3 Маккавеїв

Філопатор, довідавшись від тих, які поверталися, про те, що сталося відібрання в нього держаних територій Антіохом, давши наказ усім пішим і кінним силам і взявши сестру Арсіною, вийшов до Рафійських місць, де отаборилися ті, що з Антіохом. Якийсь Теодор, задумавши вчинити зраду, взявши переданих йому найсильніших птоломейських вояків, пробився вночі до шатра Птоломея, щоб самому його вбити і таким чином припинити війну. Та його вивів Досітей, прозваний Дрімулієм, родом з юдеїв, що пізніше відкинув батьківські закони і відчужився навчання, а в шатрі залишив якогось незнаного, якому припало одержати муку замість того. А коли відбувся тяжкий бій, і справи для Антіоха радше були добрими, Арсіноя, проходжуючись, підбадьорювала сили з розчуленням і слізьми з розпущеними косами, щоб вони сміливо допомогли собі, дітям і жінкам, пообіцявши дати переможцям дві міни золота кожному. І так трапилося знищити ворогів у рукопашному бою, а також захопити багатьох з тих, що несли списи. По одержанні перемоги над змовою, він судив, пішовши, потішити близькі міста, а зробивши це і давши храмам дари, спонукав до мужності підвладних.

А коли юдеї послали до нього від старців і старійшин, які його вітали, приносили дари і поздоровляли з тим, що сталося, трапилося, що він ще більше жадав якнайшвидше до них прибути. А прийшовши в Єрусалим, принісши жертву великому Богові, віддавши подяку, вчинивши щось гідне для місця та прибувши на місце, виявив подив з художності та краси, а також, здивований порядком у храмі, виношував у серці бажання ввійти в храм. А коли вони сказали, що не годиться, аби це сталося, тому що ні тим з народу не годиться ввійти, ані всім священикам, але тільки самому голові всіх — первосвященикові, і цьому раз на рік, то він ніяк не уступив. Коли прочитали закон, то ніяк він не відступив, кажучи, що йому належиться увійти, мовлячи: Якщо вони і позбавляються такої шани, то мені ж не належить бути позбавленим. І він запитував, чому, коли він входив у кожний храм, ніхто з присутніх не забороняв. І хтось, не подумавши, сказав, що йому недобре цим хвалитися. А коли це сталося, він сказав, чому, крім усього, не ввійти, бажають вони чи ні?

Як священики в усіх одежах припали і благали великого Бога допомогти в тому, що відбувається, і змінити натиск того, що люто напав, як криком зі сльозами вони наповнили храм, ті, що залишилися в місті, жахнувшись, вискочили, не знаючи, що відбувається. А дівчата, замкнені в кімнатах з тими, що народили, вибігли і чинили надолуження, посипаючи порох на голови, наповнюючи дороги голосінням і стогоном. І ті, котрі щойно одружилися, покинувши шлюбні кімнати і належну скромність, чинили безчинне збіговисько в місті. А матері та годувальниці, залишивши новонароджених дітей, якими займалися, сюди і туди, одні в домах, інші по дорогах, нестримно збиралися до храму Найвищого. А молитва на це зібраних була різна через безбожне намагання цього. Із цими деякі з громадян, насмілившись, не дозволяли йому, щоб поклав край і думав виконати бажане, а кричачи, щоби схопитися за зброю і мужньо померти за батьківський закон, учинили в місті велику розруху, а ледве старцями і старійшинами відвернені, прибули на це місце молитви. А безліч, як і спочатку в цьому перебувала, молячись. Ті старці, що біля царя, сильно намагалися відвести від бажаного задуму його гордий розум. А сповнившись відвагою, усе відкинувши, вже і чинив вхід, плануючи довершити вищесказане. Тож бачачи це, і ті, що при ньому були, повернулися, щоби з нашими прикликати Того, Хто має всю силу, аби допоміг у тому, що діється, і не допустив до безбожного і гордовитого вчинку. А від постійних і сильних нестихаючих криків юрб був якийсь невимовний рев. Бо можна було вважати, що не лише люди, але й мури та вся основа шумить, радше тоді всі, бажаючи смерті, ніж опоганення місця.

