1 Маккавеїв

І сталося, після того, як здобув перемогу Олександр, син Филипа Македонського, який вийшов із землі Хеттім, і розгромив Дарія, царя персів та мідійців, і зацарював замість нього, спочатку над Елладою. І він учинив багато воєн, захопив твердині й вигубив царів землі. Він пройшов аж до країв землі та взяв здобич багатьох народів. І земля втихомирилася перед ним, і він піднявся, і його серце піднялося. І він зібрав дуже велику силу , і панував над країнами народів і тиранів, і вони були йому за данників.

І після цього він упав на ліжко, і збагнув, що помирає. І він покликав своїх славних рабів, що були виховані з ним від молодості, і поділив для них своє царство ще при своєму житті. І Олександр царював дванадцять років, і помер. І до влади прийшли його слуги, кожний на своєму місці. І всі поклали на себе корони після його смерті, — вони та їхні сини після них багато років, і наповнили землю злом. І з них вийшов грішний корінь — Антіох Епіфан, син царя Антіоха, який був порукою Риму. Він зацарював у сто тридцять сьомому році царства Еллінів.

У ті дні вийшли з Ізраїля беззаконні сини і переконали багатьох, кажучи: Підімо і вчинимо завіт з народами, що довкола нас, бо відколи ми від них відділилися, на нас найшло багато зла. І слово було добрим в їхніх очах, і так забажали деякі з народу, і пішли до царя, і він дав їм владу чинити заповіді поган. І вони збудували спортзал в Єрусалимі за законами поган, і приховали своє обрізання, і відступили від святого завіту, і запряглися з поганами, і вдалися чинити зло. І закріпилося царство перед Антіохом, і він почав царювати над єгипетською землею, щоби панувати над двома царствами. І він увійшов до Єгипту з великим народом, з колісницями, слонами і великим озброєнням, і розпочав війну з Птоломеєм, царем Єгипту. І Птоломей відвернувся від його обличчя, і втік, і впало багато ранених. І вони захопили сильні міста в єгипетській землі, і він захопив здобич у єгипетській землі.

І після того, як він побив Єгипет у сто сорок третьому році, Антіох повернувся і пішов проти Ізраїля і проти Єрусалима з важко озброєним народом. І він увійшов до святилища в гордості та взяв золотий жертовник, лампади світильника і весь його посуд, і стіл покладання, чаші, чашки, золоті кадильниці, завісу, вінці й золоту прикрасу, що на лицевій стороні храму, і все розбив. І взяв срібло, золото і дорогоцінний посуд, і взяв сховані скарби, які знайшов. І, взявши все, повернувся до своєї землі й скоїв убивство та виказав велику гордість.

І був великий плач в Ізраїлі на кожному їхньому місці. І застогнали володарі та старійшини, ослабіли дівчата та юнаки, і краса жінок змінилася. Усякий жених підняв плач, та, що сиділа у весільній кімнаті, була в жалобі. І земля затремтіла під тими, що жили на ній, і кожний дім Якова одягнувся в сором.

Після періоду двох років цар послав володаря над даниною до міст Юди, і він прийшов у Єрусалим з великим народом. І сказав їм слова мирні в омані, і йому повірили. Та він раптово напав на місто і побив його великою поразкою, і загинуло багато народу Ізраїля. І він узяв здобич у місті, і спалив його вогнем, і знищив його доми та стіни довкола. І взяли в полон жінок та дітей, і успадкували худобу. І відбудували місто Давида з великою та сильною стіною, сильними баштами, і було їм за твердиню. І помістили туди грішний народ, беззаконних мужів, і вони закріпилися в ній. І зробили склади зброї та їжі, і, зібравши здобич Єрусалима, поклали там і стали великою пасткою. І це було засідкою для святині й поганим дияволом для Ізраїля постійно. І пролили невинну кров довкола святині та опоганили святиню. І через них втекли ті, що жили в Єрусалимі, і він став помешканням для чужинців. І став чужим через своїх мешканців, і його діти покинули його. Його святиня була спустошена, наче пустеля, його свята повернені в плач, його суботи — в погорду, його пошана — на пониження. За його славою виповнилося його безчестя, і його звеличення повернулося на плач.

І цар написав усьому своєму царству, щоб усі були одним народом і залишили кожний свій закон. І всі народи сприйняли це за словом царя. І численні з Ізраїля виявили прихильність до його служіння, принесли жертву ідолам і опоганили суботу. І цар послав книги через посланців у Єрусалим і в міста Юди, щоб пішли за законами чужинців землі, і припинили всепалення, жертву і жертви виливання у святині, і опоганювали суботи та свята, сквернили святиню і святих, щоби збудували вівтарі, площі й ідольські святині та приносили в жертву свиняче і нечистих тварин, і залишали своїх синів необрізаними, щоб опоганювали свої душі всякою нечистотою та поганню, аби забули закон і змінили всі заповіді. А хто лиш не вчинить за словом царя, нехай помре!

Згідно з усіма цими словами він написав до всього свого царства, настановив наглядачів над усім народом і заповів містам Юди приносити жертви місто за містом. І зібралися численні з народу до них, кожний, що покидав закон, і робили зло на землі, й загнали Ізраїль у таємні місця в усяке їхнє сховище. І на п’ятнадцятий день хаселева сто сорок п’ятого року він збудував гидоту спустошення на жертовнику. І в містах Юди довкола збудували жертовники. І біля дверей домів, і на вулицях кадили. І книги закону, які знайшли, подерши, спалили у вогні. І де знаходилася в когось книга завіту, і якщо хтось дотримується закону, то присуд царя — його смерть. За своєю силою чинили Ізраїлеві, тим, кого знаходили, за кожним місяцем і місяцем у містах. І на двадцять п’ятий день місяця приносили жертву на вівтарі, який був на жертовнику. І жінок, що обрізували своїх дітей, вони вбили за наказом і повісили дітей на їхні шиї, і їхні доми, і тих, що обрізали. І багато в Ізраїлі скріпилися і підсилилися в собі не їсти нечистого, і обрали смерть, щоб не опоганитися їжею і не опоганити святий завіт, і померли. І був дуже великий гнів на Ізраїлі.

У ті дні підійнявся Маттатія, син Івана, сина Симеона, священик із синів Йоаріва з Єрусалима, і осів в Модеїні. І в нього — п’ять синів: Іван, прозваний Ґаддій, Симон, прозваний Тассій, Юда, прозваний Маккавей, Елеазар, прозваний Аваран, Іван, прозваний Апфус.

І він побачив святотатство, що було в Юді та в Єрусалимі, й сказав: Горе мені, навіщо це я народився, щоб бачити винищення мого народу і знищення святого міста, і щоб сидіти там, коли його дано в руки ворогів, — святе в руці чужинців? Його храм став, наче чоловік без честі, посуд його слави відведено в полон, його дітей винищено на його вулицях, його молодь — мечем ворога. Який народ не успадкував царство і не заволодів його здобиччю? Уся його краса забрана, замість вільного, він став рабом. І ось наше святе, наша краса і наша слава спустошена, і їх опоганили народи. Навіщо нам ще жити? Маттатія і його сини роздерли свій одяг, одягнулися в мішковину і сильно плакали.

І прийшли ті, що від царя, що змушували відступати, до міста Модеїна, щоб принести жертву. І багато з Ізраїля прийшло до них. Маттатія і його сини зібралися. І відповіли ті, що від царя, і промовили до Маттатії, кажучи: Ти — славний і великий володар у цьому місті та скріплений синами і братами. Тепер прийди першим і виконай наказ царя, — як зробили всі народи, мужі Юди й ті, що залишилися в Єрусалимі, і будеш ти і твої сини друзями царя, і ти, і твої сини прославитеся сріблом, золотом і багатьма дарами.

Та Маттатія відповів, кажучи гучним голосом: Хоч усі народи, що в царському домі, слухаються царя, щоб відступити кожний від служіння своїх батьків, і сприйняли його заповіді, я, мої сини і мої брати ходитимемо в завіті наших батьків. Боже, милуй нас, щоб ми не залишили закон і заповіді! Не послухаємося слів царя, щоб відійти від нашого служіння направо чи наліво. Коли він перестав промовляти ці слова, то прийшов чоловік-юдей перед очима всіх, щоб принести жертву на жертовнику в Модеїні за приписом царя. І Маттатія побачив та приревнував, і затремтіло його нутро, і він наніс гнів за суд і, побігши, зарубав його біля вівтаря. І царського чоловіка, що змушував приносити жертву, убив у той час і розніс вівтар. І він приревнував за законом, як зробив і Фінеес із Замврієм, сином Салома.

І закричав Маттатія в місті гучним голосом, кажучи: Кожний, хто ревнує за закон і стоїть за законом, нехай вийде за мною. І він та його сини втекли в гори, і залишили те, що мали в місті. Тоді пішло багато тих, що шукали справедливості й суду в пустелю, щоб там сидіти, вони, їхні сини, їхні жінки та їхня худоба, бо над ними стверділо зло.

І сповістили мужам царя і силам, які були в Єрусалимі, у місті Давида, що мужі, які порушили царську заповідь, пішли до схованок у пустелі. І погналися за ними численні та, захопивши їх, отаборилися проти них і вчинили проти них бій у день суботній, кажучи до них: Досить того, що аж дотепер! Вийшовши, зробіть за словом царя, і житимете. І вони сказали: Не вийдемо і не зробимо за словом царя, щоб опоганити день суботній. І приспішили проти них бій. І не відповіли їм, не кинули і каменем проти них, і не загородили схованок, кажучи: Усі помремо в нашій простоті! За нас свідчить небо і земля, бо ви неправильно нас вигублюєте! І повстали проти них у бою в суботу, і померли вони, їхні жінки, їхні діти та їхня худоба аж до тисячі людських душ.

І довідався Маттатія та його друзі, і вони їх сильно оплакували. І сказав чоловік своєму ближньому: Якщо ми всі зробимо так, як учинили наші брати, і не воюватимемо проти народів за наші душі та наші заповіді, тепер швидко нас вигублять із землі. І порадилися в той день, кажучи: Кожний чоловік, який тільки прийде проти нас на війну в суботній день, ми воюватимемо проти нього і не помремо всі так, як померли наші брати в криївках.

Тоді зібралися до них збір асидеїв, міцні силою з Ізраїля, кожний, хто шанував закон. І всі, що втікали від зла, приєдналися до них і стали для них підсиленням. Вони зібрали силу і побили грішників у своєму гніві й беззаконних мужів в їхньому гніві. А решта втекла до народів, щоб спастися.

І оточили Маттатій, та його друзі пройшлися навколо і винищили вівтарі, і обрізали необрізаних хлопців, яких знайшли в горах Ізраїля, у фортеці, і прогнали синів гордості, і вдалим було діло в їхній руці. І вони забрали закон з руки ворогів і з руки царів, і не дали рога грішникові.

І наблизилися дні Маттатія, щоб померти, і він сказав своїм синам: Тепер скріпилася гордість і погорда, час катастрофи і гнів люті. Тепер, діти, ревнуйте за законом і дайте ваші душі за завіт наших батьків. Пам’ятайте діла наших батьків, які вони зробили у своїх родах, і одержите велику славу і вічне ім’я. Хіба Авраам у випробуванні не знайшовся вірним, і зараховано йому за праведність? Йосиф у час своєї тісноти зберіг завіт і став володарем Єгипту. Фінеес, наш батько, у ревнощах ревності одержав завіт вічного священства. Ісус, коли сповнилося слово, став суддею в Ізраїлі. Халев, коли засвідчив у зборі, одержав землі спадку. Давид у його милосерді успадкував престол царства навіки. Ілля, коли приревнував ревністю за закон, був забраний, наче до неба. Ананія, Азарія, Мисаїл, повіривши, врятувалися з полум’я. Даниїл у своїй простоті був вирваний з уст лева. І так думайте з роду в рід, бо всі, що надіються на Нього, не ослабіють. І не бійтеся слів чоловіка-грішника, бо його слава, як гній і як черв’як. Сьогодні підноситься, а завтра не знайти, бо повернувся у свою землю, і його думка гине. Діти, будьте мужніми та сильними, перебувайте в законі, бо в ньому ви прославилися.

І ось ваш брат Симеон, знаю, що він є чоловіком-порадником, його слухайтеся всі дні, він буде вам батьком. І Юда Маккавей, міцний силою від своєї молодості, він буде вам володарем сили і вестиме війну народу. І ви приведете до вас усіх, що чинять закон, і помститеся помстою вашого народу. Дайте відплату народам і бережіть приписи закону. І він їх поблагословив. І він приєднався до своїх батьків. Він помер у сто сорок шостому році, і його поховали в гробницях його батьків у Модеїні, і його оплакував увесь Ізраїль великим плачем.

І замість нього постав Юда, названий Маккавей, його син. І допомагали йому всі його брати, і всі, що пристали до його батька, і вели війну Ізраїля з радістю. І він поширив славу своєму народові та одягнувся в панцир, наче велетень, підперезався своєю військовою зброєю і став до воєн, охороняючи табір мечем. Він уподібнився до лева у своїх ділах і був, наче левеня, що ревіло за здобиччю. І він переслідував беззаконників, випитуючи, і тих, що наводили жах на його народ, спалив. І безбожні були впокорені через його страх, і всі, що чинили беззаконня, перелякалися, і спасіння поступало в його руці. І гірко він учинив багатьом царям, і розвеселив Якова своїми ділами, і аж навіки його пам’ять на благословення. Він проходив міста Юди і вигубив з них безбожних, відвернув гнів від Ізраїля і став славним аж до кінця землі, і зібрав тих, що гинули.

