Павло і Тимофій, раби Ісуса Христа, — усім святим в Ісусі Христі, які у Филипах, з єпископами і дияконами:
благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа.
При кожній згадці про вас я дякую моєму Богові;
завжди, у кожній моїй молитві за всіх вас, з радістю молюся
за вашу участь у поширенні Євангелія — від першого дня і аж дотепер.
Я впевнений у тому, що Той, Хто розпочав у вас добре діло, завершить його до дня Ісуса Христа.
Справедливо мені думати так про всіх вас, адже ви — у моєму серці; усі ви є в моїх кайданах, в обороні та в утвердженні Євангелія: мої співучасники в благодаті.
Бог мені свідок, що в сердечній любові Ісуса Христа я тужу за всіма вами.
Молюся про те, щоб ваша любов усе більше й більше зростала в пізнанні та в усякому досвіді,
щоб ви досліджували все краще та були чисті й бездоганні в день Христа,
сповнені плодами праведності через Ісуса Христа — для Божої слави та похвали.
Хочу, брати, щоб ви знали: те, що зі мною сталося, ще більше пішло на користь Євангелія,
оскільки мої кайдани за Христа стали відомі всім іншим та в усьому преторію.
Багатьом братам у Господі мої кайдани додали сміливості, і вони набралися відваги безстрашно звіщати Слово.
Втім, деякі проповідують Христа через заздрощі та суперництво, а інші — з добрих спонукань.
Декотрі — з любові, знаючи, що я поставлений для захисту Євангелія,
а інші — підступно, нещиро звіщають Христа, прагнучи збільшити тягар моїх кайданів.
Що ж? Однак, як би не проповідували про Христа, — удавано чи правдиво, — я цим радію. І далі радітиму,
бо знаю, що це мені буде на спасіння через вашу молитву і допомогу Духа Ісуса Христа,
згідно з очікуванням і з моєю надією, що ні в чому не буду засоромлений, але з усією сміливістю, як завжди, так і нині, буде звеличений Христос у моєму тілі: чи то життям, чи то смертю.
Адже для мене життя — це Христос, а смерть — це надбання.
Та якщо життя в тілі — це для мене плід діл, тоді я не знаю, що вибрати.
Те й друге вабить мене: маю бажання звільнитися і бути з Христом, бо це набагато краще,
а залишатися в тілі — потрібніше для вас.
І я вже з певністю знаю, що залишуся і перебуватиму з усіма вами для вашого успіху й радості віри,
щоби через мене, коли знову прийду до вас, ваша похвала надмірно примножилася в Ісусі Христі.
Тільки живіть згідно з Євангелієм Христа, щоб коли прийду й побачу вас, а навіть якщо буду відсутній, чув би про вас, що стоїте в одному дусі, однодушно відстоюючи віру Євангелія,
і зовсім не боїтеся ваших противників, бо для них це доказ загибелі, а для вас — доказ спасіння. І це від Бога.
Адже вам даровано через Христа не тільки вірити в Нього, а й за Нього страждати,
здійснювати той подвиг, який ви побачили в мені, а тепер чуєте про мене.
Отже, коли є якась втіха в Христі, коли є якась відрада в любові, коли є якась спільність духа, коли є якесь милосердя і щедрість,
доповніть мою радість, щоб ви думали те саме, мали ту саму любов, були однодушні й однієї думки.
Нічого не робіть наперекір чи з марнославства, але в покорі вважайте одне одного більшим за себе.
Нехай кожний дбає не про себе, а про інших.
Плекайте в собі ті самі думки, що й у Христі Ісусі.
Він, маючи Божу природу, не вважав посяганням бути рівним Богові,
але понизив Самого Себе, прийнявши образ раба, постав у подобі людини і з вигляду був як людина;
Він упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, і до смерті хресної.
Тому Бог надзвичайно звеличив Його та дав Йому Ім’я, яке вище всякого іншого імені,
аби перед Ім’ям Ісуса поклонилося кожне коліно — і піднебесних, і земних, і підземних;
і щоб кожною мовою для слави Бога Отця було визнано, що Ісус Христос — це Господь.
Тому, мої любі, так як ви завжди були слухняні, не тільки коли я був присутній, але значно більше тепер, коли я відсутній, зі страхом і трепетом звершуйте своє спасіння.
Адже то Бог за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання, і дію.
Усе робіть без нарікань і сумніву,
щоб ви, непорочні та чисті, були бездоганними Божими дітьми серед лукавого й розбещеного роду, серед якого ви сяєте, мов світила у світі,
дотримуючи слово життя мені для похвали в день Христа, що я недаремно біг, недаремно трудився.
Та хоч і приношу себе на служіння і в жертву вашої віри, я радію і веселюся разом з усіма вами.
Так само й ви радійте та веселіться разом зі мною.
Маю в Господі Ісусі надію незабаром послати до вас Тимофія, щоб і я заспокоївся духом, довідавшись, що з вами.
Оскільки я не маю нікого іншого з такою ж душею, хто би щиріше дбав про вас,
адже всі шукають свого, а не того, що належить Ісусу Христу.
Його ж досвідченість ви знаєте, що він, наче син батькові, послужив мені для Євангелія.
Надіюся послати його, як тільки довідаюся, що буде зі мною.
Але переконаний у Господі, що й сам незабаром прийду.
