1 Тимофія 1 глава

Перше послання св. апостола Павла до Тимофія
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

Павло, апостол Ісуса Христа, за велінням Бога, нашого Спасителя, та Ісуса Христа — нашої надії, [1]

Па́ѵелъ, посла́нникъ ї҆и҃съ хр҇то́въ по повелѣ́нїю бг҃а сп҃са на́шегѡ и҆ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀ ѹ҆пова́нїѧ на́шегѡ,

до Тимофія, справжнього сина у вірі: благодать, милість і мир від Бога, [нашого] Отця і нашого Господа Ісуса Христа!

тїмоѳе́ю пр҇номѹ ча́дѹ въ вѣ́рѣ: блгдть, мл҇ть, ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ и҆ хр҇та̀ ї҆и҃са гд҇а на́шегѡ.

Коли я йшов до Македонії, то просив тебе залишитися в Ефесі, щоби декому ти заборонив навчати чогось іншого,

ѩ҆́коже ѹ҆моли́хъ тѧ̀ пребы́ти во є҆фе́сѣ, и҆ды́й въ македо́нїю, да завѣща́еши нѣ҄кимъ не и҆́накѡ ѹ҆чи́ти,

не зважати на байки та на безкінечні родоводи, які викликають більше суперечок, ніж Божого утвердження у вірі.

нижѐ внима́ти ба́снемъ и҆ родосло́вїємъ безконє́чнымъ, ѩ҆̀же стѧза҄нїѧ творѧ́тъ па́че, не́жели бж҃їе строе́нїе, є҆́же въ вѣ́рѣ.

Метою ж повеління є любов від чистого серця, від доброго сумління та нелицемірної віри.

Коне́цъ же завѣща́нїѧ є҆́сть любы̀ ѿ чи́ста се́рдца и҆ со́вѣсти бл҃гі́ѧ и҆ вѣ́ры нелицемѣ́рныѧ,

Деякі, відступивши від цього, вдалися до пустих балачок,

въ ни́хже нѣ́цыи погрѣши́вше, ѹ҆клони́шасѧ въ сѹеслѡ́вїѧ,

бажаючи бути вчителями Закону і не розуміючи ні того, що говорять, ні того, на чому наполягають.

хотѧ́ще бы́ти законоѹчи́телє, не разѹмѣ́юще ни ѩ҆̀же глаго́лютъ, ни ѡ҆ ни́хже ѹ҆твержда́ютъ.

Знаємо, що Закон добрий, коли хто його законно застосовує;

(За҄ 279.) Вѣ́мы же, ѩ҆́кѡ до́бръ зако́нъ (є҆́сть), а҆́ще кто̀ є҆го̀ зако́ннѣ твори́тъ,

знаємо й те, що Закон не даний для праведного, але для беззаконних і нестриманих, безбожних і грішників, несправедливих і нечестивих, для тих, хто зневажає батька й матір, для вбивць,

вѣ́дый сїѐ, ѩ҆́кѡ првдникѹ зако́нъ не лежи́тъ {не положе́нъ}, но беззакѡ́ннымъ и҆ непокори҄вымъ, нечести҄вымъ (же) и҆ грѣ́шникѡмъ, непра́вєднымъ и҆ сквє́рнымъ, ѻ҆тца̀ и҆ ма́тере досади́телємъ, мѹжеѹбі́йцамъ,

розпусників, мужоложників, викрадачів людей, неправдомовців, клятвопорушників і для всього іншого, що противиться здоровому вченню,

блѹдникѡ́мъ, мѹжело́жникѡмъ, разбо́йникѡмъ, (клеветникѡ́мъ, скотоло́жникѡмъ,) лжи҄вымъ, клѧтвопрестѹ́пникѡмъ, и҆ а҆́ще что̀ и҆́но здра́вомѹ ѹ҆че́нїю проти́витсѧ,

за Євангелієм слави блаженного Бога, яка мені була довірена.