І Аполлоній зібрав народи із Самарії, велику силу, щоб воювати проти Ізраїля. І довідався Юда, вийшов йому назустріч, розбив його і вбив. І впали численні раненими, а решта втекла. І вони взяли їхню здобич, і Юда взяв меч Аполлонія, і воював ним усі дні. І почув Сирон, володар сили Сирії, що Юда зібрав збір і групу вірних із собою, і що виходить на війну, і сказав: Зроблю собі ім’я, прославлюся в царстві та воюватиму проти Юди і тих, що з ним погорджують словом царя. І він продовжив воювати, і прийшов з ним великий табір безбожних, щоби йому допомогти вчинити помсту на синах Ізраїля.

І він наблизився аж до підходу до Веторона, і вийшов Юда йому назустріч з малою кількістю. Коли ж побачили табір, що йшов їм назустріч, то сказали Юді: Як зможемо ми, будучи малі числом, воювати проти такої значної безлічі? І ми ослаблені, не ївши сьогодні. І сказав Юда: Однаково легко є охопити багатьох у руці невеликої кількості, і немає різниці перед небом спасти багатьма чи малим числом. Адже не в безлічі сили перемога війни, але сила з неба. Вони приходять проти нас у численній зарозумілості та беззаконні, щоб нас вигубити і наших жінок, і наших дітей, щоб нас пограбувати, а ми воюватимемо за наші душі та наші закони. І Він їх розіб’є перед нашим обличчям, ви ж їх не бійтеся!

А коли він перестав говорити, то раптово на них напав і вигубив Сирона та його табір перед ним. І гнали його по схилі від Веторона аж до рівнини. І впало з них якихось вісімсот чоловіків, решта ж втекла в землю филистимців. І почався страх Юди і його братів, і жах напав на народи, що довкола них. І його ім’я прийшло аж до царя, і всі народи розповідали про воєнні дії Юди.

Коли ж Антіох почув ці слова, він запалав гнівом, послав і зібрав усі сили свого царства, дуже могутній табір. І він відкрив свою скарбницю, дав силам зарплату на рік і заповів їм бути готовими на всяку потребу. І він побачив, що забракло срібла в скарбницях і що данини з країн малі через поділи й погроми, які він учинив на землі, щоби забрати законне, яке було від перших днів, і він боявся, що не матиме, як спочатку, на видатки і дари, які раніше давав широкою рукою, і мав більше царів, ніж раніше, і був дуже заклопотаний своєю душею, і порадився піти до Персії, взяти данини країн і зібрати багато срібла.

І він залишив Лисія, славного чоловіка із царського роду, над ділами царя від ріки Євфрату і аж до границь Єгипту, і щоб виховував Антіоха, його сина, аж доки він не повернеться. І йому він передав половину сил і слонів, і заповів йому про все, що порадив, і про тих, що жили в Юдеї та Єрусалимі, щоб послати проти них силу, аби вигубити і захопити силу Ізраїля й решту Єрусалима, і забрати пам’ять їх з місця, і поселити синів чужинців в усіх їхніх околицях, і жеребом розділити їхню землю.

А цар взяв залишену половину сил і пішов з Антіохії, з міста свого царства, у сто сорок сьомому році, перейшов ріку Євфрат і проходив горішні країни. А Лисій вибрав Птоломея, сина Доримена, а також Никанора і Ґорґія, сильних мужів, царських друзів, і послав з ними сорок тисяч мужів і сім тисяч коней, щоб вони пішли в землю Юди і знищили за словом царя. І він відійшов з усією своєю силою, і вони прийшли, і отаборилися поблизу Аммауса в землі рівнини. І почули купці країни їхнє ім’я, і взяли дуже багато срібла, золота і рабів, і прийшли до табору, щоб взяти синів Ізраїля за рабів. І приєдналися до них сила Сирії і землі чужинців.

І побачив Юда та його брати, що зло наповнилося, і що сили отаборені в їхніх околицях, і довідалися про слова царя, які він заповів: учинити народові вигублення і винищення, і сказали кожний до свого ближнього: Піднесімо руїну нашого народу і воюймо за наш народ і за святих! І зібрався збір, щоби бути готовим на війну, і щоб помолитися й просити помилування і милосердя. І Єрусалим був ненаселеним, наче пустеля, не було нікого, хто входить і виходить з їхніх родів, і святиня була потоптана, і сини чужинців у твердині, оселі язичників. І забрано радість у Якова, і не стало сопілки і гусел.

І вони зібралися, і прийшли до Массифи напроти Єрусалима, бо раніше для Ізраїля місце молитви було в Массифі. І постили того дня, одяглися в мішковину, і попіл — на їхній голові, і роздерли свій одяг. І розгорнули книгу закону, в яких язичники дошукувалися подоби своїх ідолів. І принесли священицький одяг, первоплоди та десятини, і підняли назореїв, які сповнили дні, і закликали голосом до неба, кажучи: Що зробимо із цими і куди їх відведемо, і твоє святе потоптане та опоганене, і твої священики в смутку й пригнобленні. І ось народи зібралися проти нас, щоб нас вигубити. Ти знаєш, що вони задумують на нас. Як зможемо встояти перед їхнім обличчям, якщо Ти нам не допоможеш?

І затрубили трубами, і закричали гучним голосом. І після цього наставив Юда володарів народу, тисячників, сотників, п’ятидесятників і десятників. І сказав тим, що будували доми, заручитися з жінками і насадити виноградники, і лякливим, щоб повернувся кожний до свого дому за законом. І піднявся табір, і вони отаборилися на південь Аммауса. І сказав Юда: Обв’яжіться і станьте сильними синами, і будьте готові на ранок воювати із цими народами, що зібралися проти нас, аби вигубити нас і наші святощі. Бо нам краще померти на війні, ніж дивитися на зло нашого народу і святощів. Яка тільки буде воля на небі, так Він учинить.

І Ґорґія взяв п’ять тисяч мужів і тисячу вибраних коней, і табір піднявся вночі, щоб напасти на юдейський табір і раптово їх побити. І сини твердині були йому проводирями. І почув Юда, і підійнявся він і сильні, щоб побити силу царя, що в Аммаусі, аж поки ще сили розпорошилися з табору. І прийшов Ґорґія до табору Юди вночі, і нікого не знайшов. І шукав їх у горах, бо сказав: Ці втікають від нас! І як тільки настав день, Юда з’явився на рівнині з трьома тисячами мужів. Лише щитів і мечів не мали стільки, скільки бажали. І вони побачили сильний, озброєний табір народів, і коня, що його оточував, і вони вишколені до війни.

І Юда сказав мужам, що з ним: Не бійтеся їхньої безлічі й не лякайтеся їхнього нападу. Згадайте, як врятувалися наші батьки в Червоному морі, бо їх переслідував фараон із силою. Тепер же закличемо до неба, чи Він нас забажає і згадає завіт батьків, і знищить цей табір сьогодні перед нашим обличчям, і всі народи пізнають, що Він — Той, Хто визволяє і спасає Ізраїля.

І чужоземці підняли свої очі й побачили їх, як ідуть напроти, і вийшли з табору на битву. І затрубили ті, що з Юдою, і вони зійшлися, і знищені були язичники та втекли на рівнину, а всі останні впали від меча. І гналися за ними аж до Ґазирів, аж до рівнин Ідумеї, Азоту і Ямнеї, і впало з них до трьох тисяч мужів. І повернувся Юда і сила з погоні за ними, і він промовив до народу: Не пожадайте здобичі, бо проти нас — війна, Ґорґій і сила поблизу нас на горі. Але стійте тепер перед нашими ворогами і воюйте з ними, і після цього спокійно візьмете здобич.

Ще коли Юда закінчував, ось показалася якась частина, виглядаючи з-за гори. І вона побачила, що ті повернулися і запалюють табір, бо дим, який показався, явним зробив те, що сталося. Вони ж, бачачи це, сильно перелякалися. І, бачачи, що і табір Юди на рівнині готовий до боротьби, усі втекли до землі чужоземців. А Юда повернувся на пограбування табору, і вони взяли багато золота, срібла, синьої тканини, морської багряниці й велике багатство. І, повернувшись, співали й благословили до неба, тому що добре, бо Його милосердя навіки. І в той день було велике спасіння для Ізраїля.

А ті з чужоземців, які врятувалися, прийшовши, сповістили Лисієві про все, що трапилося. Він же, почувши, замішався і підупав, бо з Ізраїлем сталося не те, що він бажав, і вийшло не те, що йому заповів цар. І в наступному році він зібрав шістдесят тисяч вибраних мужів і п’ять тисяч коней, щоб воювати проти них. І вони прийшли до Ідумеї і отаборилися у Ветсурах, а Юда зустрів їх з десятьма тисячами мужів. І він побачив сильний табір, помолився і сказав: Благословенний, Ти, Спасителю Ізраїля, що знищив напад сильного рукою Твого раба Давида і видав табір чужоземців у руки Йонатана, сина Саула, і того, що носив його зброю. Замкни цей табір у руці Твого народу Ізраїля, і хай застидаються їхньою силою і конем. Дай їм страх і розтопи сміливість їхньої сили, і хай будуть захитані їхньою руїною. Скинь їх мечем тих, що Тебе люблять, і Тебе хвалитимуть у піснях усі, що знають Твоє Ім’я. І вони зійшлися в битві разом, і полягло з табору Лисія до п’яти тисяч мужів, і впали перед ними. А Лисій, бачачи свої війська, що вони налаштовані до відступу, а що в Юди була сміливість, і що вони готові чи жити, чи померти із честю, відійшов до Антіохії і найняв численних чужоземців, щоб знову піти на Юдею. А Юда і його брати сказали: Ось наші вороги побиті, підімо очистити святе і обновити! І весь збір зібрався, і вони пішли на гору Сіон. І побачили святощі спустошеними, жертовник опоганений, спалені двері й у дворах — рослини, що виросли, наче в лісі чи наче на одній з гір, і розбиті склади. І вони роздерли свій одяг, і заголосили великим плачем, поклали попіл, упали долілиць до землі й затрубили трубами на знак і заволали до неба. Тоді Юда наказав мужам воювати проти тих, що у твердині, аж доки святе не очиститься. І він вибрав священиків без вади, що бажали закону, і вони очистили святе та забрали каміння опоганення на нечисте місце. І вчинили раду про опоганений жертовник всепалення, що з ним зробити. І випала в них добра рада його знищити, щоби часом не було їм на погорду, що його опоганили народи. І вони знищили жертовник, і відклали каміння на горі дому у вигідному місці, доки не прийде пророк, що заповість про них.

І взяли цілі камені за законом, і збудували новий жертовник — такий, як попередній. І збудували святе та середину дому, поблагословили двори, зробили новий святий посуд і внесли світильник, кадильний жертовник і стіл до храму. І принесли ладан на жертовнику, і запалили лампади, що на світильнику, і світили у храмі. І поставили на столі хліби та повісили завісу. І закінчили всі діла, які робили. І на двадцять п’ятий день дев’ятого місяця, це місяць хаселев, сто сорок восьмого року, вони встали вранці й принесли жертву за законом на новому жертовнику для всепалень, який вони зробили. Згідно із часом і днем, в який його опоганили народи, у той він був відновлений з піснями, гуслами, арфами і цимбалами. І весь народ упав долілиць, вони поклонилися і поблагословили до неба Того, Хто давав їм успіх.

І зробили обновлення жертовника вісім днів, і принесли всепалення з радістю, і принесли жертву спасіння та похвали. І прикрасили те, що перед лицем храму, золотими вінками і малими щитами, обновили двері, склади і поставили двері. І велика радість була в народі, і відвернули погорду народів. І постановив Юда, його брати і весь збір Ізраїля, щоб святкувати дні обновлення жертовника у своїх часах, рік за роком вісім днів, від двадцять п’ятого дня місяця хаселева, з радістю і веселістю.

І спорудили в той час довкола гори Сіон високі мури і сильні вежі, щоб, прийшовши, народи їх не потоптали, як зробили перед тим. І поставили там силу, щоб його охороняти, і укріпили його, щоби берегти Ветсуран, аби народ мав твердиню перед обличчям Ідумеї.

І сталося, коли почули народи, які довкола, що збудовано жертовник і оновлено святиню, як раніше, то вони сильно розгнівалися і вчинили раду, щоб вигубити рід Якова, тих, що були посеред них, і почали вбивати та виганяти народ. І Юда воював із синами Ісава в Ідумеї, Акрабаттині, тому що вони оточили Ізраїль, і побив їх великою поразкою, скинув їх і взяв їхню здобич. І згадали зло синів Ваяна, які були пасткою для народу і загрозою, щоби чатувати на них на дорогах. І вони були ним замкнені у вежах, і він приступив до них, прокляв їх і спалив їхні вежі вогнем з усіма, що були всередині.

