Переклад Огієнка
1 Запитав тоді первосвященик: „Чи це так?“
2 Степан же промовив: „Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з'явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопота́мії був, перше ніж оселився в Хара́ні,
3 і промовив до нього: „Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу́“.
4 Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Хара́ні. А звідти, як умер йому ба́тько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живе́те тепер.
5 Та спа́дщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв „дати її на володі́ння йому й його ро́дові по нім“, хоч дитини не мав він.
6 І сказав Бог отак, що насіння його буде прихо́дьком у кра́ї чужому, і понево́лять його, і будуть гноби́ти чотириста ро́ків.
7 „Але Я — сказав Бог — буду судити наро́д, що його понево́лить. Опісля́ ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці“.
8 І дав Він йому заповіта обрі́зання. І породив так Ісака, і во́сьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків — дванадцятьо́х патріярхів.
9 А ті патріярхи поза́здрили Йо́сипові, і продали́ його до Єгипту. Але Бог був із ним,
10 і його визволив від усіх його у́тисків, і дав йому благода́ть та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом.
11 А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаа́нську, та велика біда, то пожи́ви тоді не знахо́дили наші батьки́.
12 Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше.
13 А як удруге посла́в, то був пі́знаний Йо́сип братами своїми́, і фараонові знаний став Йо́сипів рід.
14 Тоді Йо́сип послав, щоб покликати Якова, ба́тька свого, та всю родину свою — сімдеся́т і п'ять душ.
15 І пода́вся Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки.
16 І їх перене́сли в Сихе́м, і покла́ли до гробу, що Авраам був купив за ці́ну срібла від синів Еммора Сихемового.
17 А коли наближа́всь час обі́тниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся наро́д і намно́жився в Єгипті,
18 аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йо́сипа.
19 Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі.
20 Того ча́су родився Мойсей, і га́рний він був перед Богом. Він годо́ваний був у домі батька свойо́го три місяці.
21 А коли він був ви́кинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала.
22 І Мойсей був навче́ний всієї премудрости єгипетської, і був міцни́й у словах та в ділах своїх.
23 А коли йому спо́внилося сорок ро́ків, йому спало на серце відві́дати братів своїх, синів Ізраїлевих.
24 Як угле́дів же він, що одно́му з них ді́ється кривда, заступився, і відомсти́в за окри́вдженого, убивши єги́птянина.
25 Він же ду́мав, що брати́ розуміють, що рукою його Бог дає їм визво́лення, та не зрозуміли вони.
26 А наступного дня, як сварились вони, він з'явився й хотів погоди́ти їх, кажучи: „Люди, ви — браття, чого один о́дного кривдите?“
27 А той, що ближнього кривдив, його відіпхну́в та сказав: „Хто наставив над нами тебе за старшо́го й суддю?
28 Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єги́птянина?“
29 І втік Мойсей через слово оце, і стався прихо́дьком у землі мадія́мській, де зродив двох синів.
30 А коли сорок ро́ків проминуло, то з'явивсь йому Ангол Господній у по́лум'ї куща́ огняно́го в пустині Сінайської гори.
31 А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння. А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього:
32 „Я Бог отців твоїх, — Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів!“ І затрусився Мойсей, і не відваживсь погля́нути...
33 І промовив до нього Господь: „Скинь взуття́ з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля!
34 Добре бачив Я у́тиск наро́ду Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх ви́зволити. Тепер ось іди, — Я пошлю до Єгипту тебе“.
35 Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: „Хто наставив тебе за старшо́го й суддю“, цього Бог через Ангола, якому з'явився в кущі, послав за старшо́го й визво́льника.
36 Він їх вивів, чуда й знаме́на вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок ро́ків у пустині.
37 Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: „Госпо́дь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, — Його слухайте!“
38 Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова́, щоб їх нам передати;
39 що його не хотіли отці наші слу́хати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту,
40 промовивши до Ааро́на: „Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що́ сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із кра́ю єгипетського“.
41 І зробили вони тими днями теля, — і бовва́нові жертви прино́сили та веселилися з діл своїх рук.
42 Але Бог відвернувся від них, і попусти́в їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: „Чи зако́лення й жертви Мені ви прино́сили сорок ро́ків у пустині, о доме Ізраїлів?
43 Ви ж носили наме́та Моло́хового, і зорю вашого бога Ромфа́на, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм. Через те запрова́джу вас аж за Вавилон!“
44 У наших отців на пустині була скинія свідо́цтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив.
45 Її наші отці й узяли, і вне́сли з Ісусом у землю наро́дів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до ча́су Давида.
46 Він у Бога знайшов благода́ть, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова.
47 І Соломон збудував Йому дім.
48 Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк:
49 „Мені небо — престол, а земля — то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для Мого відпочинку?
50 Хіба не рука Моя все́ це створила?“
51 О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви за́вжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви!
52 Котро́го з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками,
53 ви, що Зако́на оде́ржали через зарядження Анголів, та не зберігали його!“
54 Як зачули ж оце, вони запали́лися гнівом у серцях своїх, і скрегота́ли зубами на нього.
55 А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, — і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв,
56 і промовив: „Ось я бачу відчи́нене небо, і Сина Лю́дського, що по Божій правиці стоїть!“
57 Та вони гучни́м голосом стали кричати та ву́ха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!...
