3 Маккавеїв 1 глава

Третя книга Макавеїв
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская на русском

Філопатор, довідавшись від тих, які поверталися, про те, що сталося відібрання в нього держаних територій Антіохом, давши наказ усім пішим і кінним силам і взявши сестру Арсіною, вийшов до Рафійських місць, де отаборилися ті, що з Антіохом. [1]

Егда филопатор уведа от возвестивших бывшее держимых от себе мест отнятие антиохом, заповеда всем воем своим пешцем и конником (собратися): взяв же и сестру свою арсиною, изыде вскоре даже до рафийских мест, идеже ополчишася вои иже при антиохе.

Якийсь Теодор, задумавши вчинити зраду, взявши переданих йому найсильніших птоломейських вояків, пробився вночі до шатра Птоломея, щоб самому його вбити і таким чином припинити війну.

феодот же некто исполнити навет умыслив, поят предврученныя ему крепчайшия оружники птоломеевы, прииде нощию на птоломеев намет, яко да сам убиет его и сим разрушит брань.

Та його вивів Досітей, прозваний Дрімулієм, родом з юдеїв, що пізніше відкинув батьківські закони і відчужився навчання, а в шатрі залишив якогось незнаного, якому припало одержати муку замість того.

Сего же проведе досифей сын дримилов нарицаемый, родом иудеанин, последи же изменив законы и от отеческих догматов отчуждився, незнаменита некоего заключи в намете том, емуже случися подъяти онаго мучение.

А коли відбувся тяжкий бій, і справи для Антіоха радше були добрими, Арсіноя, проходжуючись, підбадьорювала сили з розчуленням і слізьми з розпущеними косами, щоб вони сміливо допомогли собі, дітям і жінкам, пообіцявши дати переможцям дві міни [2] золота кожному.

Составленней же бывшей тяжцей брани и воем антиоховым паче мужающимся, арсиноа безпрестани проходящи вои, со умилением и слезами плетеницы влас разрешивши, моляше, да помогут самим себе и чадом и женам мужественно, обещавающи дати победившим комуждо два мнаса злата.

І так трапилося знищити ворогів у рукопашному бою, а також захопити багатьох з тих, що несли списи.

И тако супостатом случися рукосечением побежденым быти и многим плененным ятым быти.

По одержанні перемоги над змовою, він судив, пішовши, потішити близькі міста,

Получив же намерение, суди ближния грады пришед утешити.

а зробивши це і давши храмам дари, спонукав до мужності підвладних.

Сотворив же сия и капищем дары дав, мужественны подручныя постави.

А коли юдеї послали до нього від старців і старійшин, які його вітали, приносили дари і поздоровляли з тим, що сталося, трапилося, що він ще більше жадав якнайшвидше до них прибути.

егда же иудее послаша от пресвитеръ и старейшин к филопатору поздравляющих его и дары приносящих и о случившихся благополучиих срадующихся, случися ему паче вожделети, да скорее к ним приидет.

А прийшовши в Єрусалим, принісши жертву великому Богові, віддавши подяку, вчинивши щось гідне для місця та прибувши на місце, виявив подив з художності та краси,

Пришед же во иерусалим, и великому богу пожре, и благодарение воздав, и прочая, яже леть бе месту, сотвори.

а також, здивований порядком у храмі, виношував у серці бажання ввійти в храм.

И вшед на место, и художеству и благолепию его удивився, такожде и благочинию храма почудився, с вожделением зельным восхоте внити во святилище.

А коли вони сказали, що не годиться, аби це сталося, тому що ні тим з народу не годиться ввійти, ані всім священикам, але тільки самому голові всіх — первосвященикові, і цьому раз на рік, то він ніяк не уступив.

оным же рекшим, никакоже подобает быти сему, зане ниже сущим от рода нашего леть есть входити (тамо), ниже всем иереом, но токмо единому первейшему всех архиереови, и сему единожды в лето, он же никакоже восхоте послушати.

Коли прочитали закон, то ніяк він не відступив, кажучи, що йому належиться увійти, мовлячи: Якщо вони і позбавляються такої шани, то мені ж не належить бути позбавленим.

