Юдити

У дванадцятому році царювання Навуходоносора, який царював над ассирійцями у великому місті Ніневії, у днях Арфаксада, котрий царював над мідійцями в Екватанах і збудував у Екватанах довкола мур з тесаного каменя три лікті шириною і шість ліктів довжиною, зробив висоту муру в сімдесят ліктів, його ширину — п’ятдесят ліктів. Його башти вивів над його брамами на сто ліктів, а в їх ширину поклав основу на шістдесят ліктів, і зробив її брами, брами підняті на сімдесят ліктів у висоту, їх ширина — сорок ліктів на вихід сили його сильних і його піших лав.

У ті дні цар Навуходоносор учинив війну із царем Арфаксадом на великій рівнині, — це рівнина в горах Раґава. І зібралися до нього всі, які мешкають у гірських околицях, і ті, котрі живуть при Євфраті, Тигрі, Удаспі та рівнині Аріоха, царя елумайців; і зібралися дуже численні народи, щоб приєднатися до лав синів Хелеуда.

І цар Навуходоносор відіслав ассирійців до тих, що жили в Персії, і до всіх, котрі мешкали на заході, що проживали в Кілікії, Дамаску, Лівані та Антилівані, і всіх, що мешкали біля обличчя узбережжя, і тих, які серед народів Кармила, Ґалаада, Верхньої Галилеї і на великій рівнині Ездрилон. І всіх тих, що в Самарії та її містах, і на другому березі Йордану, аж до Єрусалима і Ватани, Хелуса, Кадиса, ріки Єгипту, Тафни, Рамеси і всієї землі Ґесем, аж до підходу вище від Танеоса і Мемфеоса, і всіх, що мешкають у Єгипті, аж до підходу до гір Ефіопії.

Та всі, що мешкали на землі, знехтували словом Навуходоносора, царя ассирійців, і не зібралися до нього на війну, бо не побоялися його, але він був перед ними як один із них. Вони повернули його послів з нічим, у неславі їхнього обличчя. Тож Навуходоносор сильно розлютився на всю землю і поклявся престолом та його царством помститися на всіх околицях Кілікії, Дамаску і Сирії, і вигубити своїм мечем усіх, що живуть у землі Моава, синів Аммона, усю Юдею і всіх тих, котрі в Єгипті, аж до підходу до околиць двох морів. І він став у лавах у своєму війську проти царя Арфаксада в п’ятнадцятому році, переміг його на війні, повернув до втечі всю силу Арфаксада, кожного його коня і кожну його колісницю, і він заволодів його містами, прибув аж до Екватани, здолав вежі й пограбував його вулиці та його красу обернув йому в ганьбу. Він схопив Арфаксада в горах Раґава, проткнув його своїми списами і вигубив його аж до цього дня. І він повернувся після цього, — він і все його військо, — дуже велика кількість мужів-вояків, і пробув він та його сила там на відпочинку і на гостині сто двадцять днів.

У вісімнадцятому році на двадцять другий день першого місяця було слово в домі Навуходоносора, царя ассирійців, щоб помститися на всій землі, як він і сказав. Він скликав усіх своїх слуг та всіх своїх вельмож і власними устами розповів їм таємницю його ради, щоб покінчити з усім злом землі. Вони ж вирішили вигубити будь-яке тіло тих, котрі не пішли за словом його уст.

І сталося, коли він закінчив свою раду, Навуходоносор, цар ассирійців, покликав Олоферна, вождя своєї сили, що був другим після нього, і промовив до нього: Так говорить великий цар, володар усієї землі: Ось ти відійдеш від мого обличчя і візьмеш із собою довірених мужів у їхній силі, піших сто двадцять тисяч і велике число коней з дванадцятьма тисячами вершників. І вийдеш назустріч усій землі на захід, бо не послухалися слова моїх уст, і сповістиш їм, щоб підготували землю і воду, бо вийду проти них у своєму гніві, покрию все обличчя землі ногами моєї сили і їх подам їм на розграбування. І їхні побиті наповнять їхні прірви, і кожен потік і ріка переповняться їхніми мертвими. І поведу їхніх полонених до країв усієї землі. Ти ж, пішовши, забери мені всю їхню околицю, і піддадуться тобі, і мені збережеш їх до дня їхнього покарання. А твоє око не пощадить неслухняних, щоб видати їх на вбивство і пограбування на всій твоїй землі! Бо живу я і сила мого царства, тож сказав я, і вчиню це своєю рукою! Ти ж не переступай ані одного зі слів твого пана, але обов’язково виконайусе так, як я тобі заповів, і не зволікай, щоб зробити це!

Олоферн, відійшовши від обличчя свого пана, покликав усіх вельмож, вождів і проводирів сили Ассура. Він почислив вибраних до лав мужів, як йому і наказав його пан, — сто двадцять тисяч і дванадцять тисяч коней зі стрільцями, і розташував їх так, як розставляється велике військо до війни. Він привів верблюдів, ослів і мулів до їхнього складу, дуже велике число, а також овець, волів і кіз на їхню підготовку, яким не було рахунку, приготував їжу для кожного чоловіка на значну кількість, і взяв дуже багато золота і срібла з дому царя. І вийшов він та все його військо в похід, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити всю поверхню землі до заходу колісницями, кіньми і їхніми вибраними пішими. І з ними пішов великий змішаний збір, наче сарана, немов пісок землі, бо не було рахунку їхньої кількості. Йшли з Ніневії триденною дорогою перед обличчям рівнини Вектілет, і пішли з Вектілета неподалік гори, що по правиці верхньої Кілікії. Він забрав усю свою силу, своїх піших, коней і колісниці, і пішов звідти до горішньої околиці. Він вирубав Фуда і Луда, пограбував усіх синів Рассіса і синів Ізмаїла, тих, що напроти обличчя пустелі до півдня Хелеона. Перейшовши Євфрат і пройшовши Месопотамію, він знищив усі високі міста тих, що на потоці Аврона, аж до підходу до моря. Він захопив границі Кілікії і вирубав усіх, що йому противилися, і прийшов аж до границь Яфета, що до півдня, напроти обличчя Аравії. І оточив усіх синів Мадіяма, спалив їхні поселення і пограбував їхні стада. І пішов до рівнини Дамаску в дні жнив пшениці, і спалив усі їхні поля, отари і стада дав на винищення, пограбував їхні міста, винищив їхні поля і вигубив усю їхню молодь вістрям меча. Та напав його страх і тремтіння на тих, що мешкали на узбережжі, які були в Сідоні й Тирі, і тих, котрі мешкали в Сурі, Окіні, а також усіх, що жили в Ємнаані, і ті, що жили в Азоті й Аскалоні, дуже його боялися.

