Йоіла 1 глава

Книга пророка Йоіла
Переклад Огієнка → Українська Біблія. Турконяк

Слово Господнє, що було до Йоі́ла, Петуїлового сина.

Господнє слово, яке було до Йоіла, сина Ватуїла.

„Послухайте це, ви старші́, і візьміть до вух, усі мешка́нці землі: чи бувало таке́ за днів ваших, або за днів ваших батьків?

Послухайте це, старці, і сприйміть усі, що живете на землі. Чи сталося таке у ваші дні, чи в дні ваших батьків?

Оповіда́йте про це синам вашим, а ваші сини — своїм ді́тям, а їхні сини — поколі́нню насту́пному.

Про це ви розповісте вашим дітям, і ваші діти — їхнім дітям, а їхні діти — наступному поколінню.

„Що лишилось по гу́сені, — зже́рла те все сарана́, що ж зоста́лося по сарані́ — пожер ко́ник, а решту по ко́нику зжерла черва́“.

Те, що залишилося від гусениці, пожерла сарана, те, що залишилося від сарани, пожерла личинка сарани, і те, що залишилося по личинці сарани, пожерла іржа.

Пробудіться, п'яни́ці, і плачте й ридайте за виногра́довим соком усі, хто вина напива́ється, бо ві́днятий він від уст ваших!

Тож витверезіться, сп’янілі, від свого вина і заплачте! Заридайте, усі, що п’єте вино до оп’яніння, бо забрано з ваших уст веселість і радість!

Бо на Край Мій прийшов люд міцний й незчисле́нний, його зуби — як ле́в'ячі зуби, а па́ща його — як в леви́ці.

Адже сильний і незліченний народ пішов на Мою землю, його зуби — зуби лева, і його кутні зуби, як у левеняти.

Виноград Мій зробив він спусто́шенням, Моє ж фі́ґове дерево геть полама́в, доще́нту його оголи́в та й покинув, галу́зки його побіліли.

Віддам Мій виноградник на знищення і Мої смоківниці на розбиття. Він справді дослідив [1] його і повалив, вибілив його галузки.

Голоси́, як та дівчина, вере́тою опере́зана, за нарече́ним юна́цтва свого́.

Заплач до Мене більше від невістки, підперезаної мішковиною за свого чоловіка-молодця!

Жертва хлі́бна й жертва лита спини́лася в домі Господньому, впали в жало́бу священики, слу́ги Господні.

Забрано жертву і жертву виливання з Господнього дому. Плачте, священики, що служите жертовникові,

Опусто́шене поле, упала в жало́бу земля, бо спусто́шене збіжжя, вино молоде пересо́хло, зів'я́ла оливка.

бо рівнини потерпіли. Нехай заплаче земля, бо пшениця потерпіла, вино висохло, зменшилася олія.

Засоро́милися рільники́, голосили були виногра́дарі за пшеницю й ячмі́нь, бо ви́гинуло жниво поля.

Посохли рільники, плачте, посілості, над пшеницею і ячменем, бо пропав урожай з поля.

Усох виноград, а фіґа зів'я́ла, грана́тове дерево, й па́льма та яблуня, і повсиха́ли всі пі́льні дере́ва, бо Він висушив радість від лю́дських синів.

Виноградник висох, і смоківниці змаліли. Гранатові яблука, пальми, яблуня і всі дерева поля засохли, бо людські сини засоромили радість.

Опережіться веретою, — і ридайте, священики, голосіть, слуги же́ртівника, входьте, ночуйте в вере́тах, служителі Бога мого́, — бо хлі́бна жертва і жертва та лита затри́мана бу́де від дому вашого Бога!

Підв’яжіться і плачте, священики, плачте, ви, що служите жертовникові! Увійдіть, засніть, одягнені в мішковину, — ви, що служите Богові, бо забрано з дому вашого Бога жертву і жертву виливання.

Оголосіть святий піст, скличте збори, позбирайте старши́х, всіх мешка́нців землі до дому Господа, вашого Бога, і кли́чте до Господа.

Освятіть піст, сповістіть лікування, зберіть усіх старійшин, що живуть на землі, до дому вашого Бога і заголосіть ревно до Господа:

Горе дневі тому́! Бо близьки́й день Господній, і при́йде він від Всемогу́тнього, мов те спусто́шення!

Горе мені, горе мені, горе мені в день, бо Господній день близько і прийде, як нещастя з нещасть!

Чи ж з-перед оче́й наших не відіймається ї́жа, з дому нашого Бога веселість та втіха?

Перед вашими очима знищена їжа, веселість і радість від дому вашого Бога.

Поко́рчились зе́рна під своїми гру́дами, спорожні́ли комо́ри, поруйно́вані клу́ні, бо висохло збі́жжя.

Скочили телиці біля своїх ясел, знищені скарби, розбиті чавила, бо зерно висохло.

Як стогне това́р, поголо́мшені че́реди, — бо немає їм па́ші, ота́ри спусто́шені!

Що собі зберемо? Заплакали стада волів, бо немає для них пасовиська, і пропали отари овець.

До тебе я кли́чу, о Господи, пожер бо огонь пасови́ща пустині, а жар попали́в усі дере́ва на полі.

До Тебе, Господи, закличу, бо вогонь знищив гарні місця пустелі, і полум’я спалило всі дерева поля.

Навіть пі́льна худо́ба пра́гне до Тебе, бо водні джере́ла посо́хли, огонь же поже́р пасови́ща пустині!

І худоба рівнини поглянула до Тебе, бо висохли джерела вод, і вогонь пожер гарні околиці пустелі.

« 14 глава 2 глава »