3 Маккавеїв 1 глава

Третя книга Макавеїв
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

Філопатор, довідавшись від тих, які поверталися, про те, що сталося відібрання в нього держаних територій Антіохом, давши наказ усім пішим і кінним силам і взявши сестру Арсіною, вийшов до Рафійських місць, де отаборилися ті, що з Антіохом. [1]

Є҆гда̀ фїлопа́тѡръ ѹ҆вѣ́да ѿ возвѣсти́вшихъ бы́вшее держи́мыхъ ѿ себє̀ мѣ́стъ ѿнѧ́тїе а҆нтїо́хомъ, заповѣ́да всѣ҄мъ во́ємъ свои҄мъ пѣшцє́мъ и҆ ко́нникѡмъ (собра́тисѧ): взѧ́въ же и҆ сестрѹ̀ свою̀ а҆рсїно́ю, и҆зы́де вско́рѣ да́же до рафі́йскихъ мѣ́стъ, и҆дѣ́же ѡ҆полчи́шасѧ вѡ́и и҆̀же при а҆нтїо́хѣ.

Якийсь Теодор, задумавши вчинити зраду, взявши переданих йому найсильніших птоломейських вояків, пробився вночі до шатра Птоломея, щоб самому його вбити і таким чином припинити війну.

Ѳеодо́тъ же нѣ́кто и҆спо́лнити навѣ́тъ ѹ҆мы́сливъ, поѧ́тъ предврѹчє́нныѧ є҆мѹ̀ крѣпча́йшыѧ ѻ҆рѹ́жники птоломе́євы, прїи́де но́щїю на птоломе́евъ наме́тъ, ѩ҆́кѡ да са́мъ ѹ҆бїе́тъ є҆го̀ и҆ си́мъ разрѹши́тъ бра́нь.

Та його вивів Досітей, прозваний Дрімулієм, родом з юдеїв, що пізніше відкинув батьківські закони і відчужився навчання, а в шатрі залишив якогось незнаного, якому припало одержати муку замість того.

Сего́ же проведѐ досїѳе́й сы́нъ дрїмѵ́ловъ нарица́емый, ро́домъ ї҆ѹде́анинъ, послѣди́ же и҆змѣни́въ зако́ны и҆ ѿ ѻ҆те́ческихъ догма́тѡвъ ѿчѹжди́всѧ, незнамени́та нѣ́коего заключѝ въ наме́тѣ то́мъ, є҆мѹ́же слѹчи́сѧ под̾ѧ́ти ѻ҆́нагѡ мѹче́нїе.

А коли відбувся тяжкий бій, і справи для Антіоха радше були добрими, Арсіноя, проходжуючись, підбадьорювала сили з розчуленням і слізьми з розпущеними косами, щоб вони сміливо допомогли собі, дітям і жінкам, пообіцявши дати переможцям дві міни [2] золота кожному.

Соста́вленнѣй же бы́вшей тѧ́жцѣй бра́ни и҆ во́ємъ а҆нтїо́хѡвымъ па́че мѹжа́ющымсѧ, а҆рсїно́а безпреста́ни проходѧ́щи вѡ́и, со ѹ҆миле́нїемъ и҆ слеза́ми плетєни́цы вла҄съ разрѣши́вши, молѧ́ше, да помо́гѹтъ сами҄мъ себѣ̀ и҆ ча́дѡмъ и҆ жена́мъ мѹ́жественнѡ, ѡ҆бѣщава́ющи да́ти побѣди́вшымъ комѹ́ждо два̀ мна҄са зла́та.

І так трапилося знищити ворогів у рукопашному бою, а також захопити багатьох з тих, що несли списи.

И҆ та́кѡ сѹпоста́тѡмъ слѹчи́сѧ рѹкосѣче́нїемъ побѣждє́нымъ бы́ти и҆ мнѡ́гимъ плѣнє́ннымъ ѩ҆́тымъ бы́ти.

По одержанні перемоги над змовою, він судив, пішовши, потішити близькі міста,

Полѹчи́въ же намѣ́ренїе, сѹдѝ бли҄жнїѧ гра́ды прише́дъ ѹ҆тѣ́шити.

а зробивши це і давши храмам дари, спонукав до мужності підвладних.

Сотвори́въ же сїѧ҄ и҆ ка́пищємъ да́ры да́въ, мѹ́жествєнны подрѹ҄чныѧ поста́ви.

А коли юдеї послали до нього від старців і старійшин, які його вітали, приносили дари і поздоровляли з тим, що сталося, трапилося, що він ще більше жадав якнайшвидше до них прибути.

Є҆гда́ же ї҆ѹде́є посла́ша ѿ пресвѵ́тєръ и҆ старѣ́йшинъ къ фїлопа́тѡрѹ поздравлѧ́ющихъ є҆го̀ и҆ да́ры приносѧ́щихъ и҆ ѡ҆ слѹчи́вшихсѧ благополѹ́чїихъ сра́дѹющихсѧ, слѹчи́сѧ є҆мѹ̀ па́че вожделѣ́ти, да скорѣ́е къ ни҄мъ прїи́детъ.

