Итак, языки суть знамение не для верующих, а для неверующих; пророчество же не для неверующих, а для верующих.
Отож, мови існують на знак не для віруючих, але для невіруючих, а пророцтво — для віруючих, а не для невіруючих.
Так що мова знак не для віруючих, а для невіруючих; пророцтво ж, — не для невіруючих, а для віруючих.
Тим же язики на ознаку не тим, хто вірує, а невірним; пророцтво ж не невірним, а віруючим.
Тож мови є знаком не для вірних, а для невірних, пророцтво ж не для невірних, а для вірних.
Тож дар розмовляти різними мовами є знаменням не для віруючих, а для невіруючих. Пророчий же дар — не для невіруючих, а для віруючих.