(1) Господи, Господи, Царю небес і Владико всього творіння, Святий у святих, Володарю, Вседержителю, зглянься на нас, що в біді від неправедного і безбожного, що сміливістю і силою гнаний. Бо Ти — Той, Який усе створив і усе тримаєш, сильний, праведний і судиш тих, що діють у зарозумілості та гордості. Ти знищив тих, які раніше вчинили беззаконня, між якими були і велетні, що діяли силою і мужністю, навівши на них безмірну воду. Ти попалив вогнем і сіркою содомців, — тих, що діяли з гордістю, коли зло стало явним, давши приклад для тих, які будуть пізніше. Ти виказав Твою силу, випробувавши жорстокого фараона, що уярмив Твій святий народ Ізраїля, різними і численними карами, показавши на них Твою велику силу. Коли ж він гнався з колісницями і безліччю народів, Ти замкнув у глибині моря тих, що повірили Тобі, Володареві всякого сотворіння, Ти перевів неушкодженими, і вони, побачивши діла Твоєї руки, оспівували Тебе, Вседержителя.

Ти, Царю, створивши безмежну і невимірну землю, вибрав це місто і освятив це місце у Твоє Ім’я, Ти, що в усьому самодостатній, і прославив великою появою, поставивши Собі на славу Твого великого і гідного шани Імені. І, полюбивши дім Ізраїля, Ти обіцяв, що коли буде в нас відвернення, і огорне нас пригнічення, то, прийшовши до цього місця, ми помолимося, і Ти вислухаєш нашу молитву. І Ти є вірним і правдивим. А оскільки, коли багато разів гнітили наших батьків, Ти їм допомагав у пригнобленні й спасав їх від великого зла, тож тепер, Святий царю, через наші численні та великі гріхи ми терпимо, і ми підкорені нашим ворогам, і ми залишені в безсиллі. А в нашому падінні цей сміливий і поганий починає хулити те, що на землі вказане як святе місце Імені Твоєї слави. Адже Твоя оселя — небо небес — є неприступною для людей. Але оскільки Ти зволив показати Твою славу у Твоєму народі Ізраїлі, освятивши це місце, не осуди нас у цій нечистоті й не покарай нас в оскверненні, щоби беззаконні не хвалилися в їхньому гніві та не раділи в гордості їхнього язика, кажучи: Ми потоптали дім святості так, як топчуться доми мерзоти. Прости наші гріхи, знищ наші провини і вияви Твоє милосердя в цю годину. Хай швидко випередять нас Твої милосердя, і дай похвалу в уста тих, що впали і прибиті душами, зробивши нам мир.

Тоді Всевидець Бог, — Той, Хто понад усіма, Святий між святими, — вислухавши законну молитву, побив того, що із зарозумілістю і сміливістю сильно піднісся, звідси і звідти скинувши його аж на долівку непорушним, наче вітром тростину, ще й членами паралізованим, він не міг говорити, уражений справедливим судом. Тоді друзі та охоронці, бачачи ту швидку кару, що його схопила, боячись, щоб і без життя не залишився, швидко його винесли, уражені тим страхом, що надійшов. З часом, пізніше, отямившись, він зовсім не прийшов через покарання до покаяння, а виказавши гіркі погрози, відійшов.

І, прийшовши в Єгипет та через зло ставши гіршим, через вищезгаданих товаришів у питті й друзів, відчужених від усякої справедливості, він не тільки не задовольнився нечисленними безбожними ділами, але й до цієї смілості дійшов, що прокляття виказував на місцях, і як багато друзів дивилися на побажання царя, то і вони долучилися до його бажання. Він задумав усенародно проти народу вчинити ненависть. На тій башті, що у дворі, встановивши стовп, він прибив лист, щоб не входив ніхто з тих, що не приносять жертву до їхніх святощів, а всіх юдеїв внести до списку людей і до рабського стану, а тих, що відмовлялися, узявши силою, позбавити життя. Записаних же, вогнем затаврувати на тілі плющовим листком, — знаком Діонізія, і їх відлучити з наперед вирішеними обмеженнями. А щоб не всі виявилися зненавидженими, він написав: Якщо деякі з них забажають повернутися між тих, що є посвяченими в таїнства, вони будуть рівні в громадянстві до олександрійців.