І вони відіслали до нього послів з мирними словами, кажучи: Ось ми, раби великого царя Навуходоносора, кланяємося перед ним, учини з нами так, як миле його обличчю. Ось наші двори і кожне наше місце, будь-яке поле пшениці, отари, стада і всі пасовиська наших шатер лежать перед твоїм обличчям, роби так, як тільки тобі до вподоби. Ось наші міста, і ті, що живуть у них, є твоїми рабами, тож, пішовши, зустрінь їх так, як видається добрим у твоїх очах.

І мужі прийшли до Олоферна, і сповістили йому згідно із цими словами. Він зі своїм військом зійшов до узбережжя і поставив загони у високих містах, і взяв з них на вояків вибраних мужів. І прийняли його вони та вся їхня околиця з вінцями, хороводами й тимпанами. Він винищив усі їхні околиці й вирубав їхні священні гаї, і було дано йому вигубити всіх богів землі, щоб тільки йому, Навуходоносорові, служили всі народи, і всі народи та їхні племена мали призивати його, як бога. Він прийшов проти обличчя Ездрилона поблизу Дотая, що є напроти великої юдейської ущелини, і вони отаборилися між містами Геваєм і Скутом, і він перебував там місяць часу, щоб зібрати весь склад свого війська.

І почули сини Ізраїля, що жили в Юдеї, про все, що вчинив народам Олоферн, вождь Навуходоносора, царя ассирійців, як пограбував усі їхні святощі й віддав їх на прокляття, і дуже сильно налякалися його обличчя та були охоплені страхом за Єрусалим і храм їхнього Господа Бога. Адже вони недавно повернулися з полону, і щойно зібрався весь юдейський народ, і освяченим був посуд, жертовник і дім від опоганення. Тож вони послали до кожної околиці Самарії, Кони, Веторона, Велмаїна, Єрихона, до Хова, Есора і долини Салим, захопили всі верхів’я високих гір, мурами зміцнили ті села, що в них, і поклали на склади їжу на підготовку до війни, бо їхні поля були щойно після жнив.

І великий священик Йоаким, який перебував у ті дні в Єрусалимі, написав тим, які жили у Ветулії і Ветоместемі, що є напроти Ездрилона, перед обличчям рівнини, близької до Дотаїма, кажучи: Скріпити гірські підходи! — бо через них був вхід до Юдеї, і було легко перешкодити тим, що йшли, адже прохід був вузький, розрахований усього на двох чоловік. І сини Ізраїля зробили так, як заповів їм великий священик Йоаким і старійшини всього народу Ізраїля, які перебували в Єрусалимі.

Кожен чоловік Ізраїля заголосив до Бога з великою ревністю і впокорили свої душі з великою ревністю. Вони, їхні жінки, їхні діти та їхня худоба, кожний їхній мешканець, куплений і найманець покрили мішковиною свої стегна. І кожний чоловік Ізраїля, жінка і діти, які мешкали в Єрусалимі, упали перед обличчям храму, попелом посипали свої голови і простягнули свою мішковину перед обличчям Господа. І на жертовник вони накинули мішковину, і одностайно, ревно заголосили до Бога Ізраїля, щоб не дав на пограбування їхніх немовлят, жінок — на розбій, міста їхнього спадку — на знищення, святе — на опоганення, на погорду і радість народам.

І Господь вислухав їхній голос і зглянувся на їхній біль. Народ постив багато днів у всій Юдеї і Єрусалимі перед обличчям святощів Господа Вседержителя. Великий священик Йоаким і всі священики, що стояли перед Господом, і Господні служителі, мішковиною підперезавши свої стегна, приносили постійне всепалення, молитви і добровільні дари народу, і був попіл на їхніх клобуках, і волали до Господа з усієї сили, щоб Він на добро зглянувся над усім домом Ізраїля.

І сповіщено Олофернові, воєводі сил Ассура, що сини Ізраїля готуються до війни, і замкнули гірські проходи, скріпили кожне верхів’я високої гори і поставили на рівнинах засідки. Він сильно запалав гнівом і покликав усіх володарів Моава, вождів Аммона, усіх сатрапів узбережжя, і сказав їм: Сповістіть мені, сини ханаанські, хто цей народ, що сидить у гірській околиці, і які вони міста населяють, і кількість їхньої сили, у чому ж полягає їхня сила і їхня міць, хто над ними поставлений царем, володарем їхнього війська, і чому понад усіх, що живуть на заході, повертаються спинами, щоб не йти мені назустріч?

І сказав йому Ахіор, володар усіх синів Аммона: Нехай же мій пан вислухає слово з уст свого раба, і сповіщу тобі правду про цей народ, який населяє цю гірську околицю, що мешкає поблизу тебе, і не вийде обман з уст твого раба. Цей народ походить з халдеїв. Вони раніше мешкали в Месопотамії, але не забажали йти за богами їхніх батьків, які були в землі халдеїв. І вони відійшли від дороги їхніх предків, і поклонилися Богові неба, Богові, Якого пізнали. Вони викинули їх з-перед обличчя своїх богів, втекли до Месопотамії і жили там багато днів. І їхній Бог сказав вийти з їхнього поселення і піти в ханаанську землю, і вони поселилися там, і вони наповнилися золотом, сріблом і дуже численною худобою.

Оскільки голод покрив поверхню землі Ханаану, то вони пішли в Єгипет і мешкали там, аж доки не повернулися. І стали там великим числом, і не було рахунку їхньому народові. І повстав проти них цар Єгипту, і обманули їх працею і цеглою, пригнобили їх і перетворили їх на рабів. І вони закликали до їхнього Бога, і Він уразив усю єгипетську землю карами, яким не було ліку. І викинули їх єгиптяни з-перед свого обличчя. І Бог перед ними перетворив Червоне море на сушу і повів їх дорогою Синаю і Кадис-Варни. Він вигнав усіх, що мешкали в пустелі, і вони жили в землі амореїв, і вигубили всіх есевонітів своєю силою. І, перейшовши Йордан, успадкували всю гірську околицю, і вигнали з-перед свого обличчя Ханаанця, Ферезейця, Євусея, Сихема і всіх ґерґесейців, і проживали в ній багато днів.

Доки не згрішили перед їхнім Богом, доти з ними було добро, бо Бог, Який ненавидить неправду, є з ними. Коли ж відступили від дороги, яку Він їм заповів, то були дуже сильно вигублені численними війнами і забрані в полон не до власної землі; храм їхнього Бога був знищений до основи, а їхні міста були забрані ворогами. Тепер, повернувшись до їхнього Бога, прийшли з розсіяння, куди були розсіяні туди, і одержали Єрусалим, де є їхні святощі, і поселилися в гірських околицях, бо вони були запустілі. Тож зараз, владико пане, якщо є провина через незнання в цьому народі, і вони грішать проти їхнього Бога, і ми побачимо, що в них є цей гріх, то підемо і завоюємо їх. Якщо ж немає беззаконня в їхньому народі, то нехай обмине їх мій пан, щоб часом їхній Господь і їхній Бог не покрив їх щитом, — і ми станемо погордою перед усією землею.

