів. І до нього прийшов головний моряк, і сказав йому: Чому ти хропиш? Устань, приклич твого Бога, щоби Бог спас нас, і ми не загинули!
І сказав кожний до свого ближнього: Ходімо! Кинемо жереби і дізнаємося, через кого в нас є це зло. І кинули жереби, і жереб упав на Йону. І сказали йому: Сповісти нам, через що це зло є в нас. Яке твоє діло? І звідки прямуєш, з якої ти країни і з якого народу? А він сказав їм: Я — раб Господа, і я вшановую небесного Господа Бога, Який створив море і сушу. І перелякалися мужі великим страхом, і сказали йому: Що це ти вчинив? Тому що зрозуміли мужі, що він втікав від Господнього обличчя, оскільки він їм сповістив про це.
І вони сказали йому: Що зробимо з тобою, і море вщухне для нас? Бо море продовжувало і ще більше підіймало хвилю. І сказав їм Йона: Візьміть мене і киньте мене в море, і море вщухне для вас. Тому що я пізнав, що через мене сталася ця велика буря проти вас.
І мужі намагалися повернутися до землі, але не могли, бо море продовжувало і ще більше піднімалося на них. І вони закричали до Господа, гукаючи: Господи, хай зовсім не загинемо задля душі цього чоловіка, не дай на нас праведну кров, бо так, як Ти, Господи, забажав, так Ти і вчинив. І взяли Йону, і викинули його в море, і море спинилося від свого хвилювання. І мужі злякалися Господа великим страхом, принесли жертву Господу й помолилися молитвами.
І Господь наказав великому китові поглинути Йону. І Йона перебував у череві кита три дні й три ночі.
Йона помолився до свого Господа Бога із черева кита і сказав: Я закричав у моїй печалі до мого Господа Бога, і Він мене вислухав! З утроби аду Ти почув мій крик, мій голос. Ти мене кинув у глибину серця моря, і мене оточили потоки. Усі Твої висоти і Твої хвилі зійшли на мене. І я сказав: Я відкинений від Твоїх очей. Тож чи зможу поглянути на Твій святий храм? Полилася довкола мене вода, аж до душі, мене оточила остання безодня, моя голова зійшла в ущелини гір. Я зійшов у землю, в якої її засуви — вічні засуви, і нехай підніметься тління мого життя, мій Господи Боже!
Коли в мені зникала моя душа, я згадав Господа, і нехай до Тебе зайде моя молитва, до Твого святого храму. Хто береже марне і оманливе, залишили своє милосердя. Я ж жертвуватиму Тобі голосом похвали і прославляння! Те, що я пообіцяв у молитві, я віддам на моє спасіння Господу.
І Він наказав китові, і той викинув Йону на сушу.
І до Йони вдруге було Господнє слово, яке промовляло: Устань, піди у велике місто Ніневію та сповісти в ньому за ранішньою проповіддю, яку Я тобі сказав. І Йона встав, і пішов до Ніневії, — як і сказав Господь. А Ніневія була великим містом для Бога, якихось трьох днів ходи дороги.
І Йона почав підходити до міста, як хода одного дня, і проповідував, кажучи: Ще три дні, і Ніневія буде зруйнована! Мужі Ніневії повірили Богові та проголосили піст, і одягнули мішковину — від їхнього малого аж до їхнього великого. І слово наблизилося до царя Ніневії, і він устав зі свого престолу, зняв із себе свій одяг, одягнувся в мішковину і сів на попелі. І проповідувалось, і сказано від царя в Ніневії і від його вельмож, кажучи: Люди, худоба, воли і вівці хай нічого не їдять, не пасуться і не п’ють води!
Люди і худоба вдягнулися в мішковину і ревно заголосили до Бога. І відвернулися кожний від своєї поганої дороги та від неправедності, що в їхніх руках, кажучи: Хто знає, чи не розкається Бог? І Він відвернеться від гніву Свого обурення, і не будемо винищені!
І Бог побачив їхні діла, що вони відвернулися від їхніх поганих доріг, і Бог розкаявся за зло, яке сказав їм учинити, та не вчинив.
І Йона засмутився сильним смутком і розгубився. Він помолився до Господа і сказав: О, Господи, чи це не мої слова, ще коли я був у моїй землі? Через це я поспішив, щоб втекти в Тарсіс, адже я знав, що Ти милосердний і щедрий, довготерпеливий і дуже милосердний, і що каєшся за зло! Тепер же, Владико Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені померти, ніж мені жити!
І промовив Господь до Йони: Хіба ти сильно засмутився? Йона ж вийшов з міста і сів напроти міста. І він зробив собі там шатро, і сидів під ним у тіні, аж доки не побачить, що буде з містом.
А Господь Бог наказав гарбузові, і виріс понад голову Йони, щоби була тінь над його головою, аби його отінити від його біди. І Йона зрадів гарбузом великою радістю. І Бог наказав ранковому хробакові на наступний ранок, і він уразив гарбуза, і той засох.
І сталося, що як тільки зійшло сонце, то Бог наказав спекотливому вітру, що палить, і сонце уразило голову Йони. І він ослабів, і відрікався свого духу, кажучи: Краще мені померти, ніж жити! Та Бог сказав Йоні: Чи ти сильно засмутився за гарбуза? А він сказав: Я дуже сильно засмутився, аж до смерті! І Господь сказав: Ти пошкодував гарбуза, над яким ти не трудився над ним, і ти його не підживлював, який постав через ніч і загинув через ніч. А хіба Я не пошкодую великого міста Ніневії, в якому живуть понад сто двадцять тисяч людей, котрі не пізнали їхню правицю чи їхню лівицю, і багато худоби?