І він перейшов проти синів Аммона, і знайшов сильну руку, численний народ і їхнього володаря Тимофія. І він вступив з ними в бій численними війнами, і вони були розгромлені перед його обличчям, і він їх вигубив. І він узяв Язир і його дочірні поселення, і повернувся до Юдеї. І зібралися народи, що в Ґалааді, проти Ізраїля, проти тих, що були в їхніх околицях, аби їх вигубити, і вони втекли до твердині Датема, і відіслали листи до Юди та його братів, кажучи: Зібралися проти нас народи, які довкола нас, щоб нас вигубити, і готуються піти і захопити твердиню, до якої втікаємо, і Тимофій є на чолі їхньої сили. Тож тепер, прийшовши, вирви нас з їхньої руки, бо впало безліч з нас і всі наші брати, що в Тувії, винищені, і вони взяли в полон їхніх жінок, їхніх дітей і посуд, і там загинуло близько однієї тисячі мужів!

Ще читалися листи, аж ось інші посли прийшли з Галилеї, роздираючи одяг, сповіщаючи згідно із цими словами, кажучи, що зійшлися проти них від Птолемаїди, Тиру, Сидона і всієї Галілеї чужинців, щоб їх вигубити. Коли ж почув Юда і народ ці слова, то зібрався великий збір, аби порадитися, що їм зробити для своїх братів, які є в біді, і завойовані ними. І сказав Юда Симонові, своєму братові: Вибери собі мужів, піди і спаси твоїх братів, що в Галілеї, а я і мій брат Йонатан підемо до Ґалаадити. І він залишив Йосифа, сина Захарія, і Азарія як володар народу з решти із сили в Юдеї для охорони, і заповів їм, кажучи: Дбайте про цей народ і не вв’язуйтеся у війну з народами, аж доки ми не повернемося.

І відділили Симонові три тисячі мужів, щоб піти до Галилеї, Юді ж — вісім тисяч мужів до Ґалаадити. І пішов Симон до Галилеї, і вступив у численні бої з народами, і народи були розбиті перед його обличчям, і він гнався за ними аж до брами Птолемаїди. І полягло з народів якихось три тисячі мужів, і він забрав їхню здобич. І він узяв тих, що з Галілеї і в Арваттах з жінками та дітьми, і все, що було в них, і привів до Юдеї з великою радістю.

А Юда Маккавей і Йонатан, його брат, перейшли Йордан і пішли триденною дорогою по пустелі. І зустріли наватеїв, та вони зустріли їх мирно й розповіли їм усе, що сталося з їхніми братами в Ґалаадиті, і що численні з них забрані до Восора і Восора в Алемах, Хасфо, Македі та Карнаїні, усі вони — сильні та великі міста. І в інших містах Ґалаадити є туди забрані. На другий день шикуються, щоб стати до бою проти твердинь, захопити і вигубити всіх цих в один день. І раптово звернув Юда та його табір дорогою до пустелі Восорри. І він захопив місто, убив кожного із чоловічої статі вістрям меча, узяв усю їхню здобич і спалив його у вогні. І відійшов звідти вночі, і пішов аж до твердині.

І сталося, що рано-вранці вони підняли свої очі, і ось багато народу, якому не було числа, що несли драбини і бойові машини, щоб захопити твердиню, і воювали з ними. І Юда побачив, що почався бій, і крик міста піднявся аж до неба — і з труб, і з великим криком, і він сказав мужам сили: Повоюйте сьогодні за наших братів! І він вийшов трьома частинами за ними, і затрубили трубами, і закричали в молитві. І довідався табір Тимофія, що це Маккавей, і втекли від його обличчя, і він їх побив великою поразкою, і з них полягло в той день якихось вісім тисяч чоловік. І він звернув до Маафи, воював проти неї, захопив її, убив кожного із чоловічої статі і взяв її здобич та спалив її вогнем. Звідти він пішов і забрав Хасфо, Макед, Восор і решту міст Ґалаадити.

А після цих подій Тимофій зібрав інший табір і отаборився напроти обличчя Рафона на другій стороні потоку. А Юда послав вистежити табір, і йому сповістили, кажучи: До нього зібрані всі народи, що довкола нас, дуже велика сила! І він найняв їм на допомогу аравійців, і отаборилися на другій стороні потоку, вони готові йти проти тебе на війну! І пішов Юда їм назустріч. І сказав Тимофій володарям своєї сили, коли наближався Юда та його табір до потоку води: Якщо він спочатку перейде до нас, ми не зможемо встояти перед ним, бо він безсумнівно подолає нас. Якщо ж злякається і отабориться на другому боці ріки, ми перейдемо до нього і його здолаємо.

А коли Юда наблизився до потоку води, то поставив писарів народу на потоці й заповів їм, кажучи: Не залиште жодного чоловіка, щоб отаборився, але хай усі підуть до бою. І він першим перейшов напроти них, а за ним — весь народ, і язичники були розбиті перед їхнім обличчям, і кинули свою зброю, і втекли в храм Карнаїна. І вони взяли місто, і спалили у вогні храм з усіма, що в ньому. І Карнаїн відвернувся, і вони не могли більше встояти перед обличчям Юди. І Юда зібрав увесь Ізраїль, що в Ґалаатиді, — від малого аж до великого, і їхніх жінок, їхніх дітей і посуд, дуже великий табір, щоб піти в землю Юди.

І вони прийшли аж до Ефрона, — це велике місто на дорозі, дуже сильне, не можна було від нього відхилитися направо чи наліво, але тільки піти посередині нього. І ті, що з міста, замкнулися і завалили брами камінням. І послав до них Юда з мирними словами, кажучи: Пройдемо через твою землю, щоб піти в нашу землю, і ніхто вам не вчинить зла, лише перейдемо ногами. Та не захотіли йому відкрити. І Юда заповів проголосити в таборі, щоб кожний отаборився на місці, в якому є. І отаборилися мужі сили, і він воював проти того міста цілий день і цілу ніч, і місто було видане в його руки. І він вигубив кожного із чоловічої статі вістрям меча, розбив його, взяв його здобич і пройшов через місто по вбитих. І вони перейшли Йордан до великої долини напроти обличчя Ветсана. І Юда збирав останніх і підбадьорював народ упродовж усієї дороги, аж доки не прийшов у землю Юди. І вони прийшли на гору Сіон з радістю і веселістю, і принесли всепалення, бо з них не впав ніхто, аж доки не повернулися в мирі.

І в дні, в які був Юда і Йонатан в землі Ґалааду, і Симон, його брат, у Галілеї проти обличчя Птолемаїди, почув Йосиф, син Захарії, і Азарія, володарі сили, про хоробрі та воєнні вчинки, які вони здійснили, і сказали: Зробімо і ми самим собі ім’я, і підімо воювати проти народів, що довкола нас. І він сповістив тим, що із сили, які з ними, і вони пішли проти Ямнеї. А з міста вийшов Ґорґія і його мужі їм назустріч на війну. Тож Йосиф і Азарія звернули в сторону, і були гнані аж до границь Юдеї, і впали в той день з народу Ізраїля якихось дві тисячі чоловік. І була велика поразка в народі, тому що не послухалися Юди і його братів ті, що бажали показати шляхетні діла. Вони ж не були з насіння мужів, якими дано спасіння Ізраїля через їхню руку.

А муж Юда та його брати дуже прославилися перед усім Ізраїлем і всіма народами, де було чути їхнє ім’я. І до них збиралися ті, що прославляли похвалами. І вийшов Юда та його брати, і воювали проти синів Ісава в землі, що до півдня, і він розгромив Хеврон і його дочірні, знищив його твердині й спалив його стовпи довкола. І він підвівся, щоб піти в землю чужинців, і проходив Марісу. У той день в бою полягли священики, які бажали йому показати мужні діла, коли вони вийшли на бій, не порадившись. І відхилився Юда до Азоту, землі чужоземців, і знищив їхні вівтарі, спалив вогнем різьблення їхніх богів, забрав здобич міст і повернувся в землю Юди.

І цар Антіох проходив горішні країни, і почув, що в Елумаї в Персіді є місто, славне багатством, сріблом і золотом. І храм, що в ньому, дуже багатий, і там золоті завіси, панцир і зброя, які там залишив Олександр, син Филипа, Македонський цар, який першим царював між Еллінами. І він прийшов, і намагався взяти місто та його пограбувати, і не зміг, бо відомим стало слово тим, що з міста, і вони піднялися проти нього на війну, і він втік звідти, і пішов з великим смутком, щоб повернутися до Вавилону. І хтось прийшов до Персіди, сповіщаючи йому, що втекли табори, які пішли в землю Юди, і що Лисія пішов спочатку з могутньою силою, та був прогнаний з-перед їхнього обличчя, і вони здобули зброю, силу і велику здобич, яку взяли з таборів, що вибили, і знищили гидоту, яку він збудував на жертовнику, що в Єрусалимі, і святиню, як і перед тим, оточили високими мурами і його місто Ветсуран.

І сталося, що коли цар почув ці слова, він перелякався, був дуже зрушений і впав на ліжко, і впав у хворобу зі смутку, бо не сталося йому так, як він задумував. І перебував там багато днів, бо відновився в ньому великий смуток, і він думав, що помирає. І він скликав усіх своїх друзів, і сказав їм: Відходить сон від моїх очей, і я підупав серцем від журби, і я сказав у своєму серці: До якого болю я прийшов і великого обурення, в якому я тепер є. Бо добрим і улюбленим я був у моїй владі. Тепер же згадую зло, яке я вчинив у Єрусалимі, і я забрав увесь срібний і золотий посуд, що в ньому, і я даремно послав вигубити тих, що жили в Юдеї. Я пізнав, що через це на мене найшло це зло. І ось я гину від великого смутку в чужій землі.

І він закликав Филипа, одного зі своїх друзів, і наставив його над усім своїм царством. І дав йому діадему, свій одяг і перстень, щоб керувати Антіохом, його сином, і виховати його на царство. І цар Антіох помер там у сто сорок дев’ятому році. А Лисія довідався, що цар помер, і поставив на царювання замість нього його сина Антіоха молодшого, якого вигодував, і дав йому ім’я — Евпатор. І ті, що із замку, замкнули Ізраїль довкола святого і постійно шукали зла і скріплення поган. І Юда задумав їх вигубити, і скликав увесь народ, щоб їх оточити. І зібралися разом, і обложили її сто п’ятдесятого року, і він зробив стояки для стріл і машини.

Та вийшли деякі з них з оточення, і пристали до них деякі з безбожних з Ізраїля, і пішли до царя, кажучи: Доки не вчиниш суд і не помстишся за наших братів? Ми зволили служити твоєму батькові та йти за тим, що ним сказане, і йти за його приписами. І її оточили сини нашого народу, і через це відчужилися від нас. Лише яких знаходили з нас, убивали, і наш спадок розсипався. І не тільки на нас простягнули руку, але й над усі наші околиці. І ось сьогодні обсіли твердиню в Єрусалимі, щоб її взяти. І вони укріпили святилище і Ветсуру. І якщо швидко їх не випередиш, вони зроблять більше від цього, і не зможеш ними володіти.

І цар розгнівався, коли почув, і зібрав усіх своїх друзів, володарів його друзів і тих, що над кіньми. І з інших царств, і від морських островів прийшли до нього сили найманців. І число його сил було сто тисяч піших, двадцять тисяч кінноти і тридцять два слони, що знають бій. І пройшли крізь Ідумею, отаборилися проти Ветсури, воювали багато днів і зробили машини. І вони вийшли, і спалили їх вогнем, і воювали мужньо. І Юда відійшов від твердині й прийшов до Ветзахарії напроти табору царя.

І цар устав вранці та підняв табір, щоб погнати їх дорогою Ветзахарії, і підготували сили до війни, і затрубили трубами. І слонам показали кров винограду і шовковиці, щоб їх налаштувати на битву. І поділили тварин на загони, і приставили кожному слонові тисячу чоловік із сітчастими панцирами і мідними шоломами на їхніх головах, і п’ятсот вибраних коней, приставлених до кожної тварини. Вони раніше були там, де тільки була тварина, і куди лиш вона йшла, вони йшли разом, не відступали від неї. А на них — сильні дерев’яні вежі, що охороняли на кожній тварині, прив’язані до неї приладдям, і на кожній — чотири чоловіки сили, що воювали на них, і його індієць. І він поставив іншу кінноту звідси і звідти на дві частини табору, яким давали знаки і які охороняли загони. А як засяяло сонце на золоті та срібні щити, то від них засяяли гори і засвітилися, наче вогняні лампади. І якась частина царського табору була розташована на високих горах, а деяка — на нижніх. І вони йшли впевнено і впорядковано. І тремтіли всі, що чули голос їхньої безлічі та безлічі ходу і звук зброї, бо табір був дуже великий і сильний. І наблизився Юда і його табір, щоб стати до бою, і полягло із царського табору шістсот чоловік. І побачив Елеазар Аваран одну з тварин, одягнену в царську зброю, і вона була вищою за кожну тварину, і йому здавалося, що на ній є цар. І він віддав себе, щоб спасати свій народ і собі зробити вічне ім’я. І він відважно кинувся до нього посеред загону і вбивав справа і зліва, і відділювалися від нього сюди і туди. І він поповз під слона, ліг під нього і вбив його, та той упав на землю на нього, і він там помер. І вони побачили царську силу та напад сил, і відступили від них.

