Українська Біблія. Турконяк
1 І сталося, коли цар оселився у своєму домі, Господь дав йому спадок довкола від усіх його навколишніх ворогів.
2 І промовив цар до пророка Натана: Ось я живу в кедровому домі, а Божий ковчег перебуває посеред намету.
3 А Натан відповів цареві: Іди і чини все, що тільки у твоєму серці, бо Господь з тобою!
4 І сталося в ту ніч, що до Натана було Господнє слово, яке свідчило:
5 Іди і промов до мого раба Давида: Так говорить Господь: Ти не збудуєш Мені дім, щоб Я проживав,
6 бо Я не перебував у домі від того дня, коли Я вивів ізраїльських синів з Єгипту, аж до цього дня, і Я був у походах у житлах і в наметах.
7 Усюди, де Я подорожував посеред усього Ізраїля, хіба, Я будь-коли запитав хоча б одне з племен Ізраїля, якому Я заповів пасти Мій народ Ізраїля, кажучи: Як же це, що ви Мені не збудували кедрового дому?
8 Тепер так скажеш Моєму рабові Давидові: Так говорить Господь Вседержитель! Я взяв тебе від отар овець, щоб ти був проводирем над Моїм народом, над Ізраїлем,
9 і Я був з тобою в усьому, куди ти ходив, і Я вигубив усіх твоїх ворогів з-перед тебе, і Я зробив тебе славним, як ім’я великих на землі.
10 Тож установлю місце Моєму народові Ізраїлю, та його насаджу, і поселяться в себе та більше не журитимуться, а неправедний син не продовжуватиме погорджувати ним, як спочатку,
11 від днів, в які Я настановив суддів над Моїм народом — Ізраїлем. І дам тобі відпочинок від усіх твоїх ворогів, і Господь сповістить тобі, що збудуєш Йому дім.
12 І буде, коли сповняться твої дні, і ти заснеш зі своїми батьками, то Я підніму твоє потомство після тебе, яке буде з твого лона, і приготую його царство.
13 Він збудує Мені дім для Мого Імені, а Я піднесу його престол навіки.
14 Я буду йому за батька, а він буде Мені за сина. І якщо він учинить провину, то звинувачу його палицею мужів і пасами людських синів,
15 та Мого милосердя не відніму від нього, як Я відняв від тих, яких усунув з-перед Себе.
16 І його дім, і його царство буде міцним навіки переді Мною, і його престол буде поставлений навіки.
17 Згідно з усіма цими словами і з усім цим видінням, — так сказав Натан Давидові.
18 І цар Давид увійшов, і постав перед Господом, і сказав: Хто я, Господи, мій Господи, і який мій дім, що Ти мене аж так полюбив,
19 і я був дуже малим перед Тобою, Господи, мій Господи, а Ти заговорив про дім твого раба далеко наперед. Такий закон людини, Господи, мій Господи!
20 І що ще продовжуватиме Давид говорити до Тебе, і Ти тепер знаєш Свого раба, Господи, мій Господи!
21 Через Твоє слово Ти вчинив, і за бажанням Твого серця Ти вчинив усю цю велич, щоб об’явити Твоєму слузі,
22 щоб він звеличив Тебе, Господи, мій Господи! Адже немає такого, як Ти, і немає Бога, за винятком Тебе, між усіма, про кого ми почули нашими вухами!
23 І хто з інших народів на землі такий, як Твій народ Ізраїль, який вів Бог, щоб викупити Собі народ, аби зробити Собі Ім’я, щоб учинити велич і славу, щоб викинути їх з-перед обличчя Твого народу, який Ти Собі викупив з Єгипту, — народ і місце поселення.
24 І Ти Собі підготував Твій народ Ізраїль, як народ навіки! Тож Ти, Господи, стань для них Богом!
25 Тепер же, Господи, мій Господи, потверди навіки слово, яке Ти сказав про Твого раба і його дім, Господи Вседержителю, Боже Ізраїля! І тепер, як Ти і сказав,
26 нехай звеличиться Твоє Ім’я навіки!
27 Господи Вседержителю, Боже Ізраїля, Ти відкрив вухо Твого раба, кажучи: Збудую тобі дім. Через це Твій раб знайшов у своєму серці, щоб помолитися до Тебе цією молитвою.
28 І тепер, Господи, мій Господи, Ти є Бог, і Твої слова справдяться, і Ти сказав це добро про Твого раба.
29 Тепер почни і поблагослови дім Твого раба, щоби був навіки перед Тобою, бо Ти є, Господи, мій Господи, і Ти сказав, і Твоїм благословенням поблагословиться дім Твого раба навіки!
Комментарии МакДональда
Е. Завет Господа с Давидом (Гл. 7)
7:1−5 Давид чувствовал, что ему не подобает жить в своем изысканном доме в то время, как ковчег Бога покоится внутри стен шатра. Поэтому он известил пророка Нафана о своем намерении построить дом для ковчега. Вначале Нафан это одобрил, видимо не проконсультировавшись с Господом. Потом к нему пришло слово Господне, известившее его о том, что Давиду не будет позволено построить храм для Иеговы.
7:6−11 Господь напомнил Нафану, что Он обитал в шатре со времен Исхода из Египта. Пока народ израильский перемещался с места на место, шатер им подходил. Теперь пришло время построить постоянный храм.
7:12−15 Затем Господь открыл Нафану безусловный завет, который Он собирался заключить с Давидом. Этот завет содержал обетование, что у Давида будет сын (Соломон), который построит храм; что престол этого сына будет утвержден навеки; что, когда он согрешит, Бог накажет его, но Его милость не иссякнет.
7:16−17 Завет также обещал, что дом Давида, его царство и престол будут утверждены навеки, и что на престоле будут восседать его прямые наследники. Вавилонское пленение прервало династию Давида, но она будет восстановлена, когда Христос, Семя Давида, вернется, чтобы править всей землей. Дженсен подробно поясняет:
«Давид хотел построить храм Божий, но эта привилегия досталась Соломону. Нет никаких сомнений в том, что делом всей жизни Давида была война, а не строительство. Но даже своими сражениями он расчищал дорогу тому, кто заложит основание этого дома хвалы, который он желал построить всем сердцем. После окончания войны Соломон возвел храм из тех материалов, которые были заготовлены Давидом. Давид представляет собой Христа в Его страданиях и победе над великим врагом. Соломон представляет собой Христа в Его славе после того, как завершились все Его страдания и конфликты. Церковь, которая является истинным храмом Божьим, краеугольным камнем которой является Христос, будет явлена в последний день. Сейчас, в дни, когда церковь страдает и конфликтует, заготавливаются материалы для этого величественного Божьего здания».
7:18−29 Божий завет благодати глубоко тронул Давида, и он пошел во временный шатер и предложил молитву благодарения, которая здесь записана. В ней, по словам Блейки:
«Он выражает свое удивление касательно прошлого, когда Бог избрал из его семьи самого неприметного; он удивляется тому, что происходит сейчас: как Ты помог мне достичь таких высот? И еще больше он удивлен будущим, тем, как Бог позаботился о стабильном положении его дома на все века». «Это уже по-человечески, Господи мой, Господи» (ст. 19б) означает, что Бог обращался с Давидом с той же любовью и снисходительностью, которые должны показывать друг другу люди согласно Его заповеди.