Павло, апостол не від людей, не через людину, але через Ісуса Христа і Бога Отця, Який воскресив Його з мертвих,
та всі брати, що зі мною, — до галатійських Церков:
благодать і мир вам від нашого Бога Отця і від Господа Ісуса Христа,
Який віддав Самого Себе за наші гріхи, щоб визволити нас від теперішнього лукавого віку, за волею Бога і нашого Отця,
Якому слава навіки-віків. Амінь.
Дивуюся, що ви так швидко залишаєте Того, Хто покликав вас благодаттю Христа, і переходите до іншого євангелія.
Втім, воно не інше, але є деякі, котрі бентежать вас і хочуть змінити Євангеліє Христа.
Але якби й ми чи сам ангел з неба благовістили вам щось інше, ніж те, що ми вам благовістили, — нехай буде відлучений!
Як ми раніше говорили, я і тепер знову кажу: коли вам хто благовістить щось інше, ніж те, що ви прийняли, — нехай буде відлучений!
Хіба тепер я покладаюся на людей, чи на Бога? Хіба я намагаюся догодити людям? Якби я і досі догоджав людям, то не був би рабом Христа.
Повідомляю вам, брати, що Євангеліє, яке я вам звістив, не від людей.
Адже я не прийняв його і не навчився від людини, але — через об’явлення Ісуса Христа.
Ви чули про моє життя колись у юдействі, що я несамовито переслідував Божу Церкву та руйнував її;
я досягнув у юдействі більших успіхів, ніж багато ровесників мого роду, будучи завзятим прихильником моїх батьківських передань.
Коли ж Бог, Який вибрав мене з лона моєї матері й покликав Своєю благодаттю, уподобав
об’явити через мене Сина Свого, щоб я благовістив Його між язичниками, — я не став того часу радитися з тілом і кров’ю
і не пішов у Єрусалим до тих, які переді мною були апостолами, але я пішов у Аравію і знову повернувся в Дамаск.
Потім, після трьох років, пішов я в Єрусалим, щоби побачити Кифу, і перебув у нього п’ятнадцять днів.
Когось іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.
І те, що пишу вам, — перед Богом пишу, не обманюю.
Потім я прийшов у землі Сирії та Килікії.
Церкви Христові в Юдеї не знали мене особисто.
Вони тільки чули, що той, хто колись переслідував, тепер благовістить віру, яку раніше нищив.
І прославляли через мене Бога.
Потім, по чотирнадцяти роках, я знову прибув з Варнавою в Єрусалим, взявши із собою Тита.
Пішов, як мені було об’явлено, і там виклав їм Євангеліє, яке проповідую язичникам, а видатним — окремо, чи часом не даремно я працюю або працював.
Але навіть Тит, який був зі мною, бувши греком, не був примушений обрізатися.
А щодо фальшивих братів, які приєдналися, щоби підглянути за нашою свободою, яку маємо в Ісусі Христі, аби нас поневолити,
то ми їм ні на мить не піддалися, щоб істина Євангелія збереглася у вас.
Стосовно тих, які вважають себе кимось, — для мене немає жодної різниці, якими вони були колись, — то Бог не дивиться на обличчя людини. Адже ті, хто вважає себе кимось, мені нічого не додали.
Навпаки, побачивши, що мені довірено Євангеліє між язичниками, як і Петрові між обрізаними, —
адже Той, Хто допоміг Петрові бути апостолом між обрізаними, допоміг і мені між язичниками, —
та визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Іван, котрі вважаються стовпами, подали мені й Варнаві, як співучасникам, руки, щоб ми йшли до язичників, а вони — до обрізаних,
аби тільки ми пам’ятали про вбогих, що, власне, я і намагався робити.
Коли ж Кифа прийшов до Антіохії, я особисто виступив проти нього, бо він заслуговував на докір.
