Українська Біблія. Турконяк
1 Агрипа сказав Павлові: Дозволяється тобі про себе самого говорити. Тоді Павло, простягнувши руку, почав оборону:
2 Царю Агрипо, вважаю себе щасливим, що сьогодні перед тобою можу дати відповідь на все те, у чому звинувачують мене юдеї;
3 особливо тому, що ти обізнаний з усіма юдейськими звичаями та питаннями. Тому прошу тебе терпеливо вислухати мене.
4 Отже, життя моє, яке змалку, із самого початку, пройшло між моїм народом у Єрусалимі, знають усі юдеї.
5 Вони знають мене здавна: аби тільки хотіли посвідчити, що я жив фарисеєм — згідно з дуже строгою течією нашої віри.
6 А тепер я стою, і мене судять за надію обітниці, яку Бог дав нашим батькам,
7 до якої дванадцять наших поколінь, служачи безнастанно ніч і день, надіються дійти, — за цю надію, царю, я звинувачений юдеями!
8 Чи вважаєте ви неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?
9 Правда, я вважав, що мені належить багато зробити проти Імені Ісуса Назарянина.
10 Це я і зробив у Єрусалимі: багатьох зі святих я замкнув у в’язниці, одержавши владу від первосвящеників. Коли ж їх убивали, я давав згоду.
11 І дуже часто, караючи їх по всіх синагогах, примушував їх хулити. А сильно лютуючи на них, переслідував їх — навіть по далеких містах.
12 Ідучи в Дамаск у цих справах з уповноваженнями і наказом від первосвящеників,
13 опівдні в дорозі побачив я, царю, світло з неба, яскравіше від сонячного світла, яке осяяло мене та тих, хто йшов зі мною.
14 Коли ми всі попадали на землю, я почув голос, який говорив до мене [й промовляв] єврейською мовою: Савле, Савле, чого Мене переслідуєш? Тяжко тобі бити ногою колючку!
15 Я запитав: Хто Ти, Господи? Господь відповів: Я — Ісус, Якого ти переслідуєш.
16 Але підведися і стань на свої ноги, бо на те Я і з’явився тобі, щоби зробити тебе служителем і свідком того, що ти бачив, і того, що Я покажу тобі,
17 визволяючи тебе від твого народу та від язичників, до яких Я тебе посилаю, —
18 відкрити їм очі, щоб вони навернулися від темряви до світла та від влади сатани до Бога, щоб одержали вони прощення гріхів і спадок між освяченими вірою в Мене.
19 Тому, царю Агрипо, я не став чинити опір небесному видінню,
20 а проповідував: спочатку тим, які були в Дамаску, а потім тим, котрі в Єрусалимі, у кожній юдейській околиці, та язичникам, — щоби покаялися і навернулися до Бога, щоби чинили діла, гідні покаяння.
21 Через це юдеї, схопивши мене в храмі, намагалися розірвати.
22 Та одержавши допомогу від Бога, аж до цього дня стою, щоб свідчити малому й великому, не розповідаючи нічого, крім того, що говорили пророки і Мойсей, що має статися:
23 що має постраждати Христос, що Він, перший воскреслий з мертвих, має проповідувати світло Своєму народові та язичникам.
24 Коли він отак захищався, Фест гучним голосом сказав: Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість приводить тебе до божевілля!
25 Я не божевільний, високоповажний Фесте, — сказав Павло, — а звіщаю правдиві й розумні слова.
26 Адже цар, до якого я сміливо говорю, знає про це, бо я не вірю, щоби щось із цього було скрите від нього, адже це не відбулося десь у закутку!
27 О, царю Агрипо! Чи віриш, пророкам? Знаю, що віриш!
28 Агрипа ж Павлові: Ще трохи і мене переконаєш стати християнином!
29 А Павло: Чи трохи, чи багато, але благав би я Бога, щоб не тільки ти, а й усі, хто сьогодні мене чує, стали такими, як я, за винятком оцих кайданів.