Отже, деякі, поверхово ненавидячи ціну святості міста, радо себе дали, наче сподіваючись одержати якусь велику почесть від майбутнього спілкування із царем. А численні скріпилися шляхетною душею і не відлучилися від побожності, та, віддаючи майно в обмін за життя, ще намагалися врятуватися від списків. Вони були в добрій надії, що отримають допомогу, і гидилися тих, що відлучилися від них, і вважали за ворогів народу, і відсунули від спільного життя і добродійства.

І як нечестивець довідався про це, то так розгнівався, що не лише почав лютитися на тих, що в Олександрії, але й тяжко протистояв тим, що в країні, і наказав, поспішивши, зібрати всіх разом і найбільш злобним способом позбавити життя. А як це діялося, погана чутка поширювалася проти роду людьми, що задумували чинити зло, подаючи як зачіпку звинувачення, наче вони не дають зберігати закони. А юдеї зберігали до царя добрий розум і вірність, шануючи Бога і проживаючи за Його законом відділення, чинили в тому, що стосувалося їжі, через що декому видавалися поганими. А доброю поведінкою праведних, усім людям прикрашуючи життя, вони були добрими. Тож чужинці зовсім не рахувалися з доброю поведінкою народу, про яку всі говорили, а розповідали про різницю в поклонінні та їжі, кажучи, що люди не є вірні ні цареві, ні війську, а є погані й дуже протидіють владі. І так накидали вину.

А греки, нічим не ображені, бачачи в місті неочікуване заворушення стосовно людей, і як раптово сталося збіговисько, не могли допомогти, бо був стан тиранії, а потішали, і їм було тяжким, та вважали, що це мине. Адже так не знехтує таким збором Той, Хто все знає. А також і деякі сусіди, друзі й купці, потай з деякими зустрівшись, запевнили, що захистять і чинитимуть усе можливе, щоб оборонити.

Тож він, пишаючись тим, що йому пощастило, і не думаючи про силу великого Бога, а думаючи завжди залишатися при тому ж рішенні, написав проти них це послання: Цар Птоломей Філопатор тим вождям і воякам, що в Єгипті та по місцях, радіти і бути здоровим! І я сам здоровий, як і наші діла. Про ту війну, що була нам в Азії, про яку і ви знаєте, яка була доведена до кінця згідно зі словом за впевненою допомогою богів, ми її провели не силою списа, а лагідністю і великою любов’ю до людей, щоб подбати про ті народи, які живуть у Долині Сирії і Фінікії, аби добре вчинити і з приємністю. І тим храмам, що по містах, вділяючи численні дари, ми пішли і до Єрусалима, ідучи вшанувати храм злочинців і тих, що ніколи не відступають від безумності. Вони ж, на слово прийнявши наш прихід, а на ділі з обманом, коли ми забажали ввійти в їхній храм і вшанувати надзвичайними і прегарними дарами, то вони, керуючись дуже застарілими нерозумними поняттями, заборонили нам увійти, та ми не скористалися нашою владою, через яку маємо любов до всіх людей. І явною вони зробили їхню ворожнечу до нас, коли вони, одинокі з народів, протиставлятимуться царям і їхнім добродіям, не бажають терпіти нічого законного. А ми, оточені їхньою безумністю і з перемогою повертаючись, і в Єгипті всі народи чоловіколюбно зустрівши, ми вчинили так, як і належалося. А в цих справах до їхнього роду ми не виказали жодної злопам’ятності, через союз і з простотою їм ввірених від початку безліч діл, відважившись внести зміни, ми забажали й удостоїти їх олександрійського громадянства, і зробити співучасниками вічного священства. Вони ж, сприйнявши протилежне, і з властивою їм злобою, відкинувши добро і постійно схиляючись до поганого, не лише відмовилися від дорогоцінного громадянства, але й гидують словом і мовчанням тих нечисленних з них, які щиро до нас пристають, завжди вважаючи безславною поведінкою, що ми швидко повернемо назад справи.

Тому ми добре переконані доказами, що вони в усьому нам противляться і, наперед думаючи, щоб, якщо часом колись раптово постане в нас замішання, ці язичники не зрадили, і ми не мали варварських ворогів. Ми наказали, щоб коли тільки прийде цей лист, відразу тих, що живуть, з жінками і дітьми з побиттями і зневаженнями відіслати до нас у залізних кайданах, повністю замкненими на пагубну безславну смерть, яка належиться ворогам. Бо коли вони разом будуть покарані, вважаємо, що на подальший час ми повністю закладемо діла на спокійній і дуже добрій основі. А хто лиш переховуватиме когось з юдеїв — від старого до немовляти і до тих, що ссуть, буде катований лютими муками з усім домом. А хто забажає видати, то, крім того, що він одержить маєток того, що підпав під кару, ще й із царського срібла одержить дві тисячі драхм, і свободою буде увінчаний. А кожне місце, де взагалі знайдеться, що юдей переховується, нехай буде пусткою і спаленим, і для всякого смертного єства нехай стане повністю непридатним на вічний час!