І сталося, коли Ахіор припинив промовляти ці слова, то весь народ, що навколо шатра, і який стояв навкруги, загомонів, а володарі Олоферна, і всі, котрі населяли узбережжя і Моав, сказали, щоб його зарубати. Бо ми не злякаємося синів Ізраїля, тому що ось народ, в якого немає ані сили, ані моці до сильної боротьби. Тож підемо, і вони стануть їжею всьому твоєму війську, пане Олоферне.

Коли спинився заколот мужів довкруги збору, то промовив і Олоферн, вождь сили Ассура, перед усім народом чужинців до Ахіора і до всіх синів Моава: Хто ти є, Ахіор, і найманці Єфрема, що ти в нас так пророкуєш, як сьогодні, і ти сказав не воювати проти народу Ізраїля, бо їхній Бог щитом їх покриває? І хто Бог, хіба не Навуходоносор? Він пошле свою силу і вигубить їх з поверхні землі, — і їхній Бог не спасе їх! Але ми, його раби, поб’ємо їх, як одного чоловіка, і вони не витримають сили наших коней. Бо знищимо їх у них, і їхні гори сп’яніють від їхньої крові, їхні рівнини наповняться їхніми мерцями, і не встоїть стопа їхніх ніг перед нашим обличчям, але загинуть вигубленням, — каже цар Навуходоносор, володар усієї землі. Адже він сказав, що не будуть даремними слова його мови. Ти ж, Ахіоре, найманцю Аммона, який сказав ці слова в дні твоєї безбожності, більше не побачиш мого обличчя від цього дня, аж доки не помщуся на роді тих, що з Єгипту! І тоді твої легені прошиє залізо меча мого війська і народ моїх слуг, і впадеш від їхніх ран, коли вони повернуться. І хай мої раби повернуть тебе до гірської околиці й поставлять тебе в одному з гірських міст, і не загинеш, аж доки не будеш погублений з ними. І якщо віриш твоїм серцем, що не будуть захоплені, хай твоє обличчя не занепадає. Я сказав, і ніщо з моїх слів не пропаде.

І Олоферн наказав своїм слугам, які стояли в його шатрі, взяти Ахіора, відіслати його до Ветулії і віддати в руки синів Ізраїля. І його раби взяли його, і повели його за межі табору до рівнини, пішли з-посеред рівнини до гірської околиці й прийшли до джерел, які були під Ветулією. А коли мужі міста на верхів’ї гори побачили їх, то взяли свою зброю і вийшли з міста на верхів’я гори, і кожний муж, який кидав з пращі, стійко захищали свій схил і кидали на них камінням. Вони, підсунувшись до гори, зв’язали Ахіора і залишили покинутим біля підніжжя гори, і відійшли до свого пана.

Вийшовши зі свого міста, сини Ізраїля підійшли до нього і, розв’язавши його, відвели до Ветулії і поставили його перед володарями їхнього міста, якими були в ті дні Озія, син Міхи з племені Симеона, Хаврій, син Ґотоніїла, і Харміс, син Мелхіїла. Вони скликали всіх старійшин міста, і збігся кожний їхній молодець і жінки на збори, і поставили Ахіора посеред усього їхнього народу, і запитав його Озія, що сталося.

І, відповівши, той сповістив їм слова збору Олоферна і всі слова, які він сказав посеред володарів синів Ассура, і те, що гучно виказав Олоферн проти дому Ізраїля. І народ, упавши, поклонився Богові й закричав, гукаючи: Господи, Боже неба, поглянь на їхні гордощі й помилуй пригноблення нашого роду, і на цей день зглянься на обличчя тих, що тобі освячені! Вони потішили Ахіора і дуже його похвалили, і взяв його Озія зі збору до свого дому і зробив прийняття старійшинам, і цілу ту ніч прикликали Бога Ізраїля на допомогу.

На другий день Олоферн наказав усьому своєму війську і всьому своєму народові, які прийшли йому на допомогу, піти проти Ветулії, захопити переходи гірської околиці й розпочати війну проти синів Ізраїля. І в той день спорядився кожний їхній сильний чоловік. І їхнє військо мало сто сімдесят тисяч піших військових мужів і дванадцять тисяч кінноти без обозу і мужів, які були в них пішими, — дуже велике число. Вони отаборилися в долині поблизу Ветулії, біля джерела, і витягнулися в ширину — від Дотаїма аж до Велвема, вздовж від Ветулії аж до Куамоноса, що є напроти Ездрилона.

А сини Ізраїля, коли побачили їхню кількість, сильно перелякалися і промовили кожний до свого ближнього: Тепер вони вилижуть поверхню всієї землі, і ні високі гори, ні прірви, ні горби не встояться перед їхнім тягарем. І кожний, взявши свою зброю і запаливши вогні на своїх баштах, залишилися сторожити всю ту ніч.

А на другий день Олоферн вивів кожного свого коня перед обличчям синів Ізраїля, що були у Ветулії. Розглянувши підходи до їхнього міста і замкнувши джерела вод, він захопив їх і поставив над ними частину з військових людей, а сам відійшов до свого народу. Та всі володарі синів Ісава, усі володарі народу Моава і вожді узбережжя, прийшовши до нього, сказали: Нехай же наш пан вислухає слово, щоб не було втрат серед твоєї сили. Адже цей народ синів Ізраїля покладає надію не на свої списи, але на висоти гір, на яких вони живуть на них. Бо нелегко піднятися на верхів’я їхніх гір. Тож тепер, пане, не воюй з ними так, як буває війна, лавами, — і хай не впаде жоден чоловік з твого народу. Залишися у твоєму таборі, щадячи кожного чоловіка з твоєї сили, і хай твої раби захоплять джерело води, яке виходить з підніжжя гори, бо звідти воду беруть усі, що живуть у Ветулії, — спрага їх вигубить, і вони віддадуть своє місто. Ми і наш народ підемо на сусідні верхів’я гір і на них отаборимося для сторожі, щоб з міста не вийшов жоден чоловік. І в голоді потонуть вони, їхні жінки й їхні діти, і поляжуть на вулицях своїх помешкань раніше, ніж прийде на них меч. І віддаси їм погану віддачу за те, що відступили, і не зустрінуть твоє обличчя в мирі.

Їхні слова вгодили перед Олоферном і перед усіма його слугами, і той наказав учинити так, як сказали. І відійшов табір синів Аммона, і з ними — п’ять тисяч синів Ассура, і отаборилися в долині, і захопили води і джерела вод синів Ізраїля. І пішли сини Ісава та сини Аммона, і отаборилися в гірській околиці напроти Дотаїма. І послали частину з них на південь і на схід напроти Еґревила, що є поблизу Хуса, який є біля потоку Мохмур. Решта війська ассирійців отаборилася на рівнині, і вони покрили всю поверхню землі, і населили шатра, і їхній обоз із численним народом, і були дуже великою кількістю.

