2 Царів 1 глава

Після смерті Ахава Моав відступив від Ізраїля.

 

И҆ ѿстѹпѝ мѡа́въ ѿ ї҆и҃лѧ, по ѹ҆ме́ртвїи а҆хаа́вли.

Охозія випав з вікна, що в нього на горищі, у Самарії, і захворів. Тож він відіслав послів, кажучи їм: Ідіть і випитайте у Ваала-мухи, бога Аккарона, чи виживу від цієї моєї хвороби. І вони пішли запитати в нього.

 

Ѡ҆хозі́а же падѐ и҆з̾ ѻ҆кна̀, є҆́же въ го́рницѣ є҆гѡ̀ въ самарі́и, и҆ разболѣ́сѧ, и҆ посла̀ послы̀ и҆ речѐ къ ни҄мъ: и҆ди́те и҆ вопроси́те ѹ҆ ваа́ла скве́рнагѡ бо́га а҆ккарѡ́нска, а҆́ще жи́въ бѹ́дѹ ѿ болѣ́зни моеѧ̀ сеѧ̀; и҆ и҆до́ша вопроша́ти є҆гѡ̀ ра́ди.

А Господній ангел сказав Іллі, тесвітянинові, мовлячи: Вставши, іди назустріч послам Охозії, царя Самарії, і скажеш їм: Ви йдете запитати у Ваала-мухи, бога Аккарона тому, що немає Бога в Ізраїлі?

 

И҆ а҆́гг҃лъ гд҇ень речѐ ко и҆лїѝ ѳесві́тѧнинѹ, глаго́лѧ: воста́въ, и҆дѝ на срѣ́тенїе послѡ́мъ ѻ҆хозі́и царѧ̀ самарі́йска и҆ рече́ши къ ни҄мъ: и҆лѝ нѣ́сть бг҃а во ї҆и҃ли, ѩ҆́кѡ грѧде́те вопроша́ти ваа́ла скве́рнаго бо́га во а҆ккарѡ́нѣ;

Не буде так! Оскільки так говорить Господь: Ліжко, на яке ти зліг, з нього не встанеш, бо на ньому безсумнівно помреш [1]! Тож Ілля пішов і сказав їм.

 

и҆ сегѡ̀ ра́ди си́це гл҃етъ гд҇ь ѻ҆́дръ, на него́же возше́лъ є҆сѝ тѹ̀, не и҆́маши слѣ́зти съ негѡ̀, ѩ҆́кѡ тѹ̀ сме́ртїю ѹ҆́мреши, И҆ и҆́де и҆лїа̀ и҆ речѐ къ ни҄мъ.

І посли повернулися до царя, а він запитав їх: Чому це ви повернулися?

 

И҆ возврати́шасѧ послы̀ къ немѹ̀, и҆ речѐ къ ни҄мъ: что̀ ѩ҆́кѡ возврати́стесѧ;

Ті ж відповіли йому: Чоловік вийшов нам назустріч і сказав нам: Ідіть, поверніться до царя, який вислав вас, і скажете йому: Так говорить Господь: Ти йдеш запитатися у Ваала-мухи, бога Аккарона тому, що немає Бога в Ізраїлі? Не буде так! Ліжко, на яке ти зліг, з нього не зійдеш, бо безсумнівно помреш [2]!

 

И҆ рѣ́ша къ немѹ̀: мѹ́жъ и҆зы́де въ срѣ́тенїе на́мъ и҆ речѐ къ на́мъ: и҆ди́те возврати́тесѧ къ царю̀ посла́вшемѹ вы̀ и҆ глаго́лите къ немѹ̀: си́це гл҃етъ гд҇ь: и҆лѝ немѹ̀ бг҃а во ї҆и҃ли, ѩ҆́кѡ вы̀ грѧде́те вопроша́ти ваа́ла скве́рнаго бо́га во а҆ккарѡ́нѣ; сегѡ̀ ра́ди ѿ ѻ҆дра̀, на него́же возше́лъ є҆сѝ, не и҆́маши слѣ́зти съ негѡ̀, ѩ҆́кѡ тѹ̀ сме́ртїю ѹ҆́мреши.

І він промовив до них, запитуючи: Яка відмітна особливість чоловіка, котрий вийшов вам назустріч і заговорив до вас цими словами?