І лист був написаний у такому вигляді.

Усюди, куди надійшов цей наказ, ставилося народам народне свято з веселістю і радістю, бо закореніла ненависть, що давно в них була в розумі, тепер явно стала очевидною. Тож для юдеїв був безперервний плач і сумний крик зі сльозами, і стогін, коли всюди палало їхнє серце, оплакуючи несподіваний, раптово накладений на них присуд вигублення. Яке місцеперебування чи місто, чи яка повністю заселена місцевість, чи які вулиці не наповнилися їхнім плачем і риданням? Бо так з гіркою безпощадною душею відсилалися разом вождями, які на місцях, так що стосовно незвичайних кар і деякі з народів, маючи перед очима спільне милосердя і думаючи про невідомий кінець життя, сильно оплакували їхнє нещасне вигнання. Адже вели безліч старців, покритих сивиною від старості, повільних ходом, згорблених життям, що без усякої пошани змушені йти, були змушувані до швидкої подорожі. А ті молодиці, які щойно ввійшли до подружньої кімнати, до спільного життя, замість радості перейшли на плач, і, посипавши попелом запашне волосся, були ведені непокритими, а одностайно замість шлюбних пісень починали жалібний спів, як мучені жорстокістю чужоземців. Зв’язаними публічно із силою їх тягнули аж до човна на посадку. А їхні подружжя пов’язані шнурами замість вінків на шиї, у розквіті молодого віку, замість радості та молодечих веселощів решту днів шлюбу проводили в плачі, вже бачачи ад, що лежав біля ніг. Їх вели, як худобу, вели в залізних кайданах, одні були прив’язані за шию до лавок кораблів, а ноги інших забиті в міцні колодки, і ще на додаток були щільно обкладені дошками, щоби звідусіль було темно для очей, під час усього плавання отримували ставлення, як до зрадників.

Вони були привезені до місця, що назване Схедія, і коли закінчилося плавання, як і було постановлено царем, був виданий наказ розмістити їх на тому стадіоні, що перед містом, який стояв із величезним муром довкола, і стояв вигідно для спостереження всіма, що входили до міста, і для тих, що з них наставлені виходити до околиці, аби вони не спілкувалися з його силами, і повністю не удостоїлися оборони. А коли це сталося, то цар, почувши, що ті співвітчизники, які з міста, потай дуже часто виходили, щоб гірко оплакувати на нещастя братів, розлютившись, наказав і однаково із цими, тим самим способом, як і з ними зробити, не зменшуючи жодним чином їхньої кари, а кожне плем’я записати по імені, не на виконання важких робіт, але щоби були мучені наказаними муками, а вкінці були вбиті в часі одного дня. Отже, їх запис відбувався з великим поспіхом і з ревним служінням від сходу сонця аж до заходу, та до кінця не був доведений за сорок днів.

А цар постійно був сильно сповнений радістю, він робив бенкет для всіх ідолів, і розумом, що далеко заблудив від правди, і брудними устами вихвалював німе і те, що не може говорити чи їм допомогти, а на великого Бога виговорював те, що не годиться. Після вищеназваного проміжку часу, писарі принесли цареві, що більше не можуть списувати юдеїв через їх незліченну множину, оскільки ще є численні по околицях, а деякі ще є по домах, інші ж по місцях, так що це неможливо всім правителям, що в Єгипті. А коли він їм дуже жорстоко пригрозив як підкупленим, аби знайти засіб для їхньої втечі, то, аби його в цьому явно переконати, вони сказали за допомогою доказу, що вже забракло і паперу для письма, і тростин, які вони застосовували. А це було діло непереможного передбачення Того, Хто з неба допомагав юдеям.

