П. Пісень 1 глава

Пісня над піснями
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

Пісня пісень, яка складена Соломоном.

Да ло́бжетъ мѧ̀ ѿ лобза́нїй ѹ҆́стъ свои́хъ: ѩ҆́кѡ бла҄га сосца҄ твоѧ҄ па́че вїна̀,

Нехай мене поцілує поцілунком своїх уст, бо твої груди кращі за вино,

и҆ вонѧ̀ мѵ́ра твоегѡ̀ па́че всѣ́хъ а҆рѡма҄тъ. Мѵ́ро и҆злїѧ́ное и҆́мѧ твоѐ: сегѡ̀ ра́ди ѻ҆трокови҄цы возлюби́ша тѧ̀.

і запашність твого мира понад усі аромати, твоє ім’я — пролите миро. Через це дівчата тебе полюбили,

Привлеко́ша тѧ̀: в̾слѣ́дъ тебє̀ въ воню̀ мѵ́ра твоегѡ̀ тече́мъ. Введе́ мѧ ца́рь въ ло́жницѹ свою̀: возра́дѹемсѧ и҆ возвесели́мсѧ ѡ҆ тебѣ̀, возлю́бимъ сосца҄ твоѧ҄ па́че вїна̀: пра́вость возлюби́ тѧ.

притягнули тебе, — ми побіжимо за тобою за запахом твого мира. Цар мене привів до своєї світлиці. Давай будемо радіти і веселитися тобою, полюбимо твої груди понад вино. Праведність тебе полюбила.

Черна̀ є҆́смь а҆́зъ и҆ добра̀, дщє́ри ї҆ер҇ли҄мскїѧ, ѩ҆́коже селє́нїѧ кида҄рска, ѩ҆́коже завѣ҄сы соломѡ҄ни.

Я — чорнява і красива, дочки Єрусалима, як і поселення Кидару, як кожухи Соломона.

Не зри́те менѐ, ѩ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь ѡ҆черне́на, ѩ҆́кѡ ѡ҆пали́ мѧ со́лнце: сы́нове ма́тере моеѧ̀ сварѧ́хѹсѧ ѡ҆ мнѣ̀, положи́ша мѧ̀ стра́жа въ вїногра́дѣхъ: вїногра́да моегѡ̀ не сохрани́хъ.

Не дивіться на мене, що я — смаглява, бо сонце до мене поставилося з погордою. Сини моєї матері сперечалися зі мною, вони мене поставили сторожкою у виноградниках, а свого виноградника я не оберегла.

Возвѣстѝ мѝ, є҆го́же возлюбѝ дѹша̀ моѧ̀, гдѣ̀ пасе́ши; гдѣ̀ почива́еши въ полѹ́дне; да не когда̀ бѹ́дѹ ѩ҆́кѡ ѡ҆блага́ющаѧсѧ над̾ ста́ды дрѹгѡ́въ твои́хъ.

Сповісти мені, ти, кого полюбила моя душа, де пасеш, де спочиваєш у полудень, щоб я не стала, як та, котра покривається наміткою біля стад твоїх друзів.

А҆́ще не ѹ҆вѣ́си са́мѹю тебѐ, до́браѧ въ жена́хъ, и҆зы́ди ты̀ въ пѧта́хъ па́ствъ и҆ пасѝ кѡ́злища твоѧ҄ ѹ҆ кѹ́щей па́стырскихъ.

Якщо себе не знаєш, красуне між жінками, ти вирушай по слідах отар і паси твоїх козенят біля поселень пастухів.

Ко́нємъ мои҄мъ въ колесни́цѣхъ фараѡ́новыхъ ѹ҆подо́бихъ тѧ̀, бли́жнѧѧ моѧ̀.

Моя подруго, я тебе вподібнив до мого коня, який в колісницях фараона.

Что̀ ѹ҆кра́шєны лани҄ты твоѧ҄ ѩ҆́кѡ гѡ́рлицы, вы́ѧ твоѧ̀ ѩ҆́кѡ мѡни́сты;

Які гарні твої щоки, — немов горлиці, а твоя шия, як намисто.

подѡ́бїѧ зла́та сотвори́мъ тѝ съ пестрота́ми сребра̀.

Зробимо для тебе золоті фігурки зі срібними цятками.

До́ндеже (бѹ́детъ) ца́рь на восклоне́нїи свое́мъ, на́рдъ мо́й дадѐ воню̀ свою̀.

Поки цар за своїм столом, мій нард видав свій запах.

Вѧза́нїе ста́кти бра́тъ мо́й мнѣ̀, посредѣ̀ сосцѹ҄ моє́ю водвори́тсѧ:

Мій коханий для мене — в’язанка стакту, він умостився між моїми грудьми.

гре́знъ кѵ́провъ бра́тъ мо́й мнѣ̀ въ вїногра́дѣхъ є҆нга́ддовыхъ.

Мій коханий для мене — кіпрійське гроно у виноградниках Енґадда.

Сѐ, є҆сѝ добра̀, и҆́скреннѧѧ моѧ̀, сѐ, є҆сѝ добра̀: ѻ҆́чи твоѝ голѹби҄нѣ.

Ось ти красива, моя подруго, ось ти вродлива, твої очі голубині.

Сѐ, є҆сѝ до́бръ, бра́тъ мо́й, и҆ є҆щѐ красе́нъ: ѻ҆́дръ на́шъ со ѡ҆сѣне́нїемъ,

Ось ти красивий, мій коханий, і красень. Біля нашого ліжка — тінь,

прекла҄ди до́мѹ на́шегѡ ке́дровїи, дски҄ на́шѧ кѷпарї҄сныѧ.

балки наших домів кедрові, наша стеля — з кипарису.

« 12 глава 2 глава »