Приповістей 1 глава

Книга приказок Соломонових
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

Притчі Соломона, Давидового сина, який царював у Ізраїлі,

При҄тчи соломѡ́на сы́на даві́дова, и҆́же ца́рствова во ї҆и҃ли,

щоб пізнавати мудрість і повчання, зрозуміти слова мудрості,

позна́ти премѹ́дрость и҆ наказа́нїе и҆ ѹ҆разѹмѣ́ти словеса̀ мѹ́дрости,

засвоїти красномовні вислови, зрозуміти справжню істину та як здійснювати суд;

прїѧ́ти же и҆зви҄тїѧ слове́съ и҆ разрѣшє́нїѧ гада́нїй, ѹ҆разѹмѣ́ти же пра́вдѹ и҆́стиннѹю и҆ сѹ́дъ и҆справлѧ́ти:

щоби простим людям дати кмітливість, молодому юнакові — знання та розуміння.

да да́стъ неѕлѡ́бивымъ кова́рство, ѻ҆троча́ти же ю҆́нѹ чѹ́вство же и҆ смы́слъ.

Адже, почувши це, мудрий стане мудрішим, розумний здобуде вміння керувати,

Си́хъ бо послѹ́шавъ, мѹ́дрый премѹ́дрѣе бѹ́детъ, а҆ разѹ́мный строи́телство стѧ́жетъ:

пізнає притчу, таємниче слово, вислови мудрих і загадки.

ѹ҆разѹмѣ́етъ же при́тчѹ и҆ те́мное сло́во, рѣчє́нїѧ же премѹ́дрыхъ и҆ гада҄нїѧ.

Початок мудрості — страх Божий, добре розуміння в усіх, хто згідно з ним діє. Пошана до Бога — початок знання, а безбожні будуть нехтувати мудрістю та повчанням.

Нача́ло премѹ́дрости стра́хъ гд҇ень, ра́зѹмъ же бла́гъ всѣ҄мъ творѧ́щымъ є҆го̀: бл҃гоче́стїе же въ бг҃а нача́ло чѹ́вства, премѹ́дрость же и҆ наказа́нїе нечести́вїи ѹ҆ничижа́тъ.

Прислухайся, сину, до повчання свого батька і не відкидай настанови своєї матері,

Слы́ши, сы́не, наказа́нїе ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ и҆ не ѿри́ни завѣ́тѡвъ ма́тере твоеѧ̀:

оскільки прекрасний вінок отримаєш для твоєї голови і золоту оздобу на твою шию.

вѣне́цъ бо благода́тей прїи́меши на твое́мъ версѣ̀ и҆ гри́внѹ зла́тѹ ѡ҆ твое́й вы́и.

Сину, хай тебе не зведуть безбожні люди, і не погоджуйся, коли намовлятимуть тебе, кажучи:

Сы́не, да не прельстѧ́тъ тебѐ мѹ́жїе нечести́вїи, нижѐ да восхо́щеши,

Іди з нами, стань учасником пролиття крові — несправедливо сховаємо в землі праведного чоловіка;

а҆́ще помо́лѧтъ тѧ̀, глаго́люще: и҆дѝ съ на́ми, приѡбщи́сѧ кро́ве, скры́емъ же въ зе́млю мѹ́жа првдна непра́веднѡ:

поглинемо його живцем, немов ад [1] , — зітремо пам’ять про нього із землі;

пожре́мъ же є҆го̀ ѩ҆́коже а҆́дъ жи́ва, и҆ во́змемъ па́мѧть є҆гѡ̀ ѿ землѝ,

присвоїмо собі його велике майно, — наповнимо здобиччю наші оселі;

стѧжа́нїе є҆гѡ̀ многоцѣ́нное прїи́мемъ, и҆спо́лнимъ же до́мы на́шѧ коры́стей:

кинь з нами свій жереб, усі будемо мати спільний гаманець, — нехай буде в нас один мішок!

жре́бїй же тво́й положѝ съ на́ми: ѻ҆́бще же влага́лище стѧ́жемъ всѝ, и҆ мѣше́цъ є҆ди́нъ да бѹ́детъ всѣ҄мъ на́мъ.

Не йди з ними в дорогу, зверни свою ногу з їхньої стежки!

Не и҆дѝ въ пѹ́ть съ ни́ми: ѹ҆клони́ же но́гѹ твою̀ ѿ сте́зь и҆́хъ:

Адже їхні ноги біжать до зла і поспішають проливати кров.

но́зѣ бо и҆́хъ на ѕло̀ текѹ́тъ, и҆ ско́ри сѹ́ть и҆злїѧ́ти кро́вь.

Однак, не без підстав розтягують сітку на птахів!

Не без̾ пра́вды бо простира́ютсѧ мрє́жи перна҄тымъ:

Учасники вбивства самі на себе накликають лихо, — страшне знищення беззаконних людей.