А ті, що із царського табору, вийшли їм назустріч до Єрусалима, і цар прийшов у Юдею, до гори Сіон. І він уклав мир з тими, що з Ветсурона, і вони вийшли з міста, оскільки там не було для них поживи, щоб у ньому замкнутися, бо була субота для землі. І цар взяв Ветсуру, і настановив там загін, щоб її стерегти. Він отаборився проти святині багато днів і поставив там стояки на стріли, машини, вогнемети, каменеметалки і знаряддя, щоб кидати стріли і пращі. І вони зробили машини проти їхніх машин та воювали багато днів. Їжі ж не було у вмістилищах, тому що був сьомий рік, і ті, що спасалися в Юдеї від народів, спожили залишки відкладених запасів. І залишилось у святих мало чоловік, бо ними заволодів голод, і вони розсіялися — кожний до свого місця.

І Лисія почув, що Филип, якого настановив цар Антіох, ще коли він жив, аби вигодувати його сина Антіоха, щоб він царював, повернувся з Персії та Мідії, і з ним — сили, які пішли із царем, і що шукає перебрати справи. Він поспішив і дав знак відійти, і промовив до царя, володарів сили і мужів: Ми слабнемо кожного дня, і їжі в нас мало; місце, де ми отаборені, сильне, і перед нами лежить те, що належить до царства. Тож тепер даймо правиці цим людям, укладемо з ними мир і з кожним їхнім народом, і дамо настанову їм, щоб вони ходили за їхніми законами, як і на початку. Бо через їхні закони, які ми знищили, вони розлютилися і вчинили це все.

І вгодило слово перед царем і володарями, і він послав до них укласти мир, і вони прийняли. І поклявся їм цар та володарі. За цим вони вийшли з твердині. І цар вийшов на гору Сіон, і побачив твердиню місця, і відрікся від клятви, якою поклявся, і наказав знищити мур довкола. Відійшов з поспіхом, повернувся до Антіохії і знайшов Филипа, що був володарем міста, і воював проти нього, і взяв місто силоміць.

Сто п’ятдесят першого року вийшов Димитрій, син Селевкія, з Риму і прийшов з малою кількістю чоловік до приморського міста, де і зацарював. І сталося, що як він заходив у дім царства своїх батьків, то сили схопили Антіоха і Лисія, щоб їх привести до нього. І діло стало йому відоме, і він сказав: Не показуйте мені їхнього обличчя. І сили вбили їх, а Димитрій сів на троні його царства.

І прийшли до нього всі беззаконні та безбожні мужі з Ізраїля, і Алкім керував ними, бажаючи бути священиком. І вони звинуватили народ перед царем, кажучи: Юда і його брати вигубили всіх твоїх друзів і розсіяли нас з нашої землі. Тож тепер пошли чоловіка, якому довіряєш, і він, пішовши, нехай погляне на все вигублення, яке він нам учинив і країні царя, і нехай він покарає їх і всіх, що їм допомагають.

І цар вибрав Вакхіда з приятелів царя, що панував на другому березі ріки, і був великим у царстві й вірний цареві, й послав його та безбожного Алкіма, поставив йому священство і заповів йому вчинити помсту на синах Ізраїля. Вони відійшли і прийшли з великою силою в землю Юди. І він відіслав послів до Юди і його братів з мирними словами, з оманою. Та вони не послухалися їхніх слів, бо побачили, що ті прийшли з великою силою. І зібралися до Алкіма і Вакхіда збір писарів, аби шукати справедливості, й інші Асидеї були поміж синами Ізраїля, і шукали в них миру. Бо сказали: Чоловік, священик з насіння Аарона, прийшов із силами і не вчинить нам несправедливості. І він заговорив з ними мирними словами, і поклявся їм, кажучи: Не шукатимемо вам і вашим друзям зла! І вони йому повірили. Та він схопив з них шістдесят мужів і повбивав їх в один день за словом, яке записано: Трупи твоїх праведних і їхню кров пролили довкола Єрусалима, і не було в них того, хто ховає. І на них, і на весь народ напав страх і тремтіння, бо сказали: Немає в них правди і суду, адже вони порушили угоду і клятву, якою поклялися.

І відійшов Вакхід від Єрусалима, і отаборився у Витзеті та послав і схопив багатьох з тих мужів, що з ним, що його залишили, і декого з народу, і порізав їх, і кинув у великий колодязь. І дав країну Алкімові, і залишив з ним силу йому на допомогу. І Вакхід відійшов до царя.

Алкім же домагався священства, і зібралися до нього всі, що завдавали клопоту своєму народові й заволоділи землею Юди, і заподіяли велике зло в Ізраїлі. І Юда побачив усе зло, яке вчинив Алкім, і ті, що з ним із синів Ізраїля, — більше від язичників, і він вийшов на всі околиці Юдеї довкола і вчинив помсту на чоловіках, що відступили, і перестали виходити в околицю. І коли Алкім побачив, що скріпився Юда і ті, що з ним, і пізнав, що не може встояти перед ними, то він повернувся до царя і злобно їх звинуватив.

І цар послав Никанора, одного зі своїх славних володарів, і який ненавидів і ворогував з Ізраїлем, і наказав йому вигубити народ. І прийшов Никанор до Єрусалима з численною силою, і послав до Юди та його братів з оманою з мирними словами, кажучи: Хай не буде війни між мною і вами. Я прийду з нечисленними мужами, щоб я побачив ваші обличчя з миром. І він підійшов до Юди, і вони поцілувалися взаємно мирно. І військові були готові схопити Юду. Та відомим стало слово Юді, що той з оманою прийшов проти нього, і він його злякався і не забажав більше бачити його обличчя. І Никанор пізнав, що об’явлено його раду, і виступив назустріч Юді війною при Хафарсаламі. І впало з тих, що з Никанором, якихось п’ятсот мужів, і вони втекли до міста Давида.

І після цих подій прийшов Никанор до гори Сіон. І вийшли деякі зі священиків, зі святих і зі старійшин народу, щоб його мирно привітати і показати йому всепалення, що приносилося за царя. Та він поглузував з них, висміяв їх і опоганив їх, і заговорив гордо. І поклявся в гніві, кажучи: Якщо Юда і його табір не буде виданий тепер у мої руки, то буде, коли я повернуся в мирі, я спалю цей дім. І він вийшов з великим гнівом. А священики ввійшли і стали перед обличчям жертовника і храму, і заплакали, кажучи: Ти вибрав цей дім, щоб прикликати Твоє Ім’я в ньому, щоб був домом молитви і моління для Твого народу. Учини помсту на цій людині та на його таборі, і хай упадуть від меча. Згадай їхні прокльони і не дай їм притулку.

І Никанор вийшов з Єрусалима і отаборився у Ветороні, і його зустріла сила Сирії. А Юда отаборився в Адасі з трьома тисячами чоловіків. Юда помолився, кажучи: Коли прокльони сказали ті, що від царя, Твій ангел вийшов і побив у них сто вісімдесят п’ять тисяч. Так розбий цей табір перед нами сьогодні, і нехай решта пізнає, що він сказав зло проти Твоїх святощів, і суди його за його злобою. І табори вступили в битву тринадцятого дня місяця адара, і розбито табір Никанора, і він першим поліг у битві. А коли його табір побачив, що Никанор упав, то, кинувши зброю, вони втекли. І гналися за ними дорогою одного дня від Адаси аж до приходу до Ґазира, і трубами затрубили за ними на знак. І вийшли з усіх сіл Юдеї довкола, і перегородили їм дорогу, і вони поверталися до цих, і полягли всі від меча, і не залишилось з них жодного. А ті взяли здобич і грабунок, відрубали голову Никанора та його правицю, яку він гордо простягнув, принесли і простягнули проти Єрусалима. І народ дуже зрадів, і проводили той день як день великої радості. І постановили проводити кожного року цей день на тринадцятий день адара. І земля Юди спочила на мале число днів.

І почув Юда ім’я римлян, що вони потужні силою, і що вони добре поводяться з усіма, що пристають до них, і хто лиш прийде до них, то чинять з ними дружбу, і що є потужні силою. І йому розповідали про їхні війни і відважні вчинки, які зробили між галатами, і що вони їх здолали і привели їх під данину, і що вони зробили в країні Ішпанії, аби заволодіти родовищами срібла і золота, які там є. І заволоділи всяким місцем своєю радою і терпеливістю, а місце було від них дуже далеко віддалене, та царями, що прийшли проти них з кінця землі, аж доки їх не розбили і не побили їх великою поразкою, а решта дає їм данину щороку. Филипа і перса, царя китійців, і тих, що піднялися проти них, вони розбили їх у війні та заволоділи ними. І Антіоха, великого царя Азії, що пішов проти них на війну, маючи сто двадцять слонів, кінноту, колісниці та дуже численну силу, і він був ними розбитий, і взяли його живим, і поставили їм, щоб велику данину давав він і ті, що царювали з ним, і щоб давали заручників і зарплату, і країну Індії, Мідії та Лідії з найкращих їхніх околиць, і, забравши їх у нього, дали їх цареві Евменеєві.

І що раду вчинили ті, що з Еллади, щоб піти і вигубити їх, то відомим стала їм справа, і вони послали проти них одного полководця і воювали з ними, і численні з них упали раненими, і вони взяли в полон їхніх жінок і їхніх дітей та пограбували їх, захопили їхню землю і знищили їхні твердині, і вони служать їм аж до цього дня. Інші царства і острови, які колись проти них повстали, вони знищили і зробили їх рабами, а зі своїми друзями і тими, що їм довіряються, вони зберегли дружбу. Вони заволоділи близькими і далекими царствами, і які чули про їхнє ім’я, їх боялися. А кому вони бажають допомогти і щоб царювали, ті царюють. І кого бажають, вони переставляють. І вони дуже прославилися. І в усьому цьому жоден з них не поклав діадеми і не одягнувся в багряницю, щоби звеличитися нею. І вони зробили собі булевтерій , і кожного дня радилися постійно, триста двадцять радників, про безліч народу, щоби добре їх упорядкувати. Вони довіряють одному чоловікові володіти ними на рік і панувати над усією їхньою землею, і всі слухаються одного, і немає в них ні заздрості, ні ревнощів.

І Юда вибрав Евполемона, сина Івана, сина Аккоса, і Ясона, сина Елеазара, і послав їх до Риму, щоб вони уклали дружбу і угоду, щоби зняли з них ярмо, бо вони знали, що царство Еллинів гнобило Ізраїль рабством. І вони пішли до Риму, і дорога була дуже далека, і вони ввійшли до булевтерія, і відповіли, мовлячи: Юда, що й Маккавей та його брати, і безліч юдеїв послали нас до вас, щоби укласти з вами угоду і мир, і записати нас як союзників і ваших друзів. І слово вгодило перед ними.

Ось це — відпис листа, який записали на мідних таблицях і відіслали в Єрусалим, щоби були в них там на пам’ять миру і союзу: Нехай добре буде римлянам і юдейському народові на морі й на суші навіки, і меч, і ворог нехай далеко від них будуть. А якщо на Рим надійде війна раніше, ніж на всіх їхніх союзників в усьому їхньому володінні, то юдейський народ допомагатиме, як тільки їм буде написано про час, повним серцем. І тим, що воюють, не дадуть і не служитимуть пшеницею, зброєю, сріблом, кораблями, як вважає Рим. І зберігатимуть їхні заповіді, нічого не беручи. А згідно із цим, якщо юдейському народові скоріше трапиться війна, римляни допоможуть від душі, як тільки їм час припише. І тим, що воюють, не буде дано пшениці, зброї, срібла, кораблів, як вважає Рим. І зберігатимуть ці закони, і без омани. Згідно із цими словами так постановили римляни юдейському народові. Якщо ж після цих слів учинять раду ті та інші, щоби додати чи відняти, хай зроблять за своїм бажанням, і що лиш додадуть чи віднімуть, нехай буде погоджене.

А за зло, яке проти них чинить цар Димитрій, то ми йому написали, кажучи: Чому ти зробив тяжким твоє ярмо на наших друзів, союзників юдеїв? Тож якщо вони ще поскаржаться проти тебе, зробимо їм суд і воюватимемо проти тебе морем і сушею.

І Димитрій почув, що поліг Никанор та його сила на війні, і вирішив ще раз Вакхида і Алкима вдруге послати в землю Юди, і правий ріг з ними. І вони пішли дорогою, що до Ґалґала, і прийшли до Месалота, що в Арвилах, і його захопили та вбили багато людських душ. І першого місяця в сто п’ятдесят другому році вони отаборилися напроти Єрусалима. І вони відійшли, і пішли до Верет з двадцятьма тисячами чоловік і двома тисячами кінноти.

А Юда отаборився в Еласі, і три тисячі вибраних мужів з ним. Вони побачили безліч сил, бо вони численні, і дуже перелякалися. І численні повтікали з табору, не залишилося в них хіба лиш вісімсот мужів. І Юда побачив, що його табір відступив, і що його придавила війна, і розбився серцем, бо не мав часу їх зібрати, і він ослаб і сказав іншим: Устаньмо і підімо проти наших ворогів, чи може зможемо з ними воювати! І його відмовляли, кажучи: Ми не зможемо, але радше врятуймо тепер свої душі й повернемося ми і наші брати та воюватимемо проти них, — адже ми малі числом. А Юда сказав: Хай не буде, щоб ми зробили це діло, аби від них втекти, і якщо наш час наблизився, ми з хоробрістю помремо задля наших братів і не залишимо причини заплямувати нашу славу.

