Українська Біблія. Турконяк
1 І сталося, коли через двадцять років Соломон закінчив будувати Господній дім і свій дім, тоді цар Соломон зібрав усіх старійшин Ізраїля в Сіоні, щоб принести ковчег Господнього завіту з міста Давида (це Сіон),
2 в місяці атаніні.
3 І священики взяли ковчег,
4 намет свідчення і весь святий посуд, що в наметі свідчення.
5 Цар і весь Ізраїль перед ковчегом приносили жертви овець і волів — без числа.
6 І священики внесли ковчег на своє місце, до давіра дому, до Святого святих, під крила херувимів.
7 Бо були херувими з розпростертими крилами над місцем ковчега, і херувими покривали ковчег та його святощі згори.
8 Та священні держаки виступали, і були помітні кінці священних держаків зі святого за межі давіру, та ззовні їх не було видно.
9 У ковчезі не було нічого, за винятком двох кам’яних скрижалей, котрі туди поклав Мойсей на Хориві, — таблиць завіту, який склав Господь з ізраїльськими синами, коли вони виходили з Єгипетської землі.
10 І сталося, коли священики вийшли зі святого, то хмара покрила дім.
11 І священики не змогли стояти й служити через присутність хмари, бо Господня слава наповнила дім.
12
13
14 І цар повернув своє обличчя, і він поблагословив увесь Ізраїль, а вся громада Ізраїля стояла.
15 І він сказав: Благословенний сьогодні Господь, Бог Ізраїля, Який говорив Своїми устами про Давида, мого батька, і виконав Своїми руками, кажучи:
16 Від дня, в який Я вивів Мій народ Ізраїля з Єгипту, Я не вибрав міста в одному зі скіпетрів Ізраїля, щоби збудувати дім, аби там було Моє Ім’я. А вибрав Я Єрусалим, щоб там було Моє Ім’я, і вибрав Я Давида, щоб він був над Моїм народом — Ізраїлем.
17 І спало на серце мого батька Давида збудувати дім Імені Господа, Бога Ізраїля.
18 Тож Господь промовив до Давида, мого батька: Через те, що прийшло на твоє серце збудувати дім Моєму Імені, добре вчинив ти, що це спало на твоє серце.
19 Проте не ти збудуєш дім, а твій син, який вийшов з твого тіла, він збудує дім Моєму Імені.
20 І Господь виконав Своє слово, яке сказав, і поставив мене на місце Давида, мого батька, і я сів на престолі Ізраїля, — як і сказав Господь, — і я збудував дім Імені Господа, Бога Ізраїля.
21 І я визначив там місце для ковчега, в якому є Господній завіт, який склав Господь з нашими батьками, коли Він їх виводив із Єгипетської землі.
22 І встав Соломон перед Господнім жертовником, перед усім зібранням Ізраїля, простягнув свої руки до неба
23 і сказав: Господи, Боже Ізраїля, немає Бога, як Ти, на небі вгорі й на землі внизу, Котрий зберігає завіт і милосердя з Твоїм рабом, який ходить перед Тобою в повноті свого серця,
24 який Ти зберіг для Твого раба Давида, мого батька, і проголосив Твоїми устами, і Ти виконав Твоїми руками в цей день.
25 Тепер же, Господи, Боже Ізраїля, виконай для Твого раба Давида, мого батька, те, що Ти йому сказав, промовляючи: Не переведеться в тебе чоловік переді Мною, який сидить на престолі Ізраїля, якщо твої діти слідкуватимуть за своїми дорогами, щоб ходити переді Мною так, як ти ходив переді Мною!
26 Тепер же, Господи, Боже Ізраїля, нехай буде вірним Твоє слово до Давида, мого батька!
27 Адже, хіба дійсно Бог проживатиме з людьми на землі? Якщо неба і неба небес не достатньо для Тебе, то як вистачатиме цього дому, який я збудував Твоєму Імені?
28 Зглянься на мою молитву, Господи, Боже Ізраїля, щоб вислухати молитву, якою Твій раб молиться перед Тобою сьогодні до Тебе,
29 щоб Твої очі були відкриті на цей дім вдень та вночі, на місце, про яке Ти сказав: Моє Ім’я там буде! — щоб вислухати молитву, якою Твій раб молиться на цьому місці вдень та вночі.
30 І вислухаєш молитву Твого раба і Твого народу Ізраїля, якими молитимуться на цьому місці, і Ти вислухаєш в місці Твого перебування на небі, сповниш і будеш милосердним.
31 Коли тільки згрішить хтось проти свого ближнього, і якщо він візьме на себе клятву, щоб поклястися, піде і визнає перед Твоїм жертовником у цьому домі,
32 то Ти вислухай з неба! І виконаєш, і судитимеш Твій народ Ізраїля, щоб засудити безбожного — повернути його дорогу на його ж голову, і виправдати праведного — віддати йому за його праведністю.