30 [І як сказав це йому], підвівся цар, і намісник, і Верніка, і ті, які сиділи з ними,
31 і, відійшовши, говорили одне одному, зауважуючи, що нічого, вартого смерті або кайданів, цей чоловік не робить.
32 Агрипа ж сказав Фестові: Цього чоловіка можна було би звільнити, якби не покликався на кесаря.
Новый Библейский Комментарий
Ст. 1−3 Как речи обеих сторон перед судом Феликса ранее (24:2−4, 10), так и это выступление началось со вступительного заявления с выражением признательности судьям (и их восхвалением).
Ст. 4−8 Далее речь продолжилась в направлении защиты, начатой в гл. 22. Как и в защитной речи перед синедрионом, Павел утверждает: …и ныне я стою пред судом за надежду на обетование, данное от Бога нашим отцам, а именно — за надежду и веру в то, что Бог воскрешает мертвых. (А также апостол имеет в виду обетование о пришествии Мессии.)
Ст. 9−14 Первая часть рассказа о событии на Дамасской дороге соответствует другим в гл. 9 и 22 (см., особенно: коммент. к 9:1−9), кроме того, здесь подчеркнуто, что Господь обращался к Павлу: Трудно тебе идти против рожна. Возникает образ вола или быка, противящихся рожну, шесту с острым железным наконечником, с помощью которого их водили; эта пословица была широко распространена в языческом мире, ее применяли даже иудейские писатели. Она точно описывает переживание Павла: его деятельность перед встречей на Дамасской дороге демонстрировала, что он и в самом деле всегда ощущал раздражение по отношению к Иисусу, и тогда Бог показал ему, раздражением какого рода это являлось.
Ст. 15−18 Последняя часть этого рассказа сокращена (то ли Лукой, то ли самим Павлом). В этом варианте особое ударение сделано на Господнем слове и желании Павла повиноваться.
Ст. 19−21 Именно за повиновение представшему в видении Иисусу, Которого Бог воскресил из мертвых, и схватили меня Иудеи в храме и покушались растерзать, говорит Павел.
Ст. 22−23 Разъяснение апостолом связей, которые существуют между Евангелием, с одной стороны, и пророками и Моисеем, с другой, также могло быть сильно сокращено (см.: коммент. к 2:14). Если предположить, что подлинная речь Павла включала выдержки из Писаний (см., напр.: речь в 13:16−41, особенно ст. 33−41; 17:3) и в ней были использованы некоторые приемы раввинистического толкования, которыми, как нам известно, Павел владел (см., напр.: Гал 4:21−31), тогда восклицание Феста (большая ученость доводит тебя до сумасшествия [24]) становится понятным, как и реплика Павла: …знает об этом царь, и его риторический вопрос, обращенный к Агриппе: Веришь ли… пророкам?знаю, что веришь (25−27).
Ст. 28−29 Двусмысленные слова Агриппы были попыткой уйти от ответа на вопрос Павла. Царь искусно уклонился от ответа: он не стал отрицать ни своей веры в пророков, ни Павлова толкования их писаний. На это Павел ответил, что больше всего он хотел бы, мало ли, много ли потребуется для этого времени, чтобы все сделались такими, как он, кроме этих уз. И в мыслях не держа, чтобы молить о свободе, какой пользовались окружающие, Павел молил Бога, чтобы все могли сделаться такими, как он! На присутствующих не могли не оказать воздействия мужество и ум, проявленные Павлом в столь эффектной беседе с царем!
Ст. 30−32 И в самом деле, после такого обмена мнениями ответственным лицам стало ясно, что Павел ни в чем не повинен. Парадоксально, но только апелляция Павла к императору удерживала его в узах, поскольку освободить его теперь означало бы узурпировать право императора судить его дело. В любом случае, Павел хотел идти в Рим, а Фест был рад избавиться от ответственности перед иудейским руководством за его освобождение.