58 І за місто вони його ви́вели, і зачали́ побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака́, який звався Са́влом.
59 І побивали камінням Степа́на, що молився й казав: „Господи Ісусе, — прийми духа мого!“
60 Упавши ж навко́лішки, скрикнув голосом гучни́м: „Не залічи́ їм, о Господи, цього гріха́!“ І, промовивши це, він спочив.
Новый Библейский Комментарий
Ст. 1 Подтверждение того, что Лука приводит лишь суть проповедей, а не все их содержание полностью, см.: коммент. к 2:14. Ответ Стефана на вопрос Так ли это? не является односложным «да» или «нет». Проблема отношения христианства к закону и Храму была сложной, и Стефан мудро отвечает на поставленный вопрос, обозревая всю ветхозаветную историю. Его ответ по существу состоит в том, что иудаизм (как отношения между Богом и Его народом) предшествовал Храму, закону и даже земле израильской; все эти словесные конструкции характеризовали иудаизм скорее как религиозную систему, а не раскрывали его суть. Павел в Послании к Галатам (которые сталкивались с иудействующими учителями, помещавшими в центр своей проповеди закон Моисеев) прибегнет к той же стратегии и начнет с Авраама (Гал 3:15−19). Не дало ли всходов зерно, упавшее в душу Савла, когда он, гонитель, слышал речь Стефана?
Ст. 2−19 Первая основная часть речи Стефана посвящена истории Израиля до Моисея, главным образом истории Авраама и Иосифа. В отношении Авраама важно отметить, что иудейская религия построена на основании Божьего призвания и обетовании. Последние начали исполняться уже при жизни Иосифа, хотя его братья этого не сознавали, завидовали ему и предали его иноплеменникам (так же поступили с Иисусом и современники Стефана).
Ст. 20−43 Лжесвидетели обвиняли Стефана в утверждении, что обычаи, которые передал иудеям Моисей, переменятся (6:14). Здесь и далее Стефан напоминает своим слушателям и о том, что особенности иудаизма, которые они так ревностно пытались отстоять, сами были в определенном смысле следствием перемены обычаев. При этом, излагая историю Моисея, Стефан обращает внимание аудитории на то, что Моисей также испытал отвержение народом и его непослушание, хотя был избран Богом.
Ст. 44−50 В третьей части речи Стефан разбивает другое обвинение и говорит о Храме. Обвиненный в высказываниях против Храма и законов Моисея (будто Храм и Моисей составляли суть иудаизма), Стефан напоминает аудитории, что именно Храм сменил скинию. Храм сам по себе был переменой обычаев, которые дал иудеям Моисей (6:14), построивший скинию согласно Божьим указаниям. Стефан был противником иудаизма не больше, нежели само иудейское Писание, как явствует из Книги Пророка Исайи, которую он здесь цитирует (Ис 66).
Ст. 51−53 Итак, врагами пророков, Святого Духа, возвещавшего через них, и Мессии, явление Которого пророки предрекали, следовало бы назвать скорее именно слушателей Стефана. Он завершает свою речь следующим грозным обвинением: за нарушение духа иудаизма надо представить на суд не его, а его слушателей.
Ст. 54 Стефан, по всей видимости, намеревался говорить дальше, но его речь обрывается яростной реакцией слушателей, которые скрежетали на него зубами, чуть не рыча от ярости и ненависти.
Стефан сподобился видения (ср.: крещение и преображение Иисуса, когда отверзались небеса и прозвучал глас Божий), которое должно было не только придать ему мужества, чтобы пережить предстоящее, но и подтвердить ту решающую перемену, которая произошла. Во время преображения Иисуса глас Божий подтвердил Его решение идти в Иерусалим, чтобы принять там смерть, но не потому, что Бог отдал этому предпочтение, а потому, что так должно было случиться. Так же и здесь было признано отделение вновь образованного Божьего сообщества от Его традиционного народа. Вероятно, слишком смелым покажется утверждение, что с того момента христианство совершенно отделилось от иудаизма; защитная тактика Павла в сценах суда над ним, представленных в последних главах книги, вращается вокруг идеи о том, что предъявленные ему в языческих судах обвинения сводятся в конечном счете к внутренним иудейским делам. Со времени побиения Стефана камнями христианство стало самостоятельным и обособленным направлением в рамках иудаизма (или другим учением о том, каким иудаизм должен быть теперь), а вовсе не религиозным движением, состоящим из множества партий.
Ст. 57−8:1а Они затыкали уши свои и громко кричали, чтобы не слышать того, что по их мнению было хулением Бога. Толпе было не по силам терпеливо ждать итогов судебного разбирательства, и вот Стефана без всякого официального вердикта, или обвинительного приговора, выведши за город, стали побивать… камнями.
Свидетели же положили свои одежды у ног юноши, именем Савла, — отсюда читатель узнает не только о том, что Савл присутствовал при казни, но и о том, что он не был в числе свидетелей, выступивших против Стефана. Текст 8:1 указывает на то, что Савл одобрял убиение Стефана, и означает, по всей вероятности, что он не принимал непосредственного участия в казни. При этом Савла можно причислить к тем, за кого молится Стефан (…не вмени им греха сего), вторя словам Иисуса в Лк 23:34, 46.