І сила піднялася від табору, і встали їм назустріч, і поділено кінноту на дві частини, і ті, що кидали з пращі, і стрільці йшли перед силою, і передували всі сильні, а Вакхід був на правому крилі. І наблизився відділ з двох частин, і вони видавали звук з труб, і ті, що поблизу Юди, і вони затрубили трубами. І затремтіла земля від голосу таборів, і війна тривала від ранку аж до вечора. І Юда побачив, що Вакхід і сильна частина табору справа, і зібралися з ним усі сильні серцем, і розбито ними праву частину, і він гнався за ними аж до гори Азота. І ті, що в лівому крилі побачили, що розбито правий ріг, і повернулися за ногами Юди і тих, що з ним позаду. І бій став тяжким, і впало багато ранених звідси і звідти, і Юда поліг, а решта — втекла.

І взяв Йонатан і Симон Юду, їхнього брата, і поховали його в гробниці своїх батьків у Модеїні. І вони його оплакали, і голосіння за ним вчинив увесь Ізраїль, велике ридання, і плакали багато днів, і сказали: Як упав сильний, що спасав Ізраїль! Та інші слова Юди, воєн і мужніх діл, які він зробив, і його велич не записано, бо було дуже багато. І сталося, що після смерті Юди беззаконні піднялися в усіх околицях Ізраїля, — підвелися всі, що чинять беззаконня. У ті дні був дуже великий голод, і країна опустіла по них. І Вакхід вибрав безбожних мужів і поставив їх володарями країни. І вони шукали і вишукували приятелів Юди, і привели їх до Вакхіда, і він мстився на них і глумився з них. І був великий смуток в Ізраїлі, якого не було від того дня, коли не з’явився пророк у них.

І зібралися всі приятелі Юди, і сказали до Йонатана: Відколи помер твій брат Юда, то чоловіка, подібного до нього, немає, щоб вийшов і виступив проти ворогів і Вакхіда, і проти ворогів нашого народу. Тож тепер сьогодні ми вибрали тебе, щоб ти був замість нього нам за володаря і проводиря, щоб вести нашу війну. І Йонатан у той час узяв провідництво і став замість Юди, свого брата.

І довідався Вакхід, і намагався його вбити. І взнав Йонатан, його брат Симон і всі, що з ним, і втекли в пустелю Текої, і отаборилися біля води озера Асфар. І довідався Вакхід у суботній день, і прийшов він і все його військо на другу сторону Йордану. І він послав свого брата, вождя народу, і просив своїх друзів-наватеїв поставити в них їхні численні речі. І вийшли сини Ямврія, що з Мидави, і схопили Івана й усе, що він мав, і відійшли, маючи те.

Після цих подій сповістили Йонатанові та Симонові, його братові, що сини Ямврія роблять велике весілля і провадять невістку з Надавата, дочку одного з великих володарів Ханаана, з великою пихою. Вони ж згадали кров їхнього брата Івана і пішли, і сховалися під виступом гори. І вони підняли свої очі й побачили, що ось крик і численне майно, і вийшов молодий, його друзі та його брати їм назустріч з тимпанами, музиками і великою зброєю. І вони повстали проти них із засідки і повбивали їх, і полягло багато ранених, а інші втекли на гору. І вони взяли всю їхню здобич. І шлюб обернувся на плач, а голос їхніх музик — на ридання. І вони вчинили помсту крові їхнього брата і повернулися до болотистої місцевості Йордану.

І почув Вакхід, і прийшов у суботній день аж до берегів Йордану із численною силою. І Йонатан промовив до тих, що з ним: Устаньмо і повоюймо за наші душі, бо немає сьогодні, як учора, так і третього дня! Бо ось війна проти нас і ззаду нас, а тут і там вода Йордану, болото та ліс, немає місця, щоб відступити. Тож тепер заволайте до неба, щоб ви врятувалися з руки наших ворогів! І розпочався бій. І Йонатан простягнув свою руку, щоб побити Вакхіда, та він відступив від нього назад. І ввійшов Йонатан, і ті, що з ним у Йордан, і вони перепливли на другий берег, а ті не перейшли за ними Йордан.

А від Вакхіда впало того дня якихось тисяча чоловік. І він повернувся до Єрусалима і збудував укріплені міста в Юдеї, твердиню, що в Єрихоні, Аммаус, Веторон, Ветил, Тамнату Фаратон і Тефон, з високими стінами, брамами і засувами. І він поставив у них охорону, щоб ворогувати з Ізраїлем. І він скріпив місто Ветсур, Ґазару і твердиню. І він розмістив у них сили і склади їжі. Він узяв синів, володарів країни, як заложників, і поставив їх у твердині в Єрусалимі, у в’язниці.

І в сто п’ятдесят третьому році другого місяця Алкім наказав знищити зовнішню стіну двору святині, і знищити діла пророків, і вони почали нищити. У той час Алкім був уражений хворобою, і заборонено його ділам, і загороджено його уста, і він ослабів і не міг більше говорити слова і заповісти про свій дім. І Алкім помер у той час у великих муках. І Вакхід побачив, що Алкім помер, і він повернувся до царя. І земля Юди спочила два роки.

І всі беззаконні вчинили раду, кажучи: Ось Йонатан і ті, що з ним живуть упевнено, у спокої. Тож тепер приведімо Вакхіда, і він їх усіх схопить в одну ніч. І вони, пішовши, порадили йому. І він піднявся, щоб піти із численною силою, і потай послав послання всім своїм союзникам, що в Юдеї, щоб схопили Йонатана і тих, що з ним. Та вони не змогли, бо їхня рада стала відомою. І вони схопили з мужів країни, проводирів зла, якихось п’ятдесят мужів, і вбили їх.

І пішли Йонатан, Симон і ті, що з ним, до Ветвасії, що в пустелі, і збудували її руїни, і її скріпили. А Вакхід довідався, і зібрав усе своє велике число вояків та сповістив тим, що з Юдеї. І він, прийшовши, отаборився біля Ветвасії і воював проти неї багато днів, і зробив машини. І Йонатан залишив свого брата Симона в місті, а вийшов до околиці, і прийшов з великим числом. І він побив Одомира, його братів і синів Фасірона в їхніх оселях, і вони почали воювати, і вони підносилися на силах. Симон і ті, що з ним, вийшли з міста і спалили машини. І вони воювали проти Вакхіда, і він був знищений ними, і його сильно придушили, бо його рада і його похід були марними. І він запалав гнівом на безбожних людей, які порадили йому піти в країну, і повбивав з них багатьох, і вони зробили раду відійти до своєї землі.

А Йонатан взнав і послав до нього послів, щоб укласти з ним мир і віддати їм полонених. І він прийняв, і вчинив за його словами, і поклявся йому не шукати для нього зла всі дні його життя. І він віддав йому полонених, яких перед тим захопив у землі Юди, і, повернувшись, він відійшов до своєї землі й більше не продовжував приходити в їхні границі. І меч спочив від Ізраїля. І Йонатан замешкав у Махмасі, і Йонатан почав судити народ та вигубив безбожних з Ізраїля.

І в сто шістдесятому році прийшов Олександр, син Антіоха, Епіфан, і захопив Птолемаїду, і його прийняли, і він там зацарював. Цар Димитрій почув і зібрав дуже багато сил, і вийшов йому назустріч на війну. І Димитрій послав до Йонатана послання з мирними словами, щоби його звеличити, бо сказав: Випередимо встановити з ним мир раніше, ніж він зробить з Олександром проти нас. Бо він згадає все зло, яке йому вчинили, його братам та народові. І він дав йому владу збирати військо, виготовляти зброю і бути йому його союзником, і заложників, що у твердині, сказав йому передати.

І Йонатан прийшов до Єрусалима і прочитав послання до вух усього народу і тих, що з твердині. І вони налякалися великим страхом, коли почули, що цар дав йому владу збирати військо. І ті, що з твердині, передали Йонатанові заложників, і він їх передав їхнім рідним. І Йонатан поселився в Єрусалимі, і почав будувати і відновляти місто. І сказав тим, що робили роботи, будувати мури і гору Сіон довкола із чотирикутного каміння на скріплення, — так і зробили. І втекли чужоземці, що були у твердинях, які збудував Вакхід, і кожний залишив своє місце і пішов до своєї землі. Лише у Ветсурах залишилися деякі з тих, що покинули закон і приписи. Бо було для схоронення.

І почув цар Олександр про обітниці, які Димитрій послав Йонатанові, і йому розповіли про війни і хоробрі вчинки, які зробив він та його брати, і труднощі, які він мав, і він сказав: Чи знайдемо одного такого чоловіка? Тепер же зробимо його другом і нашим союзником! І він написав листи і послав йому згідно із цими словами, кажучи: Цар Олександр братові Йонатанові, радіти! Ми почули про тебе, що ти муж потужний силою і відповідний, аби бути нашим другом. Тож тепер ми тебе сьогодні поставили первосвящеником твого народу і називали другом царя, — а він послав йому багряницю і золотий вінець, — і думати про те, що наше, і зберігати дружбу з нами.

І Йонатан одягнув святий одяг сьомого місяця сто шістдесятого року у свято шатер і зібрав військо, і підготував багато зброї.

Димитрій почув ці слова, засмутився і сказав: Що це ми зробили? Адже нас випередив Олександр, щоб узяти дружбу юдеїв на скріплення! І я напишу їм слова потіхи, звеличення і дарів, щоб вони були зі мною на допомогу. І він їм послав згідно із цими словами: Цар Димитрій юдейському народові, радіти! Оскільки ви зберегли договори, що з нами, залишилися в нашій дружбі й не приєдналися до наших ворогів, ми почули, і ми зраділи. Тепер же залишайтеся ще в зберіганні довір’я до нас, і віддамо вам добром за те, що ви чините нам. І зробимо вам багато поступок, і вам дамо дари. А тепер звільняю вас і звільняю всіх юдеїв від податків, і ціни солі та від вінців, і замість третини насіння та замість половини плодів дерев, що мені припадає взяти, відпускаю від сьогодні й на пізніше, щоб не брати із землі Юди і з трьох володінь, що до неї належать із Самарії і Ґалилеї від сьогоднішнього дня і на всі часи.

І Єрусалим та його околиці нехай буде святим і вільним від десятин і податків. Залишаю і владу над твердинею, що в Єрусалимі, і даю первосвященикові, щоб поставив у ній мужів, яких лишень він вибере, щоб її стерегти. І кожну душу юдеїв, взятих у полон із землі Юди в усьому моєму царстві відпускаю на свободу даром. І всі хай будуть звільнені від податків і на їхню худобу. І всі свята, суботи, нові місяці й вказані дні, і три дні перед святом, і три дні після свята, хай усі будуть дні свободи і відпущення для всіх юдеїв, що є в моєму царстві, і ніхто не матиме влади змушувати і докучати комусь з них у кожному ділі.

І хай запишуться з юдеїв до царського війська до тридцяти тисяч чоловік, і хай їм буде дано заплату, як і годиться всім військам царя. І хай з них будуть поставлені у великих царських твердинях, і з них будуть поставлені на потреби царства, з тих, що є вірні. І ті, що над ними, і володарі хай будуть з них, і хай ходять за своїми законами, як і наказав цар в землі Юди. І три володіння, що додані Юдеї з країни Самарії, хай додані будуть Юдеї, щоб вважалися, що є під одним, щоб вони не слухалися іншої влади, але тільки первосвященика. Птолемаїду і до неї приналежне я дав як дар святим, що в Єрусалимі, на поточні видатки святим.

І я даю кожного року п’ятнадцять тисяч сиклів срібла з рахунків царя, з місць, що приналежні. І все, що понад, що не віддали з належного, як і в попередніх народах, відтепер дадуть на діла дому. І над цим — п’ять тисяч сиклів срібла, які брали з потреб святині за словом кожного року, і це відпускається, щоб їх принести священикам, котрі служать. І ті, що втікають до церкви , що в Єрусалимі, та в усіх його околицях ті, що винні цареві, і в усякому ділі винні, хай будуть прощені, і все, що є їхнє в моєму царстві. І на будівництво, і на відновлення святих діл видатки будуть дані з рахунку царя. І на будування стін Єрусалима, і скріплення довкола видатки будуть дані з рахунку царя, — і на будування стін в Юдеї.

Коли почув Йонатан і народ ці слова, вони їм не повірили й не сприйняли, бо згадали велике зло, яке він вчинив у Ізраїлі, і як їх сильно гнобив. І вони пристали до Олександра, бо він був їм володарем у мирних словах, і були з ним у союзі всі дні. І цар Олександр зібрав великі сили і отаборився проти Димитрія. І вони вступили в бій, обидва царі, і табір Олександра втік, а Димитрій гнався за ним і подолав їх. І він довго вів війну, аж доки не зайшло сонце, і Димитрій поліг у той день. І Олександр послав послів до Птоломея, царя Єгипту, з такими словами, кажучи: Оскільки я повернувся на моє царство, я сів на престолі моїх батьків, і я скріпився у владі, і я знищив Димитрія і скріпився над нашими країнами, і я ударився з ним війною, і нами був знищений він і його табір, і ми сіли на престолі його царства. Тож тепер встановимо між собою дружбу, і тепер дай мені твою дочку за жінку, і я посвоячуся з тобою і дам тобі та їй дари за твоєю гідністю. І відповів цар Птоломей, кажучи: Це добрий день, в якому ти повернувся в землю твоїх батьків і сів на престолі їхнього царства. Тепер же зроблю тобі те, що ти написав, але зустрінься в Птолемаїді, щоб ми побачили один одного, і я посвоячуся з тобою, як ти і сказав.

