Переклад Хоменка
1 Тоді Соломон скликав до себе в Єрусалим усіх старших Ізраїля, усіх голів над колінами і князів ізраїльських родин, щоб перенести кивот Господнього союзу з Давидгороду, тобто з Сіону.
2 Усі ізраїльські мужі зібрались до Соломона на свято в місяці Етанім, що був сьомий місяць.
3 Як же прибули старші Ізраїля, священики взяли кивот,
4 і понесли кивот Господній і намет зборів з усім святим посудом, що був у наметі. Священики й левіти несли їх.
5 Цар же Соломон і вся ізраїльська громада, що зібралась коло нього перед кивотом, жертвували з ним волів і овець, — стільки, що їм не було ні числа, ні ліку.
6 Священики внесли кивот Господнього завіту на його місце, в дебір храму, у всесвяте, під крила херувимів,
7 бо херувими простягали крила над місцем кивота і покривали зверху кивот та його носила.
8 А носила були такі довгі, що їх кінці можна було бачити з святині перед всесвятим, але знадвору не було їх видко. Вони там зостаються по цей день.
9 В ковчезі не було нічого, крім двох кам'яних таблиць, що там поклав Мойсей на Хориві, коли уклав був Господь союз із синами Ізраїля по виході їх з Єгипетської землі.
10 Як же священики вийшли з святині, сповнила хмара храм Господній,
11 так що священики через хмару не могли там стояти й служити службу; слава бо Господня сповнила храм Господній.
12 Тоді Соломон промовив: («Господь установив на небі сонце), а сам захотів у мряці пробувати.
13 Тим я й спорудив тобі дім на мешкання, місце, де ти повіки будеш жити.»
14 І обернувся цар лицем, і поблагословив усю ізраїльську громаду, під час коли ізраїльська громада стояла,
15 і сказав: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що виконав власною рукою те, що обіцяв був своїми устами моєму батькові Давидові, коли сказав був:
16 З того часу, як вивів я народ мій, Ізраїля, з Єгипту, не вибрав я міста ні в одному з колін Ізраїля, щоб мені збудовано дім, де перебувало б моє ім'я, а вибрав Єрусалим, щоб там перебувало моє ім'я, і вибрав Давида, щоб він був над моїм народом Ізраїлем.
17 Вже в мого батька Давида було на думці збудувати храм імені Господа, Бога Ізраїля,
18 та Господь сказав моєму батькові Давидові: Що ти задумав збудувати дім моєму імені, це добра в тебе думка,
19 тільки ж не тобі будувати мені дім, а твоєму синові, що вийде з твого лона, — той збудує храм імені моєму, —
20 Господь справдив своє слово що сказав був: я бо вступив на місце Давида, мого батька, і сів на престолі Ізраїля, як сказав Господь, і збудував храм імені Господа, Бога Ізраїля,
21 і приладив місце на кивот, в якім є (свідоцтво) союзу Господнього, що він, Господь, уклав з нашими батьками, як вивів їх з Єгипетської землі.»
22 Став Соломон перед Господнім жертовником, перед усією громадою Ізраїля, зняв руки до неба
23 і промовив: «Господи, Боже Ізраїля! Нема Бога, що був би тобі рівня, ні на небі вгорі, ні на землі внизу. Ти бережеш завіт і милость слугам твоїм, що ходять перед тобою усім серцем.
24 Ти додержав слузі твоєму Давидові, моєму батькові, те, що обіцяв йому і що устами твоїми промовив, — те сьогодні справдив рукою твоєю,
25 Тепер же, Господи, Боже Ізраїля, дотримай слузі твоєму Давидові, моєму батькові, те, що обіцяв йому словами: Не переведеться у тебе передо мною той, що сидітиме на престолі Ізраїля, як тільки сини твої вважатимуть на свої вчинки та ходитимуть передо мною, як ти ходив передо мною.
26 Отже тепер, Боже Ізраїля, нехай справдиться, прошу, твоя обіцянка, що ти дав слузі твоєму Давидові, моєму батькові!
27 Чи ж Богові бо справді жити на землі? Таже ж небо і небо небес не можуть тебе вмістити! А що вже цей храм, що я збудував тобі!
28 Однак зглянься, Господи, мій Боже, на молитву й на благання слуги твого й вислухай взивання та мольбу, якими слуга твій оце сьогодні тебе молить.
29 Нехай очі твої споглядають уночі й удень на храм цей, на місце, про яке ти сказав: Ім'я моє буде там! — Вислухай молитву, якою слуга твій молитиметься на цьому місці!
30 Вислухай, благання слуги твого і народу твого, Ізраїля, коли вони будуть молитися на цьому місці. Вислухай з місця, де ти перебуваєш, з неба; вислухай і прости.