Закон же презрев, не остася похотения своего, глаголя: подобает внити ми: аще же они и лишаются сицевыя чести, но мне не подобает. И вопрошаше, чесо ради приходящу ему во всякое капище ни един возбрани от присущих?

І він запитував, чому, коли він входив у кожний храм, ніхто з присутніх не забороняв.

Некто же неразсудителио рече: зле само сие чудо смыслися. Бывшу же, рече, сему, коея ради вины не всяко внити ми подобает, и хотящим им, или ни?

І хтось, не подумавши, сказав, що йому недобре цим хвалитися.

иереом же во святых одеждах припадшим и молящим великаго бога помощи им в настоящей их нужди и устремление зле нашедшаго пременити: и внегда вопля со слезами храм наполниша, тогда, иже во граде оставшиися возмутившеся, изскочиша, безвестно мняще быти творимое.

А коли це сталося, він сказав, чому, крім усього, не ввійти, бажають вони чи ні?

Такожде и заключенныя девы в чертозех с рождшими избегоша, и пепелом и прахом главы посыпавша, рыдания и стенания стогны исполниша:

Як священики в усіх одежах припали і благали великого Бога допомогти в тому, що відбувається, і змінити натиск того, що люто напав, як криком зі сльозами вони наповнили храм,

иныя же всецело украшенныя, на сретение уготованныя чертоги и подобающий стыд оставльша, течение нечинное во граде творяху.

ті, що залишилися в місті, жахнувшись, вискочили, не знаючи, що відбувається.

И новорожденныя младенцы, матери же купно и доилицы оставляюша семо и овамо, едины по домех, другия же по путех, неудержно в превышнее святилище собирахуся.

А дівчата, замкнені в кімнатах з тими, що народили, вибігли і чинили надолуження, посипаючи порох на голови, наповнюючи дороги голосінням і стогоном.

Бяше же различна молитва в тое собранныхъ о начинаемых от него беззаконно.

І ті, котрі щойно одружилися, покинувши шлюбні кімнати і належну скромність, чинили безчинне збіговисько в місті.

С сими же граждане дерзнувше не попускаху ему конечно належащу и намерение свое исполнити умыслившу: и возгласивше вооружитися комуждо и мужественне за отеческий закон умрети, велие смятение сотвориша на месте.

А матері та годувальниці, залишивши новонароджених дітей, якими займалися, сюди і туди, одні в домах, інші по дорогах, нестримно збиралися до храму Найвищого.

едва же от старейшин и пресвитеров удержани, на томже моления стоянии сташа.

А молитва на це зібраних була різна через безбожне намагання цього.

И множество убо людий, яко и прежде, в сих пребываше молящееся: а иже при цари старейшины многажды покушахуся прегордый его ум пременити от намереннаго совета:

Із цими деякі з громадян, насмілившись, не дозволяли йому, щоб поклав край і думав виконати бажане,

он же дерзостен быв и вся отринув, уже и вход творяше, совершити непщуя предреченное.

а кричачи, щоби схопитися за зброю і мужньо померти за батьківський закон, учинили в місті велику розруху, а ледве старцями і старійшинами відвернені, прибули на це місце молитви.

Сия убо и сущии при нем зряще, обратишася еже с нашими призывати вся содержащаго, дабы присутствующим помогл, не попуская беззаконнаго и прегордаго дела.

А безліч, як і спочатку в цьому перебувала, молячись.

от премногаго же и болезненнаго народов совокупленнаго вопля, несказанный некий бе кличь.

Ті старці, що біля царя, сильно намагалися відвести від бажаного задуму його гордий розум.

Мняшеся бо, яко не токмо человецы, но и стены и весь помост вопиет, аки бы уже тогда вси смерть приимали за осквернение места.

А сповнившись відвагою, усе відкинувши, вже і чинив вхід, плануючи довершити вищесказане.

Тож бачачи це, і ті, що при ньому були, повернулися, щоби з нашими прикликати Того, Хто має всю силу, аби допоміг у тому, що діється, і не допустив до безбожного і гордовитого вчинку.

А від постійних і сильних нестихаючих криків юрб був якийсь невимовний рев.

Бо можна було вважати, що не лише люди, але й мури та вся основа шумить, радше тоді всі, бажаючи смерті, ніж опоганення місця.

« 15 глава 2 глава »