Тоді з великою впертістю сповнившись люті та жовчі до всього непорушний, прикликавши Ермона, що над слонами, наказав на наступний день достатніми пригорщами ліванського плоду і великою кількістю незмішаного вина напоїти всіх слонів, кількість яких сягала п’ятдесяти, і, розлючених необмеженою подачею напою, випровадити назустріч — на смерть юдеям. І, наказавши це, повернувся, оскільки зібрав дуже багато друзів на бенкет, і війська, що ненавиділи юдеїв. А Ермон, начальник над слонами, ревно виконував наказане. А ті, що служили біля них, вийшовши ввечері, в’язали руки нещасних, остаточно прикріплювали їх для безпеки вночі, думаючи, що плем’я разом отримає остаточну загибель. Народам здавалося, що юдеї залишені без усякої допомоги, тому що вони звідусіль були охоплені бідою з кайданами. Вони всі, зі сльозами благаючи, прикликували Вседержителя Господа і всякою силою Того, Хто володіє, їхнього милосердного Бога і Батька, голосом, який важко спинити, щоб змінив їхнє неправедне рішення і спас їх славною появою від тієї готової загибелі, що на підході. Отже, їхня ревна молитва йшла до неба.

А Ермон, безмірно напоївши вином слонів, сповнених усякої розлюченості та оп’янілих від ліванського плоду, вранці прийшов у двір, щоби про це сповістити цареві. А Бог наслав на царя частину сну, гарне творіння від вічного часу, що вночі та вдень подається Тим, Хто всім дарує, кому лиш Він захоче, і він був охоплений солодким і глибоким сном через діяння Владики, а беззаконний задум був повністю відкинений, незмінне рішення зовсім не встояло. Юдеї, уникнувши вказаної години, оспівували свого святого Бога і знову благали Того, Хто змінює на добро, показати гордим народам силу Його славної руки. Вже близько половини десятої години той, що був наставлений над запрошеними, бачачи, що запрошені зібрані, увійшовши, доторкнувся до царя. І, ледве розбудивши, вказав, що час бенкету минув, і про це вів мову.

Цар, подумавши над цим і повернувшись до пиття, наказав, щоб ті, що прийшли на бенкет, сіли напроти нього. І коли це сталося, радив їм передати себе бенкетуванню, щоби цю частину бенкету ще з більшою радістю у веселості розтягнути. А наскільки довго тягнулася розмова, цар, пославши за Ермоном, з гіркою погрозою випитував, з якої причини юдеї сьогоднішнього дня залишалися живими. А коли він показав, що ще вночі привів наказане до завершення, і коли друзі йому засвідчили, охоплений озвірінням, гіршим за Фаларіда, він сказав: Через сьогоднішній сон вони одержали милість, а незмінно в наступаючий день так само приготуй слонів для вигублення безбожних юдеїв! А коли промовив цар, усі присутні радо з веселістю разом заспівавши, кожний пішов до власного дому. І не так для сну використали час ночі, як для того, щоб усіляко вигадати кари для тих, що вважалися в біді.

А відразу вранці, як заспівав півень, і Ермон, озброївши тварин, вів великою колоною. А та безліч, що в місті, зібралася, щоби спостерігати мучення, з нетерпінням очікуючи ранку. Юдеї, оскільки були без часточки часу, при останньому подиху, то, простягаючи руки до неба із засмученими членами, багатослізною молитвою прохали великого Бога, щоб знову їм негайно допоміг. Як ще не розсілися проміння сонця, і коли цар приймав друзів, Ермон, ставши, кликав до виходу, показуючи, що бажання царя виконане. А коли він одержав заклик і був здивований незвичним закликом виходити, охоплений повним незнанням, випитував, що це за діло, яке він швидко має сповнити. Це було діяння Того, Хто всім володіє, — Бога, що в розум вклав забуття того, що він раніше задумав. Ермон і всі друзі доказували: Звірі та сили готові, царю, за твоїм пильним наказом! А він, за слова сповнившись тяжкою люттю через Боже передбачення, щоб розбити весь його задум, поглянувши з погрозою, сказав: Якщо би були родичі або діти цих, я приготував би для диких звірів на багатий бенкет замість юдеїв, що невинні переді мною і які моїм пращурам постійно виявили повну певну надію. Якщо б не задля любові у вихованні та потреби, замість них ти позбувся би життя. Так Ермон одержав неочікувану, небезпечну погрозу і змінився на вигляд і на обличчі. А друзі, зі смутком відходячи по одному, відпустили зібраних, кожного до власного діла. Юдеї ж, почувши про те, що від царя вийшло, вихваляли об’явленого Бога, Господа, Царя царів, і Його поміч, яку вони одержали.