31 Коли хтось провиниться перед своїм ближнім, і той візьме на себе клятву, щоб спонукати й другого поклястися і він прийде, щоб поклястися перед твоїм жертовником у цім храмі,
32 то ти вислухай з неба і вчини суд над слугами твоїми: осуди винного, обернувши його переступ на його ж голову, а безвинного виправдай, воздавши йому за його правдою.
33 Коли твій народ Ізраїль буде розгромлений ворогом за гріхи перед тобою і повернеться до тебе та й стане хвалити ім'я твоє, та молитися й тебе благати в цьому домі,
34 то ти вислухай з неба і прости гріхи твого народу Ізраїля, і приведи їх назад у землю, що ти дав батькам їхнім.
35 Коли небо буде замкнене і не буде дощу за те, що согрішили проти тебе, і коли будуть молитись на цьому місці і хвалити твоє ім'я і каятись у своїх гріхах, бо ти їх упокорив,
36 то ти вислухай з неба і прости гріхи слуг твоїх і народу твого, Ізраїля. Вкажи їм добру путь, щоб нею простували, і пошли дощ на твою землю, що її дав ти твоєму народові у спадщину.
37 Коли настане голод на землі або чума, або посуха, або іржа, або сарана, або черва, коли ворог тіснитиме його у власних воротях у його краї, або буде якась біда чи якась хвороба, —
38 всяку молитву, всяке благання чи то окремої людини, а чи всього народу твого, Ізраїля, коли хтось із них почує біль у серці і простягне руки свої до цього храму, —
39 то ти вислухай з неба, з місця, де перебуваєш, і прости; вчини й відплати кожному за його заслугою, ти, що знаєш його серце, — ти бо єдиний знаєш серце всіх синів людських, —
40 щоб вони боялись тебе по всі дні, покіль житимуть на землі, що ти дав батькам нашим.
41 Навіть як і чужинець, що не з твого народу, Ізраїля, прийде з далекого краю задля імени твого, —
42 бо чути буде скрізь про твоє велике ім'я, про твою руку потужну і про твоє простягнуте рам'я, — як він прийде та й стане молитись у цім храмі,
43 то ти вислухай його з неба, з місця, де перебуваєш, і вчини все, чого чужинець проситиме у тебе, щоб усі народи на землі знали ім'я твоє та мали страх, як твій народ Ізраїль, та щоб зрозуміли, що твоє ім'я покоїться на цім храмі, що я збудував.
44 Коли народ твій вийде на війну проти ворога свого шляхом, яким його пошлеш, і молитиметься Господеві, повернувшись до міста, що ти вибрав, і до храму, який я збудував для імени твого,
45 то вислухай з неба його молитву і його благання, і заступися за його правом.
46 Коли ж согрішать проти тебе, — нема бо чоловіка, що не грішив би, — і ти, розгнівавшись на них, видаси їх на поталу ворогові і той займе їх у полон та й відведе їх у ворожу землю, чи то далеко чи близько,
47 і вони схаменуться в землі, куди їх зайнято в полон, і навернуться і будуть молитись до тебе у землі тих, що їх полонили, і говорити: Ми согрішили, ми вчинили несправедливо, ми робили зле! —
48 і коли обернуться до тебе усім своїм серцем й усією душею своєю в ворожій землі, куди їх зайнято в полон, і молитимуться до тебе, звернувшись до землі, що ти дав батькам їхнім, до міста, що ти вибрав, і до храму, що я збудував для імени твого, —
49 то вислухай з неба, з місця, де перебуваєш, їхню молитву і їх благання, і вчини їм правду.
50 Прости тоді твоєму народові, що согрішив проти тебе, усі його провини проти тебе і нехай змилуються над ними ті, що зайняли їх у полон, і змилосердяться над ними,
51 бо вони — народ твій і твоя спадщина, що ти вивів з Єгипту, з залізної печі.
52 Нехай очі твої будуть відкриті на благання слуги твого і на благання народу твого, Ізраїля, щоб вислуховувати їх завжди, коли взиватимуть до тебе,
53 бо ти їх виділив собі як спадкоємство з-між усіх народів на землі, як об'явив через слугу твого Мойсея, коли виводив, Владико Господи, батьків наших з Єгипту.»
54 Як скінчив Соломон усю цю молитву й це благання до Господа, встав з-перед Господнього жертовника, де стояв навколішках з простягнутими до неба руками,
55 і, стоячи, поблагословив голосно всю громаду Ізраїля такими словами:
56 «Благословен Господь, що дав народові своєму Ізраїлю спокій, повнотою так, як обіцяв був. Ні одне слово не зосталось марним з усіх тих прекрасних обітниць, що дав через раба свого Мойсея.