А сини Ізраїля заголосили до їхнього Господа Бога, бо підупав їхній дух, тому що їх оточили всі їхні вороги, і не було як втекти з-посеред них. І залишалися довкола них весь збір ассирійців, — піші, колісниці та їхня кіннота — тридцять чотири дні. І забракло в усіх тих, що жили у Ветулії, води в усякому їхньому посуді, стави висохли і не містили води, щоб пити до схочу кожен день, бо їм давали пити порційно. І впали в розпач їхні діти, і жінки та молодь ослабли від спраги й падали на вулицях міста та в проходах брам, і більше не було в них сили.

І зібрався весь народ до Озії і володарів міста, — молодь, жінки і діти, — і заголосили великим голосом, і сказали перед усіма старійшинами: Нехай Бог судить між вами і нами, бо ви вчинили з нами велику несправедливість, не заговоривши по-мирному із синами Ассура. Тепер немає в нас помічника, але Бог продав нас у їхні руки, ми були кинені на землю перед ними в спразі та великому вигубленні. Тепер ви їх прикличте і видайте все місто на пограбування народові Олоферна і всій його силі! Бо краще нам стати їм на грабунок. Адже будемо за рабів, і житиме наша душа, і не побачимо смерті наших немовлят на власні очі, жінок і наших дітей, що залишились без їхніх душ. Ми вам свідчимо небом і землею, нашим Богом і Господом наших батьків, Який нас карає за наші гріхи і за провини наших батьків, щоб не чинити згідно із цими словами в сьогоднішній день.

І серед збору був великий плач усіх одночасно, і заголосили до Господа Бога гучним голосом. І сказав їм Озія: Будьте мужніми, брати, терпітимемо ще п’ять днів, в які Господь, Бог наш, поверне до нас Своє милосердя, бо не покине нас назавжди. Коли ж вони минуть, і до нас не прийде допомога, учиню за вашими словами.

І розійшовся народ до свого табору, і пішли на стіни і вежі їхнього міста, відіслали жінок і дітей до їхніх домів. І вони перебували у великому приниженні в місті.

І в ті дні почула Юдита, дочка Мерарія, сина Окса, сина Йосифа, сина Озіїла, сина Елкія, сина Ананія, сина Ґедеона, сина Рафаїна, сина Ахітова, сина Ілія, сина Хелкія, сина Еліява, сина Натанаїла, сина Саламіїла, сина Сарасадая, сина Ізраїля. Її чоловік, Манасія, з її племені та її батьківщини. Він помер у дні жнив ячменю. Бо наглядав над тими, що в’язали снопи в полі, і спека вразила його голову, він упав на своє ліжко й помер у своєму місті Ветулії, і похоронили його з його батьками на полі, що між Дотаїмом і Валамоном. Юдита була вдовою у своєму домі три роки і чотири місяці. Вона зробила собі шатро на покрівлі свого дому і накинула на свої плечі мішковину, а на ній був одяг її вдівства. І вона постила всі дні свого вдівства, за винятком надвечір’я субот, самих субот, надвечір’я нових місяців, самих нових місяців, празників і святкових днів дому Ізраїля.

Вона була вродлива ззовні, — дуже гарна з вигляду. І залишив їй Манасія, її чоловік, золото, срібло, рабів, рабинь, худобу і поля, і вона залишилася над ними. І не було такого, хто сказав би про неї погане слово, бо вона дуже боялася Бога. І вона почула погані слова народу проти володаря, бо підупали духом від браку води, і Юдита почула всі слова, які сказав їм Озія, як і поклявся їм видати місто ассирійцям після п’ятьох днів. І, пославши свою служницю, що була наставлена над усіма її маєтками, покликала Озію, Хаврія і Харміна, старійшин її міста, і вони прийшли до неї, а вона їм сказала: Послухайте ж мене, володарі тих, що живуть у Ветулії! Через те, що недобре ваше слово, яке ви промовили перед народом у цей день, і ви дали цю клятву, яку ви заповіли між Богом і вами, і сказали, що віддасте місто вашим ворогам, якщо в них Господь не поверне до нас допомогу. А тепер хто ви, ті, що випробували Бога сьогоднішнього дня і стали вище Бога серед людських синів? І тепер ви дослідили Господа Вседержителя, та нічого не пізнаєте до віку. Бо не знайдете глибини людського серця і не схопите слів Його розуму. І як дослідите Бога, Який створив це все, пізнаєте Його розум і знайдете Його розуміння? Зовсім ні, брати, не викликайте гніву Господа, нашого Бога! Адже якщо Він не бажає допомогти вам упродовж п’яти днів, то Він має владу, у скількох днях бажає, виконати це чи знищити нас перед обличчям наших ворогів. Ви ж не віддавайте в заставу задумів вашого Господа Бога, адже Бог — не як чоловік, щоб Йому погрожувати, ані як людський син, щоби захитатися. Тому, пам’ятаючи те спасіння, що від Нього, прикличмо Його на допомогу нам, і Він вислухає наш голос, якщо Йому буде миле. Адже не постав у наших родах, і немає сьогоднішнього дня ні племені, ні роду, ні народу, ні міста серед вас, які поклоняються рукотворним богам, як сталося в попередніх днях, через що наші батьки були віддані на меч і на пограбування і впали великим падінням перед нашими ворогами.

Ми ж не пізнали іншого Бога, крім Нього. Через це надіємося, що не знехтує нами, ані нашим родом. Бо коли ми будемо захоплені, так буде захоплена вся Юдея, і наші святощі будуть пограбовані, і їхнє опоганення вимагатиметься з нашої крові, а також убивство наших братів, полонення землі та спустошення нашого спадку будуть повернені на нашу голову в народах, де лиш там служитимемо, і будемо спотиканням і погордою перед тими, що нами заволоділи. Адже наше рабство не вийде на милість, але на безчестя поставить його Господь, Бог наш. Тепер же, брати, покажімо нашим братам, тому що від нас залежить їхня душа, і за нами скріпити святе, дім і жертовник! За це все дякуватимемо нашому Господу Богові, Який випробовує нас, як і наших батьків. Пам’ятайте, що Він зробив з Авраамом, як випробував Ісаака і що сталося в Месопотамії сирійській з Яковом, який пас овець Лавана, брата своєї матері. Бо не спалив, як їх, щоб випробувати вогнем їхнє серце, і не покарав нас, але на попередження Господь бичує тих, що наближаються до Нього.