А прийшовши в Єрусалим, принісши жертву великому Богові, віддавши подяку, вчинивши щось гідне для місця та прибувши на місце, виявив подив з художності та краси,

Прише́дъ же во ї҆ер҇ли́мъ, и҆ вели́комѹ бг҃ѹ пожрѐ, и҆ благодаре́нїе возда́въ, и҆ прѡ́чаѧ, ѩ҆̀же лѣ́ть бѣ̀ мѣ́стѹ, сотворѝ.

а також, здивований порядком у храмі, виношував у серці бажання ввійти в храм.

И҆ вше́дъ на мѣ́сто, и҆ хѹдо́жествѹ и҆ благолѣ́пїю є҆гѡ̀ ѹ҆диви́всѧ, та́кожде и҆ благочи́нїю хра́ма почѹди́всѧ, съ вожделѣ́нїемъ ѕѣ́лнымъ восхотѣ̀ вни́ти во свѧти́лище.

А коли вони сказали, що не годиться, аби це сталося, тому що ні тим з народу не годиться ввійти, ані всім священикам, але тільки самому голові всіх — первосвященикові, і цьому раз на рік, то він ніяк не уступив.

Ѡ҆́нымъ же ре́кшымъ, ника́коже подоба́етъ бы́ти семѹ̀, занѐ нижѐ сѹ́щымъ ѿ ро́да на́шегѡ лѣ́ть є҆́сть входи́ти (та́мѡ), нижѐ всѣ҄мъ ї҆ере́ѡмъ, но то́кмѡ є҆ди́номѹ пе́рвѣйшемѹ всѣ́хъ а҆рхїере́ови, и҆ семѹ̀ є҆ди́ножды въ лѣ́то, ѻ҆́нъ же ника́коже восхотѣ̀ послѹ́шати.

Коли прочитали закон, то ніяк він не відступив, кажучи, що йому належиться увійти, мовлячи: Якщо вони і позбавляються такої шани, то мені ж не належить бути позбавленим.

Зако́нъ же презрѣ́въ, не ѡ҆ста́сѧ похотѣ́нїѧ своегѡ̀, глаго́лѧ: подоба́етъ вни́ти мѝ: а҆́ще же ѻ҆нѝ и҆ лиша́ютсѧ сицевы́ѧ че́сти, но мнѣ̀ не подоба́етъ. И҆ вопроша́ше, чесѡ̀ ра́ди приходѧ́щѹ є҆мѹ̀ во всѧ́кое ка́пище ни є҆ди́нъ возбранѝ ѿ присѹ́щихъ;

І він запитував, чому, коли він входив у кожний храм, ніхто з присутніх не забороняв.

Нѣ́кто же неразсѹди́телиѡ речѐ: ѕлѣ̀ са́мо сїѐ чѹ́до смы́слисѧ. Бы́вшѹ же, речѐ, семѹ̀, ко́еѧ ра́ди вины̀ не всѧ́кѡ вни́ти мѝ подоба́етъ, и҆ хотѧ́щымъ и҆̀мъ, и҆лѝ нѝ;

І хтось, не подумавши, сказав, що йому недобре цим хвалитися.

Ї҆ере́ѡмъ же во свѧты́хъ ѻ҆де́ждахъ припа́дшымъ и҆ молѧ́щымъ вели́каго бг҃а помощѝ и҆̀мъ въ настоѧ́щей и҆́хъ нѹ́жди и҆ ѹ҆стремле́нїе ѕлѣ̀ наше́дшагѡ премѣни́ти: и҆ внегда̀ во́плѧ со слеза́ми хра́мъ напо́лниша, тогда̀, и҆̀же во гра́дѣ ѡ҆ста́вшїисѧ возмѹти́вшесѧ, и҆зскочи́ша, безвѣ́стно мнѧ́ще бы́ти твори́мое.

А коли це сталося, він сказав, чому, крім усього, не ввійти, бажають вони чи ні?

Та́кожде и҆ заключє́нныѧ дѣ҄вы въ черто́зѣхъ съ ро́ждшими и҆збѣго́ша, и҆ пе́пеломъ и҆ пра́хомъ главы҄ посы́павшѧ, рыда́нїѧ и҆ стена́нїѧ стѡ́гны и҆спо́лниша:

Як священики в усіх одежах припали і благали великого Бога допомогти в тому, що відбувається, і змінити натиск того, що люто напав, як криком зі сльозами вони наповнили храм,

и҆ны҄ѧ же всецѣ́лѡ ѹ҆кра́шєнныѧ, на срѣ́тенїе ѹ҆готѡ́ванныѧ черто́ги и҆ подоба́ющїй сты́дъ ѡ҆ста́вльшѧ, тече́нїе нечи́нное во гра́дѣ творѧ́хѹ.