А за цими звичаями цар, зібравши весь збір, заохочував повернутися до радості. І, прикликавши Ермона, сказав з погрозою: Скільки разів тобі треба про це наказувати, нещасний? Ще й тепер озброй слонів на завтра на вигублення юдеїв. А ті з родичів, що сиділи, дивуючись його змінному розуму, сказали так: Доки, царю, нас випробовуєш як безсловесних, наказуючи вже втретє їх вигубити і знову на ділі, зміною усуваючи свій наказ? Через це місто від очікування кипить і вже наповнилося народами та перебуває в сильній небезпеці бути пограбованим.

Цар, сповнившись на це мовчанням, сам в усьому як Фалар, і за ніщо вважаючи ту переміну душі, що в ньому сталася для збереження юдеїв, сильно виголосив досконалу клятву їх неодмінно послати в ад, побитими колінами і ногами звірів, і воювати проти Юдеї, вогнем і списом незабаром зрівняти її із землею, і, недоступний нам для входу їхній храм, вогнем повалити на землю, швидко на весь час зробити пустим від тих, що там звершують жертви. Тоді, радіючи, друзі та родичі, розійшовшись, з вірою заповіли силам у відповідних місцях міста бути на сторожі.

А начальник над слонами, згідно з тим, як той сказав, довівши тварин прямо до стану божевілля достатніми напоями — вином з ладаном, прикрашених страшними знаряддями, вранці, коли в місті вже зібралися незліченні натовпи біля стадіону для перегонів, увійшовши у двір, заохочував царя до того, що має статися. А безбожний, сповнивши розум великою злістю, усією силою вибіг з тваринами, бажаючи невразливим серцем і зіницями очей оглядати страшну і нещасну, наперед визначену погибель. Коли юдеї побачили пилюку від їхнього ходу і почули великий крик, коли слони виходили з брами, і тієї озброєної сили й безлічі, що виходила, уважаючи, що це є остання хвилина життя, кінець болючого очікування, повернувшись до жалісливих вигуків і стогонів, цілували одне одного, обіймаючись з кровними, родичі падали на шиї дітям і матері дочкам, а інші, пригортаючи до грудей новонароджених дітей, востаннє годували молоком. Та не лише це, але й знаючи ті випадки допомоги з неба, що перед ними сталися, швидко одностайно кинувшись на землю і відлучуючи дітей від грудей, вони заволали дуже гучним голосом, прохаючи Володаря всіх сил, аби змилосердився з появою до них, що вже стоять перед брамами аду.

А якийсь чоловік Елеазар, шанований священиками країни, вже в старості, що досягнув віку, і прикрашений усякою чеснотою в житті, поставивши тих старців, які біля нього, щоб прикликати святого Бога, так молився: Високий царю, Всемогутній, всесильний Боже, що в милосерді провадиш усе сотворіння! Зглянься на насіння Авраама, на освячення дітей Якова, священну частку, Твій народ, що в чужій землі, як чужий несправедливо гине, Батьку! Ти фараона, що множив колісниці, попереднього володаря цього Єгипту, який піднявся беззаконною сміливістю і хвалькуватим язиком, знищив, потопивши в морі з гордим військом, показавши народові Ізраїля світло милосердя. Ти того, що гордився незліченними силами, Сеннахиріма, великого царя ассирійців, що списом вже під владу захопив усю землю і піднявся проти Твого святого міста, що пихато говорив у хвалькуватості та сміливості, Ти, Владико, побив, явно показавши багатьом народам Твою силу. Ти тих трьох юнаків, що у Вавилоні вільно віддали душу вогню, аби не служити марним богам, неопаленими спас, подавши росу в печі, з непошкодженим волоссям, пославши полум’я всім противникам! Ти Даниїла, заздрістю ворогів вкиненого в яму до левів, звірам на поживу, вивів на світло здоровим. А того, хто був у глибині, в утробі кита, Йону, який гинув, поглянувши на нього, непошкодженим показав усім домашнім, Батьку! І тепер, Ти, Котрий ненавидиш гордість, усіх милуєш, оборонець, негайно з’явися тим, що з роду Ізраїля, над якими знущаються нечисті беззаконні народи! Якщо ж наше життя після переселення сповнилося безбожністю, спасши нас від руки ворогів, як Ти, Владико, і передбачив, знищ нас вигубленням. Нехай зарозумілі не радіють безумствами при смерті Твоїх улюблених, кажучи: Навіть їхній Бог їх не спас! А Ти, маючий усю силу і всю владу, Вічний, тепер поглянь! Помилуй нас, тих, що з невимовної розбещеності грішних переставляємося від життя за чином зрадників. Хай же народи сьогодні злякаються Твоєї незборимої сили, Вшановуваний, що маєш силу для спасіння народу Якова! Тебе благає вся безліч немовлят і їхні батьки зі сльозами. Нехай буде показано всім народам, що Ти з нами, Господи, і Ти не відвернув від нас Твого обличчя, але так, як Ти сказав: Ніколи вони не були на землі їхніх ворогів, Я не знехтував ними! — так і доверши, Господи!

