Переклад Хоменка
1 Агриппа ж сказав до Павла: «Дозволяється тобі про себе говорити.» Тоді Павло, простягши руку, розпочав свою оборону.
2 «Царю Аґриппо! Вважаю себе щасливим, що сьогодні маю виправдатись перед тобою від усього того, в чому юдеї мене винуватять,
3 — особливо ж тому, що знаєш усі звичаї юдейські та їхні спірні питання. Тому я прошу вислухати мене терпляче.
4 Моє життя змалку, як воно пройшло між моїм народом і в Єрусалимі, знають усі юдеї.
5 Вони здавна мене знають, коли б хотіли свідчити, що я жив за найсуворішою сектою нашої віри — фарисеєм.
6 Та й нині мене судять за надію на обітницю, що була батькам нашим дана Богом;
7 (обітницю), якої дванадцять поколінь наших, уночі і вдень з витривалістю Богові служивши, надіються осягти. За цю надію, царю, мене юдеї винуватять.
8 Чому вважається у вас за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих?
9 Справді, і я гадав, що треба мені було багато діяти проти імени Ісуса Назарянина,
10 — що я і робив у Єрусалимі. Сам я багато святих позамикав був у в'язницях, одержавши від первосвящеників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос.
11 І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах.
12 Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та відпорученням первосвящеників,
13 у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною.
14 Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити ногою.»
15 А я озвався: «Господи, хто ти?» Господь же сказав: «Я — Ісус, якого ти переслідуєш.
16 Але встань і підведись на ноги: на це бо я тобі з'явився, щоб вибрати тебе слугою й свідком видіння, в якому ти мене бачив, і тих, в яких тобі ще з'явлюся.
17 Я визволю тебе від народу та від поган, до яких я тебе посилаю,
18 щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими.
19 Тому, царю Аґриппо, я не був неслухняний небесному видінню,
20 а, навпаки, я почав проповідувати спочатку тим, що в Дамаску, а потім тим, що в Єрусалимі і по всім краю Юдейськім, а також поганам, щоб покаялись і навернулися до Бога та й чинили діла, достойні покаяння.
21 За це юдеї, схопивши мене в храмі, хотіли роздерти.
22 Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити:
23 що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам.»
24 Коли ж він так боронився, Фест мовив голосом сильним: «Сходиш з глузду, Павле! Велика наука приводить тебе до божевілля.»
25 А Павло озвався: «Я не зійшов з глузду, велебний Фесте, а слова правди й розуму говорю.
26 Знає бо про те цар, до якого я з відвагою говорю, певний, що нічого з цього від нього не втаїлося, бо це не в закутку діялося.
27 Чи віруєш, царю Аґриппо, у пророків? Знаю, що віруєш.»
28 Агриппа ж до Павла: «Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!»
29 А Павло: «Чи трохи, чи багато, я молив би Бога, щоб не лише ти, а всі, що нині це чують, стали такими, як і я, — без оцих кайданів.»
30 Встав же цар і правитель, Верніка й ті, що сиділи з ними,
31 і відійшли набік та розмовляли між собою: «Цей чоловік — казали — не зробив нічого, гідного смерти чи кайданів.»
32 Аґриппа ж сказав до Феста: «Цього чоловіка можна було б відпустити, якби він не покликався на кесаря.»
Новый Библейский Комментарий
Ст. 1−3 Как речи обеих сторон перед судом Феликса ранее (24:2−4, 10), так и это выступление началось со вступительного заявления с выражением признательности судьям (и их восхвалением).
Ст. 4−8 Далее речь продолжилась в направлении защиты, начатой в гл. 22. Как и в защитной речи перед синедрионом, Павел утверждает: …и ныне я стою пред судом за надежду на обетование, данное от Бога нашим отцам, а именно — за надежду и веру в то, что Бог воскрешает мертвых. (А также апостол имеет в виду обетование о пришествии Мессии.)
Ст. 9−14 Первая часть рассказа о событии на Дамасской дороге соответствует другим в гл. 9 и 22 (см., особенно: коммент. к 9:1−9), кроме того, здесь подчеркнуто, что Господь обращался к Павлу: Трудно тебе идти против рожна. Возникает образ вола или быка, противящихся рожну, шесту с острым железным наконечником, с помощью которого их водили; эта пословица была широко распространена в языческом мире, ее применяли даже иудейские писатели. Она точно описывает переживание Павла: его деятельность перед встречей на Дамасской дороге демонстрировала, что он и в самом деле всегда ощущал раздражение по отношению к Иисусу, и тогда Бог показал ему, раздражением какого рода это являлось.
Ст. 15−18 Последняя часть этого рассказа сокращена (то ли Лукой, то ли самим Павлом). В этом варианте особое ударение сделано на Господнем слове и желании Павла повиноваться.
Ст. 19−21 Именно за повиновение представшему в видении Иисусу, Которого Бог воскресил из мертвых, и схватили меня Иудеи в храме и покушались растерзать, говорит Павел.
Ст. 22−23 Разъяснение апостолом связей, которые существуют между Евангелием, с одной стороны, и пророками и Моисеем, с другой, также могло быть сильно сокращено (см.: коммент. к 2:14). Если предположить, что подлинная речь Павла включала выдержки из Писаний (см., напр.: речь в 13:16−41, особенно ст. 33−41; 17:3) и в ней были использованы некоторые приемы раввинистического толкования, которыми, как нам известно, Павел владел (см., напр.: Гал 4:21−31), тогда восклицание Феста (большая ученость доводит тебя до сумасшествия [24]) становится понятным, как и реплика Павла: …знает об этом царь, и его риторический вопрос, обращенный к Агриппе: Веришь ли… пророкам?знаю, что веришь (25−27).
Ст. 28−29 Двусмысленные слова Агриппы были попыткой уйти от ответа на вопрос Павла. Царь искусно уклонился от ответа: он не стал отрицать ни своей веры в пророков, ни Павлова толкования их писаний. На это Павел ответил, что больше всего он хотел бы, мало ли, много ли потребуется для этого времени, чтобы все сделались такими, как он, кроме этих уз. И в мыслях не держа, чтобы молить о свободе, какой пользовались окружающие, Павел молил Бога, чтобы все могли сделаться такими, как он! На присутствующих не могли не оказать воздействия мужество и ум, проявленные Павлом в столь эффектной беседе с царем!
Ст. 30−32 И в самом деле, после такого обмена мнениями ответственным лицам стало ясно, что Павел ни в чем не повинен. Парадоксально, но только апелляция Павла к императору удерживала его в узах, поскольку освободить его теперь означало бы узурпировать право императора судить его дело. В любом случае, Павел хотел идти в Рим, а Фест был рад избавиться от ответственности перед иудейским руководством за его освобождение.