ті, що залишилися в місті, жахнувшись, вискочили, не знаючи, що відбувається.

И҆ новорождє́нныѧ младе́нцы, ма́тєри же кѹ́пнѡ и҆ дои҄лицы ѡ҆ставлѧ́ющѧ сѣ́мѡ и҆ ѻ҆ва́мѡ, є҆ди҄ны по домѣ́хъ, дрѹгї҄ѧ же по пѹте́хъ, неѹде́ржнѡ въ превы́шнее свѧти́лище собира́хѹсѧ.

А дівчата, замкнені в кімнатах з тими, що народили, вибігли і чинили надолуження, посипаючи порох на голови, наповнюючи дороги голосінням і стогоном.

Бѧ́ше же разли́чна моли́тва въ то́е со́бранныхъ ѡ҆ начина́емыхъ ѿ негѡ̀ беззако́ннѡ.

І ті, котрі щойно одружилися, покинувши шлюбні кімнати і належну скромність, чинили безчинне збіговисько в місті.

Съ си́ми же гра́ждане дерзнѹ́вше не попѹска́хѹ є҆мѹ̀ коне́чнѡ належа́щѹ и҆ намѣ́ренїе своѐ и҆спо́лнити ѹ҆мы́слившѹ: и҆ возгласи́вше воѡрѹжи́тисѧ комѹ́ждо и҆ мѹ́жественнѣ за ѻ҆те́ческїй зако́нъ ѹ҆мре́ти, ве́лїе смѧте́нїе сотвори́ша на мѣ́стѣ.

А матері та годувальниці, залишивши новонароджених дітей, якими займалися, сюди і туди, одні в домах, інші по дорогах, нестримно збиралися до храму Найвищого.

Є҆два́ же ѿ старѣ́йшинъ и҆ пресвѵ́терѡвъ ѹ҆де́ржани, на то́мже моле́нїѧ стоѧ́нїи ста́ша.

А молитва на це зібраних була різна через безбожне намагання цього.

И҆ мно́жество ѹ҆́бѡ люді́й, ѩ҆́кѡ и҆ пре́жде, въ си́хъ пребыва́ше молѧ́щеесѧ: а҆ и҆̀же при царѝ старѣ҄йшины мно́гажды покѹша́хѹсѧ прего́рдый є҆гѡ̀ ѹ҆́мъ премѣни́ти ѿ намѣ́реннагѡ совѣ́та:

Із цими деякі з громадян, насмілившись, не дозволяли йому, щоб поклав край і думав виконати бажане,

ѻ҆́нъ же де́рзостенъ бы́въ и҆ всѧ҄ ѿри́нѹвъ, ѹ҆жѐ и҆ вхо́дъ творѧ́ше, соверши́ти непщѹ́ѧ предрѣче́нное.

а кричачи, щоби схопитися за зброю і мужньо померти за батьківський закон, учинили в місті велику розруху, а ледве старцями і старійшинами відвернені, прибули на це місце молитви.

Сїѧ҄ ѹ҆̀бо и҆ сѹ́щїи при не́мъ зрѧ́ще, ѡ҆брати́шасѧ є҆́же съ на́шими призыва́ти всѧ҄ содержа́щаго, дабы̀ присѹ́тствѹющымъ помо́глъ, не попѹска́ѧ беззако́ннагѡ и҆ прего́рдагѡ дѣ́ла.

А безліч, як і спочатку в цьому перебувала, молячись.

Ѿ премно́гагѡ же и҆ болѣ́зненнагѡ наро́дѡвъ совокѹ́пленнагѡ во́плѧ, несказа́нный нѣ́кїй бѣ̀ кли́чь.

Ті старці, що біля царя, сильно намагалися відвести від бажаного задуму його гордий розум.

Мнѧ́шесѧ бо, ѩ҆́кѡ не то́кмѡ человѣ́цы, но и҆ стѣ́ны и҆ ве́сь помо́стъ вопїе́тъ, а҆́ки бы ѹ҆жѐ тогда̀ всѝ сме́рть прїима́ли за ѡ҆скверне́нїе мѣ́ста.

А сповнившись відвагою, усе відкинувши, вже і чинив вхід, плануючи довершити вищесказане.

Тож бачачи це, і ті, що при ньому були, повернулися, щоби з нашими прикликати Того, Хто має всю силу, аби допоміг у тому, що діється, і не допустив до безбожного і гордовитого вчинку.

А від постійних і сильних нестихаючих криків юрб був якийсь невимовний рев.

Бо можна було вважати, що не лише люди, але й мури та вся основа шумить, радше тоді всі, бажаючи смерті, ніж опоганення місця.

« 15 глава 2 глава »