І вийшов Птоломей з Єгипту, він сам і його дочка Клеопатра, і він прибув до Птолемаїди сто шістдесят другого року. І цар Олександр зустрів його, і він йому віддав свою дочку Клеопатру, і зробив для неї шлюб з великою славою в Птолемаїді, — так, як у царів. І цар Олександр написав Йонатанові, щоб він вийшов йому назустріч. І він пішов зі славою до Птолемаїди і зустрівся з двома царями. І він дав їм та їхнім друзям срібло, золото і багато дарів, і знайшов милість перед ними. І проти нього зібралися згубні мужі з Ізраїля, беззаконні мужі, щоби його звинуватити, та цар їх не послухався. І цар наказав, і зняли з Йонатана його одяг та одягнули його в багряницю, і так зробили. І цар посадив його із собою, і сказав своїм володарям: Вийдіть з ним посеред міста і проголошуйте, щоб ніхто його не звинувачував у жодному ділі, і хай ніхто йому не докучає в усякому слові. І сталося, коли побачили ті, що звинувачували, його славу, як проголошували, і його, одягненого в багряницю, то всі втекли. І цар його прославив і записав його між перших друзів, і поставив його полководцем та володарем частини. І Йонатан повернувся до Єрусалима з миром і веселістю.

У сто шістдесят п’ятому році прийшов Димитрій, син Димитрія, з Криту в землю своїх батьків. І цар Олександр почув, і сильно засмутився, і повернувся до Антіохії. А Димитрій поставив Аполлонія, що був у Долині Сирії, і зібрав велику силу та прийшов до Ямнеї. І він послав до первосвященика Йонатана, кажучи: Ти, єдиний, підносишся над нами, я ж став посміховиськом і погордою через тебе. І чому ти володієш над нами в горах? Тож тепер, якщо ти поклав надію на твої сили, зійди до нас на рівнину, і там розсудимося, бо зі мною є сила міст. Запитай і довідайся, хто я та інші, що нам допомагають і кажуть: Немає вам стопи ноги перед нашим обличчям, бо двічі відступали твої батьки у своїй землі. І тепер не зможе встоятися кінь і така сила в долині, де немає каменя, ні гальки, ні місця для втечі.

І коли Йонатан почув слова Аполлонія, він зрушився розумом, і він вибрав десять тисяч мужів, і вийшов з Єрусалима, і його зустрів Симон, його брат, йому на допомогу. І він отаборився поблизу Йоппії, і його закрили, ті, що з міста, бо військова частина Аполлонія була в Йоппії, і вони воювали проти неї. І, злякавшись, відкрили ті, що з міста, і Йонатан заволодів Йоппією. І почув Аполлоній, взяв три тисячі коней і багато сили, і пішов до Азоту як подорожуючий, і разом випроводив на рівнину, тому що він мав безліч кінноти, на яку надіявся. І він гнався за ним до Азоту, і виступили табори до бою. І Аполлоній залишив тисячу кінноти позаду себе захованими. І взнав Йонатан, що позаду нього є засідка, і вони оточили його табір і стріляли стрілами на народ з ранку аж до вечора. А народ стояв, як і заповів Йонатан, і їхні коні стомилися. І Симон відлучив свою силу і бився з відділом війська, бо кіннота була змучена, і вони ним були розбиті, і втекли, а кіннота розсипалася по рівнині. І вони втекли до Азоту, і ввійшли до Витдаґона, свого ідола, щоб спастися. І Йонатан спалив Азот і міста довкола нього, і взяв їхню здобич, святиню Даґона, а тих, що втекли до неї, він спалив вогнем. І були ті, що впали від меча зі спаленими, якихось вісім тисяч мужів.

І Йонатан піднявся звідти і прийшов до Аскалону, і вийшли ті, що з міста йому назустріч з великою славою. І Йонатан повернувся до Єрусалима з тими, що з ним, маючи велику здобич. І сталося, коли почув цар Олександр ці слова, він продовжував ще прославляти Йонатана. І послав йому золотий браслет, який згідно зі звичаєм дається царським кровним, і він дав йому Аккарон і всі околиці їхні у спадок.

І цар Єгипту зібрав сили, численні, як пісок, що на березі моря, і багато кораблів, і намагався захопити царство Олександра підступно та приєднати його до свого царства. І він вийшов до Сирії з мирними словами, і йому відкривали ті, що в містах, і його зустрічали, оскільки був наказ царя Олександра зустріти його, бо він був його тестем. Коли ж Птоломей входив до міст, то призначав охорону сили в кожному місті. А як він наблизився до Азота, показали йому спалений храм Даґона, Азот і його знищені довколишні міста, покинуті тіла і спалених, які згоріли на війні, бо вони зробили з них купи на його шляху. І розповідали цареві, що зробив Йонатан, аби на нього накласти вину. Та цар мовчав.

Йонатан зустрів царя в Йоппії зі славою, і поцілувалися навзаєм, і там спали. І пішов Йонатан із царем аж до ріки, що називається Елевтер, і повернувся в Єрусалим. А цар Птоломей запанував прибережними містами аж до Селевкії, що на узбережжі, і виношував на Олександра злі задуми. І він послав послів до царя Димитрія, кажучи: Приходь! Укладемо між собою завіт і дам тобі мою дочку, яку мав Олександр, і царюватимеш над царствами твого батька. Бо я розкаявся, що дав йому свою дочку, тому що він намагався мене вбити. І він скидав на нього вину через те, що забажав його царства. І, забравши свою дочку, дав її Димитрієві та відчужився від Олександра, і явною стала їхня ворожнеча.

І Птоломей увійшов до Антіохії і поклав діадему Азії. І поклав дві діадеми на свою голову, Азії і Єгипту. А цар Олександр у той час був у Кілікії, бо відлучилися ті, що з тих місць. І Олександр почув і виступив проти нього війною. І Птоломей вивів і зустрів його із сильною рукою, і його прогнав. Тож Олександр утік до Аравії, щоб там переховуватися, а цар Птоломей піднявся. І Завдіїл, араб, відрубав голову Олександра, і послав Птоломеєві. І цар Птоломей помер третього дня, і ті, що були в його твердинях, загинули від тих, що у твердинях. І зацарював Димитрій сто шістдесят сьомого року.

У ті дні Йонатан зібрав тих, що з Юдеї, аби воювати проти твердині, що в Єрусалимі, і зробили проти неї численні машини. Та деякі беззаконні мужі, що ненавиділи свій народ, пішли до царя і сповістили йому, що Йонатан обложив твердиню. І він, почувши, розлютився. А як почув, то відразу, засідлавши коня, попрямував до Птолемаїди і написав Йонатанові, щоб він не облягав, і щоб він зустрівся з ним у Птолемаїді якнайшвидше, аби переговорити. Коли почув Йонатан, то він наказав облягати, і вибрав старійшин Ізраїля і священиків, і дав себе в біду. І взявши срібло, золото, одяг та інші численні дари, він пішов до царя до Птолемаїди і знайшов милість перед ним. І наговорювали на нього деякі безбожні, що з народу. Та цар зробив йому так, як учинили йому ті, що перед ним, і підніс його перед усіма своїми друзями, і надав йому первосвященство і все інше, що мав, попередню пошану, і поставив його між першими друзями. І Йонатан попросив царя зробити Юдею, три володіння та Самарію без податку і обіцяв йому триста талантів.

Цар прийняв і написав Йонатанові послання про це все, що мали такий зміст: Цар Димитрій братові Йонатанові та юдейському народові, радіти! Відпис листа, який ми написали Ластенові, нашому кровному про вас, ми написали і до вас, щоб ви знали. Цар Димитрій батькові Ластенові, радіти! Народові юдеїв, нашим друзям і тим, що бережуть те, що до нас справедливе, ми судили зробити добро задля їхньої зичливості до нас. Ми їм затвердили околиці Юдеї і три володіння: Аферему, Лудду та Раматаїм, і всі підвладні їм території додано Юдеї від Самарії для всіх, що приносять жертву до Єрусалима, замість царського податку, який цар брав від них раніше кожного року з плодів землі та овочів. І інше, що належиться нам відтепер з десятин і податків, що нам належаться і з того, що за сіль і чавило, що нам належаться за вінці, усе ми їм уступили. І не буде відмінене жодне із цих відтепер і на весь час. Тож тепер постарайтеся виконати цей відпис, і нехай буде дано Йонатанові, і нехай буде поставлено на святій горі на шанованому місці.

І цар Димитрій побачив, що земля втихомирилася перед ним, і що нічого йому не противиться, і він відпустив усі свої сили, кожного до свого місця, за винятком чужих сил, які найняв з островів народів. Та проти нього ворогували всі сили, що від батьків. А Трифон був першим при Олександрі й побачив, що всі сили бурмотять проти Димитрія, і він пішов до Імалкуя Аравійського, який годував Антіоха, сина Олександра. І він наполягав на нього, щоби його він передав йому, аби він царював замість свого батька. І він сповістив йому, що наказав Димитрій, і ворожнечу, якою ворогують проти нього його сили, і залишився там багато днів.

І Йонатан послав до царя Димитрія, щоб вигнав тих, що у твердині з Єрусалима і тих, що у фортецях, бо вони воювали проти Ізраїля. А Димитрій послав до Йонатана, кажучи: Не лише це зроблю тобі й твоєму народові, але й вельми прославлю тебе і твій народ, якщо настане сприятливий час. Тож тепер правильно вчиниш, коли пошлеш мені мужів, що воюватимуть зі мною, бо всі мої сили відступили. І Йонатан відіслав йому до Антіохії три тисячі мужів, сильних міццю, і вони прийшли до царя, і цар зрадів їхнім приходом.

І зібралися ті, що з міста, посеред міста, якихось сто двадцять тисяч чоловік, і бажали вбити царя. І цар втік у двір, і захопили ті, що з міста, дороги міста, і почали воювати. І цар закликав юдеїв на допомогу, і зібралися всі разом до нього, і розсипалися по місті та вбили по місті в той день, якихось сто тисяч. І вони спалили місто та взяли велику здобич у той день, і врятували царя. І побачили ті, котрі з міста, що юдеї заволоділи містом, як і порадили, і ослабли своїми розумами, і заголосили до царя з благанням, кажучи: Дай нам правиці, і хай юдеї перестануть воювати проти нас і міста. І вони кинули зброю і зробили мир. І юдеї прославилися перед царем і перед усіма, що в його царстві. І вони прославилися в його царстві та повернулися в Єрусалим, маючи велику здобич.

І цар Димитрій сів на престолі свого царства, і земля заспокоїлася перед ним. Та він обманув у всьому, що сказав, і відчужився від Йонатана та не віддав за добродійства, які той йому віддав, і сильно його пригнобив. Після цього повернувся Трифон і Антіох, мала дитина, з ним. І він зацарював, і поклав на себе діадему. І зібралися до нього всі сили, яких Димитрій розсіяв, і вони воювали проти нього, тож він утік і відступив. А Трифон взяв звірів і заволодів Антіохією.

І написав Антіох молодший Йонатанові, кажучи: Ставлю тебе первосвящеником і призначую тебе над чотирма володіннями, і щоб ти був другом царя. І послав йому золотий посуд і служіння, і дав йому владу пити із золотого, бути в багряниці й мати золотий браслет. А його брата Симона він поставив правителем від драбини Тира аж до границь Єгипту. І Йонатан вийшов, і проходив по другому березі ріки і через міста, і зібралася до нього вся сила Сирії на союзників. І він прийшов до Аскалона, і зустріли його славно ті, що з міста. І відійшов звідти до Ґази, і замкнулися ті, що з Ґази, і він її обложив довкола і спалив окружні її міста вогнем та їх пограбував. І прохали ті, що з Ґази Йонатана, і він дав їм правиці , та забрав синів їхніх володарів, як заручників, і відіслав їх у Єрусалим. І він пройшов країну аж до Дамаску.

І почув Йонатан, що володарі Димитрія в Кидесі, що в Галилеї, з великою силою, що вони бажають його усунути з країни, і він їх зустрів, а свого брата Симона залишив у країні. І прибув Симон до Ветсури, і воював проти неї багато днів, і замкнув їх. І благали його прийняти правиці , і він їм дав. Та він вигнав їх звідти, заволодів містом і поставив у ній охорону. І Йонатан та його табір отаборилися біля води Ґеннисар. І встали вранці до рівнини Асор. І ось табір чужинців їх зустрів на рівнині та зробили проти них засідку в горах, вони ж зустріли напроти. А засідки встали зі своїх місць і виступили до бою. І втекли всі ті, що з Йонатаном, і жоден не залишився з них, окрім Маттатія, сина Апсалома, і Юди, сина Халфія, володарів військових сил. І Йонатан роздер свій одяг, поклав землю на свою голову і помолився. І повернувся до них під час бою, і відвернув їх, і вони втекли. І побачили ті, що від нього втекли, і вони повернулися до нього, і гналися з ним аж до Кедеса, аж до їхнього табору, де й отаборилися. І впало із чужинців у той день, якихось три тисячі чоловік. І Йонатан повернувся в Єрусалим.