І коли Елеазар ще промовляв молитву, цар з тваринами і з усією зарозумілістю вояків прийшов до іподрому. І юдеї, побачивши, сильно закричали до неба, — так, що і близькі долини, розриваючись, наводили нестримний жах на все військо. Тоді Всевишній Вседержитель і правдивий Бог, показавши Своє святе обличчя, відкрив небесні двері, з яких зійшли два прославлені страшні на вигляд ангели, яких усі бачили, за винятком юдеїв, і вони стали напроти, і силу ворогів сповнили жахом та переляком, і зв’язали непорушними кайданами, і тіло царя почало трястися, і він забув про свою велику сміливість. Тварини повернулися на ті озброєні сили, що з ними йшли, топтали їх і знищували.

І гнів царя обернувся на милосердя і на сльози за те, що ним раніше було вигадане. Бо почувши крик і раптово бачачи, що всі призначені на погибель, заплакавши, грозив з гнівом друзям, кажучи: Ви зле пануєте, і ви перевищили тиранів злобою, і мене самого, вашого добродія, позбавляєте влади, ще й намагаєтеся підступно змінити дух на те, що некорисне для царства. Хто з нас, тих, що вірно тримали твердині країни, відлучивши від дому, кожного сюди зібрав безумно? Хто з тих, що від початку добрим розумом до нас в усьому відрізнялися від усіх народів, і багато разів прийняли явні небезпеки людей, так протиправно обложив терпіннями? Розв’яжіть, розв’яжіть неправедні кайдани! Відішліть до своїх з миром, вибачившись за раніше вчинене. Відпустіть синів Небесного Вседержителя, живого Бога, Який від наших пращурів аж дотепер без перешкод зі славою дає стабільність нашим справам. Отже, він це сказав. А вони, негайно відпущені, щойно уникнувши смерті, благословили свого святого спасителя Бога.

Після цього цар, повернувшись у місто, закликавши того, хто над видатками, наказав дати юдеям вина та інше, потрібне для бенкетування впродовж семи днів, постановив, щоб вони на тому місці, де думали, що приймуть знищення, на ньому з усякою радістю проводили спасіння. Тоді ті, що раніше були зневажені та близькі до аду, радше перед ним з певністю поставили замість гіркої та нещасної погибелі бенкет спасіння, постановивши те місце, що їм приготовлене на падіння і могилу, розділили сидіння, повні радощів. Тож припинивши сумну мелодію сліз, вони взяли батьківську пісню спасителя і творителя чудес, оспівуючи Бога. Віддаливши весь плач і крик, зробили хори, знак мирної радості. Так само і цар через це, зібравши великий бенкет, без перестану до неба славно прославляв за те славне спасіння, що йому сталося. А ті, які раніше вважали, що будуть знищені, і що вони стануть їжею для птахів, і що з радістю підписали, зі стогнанням одягнули на себе сором і безчесно погасили ту сміливість, що дихає вогнем.