 

И҆ речѐ къ ни҄мъ ца́рь, глаго́лѧ: како́въ взо́ромъ бѧ́ше мѹ́жъ то́й вше́дый въ срѣ́тенїе ва́мъ и҆ глаго́лавый ва́мъ словеса̀ сїѧ҄;

А вони сказали йому: Чоловік волохатий і підперезаний шкіряним поясом по своїх стегнах. І він сказав: Ілля, тесвітянин, — це він!

 

И҆ рѣ́ша къ немѹ̀: мѹ́жъ косма́тъ и҆ по́ѧсомъ ѹ҆сме́ннымъ препоѧ́санъ ѡ҆ чре́слѣхъ свои́хъ. И҆ речѐ ца́рь: и҆лїа̀ ѳесві́тѧнинъ се́й є҆́сть.

Тож цар послав до нього начальника над півсотнею і його п’ятдесятьох воїнів, і той відійшов та прийшов до нього, і ось Ілля сидить на верхів’ї гори. І п’ятдесятник звернувся до нього, закликаючи: Тебе покликав цар, чоловіче Божий, сходь!

 

И҆ посла̀ къ немѹ̀ старѣ́ишинѹ пѧтьдесѧ́тника и҆ пѧтьдесѧ́тъ мѹже́й є҆гѡ̀. И҆ взы́де и҆ прїи́де къ немѹ̀: и҆ сѐ, и҆лїа̀ бѣ̀ сѣдѧ̀ верхѹ̀ горы̀. И҆ глаго́ла пѧтьдесѧ́тникъ къ немѹ̀ и҆ речѐ: человѣ́че бж҃їи, ца́рь зове́тъ тѧ̀, сни́ди.

У відповідь Ілля сказав п’ятдесятникові: Якщо я — Божий чоловік, то нехай з неба зійде вогонь і пожере тебе та твоїх п’ятдесятьох! І з неба зійшов вогонь, і пожер його та його п’ятдесятьох.

 

И҆ ѿвѣща̀ и҆лїа̀ и҆ речѐ къ пѧтьдесѧ́тникѹ: а҆́ще є҆́смь человѣ́къ бж҃їй а҆́зъ, то̀ да сни́детъ ѻ҆́гнь съ небесѐ и҆ снѣ́стъ тѧ̀ и҆ пѧтьдесѧ́тъ твои́хъ (съ тобо́ю). И҆ сни́де ѻ҆́гнь съ небесѐ и҆ снѣдѐ є҆го̀ и҆ пѧтьдесѧ́тъ мѹже́й є҆гѡ̀.

А цар продовжував, і він послав до нього іншого п’ятидесятника і його п’ятдесятьох воїнів; п’ятидесятник пішов, звернувся до нього і сказав: Чоловіче Божий, так говорить цар: Скоро сходь!

 

И҆ приложѝ ца́рь посла́ти къ немѹ̀ дрѹга́го пѧтьдесѧ́тника и҆ пѧтьдесѧ́тъ (мѹже́й) съ ни́мъ. И҆ возше́дъ, и҆ глаго́ла пѧтьдесѧ́тникъ къ немѹ̀ и҆ речѐ: человѣ́че бж҃їй, си́це глаго́летъ ца́рь: потща́всѧ сни́ди.

У відповідь Ілля промовив до нього і сказав: Якщо я є Божим чоловіком, то нехай з неба зійде вогонь і пожере тебе й твоїх п’ятдесятьох! І з неба зійшов вогонь, і пожер його та його п’ятдесятьох.

 

И҆ ѿвѣща̀ и҆лїа̀ и҆ глаго́ла къ немѹ̀ и҆ речѐ: а҆́ще человѣ́къ бж҃їй а҆́зъ є҆́смь, то̀ да сни́детъ ѻ҆́гнь съ небесѐ, и҆ да снѣ́стъ тѧ̀ и҆ пѧтьдесѧ́тъ (мѹже́й) съ тобо́ю. И҆ сни́де ѻ҆́гнь съ небесѐ и҆ снѣдѐ є҆го̀ и҆ пѧтьдесѧ́тъ мѹже́й є҆гѡ̀.

Цар же продовжував ще посилати — третього начальника над півсотнею і його п’ятдесятьох воїнів. А третій п’ятидесятник прийшов до нього, упав на свої коліна перед Іллею, благав його і звернувся до нього, і сказав: Чоловіче Божий, нехай моя душа і душа цих твоїх п’ятдесятьох рабів буде цінною у твоїх очах.

