Переклад Хоменка
1 Тепер, коли цар жив у своїм палаці, дав Господь йому спокій від усіх його ворогів навколо,
2 тож промовив цар до пророка Натана: “Оце я живу в кедровім палаці, а ковчег Божий стоїть посеред намету!”
3 І відповів Натан цареві: “Все, що маєш на серці, йди й чини, бо Господь з тобою.”
4 Але тієї ж самої ночі прийшло слово Господнє до Натана:
5 “Іди й скажи рабові моєму Давидові: так Господь говорить: Чи ти будуватимеш мені дім на мешкання?
6 Бо я не жив у домі від того дня, як вивів синів Ізраїля з Єгипту, й по цей день: я ввесь час ходив у наметі як у житлі.
7 Чи я ж за ввесь час той, поки блукав із синами Ізраїля, промовив хоч би слово до котрогось із суддів Ізраїля, яких я призначував пасти мій народ Ізраїля: чому, мовляв, ви не збудуєте мені кедрового дому?
8 Оце ж скажи слузі моєму Давидові: так каже Господь Сил: Я взяв тебе від отари з пасовиська, щоб ти був князем над моїм народом, над Ізраїлем.
9 Я був з тобою всюди, куди ти ходив. Я викорінював усіх твоїх ворогів з-поперед тебе й зробив великим ім'я твоє, як ім'я тих, що найбільші на землі.
10 Я призначу місце моєму народові Ізраїлеві і насаджу його, й він буде на ньому жити й не зазнає більш тривоги, бо беззаконні не будуть більш його гнобити, як раніше,
11 з того часу, як я поставив суддів над моїм народом Ізраїлем. Дам тобі спокій від усіх твоїх ворогів. І оце Господь звіщає тобі, що він збудує тобі дім.
12 А як сповняться твої дні й ти спочинеш з твоїми батьками, я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство.
13 Він збудує дім імені моєму, і я скріплю його царський престіл навіки.
14 Я буду його батьком, а він буде мені сином; коли ж він провиниться, я покараю його людською різкою й людськими карами:
15 милости ж моєї від нього не відніму, як я відняв її від Саула, якого я відкинув перед тобою.
16 Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки.”
17 Згідно з тими словами й усіма цими видіннями переказав усе Натан Давидові.
18 Тоді цар Давид увійшов у намет і, сівши перед Господом, промовив: “Хто я, о Господи, мій Владико, і що таке мій дім, що ти привів мене аж до того?
19 І то ще мало видалось у твоїх очах, о Господи, мій Владико; ти поширив також обітниці твої на дім твого слуги геть на часи далекі. І ти показав мені грядучі покоління людей, Господи, мій Боже!
20 Що ще Давид може тобі сказати? Ти знаєш твого слугу, Господи, мій Боже!
21 Задля твого слова й з твого серця ти чиниш те, що відкриваєш усю оту велич слузі твоєму.
22 Тим то ти великий єси, Господи, мій Владико, і рівного тобі немає й немає Бога, крім тебе, за всім тим, що ми нашими вухами чули.
23 Чи ж є якийсь другий народ на світі, як твій народ Ізраїль, народ, єдиний на землі, до якого Бог приходив, щоб його визволити й викупити його для себе як народ, щоб дати йому ім'я, і вчинити задля твоєї землі великі та страшні речі, прогнавши народи і богів з-перед твого народу, що його ти визволив з Єгипту?
24 Ти встановив собі твій народ Ізраїля твоїм народом повіки, і ти, Господи, став його Богом.
25 А тепер, Господи Боже, держи те слово, що ти мовив про слугу твого й його дім, повіки й зроби так, як мовив.
26 Тоді звеличиться повіки твоє ім'я, і тоді скажуть: Господь Сил — Бог над Ізраїлем! І дім слуги твого Давида твердо стоятиме перед тобою.
27 Бо то ти, Господи Сил, Боже Ізраїля об'явив твоєму слузі, кажучи: Збудую тобі дім! Тому слуга твій і насміливсь був молитися до тебе в такій молитві.
28 Отож, Господи, мій Владико, ти — Бог, і твої слова — правда, й ти дав цю радісну обітницю слузі твоєму.
29 Зволь же благословити дім слуги твого, щоб він вічно стояв перед тобою, бо ти, Господи, мій Боже, мовив, і твоїм благословенням дім слуги твого буде благословен повіки.”
Комментарии МакДональда
Е. Завет Господа с Давидом (Гл. 7)
7:1−5 Давид чувствовал, что ему не подобает жить в своем изысканном доме в то время, как ковчег Бога покоится внутри стен шатра. Поэтому он известил пророка Нафана о своем намерении построить дом для ковчега. Вначале Нафан это одобрил, видимо не проконсультировавшись с Господом. Потом к нему пришло слово Господне, известившее его о том, что Давиду не будет позволено построить храм для Иеговы.
7:6−11 Господь напомнил Нафану, что Он обитал в шатре со времен Исхода из Египта. Пока народ израильский перемещался с места на место, шатер им подходил. Теперь пришло время построить постоянный храм.
7:12−15 Затем Господь открыл Нафану безусловный завет, который Он собирался заключить с Давидом. Этот завет содержал обетование, что у Давида будет сын (Соломон), который построит храм; что престол этого сына будет утвержден навеки; что, когда он согрешит, Бог накажет его, но Его милость не иссякнет.
7:16−17 Завет также обещал, что дом Давида, его царство и престол будут утверждены навеки, и что на престоле будут восседать его прямые наследники. Вавилонское пленение прервало династию Давида, но она будет восстановлена, когда Христос, Семя Давида, вернется, чтобы править всей землей. Дженсен подробно поясняет:
«Давид хотел построить храм Божий, но эта привилегия досталась Соломону. Нет никаких сомнений в том, что делом всей жизни Давида была война, а не строительство. Но даже своими сражениями он расчищал дорогу тому, кто заложит основание этого дома хвалы, который он желал построить всем сердцем. После окончания войны Соломон возвел храм из тех материалов, которые были заготовлены Давидом. Давид представляет собой Христа в Его страданиях и победе над великим врагом. Соломон представляет собой Христа в Его славе после того, как завершились все Его страдания и конфликты. Церковь, которая является истинным храмом Божьим, краеугольным камнем которой является Христос, будет явлена в последний день. Сейчас, в дни, когда церковь страдает и конфликтует, заготавливаются материалы для этого величественного Божьего здания».
7:18−29 Божий завет благодати глубоко тронул Давида, и он пошел во временный шатер и предложил молитву благодарения, которая здесь записана. В ней, по словам Блейки:
«Он выражает свое удивление касательно прошлого, когда Бог избрал из его семьи самого неприметного; он удивляется тому, что происходит сейчас: как Ты помог мне достичь таких высот? И еще больше он удивлен будущим, тем, как Бог позаботился о стабильном положении его дома на все века». «Это уже по-человечески, Господи мой, Господи» (ст. 19б) означает, что Бог обращался с Давидом с той же любовью и снисходительностью, которые должны показывать друг другу люди согласно Его заповеди.