І сказав їй Озія: Усе, що ти повідала, у доброму серці ти сказала, і немає нікого, хто буде протистояти твоїм словам. Адже твоя мудрість явна не віднині, але від початку твоїх днів увесь народ пізнав твою мудрість, оскільки добрим є налаштування твого серця. Але народ був дуже спраглий, і змусили нас зробити так, як ми їм сказали, і навести на нас клятву, яку не можемо переступити. Тепер помолися за нас, бо ти є побожна жінка, і Господь пошле дощ, щоб наповнити наші стави, і більше не ослабнемо.

І сказала їм Юдита: Послухайте мене, і зроблю діло, яке буде на роди родів синам нашого роду. Ви станете біля брами цієї ночі, а я вийду з моєю служницею, і в дні, після яких ви сказали, що віддасте місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїль моєю рукою. Ви ж не вивідаєте моє діло, бо не скажу вам, аж доки не закінчиться те, що я чиню.

І сказав Озія та володарі до неї: Іди в мирі, і Господь Бог перед тобою на помсту нашим ворогам. І, повернувшись із шатра, вони пішли до своїх призначень.

Юдита впала долілиць, посипала попіл на свою голову і стягнула мішковину, яку одягнула, а якраз приносилося в Єрусалимі в Божому домі ладан того вечора, і Юдита заголосила гучним голосом до Господа, гукаючи: Господи, Боже мого батька Симеона, якому Ти дав у руку меча, щоб помститися чужинцям, які розв’язали лоно дівчини, аби осквернити, оголили члени на сором і опоганили лоно на приниження, бо Ти сказав: Так не буде! — а вони вчинили. За це Ти видав їхніх володарів на страту і їхнє ліжко, яке прийняло їхній обман, обманене на кров, Ти побив рабів із сильними і сильних на їхніх престолах, і Ти дав їхніх жінок на грабунок, їхніх дочок на полон і всю їхню здобич на поділ для синів, Тобою улюблених, і вони ревнували Твоєю ревністю, знехтували опоганенням їхньої крові і прикликали Тебе на допомогу.
Боже, Боже мій! Вислухай мене, вдову! Бо Ти зробив те, що раніше від цих, і це, і пізніше, і тепер Ти знаєш те, що надходить, і сталося те, що Ти знав, і є те, що Ти наказав, і сказали: Ось ми є. Бо всі Твої дороги готові, і Твій суд у передбаченні. Бо ось ассирійці розмножилися в їхній силі, піднялись високо на коні та вершнику, стали гордими в руці піших, довірились на щит, на спис, лук і пращу, і не пізнали, що Ти — Господь, Який розбиває війни. Твоє Ім’я — Господь. Ти роздери їхню силу у Твоїй силі і зведи нанівець їхню силу у Твоєму гніві. Адже вони порадили опоганити Твоє святе, осквернити помешкання спочинку Імені Твоєї слави, знищити залізом ріг Твого жертовника. Поглянь на їхню гордість, пошли Твій гнів на їхні голови, дай у мою вдовину руку ту силу, що я задумала! Побий раба з володарем і володаря з його слугою устами моєї омани. Побий їхню велич рукою жінки. Адже Твоя сила не в кількості, а Твоя міць не в сильних, але Ти є Богом пригноблених, Ти є помічником принижених, помічником хворих, оборонцем зневірених, спасителем безнадійних. Так, так, Боже мого батька і Боже спадку Ізраїля, Володарю неба і землі, Творителю вод, Царю всього Твого творіння! Ти вислухай моє благання і дай мені слово і хитрість на поранення і на синяк їм, які замислили погане проти Твого завіту, Твого освяченого дому, верхів’я Сіону і дому спадку Твоїх синів. І зроби над усім Твоїм народом і всіма племенами пізнання, щоб довідались, що Ти є Бог, Бог усієї сили і моці, і що немає іншого, що покриває щитом рід Ізраїля, хіба тільки Ти!

І сталося, коли вона перестала закликати до Бога Ізраїля і закінчила говорити всі ці слова, то вона підійнялася від лежання, покликала свою служницю і пішла до дому, в якому перебувала в ньому в днях суботи і у свої празники, і скинула мішковину, якою була підперезана, зняла одяг свого вдівства, помила тіло водою, помазалася дорогим миром, розчесала волосся своєї голови, поклала покривало на себе і одягнула одяг своєї радості, в який зодягалася в дні життя свого чоловіка Манасії, взяла сандалі на свої ноги, одягла на себе браслети, браслети на шию, персні, сережки і всю свою прикрасу і дуже нарядилася, щоб звабити очі мужчин, які тільки її побачать. Вона дала своїй служниці бурдюк вина і посудину олії і наповнила торбу підсмаженим ячменем, клаптями фіг і буханцями білого хліба, склала весь свій посуд і дала їй.

І вони вийшли до брами міста Ветулії, і знайшли тих, що стояли біля неї, Озію і старійшин міста, Хавріна і Харміна. Коли ж вони побачили її, що її обличчя було іншим, а її одяг перемінений, то дуже сильно здивувалися її красою, і вони промовили до неї: Бог наших батьків нехай дасть тобі милість і допоможе завершити твої задуми на радість синів Ізраїля і звеличення Єрусалима. І вони поклонилися Богові. А вона сказала їм: Накажіть відкрити мені браму міста, і вийду, щоб довершити справу, про яку ви говорили зі мною. І вони наказали молодцям відкрити їй, як вона сказала. І зробили так. І Юдита вийшла, вона та її рабиня з нею. Споглядали на неї мужі міста, аж доки не зійшла з гори, доки не перейшла долину, і більше її не бачили.

Вони йшли долиною навпростець, і зустріла її сторожа ассирійців. Взяли її і запитали: Чия ти, звідки йдеш і куди прямуєш? А вона сказала: Я — єврейська дочка і втікаю від їхнього обличчя, бо будуть видані вам на знищення. Я ж іду до обличчя Олоферна, вождя вашої сили, щоб сповістити слова правди, і покажу перед його обличчям шлях, за яким піде, і запанує всією гірською околицею, і не загине з його мужів жодне тіло, ані дух життя.

Коли ж мужі почули її слова і поглянули на її обличчя, — воно було перед ними дивовижно красиве, то сказали їй: Ти врятувала свою душу, поспішивши прийти до обличчя нашого пана. Тепер же піди до його шатра, і деякі з нас тебе проведуть, аж доки не віддадуть тебе в його руки. Коли ж станеш перед ним, не злякайся твоїм серцем, але сповісти за твоїми словами, і він учинить тобі добро. І вибрали з-поміж них сто мужів, і привели її й служницю її, і повели їх до шатра Олоферна. І позбігалися з усього табору, бо розголошено по шатрах про її прихід. І, прийшовши, оточили її, як вона стояла перед шатром Олоферна, аж доки не сповістили йому про неї. І милувалися її вродою, і дивувалися синам Ізраїля через неї, і кожний сказав своєму ближньому: Хто погордує цим народом, що має в себе таких жінок? Адже не є добрим залишити з них одного чоловіка, які, будучи залишені, зможуть задурити всю землю.

