3 Маккавеїв 1 глава

Третя книга Макавеїв
Українська Біблія. Турконяк → Переклад Огієнка

Філопатор, довідавшись від тих, які поверталися, про те, що сталося відібрання в нього держаних територій Антіохом, давши наказ усім пішим і кінним силам і взявши сестру Арсіною, вийшов до Рафійських місць, де отаборилися ті, що з Антіохом. [1]

Якийсь Теодор, задумавши вчинити зраду, взявши переданих йому найсильніших птоломейських вояків, пробився вночі до шатра Птоломея, щоб самому його вбити і таким чином припинити війну.

Та його вивів Досітей, прозваний Дрімулієм, родом з юдеїв, що пізніше відкинув батьківські закони і відчужився навчання, а в шатрі залишив якогось незнаного, якому припало одержати муку замість того.

А коли відбувся тяжкий бій, і справи для Антіоха радше були добрими, Арсіноя, проходжуючись, підбадьорювала сили з розчуленням і слізьми з розпущеними косами, щоб вони сміливо допомогли собі, дітям і жінкам, пообіцявши дати переможцям дві міни [2] золота кожному.

І так трапилося знищити ворогів у рукопашному бою, а також захопити багатьох з тих, що несли списи.

По одержанні перемоги над змовою, він судив, пішовши, потішити близькі міста,

а зробивши це і давши храмам дари, спонукав до мужності підвладних.

А коли юдеї послали до нього від старців і старійшин, які його вітали, приносили дари і поздоровляли з тим, що сталося, трапилося, що він ще більше жадав якнайшвидше до них прибути.

А прийшовши в Єрусалим, принісши жертву великому Богові, віддавши подяку, вчинивши щось гідне для місця та прибувши на місце, виявив подив з художності та краси,

а також, здивований порядком у храмі, виношував у серці бажання ввійти в храм.

А коли вони сказали, що не годиться, аби це сталося, тому що ні тим з народу не годиться ввійти, ані всім священикам, але тільки самому голові всіх — первосвященикові, і цьому раз на рік, то він ніяк не уступив.

Коли прочитали закон, то ніяк він не відступив, кажучи, що йому належиться увійти, мовлячи: Якщо вони і позбавляються такої шани, то мені ж не належить бути позбавленим.

І він запитував, чому, коли він входив у кожний храм, ніхто з присутніх не забороняв.

І хтось, не подумавши, сказав, що йому недобре цим хвалитися.

А коли це сталося, він сказав, чому, крім усього, не ввійти, бажають вони чи ні?

Як священики в усіх одежах припали і благали великого Бога допомогти в тому, що відбувається, і змінити натиск того, що люто напав, як криком зі сльозами вони наповнили храм,

ті, що залишилися в місті, жахнувшись, вискочили, не знаючи, що відбувається.

А дівчата, замкнені в кімнатах з тими, що народили, вибігли і чинили надолуження, посипаючи порох на голови, наповнюючи дороги голосінням і стогоном.

І ті, котрі щойно одружилися, покинувши шлюбні кімнати і належну скромність, чинили безчинне збіговисько в місті.

А матері та годувальниці, залишивши новонароджених дітей, якими займалися, сюди і туди, одні в домах, інші по дорогах, нестримно збиралися до храму Найвищого.

А молитва на це зібраних була різна через безбожне намагання цього.

Із цими деякі з громадян, насмілившись, не дозволяли йому, щоб поклав край і думав виконати бажане,

а кричачи, щоби схопитися за зброю і мужньо померти за батьківський закон, учинили в місті велику розруху, а ледве старцями і старійшинами відвернені, прибули на це місце молитви.

А безліч, як і спочатку в цьому перебувала, молячись.

Ті старці, що біля царя, сильно намагалися відвести від бажаного задуму його гордий розум.

А сповнившись відвагою, усе відкинувши, вже і чинив вхід, плануючи довершити вищесказане.

Тож бачачи це, і ті, що при ньому були, повернулися, щоби з нашими прикликати Того, Хто має всю силу, аби допоміг у тому, що діється, і не допустив до безбожного і гордовитого вчинку.

А від постійних і сильних нестихаючих криків юрб був якийсь невимовний рев.

Бо можна було вважати, що не лише люди, але й мури та вся основа шумить, радше тоді всі, бажаючи смерті, ніж опоганення місця.

« 15 глава 2 глава »