Йоіла 1 глава

Книга пророка Йоіла
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

Слово Господнє, що було до Йоі́ла, Петуїлового сина.

Слово Господне, иже бысть ко иоилю сыну вафуилеву.

„Послухайте це, ви старші́, і візьміть до вух, усі мешка́нці землі: чи бувало таке́ за днів ваших, або за днів ваших батьків?

Слышите сия, старцы, и внушите, вси живущии на земли: аще быша сицевая во днех ваших или во днех отец ваших?

Оповіда́йте про це синам вашим, а ваші сини — своїм ді́тям, а їхні сини — поколі́нню насту́пному.

О сих чадом своим поведите, а чада ваша чадом своим, а чада их роду другому:

„Що лишилось по гу́сені, — зже́рла те все сарана́, що ж зоста́лося по сарані́ — пожер ко́ник, а решту по ко́нику зжерла черва́“.

останок гусениц поядоша прузи, и останок пругов поядоша мшицы, и останок мшиц поядоша сиплеве.

Пробудіться, п'яни́ці, і плачте й ридайте за виногра́довим соком усі, хто вина напива́ється, бо ві́днятий він від уст ваших!

Утрезвитеся, пиянии, от вина своего и плачитеся: рыдайте, вси пиющии вино до пиянства, яко отяся от уст ваших веселие и радость.

Бо на Край Мій прийшов люд міцний й незчисле́нний, його зуби — як ле́в'ячі зуби, а па́ща його — як в леви́ці.

Понеже язык взыде на землю мою крепок и безчислен: зубы его (якоже) зубы львовы, и членовныя его якоже львичища:

Виноград Мій зробив він спусто́шенням, Моє ж фі́ґове дерево геть полама́в, доще́нту його оголи́в та й покинув, галу́зки його побіліли.

положи виноград мой в погубление и смоквы моя в сломление: взыскуя оыска и и сверже, обели лозие его.

Голоси́, як та дівчина, вере́тою опере́зана, за нарече́ним юна́цтва свого́.

Восплачися ко мне паче невесты препоясаныя во вретище по мужи своем девственнем.

Жертва хлі́бна й жертва лита спини́лася в домі Господньому, впали в жало́бу священики, слу́ги Господні.

Извержеся жертва и возлияние из дому Господня: плачитеся, жерцы, служащии жертвеннику Господню,

Опусто́шене поле, упала в жало́бу земля, бо спусто́шене збіжжя, вино молоде пересо́хло, зів'я́ла оливка.

яко опустеша поля. плачися, земле, яко пострада пшеница, и изсше вино, умалися елей,

Засоро́милися рільники́, голосили були виногра́дарі за пшеницю й ячмі́нь, бо ви́гинуло жниво поля.

посрамишася земледелателе. плачитеся, села, по пшенице и по ячмени, яко погибе оымание от нивы,

Усох виноград, а фіґа зів'я́ла, грана́тове дерево, й па́льма та яблуня, і повсиха́ли всі пі́льні дере́ва, бо Він висушив радість від лю́дських синів.

виноград изсше, и смоквы умалишася: шипки, и финикс, и яблонь, и вся древа польская изсхоша, яко посрамиша радость сынове человечи.

Опережіться веретою, — і ридайте, священики, голосіть, слуги же́ртівника, входьте, ночуйте в вере́тах, служителі Бога мого́, — бо хлі́бна жертва і жертва та лита затри́мана бу́де від дому вашого Бога!

Препояшитеся и бийтеся, жерцы, плачитеся, служащии жертвеннику: внидите, поспите во вретищих, служащии Богу, яко отяся от дому Бога вашего жертва и возлияние:

Оголосіть святий піст, скличте збори, позбирайте старши́х, всіх мешка́нців землі до дому Господа, вашого Бога, і кли́чте до Господа.

освятите пост, проповедите цельбу, соберите старейшины вся живущыя на земли в дом Бога вашего и воззовите ко Господу усердно:

Горе дневі тому́! Бо близьки́й день Господній, і при́йде він від Всемогу́тнього, мов те спусто́шення!

увы мне, увы мне, увы мне в день! яко близ есть день Господень, и яко беда от беды приидет:

Чи ж з-перед оче́й наших не відіймається ї́жа, з дому нашого Бога веселість та втіха?

яко пред очима вашима пищы взяшася и от дому Бога вашего веселие и радость.

Поко́рчились зе́рна під своїми гру́дами, спорожні́ли комо́ри, поруйно́вані клу́ні, бо висохло збі́жжя.

Вскочиша юницы у яслей своих, погибоша сокровища, раскопашася точила, яко посше пшеница.

Як стогне това́р, поголо́мшені че́реди, — бо немає їм па́ші, ота́ри спусто́шені!

Что положим себе? восплакашася стада волов, яко не бе пажити им, и паствы овчыя погибоша.

До тебе я кли́чу, о Господи, пожер бо огонь пасови́ща пустині, а жар попали́в усі дере́ва на полі.

К тебе, Господи, возопию, яко огнь потреби красная пустыни, и пламень пожже вся древа польская,

Навіть пі́льна худо́ба пра́гне до Тебе, бо водні джере́ла посо́хли, огонь же поже́р пасови́ща пустині!

и скоти польстии воззреша к тебе, яко посхоша источницы воднии, и огнь пояде красная пустыни.

« 14 глава 2 глава »