57 Нехай же буде з нами Бог наш, як був і з нашими батьками. Нехай нас не покидає, нехай нас не відштовхує!
58 Нехай нахилить наші серця до себе, щоб ми ходили його путями та пильнували його заповіді, його установи та його закони, що заповідав батькам нашим.
59 Нехай ці слова, що я промовив у молитві перед Господом, будуть приявні вдень і вночі перед Господом, Богом нашим, щоб він день-у-день творив правду своєму слузі й своєму народові Ізраїлеві,
60 щоб усі народи на землі зрозуміли, що тільки Господь — Бог, і ніхто інший.
61 Нехай наше серце буде суцільно віддане Господеві, Богу нашому, щоб ми ходили в його установах і пильнували його заповіді, як сьогодні.»
62 Після цього цар і ввесь Ізраїль принесли жертви перед Господом.
63 Соломон приніс у мирну жертву Господеві 22 000 волів і 120 000 овець. Так цар і ввесь Ізраїль посвятили храм Господній.
64 Того дня цар освятив середню частину двору перед храмом Господнім, бо там приніс він усепалення й офіри та жир мирних жертв, тому що мідяний жертовник, який стояв перед Господом, був надто малий, щоб умістити всепалення, офіри й тук мирних жертв.
65 І справив Соломон того часу свято, і ввесь Ізраїль з ним, — величезний збір, що зійшовся від входу Хамату аж до єгипетського потоку, перед Господом, Богом нашим, 7 день, (а потім ще 7 день — 14 разом).
66 На восьмий же день він відпустив народ. Вони хвалили царя й розійшлися по хатах, веселі та раді серцем з-за всього добра, що Господь учинив своєму слузі Давидові й своєму народові Ізраїлеві.
Комментарии МакДональда
Е. Освящение храма (Гл. 8)
8:1−5 Когда строительство храма было завершено, следующим шагом было перенести ковчег завета Господня из района Иерусалима, известного как город Давида или Сион, в храм на горе Мориа. Вероятно, это произошло почти через год после завершения строительства здания (ср. ст. 2 с 3 Царств 6:37−38).
Непосредственно перед праздником кущей был устроен великий всенародный праздник. Священники и левиты принесли ковчег, скинию и священные вещи в храм. Это сопровождалось принесением в жертву множества мелкого и крупного скота.
8:6−9 Ковчег был помещен в Святое Святых. Некоторым образом, мы не понимаем как, головки шестов были видны из святилища пред давиром, но не были видны снаружи, в притворе. Шесты не были убраны, как говорится в переводе Короля Иакова (КИ, ст. 8). В это время единственным содержимым ковчега были две каменные скрижали, содержащие десять заповедей. Мы не знаем, что случилось с сосудом с манной и с расцветшим жезлом Аарона (Евр 9:4).
8:10−11 Когда ковчег (символизирующий Христа) занял свое место, облако славы, обозначающее Божье присутствие, наполнило храм. Священники не могли выполнять свои обязанности, потому что слава Господня наполнила храм Господень.
8:12−13 Когда все было закончено, Соломон обратился к Господу. Бог сказал, что благоволит обитать во мгле. Теперь Соломон построил Ему жилище, в Святом-Святых которого не будет никакого источника света, кроме самой славы Бога.
Со свойственной ему духовной проницательностью, Мэтью Генри так комментирует это:
«Бог готов был выслушать молитву Соломона, и не только выслушать, но и поселиться в этом доме, чтобы все молящиеся могли обращаться к Нему. Но слава Божья явилась в образе облака, темного облака, что значит:
1) Завет Божьего народа был тьмой в сравнении со светом Евангелия, в котором мы все открытым лицом, как в зеркале, взираем на славу Господню.
2) Наше текущее состояние — тьма в сравнении с видением Бога, счастьем небес, где Божья слава будет ничем не скрыта. Сейчас мы можем только сказать, чем Он не является, тогда же мы увидим Его, как Он есть».
8:14−21 Затем царь обратился к народу с благословением. Он напомнил о том, что Бог сдержал обещание о храме, данное Давиду, и выразил свое удовлетворение тем, что ковчег завета наконец занял свое место.
8:22−26 Молитва об освящении храма приводится в стихах 22−53. Прославив Бога за то, что Он не нарушил Своего завета, заключенного с Давидом касательно храма, он попросил исполнить и другой завет, заключенный с Давидом — обещание о том, что на престоле Израилевом всегда будут сыновья Давида.
8:27−30 Хотя Соломон понимал, что ни один земной храм не сможет вместить великого Бога, он просил о том, чтобы Господь признал сей храм и чтобы, когда он или кто-нибудь из народа Израиля будут обращаться там к Богу, Он услышал мольбу и помиловал молящихся.
