Переклад Огієнка
1 І сталося, коли цар осів у своєму домі, а Госпо́дь дав йому відпочи́нути від усіх ворогів його навколо,
2 то цар сказав до пророка Ната́на: „Подивися, — я сиджу́ в ке́дровому домі, а Божий ковчег знахо́диться під заві́сою!“
3 І сказав Ната́н до царя: „Усе, що в серці твоїм, іди й зроби, бо Госпо́дь з тобою“.
4 І сталося тієї ночі, і було Господнє слово до Ната́на, кажучи:
5 „Іди й скажеш до раба Мого, до Давида: Так сказав Господь: Чи ти збудуєш Мені дім на Моє пробува́ння?
6 Бо Я не пробува́в у домі від дня ви́ведення Мого Ізраїлевих синів з Єгипту й аж до цього дня, але ходив у наметі та в шатрі.
7 Скрізь, де ходив Я поміж Ізраїлевими сина́ми, чи промовив Я хоч слово з яким із Ізраїлевих племе́н, якому наказав Я пасти́ наро́да Мого, Ізраїля, говорячи: Чому не збудува́ли ви Мені ке́дрового дому?
8 А тепер так скажеш Моєму рабові Давидові: Так сказав Господь Саваот: Я взяв тебе з пасови́ська, як ходив ти за отарою, щоб ти став володарем над народом Моїм, над Ізраїлем.
9 І був Я з тобою в усьому, де ти ходив, і ви́губив Я всіх ворогів твоїх з-перед тебе, і зробив тобі велике ім'я́, як ім'я́ великих на землі.
10 І встановив Я місце для наро́ду Мого, для Ізраїля, і він пробува́тиме на своєму місці, і не буде вже непоко́єний, і кривдники не будуть більше гноби́ти його, як перед тим.
11 А від того дня, як Я настанови́в суддів над народом Моїм, Ізраїлем, то Я дав тобі мир від усіх ворогів твоїх. І Господь об'являє тобі, що Господь побуду́є тобі дім.
12 Коли ви́повняться твої дні, і ти ляжеш із своїми батьками, то Я поста́влю по тобі насіння твоє, що вийде з утро́би твоєї, і зміцню́ його царство.
13 Він збуду́є дім для Йме́ння Мого́, а Я зміцню́ престола його царства навіки.
14 Я буду йому за Батька, а він буде Мені за сина. Коли він скри́вить дорогу свою, то Я покараю його лю́дською па́лицею та пора́зами лю́дських синів.
15 Та ми́лість Моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого Я відкинув перед Тобою.
16 І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій бу́де міцно стояти аж навіки!“
17 Як усі ці слова́, як усе це виді́ння, — так говорив Ната́н до Давида.
18 Тоді прийшов цар Давид, і сів перед Господнім лицем та й сказав: „Хто я, Господи Боже, і що́ мій дім, що Ти привів мене аж сюди?
19 Та й це ще було мале́ в оча́х Твоїх, Господи Боже, і Ти говорив також про Свого раба в будуччині. А це за зако́ном лю́дським, Господи Боже!
20 І що́ ще більше говори́тиме Давид Тобі? Та Ти знаєш Свого раба́, Господи Боже!
21 Ради сло́ва Свого та за серцем Своїм Ти зробив усю цю вели́чність, звіща́ючи це Своєму рабо́ві.
22 Тому Ти великий, Господи Боже, бо немає такого, як Ти, і немає Бога, окрім Тебе, згідно з усім, що ми чули своїми уши́ма.
23 А який є ще один люд на землі, як Твій народ, Ізраїль, щоб Бог приходив ви́купити його Собі за наро́д, і щоб установити йому Своє́ Йме́ння, — і щоб учинити вам цю вели́чність, — та страшні́ речі для Свого Кра́ю ради наро́ду Свого, якого ви́купив Собі з Єгипту, від людей та від богів його?