І юдеї, як ми раніше і сказали, зробивши попередньо згаданий хор, провели час з бенкетуванням у радісних прославляннях і псалмах. І призначили на це спільне правило на все їхнє переселення в роди, вищезгадані дні постановили проводити радісно, не задля напою та їжі, а задля спасіння, що їм сталося від Бога. І вони попросили в царя прийом, прохаючи відпущення до своїх. А їх перепис був від двадцять п’ятого пахона аж до чотирнадцятого епіфа впродовж сорока днів, а їх вигублення призначено від п’ятого до сьомого епіфа впродовж трьох днів, в які й преславно об’явивши Своє милосердя, Володар усіх їх спас, спільно непошкодженими. Коли все було доставлене царем, вони бенкетували аж до чотирнадцятого дня, в який і зробили просьбу про їхнє відпущення. А коли цар з ними погодився, то він написав їм нижче поданий лист до володарів, котрі по всіх містах, що висловлював великодушну турботу.

Цар Птоломей Філопатор до тих, що в Єгипті, вождів і всіх поставлених над справами, радіти і бути здоровими! Ми є здорові й самі, і наші діти, за сприяння нам у справах великого Бога, як ми раніше і сказали. Деякі з друзів, часто намовляючи нас до негідних дій, підштовхнули нас до того, аби тих, що зібрані з юдейського царства, разом катувати варварськими карами зрадників, стверджуючи, що ніколи не буде щастити нашим справам, задля тієї ворожнечі, яку вони мають до кожного народу, аж доки це не буде виконано. І вони, привівши їх зв’язаними з награбованим, як полонених, а радше як зрадників, без жодного розслідування і дослідження, забажали вигубити, керуючись звичаєм, більш жорстоким, аніж скитський закон. Та ми це суворо заборонили згідно з тією турботою, яку маємо до всіх людей, заледве їм дарувавши життя і пізнавши небесного Бога, що сильно заступається за юдеїв, як батько за синів, що постійно за них воює. А взявши до уваги силу любові, яку мають до нас і наших пращурів, і добрий розум, справедливо звільнили від будь-якого звинувачення, і наказали кожному, будь-яким способом усіх повернути до своїх, щоб їм зовсім ніхто не робив шкоди і не докоряв за ті невимовні речі, що трапилися. Адже ви знаєте, що коли вигадаємо якесь зло проти них чи взагалі їх засмутимо, ми завжди, цілковито без можливості втечі, матимемо проти себе для помсти за діла не людину, а Всевишнього Бога, Який володіє всім військом. Будьте здорові!

Узявши цього листа, вони не поспішали відразу відійти, але попросили царя, щоб ті, що з юдейського роду, котрі добровільно відступили від святого Бога і Божого Закону, через них одержали належну муку, стверджуючи, що ті, які задля черева порушили Божественні накази, ніколи не думатимуть добре й про царські справи. А він, вказавши, що вони говорять правду, і похваливши, дав їм повну силу, щоби вигубили всюди порушників Божого Закону, у тих місцях, що в його царстві, зі сміливістю без усякого царського дозволу і нагляду. Тоді, подякувавши йому, як і належалося, їхні священики і вся безліч, виголосивши алилуя, відійшли з радістю. Так того зі співвітчизників, що попадався, з тих, які опоганилися, вони мучили в дорозі й, зробивши з них приклад, убивали. У той же день вони вбили понад триста мужів, і його радісно з веселістю провели, побивши безбожних. Тож ті, що трималися аж до смерті, одержавши від Бога повну радість спасіння, пішли з міста, обложені різними запашними квітами з радістю, вигуками хвали і дуже мелодійними співами, дякуючи Богові їхніх батьків, вічному Спасителеві Ізраїля.

А прийшовши до Птолемаїди , яка так називалася, оскільки властиве для місця, бо «троянди родить», де очікував їх флот, за їхнім спільним рішенням, сім днів. Там вони зробили бенкет спасіння, оскільки цар їм радо дав те, що для подорожі — усе для кожного, аж до власного дому. А прибувши з миром, з належними визнаваннями, так само й там вирішили, і ці дні під час їхнього поселення проводити з радістю. І, освятивши їх на стовпі при бенкеті, встановивши місце молитви, вони відійшли неушкодженими, вільними, дуже веселими по землі, морі та ріці, бережені в безпеці за царським наказом, кожний до власного дому. І маючи більшу, ніж раніше, владу між ворогами, зі славою і страхом, зовсім ніким не були позбавлені майна. І всі одержали все своє за записом, так що ті, які щось мали, з дуже великим страхом їм віддавали, бо великий Бог досконало творив величні діла для їхнього спасіння. Благословенний Спаситель Ізраїля на вічні часи! Амінь.