ті́и бо ѹ҆бі́йствѹ приѡбща́ющесѧ, сокро́вищствѹютъ себѣ̀ ѕла҄ѧ: разрѹше́нїе же мѹже́й законопрестѹ́пныхъ ѕло̀.

Такі дороги в усіх, хто творить беззаконня, — вони гублять свою душу безбожністю.

Сі́и пѹтїѐ сѹ́ть всѣ́хъ творѧ́щихъ беззакѡ́ннаѧ: нече́стїемъ бо свою̀ дѹ́шѹ ѿе́млютъ.

Мудрість оспівується на вулицях, вона виявляє себе на площах.

Премѹ́дрость во и҆схо́дѣхъ пое́тсѧ, въ сто́гнахъ же дерзнове́нїе во́дитъ,

Вона промовляє з висоти мурів, засідає при брамах володарів і при брамах міста сміливо говорить:

на кра́ехъ же стѣ́нъ проповѣ́дѹетсѧ, ѹ҆ вра́тъ же си́льныхъ присѣди́тъ, во вратѣ́хъ же гра́да дерза́ющи глаго́летъ:

Поки простодушні тримаються правди, — не посоромляться! А нерозумні, які люблять гордощі, стали безбожними і зненавиділи знання.

є҆ли́ко ѹ҆́бѡ вре́мѧ неѕло́бивїи держа́тсѧ пра́вды, не постыдѧ́тсѧ: безѹ́мнїи же доса́ды сѹ́ще жела́телїе, нечести́вїи бы́вше, возненави́дѣша чѹ́вство

Тож вони заслужили собі на осуд. Ось, я донесу до вас промовлене моїм подихом, — навчу вас мого слова.

и҆ пови́нни бы́ша ѡ҆бличе́нїємъ. Сѐ, предложѹ̀ ва́мъ моегѡ̀ дыха́нїѧ рѣче́нїе, наѹчѹ́ же ва́съ моемѹ̀ словесѝ.

Оскільки я закликала, а ви не прислухалися, переконувала словами, а ви не звертали уваги,

Поне́же зва́хъ, и҆ не послѹ́шасте, и҆ простира́хъ словеса̀, и҆ не внима́сте,

адже ви знехтували моїми порадами, а мої повчання відкинули.

но ѿмета́сте моѧ҄ совѣ́ты и҆ мои҄мъ ѡ҆бличе́нїємъ не внима́сте:

Тому і я посміюся з вашої погибелі, радітиму, коли вас спіткає знищення;

ѹ҆̀бо и҆ а҆́зъ ва́шей поги́бели посмѣю́сѧ, пора́дѹюсѧ же, є҆гда̀ прїи́детъ ва́мъ па́гѹба,

коли зненацька налетить на вас замішання, і, немов вихор, надійде нещастя; коли до вас прийде скрута та облога, — коли найде на вас погибель.

и҆ є҆гда̀ прїи́детъ на вы̀ внеза́пѹ мѧте́жъ, низвраще́нїе же подо́бно бѹ́ри прїи́детъ, и҆лѝ є҆гда̀ прїи́детъ ва́мъ печа́ль и҆ градоразоре́нїе, и҆лѝ є҆гда̀ на́йдетъ на вы̀ па́гѹба.

Тоді будете: коли волатимете до мене, то я не почую вас; шукатимуть мене погані люди, та не знайдуть.

Бѹ́детъ бо є҆гда̀ призове́те мѧ̀, а҆́зъ же не послѹ́шаю ва́съ: взы́щѹтъ менѐ ѕлі́и и҆ не ѡ҆брѧ́щѹтъ.

Адже вони зненавиділи мудрість і не обрали Господнього страху,

Возненави́дѣша бо премѹ́дрость, словесе́ же гд҇нѧ не прїѧ́ша:

і вони не забажали сприймати моїх порад, глузували з моїх повчань.

нижѐ хотѣ́ша внима́ти мои҄мъ совѣ́тѡмъ, рѹга́хѹсѧ же мои҄мъ ѡ҆бличе́нїємъ.

Тому скуштують плодів власних доріг і наситяться своєю безбожністю.

Тѣ́мже снѣдѧ́тъ свои́хъ пѹті́й плоды̀ и҆ своегѡ̀ нече́стїѧ насы́тѧтсѧ:

За погане ставлення до дітей будуть вигублені, викриття призводить безбожних до погибелі.

и҆́бо, занѐ ѡ҆би́дѣша младе́нцєвъ, ѹ҆бїе́ни бѹ́дѹтъ, и҆ и҆стѧза́нїе нечести҄выѧ погѹби́тъ.

А хто мене слухає, житиме в надії і знайде спочинок, не маючи страху перед усяким злом.

Мене́ же слѹ́шаѧй всели́тсѧ на ѹ҆пова́нїи и҆ почі́етъ без̾ стра́ха ѿ всѧ́кагѡ ѕла̀.

« 150 глава 2 глава »