І вийшли ті, що сиділи в Олоферна, і всі його слуги, і ввели її до шатра. А Олоферн лежав на своєму ліжку під накриттям, витканим з багряниці, золота, смарагду і дорогоцінного каміння. І сповістили йому про неї, і він вийшов до передпокою, і перед ним несли срібні світильники. Коли ж Юдита прийшла перед його обличчя та його рабів, усі здивувалися красою її обличчя. І вона, упавши долілиць, поклонилася йому, та його раби підняли її.

І сказав їй Олоферн: Кріпися, жінко, не бійся твоїм серцем, бо я не вчинив зла людині, що забажала служити Навуходоносорові, цареві всієї землі! Тож тепер твій народ, який живе в гірській околиці, якщо б не зневажили мене, я не підняв би свого списа проти них. Але вони собі це зробили. І тепер скажи мені, задля чого ти від них втекла і прийшла до нас, бо ти прийшла на спасіння. Кріпися, житимеш цієї ночі й надалі! Адже немає нікого, хто б тебе скривдив, але тобі вчинять добро, як і буває зі слугами мого володаря, царя Навуходоносора.

А Юдита сказала йому: Прийми слова твоєї рабині, і нехай твоя слугиня заговорить перед твоїм обличчям, і не сповіщу неправди моєму панові цієї ночі. Якщо підеш за словами твоєї слугині, Бог довершить тобою діло, і мій пан не відступить від своїх прагнень. Отже, нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе його сила, який послав тебе, щоб випростувати всяку душу, бо не тільки люди через тебе йому служитимуть, але й звірі поля, худоба, птахи неба через твою силу житимуть під Навуходоносором і всім його домом. Адже ми почули твою мудрість і прекрасні вчинки твоєї душі, і сповіщено всій землі, що ти єдиний добрий в усьому царстві, сильний у розумінні та дивовижний у веденні війни. А тепер слово, яке Ахіор сказав у твоєму зборі, ми почули його слова, бо схопили його мужі Ветулії, і він їм сповістив усе, що він виказав перед тобою. Тому, володарю пане, не відкинь його слів, але поклади їх у твоєму серці, бо вони правдиві. Адже наш рід не буде покараним, і не переможе їх меч, якщо вони не згрішать проти їхнього Бога. І тепер, щоб мій пан не став відкиненим та невдахою, і смерть упала на їхнє обличчя, — і їх захопив гріх, яким викличуть гнів їхнього Бога, коли вчинять зло.

Оскільки їм забракло їжі і пропала вся вода, вони вирішили напасти на свою худобу і все, що їм Бог своїми законами заборонив їсти, вони вирішили спожити. Первоплоди зерна і десятини вина та олії, які зберігали освяченими для священиків, що стоять в Єрусалимі перед обличчям нашого Бога, вони судили спожити те, до чого не дозволено доторкнутися руками нікому з народу. І послали до Єрусалима, бо й ті, що там живуть, учинили це, — тих, що принесуть їм дозвіл від старійшин. І станеться, як тільки буде сповіщено їм, і вони зроблять, то будуть видані тобі на вигублення в той день. Тому я, твоя рабиня, пізнавши це все, втекла з-перед їхнього обличчя, і Бог мене послав учинити з тобою діла, через які здивується вся земля, — ті, що лиш почують про них. Адже твоя рабиня побожна і служить вночі та вдень Небесному Богові. Тепер же, мій пане, залишусь при тобі, і твоя рабиня вийде вночі в долину і помолиться до Бога, і Він мені скаже, коли вони зробили їхній проступок. І, пішовши, принесу тобі вістку, і ти вийдеш з усією твоєю силою, і немає нікого, хто з них устоїть проти тебе. І я проведу тебе через Юдею, аж доки не прийдеш у Єрусалим, і поставлю твій престол посеред нього, і поведеш їх як овець, в яких немає пастиря, і перед тобою собака не загавкає своїм язиком. Бо це мені сказано за моїм передбаченням і мені сповіщено, і я послана тобі сповістити.

І її слова були милими перед Олоферном і перед усіма його слугами, і вони здивувалися її мудрості, і сказали: Немає такої жінки від краю аж до краю землі з гарним обличчям і розумними словами. І сказав їй Олоферн: Бог добре вчинив, пославши тебе перед народом, щоби була сила в наших руках, а загибель у тих, що зневажили мого пана. І тепер ти є прекрасна твоїм виглядом і добра твоїми словами. Тож якщо вчиниш так, як ти сказала, то твій Бог буде моїм Богом, і ти осядеш у домі царя Навуходоносора, і прославишся на всю землю.

І він наказав привести її туди, де кладеться його столовий посуд, і звелів накласти їй з його м’ясива, і пити його вино. І сказала Юдита: Не їстиму з них, щоб не було спокуси, але послужуся тим, що зі мною. І сказав їй Олоферн: Якщо ж забракне того, що є з тобою, звідки візьмемо подібне до них, щоб тобі дати? Адже немає з нами нікого з твого роду. І сказала Юдита йому: Нехай живе твоя душа, мій пане, бо твоя рабиня не споживе того, що є зі мною, поки Господь не зробить моєю рукою те, що зарядив.

І слуги Олоферна відвели її до шатра, і вона спала до півночі. А при ранній сторожі вона встала. І вона послала до Олоферна, кажучи: Нехай накаже мій пан дозволити твоїй рабі вийти на молитву. І Олоферн звелів сторожам не забороняти їй. І вона залишалася в таборі три дні. Вона виходила по ночах у долину Ветулії і милася в таборі біля джерела води. І коли виходила, то молилася Господу, Богові Ізраїля, щоб скерував її дорогу на піднесення синів її народу. І, увійшовши чистою, залишалася в шатрі, аж доки їй не приносили їжу ввечері.

І сталося четвертого дня, справив Олоферн бенкет самим своїм рабам і не покликав на бенкет нікого з тих, що поруч. І сказав євнухові Ваґоєві, який був наставлений над усім, що його: Піди і переконай жінку-єврейку, яка є в тебе, щоб прийшла до нас, їла і пила з нами. Адже ось соромно нашому обличчю, якщо відпустимо таку жінку, не бувши в її товаристві. Бо якщо цю не притягнемо, вона нас висміє. І вийшов Ваґоя від обличчя Олоферна, увійшов до неї і сказав: Хай не вагається ця вродлива рабиня, пішовши до мого пана, бути прославленою перед його обличчям, пити з нами вино на радість і бути в цей день як одна з дочок синів ассирійців, які прислуговують у домі Навуходоносора.

