Йоіла 1 глава

Книга пророка Йоіла
Переклад Огієнка → Елизаветинская Библия

Слово Господнє, що було до Йоі́ла, Петуїлового сина.

Сло́во гд҇не, и҆́же бы́сть ко ї҆ѡи́лю сы́нѹ ваѳѹи́левѹ.

„Послухайте це, ви старші́, і візьміть до вух, усі мешка́нці землі: чи бувало таке́ за днів ваших, або за днів ваших батьків?

Слы́шите сїѧ҄, ста́рцы, и҆ внѹши́те, всѝ живѹ́щїи на землѝ: а҆́ще бы́ша сицева҄ѧ во дне́хъ ва́шихъ и҆лѝ во дне́хъ ѻ҆тє́цъ ва́шихъ;

Оповіда́йте про це синам вашим, а ваші сини — своїм ді́тям, а їхні сини — поколі́нню насту́пному.

Ѡ҆ си́хъ ча́дѡмъ свои҄мъ повѣ́дите, а҆ ча҄да ва҄ша ча́дѡмъ свои҄мъ, а҆ ча҄да и҆́хъ ро́дѹ дрѹго́мѹ:

„Що лишилось по гу́сені, — зже́рла те все сарана́, що ж зоста́лося по сарані́ — пожер ко́ник, а решту по ко́нику зжерла черва́“.

ѡ҆ста́нокъ гѹ́сеницъ поѧдо́ша прѹ́зи, и҆ ѡ҆ста́нокъ прѹ́гѡвъ поѧдо́ша мши҄цы, и҆ ѡ҆ста́нокъ мши́цъ поѧдо́ша си́плеве.

Пробудіться, п'яни́ці, і плачте й ридайте за виногра́довим соком усі, хто вина напива́ється, бо ві́днятий він від уст ваших!

Ѹ҆трезви́тесѧ, пїѧ́нїи, ѿ вїна̀ своегѡ̀ и҆ пла́читесѧ: рыда́йте, всѝ пїю́щїи вїно̀ до пїѧ́нства, ѩ҆́кѡ ѿѧ́сѧ ѿ ѹ҆́стъ ва́шихъ весе́лїе и҆ ра́дость.

Бо на Край Мій прийшов люд міцний й незчисле́нний, його зуби — як ле́в'ячі зуби, а па́ща його — як в леви́ці.

Поне́же ѩ҆зы́къ взы́де на зе́млю мою̀ крѣ́покъ и҆ безчи́сленъ: зѹ́бы є҆гѡ̀ (ѩ҆́коже) зѹ́бы львѡ́вы, и҆ членѡ́вныѧ є҆гѡ̀ ѩ҆́коже льви́чища:

Виноград Мій зробив він спусто́шенням, Моє ж фі́ґове дерево геть полама́в, доще́нту його оголи́в та й покинув, галу́зки його побіліли.

положѝ вїногра́дъ мо́й въ погѹбле́нїе и҆ смѡ́квы моѧ҄ въ сломле́нїе: взыскѹ́ѧ ѡ҆б̾иска̀ и҆̀ и҆ све́рже, ѡ҆бѣлѝ ло́зїе є҆гѡ̀.

Голоси́, як та дівчина, вере́тою опере́зана, за нарече́ним юна́цтва свого́.

Воспла́чисѧ ко мнѣ̀ па́че невѣ́сты препоѧ́саныѧ во вре́тище по мѹ́жи свое́мъ дѣ́вственнѣмъ.

Жертва хлі́бна й жертва лита спини́лася в домі Господньому, впали в жало́бу священики, слу́ги Господні.

И҆зве́ржесѧ же́ртва и҆ возлїѧ́нїе и҆з̾ до́мѹ гд҇нѧ: пла́читесѧ, жерцы̀, слѹжа́щїи же́ртвенникѹ гд҇ню,

Опусто́шене поле, упала в жало́бу земля, бо спусто́шене збіжжя, вино молоде пересо́хло, зів'я́ла оливка.

ѩ҆́кѡ ѡ҆пѹстѣ́ша полѧ̀. пла́чисѧ, землѐ, ѩ҆́кѡ пострада̀ пшени́ца, и҆ и҆́зсше вїно̀, ѹ҆ма́лисѧ є҆ле́й,

Засоро́милися рільники́, голосили були виногра́дарі за пшеницю й ячмі́нь, бо ви́гинуло жниво поля.