 

И҆ приложѝ ца́рь є҆щѐ посла́ти старѣ́ишинѹ, пѧтьдесѧ́тника тре́тїѧго, и҆ пѧтьдесѧ́тъ мѹже́й съ ни́мъ. И҆ прїи́де къ немѹ̀ пѧтьдесѧ́тникъ тре́тїй, и҆ поклони́сѧ на кѡлѣ́на своѧ҄ пред̾ и҆лїе́ю, и҆ молѝ є҆го̀, и҆ глаго́ла къ немѹ̀ и҆ речѐ: человѣ́че бж҃їй, пощадѝ дѹ́шѹ мою̀ и҆ дѹ́шѹ ра҄бъ твои́хъ си́хъ пѧтьдесѧ́тъ пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма:

Ось із неба зійшов вогонь і пожер двох попередніх п’ятидесятників та їхні п’ятдесятки, тепер же нехай у твоїх очах буде цінною душа твоїх рабів!

 

сѐ, сни́де ѻ҆́гнь съ небесѐ и҆ поѧдѐ два̀ пѧтьдесѧ҄тника пє́рвыѧ съ пѧтїюдесѧтмѝ и҆́хъ: и҆ нн҃ѣ да пощади́тсѧ дѹша̀ рабѡ́въ твои́хъ пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма.

І Господній ангел сказав Іллі, промовляючи: Піди з ним, не лякайся їхньої присутності! Тож Ілля встав і спустився з ним вниз до царя.

 

И҆ глаго́ла а҆́гг҃лъ гд҇ень ко и҆лїѝ и҆ речѐ: сни́ди съ ни́мъ, не ѹ҆бо́йсѧ ѿ лица̀ и҆̀хъ. И҆ воста̀ и҆лїа̀ и҆ сни́де съ ни́мъ къ царю̀,

І сказав йому Ілля, промовляючи: Так говорить Господь: Як це, що ти відіслав послів запитати у Ваала-мухи, бога Аккарона? Не так! Ліжко, на яке ти зліг, з нього не зійдеш, бо безсумнівно помреш [3]!

 

и҆ глаго́ла къ немѹ̀ и҆ речѐ: си́це гл҃етъ гд҇ь: что̀ ѩ҆́кѡ посла́лъ є҆сѝ послы̀ вопроша́ти ваа́ла скве́рнаго бо́га во а҆ккарѡ́нѣ, а҆́ки бы не бы́лъ бг҃ъ во ї҆и҃ан, є҆́же вопроси́ти ѿ негѡ̀ словесѐ; сегѡ̀ ра́ди ѿ ѻ҆дра̀, на́ньже возше́лъ є҆сѝ тѹ̀, не и҆́маши слѣ́зти съ негѡ̀ ѩ҆́кѡ сме́ртїю ѹ҆́мреши.

І він помер за Господнім словом, яке сказав Ілля.

 

И҆ ѹ҆́мре по гл҃ѹ гд҇ню, є҆го́же гл҃го́ла и҆лїа̀. И҆ ца́рствова ї҆ѡра́мъ бра́тъ ѻ҆хозі́инъ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀, поне́же не и҆мѣ̀ сы́на ѻ҆хозі́а, въ лѣ́то второ́е ї҆ѡра́ма сы́на ї҆ѡсафа́та царѧ̀ ї҆ѹ́дина.

Інші слова Охозії, що він учинив, чи ось не записане це в книзі літопису царів Ізраїля? 18a А в Самарії дванадцять років царює над Ізраїлем Йорам, син Ахава, у вісімнадцятому році Йосафата, царя Юди. 18b І він чинив зло перед Господом, тільки не так, як його брати, і не так, як його матір. 18c І він повалив стовпи Ваала, які зробив його батько, і знищив їх. Тільки був прив’язаний до гріхів дому Єровоама, який привів Ізраїль до гріха, — від них він не відступив. 18d І Господь запалав гнівом на дім Ахава.

 

И҆ прѡ́чаѧ слове́съ ѻ҆хозі́иныхъ, є҆ли҄ка сотворѝ, не сѐ ли, сїѧ҄ пи҄саиа въ кни́гахъ слове́съ дні́й царе́й ї҆и҃левыхъ;