І Йонатан побачив, що йому час сприяє, і вибрав мужів, і послав до Риму, щоб поставити і відновити з ними дружбу. І до Спартіяти та інших місць він послав подібне послання. І пішли до Риму, і ввійшли до булевтерія, і сказали: Священик Йонатан і юдейський народ послали нас відновити нам дружбу і союз згідно з попереднім. І дали їм листи до них за місцем, щоб послали їх у землю Юди з миром.

Ось це — відпис листів, які написав Йонатан до спартіятів: Йонатан первосвященик, старійшина народу, священики і решта юдейського народу братам-спартіятам, радіти! Ще раніше були послані листи до Онія, первосвященика, від Арея, що царював у вас, бо ви є нашими братами, як і вказує лист. І Оній прийняв посланого чоловіка славно, і взяв листи, в яких говорилося про союз і дружбу. Тож і ми, не потребуючи цих, бо маємо потіху — святі книги, що в наших руках, ми намагалися послати до вас, щоб відновити братерство і дружбу, аби вас не відчужити. Адже багато часу минуло, відколи ви до нас послали. Отже, ми в кожному часі безперервно у святах та інших відповідних днях згадуємо вас у жертвах, які ми приносимо, і в молитвах, як належиться і годиться згадувати братів. Радіємо ж вашою славою. А нас оточили численні журби і численні війни, і проти нас воювали царі, що довкола нас. Але ми не бажали докучати вам та іншим союзникам і нашим друзям у цих війнах. Адже ми маємо з неба допомогу, що нам допомагає, і ми врятувалися від наших ворогів, і наші вороги були впокорені. Отже ми обрали Нуминія, сина Антіоха, і Антипатра, сина Ясона, і ми послали до римлян, щоб відновити з ними дружбу і попередній союз. І ми заповіли їм і до вас піти, поцілувати вас і віддати вам від нас листи про відновлення і наше братерство. Тепер же добре зробите, коли нам на це відповісте.

А це відпис листів, які вони послали до Онія: Арей, цар спартіятів, Онії, великому священикові, радіти! Знайдено в писанні про спартіятів і юдеїв, що вони є братами, і що є з роду Авраама. І тепер, відколи ми про це довідалися, добре вчините, коли напишете нам про ваш мир, і ми ж вам написали: Ваша худоба і ваше майно — наше, а наше є ваше. Тож ми заповіли, щоб сповістили вам про це.

І почув Йонатан, що володарі Димитрія послали з великою силою, більшою за попередню, щоб воювати з ним. І він піднявся з Єрусалима і зустрів їх в околиці Аматіта. Бо він не дав їм часу ввійти до його країни. І він послав розвідників до їхнього табору, і вони повернулися і сповістили йому, що вночі й таким чином готуються напасти на них. А коли зайшло сонце, Йонатан заповів тим, що з ним, не спати і бути при зброї, щоб приготуватись до битви впродовж усієї ночі, і поставив передовий пост довкола табору. А вороги почули, що приготувався Йонатан, і ті, що з ним, до битви, і перелякалися, і жахнулися своїм серцем, і запалили вогні у своєму таборі. А Йонатан і ті, що з ним, не взнали аж до ранку, бо бачили світильники, що горіли. І погнався Йонатан за ними, та не захопив їх, бо вони перейшли ріку Елевтерій.

І відхилився Йонатан до Аравів, що звалися Завадеї, побив їх і взяв їхню здобич. І, осідлавши коня, прибув до Дамаску і проходив усю країну. І Симон вийшов і пройшов аж до Аскалона і до близьких твердинь, і відхилився до Йоппії та її захопив. Бо він почув, що бажають передати твердиню тим, що з Димитрієм. І він там розмістив військову частину, щоб її стерегли. І Йонатан повернувся, і зібрав старійшин народу, і вчинив з ними раду, щоби збудувати твердині в Юдеї і підвищити стіни Єрусалима та сильно піднести висоту між твердинею і містом, аби її відділити від міста, щоб вона була окремою, щоб не купували і не продавали. І зібралися будувати місто, та впав мур біля потоку, що зі сходу, і він приготував те, що звалося Хафената. І Симон збудував Адіду в Сефилі, укріпив її і поставив брами та засуви. І Трифон бажав царювати в Азії, і покласти діадему, і простягнути руку на царя Антіоха. Та він остерігався, щоби часом йому не перешкодив Йонатан, і аби часом не воював проти нього, і шукав спосіб, аби його схопити, щоб убити. Тож він, піднявшись, пішов до Ветсана.

А Йонатан вийшов йому назустріч із сорока тисячами вибраних до лав чоловік, і прийшов до Ветсана. Трифон побачив, що він є з великою силою, і не зважився простягнути на нього руки. І прийняв його славно, і представив його всім своїм друзям, дав йому дари і заповів своїм друзям та своїм силам, щоб слухалися його, як його самого. І він сказав Йонатанові: Навіщо ти потрудив увесь цей народ, коли не налягає на нас війна? Тож тепер пошли їх до їхніх домів, а вибери собі декілька мужів, які будуть з тобою, і йди зі мною до Птолемаїди, і я тобі передам її і решту твердинь, інші сили і все, що на потребу, і, повернувшись, підемо. Адже через це я прийшов.

І він, повіривши йому, зробив так, як той сказав, і відіслав сили, і вони повернулись у землю Юди. А він залишив із собою три тисячі мужів, з яких дві тисячі покинув у Галилеї, а тисяча пішла з ним. Коли ж Йонатан увійшов до Птолемаїди, то птолемейці замкнули брами і схопили його і всіх, що ввійшли з ним, убили мечем. І Трифон послав сили та кінноту до Галилеї та на велику рівнину, щоб вигубити всіх, що з Йонатаном. А вони довідалися, що він був схоплений, і загинув він і ті, що з ним, і підбадьорили себе, і пішли разом, готові до бою. І ті, що гналися, побачили, що це за душу свою, і вони повернулися. І всі пішли з миром у землю Юди, та оплакали Йонатана і тих, що з ним, і дуже злякалися. І весь Ізраїль оплакав великим плачем.

І всі народи, що довкола, намагалися їх вигубити, бо сказали: Не мають володаря і помічника. Тож тепер воюватимемо проти них і вигубимо з-поміж людей пам’ять про них!

І почув Симон, що Трифон зібрав велику силу, щоб піти в землю Юди та її знищити. І він побачив народ, що він переляканий і нажаханий, пішов до Єрусалима, зібрав народ і підбадьорив їх, кажучи їм: Ви знаєте, скільки я, мої брати і дім мого батька зробили за закон і святих, і які війни і скрути ми зазнали. Через це всі мої брати загинули за Ізраїля, і я залишився сам. Тепер же хай не буде, щоб я пощадив мою душу в усьому часі скорботи, бо я не кращий за моїх братів. Лише помщуся за мій народ, за святих, за жінок і ваших дітей, адже всі народи зібралися, аби вигубити нас задля ворожнечі. І він відразу запалив дух народу, коли вони почули ці слова, і вони відповіли гучним голосом, кажучи: Ти є нашим вождем замість Юди і Йонатана, твого брата! Воюй нашу війну, і все, що тільки скажеш нам, зробимо!

І він зібрав усіх мужів-вояків, і поспішив закінчити стіни Єрусалима, і укріпив їх довкола. І він послав Йонатана, сина Апсалома, і з ним достатньо сили до Йоппії, і вигнав тих, що були в ній, і залишився там у ній. І підвівся Трифон з Птолемаїди з великою силою, щоб іти в землю Юди, і Йонатан з ним під вартою. А Симон отаборився в Адідах напроти початку долини. І довідався Трифон, що Симон піднявся замість свого брата Йонатана, і що бажає зійтися з ним у бою, і послав до нього послів, кажучи: За срібло, яке винен твій брат Йонатан царській скарбниці, котре він затримав, ми його схопили. Тож тепер пошли сто талантів срібла і двох його синів як заручників, щоб коли буде відпущений, не відступив від нас, і ми його відпустимо! Та Симон дізнався, що говорять до нього з оманою, то він посилає взяти срібло і дітей, щоб не підняти велику ворожнечу в народі, кажучи: Оскільки я йому не послав срібло і дітей, він загинув. І він відіслав дітей і сто талантів, і той обманув і не відпустив Йонатана.

Після цього прийшов Трифон, щоб увійти в країну і її знищити, і вони оточили дорогу, що до Адори. І Симон, і його табір стояли напроти нього на кожному місці, куди тільки він ішов. А ті, що з твердині, послали до Трифона старійшин, кваплячи його, щоб прийшов до них через пустелю, і послав їм їжу. І Трифон підготував усю свою кінноту, щоб іти, та тієї ночі було дуже багато снігу, і він не пішов через сніг. І він підвівся, і прийшов до Ґалаадити. А коли наблизився до Васками, то вбив Йонатана, і його там поховано. І повернувся Трифон, і повернувся до своєї землі.

І послав Симон, і взяв кості Йонатана, свого брата, і поховав його в Модеїні, місті його батьків. І його оплакував увесь Ізраїль великим плачем, і його оплакували багато днів. І Симон збудував пам’ятник на гробниці свого батька і своїх братів, і підняв її високо на вигляд з тесаного каменя ззаду і спереду, і поставив сім пірамід, одну напроти одної, батькові, матері та чотирьом братам. І їм зробив будови, оточив великими стовпами і зробив на стовпах зброю на вічне ім’я і при зброї вирізьблені човни, щоб видно було всім, що плавають по морі. Це — гробниця, яку він зробив у Модеїні, аж до цього дня.

А Трифон обходився підступно із царем Антіохом молодшим, і його вбив і зацарював замість нього, і поклав діадему Азії, і зробив багато лиха на землі. І Симон збудував твердині Юдеї і обгородив високими вежами і великими мурами, брамами і засувами, і поклав у твердинях їжу. Симон вибрав чоловіків і послав до царя Димитрія, щоби зробити полегшення в країні, бо всі діла Трифона були розбійничі. І цар Димитрій послав до нього згідно із цими словами, і відповів йому, і написав йому цього листа: Цар Димитрій Симеонові, первосвященикові та царському другові, старійшинам і юдейському народові, радіти! Золотий вінець і галузку, яку ви послали, ми прийняли і готові робити вам великий мир, і написати про потреби, щоб зробити вам полегшення. І те, що ми вам поставили, стоїть, і твердині, які ви збудували, хай вам належать. Відпускаємо незнання і заборгованості аж до сьогоднішнього дня, і вінець, який ви винні, і якщо щось іншого оподатковувалося в Єрусалимі, хай більше не оподатковується. І якщо якісь з вас є корисні, щоби записати до тих, що за нами, хай будуть записані, і нехай буде між нами мир.

Сто сімдесятого року забрано ярмо народів з Ізраїля, і народ почав писати в письмах і виступах: Першого року при Симоні, великому первосвященикові, вождю і провіднику юдеїв. У ті дні він прийшов до Ґазари та оточив її таборами, зробив машини і приставив до міста, і зруйнував одну вежу, і захопив. І вискакували ті, що в машині до міста, і був великий рух у місті. І пішли ті, що в місті, з жінками і дітьми на мури, розриваючи свій одяг, і закричали великим голосом, прохаючи Симона дати їм правиці, і сказали: Не зроби нам за нашим лукавством, але за твоїм милосердям.

І Симон погодився з ними, і не воював з ними. Та він вигнав їх з міста і очистив доми, в яких були ідоли, і так увійшов до нього, співаючи і благословляючи. І він викинув з нього всю нечистоту, і поселив у ньому мужів, які чинитимуть закон, і скріпив його, і збудував собі в ньому помешкання. А ті, що з твердині перешкоджали в Єрусалимі виходити і входити до околиці, купувати і продавати, і дуже голодували, і багато з них померло з голоду. І вони закричали до Симона, щоб одержати правицю, і він дав їм. І він вигнав їх звідти, і очистив твердиню від гидот. І ввійшов до неї на двадцять третій день другого місяця сто сімдесят першого року з хвалою і галуззям, з гуслами, з цимбалами, з сопілками, з піснями і зі співами, бо знищено великого ворога з Ізраїля. І він постановив кожного року проводити цей день з радістю. І він скріпив святу гору, що біля твердині. І поселився там він і ті, що з ним. І Симон побачив Івана, свого сина, що він є мужем, і поставив його володарем усіх сил. І він жив у Ґазарах.

У сто сімдесят другому році цар Димитрій зібрав свої сили і пішов до Мідії, щоб придбати собі поміч, аби воювати проти Трифона. І Арсакис, цар Персії і Мідії, почув, що Димитрій увійшов до його околиць, і послав одного зі своїх володарів, щоби його схопити живим. І він пішов, і розбив табір Димитрія, схопив його і привів його до Арсака, і помістив його до в’язниці. І земля спочила всі дні Симона, і він шукав добра для свого народу, і їм була до вподоби його влада та його слава всі дні. І з усією його славою він узяв Йоппію на пристань і зробив вхід для морських островів. І він поширив границі своєму народові, скріпив околиці й зібрав велику кількість полонених і заволодів Ґазарою, Ветсуром і твердинею. І він вигубив з неї нечистоти, і не було нікого, хто йому противився б.