І сказала йому Юдита: Хто я, щоб чинити опір моєму панові? Адже все, що є миле в його очах, поспішивши, зроблю, і це буде мені радістю, аж до дня моєї смерті. І, вставши, вона прикрасилася одягом і всією жіночою прикрасою, і прийшла її рабиня, і постелила їй напроти Олоферна на землі шкіри, які взяла у Ваґоя для неї на щоденну потребу, щоб, сівши на них, їсти. І Юдита, увійшовши, сіла, і серце Олоферна було полонене нею, і його душа зворушена, і він сильно жадав бути з нею. Він очікував часу, щоб доторкнутися до неї, від того дня, як її побачив.

І сказав їй Олоферн: Пий же і будь веселою з нами! І сказала Юдита: П’ю, пане, бо сьогодні звеличилося в мені моє життя понад усі дні мого буття. І, взявши, поїла і попила перед ним те, що приготувала її рабиня. І розвеселився нею Олоферн, і випив дуже багато вина, стільки, скільки не випивав ніколи в один день, відколи він народився.

Коли ж звечоріло, то його раби поспішили, щоб відійти. А Ваґоя замкнув шатро ззовні й відпустив слуг від обличчя свого пана, і вони пішли до своїх ліжок, бо всі були втомлені, тому що було багато пиття. Залишилась Юдита одна в шатрі, а Олоферн лежав на своєму ліжку, бо він був залитий вином. І сказала Юдита своїй рабині, щоб стояла ззовні її спальні і очікувала її відходу, як і кожного дня, бо сказала, що вийде на свою молитву. І Ваґоєві сказала згідно із цими словами. Тож усі відійшли від обличчя, і ніхто не залишився в спальні, від малого аж до великого. І Юдита, ставши біля його ліжка, промовила у своєму серці: Господи, Боже всієї сили, поглянь у цю годину на діла моїх рук, на звеличення Єрусалима. Бо тепер час допомогти Твоєму спадку і звершити мої задуми на побиття ворогів, які повстали проти нас. І, підійшовши до стовпа ліжка, який був біля голови Олоферна, взяла з нього його меч і наблизилася до ліжка, схопила його за волосся голови, і сказала: Зроби сильною мене, Господи, Боже Ізраїля, у цей день! Вона вдарила його по шиї двічі з усієї своєї сили і відрубала йому його голову. Вона відкотила його тіло з покривала і стягнула накриття зі стовпів. Незабаром, вийшовши, дала голову Олоферна своїй служниці, і та кинула її в торбу для їхніх страв. І вони разом за їхнім звичаєм обидві вийшли на молитву. І, пройшовши табір, обійшли ту долину, вийшли на гору Ветулії і прийшли до її брам.

І сказала Юдита здалека сторожам при брамах: Відкрийте, відкрийте ж браму! З нами Бог, наш Бог, щоби зробити ще силу в Ізраїлі і міць з ворогами, як і вчинив сьогодні. І сталося, коли мужі її міста почули її голос, то поквапилися, щоб зійти до брами їхнього міста і прикликали старійшин міста. І збіглися всі, від малого аж до великого, бо її прихід був їм неймовірним, і вони відкрили браму, і прийняли їх, і, запаливши вогонь для світла, оточили їх.

Вона ж промовила до них гучним голосом: Хваліть Бога, хваліть! Вихваляйте Бога, Який не залишив Його милості від дому Ізраїля, але побив наших ворогів моєю рукою цієї ночі. І, витягнувши голову з торби, показала і сказала їм: Ось голова Олоферна, вождя сили ассирійців, і ось накриття, на якому він лежав у його п’янстві. І Господь убив його рукою жінки. Нехай живе Господь, Який мене оберіг на моїй дорозі, якою я пішла, бо цього на свою згубу обдурило моє обличчя, і він не зробив проступку зі мною на опоганення і сором.

І весь народ сильно здивувався, і, схилившись, вони поклонилися Богові, і сказали одностайно: Благословенний Ти, Боже наш, що Ти в сьогоднішній день упокорив ворогів Твого народу! І сказав їй Озія: Благословенна ти, дочко, у Найвищого Бога понад усіх жінок, що на землі, і благословенний Господь Бог, Який створив небеса і землю, Який скерував тебе на ураження голови володаря наших ворогів. Бо твоя надія не відступить із серця людей, що пам’ятають Божу силу навіки. І нехай тобі це Бог зробить на вічне звеличення, щоб покласти на тебе добро за те, що ти не пощадила твою душу через упокорення нашого роду, але вийшла назустріч нашому падінню, пішовши в правді перед нашим Богом. І весь народ сказав: Нехай так буде, нехай так буде!

І сказала їм Юдита: Послухайте ж мене, брати, і, взявши цю голову, повісьте її на вежі наших стін. І буде, коли лиш засвітає ранок, і на землю зійде сонце, візьмете кожний вашу зброю, вийде кожен сильний чоловік з міста і поставить вождя над ними, наче йдете на рівнину проти сторожі синів ассирійців, та не підете. І вони, беручи свою зброю, підуть до свого табору і збудять вождів сили ассирійців. І разом побіжать до шатра Олоферна, і не знайдуть його, і на них нападе страх, і вони втечуть з-перед вашого обличчя. І, йдучи за ними, ви і всі, що живуть в усій границі Ізраїля, розпорошите їх на їхніх дорогах. Доки це зробите, покличте мені амманійця Ахіора, щоб, побачивши, упізнав того, хто зневажив дім Ізраїля, а його послав до нас, наче на смерть.

І вони покликали Ахіора з дому Озії. Коли ж він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного мужа в зборі народу, то впав долілиць, і його дух вийшов. Як же підняли його, він припав до ніг Юдити, поклонився її обличчю і сказав: Благословенна ти в усьому поселенні Юди і в усякому народі, які, почувши твоє ім’я, жахнуться. Тепер же сповісти мені, що ти зробила в ці дні. І Юдита сповістила йому посеред народу все, що зробила від того дня, коли вийшла, аж доки не заговорила до них. Коли вона перестала говорити, заголосив народ гучним голосом і подав веселий голос в їхньому місті. Ахіор, бачачи все, що зробив Бог Ізраїля, дуже повірив Богові, обрізав свою крайню плоть і долучився до дому Ізраїля — аж до цього дня.