33 Коли Твій народ Ізраїль упаде перед ворогами, бо згрішать проти Тебе, та повернуться і прославлять Твоє Ім’я, помоляться і піднесуть молитву в цьому домі,
34 то Ти вислухаєш з неба, змилосердишся над гріхами Твого народу Ізраїля і повернеш їх у землю, яку Ти дав їхнім батькам.
35 Коли стримається небо, і не буде дощу, бо згрішать проти Тебе, та помоляться до цього місця і прославлять Твоє Ім’я, і відвернуться від своїх гріхів, коли їх упокориш,
36 то Ти вислухаєш з неба та змилосердишся над гріхами Твого раба і Твого народу Ізраїля, бо об’явиш їм добру дорогу, щоб нею ходити, і пошлеш дощ на землю, яку Ти дав Твоєму народові в спадок.
37 Якщо буде голод, якщо буде смерть, бо буде запалена земля, якщо буде сарана, іржа, і якщо його гнобитиме його ворог в одному з його міст, усе, що трапиться, усякий біль,
38 усяку молитву, усяке благання, якщо буде в якійсь людині, як тільки пізнає кожний біль свого серця і підніме свої руки до цього дому,
39 то Ти вислухаєш з неба, з Твого готового поселення, і будеш милосердним, учиниш і віддаси кожному за його дорогами, як Ти знаєш його серце. Адже Ти один знаєш серце всіх людських синів,
40 щоб Тебе боялися всі дні, які вони живуть на землі, котру Ти дав нашим батькам.
41 І чужинцеві, який не є з Твого народу,
42 і як прийдуть, і помоляться на цьому місці,
43 Ти вислухаєш з неба, з Твого готового поселення, і зробиш згідно з усім, про що закличе до Тебе чужинець, щоб усі народи пізнали Твоє Ім’я і боялися Тебе так, як Твій народ Ізраїля, і пізнають, що Твоє Ім’я закликатиметься на цей дім, який я збудував.
44 Коли Твій народ вийде на війну проти своїх ворогів дорогою, якою їх поведеш, і помоляться Господнім Іменем в напрямку міста, яке я виберу, і дому, який я збудував Твоєму Імені,
45 то Ти вислухаєш з неба їхнє благання та їхню молитву, і зробиш їм належне.
46 Коли згрішать проти Тебе, адже немає людини, яка не грішить, відведеш їх і видаси їх перед ворогами, і візьмуть їх у полон ті, хто бере в полон, у землю — далеко чи близько, —
47 і вони повернуть свої серця в землю, куди переселилися, навернуться і помоляться до Тебе в землі їхнього переселення, кажучи: Ми згрішили, ми були беззаконні, ми були неправедні!
48 І навернуться до Тебе всім своїм серцем і всією своєю душею в землі їхніх ворогів, куди Ти їх відвів, і помоляться до Тебе в напрямі до їхньої землі, яку Ти дав їхнім батькам, до міста, яке Ти вибрав, і дому, який я збудував Твоєму Імені,
49 то Ти вислухаєш з неба, з Твого готового поселення,
50 і змилосердишся над їхніми неправдами, якими згрішили проти Тебе, і над усіма їхніми провинами, якими завинили проти Тебе, і даси їм згідно з милосердям перед тими, хто їх тримає в полоні, і ті будуть милосердними до них.
51 Адже вони — Твій народ і Твій спадок, яких Ти вивів з єгипетської землі з-посеред залізної печі.
52 І Твої вуха, і Твої очі будуть відкриті до молитви Твого раба і до молитви Твого народу Ізраїля, щоб вислухати його в усьому, у чому Тебе прикличуть,
53 бо Ти їх Собі виділив у спадок з усіх народів землі, як Ти і сказав через Твого раба Мойсея, коли Ти виводив наших батьків з Єгипетської землі, Господи, Господи! 53a Тоді Соломон сказав про дім, коли закінчив його будувати: Сонце з’явилось на небі. Господь сказав, що мешкатиме в темряві: Збудуй Мій дім, Мені прекрасний дім, щоб жити в новому. Чи ось не записане це в Книзі пісні?
54 І сталося, коли Соломон закінчив молитися до Господа всією молитвою і це благання, то він устав з-перед Господнього жертовника, після того, як схилився на свої коліна, і простягнув свої руки до неба.
55 І він устав, і поблагословив усе зібрання Ізраїля сильним голосом, кажучи:
56 Благословенний Господь сьогодні, Який дав спочинок Своєму народові — Ізраїлеві — згідно з усім, що сказав! Не пропало жодне слово з усіх Його добрих слів, які промовив через Свого раба Мойсея.