І вони обробляли свою землю з миром, і земля давала свої плоди, і дерева рівнин — свій плід. Старійшини сиділи в долинах, усі спільно говорили про добро, і молоді одягнулися славою і одежею війни. До міст приносили їжу, і він поставив у них скріплювальний посуд, аж доки не прославилося ім’я його слави аж до краю землі. Він зробив мир на землі, і Ізраїль зрадів великою радістю. І кожний осів під своїм виноградником і своєю смоківницею, і не було нікого, хто лякав би їх. І не було війни в них на землі, і царі побилися в ті дні. І він скріпив усіх пригнічених свого народу. Він шукав за законом і вигубив кожного беззаконника та злого. Він прославив святе і наповнив посуд святих.

І почулося в Римі, що помер Йонатан, і аж до Спарти, і вони були сильно засмучені. А коли почули, що Симон, його брат, став замість нього первосвящеником, і що він керує країною і містами, що в ній, то написали до нього на мідних таблицях, щоб відновити з ним дружбу і союз, який склали з Юдою і Йонатаном, його братами. І вони були прочитані перед збором в Єрусалимі.

Ось це — відпис листів, які послали спартіяти: Володарі спартіятів і місто Симонові, великому священикові, старійшинам, священикам і решті юдейського народу, братам, радіти! Старійшини, послані до нашого народу, сповістили нам про вашу славу і шану, і ми зраділи їхнім приходом. І ми ще записали те, що ними сказане, до порад народу так: Нуминій, син Антіоха, і Антіпатр, син Ясона, юдейські старійшини, прийшли до нас, відновляючи ту дружбу, що з нами. І народові приємно було прийняти мужів славно і поставити відпис їхніх слів у призначених народом книгах, щоб народ спартіятів мав пам’ять. А цей відпис написали Симонові первосвященикові.

Після цього послав Симон Нуминія до Риму, що мав великий золотий щит вагою в тисячу мін , аби укласти з ними союз. А коли народ почув ці слова, вони сказали: Яку милість віддамо Симонові та його синам? Адже скріпив нас він, його брати і дім його батька, і відбив від них ворогів Ізраїля. І вони поставили йому свободу, і записали на мідних таблицях, і поставили на стовпах на горі Сіон.

Ось це відпис напису: Вісімнадцятого елула, сто сімдесят другого року, і це третій рік за Симона, великого первосвященика, в асарамелі , на великому зборі священиків, народу, володарів народу і старійшин країни об’явлено нам: Оскільки багато разів були війни в країні, а Симон, син Маттатія, син із синів Йоаріва, і його брати піддавали себе небезпеці й стали проти ворогів свого народу, щоб були збережені їхні святощі та закон, і великою славою вони прославили свій народ. І Йонатан зібрав свій народ, і став для них первосвящеником, і переставився до свого народу, і їхні вороги вчинили раду, щоб увійти до їхньої країни, аби знищити їхню країну і простягнути руки на їхні святощі. Тоді встав Симон і воював за свій народ, і видав на потреби багато зі свого, і озброїв мужів сили свого народу, і дав їм заплату, і скріпив міста Юдеї та Ветсуру, що на горах Юдеї, де раніше була ворожа зброя, і поставив там охорону юдейських мужів. І він скріпив Йоппію, що біля моря, і Ґазару, що в околицях Азоту, в якій раніше жили вороги, і там він поселив юдеїв, і поставив у них те, що було потрібне, аби це виправити. І народ побачив вірність і славу Симона, яку він задумав зробити своєму народові, і вони поставили його своїм володарем і первосвящеником, бо він зробив це все та справедливість і віру, яку зберіг до свого народу, і він будь-яким способом намагався звеличити свій народ. І в його днях щастило його рукам, щоб вигубити народи з їхньої країни, і тих, що в місті Давида, що в Єрусалимі, які собі зробили твердиню, з якої виходили і опоганювали довкола святих і чинили велике зло для чистоти. І він поселив у ній мужів юдеїв, і зміцнив її на укріплення країни та міста, і підняв вгору стіни Єрусалима. І цар Димитрій після цього надав йому первосвященство, і зробив його своїм другом, і прославив його великою славою. Бо він почув, що римляни називають юдеїв друзями, союзниками і братами, і що славно зустріли послів Симона, і що зволили юдеї та священики, щоб Симон був їм за володаря і первосвященика навіки, аж доки не встане вірний пророк. І він буде над ними полководцем, і щоб він забажав через це поставленим бути над святими, над їхніми ділами, над країною, над зброєю і над твердинями, і щоб він дбав про святих, і щоб усі його слухалися, і щоб писали від його імені всі листи в країні, і щоб він одягався в багряницю і позолочений одяг. І нікому з народу і священиків не буде дозволено відректися чогось із цих і заперечити тому, що ним сказане, і скликати збір у країні без нього, і одягатися в багряницю, і носити золоту защіпку. А хто тільки вчинить проти цього чи відкине щось із цих, буде винний.

І весь народ зволив покласти, щоб Симон чинив згідно із цими словами. І Симон прийняв і зволив бути первосвящеником, і бути вождем, і головою юдейського народу та священиків, і головувати над усіма. А це письмо сказали поставити на мідних таблицях і поставити їх у притворі святих на видному місці, а відписи з них поставити в скарбниці, щоб мав Симон і його сини.

І послав Антіох, син царя Димитрія, листи з морських островів Симонові, священикові й голові юдейського народу, і всьому народу, І вони мали такий зміст: Цар Антіох Симонові, великому священикові й голові народу, і юдейському народові, радіти! Оскільки деякі зловмисники захопили царство наших батьків, а я бажаю, щоб царство повернулося, аби повернути його до того стану, як було раніше, я зібрав безліч сил, і я підготував військові кораблі, і бажаю ввійти в країну, щоб помститися тим, які знищили нашу країну і спустошили багато міст у моєму царстві. Тож тепер я затверджую тобі всі звільнення з податків, з яких тебе звільнили ті царі, що переді мною, і які інші дари тобі відпустили. Я тобі дозволив робити власне карбування, гроші для твоєї країни, а Єрусалим і святе мають бути вільними. І вся зброя, яку ти приготував, і твердині, які ти збудував, якими ти володієш, хай тобі залишаться. І всякий царський борг, і те, що було царське, відтепер і на весь час нехай тобі залишаються. А як тільки ми опануємо нашим царством, ми прославимо тебе, твій народ і храм великою славою, щоб явною стала ваша слава по всій землі.

Сто сімдесят четвертого року прийшов Антіох у землю своїх батьків, і до нього зібралися всі сили, так що мало було з Трифоном. І Антіох гнався за ним, і він прийшов, втікаючи, до Дори, що біля моря. Бо він бачив, що проти нього зібралося зло, і що сили його покинули. Антіох же отаборився проти Дори, і з ним дванадцять тисяч мужів-вояків та вісім тисяч кінноти. І він оточив місто, і кораблі пристали з моря, і він тіснив місто із землі та моря, і не давав нікому виходити, ані входити.

І прийшов Нуминій і ті, що з ним, з Риму, маючи послання для царів і країн, в яких написано так: Левкій, римський консул, цареві Птоломеєві, радіти! Старійшини юдеїв прийшли до нас, наші друзі та союзники, відновляючи ту дружбу і союз, що від початку, послані первосвящеником Симоном і юдейським народом, а вони принесли золотий щит у тисячу мін. Отже, нам до вподоби написати царям і країнам, щоб не намагалися вчинити їм зла і не воювали з ними, з їхніми містами і їхньою країною, і щоб не допомагали тим, що проти них воюють. Добрим видалося нам прийняти від них щит. Тож якщо якісь зловмисники втекли з їхньої країни до вас, передайте їх первосвященикові Симонові, щоб він їм помстився за їхнім законом.

І це він написав цареві Димитрієві, Атталові, Аріяратові та Арсакові і до всіх країн, і Сампсакові, спартіятам, Дилонові, Миндонові, Сікіону, Каріді, Самонові, Памфілії, Ликії, Алікарнассу, Роду, Фасиліді, Коу, Сіді, Араді, Гортині, Кніду, Кипру і Кирини. Це ж письмо написали Симонові, первосвященикові. А цар Антіох отаборився проти Дори на другий день, простягаючи постійно проти неї руки і роблячи машини, і замкнув Трифона, щоб він не входив і щоб не виходив. І послав до нього Симон дві тисячі вибраних мужів йому на допомогу і срібло, золото та досить посуду. Та він не забажав їх прийняти, але відрікся від усього, що йому раніше затвердив, і відчужився від нього. І послав до нього Атиновія одного зі своїх друзів, щоб з ним поспілкувався, кажучи: Ви захопили Йоппію, Ґазару і твердиню, що в Єрусалимі, міста мого царства. Їхні околиці ви спустошили, і ви зробили велику пошесть на землі, і ви заволоділи багатьма місцями в моєму царстві. Тож тепер передайте міста, які ви захопили, і данини з місць, якими ви заволоділи поза границями Юдеї. Якщо ж ні, дайте замість них п’ятсот талантів срібла — за спустошення, яким ви спустошили, і податки інших міст — п’ятсот талантів. Якщо ж ні, прийшовши, воюватимемо проти вас.

І прийшов Атеновій, друг царя, до Єрусалима, і побачив славу Симона і шафу із золотим та срібним посудом, і досить обслуги, і здивувався, і сповістив йому слова царя. І, відповівши, Симон сказав йому: Ми не забрали чужу землю і не заволоділи чужим, але спадком наших батьків, а воно на якийсь час несправедливо було захоплене нашими ворогами. Ми ж, отримавши нагоду, знову володіємо спадком наших батьків. А про Йоппію і Ґазару, про які ти запитуєш, то вони чинили в народі та в нашій країні велику пошесть, за цих дамо сто талантів.

І він не відповів йому ні слова, а повернувся з гнівом до царя і сповістив йому ці слова і славу Симона, і все, що побачив. І цар запалав великим гнівом. А Трифон, сівши на корабель, втік до Ортосії. І цар поставив Кендевея володарем приморського краю і дав йому піші сили та кінноту. І заповів йому отаборитися проти обличчя Юдеї, і заповів йому збудувати Кедрон і скріпити брами, і щоб він воював з народом. А цар кинувся в погоню за Трифоном. Кендевей же прибув до Ямнеї і почав підбурювати народ іти до Юдеї і брати народ у полон, і вбивати. І він збудував Кедрон, і поставив там коней і сили, щоб, виходячи, проходили дорогами Юдеї, як йому і заповів цар.

І прийшов Іван з Ґазари, і сповістив Симонові, своєму батькові, що чинив Кендевей. І Симон покликав своїх двох старших синів — Юду й Івана, і сказав їм: Я і мої брати, і дім мого батька воювали у війнах Ізраїля від молодості аж до сьогоднішнього дня, і пощастило нашим рукам спасати Ізраїль багато разів. А тепер я постарів, і ви в милосерді достатні є роками. Будьте ви замість мене і мого брата, і, вийшовши, повоюйте за наш народ, і допомога з неба нехай буде з вами. І він вибрав з країни двадцять тисяч мужів-вояків і кінноту, і вони пішли проти Кендевея, і переночували в Модеїні. І, вставши вранці, вони йшли рівниною, і ось численна сила їм назустріч, піші та кіннота, а між ними був потік. Він і його народ став напроти їхнього обличчя. І він побачив, що народ боявся перейти потік, і перейшов першим. І побачили його мужі, і перейшли за ним. І він поділив народ і коней посеред піших, а кіннота ворогів — дуже численна. І вони затрубили трубами, і відвернувся Кендевей і його табір, і з них упало багато поранених, а решта втекла до твердині. Тоді поранено Юду, брата Івана. А Іван гнався за ними, аж доки не прийшов до Кедрону, який збудував. І вони втекли до веж, що на полях Азоту, і він спалив його вогнем, і полягло з них якихось дві тисячі чоловік. І він повернувся до Юдеї з миром.

Птоломей, син Авува, був поставлений вождем на рівнині Єрихона і мав багато срібла та золота. А був він зятем первосвященика. І піднялося його серце, і він забажав заволодіти країною, і замислював обман проти Симона і його синів, щоб їх вигубити. А Симон проходив міста, що в країні, і дбав про те, що їм потрібне. І він прийшов до Єрихона, сам і Маттатія та Юда, його сини, у сто сімдесят сьомому році, в одинадцятому місяці, — це місяць сават. І їх прийняв син Авува з оманою до твердині, прозваної Док, яку він збудував, і він зробив для них великий бенкет, і там сховав мужів. І коли сп’янів Симон і його сини, устав Птоломей і ті, що з ним, узяли свою зброю і пробралися до Симона на бенкет, і вбили його та двох його синів, і деяких з його слуг. І він зробив великий злочин, і відплатив злом за добро.

Ось це написав Птоломей і послав цареві: Щоб ти дав йому сили на допомогу, і щоб видати їхню країну та міста! І він послав інших до Ґазари, щоб убити Івана, і тисячникам послав листи, щоб до нього прибули, аби дати їм срібло, золото і дари, а інших послав захопити Єрусалим і Гору храму. Та хтось, прибігши, наперед сповістив Іванові в Ґазарі, що загинув його батько та його брати, і що: Послав він і тебе вбити! Тож, почувши, він сильно злякався і схопив мужів, що прийшли його вбити, і вбив їх, бо він дізнався, що шукали його погубити. І решта слів Івана, його війни та його хоробрі діла, які він мужньо вчинив, і будова стін, які він спорудив, і його діла, ось вони записані в книзі днів його первосвященства, відколи він став первосвящеником після свого батька.