Ще до того, як деякі прийшли від Якова, він їв разом з язичниками. А коли ті надійшли, він став сторонитися і відмежовуватися, боячись обрізаних.
Лицемірили з ним й інші юдеї, так що й Варнава приєднався до їхнього лицемірства.
Але коли я побачив, що вони не послідовні щодо істини Євангелія, то я прилюдно сказав Кифі: Якщо ти, юдей, живеш як язичник, а не як юдей, то чому змушуєш язичників жити по-юдейському?
Ми від природи юдеї, а не грішники з язичників.
Знаючи, що людина не може оправдатися ділами Закону, але тільки вірою в Ісуса Христа, ми повірили в Ісуса Христа, щоб оправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жодна людина не буде оправдана ділами Закону.
Якщо, шукаючи оправдання в Христі, ми й самі виявилися грішниками, то невже Христос є служителем гріха? Зовсім ні!
Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував, то роблю себе порушником.
Адже через Закон я помер для Закону, щоби жити для Бога. Я розп’ятий разом з Христом.
І живу вже не я, а Христос живе в мені. А що тепер живу в тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й віддав Себе за мене.
Я не відкидаю Божої благодаті. Бо якщо праведність через Закон, то даремно помер Христос.
О, нерозумні галати! Хто звів вас [не коритися істині], адже перед вашими очима був зображений розп’ятий Ісус Христос?
Лише про одне хочу від вас довідатися: ви одержали Духа через діла Закону чи від віри в те, що почули?
Чи вже настільки ви нерозумні, що, почавши Духом, тепер закінчуєте тілом?
Як багато ви натерпілися! І невже все даремно? О, коли б тільки даремно!
Той, Хто вселяє у вас Духа і робить чудеса серед вас, чи здійснює Він це ділами Закону чи вірою в почуте?
Авраам повірив Богові, і це зараховано йому за праведність.
Зрозумійте, що ті, хто від віри, — сини Авраама.
Адже Писання, передбачивши, що Бог через віру оправдає язичників, благовістило Авраамові: В тобі благословляться всі народи!
Тому ті, хто від віри, будуть благословенні разом з вірним Авраамом.
А ті, які живуть ділами Закону, перебувають під прокляттям, бо написано, що проклятий кожний, хто не дотримується всіх приписів книги Закону, щоб їх виконувати.
А що Законом ніхто не оправдується перед Богом, то це ясно, оскільки праведний житиме вірою.
Закон же не від віри, але хто виконує його, той житиме ним.
Христос викупив нас від прокляття Закону, ставши за нас прокляттям, тому що написано: Проклятий кожний, хто висить на дереві, —
аби благословення Авраама поширилося на язичників у Ісусі Христі, щоб ми одержали обітницю Духа через віру.
Брати, кажу вам по-людському: навіть затвердженого людьми заповіту ніхто не відкидає і нічого не додає до нього.
Авраамові ж та його Нащадкові були дані обітниці. Не сказано, що нащадкам, наче про багатьох, але як про одного: і твоєму Нащадкові, — Яким є Христос.
Я кажу, що Завіту [про Христа], попередньо затвердженого Богом, Закон, який прийшов через чотириста тридцять років, не відкидає, аби скасувати обітницю.
Адже коли спадщина є від Закону, то вже не за обітницею. Авраамові ж Бог дав спадщину через обітницю!
Тоді навіщо ж Закон? Він був даний для виявлення переступів і встановлений через ангелів рукою посередника, аж поки не прийде Нащадок, Якому була дана обітниця.
Але посередник не є для одного, тоді як Бог один.
Та невже Закон є проти Божих обітниць? Зовсім ні! Якби був даний Закон, здатний оживляти, тоді праведність була б від Закону.
Але Писання замкнуло все під гріхом, щоб обітниця з віри в Ісуса Христа була дана тим, які вірять.
А поки прийшла віра, ми були бережені Законом, замкнені до майбутнього відкриття віри.
