П. Пісень 1 глава

Пісня над піснями
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

Соломонова Пісня над піснями.

Да ло́бжетъ мѧ̀ ѿ лобза́нїй ѹ҆́стъ свои́хъ: ѩ҆́кѡ бла҄га сосца҄ твоѧ҄ па́че вїна̀,

„Нехай він цілує мене поцілу́нками уст своїх, — бо ліпші коха́ння твої від вина!

и҆ вонѧ̀ мѵ́ра твоегѡ̀ па́че всѣ́хъ а҆рѡма҄тъ. Мѵ́ро и҆злїѧ́ное и҆́мѧ твоѐ: сегѡ̀ ра́ди ѻ҆трокови҄цы возлюби́ша тѧ̀.

На запах оливи твої запашні́, твоє йме́ння — неначе олива розлита, тому діви кохають тебе!

Привлеко́ша тѧ̀: в̾слѣ́дъ тебє̀ въ воню̀ мѵ́ра твоегѡ̀ тече́мъ. Введе́ мѧ ца́рь въ ло́жницѹ свою̀: возра́дѹемсѧ и҆ возвесели́мсѧ ѡ҆ тебѣ̀, возлю́бимъ сосца҄ твоѧ҄ па́че вїна̀: пра́вость возлюби́ тѧ.

Потягни ти мене за собою, біжім! Цар впровадив мене у пала́ти свої, — ми радіти та ті́шитись будемо тобою, згадаємо коха́ння твої, від вина приємніші, — поправді кохають тебе!

Черна̀ є҆́смь а҆́зъ и҆ добра̀, дщє́ри ї҆ер҇ли҄мскїѧ, ѩ҆́коже селє́нїѧ кида҄рска, ѩ҆́коже завѣ҄сы соломѡ҄ни.

Дочки єрусалимські, — я чорна та гарна, немов ті намети кеда́рські, мов за́навіси Соломонові!

Не зри́те менѐ, ѩ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь ѡ҆черне́на, ѩ҆́кѡ ѡ҆пали́ мѧ со́лнце: сы́нове ма́тере моеѧ̀ сварѧ́хѹсѧ ѡ҆ мнѣ̀, положи́ша мѧ̀ стра́жа въ вїногра́дѣхъ: вїногра́да моегѡ̀ не сохрани́хъ.

Не дивіться на те, що смугля́венька я, бож сонце мене опали́ло, — сини неньки моєї на мене розгні́валися, настанови́ли мене сторожи́ти виноградники, — та свого виноградника власного не встерегла я!“

Возвѣстѝ мѝ, є҆го́же возлюбѝ дѹша̀ моѧ̀, гдѣ̀ пасе́ши; гдѣ̀ почива́еши въ полѹ́дне; да не когда̀ бѹ́дѹ ѩ҆́кѡ ѡ҆блага́ющаѧсѧ над̾ ста́ды дрѹгѡ́въ твои́хъ.

„Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: Де́ ти пасеш? Де даєш ти спочи́ти у спе́ку ота́рі? Пощо́ біля стад твоїх друзів я буду, немов та причи́нна?“

А҆́ще не ѹ҆вѣ́си са́мѹю тебѐ, до́браѧ въ жена́хъ, и҆зы́ди ты̀ въ пѧта́хъ па́ствъ и҆ пасѝ кѡ́злища твоѧ҄ ѹ҆ кѹ́щей па́стырскихъ.

„Якщо ти не знаєш цього́, вродливі́ша посеред жіно́к, то вийди собі за слідами отари, і випа́суй при ша́трах пасту́ших козля́тка свої“.

Ко́нємъ мои҄мъ въ колесни́цѣхъ фараѡ́новыхъ ѹ҆подо́бихъ тѧ̀, бли́жнѧѧ моѧ̀.

„Я тебе прирівня́в до лошиці в воза́х фараонових, о моя ти подру́женько!

Что̀ ѹ҆кра́шєны лани҄ты твоѧ҄ ѩ҆́кѡ гѡ́рлицы, вы́ѧ твоѧ̀ ѩ҆́кѡ мѡни́сты;

Гарні щі́чки твої поміж шну́рами пе́рел, а шийка твоя — між разка́ми намиста!

подѡ́бїѧ зла́та сотвори́мъ тѝ съ пестрота́ми сребра̀.

Ланцюжки́ золоті ми поробимо тобі разом із срібними ку́льками!“

До́ндеже (бѹ́детъ) ца́рь на восклоне́нїи свое́мъ, на́рдъ мо́й дадѐ воню̀ свою̀.

„Доки цар при своє́му столі, то мій нард видає́ свої па́хощі.

Вѧза́нїе ста́кти бра́тъ мо́й мнѣ̀, посредѣ̀ сосцѹ҄ моє́ю водвори́тсѧ:

Мій коханий для мене — мов ки́тиця ми́рри: спочиває між пе́рсами в мене!

гре́знъ кѵ́провъ бра́тъ мо́й мнѣ̀ въ вїногра́дѣхъ є҆нга́ддовыхъ.

Мій коханий для мене — мов ки́прове гроно в ен-ґе́дських сада́х-виноградах“!

Сѐ, є҆сѝ добра̀, и҆́скреннѧѧ моѧ̀, сѐ, є҆сѝ добра̀: ѻ҆́чи твоѝ голѹби҄нѣ.

„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хороша! Твої очі немов голуби́ні!“

Сѐ, є҆сѝ до́бръ, бра́тъ мо́й, и҆ є҆щѐ красе́нъ: ѻ҆́дръ на́шъ со ѡ҆сѣне́нїемъ,

„Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! а ложе нам — зе́лень!

прекла҄ди до́мѹ на́шегѡ ке́дровїи, дски҄ на́шѧ кѷпарї҄сныѧ.

Бруси наших домів — то кедри́ни, стелі в нас — кипари́си!“

« 12 глава 2 глава »