57 Нехай буде з нами Господь, наш Бог, як Він був і з нашими батьками! Хай не покине нас і не відвернеться від нас,
58 щоб наші серця були звернені до Нього, щоб ми ходили всіма Його дорогами і виконували всі Його заповіді та Його настанови, які Він заповів нашим батькам!
59 І хай ці слова, якими я помолився перед Господом, нашим Богом, наблизяться до Господа, нашого Бога, щоб вдень та вночі чинити праведне для Твого раба і праведне для Твого народу Ізраїля — діло дня в його день.
60 Щоб усі народи землі пізнали, що Господь Бог, Він є Бог, і немає більше жодного.
61 І наші серця хай будуть досконалі перед Господом, нашим Богом, і щоб ми праведно жили за Його приписами і виконували Його заповіді так, як у цей день.
62 Цар і всі сини Ізраїля принесли жертву перед Господом.
63 І цар Соломон приніс мирні жертви, які звершив для Господа, — двадцять дві тисячі волів і сто двадцять тисяч овець. І цар та всі сини Ізраїля освятили Господній дім.
64 У той день цар освятив середину двору, що перед входом Господнього дому, бо приніс там всепалення, жертви і жир мирних жертв, оскільки мідний жертовник, що перед Господом, був малий, так що неможливо було принести на ньому всі всепалення і мирні жертви.
65 І в той день Соломон зробив свято, і з ним — весь Ізраїль, велике зібрання від входу Імата аж до ріки Єгипту, перед Господом, нашим Богом, у домі, який він збудував, сім днів споживаючи їжу, п’ючи і радіючи перед Господом, нашим Богом.
66 А на восьмий день він відіслав народ і поблагословив його, і кожний відійшов до своїх поселень, радіючи, і з веселим серцем завдяки добру, яке Господь учинив Своєму рабові Давидові та Ізраїлю, Його народові.
Комментарии МакДональда
Е. Освящение храма (Гл. 8)
8:1−5 Когда строительство храма было завершено, следующим шагом было перенести ковчег завета Господня из района Иерусалима, известного как город Давида или Сион, в храм на горе Мориа. Вероятно, это произошло почти через год после завершения строительства здания (ср. ст. 2 с 3 Царств 6:37−38).
Непосредственно перед праздником кущей был устроен великий всенародный праздник. Священники и левиты принесли ковчег, скинию и священные вещи в храм. Это сопровождалось принесением в жертву множества мелкого и крупного скота.
8:6−9 Ковчег был помещен в Святое Святых. Некоторым образом, мы не понимаем как, головки шестов были видны из святилища пред давиром, но не были видны снаружи, в притворе. Шесты не были убраны, как говорится в переводе Короля Иакова (КИ, ст. 8). В это время единственным содержимым ковчега были две каменные скрижали, содержащие десять заповедей. Мы не знаем, что случилось с сосудом с манной и с расцветшим жезлом Аарона (Евр 9:4).
8:10−11 Когда ковчег (символизирующий Христа) занял свое место, облако славы, обозначающее Божье присутствие, наполнило храм. Священники не могли выполнять свои обязанности, потому что слава Господня наполнила храм Господень.
8:12−13 Когда все было закончено, Соломон обратился к Господу. Бог сказал, что благоволит обитать во мгле. Теперь Соломон построил Ему жилище, в Святом-Святых которого не будет никакого источника света, кроме самой славы Бога.
Со свойственной ему духовной проницательностью, Мэтью Генри так комментирует это:
«Бог готов был выслушать молитву Соломона, и не только выслушать, но и поселиться в этом доме, чтобы все молящиеся могли обращаться к Нему. Но слава Божья явилась в образе облака, темного облака, что значит:
1) Завет Божьего народа был тьмой в сравнении со светом Евангелия, в котором мы все открытым лицом, как в зеркале, взираем на славу Господню.
2) Наше текущее состояние — тьма в сравнении с видением Бога, счастьем небес, где Божья слава будет ничем не скрыта. Сейчас мы можем только сказать, чем Он не является, тогда же мы увидим Его, как Он есть».
8:14−21 Затем царь обратился к народу с благословением. Он напомнил о том, что Бог сдержал обещание о храме, данное Давиду, и выразил свое удовлетворение тем, что ковчег завета наконец занял свое место.
8:22−26 Молитва об освящении храма приводится в стихах 22−53. Прославив Бога за то, что Он не нарушил Своего завета, заключенного с Давидом касательно храма, он попросил исполнить и другой завет, заключенный с Давидом — обещание о том, что на престоле Израилевом всегда будут сыновья Давида.