посрами́шасѧ земледѣ́лателє. пла́читесѧ, се́ла, по пшени́цѣ и҆ по ѩ҆чме́ни, ѩ҆́кѡ поги́бе ѡ҆б̾има́нїе ѿ ни́вы,

Усох виноград, а фіґа зів'я́ла, грана́тове дерево, й па́льма та яблуня, і повсиха́ли всі пі́льні дере́ва, бо Він висушив радість від лю́дських синів.

вїногра́дъ и҆́зсше, и҆ смѡ́квы ѹ҆ма́лишасѧ: ши́пки, и҆ фі́нїѯъ, и҆ ѩ҆́блонь, и҆ всѧ҄ древа̀ пѡльска́ѧ и҆зсхо́ша, ѩ҆́кѡ посрами́ша ра́дость сы́нове челѡвѣ́чи.

Опережіться веретою, — і ридайте, священики, голосіть, слуги же́ртівника, входьте, ночуйте в вере́тах, служителі Бога мого́, — бо хлі́бна жертва і жертва та лита затри́мана бу́де від дому вашого Бога!

Препоѧ́шитесѧ и҆ бі́йтесѧ, жерцы̀, пла́читесѧ, слѹжа́щїи же́ртвенникѹ: вни́дите, поспи́те во вре́тищихъ, слѹжа́щїи бг҃ѹ, ѩ҆́кѡ ѿѧ́сѧ ѿ до́мѹ бг҃а ва́шегѡ же́ртва и҆ возлїѧ́нїе:

Оголосіть святий піст, скличте збори, позбирайте старши́х, всіх мешка́нців землі до дому Господа, вашого Бога, і кли́чте до Господа.

ѡ҆свѧти́те по́стъ, проповѣ́дите цѣльбѹ̀, собери́те старѣ҄йшины всѧ҄ живѹ́щыѧ на землѝ въ до́мъ бг҃а ва́шегѡ и҆ воззови́те ко гд҇ѹ ѹ҆се́рднѡ:

Горе дневі тому́! Бо близьки́й день Господній, і при́йде він від Всемогу́тнього, мов те спусто́шення!

ѹ҆вы̀ мнѣ̀, ѹ҆вы̀ мнѣ̀, ѹ҆вы̀ мнѣ̀ въ де́нь! ѩ҆́кѡ бли́з̾ є҆́сть де́нь гд҇ень, и҆ ѩ҆́кѡ бѣда̀ ѿ бѣды̀ прїи́детъ:

Чи ж з-перед оче́й наших не відіймається ї́жа, з дому нашого Бога веселість та втіха?

ѩ҆́кѡ пред̾ ѻ҆чи́ма ва́шима пи́щы взѧ́шасѧ и҆ ѿ до́мѹ бг҃а ва́шегѡ весе́лїе и҆ ра́дость.

Поко́рчились зе́рна під своїми гру́дами, спорожні́ли комо́ри, поруйно́вані клу́ні, бо висохло збі́жжя.

Вскочи́ша ю҆́ницы ѹ҆ ѩ҆́слей свои́хъ, погибо́ша сокрѡ́вища, раскопа́шасѧ точи҄ла, ѩ҆́кѡ посшѐ пшени́ца.

Як стогне това́р, поголо́мшені че́реди, — бо немає їм па́ші, ота́ри спусто́шені!

Что̀ положи́мъ себѣ̀; воспла́кашасѧ стада̀ волѡ́въ, ѩ҆́кѡ не бѣ̀ па́жити и҆̀мъ, и҆ па҄ствы ѻ҆́вчыѧ погибо́ша.

До тебе я кли́чу, о Господи, пожер бо огонь пасови́ща пустині, а жар попали́в усі дере́ва на полі.

Къ тебѣ̀, гд҇и, возопїю̀, ѩ҆́кѡ ѻ҆́гнь потребѝ кра҄снаѧ пѹсты́ни, и҆ пла́мень пожжѐ всѧ҄ древа̀ пѡльска́ѧ,

Навіть пі́льна худо́ба пра́гне до Тебе, бо водні джере́ла посо́хли, огонь же поже́р пасови́ща пустині!

и҆ ско́ти польсті́и воззрѣ́ша къ тебѣ̀, ѩ҆́кѡ посхо́ша и҆сто́чницы водні́и, и҆ ѻ҆́гнь поѧдѐ кра҄снаѧ пѹсты́ни.

« 14 глава 2 глава »