Тому Закон був нашим вихователем до Христа, щоб нам оправдатися вірою.
Коли ж прийшла віра, то ми вже не під вихователем.
Адже через віру в Ісуса Христа ви всі — сини Божі.
Оскільки ви, які в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися.
Немає юдея, ні грека; немає ані раба, ані вільного; немає чоловічого роду, ні жіночого, бо в Ісусі Христі ви всі — одно.
А якщо ви Христові, то ви є нащадками Авраама і, згідно з обітницею, — спадкоємці.
Тож кажу я: доки спадкоємець є малолітній, він нічим не відрізняється від раба, хоч і є володарем усього.
Але до часу, призначеного батьком, він перебуває під опікунами й управителями.
Так і ми, доки були дітьми, то були поневолені природними стихіями світу.
Коли ж прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина, Який народився від жінки і був під Законом,
аби викупити тих, які під Законом, щоб ми одержали всиновлення.
А оскільки ви — сини, то Бог послав у наші серця Духа Свого Сина, Який кличе: Авва, Отче!
Тому ти вже не раб, а син, а якщо син, то [через Христа] й спадкоємець Божий.
Але тоді, не знаючи Бога, ви служили тим, які за своєю природою не є богами.
Тепер же, пізнавши Бога, а краще, як Бог пізнав вас, — навіщо знову повертаєтеся до безсилих і убогих стихій, яким бажаєте знову, як і колись, служити?
Ви уважно стежите за днями й місяцями, за порами й роками.
Я боюся за вас: чи не даремно я трудився для вас?
Прошу вас, брати: будьте, як я, бо я такий же, як ви. Нічим ви мене не образили.
Ви знаєте: хоч я в немочі тіла звіщав вам раніше Євангеліє,
та ви [моїм] тілесним випробуванням не погордували, не відштовхнули мене, а прийняли мене як Божого ангела, як Ісуса Христа.
Тож куди поділося ваше блаженство? Свідчу вам, що якби було можливим, то ви вирвали б свої очі й дали б мені.
Невже я став вашим ворогом, тому що говорю вам правду?
Не на добро виявляють вони ревність до вас, але хочуть вас відлучити, щоб ви про них уболівали.
Адже добре завжди вболівати про добро, а не тільки тоді, коли я присутній у вас.
Діти мої, я знову терплю нестерпні муки за вас, доки не відобразиться у вас Христос.
Хотів би я бути з вами сьогодні та змінити тон своєї мови, тому що вболіваю за вас.
Скажіть мені ви, які хочете бути під Законом, хіба ви не чули Закону?
Адже написано, що Авраам мав двох синів — одного від рабині, а другого від вільної.
Але той, хто від рабині, народився по-тілесному, а той, хто від вільної, — згідно з обітницею.
Розуміти це потрібно образно, адже тут — два Завіти. Один із Сінайської гори: це Агар, яка народжує в рабство.
Агар означає гору Сінай в Аравії та відповідає теперішньому Єрусалиму, який перебуває в рабстві разом зі своїми дітьми.
А горішній Єрусалим вільний; він є матір’ю для [всіх] нас.
Адже написано: Звеселися, неплідна, яка не родила! Радій і викликуй ти, яка не терпіла мук родів, бо набагато більше дітей у покинутої, ніж у тієї, яка має чоловіка!
Ви ж, брати, є дітьми обітниці — як Ісаак.
Але як тоді народжений за тілом переслідував народженого за духом, так і тепер.
Та що каже Писання? Прожени рабиню та її сина, адже син рабині не буде спадкоємцем разом із сином вільної.
Отже, брати, ми є дітьми не рабині, а вільної!
Христос визволив нас для свободи, тож стійте в ній і не впрягайтеся знову в ярмо рабства.
Ось я, Павло, кажу вам: коли обрізуєтеся, Христос вам нічим не допоможе.
Свідчу також кожному чоловікові, який обрізується, що він є боржником щодо виконання всього Закону.