Коли ж настав ранок, то звісили голову Олоферна зі стіни, кожен чоловік узяв свою зброю і вийшов у лавах на схили гори. А сини Ассура, коли їх побачили, то послали до своїх проводирів. Вони ж пішли до вождів, тисячників і до всіх їхніх проводирів. І прийшли до шатра Олоферна, і сказали тому, що був над усім, що його: Збуди нашого пана, бо раби наважились зійти проти нас на бій, щоби бути повністю винищеними! І ввійшов Ваґоя, і постукав у двері шатра, бо він думав, що той спав з Юдитою. Коли ж ніхто не відповів, то, відкривши, він увійшов до спальні і знайшов його покинутим на долі, мертвим, і його голова забрана в нього. І він заголосив гучним голосом з плачем, стогоном і сильним криком, і роздер свій одяг. І ввійшов до шатра, де Юдита спочивала, та не знайшов її. І вийшов до народу, кричачи: Зрадили раби! Одна жінка-єврейка вчинила ганьбу проти дому царя Навуходоносора! Бо ось Олоферн на землі, і в нього немає голови! Коли почули ці слова володарі сили Ассура, то роздерли свій одяг, і сильно налякалася їхня душа, і їхній крик і вереск посеред табору був дуже великий.

І коли почули ті, що були в шатрах, то жахнулися від того, що сталося, і на них напало тремтіння і страх, і не було чоловіка, котрий залишився ще перед обличчям ближнього, але, розбігаючись, одностайно втекли всякою дорогою рівнини і горішньої околиці. Повернулися до втечі ті, що стояли табором у горішній околиці довкруги Ветулії. І тоді сини Ізраїля, кожний з них чоловік-вояк, кинулися на них. І послав Озія до Ветомастема, Ховея та Коли, і до кожної границі Ізраїля тих, що сповіщали про те, що сталося, і щоб усі вояки кинулися, аби їх вигубити. І коли сини Ізраїля почули, то всі одностайно напали на них і вирізали їх аж до Хови. Так само і ті, що з Єрусалима, прийшли і з усієї гірської околиці, бо їм сповістили те, що сталося з табором їхніх ворогів. І ті, що в Ґалааді, і ті, що в Галилеї, побили їх великим погромом, аж доки не прийшли до Дамаску та його околиць. А інші, що жили у Ветулії, напали на табір ассирійців, пограбували їх і сильно збагатилися.

І сини Ізраїля, що поверталися з битви, заволоділи залишеним — селами, дворами в гірській околиці та на рівнині, заволоділи багатою здобиччю, бо було дуже велике число. І великий священик Йоаким, і старійшина синів Ізраїля, які жили в Єрусалимі, прийшли подивитися на добро, яке зробив Господь Ізраїлеві, побачити Юдиту і поговорити з нею мирно.

І коли вони прийшли до неї, то поблагословили її всі разом і сказали їй: Ти — звеличення Єрусалима, ти — велика радість Ізраїля, ти — велика похвала нашого роду! Ти зробила це все твоєю рукою, ти зробила добро з Ізраїлем, і це сподобалося Богові. Будь благословенна в Господа Вседержителя на вічний час. І весь народ сказав: Нехай так буде!

І весь народ грабував табір тридцять днів. І дали Юдиті шатро Олоферна і весь столовий посуд, ліжка, миски і весь його посуд, і вона, взявши, поставила на свого осла, запрягла свої колісниці і поклала це на них. І збіглася кожна жінка Ізраїля, щоб її побачити, її поблагословили і зробили для неї танки між собою, і вона взяла галузки у свої руки і дала жінкам, що з нею. І увінчали оливковим вінцем її і тих, що з нею, і вона випереджала весь народ, провадячи всіх жінок у танку, і йшов за ними кожний озброєний чоловік Ізраїля з вінцями і піснями на своїх устах. І Юдита почала це прославляння в усьому Ізраїлі, а за нею весь народ співав цю хвалу.

І сказала Юдита: Починайте Богові моєму в тимпанах, співайте Господеві із цимбалами, грайте Йому псалом і хвалу, співайте і прикликуйте Його Ім’я, бо Господь — Бог, Який нищить війни, бо Він спас мене з руки того, хто мене переслідував, у його таборах, посеред народу! Прийшов Ассур з гір на півночі, прийшов з десятками тисяч своєї сили, що їх велике число загатило потоки, і їхній кінь покрив горби. Він сказав спалити мої гори, вигубити мою молодь мечем і тих, що ссуть у мене, покласти на основу, і моїх немовлят дати на пограбування, а моїх дівчат — на грабунок. Господь Вседержитель перекреслив їм рукою жінки. Бо не впав їхній сильний від молодого, і не побили його сини титанів, ані не повстали на нього високі велетні, але Юдита, дочка Мерарія, своїм вродливим обличчям його роззброїла, бо вона скинула одяг свого вдівства на піднесення прибитих в Ізраїлі, намастила своє обличчя маззю і зав’язала своє волосся в зачіску, і взяла льняний одяг, щоб його обманути. Її сандаля захопила його око, і її краса полонила його душу, та меч прошив його шию. Здригнулися перси від її відчайдушності, і мідійці були охоплені жахом від її сміливості. Тоді мої пригноблені закричали, злякалися мої немічні й вигукнули, підняли свій голос і були повалені. Сини дівчат прошили їх і побили їх, як дітей зрадників, вони загинули від бою мого Господа Бога. Заспіваю моєму Богові нову пісню! Господи, Ти великий і славний, дивний силою, непереможний! Тобі нехай служить усе Твоє творіння. Бо Ти сказав, — і сталося. Ти послав Твого Духа, — і збудував. І немає нікого, хто встоїть проти Твого голосу. Адже Він порушить гори від основ з водами, каміння від обличчя Твого розтопиться, як віск. А на тих, що Тебе бояться, Ти змилосердишся над ними. Бо всяка жертва недостатня на любі пахощі, і весь жир недостатній Тобі на всепалення. Хто ж боїться Господа, завжди великий. Горе народам, що повстають проти мого народу. Господь Вседержитель помститься їм у дні суду, щоб дати вогонь і черви в їхніх тілах, і заплачуть у слабкості навіки.

Коли вони прийшли до Єрусалима, то поклонилися Богові, а коли народ очистився, то вони принесли свої всепалення і свої добровільні жертви і дари. І Юдита поклала весь посуд Олоферна, який дав їй народ, і балдахін, який вона взяла собі з його спальні, дала в дар Богові. І народ радів у Єрусалимі перед обличчям святих три місяці, і Юдита залишилася з ними.

А після цих днів кожний відійшов до свого спадку, і Юдита відійшла до Ветулії, і залишилася над своїм маєтком. І вона стала в її часі славною на всій землі. І численні її бажали, та її не пізнав муж усі дні її життя, від того дня, коли помер її чоловік Манасія і долучився до свого народу. І вона сильно просувалася вперед у величі, і зістарилася в домі свого чоловіка — до ста п’яти років. І вона відпустила свою служницю на волю. Померла вона у Витулії, і її поховали в гробниці її чоловіка Манасії, і дім Ізраїля оплакував її сім днів. І вона розділила свій маєток перед своєю смертю всім кровним Манасії, свого чоловіка, і близьким свого роду. І більше не було того, хто лякав би синів Ізраїля, — у дні Юдити, і багато днів після її смерті.