8:31−53 Далее царь перечисляет конкретные случаи, когда ответ Господа особо необходим.
1. Когда производится суд и от сторон требуются клятвы, вероятно, по причине отсутствия доказательств, Бог должен наказать виновного и вознаградить невинного (ст. 31−32).
2. Когда армия Израиля терпит поражение за то, что народ согрешил, царь просит Бога простить их и вернуть в землю, если они исповедуются в своих грехах (ст. 33−34).
3. Во времена засухи царь просит Бога послать дождь, если люди смирятся и обратятся к Нему с покаянием (ст. 35−36).
4. В случае голода, моровой язвы, палящего ветра, ржавчины, нашествия насекомых, вражеской осады или какого-то другого бедствия царь просит Бога услышать молитвы, обращенные к храму, и помиловать землю (ст. 37−40).
5. Если язычник обратится в иудаизм и помолится Богу, Бога просят ответить на молитву этого прозелита (ст. 41- 43).
6. Соломон молит также о победе на войне, и просит Господа не забывать об этой его мольбе (ст. 44−45).
7. Соломон пророчествует, предвидя время, когда Израиль может попасть в плен согрешив. Он просит Господа прислушаться к покаянным молитвам и сделать так, чтобы пленившие их были милостивы к ним; в конце концов, израильтяне — Его народ, который Он избавил из Египта. Эти стихи исполнились в годы вавилонского плена и последующего возвращения по указу Кира (ст. 46−53).
8:54−61 Обратившись с молением к Господу, Соломон благословил народ, излив красноречивую просьбу Богу о Его присутствии, о силе, позволяющей быть преданным Ему и свидетельствовать о Нем перед всеми народами.
Благословение Соломона, как и остальная его молитва, отражает глубокое понимание великих духовных истин:
1. На Бога можно положиться. «Не осталось неисполненным ни одного слова» (56) — какое свидетельство!
2. Прошлое — гарантия будущего (57). Так как Бог неизменен (см. Евр 13:8), мы можем быть уверены: Он будет таким же по отношению к нам, каким явил Себя ранее (см. Нав 1:5).
3. Человеку нужна помощь Бога, чтобы следовать за Ним (58). Об этом знал Иеремия и объяснил этому причину (см. Иер 10:23; Иер 17:9). Даже побуждения свободной воли человека исходят от Бога — это на самом деле парадокс! Сравните с описанием деятельности Святого Духа в Иоанна 16:8−11.
4. Мы ежедневно нуждаемся в помощи Бога («дабы Он делал, что потребно для раба Своего... изо дня в день», 59). Он никогда не спит и не дремлет (Пс 120:4)!
5. Бог заботится о Своих детях не ради их эгоистичного удовольствия, а чтобы другие могли познать Его (60).
6. Ввиду всего этого, разве можем мы не повиноваться Ему и не хранить Ему верность? (61) (Каждодневные заметки Союза Писания). Эта молитва приводится также во 2 Книге Паралипоменон 6 (см. примечания), с единственным различием: во 2 Паралипоменон Соломон завершает молитву тремя просьбами (2Пар 6:40−42), опущенными в 3 Царств; в 3 Царств Соломон благословляет народ (ст. 54−61). Об этом во 2 книге Паралипоменон не упоминается.
8:62−65 Из большого количества принесенных в жертву животных некоторые были использованы, чтобы накормить громадную толпу собравшихся (ст. 65). Так как медный жертвенник не был достаточно большим, чтобы поместить на нем все жертвы всесожжения и прочее, Соломон освятил среднюю часть двора, чтобы принести там остальные жертвы Господу. Это был большой праздник, полный радости, поклонения и благодарения. Из тысяч закланных животных ни одно не было принесено в жертву за грех.
В это же время Соломон сделал праздник кущей, в котором участвовали израильтяне, собравшиеся с территории от входа в Емаф, на земле Дана, на севере, до реки Египетской, на юге. Праздник освящения храма и праздник кущей отмечали вместе четырнадцать дней.
8:66 Потом народ разошелся по домам, радуясь и веселясь в сердце. Во 2 Паралипоменон 7:9 сказано, что торжественное собрание происходило на «восьмой день», в то время как в стихе 66 говорится, что на «восьмой день» народ отправился по домам. Джон Хейли так согласовывает между собой эти два рассказа:
«Праздник кущей начался пятнадцатого, а закончился двадцать второго числа месяца, завершившись «большим собранием» на «восьмой день» (Лев 23:33−39), после чего Соломон отпустил народ; фактически они отправились по домам на следующее утро, двадцать третьего числа (2Пар 7:10)».