8:27−30 Хотя Соломон понимал, что ни один земной храм не сможет вместить великого Бога, он просил о том, чтобы Господь признал сей храм и чтобы, когда он или кто-нибудь из народа Израиля будут обращаться там к Богу, Он услышал мольбу и помиловал молящихся.
8:31−53 Далее царь перечисляет конкретные случаи, когда ответ Господа особо необходим.
1. Когда производится суд и от сторон требуются клятвы, вероятно, по причине отсутствия доказательств, Бог должен наказать виновного и вознаградить невинного (ст. 31−32).
2. Когда армия Израиля терпит поражение за то, что народ согрешил, царь просит Бога простить их и вернуть в землю, если они исповедуются в своих грехах (ст. 33−34).
3. Во времена засухи царь просит Бога послать дождь, если люди смирятся и обратятся к Нему с покаянием (ст. 35−36).
4. В случае голода, моровой язвы, палящего ветра, ржавчины, нашествия насекомых, вражеской осады или какого-то другого бедствия царь просит Бога услышать молитвы, обращенные к храму, и помиловать землю (ст. 37−40).
5. Если язычник обратится в иудаизм и помолится Богу, Бога просят ответить на молитву этого прозелита (ст. 41- 43).
6. Соломон молит также о победе на войне, и просит Господа не забывать об этой его мольбе (ст. 44−45).
7. Соломон пророчествует, предвидя время, когда Израиль может попасть в плен согрешив. Он просит Господа прислушаться к покаянным молитвам и сделать так, чтобы пленившие их были милостивы к ним; в конце концов, израильтяне — Его народ, который Он избавил из Египта. Эти стихи исполнились в годы вавилонского плена и последующего возвращения по указу Кира (ст. 46−53).
8:54−61 Обратившись с молением к Господу, Соломон благословил народ, излив красноречивую просьбу Богу о Его присутствии, о силе, позволяющей быть преданным Ему и свидетельствовать о Нем перед всеми народами.
Благословение Соломона, как и остальная его молитва, отражает глубокое понимание великих духовных истин:
1. На Бога можно положиться. «Не осталось неисполненным ни одного слова» (56) — какое свидетельство!
2. Прошлое — гарантия будущего (57). Так как Бог неизменен (см. Евр 13:8), мы можем быть уверены: Он будет таким же по отношению к нам, каким явил Себя ранее (см. Нав 1:5).
3. Человеку нужна помощь Бога, чтобы следовать за Ним (58). Об этом знал Иеремия и объяснил этому причину (см. Иер 10:23; Иер 17:9). Даже побуждения свободной воли человека исходят от Бога — это на самом деле парадокс! Сравните с описанием деятельности Святого Духа в Иоанна 16:8−11.
4. Мы ежедневно нуждаемся в помощи Бога («дабы Он делал, что потребно для раба Своего... изо дня в день», 59). Он никогда не спит и не дремлет (Пс 120:4)!
5. Бог заботится о Своих детях не ради их эгоистичного удовольствия, а чтобы другие могли познать Его (60).
6. Ввиду всего этого, разве можем мы не повиноваться Ему и не хранить Ему верность? (61) (Каждодневные заметки Союза Писания). Эта молитва приводится также во 2 Книге Паралипоменон 6 (см. примечания), с единственным различием: во 2 Паралипоменон Соломон завершает молитву тремя просьбами (2Пар 6:40−42), опущенными в 3 Царств; в 3 Царств Соломон благословляет народ (ст. 54−61). Об этом во 2 книге Паралипоменон не упоминается.
8:62−65 Из большого количества принесенных в жертву животных некоторые были использованы, чтобы накормить громадную толпу собравшихся (ст. 65). Так как медный жертвенник не был достаточно большим, чтобы поместить на нем все жертвы всесожжения и прочее, Соломон освятил среднюю часть двора, чтобы принести там остальные жертвы Господу. Это был большой праздник, полный радости, поклонения и благодарения. Из тысяч закланных животных ни одно не было принесено в жертву за грех.
В это же время Соломон сделал праздник кущей, в котором участвовали израильтяне, собравшиеся с территории от входа в Емаф, на земле Дана, на севере, до реки Египетской, на юге. Праздник освящения храма и праздник кущей отмечали вместе четырнадцать дней.
8:66 Потом народ разошелся по домам, радуясь и веселясь в сердце. Во 2 Паралипоменон 7:9 сказано, что торжественное собрание происходило на «восьмой день», в то время как в стихе 66 говорится, что на «восьмой день» народ отправился по домам. Джон Хейли так согласовывает между собой эти два рассказа:
«Праздник кущей начался пятнадцатого, а закончился двадцать второго числа месяца, завершившись «большим собранием» на «восьмой день» (Лев 23:33−39), после чего Соломон отпустил народ; фактически они отправились по домам на следующее утро, двадцать третьего числа (2Пар 7:10)».