Филимона 1 глава

Послання св. апостола Павла до Филимона
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

Павло, в’язень Ісуса Христа, та брат Тимофій — улюбленому Филимонові, нашому помічникові,

Па́ѵелъ ю҆́зникъ ї҆и҃съ хр҇то́въ, и҆ тїмоѳе́й бра́тъ, фїлимо́нѹ возлю́бленномѹ и҆ споспѣ́шникѹ на́шемѹ,

і [улюбленій] сестрі Апфії, і Архипові, нашому сподвижникові, і твоїй домашній Церкві:

и҆ а҆пфі́и сестрѣ̀ возлю́бленнѣй, и҆ а҆рхі́ппѹ сово́инственникѹ на́шемѹ, и҆ дома́шней твое́й цр҃кви:

благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа.

блгдть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ, и҆ гд҇а ї҆и҃са хр҇та̀.

Завжди дякую моєму Богові, пам’ятаючи про тебе в моїх молитвах,

Благодарю̀ бг҃а моего̀, всегда̀ па́мѧть ѡ҆ тебѣ̀ творѧ̀ въ моли́твахъ мои́хъ,

почувши про твою любов і віру, яку маєш до Господа Ісуса і до всіх святих,

слы́шавъ любо́вь твою̀ и҆ вѣ́рѹ, ю҆́же и҆́маши ко гд҇ѹ ї҆и҃сѹ и҆ ко всѣ҄мъ ст҃ы҄мъ,

аби спільність твоєї віри була діяльною в пізнанні всього доброго, що є в нас в [Ісусі] Христі.

ѩ҆́кѡ да ѻ҆бще́нїе твоеѧ̀ вѣ́ры дѣ́йственно бѹ́детъ въ ра́зѹмѣ всѧ́кагѡ бл҃га, є҆́же въ ва́съ, ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ.

Через твою любов я маю велику радість і втіху, бо ти, брате, заспокоїв серця святих.

Ра́дость бо и҆́мамъ мно́гѹ и҆ ѹ҆тѣше́нїе ѡ҆ любвѝ твое́й, ѩ҆́кѡ ѹ҆трѡ́бы ст҃ы́хъ почи́ша тобо́ю, бра́те.

Отже, хоч я і маю велику відвагу в Христі тобі наказувати про те, що потрібне, —

Сегѡ̀ ра́ди мно́гое дерзнове́нїе и҆мѣ́ѧ во хр҇тѣ̀ повелѣва́ти тебѣ̀, є҆́же потре́бно є҆́сть,

проте радше з любові благаю. Я, Павло, старець, а тепер ще й в’язень Ісуса Христа,

любве́ же ра́ди па́че молю̀, тако́въ сы́й ѩ҆́коже па́ѵелъ ста́рецъ, нн҃ѣ же и҆ ѹ҆́зникъ ї҆и҃са хр҇та̀:

благаю тебе за мого сина, якого я породив у кайданах, за Онисима,

молю́ тѧ ѡ҆ мое́мъ ча́дѣ, є҆го́же роди́хъ во ѹ҆́захъ мои́хъ ѻ҆ни́сїма,

який колись тобі був непотрібний, та нині й тобі, і мені дуже потрібний.

и҆ногда̀ тебѣ̀ непотре́бнаго, нн҃ѣ же тебѣ̀ и҆ мнѣ̀ благопотре́бна, є҆го́же возпосла́хъ тебѣ̀,

Його відіслав я тобі, він — моє серце. [Тож ти прийми] його.

ты́ же є҆го̀, си́рѣчь мою̀ ѹ҆тро́бѹ, прїимѝ.

Я його бажав у себе залишати, щоби замість тебе послужив мені в кайданах за Євангеліє,

Є҆го́же а҆́зъ хотѣ́хъ ѹ҆ себє̀ держа́ти, да вмѣ́стѡ тебє̀ послѹ́житъ мѝ во ѹ҆́захъ бл҃говѣствова́нїѧ:

але без твого відома я не хотів нічого робити, аби твоє добродійство не було примусовим, але добровільним.

без̾ твоеѧ́ же во́ли ничто́же восхотѣ́хъ сотвори́ти, да не а҆́ки по нѹ́жди бл҃го́е твоѐ бѹ́детъ, но по во́ли.

Можливо, він задля цього відлучився на якийсь час, щоб ти прийняв його навіки, —

Не́гли бо ра́ди сегѡ̀ разлѹчи́сѧ на ча́съ, да вѣ́чна того̀ прїи́меши,

вже не як раба, але вище від раба, — як улюбленого брата, — особливо для мене, і тим більше для тебе: і за тілом, і в Господі.

не ктомѹ̀ а҆́ки раба̀, но вы́ше раба̀, бра́та возлю́бленна, па́че же мнѣ̀, кольми́ же па́че тебѣ̀, и҆ по пло́ти и҆ ѡ҆ гд҇ѣ.

Отже, коли маєш мене за друга, прийми його, як мене.

А҆́ще ѹ҆̀бо и҆́маши менѐ ѻ҆́бщника, прїимѝ сего̀ ѩ҆́коже менѐ.

Коли ж він у чомусь скривдив тебе або що винен, то зарахуй це мені.

А҆́ще же въ чесо́мъ ѡ҆би́дѣ тебѐ, и҆лѝ до́лженъ є҆́сть, мнѣ̀ сїѐ вмѣнѝ.

Я, Павло, написав своєю рукою: я віддам; не кажу тобі, що й самого себе ти мені винен.

А҆́зъ па́ѵелъ написа́хъ рѹко́ю мое́ю: а҆́зъ возда́мъ: да не рекѹ̀ тебѣ̀, ѩ҆́кѡ и҆ са́мъ себѐ мѝ є҆сѝ до́лженъ.

Так, брате: нехай одержу від тебе те, що прошу в Господі. Заспокой же моє серце в Христі!

Є҆́й, бра́те, а҆́зъ да полѹчѹ̀ є҆́же прошѹ̀ ѹ҆ тебє̀ {да по́льзѹютсѧ тобо́ю} ѡ҆ гд҇ѣ: ѹ҆поко́й мою̀ ѹ҆тро́бѹ ѡ҆ гд҇ѣ.

Переконаний у твоїй слухняності, я написав тобі, знаючи, що зробиш більше того, що кажу.

Надѣ́ѧвсѧ на послѹша́нїе твоѐ написа́хъ тебѣ̀, вѣ́дый, ѩ҆́кѡ и҆ па́че, є҆́же глаго́лю, сотвори́ши.

А разом з тим приготуй мені помешкання, бо сподіваюся, що завдяки вашим молитвам буду вам подарований.

Кѹ́пнѡ же и҆ ѹ҆гото́ви мѝ ѡ҆би́тель: ѹ҆пова́ю бо, ѩ҆́кѡ моли́твами ва́шими дарова́нъ бѹ́дѹ ва́мъ.

Вітає тебе Епафрас — мій співв’язень у Христі Ісусі,

Цѣлѹ́етъ тѧ̀ є҆пафра́съ, сплѣ́нникъ мо́й ѡ҆ хр҇тѣ̀ ї҆и҃сѣ,

Марко, Аристарх, Димас, Лука — мої співпрацівники.

ма́рко, а҆рїста́рхъ, дима́съ, лѹка̀, споспѣ҄шницы моѝ.

Благодать [нашого] Господа Ісуса Христа з вашим духом. [Амінь].

Блгдть гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀ со дѹ́хомъ ва́шимъ. А҆ми́нь.

« 3 глава 1 глава »