Вважав за потрібне послати до вас Епафродита — мого брата, помічника і співвоїна, а вашого посланця і служителя в моїй потребі.
Адже він побивався за всіма вами й був дуже стривожений, оскільки ви почули, що він захворів.
Бо він захворів і був при смерті, але Бог помилував його, і не тільки його, а й мене, щоб я не мав смутку за смутком.
Тому я швидко послав його, аби, побачивши його, ви знову зраділи, та щоб і я не страждав.
Прийміть же його в Господі з повною радістю і шануйте таких,
бо він за справу Христа був близько до смерті, наражаючи своє життя на небезпеку, аби доповнити недостаток вашого служіння для мене.
Зрештою, брати мої, радійте в Господі! Писати мені вам саме це не прикро, бо це вам для утвердження.
Стережіться собак, стережіться поганих працівників, стережіться нарізок на тілі.
Адже обрізання — це ми, які поклоняємося Богові духом і хвалимося Ісусом Христом, і не покладаємо надію на тіло,
хоч я і міг би покладатися на тіло. Коли хто й думає покладатися на тіло, то я тим паче:
обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племені Веніамина, єврей з євреїв, щодо Закону — фарисей ,
щодо ревності — гонитель Церкви, щодо праведності, яка від Закону, — бездоганний.
Але що було для мене надбанням, те я визнав ради Христа за втрату.
І взагалі, усе визнаю за втрату, порівняно з величчю пізнання мого Господа Ісуса Христа, задля Якого я все втратив і вважаю за сміття, аби здобути Христа,
і виявитися в Ньому не зі своєю праведністю, яка від Закону, але з тією, що через віру в Христа, з праведністю, яка від Бога, через віру;
щоби пізнати Його, і силу Його воскресіння, і бути спільником у Його стражданнях, уподібнюючись Його смерті,
аби якось досягти воскресіння мертвих.
Не тому, що я вже осягнув або вже став досконалим, але борюся, щоб осягнути — для цього і здобув мене Ісус Христос.
Брати, я не вважаю себе тим, хто осягнув. Але забуваючи те, що позаду, і прямуючи до того, що попереду,
я відчайдушно біжу до мети — до нагороди високого Божого покликання в Ісусі Христі.
Отже, хто досконалий, нехай так і думає. Коли ж щось інше думаєте, то й це Бог вам відкриє.
Втім, чого ми досягли, у тому треба жити.
Будьте моїми послідовниками, брати, і приглядайтеся до тих, які поводяться згідно з нашим взірцем.
Адже багато хто, — про них я часто говорив вам, а нині з плачем кажу, — поводяться, як вороги Христового хреста.
Їхній кінець — загибель, їхній бог — черево, і сором — їхня слава; вони про земне думають.
Адже наше життя — на небесах, звідки й очікуємо Спасителя, Господа Ісуса Христа,
Котрий силою, якою Він може все підкорити Собі, перемінить наше принижене тіло так, щоб воно було подібне до Його прославленого тіла.
Тому, мої любі й милі брати, ви — моя радість і вінець, — стійте так у Господі, улюблені!
Прошу Еводію, прошу також і Синтихію: думайте однаково в Господі!
Так само прошу і тебе, вірний приятелю, допомагай тим, які співпрацювали зі мною в поширенні Євангелія, і з Климентом, і з іншими моїми помічниками, імена яких — у книзі життя.
Радійте завжди в Господі; і ще раз кажу: радійте!
Нехай ваша лагідність стане відомою всім людям. Господь близько!
Нічим не журіться, але в усьому молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові.
І мир Божий, який перевищує всяке розуміння, нехай береже ваші серця і ваші думки в Христі Ісусі.
Наостанку, брати: те, що істинне, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, — коли яка чеснота або коли яка похвала, — про це роздумуйте.
Чого навчилися і що прийняли, що почули й побачили в мені, — оце й робіть. І Бог миру буде з вами.
Я дуже зрадів у Господі, що ви тепер знову отримали змогу піклуватися про мене. Ви й раніше піклувалися, але не мали відповідної нагоди.
Кажу це не тому, що чогось потребую, бо я навчився бути задоволеним тим, що є.
Умію жити і в нестатках, умію жити і в достатку. Звик до всього і в усьому: і насичуватися, і голодувати, мати достаток і терпіти нестаток.
Усе можу в Тому, Хто мене зміцнює, — [в Ісусі Христі].
Втім, ви добре зробили, взявши участь у моїх труднощах.
Знайте ж ви, филип’яни, що на початку поширення Євангелія, коли я вийшов з Македонії, жодна Церква не взяла участі в праві давання і приймання, — тільки ви одні;
так що аж двічі посилали ви до Солуня на мої потреби.
Не тому, що я шукаю дарів; ні, я шукаю плоду, який примножує вашу славу.
Я одержав усе і повністю забезпечений. Мені вистачає всього, відколи я одержав від Епафродита те, що ви послали, це — ніжні пахощі, приємна жертва, яка до вподоби Богові.
А мій Бог, згідно зі Своїм багатством, нехай задовольнить усяку вашу потребу — у славі, в Ісусі Христі.
Богові ж, нашому Отцеві, — слава навіки-віків! Амінь.
Вітайте кожного святого в Ісусі Христі! Вітають вас ті брати, які зі мною.
Вітають вас усі святі, особливо ті, які з дому кесаря.
Благодать Господа Ісуса Христа з духом вашим. [Амінь].