24 І Ти зміцни́в Собі народ Свій, Ізраїля, — Собі за наро́д аж навіки, і Ти, Господи, став для них за Бога.
25 А тепер, Господи Боже, затверди аж навіки те слово, що Ти говорив про Свого раба та про дім його, і вчини, як Ти говори́в!
26 Нехай буде великим Ім'я́ Твоє аж навіки, щоб говорити: Госпо́дь Савао́т — Бог над Ізраїлем! А дім Твого раба Давида буде міцно стояти перед лицем Твоїм!
27 Бо Ти, Го́споди Савао́те, Боже Ізра́їлів, об'яви́в Своєму рабові, говорячи: Збуду́ю тобі дім, тому́ раб Твій здобу́вся на відва́гу помолитися до Тебе цією молитвою!
28 А тепер, Господи Боже, Ти — Той Бог, а слова́ Твої будуть правдою, і Ти говорив Своєму рабові це добро.
29 А тепер зволь поблагослови́ти дім Свого раба, щоб був навіки перед лицем Твоїм, бо Ти, Господи Боже, говорив це, і від Твого благослове́ння буде поблагосло́влений навіки дім раба Твого!“
Комментарии МакДональда
Е. Завет Господа с Давидом (Гл. 7)
7:1−5 Давид чувствовал, что ему не подобает жить в своем изысканном доме в то время, как ковчег Бога покоится внутри стен шатра. Поэтому он известил пророка Нафана о своем намерении построить дом для ковчега. Вначале Нафан это одобрил, видимо не проконсультировавшись с Господом. Потом к нему пришло слово Господне, известившее его о том, что Давиду не будет позволено построить храм для Иеговы.
7:6−11 Господь напомнил Нафану, что Он обитал в шатре со времен Исхода из Египта. Пока народ израильский перемещался с места на место, шатер им подходил. Теперь пришло время построить постоянный храм.
7:12−15 Затем Господь открыл Нафану безусловный завет, который Он собирался заключить с Давидом. Этот завет содержал обетование, что у Давида будет сын (Соломон), который построит храм; что престол этого сына будет утвержден навеки; что, когда он согрешит, Бог накажет его, но Его милость не иссякнет.
7:16−17 Завет также обещал, что дом Давида, его царство и престол будут утверждены навеки, и что на престоле будут восседать его прямые наследники. Вавилонское пленение прервало династию Давида, но она будет восстановлена, когда Христос, Семя Давида, вернется, чтобы править всей землей. Дженсен подробно поясняет:
«Давид хотел построить храм Божий, но эта привилегия досталась Соломону. Нет никаких сомнений в том, что делом всей жизни Давида была война, а не строительство. Но даже своими сражениями он расчищал дорогу тому, кто заложит основание этого дома хвалы, который он желал построить всем сердцем. После окончания войны Соломон возвел храм из тех материалов, которые были заготовлены Давидом. Давид представляет собой Христа в Его страданиях и победе над великим врагом. Соломон представляет собой Христа в Его славе после того, как завершились все Его страдания и конфликты. Церковь, которая является истинным храмом Божьим, краеугольным камнем которой является Христос, будет явлена в последний день. Сейчас, в дни, когда церковь страдает и конфликтует, заготавливаются материалы для этого величественного Божьего здания».
7:18−29 Божий завет благодати глубоко тронул Давида, и он пошел во временный шатер и предложил молитву благодарения, которая здесь записана. В ней, по словам Блейки:
«Он выражает свое удивление касательно прошлого, когда Бог избрал из его семьи самого неприметного; он удивляется тому, что происходит сейчас: как Ты помог мне достичь таких высот? И еще больше он удивлен будущим, тем, как Бог позаботился о стабильном положении его дома на все века». «Это уже по-человечески, Господи мой, Господи» (ст. 19б) означает, что Бог обращался с Давидом с той же любовью и снисходительностью, которые должны показывать друг другу люди согласно Его заповеди.