по бл҃говѣ́стїю сла́вы бл҃же́ннагѡ бг҃а, є҆́же мнѣ̀ ѹ҆вѣ́рено бы́сть.

Дякую Тому, Хто зміцнює мене, — Ісусові Христові, Господу нашому, оскільки, настановивши на служіння, Він відніс мене до числа вірних, —

(За҄ 280.) И҆ благодарю̀ ѹ҆крѣплѧ́ющаго мѧ̀ хр҇та̀ ї҆и҃са гд҇а на́шего, ѩ҆́кѡ вѣ́рна мѧ̀ непщева̀, положи́въ (мѧ̀) въ слѹ́жбѹ,

мене, який колись зневажав, переслідував і нападав на Господа! Але я був помилуваний, бо це я робив через незнання, у невірстві.

бы́вша мѧ̀ и҆ногда̀ хѹ́лника и҆ гони́телѧ и҆ досади́телѧ: но поми́лованъ бы́хъ, ѩ҆́кѡ невѣ́дый сотвори́хъ въ невѣ́рствїи:

Тож благодать нашого Господа надмірно збільшилася в мені — з вірою та любов’ю, що в Ісусі Христі.

ѹ҆преѹмно́жисѧ же блгдть гд҇а на́шегѡ (ї҆и҃са хр҇та̀) съ вѣ́рою и҆ любо́вїю ѩ҆́же ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ.

Вірним є слово і гідне повного прийняття, що Ісус Христос прийшов у світ, аби спасти грішників, серед яких я — перший.

(За҄.) Вѣ́рно сло́во и҆ всѧ́кагѡ прїѧ́тїѧ досто́йно, ѩ҆́кѡ хр҇то́съ ї҆и҃съ прїи́де въ мі́ръ грѣ́шники сп҇тѝ, ѿ ни́хже пе́рвый є҆́смь а҆́зъ.

Але я тому був помилуваний, щоб у мені першому Ісус Христос показав усе довготерпіння, як приклад для тих, хто має повірити в Нього для вічного життя.

Но сегѡ̀ ра́ди поми́лованъ бы́хъ, да во мнѣ̀ пе́рвѣмъ пока́жетъ ї҆и҃съ хр҇то́съ всѐ долготерпѣ́нїе, за ѡ҆́бразъ хотѧ́щихъ вѣ́ровати є҆мѹ̀ въ жи́знь вѣ́чнѹю.

А Цареві віків — нетлінному, невидимому, єдиному, [премудрому] Богові — честь і слава навіки-віків, амінь [2]!

Цр҃ю́ же вѣкѡ́въ нетлѣ́нномѹ, неви́димомѹ, є҆ди́номѹ премдромѹ бг҃ѹ, чт҇ь и҆ сла́ва во вѣ́ки вѣкѡ́въ. А҆ми́нь.

Це веління передаю тобі, сину Тимофію, згідно з пророцтвами, які раніше були дані про тебе, аби ти, згідно з ними, боровся доброю боротьбою,

(За҄ 281.) Сїе́ же завѣща́нїе предаю́ ти, ча́до тїмоѳе́е, по бы́вшихъ на тѧ̀ пре́жде про҇ро́чествїихъ, да во́инствѹеши въ ни́хъ до́брое во́инство,

маючи віру та добру совість, яку декотрі відкинули і відпали від віри.

и҆мѣ́ѧ вѣ́рѹ и҆ бл҃гѹ́ю со́вѣсть, ю҆́же нѣ́цыи ѿри́нѹвше, ѿ вѣ́ры ѿпадо́ша:

Серед них — Гіменей та Олександр, котрих я передав сатані, щоб навчилися не хулити Бога.

ѿ ни́хже є҆́сть ѵ҆мене́й и҆ а҆леѯа́ндръ, и҆̀хже преда́хъ сатанѣ̀, да нака́жѹтсѧ не хѹ́лити.

« 3 глава 2 глава »