Ви, які оправдуєтеся Законом, залишилися без Христа, відпали ви від благодаті!
Ми ж духом очікуємо надію праведності з віри.
Бо в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання не мають сили, а тільки віра, яка проявляється через любов.
Бігли ви добре; хто перешкодив вам коритися істині?
Таке переконання не від Того, Хто вас покликав.
Трохи закваски заквашує все тісто.
Я впевнений щодо вас у Господі, що ви не будете думати інакше. Той, хто підбурює вас, зазнає осуду, ким би він не був.
Чому, брати, мене все ще переслідують, якщо я і досі проповідую обрізання? Тоді усувається спокуса хреста.
О, якби обрізаними були ті, хто непокоїть вас!
Адже ви, брати, покликані до свободи. Тільки б свобода ваша не стала причиною жити по-тілесному, але любов’ю служіть один одному,
бо весь Закон міститься в одному виразі, а саме: Люби свого ближнього, як себе самого.
Коли ж ви один одного кусаєте та гризете, то глядіть, щоб ви не знищили один одного.
Кажу: живіть духом, і не чинитимете пожадань тіла.
Бо тіло бажає протилежного духові, а дух — протилежного тілу: вони протидіють одне одному, щоб ви не чинили того, чого бажаєте.
Коли ж вас веде Дух, то ви не під Законом.
Учинки тіла очевидні, а саме: [перелюб], розпуста, нечистота, безсоромність,
ідолослужіння, чародійство, ворожнеча, сварки, заздрощі, гнів, суперечки, розділення, єресі,
злоба, пияцтво, гульня і тому подібне. Попереджаю вас, як і раніше попереджав: хто таке робить, Божого Царства не успадкує!
Плід же Духа — любов, радість, мир, довготерпіння, ласкавість, доброта, віра,
лагідність, стриманість. На таких немає Закону!
А ті, хто є Ісуса Христа, вони розіп’яли своє тіло з його пристрастями та пожадливостями.
Коли живемо духом, то духом і ходімо.
Не ставаймо марнославними, не дратуймо одне одного, не заздрім одне одному!
Брати, якщо і впаде людина в якийсь переступ, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідності, кожний пильнуючи за собою, щоб і самому не потрапити в спокусу.
Носіть тягарі один одного і таким чином виконаєте Закон Христа.
Бо коли хто думає, що він є кимось, будучи нічим, то сам себе обманює.
Нехай кожний випробовує своє діло, і тоді матиме похвалу тільки в собі, а не перед іншими.
Бо кожний нестиме власний тягар.
Той, хто навчається слова, нехай ділиться всім добром із тим, хто його навчає.
Не обманюйтеся, — Бог осміяний бути не може. Бо що лише людина посіє, те й пожне.
Адже хто сіє для свого тіла, — пожне від тіла тління, а хто сіє для духа, — пожне від Духа вічне життя.
Роблячи добро, не втрачаймо запалу, бо свого часу пожнемо, якщо не ослабнемо.
Тому, поки маємо час, робімо добро всім, а найперше тим, які рідні у вірі.
Погляньте, якими великими літерами написав я вам своєю рукою!
Ті, хто бажає хвалитися тілом, змушують вас обрізатися, щоб не бути переслідуваними за хрест Христа.
Адже ті, хто обрізується, самі Закону не дотримують, але бажають, щоб ви були обрізані, аби хвалитися вашим тілом.
А я не став би хвалитися нічим іншим, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене розп’ятий світ, а я — для світу.
Адже [в Ісусі Христі] не має значення ні обрізання, ні необрізання, але нове творіння.
І на всіх, хто буде дотримуватися цього правила, нехай на них і на Божому Ізраїлі спочине мир і милість.
Зрештою, хай ніхто не завдає мені труднощів, бо я ношу на моєму тілі рани [Господа] Ісуса.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вашим духом, брати! Амінь.